Б. Ф. Скіннер: біографія, оперантне зумовлення, радикальний біхевіоризм і внесок у психологію
Коротка відповідь
Б. Ф. Скіннер, повне ім’я Беррес Фредерік Скіннер (Burrhus Frederic Skinner; 1904–1990), — американський психолог і дослідник поведінки, одна з центральних постатей психології XX століття. Він систематично розвинув експериментальне дослідження оперантної поведінки — поведінки, майбутня ймовірність якої змінюється залежно від її наслідків. З його роботами пов’язані поняття операнта, оперантного зумовлення, підкріплення, розкладів підкріплення, формування поведінки через послідовні наближення та радикального біхевіоризму.
Скіннер не заснував біхевіоризм як напрям: програмний біхевіоризм виник раніше й передусім пов’язаний із Джоном Б. Вотсоном. Так само закон ефекту сформулював Едвард Торндайк до Скіннера. Внесок Скіннера полягає в іншому: він створив надзвичайно впливову експериментальну програму аналізу поведінки, уточнив роль наслідків у научінні, розробив методи вимірювання швидкості реакцій і побудував власну філософію науки про поведінку — радикальний біхевіоризм.
Хто такий Б. Ф. Скіннер
Беррес Фредерік Скіннер народився 20 березня 1904 року в містечку Сасквеганна, штат Пенсильванія, США. Спочатку він бачив себе не психологом, а письменником. У Гамільтон-коледжі (Hamilton College) Скіннер навчався англійської мови та літератури й 1926 року здобув ступінь бакалавра. Спроба розпочати літературну кар’єру виявилася короткою. Поступово його інтерес змістився до науки про поведінку, а серед авторів, які вплинули на цей поворот, були Джон Вотсон, Іван Павлов, Едвард Торндайк та представники біологічного й фізіологічного підходів до поведінки.
Скіннер вступив до Гарвардського університету (Harvard University), де 1930 року отримав ступінь магістра, а 1931 року — доктора філософії з психології. Після докторату він продовжив дослідження у Гарварді як стипендіат Національної дослідницької ради США, а згодом як молодший стипендіат Гарвардського товариства стипендіатів.
У 1936 році Скіннер перейшов до Університету Міннесоти. У 1945 році став професором і очолив кафедру психології Індіанського університету. 1948 року він повернувся до Гарвардського університету як професор. З 1958 року обіймав іменну посаду професора психології Едгара Пірса й залишався однією з найвпливовіших постатей американської психології до виходу на пенсію 1974 року.
Скіннер помер 18 серпня 1990 року в Кембриджі, штат Массачусетс. Серед його відзнак — нагорода Американської психологічної асоціації за видатний науковий внесок 1958 року та Національна медаль науки США 1968 року. У рейтинговому дослідженні, опублікованому на початку 2000-х і побудованому на цитуванні, присутності в підручниках та оцінках професійної спільноти, Скіннер посів перше місце серед найвпливовіших психологів XX століття. Це не «офіційний титул найкращого психолога», а показник масштабу його історичного впливу.
Скіннер і біхевіоризм: що він насправді зробив
Щоб точно зрозуміти місце Скіннера, важливо розрізнити біхевіоризм як широку історичну традицію і власну систему Скіннера.
Біхевіоризм став програмним напрямом психології ще до появи скіннерівської експериментальної системи. Джон Б. Вотсон у 1913 році сформулював відому програму психології як об’єктивної науки про поведінку. Скіннер належав до наступного покоління. Він успадкував вимогу будувати психологію навколо спостережуваних закономірностей поведінки, однак розробив іншу експериментальну мову і власну філософію пояснення.
Тому формула «Скіннер — батько біхевіоризму» історично неточна. Точніше сказати: Скіннер — ключова постать радикального біхевіоризму та експериментального аналізу поведінки, а його дослідження оперантного научіння стали одним із центральних внесків поведінкової психології XX століття.
