Взаємопідтримка переселенців: групи та спільноти
Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Взаємопідтримка переселенців — це добровільна взаємодія людей, які пережили вимушене переміщення та допомагають одне одному відновлювати соціальні зв’язки, орієнтуватися в новому середовищі, знаходити практичні ресурси й отримувати емоційну підтримку. Вона може відбуватися в невеликих групах, громадських просторах, онлайн-спільнотах, волонтерських ініціативах та мережах взаємодопомоги.
Група підтримки для внутрішньо переміщених осіб (ВПО) створює можливість говорити з людьми, яким знайомий досвід переїзду, або просто бути поруч із ними. Її цінність визначається довірою, добровільністю, повагою до особистих меж і реальними потребами учасників. Людина може отримувати користь від спільноти навіть тоді, коли не розповідає про пережите.
Відповідно до огляду Всесвітньої організації охорони здоров’я, соціальні зв’язки та участь у спільноті належать до важливих чинників психічного здоров’я мігрантів і біженців. При цьому соціальна підтримка діє разом із безпекою, житлом, доходом, доступом до медичної допомоги та іншими умовами життя.
Що таке взаємопідтримка і чому вона важлива після переїзду
Вимушений переїзд часто змінює щоденне коло спілкування: сусіди, друзі, колеги, родичі та знайомі інституції залишаються далеко. Людині доводиться заново встановлювати контакти, з’ясовувати правила місцевих установ, шукати роботу, житло й місця, де вона почувається прийнятою. Знайома соціальна мережа в таких умовах може стати джерелом інформації, взаємних послуг і відчуття належності.
Взаємопідтримка означає, що учасники визнають досвід і можливості одне одного. Той, хто нещодавно приїхав, може потребувати поради щодо транспорту, школи або запису до лікаря, а за кілька місяців сам допомагати новим учасникам. Такий обмін сприяє поверненню відчуття дієздатності та участі в житті громади.
УВКБ ООН рекомендує зміцнювати підтримку сімей і громад через спільнотні групи, наставництво, освітні заходи, діяльність для дітей і механізми перенаправлення до відповідних служб. Ці формати важливі також для адаптації ВПО в новій громаді.
Чим взаємопідтримка відрізняється від психологічного консультування
У взаємопідтримці люди спираються на життєвий досвід, уважне слухання, практичні знання та взаємну допомогу. У психологічному консультуванні фахівець працює в межах професійної компетентності, етики та визначених методів допомоги. Групова психотерапія має окремі цілі, структуру, показання та вимоги до підготовки ведучого.
Назва «група підтримки» сама по собі нічого не говорить про клінічну кваліфікацію її організаторів. Перед участю доречно дізнатися, хто проводить зустрічі, яку підготовку має ведучий, чи передбачені консультації фахівців і які правила діють у кризових ситуаціях. Детальніше загальні формати розглянуто в матеріалі «Групи підтримки: як вони працюють».
Чому спільний досвід допомагає, але не робить усіх однаковими
ВПО мають різні історії переміщення, сімейні обставини, матеріальні ресурси, стан здоров’я та ставлення до повернення. Частина людей хоче докладно обговорювати втрату дому, частина прагне зосередитися на роботі, навчанні або буденних питаннях. Навіть серед людей з одного міста можуть істотно відрізнятися потреби, політичні погляди, життєві пріоритети й ставлення до пережитого.
Спільний досвід може полегшувати початок розмови, оскільки деякі обставини вже зрозумілі без довгих пояснень. Водночас хороша спільнота залишає місце для індивідуальних відмінностей і поважає рішення людини говорити лише про те, про що вона готова говорити.
Як працює підтримка з погляду психології
Взаємопідтримка може впливати на благополуччя через кілька взаємопов’язаних процесів. Науково обґрунтовано розглядати їх як можливі механізми, а не як гарантований результат кожної групової зустрічі.
