Відновлювальне середовище: як простір допомагає відновлювати увагу і знижувати стрес
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 жовтня 2026 · Редакційна політика
Відновлювальне середовище — це простір, у якому властивості довкілля створюють умови для психологічного відновлення після напруження: полегшують відпочинок від вимог до довільної уваги, підтримують зміну емоційного стану та можуть сприяти послабленню стресової реакції. Таке середовище може бути природним або збудованим: лісова стежка, тихий парк, затишний внутрішній дворик, приміщення з можливістю усамітнення чи інший простір, який людина сприймає як безпечний і відповідний своїм потребам.
Наукова назва цього дослідницького поняття — restorative environment. Його зміст визначається тим, що відбувається у взаємодії людини з простором, а не самим переліком дерев, вікон чи оздоблювальних матеріалів. Теорія відновлення уваги пояснює можливий когнітивний шлях, а теорія відновлення після стресу — емоційні та фізіологічні зміни. Сучасні огляди підтверджують окремі ефекти, водночас показуючи їхню неоднорідність: метааналіз 80 досліджень 2025 року виявив невеликі середні переваги природного оточення для когнітивних показників, а огляд 40 рандомізованих досліджень встановив переконливіші результати для настрою, ніж для уваги чи показників стресу.
Цей матеріал присвячено властивостям простору, психологічним механізмам відновлення та тому, як їх перевіряють науковці. Ширші результати перебування на природі розкрито в статті «Природа і психічне здоров’я», а загальну взаємодію людини з фізичним довкіллям — у матеріалі «Навколишнє середовище і психічне здоров’я».
Що означає відновлювальне середовище в психології
У повсякденному значенні люди називають відновлювальним місце, де можна перепочити, заспокоїтися або знову зосередитися. У науковому значенні поняття пов’язують із потенціалом середовища полегшувати відновлення психологічних ресурсів після виконання вимогливих завдань чи пережитого стресу. Дослідники розрізняють сприйняту відновлювальність місця, фактичні зміни стану людини та тривалі наслідки регулярного користування простором. Це окремі результати, які потрібно оцінювати різними методами.
Наприклад, людина може оцінити сад як надзвичайно приємний і спокійний, але після десяти хвилин у ньому не продемонструвати помітного поліпшення результату тесту на увагу. Інша людина може краще виконати завдання після звичайної тихої перерви, навіть якщо оточення не здається їй красивим. Тому суб’єктивне відчуття «тут добре» саме по собі не доводить ані когнітивного відновлення, ані зміни фізіологічної стресової реакції.
Поняття належить до екологічної психології й особливо важливе для досліджень уваги, емоційної саморегуляції, повсякденного відпочинку та психологічних властивостей просторів. Відновлювальне середовище також не є формальним клінічним діагнозом чи назвою методу лікування.
Чим психологічне відновлення відрізняється від звичайного відпочинку
Відпочинок — широка категорія дій і станів, що дають змогу зменшити навантаження. Психологічне відновлення означає зміни після навантаження: повернення здатності підтримувати увагу, послаблення відчуття напруження, поліпшення настрою або нормалізацію окремих тілесних реакцій. Ці компоненти можуть змінюватися незалежно. Результат залежить від попереднього виснаження, тривалості перерви, завдань, які людина виконуватиме згодом, і властивостей оточення.
Варто розрізняти втому від монотонної когнітивної роботи, емоційне перенапруження, сонливість і тривалий стрес. Наприклад, коротка прогулянка може змінити настрій, але не усунути наслідків браку сну. Так само поліпшення одного лабораторного показника уваги не означає відновлення працездатності в усіх ситуаціях. Огляд теорій і досліджень перерв 2022 року наголошує на різноманітності механізмів відпочинку та необхідності точних вимірювань.
Теорія відновлення уваги Стівена Каплана
Теорія відновлення уваги, запропонована Стівеном Капланом і розвинена в його праці 1995 року, описує, чому певні середовища можуть полегшувати відновлення після тривалого використання довільної уваги. Під час навчання, читання складного матеріалу, роботи з помилками чи пригнічення відволікань людина докладає зусиль, щоб зберігати потрібний напрямок пізнавальної діяльності. Каплан припустив, що простір із м’якими, невимушено цікавими стимулами дозволяє на деякий час зменшити цю вимогу.