Від рефлексу до операнта
Ранні дослідження научіння значною мірою описували поведінку через рефлекси. У класичному зумовленні, пов’язаному насамперед із роботами Івана Павлова, нейтральний стимул після поєднання з біологічно значущим стимулом набуває здатності викликати реакцію. Схема тут побудована навколо відношення «стимул — реакція».
Скіннера цікавив інший клас поведінки: дії, які не просто викликаються конкретним попереднім стимулом, а відбуваються і змінюються залежно від того, що стається після них.
У статті 1937 року «Two Types of Conditioned Reflex: A Reply to Konorski and Miller» Скіннер прямо запропонував називати функціональну одиницю такої поведінки оперантом (operant), а відповідний тип поведінки — оперантною поведінкою (operant behavior). Він протиставив її респондентній поведінці (respondent behavior), яка тісніше відповідає рефлекторній схемі.
Оперант визначається не як окремий рух м’язів, а як клас дій, об’єднаних їхньою функцією та відношенням до наслідків. Наприклад, натискання важеля лапою, носом або іншою частиною тіла може належати до одного операнта, якщо в конкретній експериментальній ситуації ці дії виконують ту саму функцію і приводять до однакового наслідку.
Це функціональне визначення стало одним із найважливіших методологічних кроків Скіннера.
Що таке оперантне зумовлення
Оперантне зумовлення — це процес научіння, за якого майбутня ймовірність поведінки змінюється залежно від її наслідків.
Коли певна дія систематично супроводжується наслідком, який збільшує ймовірність повторення цієї дії, такий наслідок називають підкріпленням. Коли наслідок зменшує ймовірність поведінки, йдеться про покарання у спеціальному поведінковому значенні цього слова.
Скіннер не почав цю історію з нуля. Ще Едвард Торндайк сформулював закон ефекту: наслідки дії впливають на те, наскільки міцно закріплюється зв’язок між ситуацією і реакцією. Скіннер побудував іншу, більш систематичну експериментальну програму, у якій головним об’єктом аналізу стала частота або ймовірність оперантної поведінки в конкретних умовах.
У сучасному поясненні оперантного научіння часто використовують три компоненти: умови, за яких поведінка стає ймовірною; сама поведінка; наслідок. Таке функціональне мислення дозволяє аналізувати не лише те, що організм робить, а й те, за яких обставин і з якими наслідками це відбувається.
Підкріплення: позитивне і негативне
У повсякденній мові «позитивне» часто означає хороше, а «негативне» — погане. У поведінковому аналізі ці слова мають інше значення.
Позитивне означає, що після поведінки щось додається. Негативне означає, що щось усувається або припиняється. Підкріплення означає, що поведінка стає ймовірнішою в майбутньому.
Процедура | Що відбувається після поведінки | Що відбувається з поведінкою |
|---|---|---|
Позитивне підкріплення | Додається стимул або подія | Ймовірність поведінки зростає |
Негативне підкріплення | Стимул або подія усувається | Ймовірність поведінки зростає |
Позитивне покарання | Додається стимул або подія | Ймовірність поведінки зменшується |
Негативне покарання | Стимул або подія усувається | Ймовірність поведінки зменшується |
Найпоширеніша помилка — називати негативне підкріплення покаранням. Насправді негативне підкріплення збільшує поведінку. Наприклад, якщо дія припиняє неприємний звук і через це людина частіше виконує цю дію в подібній ситуації, це негативне підкріплення.
Окремий матеріал Українського психологічного ХАБу: підкріплення у психології.
Покарання у поведінковому аналізі
Покарання у поведінковій термінології визначається функціонально. Це не моральна оцінка і не синонім жорсткого поводження. Якщо наслідок систематично зменшує майбутню ймовірність поведінки, у функціональному аналізі він виконує роль покарання.
Такий підхід має важливий наслідок: неможливо визначити підкріплення або покарання лише за наміром людини, яка його застосовує. Треба дивитися на фактичну зміну поведінки.
Скіннер загалом віддавав перевагу аналізу й побудові ефективних підкріплювальних умов над широким використанням примусових процедур. Його пізня соціальна філософія багато в чому була спрямована на питання, як створювати середовище, у якому потрібна поведінка підтримується менш примусовими способами.