Відчуття належності й зменшення ізоляції
Регулярний контакт із людьми, які впізнають вас, пам’ятають ваше ім’я та очікують вашої участі, може зменшувати суб’єктивне відчуття самотності. Зустрічі стають передбачуваною частиною тижня, а спільні справи створюють нові соціальні ролі. Особливо важливо, щоб участь залишалася доступною людям, які працюють позмінно, доглядають дітей або мають обмеження мобільності.
Якщо після переїзду ви відчуваєте тривале відчуження, окремо корисно прочитати матеріал про самотність після вимушеного переїзду.
Практична допомога і зменшення повсякденного навантаження
Група може обмінюватися перевіреною інформацією про житло, освітні заклади, місцеві послуги, доступні маршрути й вакансії. Взаємні послуги — супровід до установи, допомога з формою заяви, тимчасовий догляд за дитиною за згодою батьків — інколи зменшують навантаження ефективніше за загальні поради «заспокоїтися».
Практичні потреби залишаються психологічно значущими: нестабільне житло, фінансова невизначеність і небезпека впливають на самопочуття. ВООЗ підкреслює необхідність поєднувати підтримку психічного здоров’я з увагою до базових умов життя у звіті 2023 року.
Взаємне визнання та відновлення впливу на власне життя
Після вимушеного переміщення людина може часто опинятися в ролі прохача або отримувача допомоги. Коли вона організовує зустріч, пояснює маршрут новоприбулим або ділиться професійною навичкою, у неї з’являється можливість діяти й робити внесок. Це важлива сторона спільнотного підходу: учасники визначають потреби та способи реагування разом.
Рекомендації Міжвідомчого постійного комітету щодо підтримки на основі громад наголошують на активній участі людей, яких торкнулася криза, в оцінюванні потреб, плануванні, реалізації та оцінюванні програм.
Які бувають групи та спільноти переселенців
Єдиного обов’язкового формату не існує. Доцільність групи визначають її мета, умови безпеки, склад учасників і можливості організаторів.
Розмовні групи взаємної підтримки
Учасники регулярно зустрічаються, щоб поділитися переживаннями й обговорити труднощі адаптації. Ведучий стежить за часом, черговістю висловлювань і дотриманням правил. Така зустріч може містити коротке знайомство, обговорення актуальної теми, обмін ресурсами та завершення без примусу розповідати щось особисте.
Уважне слухання й можливість бути почутим часто важливіші за швидкі поради. Варто запитувати: «Тобі зараз потрібне, щоб тебе вислухали, чи хочеш разом пошукати рішення?».
Групи практичної взаємодопомоги
У таких групах обмінюються предметами першої потреби, допомагають із транспортом, пошуком житла, орієнтуванням у місті й інформацією про послуги. Вони можуть існувати як чат мешканців одного району, зустрічі в бібліотеці або невелика волонтерська мережа.
Суттєві умови — перевірка інформації, прозорість зборів коштів, правила поводження з контактами та відсутність тиску на учасників. Група взаємодопомоги має бути доступною і людям, яким нічого передати у відповідь.
Групи за спільними життєвими обставинами
Окремі зустрічі можуть бути потрібні батькам маленьких дітей, підліткам, літнім людям, людям з інвалідністю, самотнім дорослим, родинам у розлуці та людям, які переживають повторне переміщення. Спільна обставина допомагає визначити теми: школа, догляд, доступність середовища, пошук знайомств або поєднання роботи із сімейними обов’язками.
При цьому організаторам варто враховувати неоднорідність кожної групи та право учасника відмовитися від маркування за певною ознакою.
Творчі, освітні та дозвіллєві спільноти
Спільне приготування їжі, читацький гурток, прогулянки, вивчення місцевості, професійні зустрічі чи майстерні можуть підтримувати соціальні зв’язки без обговорення травматичного досвіду. Для частини людей це комфортніший шлях до спільноти, ніж розмови про особисті переживання.
Саме повсякденна участь часто допомагає створювати сталі зв’язки з приймаючою громадою. Питання взаємної довіри й соціальної напруги розглянуто в матеріалі «ВПО та приймаюча громада».
