Підлітки після вимушеного переміщення: ідентичність і друзі

Український психологічний ХАБ · Дата публікації: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Після вимушеного переміщення підліток може втратити звичний клас, дружнє коло, улюблені місця й можливість самостійно вирішувати, де та з ким проводити час. Водночас він продовжує дорослішати: шукає власні цінності, прагне автономії, вчиться будувати близькі стосунки з однолітками. На перетині цих змін виникають особливі запитання про ідентичність, дружбу та відчуття належності.

Найважливішими умовами підтримки стають безпека, сталі стосунки з близькими дорослими, можливість підтримувати стару дружбу й поступово будувати нові зв’язки. Наукові огляди пов’язують підтримку однолітків, належність до шкільної спільноти та родинну згуртованість із кращими показниками психічного здоров’я дітей і підлітків із досвідом біженства. Переважно це спостережувані зв’язки: вони описують значущі умови, а не гарантують однаковий результат для всіх. Систематичний огляд Scharpf та співавторів.

Для ширшого пояснення дитячого розвитку, адаптації та підтримки різних вікових груп дивіться матеріал «Діти після вимушеного переміщення: розвиток, адаптація і підтримка». Далі розглянуто специфічні завдання підліткового віку — ідентичність та дружбу.

Підлітковий вік і вимушений переїзд: подвійний перехід

У підлітковому віці відбувається перебудова самооцінки, соціальних ролей, емоційної регуляції та стосунків із родиною. Однолітки допомагають перевіряти власні інтереси, формувати особисті кордони, відчувати визнання. Переїзд у цей період змінює людей та повсякденні ситуації, у яких підліток звик бути собою. Про загальні завдання віку докладніше розповідає стаття «Підлітковий вік: психологічний розвиток, зміни і завдання дорослішання».

Досвід переміщення відрізняється за обставинами. Одні підлітки переїхали до іншої області України, інші живуть за кордоном, навчаються іншою мовою або неодноразово змінювали житло. У когось поруч обоє батьків, у когось — один із них; частина дітей пережила небезпечні події, розлуку чи втрату близьких. Тому й потреби підлітків різні: хтось швидко шукає нову компанію, комусь потрібен триваліший час для знайомств і відновлення довіри.

УВКБ ООН описує становище підлітків із досвідом біженства через подвійний перехід: завдання вікового розвитку поєднуються із пристосуванням до іншої школи, громади, культури та умов життя. Підтримка має враховувати обидва процеси, даючи підліткові можливість брати участь у рішеннях. УВКБ ООН: Refugee children and youth.

Ідентичність після переміщення: ким я є і де моє місце

Особиста ідентичність охоплює розуміння власної історії, рис, цінностей, інтересів та життєвих планів. Соціальна ідентичність пов’язана з належністю до значущих груп: родини, друзів, школи, місцевої й культурної спільноти. Після вимушеного переїзду частина цих зв’язків зберігається на відстані, частина змінюється, а нові формуються поступово.

Огляд 28 наукових праць про молодь із досвідом біженства показує, що люди можуть поєднувати кілька аспектів ідентичності та осмислюють себе через минуле, теперішнє й майбутнє. На цей процес впливають особистий вибір, стосунки, культурний і суспільний контекст. Отже, корисно підтримувати різні належності підлітка, не змушуючи його вирішувати, яка з них «справжня». Shahimi, Block, Alisic, 2024.

Чи можна належати двом містам або двом культурам

Підліток може сумувати за рідним містом, дорожити українською мовою, товаришувати з однолітками в іншій країні та почуватися частиною нової громади. Ці переживання здатні співіснувати. Зміна мовного середовища й дружнього кола також не означає автоматичної відмови від попередньої культури чи історії.

Корисні запитання: «Що з твого життя ти хочеш зберегти?», «Що нового стало важливим?», «З ким тобі легко бути собою?». Відповіді можуть змінюватися. Для досвіду зростання між культурними середовищами є окремі поняття, зокрема описані в статті «Діти третьої культури: ідентичність, адаптація і належність між культурами». Цей термін має специфічне значення й не поширюється автоматично на всіх підлітків-переселенців.

