Гендер і політична участь: нерівні можливості та психологічні чинники
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Гендер і політична участь пов’язані через доступ до часу, грошей, освіти, громадських організацій та політичних мереж, через соціальні очікування, політичну самоефективність, досвід визнання й дискримінації. Дослідження показують, що відмінності між гендерними групами змінюються залежно від суспільства, покоління, політичної системи та конкретної форми громадянської дії. Сучасний огляд Меді та Прілламан (2026) підкреслює особливу вагу досвіду жінок, які діють за межами політичних еліт.
Політична участь охоплює голосування, партійну діяльність, висування на посади, звернення до посадовців, громадські кампанії, волонтерські ініціативи, обговорення суспільних рішень і мирні колективні дії. Кожен із цих способів потребує різних ресурсів і має власні бар’єри. Дослідження Коффе та Больцендаль (2010) демонструє, що обмеження політичної участі одним показником приховує суттєві відмінності між способами впливу.
У цій статті гендер розглядається як система соціальних ролей, норм, ідентичностей і нерівномірного доступу до можливостей. Біологічна стать, гендерна ідентичність, гендерні очікування та інституційне становище — окремі виміри. Значна частина історичних порівняльних опитувань фіксувала лише категорії «жінки» та «чоловіки», тому висновки щодо трансгендерних і небінарних людей потребують спеціальних даних. Описані групові відмінності нічого не визначають наперед для конкретної людини.
Що саме досліджує психологія гендеру та політичної участі
Це напрям політичної психології, який з’ясовує, як гендерні норми й нерівні суспільні можливості пов’язані з політичними знаннями, інтересом, почуттям компетентності, мотивацією, оцінюванням ризиків і реальною поведінкою. Дослідники відокремлюють внутрішні психологічні процеси від правил і практик організацій, водночас аналізуючи їхню взаємодію. Людина може бажати впливати на суспільне рішення, але мати недостатньо ресурсів або безпечних каналів участі.
Політичний інтерес, відчуття впливовості, готовність балотуватися й фактична участь — різні змінні. Ідентичний рівень громадянського інтересу не забезпечує ідентичного доступу до партійних структур; подібні показники голосування не означають рівного представництва серед кандидатів. Відокремлення цих показників є основою достовірного аналізу нерівності.
Форми участі: від голосування до щоденної громадянської роботи
Виборча та партійна діяльність
Голосування є відносно доступним видом індивідуальної політичної дії там, де забезпечено належні процедури. Висування кандидатури, керівництво кампанією чи тривала партійна робота потребують команди, фінансування, часу, особистих контактів і готовності до публічної перевірки. Отже, гендерні закономірності для голосування не можна автоматично переносити на політичне лідерство.
Коффе та Больцендаль (2010) на матеріалі 18 західних демократій зафіксували, що жінки в дослідженій сукупності частіше повідомляли про голосування й деякі індивідуальні форми активізму, а чоловіки — про партійну діяльність, прямі контакти з політиками та окремі колективні дії. Це історичне порівняння певних суспільств, а не універсальна характеристика всіх жінок і чоловіків.
Громадянські ініціативи та неформальний вплив
Звернення мешканців до влади, громадський контроль, участь у місцевих організаціях, кампанії за доступність послуг, петиції, взаємодопомога і мирна мобілізація також формують політичні рішення. Частина таких практик не потрапляє до анкет, де «політика» означає передусім вибори або партійну конкуренцію. Це створює систематичні похибки оцінювання участі різних груп.
Огляд Меді та Прілламан (2026) показує, що політичні стратегії жінок поза владними елітами мають власну логіку: неформальні переговори, колективні вимоги, місцеві мережі та громадські рухи можуть бути ключовими каналами впливу. Зосередження лише на мандатах і посадах звужує дослідницьку картину.
Як виникли наукові пояснення гендерної нерівності
Впливові моделі громадянської участі спочатку приділяли велику увагу ресурсам. Шлозман, Бернс і Верба (1994) пояснювали нерівність через можливості навчатися, працювати в організаціях, набувати навичок і отримувати запрошення. Бернс, Шлозман і Верба (2001) розкрили, як родина, робота, громадські структури та політична соціалізація формують умови активності.