Онлайн-спільноти та групи за місцем проживання
Онлайн-формат полегшує участь людям, які живуть далеко від центру громади або мають труднощі з пересуванням. Офлайн-зустрічі можуть допомагати будувати локальні контакти та отримувати доступ до простору, де є особисте спілкування. Поєднання форматів часто зручне, але потребує окремих правил приватності.
У цифрових групах варто обмежувати доступ сторонніх, забороняти публікацію приватних історій без згоди й обережно ставитися до геолокації, фотографій дітей та повідомлень про поточне місцеперебування в небезпечних умовах.
Що відомо науці про ефективність взаємопідтримки
Дослідження розрізняють спільнотну підтримку, взаємодопомогу рівних, структуровані психологічні втручання, що проводяться підготовленими учасниками спільноти, та професійну групову психотерапію. Їхні результати не слід автоматично переносити з одного формату на інший.
Систематичний огляд Burkinshaw і Wilcockson (2025) охопив десять досліджень втручань, які проводили рівні за досвідом для біженців у країнах переселення. Автори описали обнадійливі результати щодо психологічного дистресу, тривоги, депресивних і посттравматичних симптомів, водночас відзначили обмежений обсяг доказів. Це дані про конкретні програми, а не доказ однакової ефективності всіх спонтанних чатів або зустрічей.
Метааналіз Nguyen та співавторів (2023) проаналізував 162 звіти щодо психосоціальних втручань у контексті вимушеного переміщення, а кількісне об’єднання результатів проведено за підмножиною 33 досліджень. Було виявлено позитивний загальний ефект для психосоціального благополуччя. Однак багато оцінювань мали слабкі порівняльні дизайни, а результати для окремих симптомів і вікових груп були неоднорідними.
Отже, найбільш обґрунтований висновок полягає в тому, що якісно організована взаємопідтримка є перспективним компонентом багаторівневої системи допомоги. Доступні дослідження не дозволяють гарантувати клінічне покращення кожному учаснику або називати будь-яку групу підтримки лікуванням.
Чому важко точно виміряти результат
У групах можуть одночасно змінюватися соціальні контакти, доступ до ресурсів, житлова ситуація, сприйняття безпеки й емоційний стан. Учасники добровільно приєднуються, а ті, хто почувається краще або має більше часу, частіше залишаються в програмі. Це ускладнює відокремлення впливу групи від інших змін.
Крім того, результати з програм для міжнародних біженців у країнах із високим рівнем доходів можуть не повністю відображати обставини українських ВПО, які залишаються в умовах тривалої війни й повторних загроз.
Як знайти групу підтримки для ВПО
Починати можна з доступних місцевих точок контакту: центрів соціальних послуг, бібліотек, громадських просторів, місцевих громадських організацій, волонтерських центрів, закладів освіти та медичних установ. Вони можуть знати про актуальні зустрічі, ініціативи та фахові служби.
Пошукові запити варто уточнювати за містом або громадою: «група підтримки ВПО [місто]», «спільнота переселенців [район]», «зустрічі для батьків ВПО», «взаємодопомога переселенців [громада]». Перевіряйте дату оголошення, організатора, адресу й умови участі. Список конкретних груп змінюється, тому старі дописи не підтверджують, що зустрічі відбуваються сьогодні.
Перед першою зустріччю доречно уточнити мету, вік учасників, тривалість, кількість людей, оплату або її відсутність, доступність приміщення, можливість прийти з дитиною та правила конфіденційності. Людина має право спочатку поспостерігати й вирішити, чи підходить їй група.
Ознаки безпечної спільноти
Учасникам зрозуміло, хто організовує зустрічі, як можна поставити запитання й до кого звертатися зі скаргою. Правила конфіденційності обговорюються до початку особистих розповідей. У групі допускаються мовчання, незгода й вихід без пояснень. Ведучі не вимагають демонструвати документи чи повідомляти подробиці травматичних подій без чіткої потреби та належного правового обґрунтування.
Корисним є механізм скерування до медичних, соціальних і правових служб, якщо учасник має потребу за межами компетентності групи. Саме на такому поєднанні підтримки спільноти й доступу до спеціалізованої допомоги наголошує УВКБ ООН.