Право на власну історію

У новому колективі підлітка можуть запитувати, звідки він приїхав, чи бачив обстріли, чи залишилися вдома близькі. У відповідь він може бути відкритим, мовчазним або змінювати тему. Для відчуття автономії важливо мати право самому визначати, кому й скільки розповідати про особисті події. У школі слід уникати публічних прохань переказати травматичний досвід перед класом.

Що змінюється у дружбі після вимушеного переїзду

Підліткова дружба живе в щоденних деталях: спільній дорозі зі школи, перервах, тренуваннях, розмовах після уроків, випадкових зустрічах. Переїзд перериває саме цю регулярну близькість. Колишні друзі можуть залишатися важливими, навіть якщо листування поступово стає рідшим. Сум за компанією, із якою прожито значну частину дитинства, може бути одним із найболючіших наслідків переміщення.

Підліток може відчувати образу, коли друзі рідше пишуть, ревнощі до їхніх спільних фотографій або провину за те, що в новому місці йому подобається. Це переживання змін у стосунках, а не підстава вважати когось винним. Дорослим варто визнавати цінність дружби. Фраза «Ти знайдеш нових друзів» не відповідає на питання, що робити з тугою за тими, хто вже був близьким.

Як зберігати зв’язок зі старими друзями

Допомагає домовленість про посильні способи контакту: голосові повідомлення, спільні онлайн-ігри, короткі дзвінки, обмін фотографіями або зустрічі, коли це безпечно й реально. Частоту спілкування краще узгодити між самими підлітками. Нормально, що ритм дружби змінюється через навчання, часові пояси, побут і нові інтереси.

Зв’язок на відстані варто поєднувати з достатнім сном, відпочинком та можливістю брати участь у новому житті. Якщо підліток постійно перевіряє повідомлення, майже не спить або болісно сприймає кожну паузу в листуванні, дорослий може допомогти обговорити межі контакту, не знецінюючи саму потребу в дружбі.

Чому складно знайти друзів у новій школі

Новий учень приходить до групи, де вже є дружні кола, спільні жарти, усталені ролі та неписані правила. Щоб увійти до спілкування, потрібно зрозуміти соціальні сигнали й відчути, що знайомство є безпечним. Мовний бар’єр, незвичний стиль розмови, сором через помилки або пережиті втрати можуть робити це складнішим.

Підліток іноді спершу спостерігає за класом і мовчить. Це може бути способом зорієнтуватися. Однак тривала ізоляція іноді підтримується самим середовищем: ніхто не запрошує його до спільних справ, групові завдання організовані без урахування новачка, а дорослі сприймають тишу як небажання спілкуватися. Дослідження показують зв’язок шкільної належності та підтримки ровесників із психічним благополуччям дітей із досвідом біженства. Scharpf та ін., 2021.

Мовний бар’єр і страх виглядати незграбно

Для підлітка публічна помилка в іншій мові може бути особливо чутливою, бо важлива думка однолітків. Спільні заняття музикою, спортом, мистецтвом і командними проєктами дають можливість взаємодіяти короткими фразами, жестами, діями й поступово розширювати спілкування. Мовна підтримка має відкривати шлях до участі, а не перетворюватися на постійне випробування. Рекомендації УВКБ ООН щодо мовної підтримки молоді.

Цькування та дискримінація

Насмішки з походження, акценту, матеріального становища чи досвіду переміщення, а також систематичне виключення з групи потребують реакції дорослих і закладу освіти. Якщо школа знає про цькування, її завдання — забезпечити захист, припинити шкідливу поведінку й створити дієвий шлях повідомлення про подібні випадки. Перекладати відповідальність на підлітка словами «треба просто постояти за себе» небезпечно й несправедливо.