Формування поведінки: послідовні наближення
Формування поведінки (англ. shaping) — процедура, за якої підкріплюються послідовні наближення до цільової дії.
У «The Behavior of Organisms» 1938 року Скіннер уже описував диференційоване підкріплення послідовних наближень. Історичний аналіз його лабораторної роботи показує, що ручне формування оперантної реакції методом послідовних наближень стало для нього особливо очевидним під час випадкового експериментального епізоду 1943 року в Міннеаполісі.
Якщо тварина ще не виконує складну реакцію, дослідник може спочатку підкріплювати будь-яке наближення до потрібного місця, потім — точніший рух, потім — лише ще ближчі до цілі варіанти. Поведінка поступово змінюється без необхідності чекати, поки повна складна реакція випадково з’явиться сама.
Принцип послідовних наближень став одним із найвідоміших практичних наслідків оперантного аналізу.
Розклади підкріплення
Підкріплення не обов’язково настає після кожної реакції. Одним із великих експериментальних напрямів Скіннера та його колег стало дослідження того, як поведінка змінюється за різних правил подання підкріплення.
Класичні категорії включають:
фіксоване співвідношення — підкріплення після визначеної кількості реакцій;
змінне співвідношення — потрібна кількість реакцій змінюється;
фіксований інтервал — перша відповідна реакція після певного проміжку часу може бути підкріплена;
змінний інтервал — тривалість інтервалу змінюється.
Різні розклади породжують характерні профілі швидкості й розподілу реакцій. Систематичне дослідження цих закономірностей стало можливим завдяки точному експериментальному контролю та безперервній реєстрації поведінки.
Важливо зберігати точну атрибуцію: фундаментальна книга «Schedules of Reinforcement» 1957 року була спільною працею Чарльза Б. Ферстера і Б. Ф. Скіннера. Розклади підкріплення не слід описувати як одноосібний «винахід Скіннера».
Згасання
Якщо поведінка, яка раніше систематично підкріплювалася, більше не приводить до відповідного підкріплення, її частота за певних умов може зменшуватися. У поведінковому аналізі цей процес називають згасанням.
Термін також використовується в контексті класичного зумовлення, тому важливо розрізняти оперантне згасання і згасання класично зумовленої реакції. В оперантному випадку йдеться про зміну поведінки після припинення тієї контингентності підкріплення, яка раніше її підтримувала.
Оперантна камера і вимірювання поведінки
Популярний образ Скіннера часто зводиться до так званого «ящика Скіннера». Точніша назва — оперантна камера.
Це експериментальний простір, у якому можна контролювати стимули й наслідки та реєструвати поведінку тварини: наприклад, натискання важеля щуром або клювання клавіші голубом. Цінність камери полягала не в самій коробці, а в можливості точно задавати умови й вимірювати поведінку в часі.
Другим важливим інструментом став кумулятивний реєстратор — механічний пристрій, що відображав накопичену кількість реакцій як лінію. Нахил лінії показував швидкість реагування. Це дозволяло дослідникові буквально бачити зміни поведінки в режимі реального часу.
Історія кумулятивного реєстратора складніша за легенду про одиничний момент винаходу. Скіннер розвивав пристрої на основі попередніх реєструвальних технологій, а подальші форми вдосконалювалися разом із колегами, серед яких були Чарльз Ферстер і Ральф Гербрандс.
Саме поєднання експериментальної камери, автоматизованої подачі наслідків і точної реєстрації зробило можливим детальний аналіз розкладів підкріплення.
Радикальний біхевіоризм
Радикальний біхевіоризм — філософська система, з якою ім’я Скіннера пов’язане найтісніше. Водночас історія самого терміна складніша: словосполучення «radical behaviorism» з’явилося ще у 1920-х роках і спочатку стосувалося радикальної форми вотсонівського біхевіоризму. Скіннер використовував цей термін для своєї позиції в неопублікованих матеріалах у 1930-х, а в друці — з 1945 року.