Подальші дослідження охопили виникнення кандидатських амбіцій, роль видимого представництва, специфічні стереотипи щодо компетентності та витрати цифрового переслідування. Порівняльна політична наука дедалі частіше вивчає організації й громадянські рухи поза Північною Америкою та Західною Європою. Приклади різних стратегій політичної дії висвітлює Назнін (2023).
Матеріальні ресурси, доглядова праця та доступність часу
Час, передбачуваний графік, транспорт, цифровий зв’язок, матеріальні кошти та організаційні навички впливають на реальну можливість брати участь. Нерівний розподіл неоплачуваної доглядової праці може обмежувати відвідування тривалих засідань і кампаній, навіть за наявності інтересу й громадянської мотивації. Значення цього механізму залежить від доступності соціальної інфраструктури, умов роботи та підтримки родини.
Шлозман, Бернс і Верба (1999) досліджували працю як середовище розвитку громадянських навичок, соціальних контактів і можливостей участі. Різниця між групами може формуватися через нерівний доступ до діяльності, де люди вчаться керувати зустрічами, вести переговори й організовувати інших. Тому аналіз гендерного розриву потребує даних про професійну зайнятість і організаційний досвід, а не лише про особисті переконання.
Політичні мережі, рекрутування та роль запрошення
Політична участь часто починається з персонального запрошення: долучитися до ініціативи, виступити, очолити проєкт або висунутися на посаду. Коло запрошених формується через професійні й дружні мережі, помітність у громаді, доступ до керівних органів, а також уявлення організаторів про придатність людини до лідерства. Такі рішення можуть відтворювати нерівність за повністю однакових формальних правил.
Фокс і Лоулесс (2004) дослідили американців із професій, що часто ведуть до політичної кар’єри. Жінки в цій вибірці повідомляли про меншу кількість заохочень балотуватися і рідше оцінювали себе як достатньо кваліфікованих. Це не є доказом нижчої об’єктивної компетентності; виміряні відмінності пов’язані з соціальними сигналами, очікуваннями та самооцінкою. Поширення результату на всіх громадян і на інші країни потребує окремої перевірки.
Соціалізація та поява уявлення про власне політичне майбутнє
Діти й підлітки засвоюють соціальні очікування, спостерігаючи, хто обговорює суспільні проблеми, хто отримує лідерські ролі, чиє слово вважається авторитетним і кого заохочують брати участь у змаганнях та дискусіях. Досвід публічного виступу, відповідальності, підтримки й конструктивної незгоди здатний впливати на те, наскільки звичною здається політична роль.
Фокс і Лоулесс (2014) на основі опитування американських старшокласників і студентів показали гендерний розрив у зацікавленості майбутнім балотуванням до початку професійної кар’єри. Дані узгоджуються з роллю сімейного заохочення, освіти, змагального досвіду та політичної соціалізації. Оскільки йдеться про спостережувальні дані, незалежний причинний внесок кожного чинника цим дослідженням не встановлений.
Ширший контекст формування політичних установок описано в матеріалі «Політична соціалізація: як формуються політичні погляди протягом життя». У гендерному вимірі важливо вивчати, хто з дитинства одержує практику ухвалення спільних рішень і хто має досвід суспільного визнання власної ініціативи.
Політична самоефективність: компетентність і відчуття впливу
Внутрішня та зовнішня політична дієвість
Внутрішня політична дієвість — переконання людини, що вона здатна розуміти суспільні питання та діяти компетентно. Зовнішня політична дієвість — очікування, що влада й політичні організації можуть почути громадян та зважити на їхню позицію. Це окремі виміри: людина може добре розбиратися в політиці й водночас вважати інституції закритими.
За Верба, Бернс і Шлозман (1997), політичні знання, інтерес і відчуття спроможності діяти пов’язані з характером громадянської залученості. Дані описують американський контекст 1990-х років і демонструють можливий механізм, який слід перевіряти в інших суспільствах із застосуванням актуальних вимірювань.
Політичні амбіції та оцінка ціни участі
Рішення висунутися на посаду залежить від очікуваної користі, ризику поразки, підтримки команди, сімейних і професійних обов’язків, доступу до ресурсів та рівня публічної ворожості. Обережність щодо кар’єри в політиці може бути зваженою реакцією на реальні обмеження. Трактувати її як особисту слабкість означало б підмінити пояснення оцінкою.