УВКБ ООН розглядає расизм і дискримінацію як чинники, здатні впливати на ідентичність, належність і здоров’я дітей та молоді з досвідом біженства. Посібник щодо інтеграції дітей і молоді.

Як з’являється відчуття належності

Належність виникає через повторюваний досвід: тебе впізнають, вітаються, пропонують місце поруч, запрошують до розмови й рахуються з твоєю думкою. Формальне зарахування до школи або гуртка саме по собі ще не гарантує такого досвіду. Важливі доступність місць для зустрічей, доброзичливість учасників, зрозумілі правила й можливість бути активним на власних умовах.

УВКБ ООН рекомендує створювати можливості для соціальних зв’язків у приймаючих громадах за допомогою однолітків, наставників і спільних занять. Ранні позитивні контакти можуть підтримувати відчуття контролю й належності. UNHCR: Promoting integration through social connections.

Починати зі спільної справи

Спільне заняття дає природну тему для знайомства. Це може бути спортивна команда, музичний гурт, творча майстерня, настільна гра, волонтерська ініціатива або проєкт у класі. Краще запропонувати кілька варіантів відповідно до інтересів підлітка й дозволити обрати. Навіть один приємний контакт у невеликій групі може стати важливим початком.

Достатньо одного надійного ровесника

Для підлітка інколи важливіше знати одну людину, з якою можна сісти на перерві чи попросити пояснення, ніж мати багато поверхневих знайомих. Учитель може організовувати малі змішані групи та добровільне наставництво однолітків. Важливо, щоб це не перетворювалося на публічне маркування новачка як людини, яка потребує жалю.

Українські підлітки за кордоном: два шкільні світи

Частина українських підлітків відвідує школу країни перебування й одночасно продовжує українське дистанційне навчання. У таких умовах навчання, мовна адаптація, друзі й зв’язок з Україною можуть конкурувати за один і той самий час. Якісне дослідження українських підлітків у Німеччині розглядає подвійне навчання крізь потреби в автономії, компетентності та близьких стосунках. Його висновки описують конкретну вибірку й контекст, а не всіх українських підлітків за кордоном. Chabursky, Gutt і Guglhör-Rudan, 2024.

Оцінюючи навчальне навантаження, родині варто разом із підлітком подивитися на повний тиждень: уроки, домашні завдання, мовні курси, транспорт, гуртки, сон, можливість зустрічатися з друзями. Освітні рішення залежать також від чинних вимог відповідної країни, тому психологічні рекомендації слід узгоджувати з освітніми правилами. Підліткові потрібен реальний простір для відновлення та власного вибору.

Внутрішньо переміщені підлітки в Україні

Переїзд до іншого українського міста може зберігати звичну мову й деякі культурні орієнтири, але суттєво змінювати шкільне середовище, доступ до друзів, житлові умови та сімейний розклад. Повторне переміщення, дистанційне навчання, повітряні тривоги й нестабільність доходів можуть впливати на повсякденне життя й можливості спілкуватися. Для оцінювання потреб важливо запитувати про конкретні умови, а не робити висновки лише зі статусу ВПО.

Дослідження здоров’я та поведінкових орієнтацій учнівської молоді в Україні, представлене ЮНІСЕФ у 2025 році, розглядає емоційне благополуччя, підтримку родини й ровесників, цькування та вплив війни. Це широка шкільна вибірка, тому її загальні результати не слід автоматично приписувати виключно підліткам із досвідом переміщення. ЮНІСЕФ: дослідження HBSC.

Як батькам підтримати підлітка

Підліток може одночасно вимагати більше самостійності й потребувати близького дорослого, який вислухає без поспішних висновків. Після переїзду сім’я часто зосереджена на житлі, роботі, документах і безпеці. Тому коротка, але передбачувана розмова без допиту про успішність і проблеми може стати важливою частиною підтримки. Родинна згуртованість у систематичних оглядах описується як можливий захисний чинник психічного здоров’я після переселення. Marley і Mauki, 2019.