Одна з найпоширеніших помилок — думати, що радикальний біхевіоризм визнає лише зовнішньо спостережувану поведінку і просто заперечує думки, почуття або тілесні відчуття. Скіннерівська позиція тонша.
Скіннер визнавав приватні події — те, що доступне безпосередньому спостереженню лише самій людині. Він не вважав за потрібне створювати для них окремий нематеріальний рівень причинності. Думки, відчуття і мовлення «про себе» для радикального біхевіоризму залишаються частиною природного світу й потребують аналізу їхньої історії та функціональних умов.
Радикальність цієї позиції полягала не в тому, щоб викреслити внутрішнє з психології, а в тому, щоб не використовувати внутрішні назви як фінальні пояснення. Якщо сказати, що людина втекла «через страх», для Скіннера цього недостатньо: треба досліджувати, за яких умов виникають і переживання страху, і сама поведінка уникнення, та як вони формувалися в історії взаємодії з середовищем.
Від причин до відбору наслідками
У зрілих роботах Скіннер дедалі частіше описував поведінку через ідею відбору наслідками. Він проводив аналогію між трьома рівнями відбору:
філогенетичним — природний добір формує видові властивості;
онтогенетичним — наслідки відбирають і підтримують поведінку окремого організму;
культурним — наслідки сприяють збереженню або зникненню певних соціальних практик.
Це була широка теоретична схема Скіннера, яка виходила далеко за межі лабораторного научіння. Вона вплинула на розвиток поведінкового аналізу, однак її соціальні та культурні узагальнення потрібно відрізняти від конкретних експериментальних результатів щодо оперантної поведінки.
Verbal Behavior: спроба пояснити мовлення функціонально
1957 року Скіннер опублікував книгу «Verbal Behavior» — спробу застосувати функціональний аналіз до мовної поведінки.
Він пропонував класифікувати мовні дії не лише за їхньою формою або «значенням», а за умовами, що ними керують. У цій системі з’явилися, зокрема, такі категорії:
манд (mand) — вербальна дія, пов’язана з мотиваційними умовами й специфічним наслідком, наприклад прохання;
такт (tact) — вербальна реакція під контролем властивостей середовища, наприклад називання предмета;
ехоічна реакція — повторення почутого вербального стимулу за відповідної формальної подібності;
інтравербальна реакція — вербальна відповідь на іншу вербальну подію без прямого копіювання її форми;
автоклітик (autoclitic) — вербальна поведінка, що модифікує або уточнює функцію інших вербальних реакцій.
«Verbal Behavior» стала однією з найсуперечливіших книг Скіннера. Відома рецензія Ноама Чомскі 1959 року перетворилася на символ конфлікту між біхевіористськими й когнітивно-лінгвістичними моделями мови. Проте історія не зводиться до формули «Чомскі спростував Скіннера і тема закрилася».
В основних напрямах когнітивної науки та лінгвістики скіннерівська модель не стала загальною теорією мови. Водночас у поведінковому аналізі вона породила окрему дослідницьку традицію. Огляди емпіричних робіт показують підтримку частини функціональних розрізнень Скіннера, але також вказують на нерівномірність доказової бази й на значні ділянки, що залишаються предметом дослідження та теоретичних суперечок.
Скіннер і прикладний аналіз поведінки
Сучасний прикладний аналіз поведінки (англ. Applied Behavior Analysis, ABA) історично виріс із ширшої поведінкової науки й використовує принципи, сформовані в експериментальному аналізі поведінки.
Внесок Скіннера тут фундаментальний, але точна атрибуція важлива. Історичний аналіз розвитку ABA показує, що Скіннер не був ані первинним автором цієї прикладної дисципліни, ані її інституційним засновником. Він створив значну частину наукового фундаменту, на який спиралися пізніші прикладні дослідники.
Тому коректна формула: Скіннер суттєво вплинув на виникнення й розвиток прикладного аналізу поведінки, але не заснував ABA одноосібно.