У межах теорії йдеться про відносно легке залучення уваги до навколишніх подій — руху листя, мінливості світла, форми хмар чи течії води. Таке залучення прийнято називати «м’яким захопленням уваги» (soft fascination). Це концептуальний механізм, запропонований для пояснення можливих ефектів, і сучасні експерименти перевіряють його через результати конкретних завдань. Дослідження Бермена, Джонідеса та Каплана продемонструвало поліпшення деяких показників довільної уваги після взаємодії з природним середовищем.
Чотири властивості відновлювального досвіду
У класичній моделі Каплана описано чотири взаємопов’язані якості: можливість психологічно відійти від щоденних вимог; достатню цілісність і просторову глибину оточення; м’яке привертання уваги; відповідність середовища цілям, потребам і можливостям людини. Це теоретичні виміри сприйняття, а не список обов’язкових предметів чи універсальні будівельні норми.
Відсторонення від повсякденних вимог
Відсторонення означає тимчасове послаблення звичних когнітивних та емоційних вимог. Для однієї людини воно виникає на лісовій стежці, для іншої — у знайомому саду після завершення роботи, а для когось — у тихій бібліотеці без повідомлень і розмов. Фізична відстань тут не визначальна: навіть сусідній дворик може створювати відчуття зміни діяльності, якщо повсякденні подразники перестають вимагати постійної відповіді.
М’яке захоплення уваги
М’яке захоплення уваги — стан, коли середовище залишається цікавим без постійного контролю й зусиль із боку людини. Спостереження за гілками, тінями або ритмічними природними звуками наводять як приклади такого залучення. Однак виразні звукові сигнали, натовп, загроза небезпеки чи необхідність контролювати кожен крок можуть вимагати багато довільної уваги навіть серед дерев.
Цілісність і можливість занурення
Йдеться про переживання простору як достатньо зв’язного й насиченого для нетривалого занурення. Такий досвід може давати широкий ландшафт, стежка з послідовністю краєвидів або невеликий, але внутрішньо цілісний сад. Значення має не лише масштаб території, а й те, чи дозволяє її організація перебувати в просторі без безперервного розв’язування практичних задач.
Відповідність потребам людини
Відновлювальність залежить від того, чи може людина робити в цьому місці те, заради чого прийшла. Для когось важливі зручний маршрут і можливість рухатися; для когось — лавка, тінь і тиша; для іншого — безбар’єрний доступ, передбачуваність і відчуття контролю. Простір, який викликає тривогу, перевантажує чуття або ускладнює пересування, може мати нижчий відновлювальний потенціал попри природні елементи.
Теорія відновлення після стресу Роджера Ульріха
Інший впливовий підхід пов’язаний із Роджером Ульріхом. Він пояснює, як сприйняття певних безпечних природних сцен може супроводжуватися порівняно швидкими емоційними й фізіологічними змінами після стресу. У експерименті Ульріха та співавторів 1991 року учасники після напружливого відеофрагмента переглядали зображення природного або міського оточення. Дослідники реєстрували емоційні оцінки та фізіологічні реакції, зокрема зміни серцевого ритму, м’язового напруження й провідності шкіри.
Теорія відновлення після стресу зосереджується передусім на емоційному та фізіологічному реагуванні, тоді як теорія Каплана починалася з пояснення відновлення довільної уваги. Ці підходи можуть доповнювати один одного, але оцінюють різні механізми. Поліпшення настрою, уповільнення фізіологічного збудження й кращий результат когнітивного тесту потребують окремого підтвердження; один результат не гарантує інших.
Сучасні роботи аналізують також очікування, відчуття безпеки, рівень шуму, температуру, забруднення повітря, спосіб пересування та соціальні взаємодії. Ці чинники можуть впливати на відповідь людини поряд із візуальним виглядом місця. Тому наукове пояснення відновлювального ефекту ширше за уявлення, що достатньо просто дивитися на зелений колір.
