top of page

Психологічна енкциклопедія

Вразливі групи у державних поведінкових програмах: захист і залучення

19 годин тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 р. · Редакційна політика

Державна поведінкова програма має враховувати людей, які стикаються з підвищеним ризиком виключення, примусу, втрати доступу до послуг або непропорційної шкоди. Захист таких людей починається з аналізу умов їхнього життя, прав і реальних можливостей участі. Залучення означає, що представники відповідних спільнот впливають на визначення проблеми, проєктування рішення, випробування програми й оцінювання її наслідків.

Поведінкова політика використовує знання про увагу, сприйняття інформації, звички, соціальні норми, довіру та прийняття рішень. Її інструменти можуть полегшувати взаємодію громадян із державою, однак та сама процедура здатна створити різний тягар для людей із різними ресурсами. Зрозуміле повідомлення допоможе людині, яка має доступ до інтернету, час і навички заповнення форм; для іншої людини першою умовою участі стануть доступний транспорт, перекладач, супровід або офлайн-канал. ОЕСР наголошує на необхідності врахування неоднорідності вподобань, приватності, розподільчих наслідків і додаткових гарантій для вразливих груп.

Хто належить до вразливих груп у контексті поведінкової програми

Вразливість у державних програмах — це контекстна характеристика підвищеного ризику зазнати шкоди, виключення чи обмеження можливості захистити власні інтереси в конкретній взаємодії. Вона виникає на перетині особистих обставин, владних відносин, соціальних нерівностей та інституційних правил. Одна людина може мати високі можливості в одній процедурі й потребувати додаткового захисту в іншій.

До ситуацій, що потребують особливої уваги, належать бідність і нестабільне житло; інвалідність і потреба в розумному пристосуванні; старший або дитячий вік; вимушене переміщення; мовні бар’єри; обмежений цифровий доступ; низька грамотність у певному адміністративному контексті; залежність від доглядальника чи державного рішення; досвід дискримінації; життя в небезпечних умовах. Цей перелік допомагає виявляти ризики, але не визначає властивостей усіх людей у зазначених категоріях.

Вразливість, недостатнє охоплення та дискримінація

Недостатньо охоплені групи — це люди, яких наявні послуги, дослідження або канали комунікації систематично досягають гірше. Вразливість може стосуватися ширшого ризику шкоди, включно з тиском, розголошенням чутливих даних і залежністю від установи. Дискримінація означає порушення рівного здійснення прав за захищеними ознаками в розумінні відповідного законодавства. Для України базове визначення та правила містить Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Окремо важливо розрізняти рівне формальне повідомлення та рівну можливість скористатися правом. Відправити всім громадянам однакове цифрове запрошення означає уніфікувати канал, а не забезпечити доступність для людини без смартфона, з порушенням зору чи потребою у сторонній допомозі.

Перетин обставин

Ризики нерідко накопичуються. Людина з інвалідністю, яка живе в сільській громаді та має низький дохід, може одночасно стикатися з транспортними витратами, незручним інтерфейсом і меншою доступністю консультацій. Для оцінювання таких розбіжностей у дослідженнях застосовують PROGRESS-Plus: місце проживання, культурно-мовні характеристики, зайнятість, стать, релігію, освіту, соціально-економічне становище, соціальний капітал та додаткові обставини, зокрема вік і інвалідність. Cochrane описує цей підхід для аналізу нерівності в ефектах втручань. Дослідники Hollands та співавтори (2024) показали, що навіть широкий перелік ознак не замінює аналізу їхньої взаємодії та суспільного контексту.

Чому універсальна програма може збільшувати нерівність

Державний орган може зафіксувати підвищення загальної участі й одночасно погіршити відносне становище людей із найвищими бар’єрами. Причина полягає в нерівному розподілі ресурсів, необхідних для відповіді на втручання. Текстове нагадування передбачає телефон і зв’язок; складна форма передбачає навички роботи з документами; запис через застосунок передбачає пристрій, доступний інтерфейс і цифрову впевненість. Коли частина населення має ці передумови, ефект може концентруватися саме в ній.