У сучасному аналізі появи кандидатів Лоулесс і Фокс (2025) розглядають шлях від потенційної готовності балотуватися до фактичного входження в кампанію. На кожному етапі важливі очікування щодо доступності політичної ролі, рекрутування й інституційні процедури.
Стереотипи, оцінювання компетентності та гендерні очікування
Публічне лідерство може асоціюватися з рисами, які різні суспільства нерівномірно приписують гендерним групам. Виборці й партійні керівники оцінюють рішучість, емпатійність, професійність, зовнішність і стиль комунікації в конкретному контексті. Упередженість залежить від типу інформації, кандидата, посади та ситуації — її прояви варіюють.
Метааналіз Рорбах, Аалдерінг і ван дер Пас (2023) узагальнив 50 експериментальних досліджень, 671 оцінювальний результат і дані понад 23 тисяч учасників. Більшість медіаповідомлень про кандидатів різної статі викликали подібні оцінки, однак окремі повідомлення про зовнішність, сім’ю чи особисті якості створювали асиметричні наслідки, частіше несприятливі для жінок. Результат демонструє умовний характер медійних стереотипів.
Рорбах (2025) в серії чотирьох опитувальних експериментів розрізнила очікування щодо гендерно типізованих рис, сприйняття реальних якостей кандидата й остаточне оцінювання. Ці етапи можуть давати різні результати. Тому твердження про однакове ставлення всіх виборців до кандидаток і кандидатів не відображає складності емпіричних даних.
Медіа, видимість і цифрові бар’єри
Медійний образ впливає на доступні аудиторії відомості про компетентність політичних діячів. Беннетт та співавтори (2024) вивчали масив із десятків мільйонів повідомлень соціальної мережі та описали гендерні відмінності в тому, які характеристики політиків частіше згадували. Такі дослідження встановлюють закономірності інформаційного середовища, але сам аналіз текстів не показує причинного впливу кожного повідомлення на конкретне рішення виборця.
Цифрове переслідування як психологічна ціна участі
Погрози, сексуалізовані образи, поширення приватної інформації, кампанії цькування та нав’язливе стеження можуть робити публічну діяльність небезпечною. Людина може змінювати спосіб спілкування з аудиторією, обмежувати цифрову присутність чи припиняти конкретну активність. Водночас гостра політична критика і цілеспрямоване насильство — явища з різними критеріями, і для кожного потрібне точне визначення.
Систематичний огляд Кох та співавтори (2025) включив 48 робіт про цифрове гендерно зумовлене насильство щодо політично активних жінок. Із них 39 повідомляли про психологічний дистрес, 30 — про зміну політичних повідомлень, а 19 — про скорочення активності на цифрових платформах. Ці числа описують частки включених досліджень, які повідомили відповідні наслідки, а не поширеність таких наслідків серед усіх жінок. Через неоднорідність дизайнів ступінь причинної визначеності результатів різниться.
Жіноче представництво та рольові моделі
Видимість жінок на керівних посадах може змінювати очікування щодо того, хто здатний впливати на суспільні рішення. Водночас формальна присутність у представницькому органі, реальний контроль над рішенням і вплив на прагнення молоді є різними результатами. Кожен із них потребує власного вимірювання.
Бімен та співавтори (2012) використали інституційний експеримент у сільських радах Індії з випадковим резервуванням керівних посад для жінок. Повторюваний досвід жіночого керівництва сприяв зменшенню гендерного розриву в освітніх і професійних прагненнях дівчат та очікуваннях батьків. Випадковий розподіл умов підтримує причинний висновок у досліджених громадах; його точний розмір для українських міст, партій чи інших посад залишається питанням емпіричної перевірки.
Інституції, виборчі правила та фактична рівність можливостей
Доступ до виборчих списків, ресурси для кампаній, відкритість конкурсів, правила громадських консультацій, доступність приміщень і безпечність політичної роботи визначають, хто може реалізувати формальне право на участь. Інституційні норми впливають і на психологічні очікування: людина оцінює, чи є сенс вкладати сили в процес, де реальний добір видається закритим.
Порівняльну роль виборчих систем і гендерних відмінностей у політичній участі аналізувала Борегар (2014). Такі порівняння потребують контролю історичних, культурних та інституційних особливостей. Однакові юридичні права, чисельність представників та їхній реальний вплив на рішення не є тотожними характеристиками політичної рівності.