Тривожні ознаки в організації групи
Проблемою є примус до детальних сповідей, публічне обговорення чужої історії, вимога передати гроші невідомим особам, нав’язування політичних або релігійних поглядів, приниження учасників, порушення меж і обіцянки гарантованого одужання. Окрему увагу варто приділяти ситуаціям, коли організатор забороняє звертатися по професійну допомогу.
Якщо поведінка ведучого або учасників викликає занепокоєння, можна припинити участь, зберегти необхідні докази порушення й звернутися до відповідальної організації чи служби. Повага до особистого вибору є умовою підтримки.
Як організувати невелику групу взаємопідтримки
Створення групи починається з визначення її реальної мети. Наприклад, підтримка новоприбулих у конкретному районі, спілкування батьків або регулярний обмін місцевими ресурсами. Невелика й чітка мета допомагає узгодити очікування та уникнути перетворення однієї групи на універсальну службу для всіх потреб.
Крок 1. Запитайте майбутніх учасників про потреби
До оголошення програми варто поговорити з кількома зацікавленими людьми. Коли їм зручно зустрічатися? Які теми актуальні? Чи є бар’єри через транспорт, дитячий догляд, доступність приміщення, фінанси або мову? Чи потрібні лише практичні зустрічі, чи бажаний простір для емоційної розмови?
Такий підхід відповідає принципу активної участі людей у створенні програм, викладеному в настанові IASC 2019 року.
Крок 2. Узгодьте прості правила
Передбачте добровільність участі, право відмовитися від відповіді, повагу до часу інших людей, заборону образ і дискримінації, відсутність запису без окремої згоди. Відразу поясніть, що повна конфіденційність у групі залежить також від поведінки кожного учасника і не може бути гарантована організатором на рівні професійного прийому.
Корисно домовитися, як зберігатимуться контактні дані, хто матиме доступ до чату, чи можна запрошувати нових людей і як вилучатимуться повідомлення з чутливими відомостями. Для дітей необхідні окремі правила згоди законних представників та безпеки.
Крок 3. Визначте роль ведучого й резервну підтримку
Ведучий розподіляє час, стежить за домовленостями та допомагає завершувати складні обговорення. Якщо група планує регулярну роботу з сильним дистресом, корисні підготовка з базових навичок психосоціальної підтримки, консультації фахівців і зрозумілий маршрут допомоги. Волонтер не повинен брати на себе діагностику чи лікування.
У рекомендаціях IASC щодо допомоги в надзвичайних ситуаціях підтримка сім’ї та спільноти поєднується з іншими рівнями допомоги, включно зі спеціалізованими послугами.
Крок 4. Створіть передбачуваний ритм зустрічей
Практичний варіант — коротке привітання, добровільний обмін новинами, обговорення однієї теми, передавання корисної інформації та підсумок. Чітка тривалість і завчасно оголошена тема зменшують невизначеність. Якщо розмова стає надто напруженою, ведучий може запропонувати паузу, зміну теми або індивідуальне звернення до фахівця.
Необхідність установити саме певну кількість зустрічей або учасників не доведена універсально. Формат коригують за відгуками, доступними ресурсами й умовами безпеки.
Крок 5. Оцінюйте корисність без вторгнення в приватність
Можна анонімно запитувати, чи знаходять люди потрібні контакти, чи почуваються в безпеці, які теми бракує обговорити і що заважає відвідуванню. Для звичайної громадської групи не потрібно збирати діагнози, результати тестів або повні травматичні історії. Показники відвідування й задоволеності самі по собі не доводять клінічної ефективності.
Конфіденційність, межі та запобігання шкоді
Історії про втрату дому, родичів, насильство або пережиті обстріли можуть містити чутливі відомості. Учасники мають знати, що інформація поширюється лише за відповідною згодою, а ведучий не повинен ініціювати докладне відтворення травматичного епізоду. Слухати чужий досвід також іноді складно: кожна людина може вийти, взяти паузу або обрати іншу групу.