Що доведено дослідженнями: увага, настрій і стрес
Відновлення уваги: невеликі й неоднорідні ефекти
Наймасштабніший із перевірених для цієї статті оглядів, метааналіз Белла та співавторів 2025 року, об’єднав 273 окремі результати з 80 досліджень експериментального контакту з природою. У середньому природні умови були пов’язані з кращим відновленням когнітивних показників порівняно з неприродними контрольними умовами. Відносно надійні переваги знайшли для робочої пам’яті та контролю уваги; для багатьох інших когнітивних сфер результати залишалися непевними. Середні ефекти були невеликими, а відмінності між дослідженнями — суттєвими.
Це узгоджується з обережнішими висновками систематичного огляду Оулі та співавторів 2016 року: серед 31 дослідження певні тести демонстрували переваги природного середовища, але більшість аналізів не виявила чіткої переваги. Важливо, що дослідження застосовують різні способи викликати розумову втому, різні тестові завдання й різні порівняльні умови. Отже, висновок про «відновлення уваги» має завжди уточнювати, яку саме функцію оцінювали.
Настрій: результати переконливіші
У систематичному огляді Фу та співавторів 2025 року проаналізовано 40 рандомізованих досліджень серед дорослих, у яких природне середовище вивчали без додаткових лікувальних втручань. Поліпшення настрою було порівняно послідовним: частіше фіксували зменшення негативних переживань і посилення відчуття спокою. Для пам’яті й уваги докази були слабшими та непослідовними. Це дає підстави говорити про короткочасний позитивний емоційний ефект для частини людей, не обіцяючи однакового результату кожному.
Зниження стресу: результат залежить від способу вимірювання
Стрес можна досліджувати через самооцінки напруження, частоту серцевих скорочень, варіабельність серцевого ритму, кров’яний тиск, електродермальну активність, кортизол та інші показники. Вони відображають різні аспекти реагування. Огляд Фу та співавторів показав змішані результати щодо стресу: в окремих випробуваннях спостерігали поліпшення, в інших — відмінностей не виявляли. На підсумок впливають вихідний рівень стресу, час вимірювання та інструмент.
Особливо важливо не трактувати зниження окремого фізіологічного показника як самостійний доказ лікування тривожного чи депресивного розладу. Навіть коли експеримент знаходить короткочасне зменшення збудження після прогулянки, це характеризує реакцію за конкретних умов, а не встановлює тривалий клінічний ефект. Докладне питання природи та психічного здоров’я має окремого власника — «Природа і психічне здоров’я».
Сприйнята відновлювальність: що показує відчуття «мені тут краще»
У метааналізі Менардо та співавторів природні простори отримували істотно вищі оцінки суб’єктивної відновлювальності, ніж міські простори порівняння. Проте неоднорідність досліджень була дуже високою, а самооцінки не можна безпосередньо прирівнювати до змін уваги, сну чи клінічних симптомів. Такий результат підтверджує особливості сприйняття середовищ і лише частково відповідає на питання про їхній вимірюваний відновлювальний вплив.
Чи має значення тривалість перебування в середовищі
Метааналіз Белла та співавторів виявив залежність величини різниці між природними й контрольними умовами від тривалості контакту. У сукупних даних найбільша різниця спостерігалася приблизно за пів години перебування, а для довших інтервалів закономірність була складнішою. Це результат статистичного узагальнення неоднорідних експериментів, а не універсальна норма, після якої увага «відновлюється повністю».
Для практики важливо оцінювати стан, доступний час і умови. Короткий перепочинок на свіжому повітрі може виявитися приємним, навіть якщо він не має підтвердженої переваги в конкретному тесті; довга прогулянка може стомлювати, коли людина недосипає, має обмеження рухливості або перебуває у спеку. Дозування контакту із середовищем має залишатися гнучким, а не перетворюватися на жорстке правило.
Які характеристики простору можуть підтримувати відновлення
Безпека, передбачуваність і можливість контролю
Почуття безпеки задає умову, за якої людина може послабити постійну пильність. Освітлена стежка, видимі входи та виходи, зрозуміла навігація, доступні місця для сидіння, відсутність загрози переслідування або падіння часто мають практичне значення. Умовно мальовничий простір, в якому людина мусить постійно контролювати небезпеки, може посилювати когнітивні вимоги. Це правдоподібне пояснення, що потребує перевірки для конкретних груп і ситуацій.