Корисні конкретні запитання: «Чи є в школі людина, поруч із якою тобі спокійно?», «Що заважає тобі зустрічатися з друзями?», «Яка моя допомога була б доречною?». Підліток має право не відповідати відразу. Варто давати простір розмовам про захоплення, музику, майбутні плани й звичайні події його віку, щоб досвід вимушеного переїзду не визначав усі сімейні контакти.

Повертати можливість вибору

Під час вимушеного виїзду багато рішень ухвалювали дорослі під тиском небезпеки. Частину автономії можна відновлювати через посильні вибори: як облаштувати особистий простір, який гурток спробувати, коли спілкуватися з давніми друзями, яку сімейну традицію зберегти. Межі безпеки визначають відповідальні дорослі, а всередині цих меж підлітка варто залучати до обговорення. УВКБ ООН наголошує на змістовній участі молоді у рішеннях, що її стосуються. UNHCR Integration Handbook.

Не робити дитину перекладачем дорослих труднощів

Якщо підліток швидше засвоїв мову країни перебування, він може опинитися в ролі перекладача медичних, юридичних або інших складних розмов. Це створює надмірну відповідальність і може порушувати приватність. Для таких ситуацій дорослим варто шукати відповідну професійну мовну підтримку. УВКБ ООН: мовна допомога дітям і родинам.

Завдання школи та приймаючої громади

Школа може полегшувати адаптацію через зрозуміле знайомство з правилами, навчальну підтримку, доступні гуртки, роботу в малих групах та послідовне реагування на цькування. Учителям корисно помічати, чи новий учень має з ким працювати в парі, чи його запрошують до спільної діяльності та чи існують перешкоди через мову або матеріальні умови. Про системну роль шкільного середовища розповідає стаття «Шкільна психологія: що вивчає і як працює в системі освіти».

Спортивні та молодіжні простори, бібліотеки, творчі майстерні й добровільні громадські ініціативи можуть створювати додаткові можливості для знайомств поза класом. Підліток має брати участь у виборі цих занять, а організатори — враховувати транспорт, вартість, доступність, мову та безпеку. Підтримка належності потребує участі приймаючої спільноти, а не лише особистих зусиль переселенця. УВКБ ООН: підтримка соціальних зв’язків.

Практичні ситуації: як діяти

Підліток сумує за друзями й не хоче нових знайомств

З’ясуйте, чого саме бракує: щоденних розмов, довіри, спільного захоплення чи відчуття, що його добре знають. Допоможіть зберегти важливий контакт на відстані й запропонуйте одну необтяжливу можливість місцевої участі. Дозвольте спершу поспостерігати за новою групою. Якщо уникання стає тривалим, посилюється страхом або помітно обмежує життя, варто звернутися по психологічну оцінку.

Підліток говорить: «У цьому класі мене ніхто не розуміє»

Запитайте про конкретний випадок. Причиною можуть бути мовні непорозуміння, відсутність запрошень, відмінності в інтересах, цькування або самотність без явного конфлікту. Дії залежать від причини: мовна підтримка, допомога в знайомстві, зміна групової роботи чи захист від переслідувань. Загальний заклик «будь упевненішим» не усуває об’єктивних перешкод.

Підліток сердиться на батьків через переїзд

Визнайте, що він утратив важливу частину вибору: «Ти не хотів залишати друзів, і це боляче». Поясніть причини рішення відповідно до віку й відокремте обставини безпеки від рішень, які родина може обговорювати сьогодні. Повернення хоча б невеликої сфери контролю допомагає відновлювати співпрацю.

Підлітку добре в новому місці, але він боїться забути Україну

Допоможіть зберігати значущі зв’язки з минулим: мову, музику, дружбу, родинні історії та спільні традиції. Водночас визнайте його право радіти новому досвіду. Потреба належати кільком місцям може бути природною частиною формування ідентичності. Shahimi та ін., 2024.