Скіннер і поведінкова терапія
Принципи научіння, підкріплення, згасання та функціонального аналізу стали частиною ширшої історії поведінкових втручань. Проте сучасну поведінкову терапію не слід описувати як просте клінічне застосування системи одного Скіннера.
Клінічні поведінкові методи розвивалися з багатьох джерел: досліджень класичного та оперантного научіння, робіт різних лабораторій і клінічних дослідників, а пізніше — у взаємодії з когнітивними підходами. Частина сучасних психотерапій використовує поведінкові принципи, не приймаючи радикальний біхевіоризм як повну філософську систему.
Навчальні машини і програмоване навчання
Скіннер намагався застосувати принципи поведінкової науки до освіти. Він розробляв власні навчальні машини — пристрої, що подавали матеріал невеликими кроками, вимагали активної відповіді учня й швидко повідомляли результат.
Ця робота була пов’язана з програмованим навчанням: матеріал розбивається на послідовність завдань, учень постійно реагує, отримує швидкий зворотний зв’язок і рухається вперед у власному темпі.
Скіннер не був першим винахідником навчальної машини як такої. Ще у 1920-х роках подібні пристрої розробляв Сідні Прессі. Внесок Скіннера полягав у створенні власної моделі, тісно пов’язаної з його теорією оперантного навчання, та в популяризації ідеї технологічно організованого, активно керованого навчального середовища.
Його освітні погляди систематично викладені у книзі «The Technology of Teaching» 1968 року.
Винахідник і конструктор
Скіннер був не лише теоретиком. Він постійно конструював пристрої, які мали зробити поведінку вимірюваною або змінити умови, у яких вона відбувається.
До найвідоміших належать оперантна камера, кумулятивний реєстратор і навчальні машини. Під час Другої світової війни Скіннер також працював над проєктом «Голуб» (Project Pigeon) — системою наведення ракети, у якій треновані голуби мали клювати зображення цілі, допомагаючи коригувати напрямок польоту. Проєкт не став бойовою системою, але добре показує стиль його мислення: складне завдання він намагався розкласти на контрольовані поведінкові відношення.
«Повітряне ліжечко» і міф про експеримент над дочкою
Ще один відомий сюжет — так зване «повітряне ліжечко» (англ. air crib), яке Скіннер сконструював для догляду за немовлям. Це був температурно контрольований простір, покликаний зробити побутовий догляд простішим.
«Повітряне ліжечко» не було оперантною камерою і не використовувалося як «ящик Скіннера для дитини». Пізніше навколо нього виник міф, ніби Скіннер проводив експерименти над власною дочкою, вирощував її в лабораторному ящику, а це нібито призвело до тяжких психологічних наслідків. Історичні матеріали Гарвардського університету прямо відносять ці твердження до міської легенди.
Основні праці Б. Ф. Скіннера
The Behavior of Organisms: An Experimental Analysis — 1938
Книга систематизувала ранню експериментальну програму Скіннера. Саме тут оперантний аналіз отримав розгорнуте представлення: швидкість реакцій, підкріплення, диференціація поведінки й контроль експериментальних умов.
Walden Two — 1948
Утопічний роман, у якому Скіннер переносить поведінкові принципи на проєктування спільноти. Це художній і соціально-філософський твір, а не звіт про експериментально підтверджену модель суспільства.
Science and Human Behavior — 1953
Одна з головних теоретичних книг Скіннера. У ній він поширює поведінковий аналіз на людську поведінку, самоконтроль, соціальні інституції, освіту та культуру.
Schedules of Reinforcement — 1957
Монографія Чарльза Б. Ферстера і Б. Ф. Скіннера. Детально описує експериментальні закономірності поведінки за різних розкладів підкріплення. Співавторство Ферстера є принципово важливим для точної історичної атрибуції.
Verbal Behavior — 1957
Функціональний аналіз мовної поведінки. Книга мала величезний теоретичний резонанс і стала центром тривалої дискусії між поведінковими та когнітивними підходами до мови.
The Technology of Teaching — 1968
Книга про навчання, програмовані матеріали, активну відповідь учня, зворотний зв’язок і організацію освітнього середовища.