Відносна тиша та сенсорна помірність
Звуки середовища впливають на те, скільки зусиль потрібно для орієнтування та зосередження. Постійний різкий шум, перевантаженість сигналами або надмірно яскраве світло можуть ускладнювати перепочинок. Водночас повна тиша підходить не всім: передбачуваний природний звуковий фон чи спокійна людська присутність можуть бути бажаними. Відновлювальність визначається співвідношенням подразників і потреб людини, а не абсолютною сенсорною порожнечею.
Зорове різноманіття без надмірного навантаження
Рослинність, плавні переходи між зонами, природні текстури, вода та можливість поглянути вдалину можуть створювати середовище, яке привертає увагу без сильного примусу. Але красивий краєвид не є автоматично корисним, коли його спогляданню заважають спека, яскраве сонце або вимога уважно стежити за рухом транспорту. Оцінювання дизайну має включати фактичний людський досвід, а не лише зовнішні естетичні ознаки.
Доступність і відповідність способу використання
Наявність пандуса, рівної доріжки, лавки з опорою, доступного туалету, тіні, питної води або місця для короткої перерви може вирішувати, чи можливий відновлювальний досвід. Простір без зручного доступу виключає частину користувачів. Для людей, яким потрібна передбачувана сенсорна обстановка, важливими можуть бути окремі тихі зони та можливість самостійно регулювати освітлення або соціальну взаємодію.
Чи може збудоване середовище бути відновлювальним
Так. Природні ландшафти займають центральне місце в історії досліджень, однак концепція ширша за ліс чи парк. Тихий внутрішній дворик, добре організована бібліотека, спокійне житлове подвір’я або простір, у якому людина контролює світло, шум і приватність, можуть створювати умови для відпочинку. Утім, доказова база щодо різних типів збудованих середовищ поки що менш однорідна, і не всі властивості архітектури підтверджені експериментально як причини психологічного відновлення.
У систематичному огляді 33 досліджень відновлювальних втручань у робочих середовищах 2026 року виявлено, що автори часто посилаються на теорії відновлення, але рідко безпосередньо вимірюють сприйняту відновлювальність валідованими інструментами. Більшість вибірок становили офісні працівники, тому переносити висновки на фабричні, транспортні або інші умови праці слід обережно. Практичний проєктний шар ергономіки та дизайну належить окремому напрямку психологічного ХАБу.
Природа, місто й відновлення: що порівнюють дослідники
У лабораторних і польових роботах часто зіставляють короткий відпочинок у парку чи лісі з перебуванням на завантаженій міській вулиці, переглядом зображень або нейтральною контрольною умовою. Таке порівняння змішує кілька чинників: рівень шуму, щільність людей, необхідність навігації, якість повітря, фізичну активність і ставлення до місця. Тому перевага «природної» умови не завжди вказує, яка саме характеристика спричинила результат.
Крім того, міські простори суттєво відрізняються між собою. Затишна пішохідна вулиця із зеленню та лавками створює інший досвід, ніж перехрестя з інтенсивним рухом. У межах F07 дослідження природних компонентів і когнітивного відновлення доповнюються тематикою «Навколишнє середовище і психічне здоров’я». Окремі канонічні матеріали кластера присвячені зеленим і блакитним просторам та міському середовищу; активні посилання на них додаються після їхньої публікації.
Відчуття відновлення та об’єктивні показники: як це вимірюють
Для дослідження сприйнятих якостей використовують опитувальники, у яких люди оцінюють, наскільки місце допомагає відсторонитися від повсякденної діяльності, приваблює увагу, здається цілісним і відповідним їхнім цілям. Один із відомих інструментів — шкала сприйнятої відновлювальності. Також застосовують оцінки настрою, суб’єктивного стресу та емоційного виснаження. Психометричні властивості шкал потрібно перевіряти окремо для конкретної мови й вибірки.
Відновлення уваги перевіряють виконанням стандартизованих когнітивних завдань до й після контакту із середовищем або порівнянням різних груп. Деякі тести оцінюють робочу пам’ять, інші — пригнічення відволікань, стійкість уваги чи гнучкість перемикання. Різні показники не взаємозамінні. Тому вислів «прогулянка покращує концентрацію» потребує уточнення виду уваги, тривалості та порівняльних умов.