Систематичний огляд польових експериментів із харчовими підштовхуваннями охопив 19 досліджень і 46 порівнянь щодо рівності ефектів. Серед 38 порівнянь для когнітивних підштовхувань 22 не виявили переваги однієї соціально-економічної групи, а 12 показали більший ефект для менш знедолених учасників. Дослідження були різнорідними, тому ці пропорції не є універсальним прогнозом для державної політики. Вони засвідчують потребу перевіряти вплив окремо для різних груп. Schüz та співавтори, 2021.

Огляд оглядів Hayre та співавторів (2026) охопив 35 систематичних оглядів і показав, що структурні програми соціальної підтримки, житлові, регуляторні й частина організаційних заходів частіше скорочували нерівність, тоді як програми з високими вимогами до індивідуальної ініціативи мали неоднорідні результати. Це узагальнення переважно стосується країн із високими доходами та потребує обережності під час перенесення в українські установи.

Психологічні механізми

Когнітивне навантаження зростає, коли людина одночасно розв’язує складні адміністративні завдання, турбується про безпеку, догляд, гроші або житло. Обмежені увага й час підвищують ціну кожного додаткового кроку. Недовіра до державної установи може бути пов’язана з попереднім досвідом відмов, несправедливості або непрозорих рішень. Потреба повідомляти чутливі відомості збільшує ризик самовиключення з програми. Соціальний тиск інколи стимулює участь, але може водночас пригнічувати можливість вільно відмовитися.

Ці механізми потрібно оцінювати разом із матеріальними умовами: часом прийому, вартістю проїзду, наявністю персоналу, якістю зв’язку, мовою повідомлень, правилами підтвердження особи та строками розгляду. Психологічне пояснення ефективне тоді, коли воно веде до зміни організації послуги, а не до звинувачення громадянина в «низькій мотивації».

Принципи захисту: права, автономія та пропорційність

Першою умовою допустимості державної поведінкової програми є легітимна суспільна мета. Другою — співмірність інструментів і ризиків. Третьою — можливість людини зрозуміти вплив, скористатися послугою або відмовитися від необов’язкової участі без прихованих покарань. ОЕСР у принципах етичної поведінкової науки для державної політики (2022) розглядає етичний нагляд на всіх етапах: від визначення проблеми до масштабування.

Інформування, згода та межі впливу

Участь у державній послузі, дослідницькому випробуванні й медичному втручанні має різні правові підстави. Згоду на отримання інформаційного повідомлення, правову підставу обробки даних, інформовану згоду на дослідження та згоду пацієнта на медичне втручання оцінюють окремо. Зокрема, Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові умови згоди на медичне втручання. Ці вимоги не слід механічно переносити на будь-яке повідомлення від органу влади.

Повідомлення має називати організатора, мету, суттєві наслідки дії й безпечні альтернативи. Вибір за замовчуванням потребує оцінювання того, чи може людина реально його змінити. Програму, де відмова обтяжена надмірними витратами або втратою доступу до законного права, необхідно переглянути. Примус у відносинах із державою може виникати навіть за формально наявної кнопки «відмовитися», якщо людина боїться втратити допомогу.

Конфіденційність і мінімізація даних

Збирання інформації про соціальний статус, місце проживання, інвалідність чи стан здоров’я створює ризики повторної ідентифікації, стигматизації та вторинного використання. Для оцінювання нерівності потрібні належним чином обґрунтовані дані, але вимірювання не повинно перетворюватися на безконтрольний профіль людини. Український Закон «Про захист персональних даних» визначає правові рамки обробки й захисту персональних даних.

Практично це означає мінімізацію полів, розмежування доступу, визначений строк зберігання, перевірку правових підстав, пояснення мети та процедуру реагування на витік. У звіті публікують агреговані результати з належним захистом малих груп; об’єднання кількох ознак може ідентифікувати окрему людину навіть без імені.