Соціальна ідентичність і перетин нерівностей
Гендер пов’язаний із віком, доходом, освітою, місцем проживання, інвалідністю, міграційним досвідом, безпекою та доступом до інформації. Комбінації цих умов можуть створювати специфічні обмеження, які не видно в середньому показнику для всіх жінок або чоловіків. Особливо важливо враховувати становище людей, недостатньо представлених у традиційних опитуваннях.
Меді та Прілламан (2026) відділяють політичні стратегії жінок поза елітами від поведінки політичних професіоналок. Досвід бідності, соціального виключення й обмеженого доступу до державних установ змінює доступні канали участі та ціну політичного ризику. Дослідження лише депутаток не дає повної картини громадянської активності.
Емоції, солідарність і мотивація до громадянської дії
Обурення несправедливістю може підтримувати колективні дії, страх погроз — змінювати обрану форму участі, а надія та солідарність — підсилювати готовність долучатися до ініціативи. Емоції діють у взаємодії з оцінкою шансів успіху, груповими нормами й рівнем реальної небезпеки. Саме тому різні групи можуть обирати різні стратегії громадянського впливу за схожої прихильності до суспільної справедливості.
Назнін (2023) досліджувала політичну дієздатність жінок у складних умовах на матеріалах Єгипту, Нігерії, Мозамбіку та Пакистану. Увага до місцевих мереж, колективних вимог і альтернативних стратегій дозволяє розрізнити відсутність партійної посади та реальну громадянську активність. Психологічні механізми солідарності розкриває також «Колективна політична дія: ідентичність, несправедливість та ефективність».
Культурний контекст і межі перенесення результатів
Гендерні норми, політичні інституції, довіра до влади, роль громади та розподіл домашніх обов’язків відрізняються між країнами й поколіннями. В одному суспільстві головним обмеженням можуть бути витрати часу, в іншому — партійне рекрутування, небезпека публічності або правові механізми. Середні показники національних опитувань треба інтерпретувати разом із періодом збору даних, формулюванням питань і способами відбору учасників.
Історичні американські дані про політичні амбіції корисні для побудови гіпотез щодо заохочення й самоефективності, а індійський експеримент — для перевірки механізму рольових моделей. Кожен такий висновок має конкретну популяцію й систему інституцій. Для України потрібні власні дослідження політичних і громадянських практик, особливо в умовах війни та переміщення людей.
Український контекст: громади, громадянські права й безпека
Українську участь доцільно вивчати через виборчі й партійні практики, громадський контроль, волонтерство, місцеві ініціативи, взаємодопомогу, захист прав і взаємодію з органами влади. Ці види дії відрізняються за правовим статусом, мотивами й навантаженням. Воєнні ризики, вимушене переміщення, доглядова праця й доступ до цифрових каналів можуть змінювати можливості участі. Для кількісних тверджень про всю країну потрібні репрезентативні дані, зібрані у відповідний період.
Правову основу політики рівних прав і можливостей визначає Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Наявність формальної гарантії й фактична реалізація можливості — різні питання. Юридичні вимоги встановлюють належний порядок, а емпіричні дослідження показують, наскільки цей порядок працює для різних груп людей.
Загальні способи впливу розглядає «Політична участь: голосування, активізм та інші способи впливу», ширші форми місцевої ініціативи — «Громадянська участь», а правила демократичного співжиття — «Психологія демократії». Ця стаття відповідає за окреме питання: як гендерні норми, доступ до ресурсів та психологічні механізми пов’язані з реальними можливостями діяти політично.
Ступінь доказовості: що підтримує наука
Достатньо підтверджені закономірності
Нерівність у ресурсах, організаційному залученні, заохоченні та доступі до впливових ролей пов’язана з формами політичної участі. У різних контекстах жінки й чоловіки можуть демонструвати різну інтенсивність різних практик, а отже, єдине число «політичної активності» часто вводить в оману. Це узгоджується з Коффе та Больцендаль (2010), Фокс і Лоулесс (2004) і Меді та Прілламан (2026).