Для фізіологічних змін використовують частоту й варіабельність серцевого ритму, артеріальний тиск, електродермальну активність, гормональні показники. Систематичний огляд взаємозв’язку суб’єктивних і фізіологічних вимірів показує, що між ними є певні узгодження, але їхня величина та надійність залежать від конкретних комбінацій інструментів. Це ще одна причина одночасно аналізувати самооцінки, поведінкові тести й фізіологію, а не вважати одну шкалу остаточним доказом.
Для кого відновлювальність середовища може бути різною
Люди різняться за попереднім навантаженням, мобільністю, станом здоров’я, ставленням до природи, життєвим досвідом і відчуттям безпеки. Одна й та сама ділянка парку може сприйматися як спокійна вдень і небезпечна ввечері; для людини з обмеженою рухливістю пересічений маршрут може створювати додаткове фізичне й психологічне навантаження. У групах із високою сенсорною чутливістю важливо оцінювати персональну переносимість звуків, освітлення та соціальних стимулів.
Попередня втома також має значення. За даними метааналізу Белла та співавторів, переваги природних умов у середньому були помітнішими після експериментально створеного когнітивного виснаження. Такий висновок узгоджується з ідеєю відновлення після навантаження, але не доводить існування одного універсального механізму. Для людини, яка вже добре відпочила, додатковий виграш у тестах може бути менш помітним.
Діти та підлітки
У дітей питання відновлення пов’язане з навчальними вимогами, грою, руховою активністю, безпекою й можливістю досліджувати простір. Систематичний огляд 2022 року описує відновлювальні ефекти природних середовищ для частини когнітивних, поведінкових і соціальних результатів, водночас показуючи непослідовність даних щодо емоційного благополуччя. Результати дитячих досліджень залежать від віку, типу занять і умов спостереження; їх не варто механічно переносити на дорослих.
Пережиті загрози та ставлення до конкретного місця
Місце, яке іншим здається затишним, може нагадувати окремій людині про пережиту небезпеку. Тому відновлювальний потенціал визначає також особиста історія. Важливо не нав’язувати людині прогулянку певним маршрутом чи перебування в просторі, що викликає страх. Повага до вибору та безпеки користувача має пріоритет над універсальним уявленням про «цілющий пейзаж».
Як використовувати принципи відновлювального середовища в повсякденні
Перший практичний крок — помітити, після яких місць справді полегшується повернення до роботи, навчання чи спілкування. Варто розрізняти задоволення від прогулянки, суб’єктивне відчуття спокою та об’єктивну здатність зосередитися. Наприклад, після вимогливого завдання можна порівняти кілька доступних варіантів перерви: тиху кімнату, подвір’я або безпечну зелену ділянку поблизу.
Другий крок — зменшити зайві вимоги середовища. У кімнаті це може означати контроль шуму, зручне сидіння, доступ до природного світла без засліплення, можливість відкласти повідомлення. Надворі — вибір безпечного маршруту, тіні, помірної температури, доступного виходу й часу без поспіху. Такі рішення мають практичний сенс незалежно від того, чи вдасться зафіксувати статистично значущий приріст у когнітивному тесті.
Третій крок — перевіряти власний досвід без гонитви за нормативом. Метааналіз 2025 року вказує на помітну середню різницю приблизно після 30 хвилин природного контакту, але це не обов’язкова тривалість. Для когось цінні п’ять хвилин тиші, для когось — довша прогулянка. Коли надворі небезпечно, надто спекотно чи забруднене повітря, розумно обрати безпечнішу альтернативу.
Що важливо для шкіл, бібліотек і робочих просторів
Освітні та громадські простори можуть забезпечувати передбачувані місця перепочинку: зони меншої сенсорної насиченості, доступне озеленене подвір’я, зручні лавки, можливість обрати рівень соціальної взаємодії. Для працівників, які виконують напружену когнітивну роботу, важливі реальні перерви, під час яких зменшується необхідність відповідати на повідомлення чи стежити за кількома завданнями.