Доступність, розумне пристосування й відповідальність держави

Право на рівний доступ вимагає практичних рішень: доступних приміщень, інклюзивної комунікації, перекладу, альтернативних каналів та необхідної допомоги. В Україні законодавчі гарантії передбачені, зокрема, Законом «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» і Конвенцією про права осіб з інвалідністю. Зміна кольору кнопки або спрощення формулювання не замінює розумного пристосування, якщо саме воно потрібне людині для отримання послуги.

Залучення громад до всіх етапів програми

Залучення охоплює участь людей у визначенні цілей, виборі способів дії, ухваленні рішень та перевірці результатів. ВООЗ визначає залучення громад як побудову відносин, які дають сторонам змогу спільно розв’язувати проблеми здоров’я. Підхід застосовується і в ширших суспільних програмах за умови врахування конкретного державного мандата.

Виявлення представників і бар’єрів

Запрошення лише через офіційний вебсайт відтворює цифрову вибірковість. Потрібні кілька маршрутів: місцеві організації, центри надання послуг, соціальні працівники, офлайн-зустрічі, доступна телефонна лінія та особистий контакт за належних гарантій. Важливо залучати людей із різним досвідом, включно з тими, хто раніше припинив участь або отримав відмову.

Pronk та співавтори (2026) узагальнили 18 оглядів залучення недостатньо охоплених груп до досліджень втручань. Найперспективнішими виявилися поєднання адаптованих матеріалів, співпраці з місцевими організаціями, гнучких форматів та підтримки на різних етапах. Огляд безпосередньо досліджував участь у дослідженнях здоров’я; його висновки слугують обґрунтованою відправною точкою для державних консультацій, а не доказом однакового ефекту у всіх адміністративних програмах.

Спільне проєктування та розподіл впливу

Фокус-група може допомогти зрозуміти досвід, однак повноцінне спільне проєктування передбачає реальний вплив учасників на рішення: зміну критеріїв прийнятності, строків, способів звернення, дизайну повідомлень і процедури оскарження. Організатор заздалегідь повідомляє, які рішення відкриті для перегляду, як буде враховано пропозиції та хто ухвалює остаточне рішення.

Виплата компенсації за транспорт, забезпечення догляду за дітьми, переклад жестовою мовою, доступні матеріали й оплата експертної участі людей із власним досвідом зменшують нерівність умов. Винагорода має бути прозорою та співмірною, щоб підтримувати участь без непропорційного тиску на фінансово залежних людей.

Важливо повертатися до спільноти з поясненням: які зміни прийнято, які відхилено, чому саме та що показали випробування. У рекомендаціях ВООЗ щодо взаємодії з громадами в людиноцентричних послугах (2024) відповідальність за взаємодію покладено на систему послуг, а не лише на отримувачів.

Як не підмінити голос спільноти голосом посередника

Одна громадська організація або відомий представник не може автоматично висловлювати потреби всієї неоднорідної групи. До консультацій залучають людей із різними характеристиками й можливостями, перевіряють конфлікти інтересів, документують способи відбору та створюють безпечні канали для окремої думки. Людина має мати право не говорити публічно про травматичний досвід, доходи, сімейні обставини або діагноз.

Поведінкова діагностика без стигматизації

Діагностика суспільної проблеми починається з чіткого визначення результату: хто, за яких умов, у якому місці й на якому етапі не може виконати потрібну дію. Далі описують увесь шлях від першого повідомлення до фактичного одержання послуги. Наприклад, недостатньо виміряти відсоток відкритих повідомлень; слід з’ясувати, чи людина змогла подати документи, отримала належне рішення й чи збереглася користь надалі.

Модель COM-B розглядає поведінку через можливості, фізичні й соціальні умови та мотивацію. У цій статті вона корисна як карта питань: чи розуміє людина процедуру; чи є доступ до приміщення або каналу; чи має достатньо часу й коштів; чи довіряє установі; чи сприймає участь як безпечну. Підхід допомагає розрізняти навички, середовище та мотивацію, але не підміняє правовий і соціальний аналіз. Для ширшої архітектури втручань див. інструментарій ОЕСР BASIC.