Якщо зустріч організована громадською установою, правила роботи з персональними даними, захисту дітей та реагування на насильство потрібно узгодити з чинними нормами й професійними протоколами. Група не повинна поширювати публічні списки людей із відомостями про місцеперебування, стан здоров’я або інші приватні обставини.
Важливо враховувати нерівність впливу всередині спільноти. Люди, які володіють приміщенням, коштами або інформацією, мають більшу організаційну владу. Прозорі правила, доступність скарг і ротація відповідальності зменшують ризик залежності від однієї особи.
Діти, підлітки та сім’ї у спільнотах переселенців
Для молодших дітей значущими є безпечна присутність дорослих, можливість гри, сталість звичних ритуалів та контакти з однолітками. Зустрічі сімей можуть допомагати батькам обмінюватися практичною інформацією про заклади освіти й дозвілля, а дітям — знайомитися в підтримувальному середовищі.
Підліткам можуть бути корисні добровільні групи за інтересами, спільні проєкти та можливість впливати на теми зустрічей. При цьому конфіденційність, повага до самостійності й недопущення публічного порівнювання пережитих подій особливо важливі. Про вікові потреби розповідає стаття про підлітків після переміщення.
Батькам важливо знати, хто відповідає за дітей під час заходів, чи є доступне укриття та порядок дій під час повітряної тривоги, чи можуть діти вийти з активності та як організатори реагують на конфлікти. Групові заходи для дітей не замінюють індивідуального оцінювання, якщо є стійкі труднощі розвитку, поведінки або психічного здоров’я.
Для сімей у розлуці можливість обмінюватися досвідом також буває цінною, але чужі історії не слід використовувати як універсальний зразок того, як «правильно» переживати втрату близькості. Кожна сім’я має власні обставини й можливості підтримувати зв’язок.
Доступність, культурні відмінності та включення в громаду
Відкритість групи перевіряється практичними деталями. Чи доступне приміщення для людини на кріслі колісному? Чи є зрозуміле повідомлення про маршрут і транспорт? Чи можна брати участь без телефону, постійного інтернету або можливості оплачувати внески? Чи прийнятний час зустрічі для людей, які працюють або доглядають близьких?
Спільноти переселенців можуть підтримувати зв’язки між людьми одного походження й одночасно будувати відносини з місцевими мешканцями. Це різні соціальні завдання, і для них можуть знадобитися різні формати. Спільні освітні, професійні чи культурні події допомагають знайомитися на основі зацікавлень, а не лише статусу переміщення.
Дискримінаційні зауваження, знецінення досвіду ВПО та протиставлення «місцевих» і «приїжджих» можуть погіршувати атмосферу групи. На рівні спільноти потрібні правила рівної поваги, доступні механізми звернення та готовність розв’язувати конфлікти. Пов’язані ризики розглянуто в матеріалі «Упередження щодо ВПО».
Коли групової підтримки недостатньо
Взаємопідтримка може бути частиною повсякденного відновлення, однак при виражених і стійких симптомах важливо отримати професійне оцінювання. Підставами звернутися до сімейного лікаря, психолога або психіатра можуть бути суттєве порушення сну, тривала нездатність виконувати звичні справи, сильні напади тривоги, стійкий пригнічений стан, повторювані нав’язливі спогади або інші прояви, які погіршують функціонування.
Самі по собі виснаження, смуток, напруження чи труднощі адаптації після переїзду не встановлюють психічного розладу. Для діагностики потрібне професійне оцінювання симптомів, тривалості, впливу на життя та інших можливих пояснень. ВООЗ описує різні траєкторії реагування на переміщення: у багатьох людей дистрес поступово зменшується, іншим потрібна додаткова допомога у матеріалі про психічне здоров’я біженців і мігрантів.
Якщо людина повідомляє про безпосередній намір завдати шкоди собі чи іншій людині, переживає гостру дезорієнтацію або перебуває в небезпечній ситуації, пріоритетом стають фізична безпека та невідкладна професійна допомога відповідно до місцевих екстрених служб. Учасникам групи не потрібно самостійно брати на себе клінічне оцінювання кризи.