Коли адаптаційні труднощі потребують професійної допомоги

Смуток за домом, сором у новому класі, періодична самотність або злість на обставини можуть бути зрозумілими реакціями на переміщення. Самі по собі вони не є клінічними діагнозами. Фахове оцінювання варто розглянути, якщо переживання стають тривалими й інтенсивними, суттєво порушують сон, навчання, стосунки чи щоденне функціонування. Важливо враховувати житлові умови, безпеку, родинний контекст та можливий досвід насильства. ВООЗ: психічне здоров’я біженців і мігрантів.

Ознаками, що потребують уваги, можуть бути стійко пригнічений настрій, втрата інтересу до значущих занять, виражена тривога, повторні кошмари, суттєві зміни сну й харчування, самопошкодження, вживання психоактивних речовин для приглушення почуттів або тривала ізоляція. Ці прояви можуть мати різні причини; діагноз встановлює відповідний фахівець за результатами оцінювання. Про тривожні реакції в школі розповідає «Шкільна тривожність: як проявляється тривога, пов’язана зі школою».

Якщо підліток повідомляє про намір завдати собі шкоди, бажання померти, перебуває під безпосередньою загрозою насильства або не може залишатися в безпеці, необхідно негайно залучити відповідального дорослого й місцеві екстрені служби. Коли негайної небезпеки немає, але стан погіршується, можна звернутися до сімейного лікаря, дитячого чи підліткового фахівця з психічного здоров’я та доступної шкільної психологічної служби. Практичні питання звернення висвітлено в матеріалі «Підлітковий психолог онлайн: коли потрібна допомога і як поговорити з підлітком про терапію».

Які методи підтримки підтверджені дослідженнями

Потреби підлітків різні. Частині допомагають безпечне середовище, підтримувальні стосунки, доступ до навчання та відпочинку; іншим потрібні індивідуальні психологічні втручання. Систематичний огляд шкільних і громадських програм для молоді з досвідом біженства описує позитивні результати низки втручань, зокрема когнітивно-поведінкових, але дослідження відрізняються за учасниками, методами й результатами. Підтримка дружби та лікування встановленого розладу мають різні завдання й можуть доповнювати одна одну. Noyes, Kubishyn, Brown, 2025.

Якщо фахівець встановив посттравматичний стресовий розлад, вибір терапії залежить від віку, симптомів, часу після травматичної події та безпеки. Клінічні рекомендації NICE щодо ПТСР описують відповідні втручання для дітей та молоді. Звернення по допомогу не означає обов’язку детально розповідати про пережите в публічному просторі.

Що відомо з науки і де залишаються обмеження

У систематичному огляді Scharpf та співавторів, 2021 узагальнено 63 дослідження ризиків і захисних чинників психічного здоров’я дітей та підлітків із досвідом біженства. Важливими виявилися умови на кількох рівнях: особистому, родинному, шкільному, громадському та суспільному. Marley і Mauki, 2019 окремо досліджували чинники психологічної стійкості після переселення.

Більшість таких досліджень мають спостережний характер. Зв’язок між дружбою й благополуччям не завжди показує напрям впливу: підтримка може полегшувати адаптацію, а краще самопочуття — сприяти знайомствам. Висновки з окремої країни, групи біженців або програми підтримки не можна без перевірки переносити на всіх українських ВПО. Якісні інтерв’ю добре розкривають життєвий досвід, але не дають надійної оцінки поширеності явищ.

Огляд Hettich та співавторів вказує на обмеженість доказової бази окремих психосоціальних програм для підлітків-біженців. Практична підтримка має поєднувати людяні стосунки, усунення соціальних перешкод і своєчасну спеціалізовану допомогу, коли вона справді потрібна.

Поширені запитання

Скільки часу потрібно, щоб знайти нових друзів після переїзду?

Єдиного терміну немає. На темп впливають мовні можливості, атмосфера класу, частота контактів, досвід попередніх втрат та індивідуальні особливості. Корисніше спостерігати за малими змінами: з’явилася людина, до якої можна звернутися, підліток знає місце для спільного дозвілля й поступово почувається впевненіше.