Проте інвестиції в озеленення або інтер’єр мають оцінюватися за результатами для конкретних людей: чи користуються простором, чи він доступний, чи зменшує зайве навантаження, чи підтримує відпочинок. Огляд робочих середовищ 2026 року підкреслює дефіцит досліджень, що безпосередньо вимірюють відновлювальність, і обмежену представленість працівників поза офісами. Дизайнерське рішення саме по собі не слід подавати як підтверджене психологічне втручання.
Екрани, фотографії природи й віртуальні краєвиди
Частина експериментів використовує фотографії, відео або віртуальні сцени, оскільки вони дозволяють стандартизувати зоровий стимул і зменшувати деякі відмінності між умовами. Результати можуть свідчити про короткочасні зміни настрою чи уваги після такого контакту, але перегляд зображення та фізичне перебування надворі мають різні сенсорні, рухові й соціальні властивості. Їх не можна вважати повністю еквівалентними.
Крім того, екран здатен створювати власні навантаження: сповіщення, зорову втому, потребу перемикатися між завданнями. Для людини, яка не може вийти надвір, зображення природи можуть бути доступним приємним варіантом перерви, але наукові висновки повинні відповідати саме дослідженому способу контакту, а не будь-якому «цифровому лісу».
Основні обмеження наукових доказів
По-перше, дослідження відновлювальних середовищ часто порівнюють різні за багатьма ознаками умови. Природна і міська прогулянки можуть відрізнятися шумом, фізичним зусиллям, транспортним потоком, безпечністю та очікуваннями учасників. Відтак навіть рандомізоване порівняння впливу цілого середовища рідко визначає внесок кожного окремого елемента.
По-друге, вимірюють різні наслідки: суб’єктивну оцінку місця, настрій, робочу пам’ять, увагу, серцевий ритм і кортизол. Методи мають неоднакову чутливість, а коротке спостереження не встановлює стійких змін психічного здоров’я. Саме таку різницю між результатами показують систематичний огляд 2016 року, метааналіз 2025 року та огляд рандомізованих випробувань 2025 року.
По-третє, вибірки можуть бути невеликими, а учасники — переважно студентами або офісними працівниками. Індивідуальні відмінності, культурний контекст, сезон, клімат, доступність місця та попередній рівень стресу досліджені нерівномірно. З огляду на це коректніше говорити про ймовірні середні переваги окремих середовищ, ніж призначати однакові місця й тривалість усім людям.
По-четверте, дослідження сприйнятої відновлювальності та фактичного поліпшення функцій відповідають на різні питання. Висока оцінка природи як відпочинкового місця сама по собі не доводить, що людина краще запам’ятовуватиме матеріал, менше хворітиме чи потребуватиме меншої медичної допомоги. Це важлива межа між дослідницьким конструктом, можливим психологічним механізмом і клінічним результатом.
Відновлювальне середовище та лікування психічних розладів
Безпечний, доступний і приємний простір може підтримувати повсякденний добробут і створювати умови для коротких перерв. Це не замінює діагностику, психотерапію, медикаментозне лікування за показаннями чи іншу клінічну допомогу. Дослідження короткочасного відновлення уваги після прогулянки не є дослідженням лікування депресії, тривожних розладів або посттравматичного стресового розладу.
Якщо порушення сну, сильне виснаження, пригнічений настрій, тривога, труднощі концентрації чи неможливість виконувати звичні обов’язки стають стійкими або значно погіршують життя, доцільно звернутися до кваліфікованого фахівця. Вибір між різними варіантами середовищного відпочинку може залишатися допоміжною частиною турботи про себе, узгодженою з індивідуальними потребами.
Поширені запитання
Що таке відновлювальне середовище простими словами?
Це простір, де людині легше перепочити після навантаження, змінити емоційний стан і за певних умов відновити частину здатності зосереджуватися. Поняття описує психологічні властивості взаємодії людини з місцем.
Чи обов’язково відновлювальне середовище має бути природним?
Ні. Природні середовища найчастіше досліджувалися й нерідко мають переваги для сприйнятої відновлювальності. Деякі збудовані простори також можуть створювати умови для відпочинку, якщо вони безпечні, доступні й відповідають потребам людини.
Чи доведено, що природа відновлює увагу?