Для ширшого розуміння ресурсів і ризиків дивіться статтю «Захисні чинники психічного здоров’я переселенців». Загальні принципи психосоціальної підтримки викладено в матеріалі про психічне здоров’я та психосоціальну підтримку.
Взаємопідтримка та правовий статус ВПО
Соціальна група може об’єднувати людей із різними документами й життєвими обставинами. Належність до спільноти переселенців не створює й не підтверджує юридичного статусу ВПО. В Україні його правове визначення станом на 13 жовтня 2026 року міститься в Законі України № 1706-VII. Права на конкретні виплати, послуги й адміністративні процедури встановлюються чинними нормативними актами та залежать від обставин звернення.
Група може допомогти знайти офіційні джерела й контакти відповідних служб, однак рішення про адміністративний статус і право на допомогу приймають уповноважені органи. Під час обміну правовою інформацією важливо перевіряти дату чинності документа, оскільки законодавство змінюється.
Поширені запитання
Чи потрібно розповідати групі свою історію переміщення?
Ні. Участь може складатися зі слухання, спільних справ або обміну практичною інформацією. Ви самі визначаєте, яку частину особистого досвіду готові обговорювати. У безпечній групі рішення промовчати поважають.
Чи допомагають групи підтримки при депресії або посттравматичних симптомах?
Окремі структуровані програми взаємної та групової підтримки демонструють обнадійливі результати в дослідженнях, однак їхня ефективність залежить від формату, підготовки ведучих і потреб учасників. Звичайну громадську групу не можна вважати підтвердженим лікуванням депресії або посттравматичного стресового розладу. При клінічно значущих симптомах потрібен відповідний фахівець.
Чи можна створити групу підтримки без психолога?
Так, групу побутової взаємодопомоги або спілкування можуть створити самі учасники. Важливо чесно представляти її мету, погодити правила та знати, куди скеровувати людей, яким потрібна медична чи психологічна допомога. Ведучому не слід видавати взаємну підтримку за психотерапію.
Що робити, якщо в групі стає важче?
Можна взяти паузу, обговорити з ведучим власні межі або обрати інший формат спілкування. Якщо зустрічі викликають сильний дистрес або посилюють симптоми, доцільно звернутися за професійною консультацією. Група має підлаштовуватися під потреби учасників у межах своїх можливостей, а не вимагати від кожного однакового способу реагування.
Як підтримати переселенця, який уникає спільнот?
Запропонуйте конкретні варіанти без тиску: коротку прогулянку, спільну практичну справу або знайомство з однією людиною. Можна допомогти знайти інформацію чи супроводити на першу зустріч, якщо людина цього хоче. Деяким людям комфортніше відновлювати контакти поступово, а іншим наразі потрібні відпочинок і приватність. Додаткові практичні підходи є в статті «Як допомогти близькій людині після вимушеного переїзду».
Пов’язані статті
Джерела
Burkinshaw, M., & Wilcockson, M. (2025). Are peer-to-peer psychological interventions effective for refugees’ mental health and wellbeing? A systematic review. International Journal of Migration, Health and Social Care, 21(4), 582–604. DOI.
Inter-Agency Standing Committee. (2007). Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. Офіційна публікація ВООЗ.
Inter-Agency Standing Committee. (2019). Community-Based Approaches to MHPSS Programmes: A Guidance Note. Публікація на професійній платформі.
Nguyen, A. J., et al. (2023). Psychosocial support interventions in the context of forced displacement: A systematic review and meta-analysis. Journal of Migration and Health, 7, 100168. DOI.
Turrini, G., et al. (2019). Efficacy and acceptability of psychosocial interventions in asylum seekers and refugees: systematic review and meta-analysis. Epidemiology and Psychiatric Sciences, 28(4), 376–388. DOI.
UNHCR. (без дати). Mental Health. Integration Handbook. Офіційна настанова.
World Health Organization. (2023). Mental health of refugees and migrants: risk and protective factors and access to care. Офіційний звіт.
World Health Organization. (2025). Refugee and migrant mental health. Інформаційний матеріал.
Верховна Рада України. (2014; редакція, чинна 13.10.2026). Закон України № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Офіційний текст.