Чи потрібно змушувати підлітка ходити на гуртки?

Краще запропонувати кілька доступних варіантів і дати право спробувати без тривалого зобов’язання. Частині підлітків зручніші невеликі групи та поступове знайомство. Якщо відмова пов’язана зі страхом, цькуванням або сильним дистресом, слід працювати з причиною труднощів.

Чи варто обмежувати спілкування зі старими друзями?

Колишні дружні зв’язки можуть підтримувати безперервність особистої історії. Водночас потрібен баланс зі сном, навчанням і живим спілкуванням у новому середовищі. Домовленості мають стосуватися часу та безпеки, а не вимоги обрати між «старою» і «новою» дружбою.

Що робити, якщо підліток каже, що ніде не почувається вдома?

Запитайте, що означає для нього дім: конкретних людей, місце, мову, звичний порядок чи відчуття безпеки. Деякі з цих елементів можна відтворювати через стосунки, ритуали й участь у спільноті. Важливо зберігати значущі зв’язки з минулим та поступово створювати нові, без вимоги швидко звикнути до всього.

Пов’язані статті

Діти після вимушеного переміщення: розвиток, адаптація і підтримка — базова вікова карта психологічних потреб після переїзду.

Вимушена міграція: психологічна адаптація, ідентичність і підтримка — широка карта досвіду переміщення, ресурсів і труднощів адаптації.

Психологія міграції: адаптація, ідентичність, втрати та належність — психологічні процеси міграції в ширшому контексті.

Підлітковий вік: психологічний розвиток, зміни і завдання дорослішання — вікові завдання, автономія та розвиток стосунків.

Шкільна тривожність: як проявляється тривога, пов’язана зі школою — тривога в освітньому середовищі.

Діти третьої культури: ідентичність, адаптація і належність між культурами — культурні виміри належності та ідентичності.

Підлітковий психолог онлайн: коли потрібна допомога і як поговорити з підлітком про терапію — професійна підтримка та шлях до консультації.

Джерела

Chabursky, S., Gutt, J., & Guglhör-Rudan, A. (2024). Ukrainian refugee adolescents in Germany – A qualitative study on schooling experiences and the fulfillment of basic psychological needs. Children and Youth Services Review, 160, 107582. DOI.

Hettich, N., Seidel, F. A., & Stuhrmann, L. Y. (2020). Psychosocial Interventions for Newly Arrived Adolescent Refugees: A Systematic Review. Adolescent Research Review, 5, 99–114. DOI.

Marley, C., & Mauki, B. (2019). Resilience and protective factors among refugee children post-migration to high-income countries: A systematic review. European Journal of Public Health, 29(4), 706–713. DOI.

National Institute for Health and Care Excellence. (2018). Post-traumatic stress disorder: NICE guideline NG116. Рекомендації.

Noyes, A., Kubishyn, N., & Brown, J. (2025). A mixed systematic review of interventions to support the well-being of refugee youth in school and community settings. Children and Youth Services Review, 176, 108371. DOI.

Scharpf, F., Kaltenbach, E., Nickerson, A., & Hecker, T. (2021). A systematic review of socio-ecological factors contributing to risk and protection of the mental health of refugee children and adolescents. Clinical Psychology Review, 83, 101930. DOI.

Shahimi, F., Block, K., & Alisic, E. (2024). Sense of identity among young people with refugee backgrounds: A scoping review. Children and Youth Services Review, 157, 107378. DOI.

United Nations Children’s Fund (ЮНІСЕФ). (2025). Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді. Дослідження HBSC.

United Nations High Commissioner for Refugees (УВКБ ООН). (2024). Refugee children and youth. Integration Handbook. Посібник.

United Nations High Commissioner for Refugees (УВКБ ООН). (2024). Promoting integration through social connections. Integration Handbook. Посібник.

World Health Organization (ВООЗ). (2025). Refugee and migrant mental health. Інформаційні матеріали ВООЗ.