Контекстні та суперечливі висновки
Ефекти гендерних стереотипів на ставлення до кандидатів залежать від повідомлень, характеристик політиків та інших умов, що підтверджує Рорбах, Аалдерінг і ван дер Пас (2023). Кількісні дані про цифрову небезпеку для політично активних жінок також різняться за визначенням насильства й складом вибірок. Політичну участь небінарних і трансгендерних людей у багатьох масових масивах даних представлено недостатньо.
Причинність і методи вимірювання
Опитування поперечного зрізу виявляє зв’язки, панельне дослідження описує зміни в часі, експеримент може встановити причинний ефект конкретного втручання, а якісне інтерв’ю дає інформацію про досвід і механізми. Випадкове резервування керівних посад у дослідженні Бімен та співавтори (2012) дозволяє сильніший причинний висновок, ніж опитування про власну самооцінку. При цьому навіть експериментальний ефект обмежений досліджуваною ситуацією.
Як правильно досліджувати гендер і політичну участь
Коректний дизайн відокремлює політичні наміри від здійснених дій, вимірює окремо голосування, партійну роботу, місцеві кампанії, звернення до установ, колективні акції та цифрові форми участі. Потрібно враховувати освіту, зайнятість, доходи, доступність часу, досвід дискримінації, безпеку та політичні мережі. Гендерна ідентичність потребує добровільного безпечного самоопису з уважним захистом приватності учасників.
Дослідник повинен обґрунтовувати причинну модель перед статистичним контролем змінних. Якщо частина гендерної нерівності виникає через доступ до доходів або політичних мереж, автоматичне вилучення впливу цих змінних може приховати механізм, який слід пояснити. Групова середня відмінність також не є властивістю кожної людини певної статі чи ідентичності.
Практичні наслідки для політичних та громадських інституцій
Організації можуть покращувати доступ до участі через прозорі процедури набору й рекрутування, зручний час зустрічей, дистанційну участь, навчання громадянських навичок, захист від цькування та механізми реагування на погрози. Результат варто оцінювати за реальною можливістю впливати на порядок денний і рішення, а не лише за чисельністю учасників заходів.
Наставництво й видимі рольові моделі можуть розширювати уявлення про доступні життєві траєкторії. Експеримент Бімен та співавтори (2012) підтримує цей механізм для конкретних індійських громад. Упровадження програм в Україні потребує власної оцінки ефективності та поєднання підтримки учасників зі змінами організаційних правил.
Поширені запитання
Чи означає гендерний розрив, що жінки менше цікавляться політикою?
За деякими опитуваннями різниця в інтересі існує, але її величина й причини залежать від суспільства, способу вимірювання та доступних форм участі. Політичний інтерес і реальна громадянська дія — окремі характеристики. Потрібно оцінювати соціалізацію, ресурси й інституційне залучення.
Чому рівень голосування може бути подібним, а серед кандидатів існує нерівність?
Балотування вимагає тривалого часу, команди, підтримки, контактів і готовності до публічного ризику. Голосування за доступної процедури має зовсім інші вимоги. Фокс і Лоулесс (2004) виявили різницю в заохоченні потенційних кандидатів, яка може бути важливою на шляху до висування.
Чи є політична активність рисою характеру або психічним розладом?
Політична активність — поведінка, що розвивається у взаємодії особистості з суспільними обставинами. Гендер, політичні переконання, партійна належність та громадянська ініціатива не є психіатричними діагнозами. Відмінності у формах участі не встановлюють патологічних особливостей окремої людини чи групи.
Чи завжди виборці негативно оцінюють жінок-кандидаток?
Реакція залежить від конкретного повідомлення, ситуації та характеристик кандидатів. Метааналіз Рорбах, Аалдерінг і ван дер Пас (2023) показав багато випадків подібних оцінок і водночас певні несприятливі асиметричні ефекти окремих типів висвітлення.
Чи можуть жінки на керівних посадах впливати на прагнення дівчат?
Бімен та співавтори (2012) встановили такий причинний ефект за умов повторюваного жіночого керівництва у певних індійських місцевих радах. Інші країни, інституції та групи потребують власної перевірки величини ефекту.
Що потрібно виміряти, щоб оцінити гендерні бар’єри в Україні?