Дані, яких часто бракує

Звичайна адміністративна статистика охоплює тих, хто вже потрапив до системи. Вона може не показувати людей, які взагалі не отримали запрошення, не змогли створити обліковий запис або відмовилися після негативного досвіду. Для з’ясування причин потрібні інтерв’ю, спостереження за проходженням процедури, безпечні анонімні повідомлення про бар’єри, перевірка фізичної та цифрової доступності й аналіз звернень із відмовами.

При цьому слід розрізняти спостережуваний бар’єр і пояснення його причини. Якщо людина не з’явилася на прийом, це не доводить браку відповідальності чи мотивації. Дані про транспорт, графік роботи, стан здоров’я, догляд і досвід комунікації можуть змінити висновок. У роботі з малими групами статистична деталізація має узгоджуватися з гарантіями приватності.

Як проєктувати доступне втручання: послідовність рішень

1. Визначити право, проблему й прийнятний результат

Перед вибором інструмента орган влади має визначити правову підставу, конкретну послугу або суспільну мету, групи, які можуть виграти чи втратити, та межі допустимого впливу. Результатом може бути своєчасне одержання виплати, успішне завершення звернення, поінформований вибір або краща безпека. Число кліків, повідомлень і реєстрацій — проміжні показники.

2. Усунути головні матеріальні та інституційні бар’єри

Де потрібні транспорт, офлайн-прийом, зручний графік, перекладач або допомога з документами, організатор забезпечує ці умови до психологічного стимулювання. Спрощення маршруту та зрозуміла мова можуть доповнювати структурні рішення. Якщо право неможливо реалізувати через відсутність послуги в громаді, повторне нагадування не усуне причини.

3. Передбачити альтернативні канали

Результативна програма може мати цифрове повідомлення, паперове запрошення, телефонну консультацію, доступний особистий прийом і представницький супровід у межах закону. Альтернативні канали потрібно забезпечити реальними ресурсами й зіставним строком виконання, а не лише вказати дрібним шрифтом. Доступність перевіряють із людьми, які користуються різними способами взаємодії.

4. Перевірити добровільність і прозорість

Текст запрошення має містити зрозумілу мету, організатора, потрібні дії, можливі наслідки, контакти для допомоги й процедуру оскарження. Участь у дослідженні відокремлюють від рішення про надання законної послуги. Жодна метрика програми не повинна стимулювати приховування можливості відмови чи нав’язування особистих даних.

5. Випробувати з людьми, для яких бар’єри найбільші

Пілот проводять у різних умовах: великому місті, невеликій громаді, у групах із різною цифровою доступністю та потребами в підтримці. Перевіряють не лише середній результат, а й проходження всіх етапів окремими групами. До розширення програми необхідно перевірити скарги, помилки відбору, неприйнятні затримки й можливість відновити порушене право.

6. Передбачити нагляд і можливість зупинки

Відповідальний орган призначає власника процесу, незалежний канал скарг, правила доступу до даних, періодичний перегляд результатів та критерії припинення або коригування. Якщо програма підвищує загальне охоплення ціною поглиблення нерівності чи порушення прав, алгоритм ухвалення рішень має передбачати негайне виправлення.

Що говорить доказова база про залучення та ефективність

Результати досліджень залежать від предмета, контексту, способу залучення й показника. Систематичний огляд і метааналіз втручань спільного ухвалення медичних рішень виявив поліпшення поінформованості, участі та якості рішення серед соціально незахищених пацієнтів, особливо коли матеріали адаптували до їхніх потреб. Це є доказом користі певних форматів підтримки рішення в охороні здоров’я, але не оцінкою всіх державних програм.

Огляд 96 досліджень за участю понад 57 тисяч людей із соціально-економічно незахищених груп не підтвердив послідовного позитивного впливу освітніх втручань на поведінку й біомаркери; ризик упередження в усіх включених дослідженнях оцінено як високий або невизначений. Цей результат вказує на потребу поєднувати інформацію з реальною підтримкою та перевіркою механізмів.

Nyanchoka та співавтори (2024) показали, що дослідження й огляди нерівномірно звітують про чинники рівності: навіть коли планують аналіз підгруп, його часто неможливо провести через брак відповідних даних. Тому відсутність доведених відмінностей не дорівнює доказу однакової користі для всіх.