Експерименти й метааналізи знаходять невеликі середні переваги природних умов для окремих когнітивних функцій, зокрема робочої пам’яті та контролю уваги. Для інших тестів результати суперечливі, тому ефект не слід поширювати на всю пізнавальну діяльність.
Скільки часу потрібно провести в такому просторі?
Єдиної норми немає. У метааналізі 2025 року найбільша середня різниця між природними й неприродними умовами спостерігалася приблизно після пів години, але це не індивідуальна рекомендація та не гарантія результату.
Чи допоможе перегляд відео природи?
Деякі дослідження виявляють короткочасні зміни після зображень чи відео. Водночас такі стимули не відтворюють усіх характеристик реального простору. Важливо оцінювати саме спосіб контакту, досліджений у конкретній роботі.
Чому парк іноді викликає напруження замість спокою?
На реакцію впливають шум, безпека, натовп, погода, сенсорна чутливість, попередній досвід і доступність маршруту. Природна складова сама по собі не забезпечує комфорт для кожної людини.
Чи може відновлювальне середовище лікувати депресію або тривожний розлад?
Така клінічна ефективність не випливає з досліджень короткочасного відновлення. При виражених або стійких симптомах потрібне професійне оцінювання; безпечний відпочинок може бути додатковим ресурсом.
Пов’язані статті
Джерела
Bell, C. N., St George, R., Honan, C., Bell, L. J., Jolly, A. T. W., & Matthews, A. (2025). The relationship between nature exposures and attention restoration, as moderated by exposure duration: A systematic review and meta-analysis. Journal of Environmental Psychology, 104, 102632. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2025.102632
Berman, M. G., Jonides, J., & Kaplan, S. (2008). The cognitive benefits of interacting with nature. Psychological Science, 19(12), 1207–1212. https://doi.org/10.1111/j.1467-9280.2008.02225.x
Bolouki, A. (2023). Exploring the association between self-reported and objective measures in search of the restorative quality of natural environments: A systematic review. International Journal of Environmental Health Research, 33(12), 1316–1330. https://doi.org/10.1080/09603123.2022.2085675
Fu, Y., Yang, P. B., Lam, T. L. H., Lau, B. W. M., & Tan, D. G. H. (2025). The effect of the natural environment on cognition, mood and stress in adults: A systematic review. Journal of Environmental Psychology, 107, 102802. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2025.102802
Kaplan, S. (1995). The restorative benefits of nature: Toward an integrative framework. Journal of Environmental Psychology, 15(3), 169–182. https://doi.org/10.1016/0272-4944(95)90001-2
Marossi, C., Lezcano, M., & Brondino, M. (2026). Restorative interventions in workplace environments: A systematic review of theories, methods, and environmental exposures. Journal of Environmental Psychology, 114, 103140. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2026.103140
Menardo, E., Brondino, M., Hall, R., & Pasini, M. (2021). Restorativeness in natural and urban environments: A meta-analysis. Psychological Reports, 124(2), 417–437. https://doi.org/10.1177/0033294119884063
Moll, A., Collado, S., Staats, H., & Corraliza, J. A. (2022). Restorative effects of exposure to nature on children and adolescents: A systematic review. Journal of Environmental Psychology, 84, 101884. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2022.101884
Ohly, H., White, M. P., Wheeler, B. W., Bethel, A., Ukoumunne, O. C., Nikolaou, V., & Garside, R. (2016). Attention Restoration Theory: A systematic review of the attention restoration potential of exposure to natural environments. Journal of Toxicology and Environmental Health, Part B, 19(7), 305–343. https://doi.org/10.1080/10937404.2016.1196155
Schumann, F., Steinborn, M. B., Kürten, J., Cao, L., Händel, B. F., & Huestegge, L. (2022). Restoration of attention by rest in a multitasking world: Theory, methodology, and empirical evidence. Frontiers in Psychology, 13, 867978. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2022.867978
Ulrich, R. S., Simons, R. F., Losito, B. D., Fiorito, E., Miles, M. A., & Zelson, M. (1991). Stress recovery during exposure to natural and urban environments. Journal of Environmental Psychology, 11(3), 201–230. https://doi.org/10.1016/S0272-4944(05)80184-7