Слід враховувати різні види участі, доступність часу й ресурсів, партійне та громадське рекрутування, наявність дієвих механізмів захисту від погроз, вік, освіту, регіон та досвід переміщення. Особливо корисно поєднувати репрезентативні опитування з аналізом фактичних організаційних процедур і досвіду учасників.
Висновок
Гендерні відмінності в політичній участі формуються через взаємодію ресурсів, соціалізації, очікувань, громадських мереж, політичної самоефективності та інституційних правил. Різні способи впливу мають різні бар’єри, тому повноцінне дослідження враховує широкий спектр громадянської діяльності й конкретний соціальний контекст. Практичні зміни потребують вимірювання реальних обмежень і перевірки наслідків їх усунення.
Пов’язані статті
Політична соціалізація — розвиток політичних установок; Психологія демократії — спільні норми та інституції; Політична участь — загальні способи впливу; Молодь і політична участь — поколіннєві особливості.
Громадянська участь — ширші форми суспільної діяльності; Політична ідентичність — роль належності до соціальних груп; Колективна політична дія — психологічні механізми спільного впливу; Сприйняття політичної справедливості — роль процедур і оцінки справедливості.
Суміжні питання: «Люди старшого віку та політична участь» аналізує вікові умови участі, а «Особистість і політичні погляди» — зв’язки особистісних рис із політичними установками. Усі ці виміри варто досліджувати окремо від гендеру й у взаємодії з ним.
Джерела
Beaman, L., Duflo, E., Pande, R., & Topalova, P. (2012). Female leadership raises aspirations and educational attainment for girls: A policy experiment in India. Science, 335(6068), 582–586. Повний текст.
Beauregard, K. (2014). Gender, political participation and electoral systems: A cross-national analysis. European Journal of Political Research, 53(3), 617–634. DOI.
Bennett, A. M., Connor, R. A., Bryant, M. M., & Metzger, S. M. (2024). What is she wearing and how does he lead? Technological Forecasting and Social Change, 205, 123454. DOI.
Burns, N., Schlozman, K. L., & Verba, S. (2001). The Private Roots of Public Action: Gender, Equality, and Political Participation. Harvard University Press. Видання.
Coffé, H., & Bolzendahl, C. (2010). Same game, different rules? Gender differences in political participation. Sex Roles, 62, 318–333. Повний текст.
Fox, R. L., & Lawless, J. L. (2004). Entering the arena? Gender and the decision to run for office. American Journal of Political Science, 48(2), 264–280. DOI.
Fox, R. L., & Lawless, J. L. (2014). Uncovering the origins of the gender gap in political ambition. American Political Science Review, 108(3), 499–519. DOI.
Koch, L., Russo Riva, M. P., & Steinert, J. I. (2025, online; 2026, issue). Technology-facilitated gender-based violence against politically active women: A systematic review. Trauma, Violence, & Abuse, 27(4), 1231–1250. DOI.
Lawless, J. L., & Fox, R. L. (2025). Gender and candidate emergence. In It Takes More Than a Candidate. Cambridge University Press. DOI.
Medie, P. A., & Prillaman, S. A. (2026). Nonelite women's participation in politics. Annual Review of Political Science, 29, 163–193. DOI.
Nazneen, S. (2023). Women's political agency in difficult settings: Evidence from Egypt, Nigeria, Mozambique, and Pakistan. Development Policy Review, 41(S1), e12685. DOI.
Rohrbach, T., Aaldering, L., & van der Pas, D. J. (2023). Gender differences and similarities in news media effects on political candidate evaluations: A meta-analysis. Journal of Communication, 73(2), 101–112. DOI.
Rohrbach, T. (2025). Are women politicians kind and competent? Disentangling stereotype incongruity in candidate evaluations. Political Behavior, 47, 411–434. DOI.
Schlozman, K. L., Burns, N., & Verba, S. (1994). Gender and the pathways to participation: The role of resources. The Journal of Politics, 56(4), 963–990. DOI.
Schlozman, K. L., Burns, N., & Verba, S. (1999). What happened at work today? A multistage model of gender, employment, and political participation. The Journal of Politics, 61(1). DOI.
Verba, S., Burns, N., & Schlozman, K. L. (1997). Knowing and caring about politics: Gender and political engagement. The Journal of Politics, 59(4). DOI.
Верховна Рада України. (2005; чинна редакція). Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» № 2866-IV. Офіційний текст.