Причинність, масштабування та зовнішня придатність

Рандомізований експеримент може добре оцінювати причинний ефект в обраній вибірці. Проте вибірка часто має обмеження щодо мови, доступності й готовності брати участь. Квазіекспериментальні дизайни корисні, коли рандомізація неможлива, але потребують перевірки порівнюваності груп, часових тенденцій і сторонніх змін. Спостережувані дані допомагають виявляти нерівність і механізми, але самі собою рідко доводять причинний ефект.

Масштабування змінює кадрові умови, доступні ресурси, інтенсивність контакту та довіру до програми. Результат невеликого пілоту треба повторно перевірити в реальних установах, а користь оцінювати у зв’язку з витратами, операційним навантаженням, розподілом ризиків і стійкістю результату. Для методів причинного оцінювання корисний матеріал «Оцінювання поведінкових суспільних втручань: дизайн і показники».

Як оцінювати розподіл користі та шкоди

Оцінювання починається до впровадження. Потрібні вихідні показники для різних груп, зокрема кількість тих, хто має право на послугу, хто отримав інформацію, хто розпочав звернення, завершив його й фактично отримав результат. Для безпеки окремо фіксують відмови, помилкові рішення, повторні звернення, витрати часу й грошей, скарги та повідомлені випадки примусу або витоку даних.

Середній приріст із 40% до 50% означає 10 відсоткових пунктів загального ефекту. Але якщо участь більш забезпеченої групи виросла з 50% до 65%, а менш забезпеченої — з 30% до 35%, абсолютний розрив між групами збільшився з 20 до 30 пунктів. Отже, середній успіх супроводжується зростанням нерівності. Цифри є навчальним прикладом, а не результатом конкретного дослідження.

Обов’язкові виміри

Для кожного важливого показника оцінюють абсолютний рівень, зміну щодо вихідного рівня, різницю між групами, частку тих, хто лишився поза програмою, і невизначеність оцінки. Звіт має містити чисельність підгруп, довірчі інтервали або інші відповідні показники точності, відомості про пропущені дані, способи відбору й потенційні несприятливі наслідки.

Статистично значуща різниця може бути замалою для практичної користі. Навпаки, невелика вибірка іноді не дає достатньої точності, щоб виключити серйозну шкоду. До початку дослідження визначають мінімально важливий результат, критерії справедливого розподілу та поріг зупинки в разі небезпечних наслідків. Для окремої методології розподілу результатів див. «Рівність наслідків втручань: хто отримує користь і хто зазнає шкоди».

Приклади для державних програм в Україні

Звернення по соціальну допомогу

Мешканцю громади надходить коротке повідомлення про доступну допомогу. Програма працюватиме справедливо, коли одночасно передбачає зрозумілі критерії, доступний спосіб перевірки права, підтримку з документами, належний прийом та можливість оскаржити відмову. Людей, які не звернулися, потрібно дослідити за причинами, а не автоматично віднести до «неактивних». Загальні рамки організації соціальних послуг визначає чинний Закон України «Про соціальні послуги» № 2671-VIII.

Доступність адміністративної послуги

Установі потрібно зменшити відсоток незавершених заяв. Вона може протестувати коротші пояснення та нагадування, але водночас забезпечити доступне приміщення, зрозумілий перелік документів, інклюзивний інтерфейс і допомогу людям, які не можуть скористатися цифровим каналом. Про інституційний дизайн цієї проблеми — у статтях «Доступність державних послуг для людей із різними потребами» та «Адміністративний тягар: психологічні витрати звернення по допомогу».

Програма громадського здоров’я

Повідомлення про профілактичне обстеження має узгоджуватися з реальними медичними рекомендаціями, доступністю маршруту, можливістю отримати результат і подальшу допомогу. Для людей із підвищеними бар’єрами корисними можуть бути альтернативні час і місце візиту, підтримка навігації та адаптовані формати пояснень. Перевіряють фактично завершений клінічно обґрунтований маршрут, поінформованість людини, небажані наслідки та різницю в доступі, а не лише кількість надісланих запрошень.

Програми в умовах вимушеного переміщення й небезпеки

Втрата документів, переїзди, розрив соціальних зв’язків та нестабільний зв’язок можуть посилювати адміністративні бар’єри. Організатор зменшує кількість повторних підтверджень, пропонує доступну консультацію, перевіряє безпеку контактів і захист адресних даних. Публічна сегментація людей за вразливістю може створити додаткову небезпеку. Порядок реалізації конкретної допомоги необхідно перевіряти за чинним законодавством та офіційними правилами відповідної програми на дату звернення.

Типові етичні помилки та спосіб їх виправлення

Перша помилка — називати групу «важкодоступною», не дослідивши, що державна система сама встановила дорогий або незручний шлях звернення. Виправленням є аналіз маршруту послуги й участь людей, яких система не охоплює.

Друга помилка — вважати представництво однієї організації достатньою перевіркою інклюзивності. Виправленням є прозорий відбір різних учасників, окремі безпечні канали, належне врахування розбіжностей і повідомлення про вплив консультацій на кінцеве рішення.

Третя помилка — оптимізувати загальне число завершених дій, ігноруючи відносне та абсолютне погіршення становища окремих груп. Виправленням є заздалегідь визначені показники рівності, незалежний розгляд шкоди й перевірка альтернатив.

Четверта помилка — використовувати чутливі персональні ознаки для прихованого психологічного впливу. Виправленням є законна мета, мінімізація даних, пропорційність, прозора комунікація й контроль вторинного використання. Поведінкове втручання потребує механізмів оскарження так само, як інші адміністративні рішення.

П’ята помилка — переносити результати закордонних експериментів без місцевих випробувань. Виправленням є перевірка інституційного контексту, законодавства, мовної та цифрової доступності, можливостей персоналу й окремих наслідків для різних громад.

Питання та відповіді

Чи потрібно створювати окрему програму для кожної вразливої групи?

Ні. Спершу варто забезпечити універсально доступний основний маршрут послуги, а додаткові формати підтримки організовувати відповідно до реальних бар’єрів. Окремі спеціалізовані рішення потрібні тоді, коли загальні інструменти залишають суттєвий ризик виключення або шкоди. Рішення перевіряють разом з людьми, яких воно стосується.

Чи можна досліджувати ефект програми за соціальними ознаками?

Так, за наявності належних правових підстав, мінімізації даних і захисту приватності. Мета полягає у виявленні нерівності та виправленні бар’єрів. Аналіз має уникати стигматизації, вторинної дискримінації та ризику розкриття інформації про малочисельні групи.

Чи достатньо запрошення до консультації для реальної участі?

Запрошення створює можливість висловитися, але реальна участь потребує доступного формату, ресурсів, безпечної атмосфери та зрозумілого впливу на рішення. Організатор повинен пояснити, які пропозиції враховано й чому.

Чи може просте нагадування погіршити нерівність?

Так, якщо люди з кращим доступом до технологій і послуг частіше виконують запропоновану дію. Такий ризик перевіряють під час пілоту за різними групами й усувають через альтернативні канали та структурну підтримку.

Як визначити, що програма успішна?

Успіх вимірюють фактичною користю для людей, доступністю законного права, розподілом результатів і відсутністю неприйнятної шкоди. До оцінювання входять охоплення тих, кого раніше не досягали, якість рішення, прозорість, скарги та стійкість ефекту. Кількість повідомлень і натискань не є достатнім результатом.

Висновок

Захист і залучення вразливих груп — це наскрізна вимога до державної поведінкової програми. Вона визначає, як встановлюють мету, кого запрошують, які бар’єри усувають, які дані збирають, хто впливає на рішення та за якими показниками оцінюють успіх. Найкраще обґрунтована стратегія поєднує усунення системних бар’єрів, зрозумілий дизайн взаємодії, участь відповідних спільнот, належний правовий захист і причинне оцінювання користі та шкоди для різних груп.

Пов’язані статті

Джерела

 
 
bottom of page