Contingencies of Reinforcement: A Theoretical Analysis — 1969
Теоретичний розвиток поняття контингентностей підкріплення та їхнього значення для аналізу поведінки.
Beyond Freedom and Dignity — 1971
Найвідоміша соціально-філософська книга Скіннера. У ній він критикує традиційне пояснення поведінки через автономного внутрішнього агента й обговорює можливість цілеспрямованого проєктування середовища. Саме ці нормативні висновки викликали сильну суспільну критику.
About Behaviorism — 1974
Систематичний пізній виклад радикального біхевіоризму, у якому Скіннер відповідає на типові заперечення щодо думок, почуттів, свободи, намірів і пояснення поведінки.
Що в теорії Скіннера залишається важливим сьогодні
Скіннерівська система складається з різних рівнів, і сучасна наукова оцінка цих рівнів різна.
1. Оперантне научіння залишається фундаментальною частиною психології
Залежність поведінки від її наслідків, позитивне і негативне підкріплення, згасання, диференційоване підкріплення та багато закономірностей розкладів належать до базового корпусу науки про научіння. Ці поняття присутні в сучасних підручниках психології й використовуються в експериментальній та прикладній роботі.
2. Експериментальна методологія Скіннера мала довготривалий вплив
Скіннер наполягав на точному вимірюванні поведінки, контролі умов і детальному аналізі того, як поведінка змінюється в часі. Такий стиль дослідження став основою окремої традиції експериментального аналізу поведінки.
3. Радикальний біхевіоризм залишається впливовою філософією, а не єдиною моделлю психології
Сучасна психологія широко використовує поняття пам’яті, уваги, уявлень, рішень, очікувань, нейронних механізмів і обчислювальних процесів. Когнітивна революція середини XX століття повернула внутрішні процеси в центр багатьох дослідницьких програм.
Це не скасувало оперантного научіння. Воно змінило статус сильнішої філософської тези, що поведінковий функціональний аналіз має бути головною або достатньою мовою для всієї психології. Сьогодні радикальний біхевіоризм існує як одна з теоретичних традицій поряд із когнітивними, нейронауковими, еволюційними та іншими підходами.
4. Теорія вербальної поведінки має окрему дослідницьку традицію, але не є загальним консенсусом науки про мову
Поведінкові дослідники продовжують вивчати манд, такт, інтравербальні відношення та інші функціональні категорії. Водночас сучасна лінгвістика й когнітивна наука пояснюють мову за допомогою значно ширшого набору механізмів і моделей.
5. Соціальна філософія Скіннера — найсуперечливіший рівень його спадщини
Ідея про те, що поведінка завжди залежить від умов і що суспільство неминуче організовує контингентності, приводила Скіннера до висновку: питання полягає не в тому, контролювати поведінку чи ні, а в тому, хто, як і заради яких наслідків формує середовище.
Для одних це була послідовна спроба замінити покарання й випадковий соціальний контроль більш гуманним проєктуванням умов. Для інших — небезпечне недооцінювання автономії, прав, внутрішніх причин і політичних ризиків соціального контролю. Цю дискусію не можна розв’язати простим посиланням на експерименти з оперантним научінням: нормативні висновки Скіннера виходять за межі того, що безпосередньо демонструє лабораторний експеримент.
Головні помилки про Скіннера
«Скіннер заснував біхевіоризм»
Ні. Програмний біхевіоризм виник раніше й історично пов’язаний насамперед із Джоном Б. Вотсоном. Скіннер розвинув власну систему — радикальний біхевіоризм і експериментальний аналіз оперантної поведінки.
«Скіннер відкрив, що наслідки впливають на поведінку»
Таке формулювання занадто широке. Закон ефекту Едварда Торндайка передував скіннерівській програмі. Скіннер систематично перебудував експериментальний аналіз навколо операнта, швидкості реакцій, підкріплення і контингентностей.
«Негативне підкріплення — це покарання»
Ні. Підкріплення збільшує ймовірність поведінки. «Негативне» означає усунення стимулу або події, а не негативну моральну оцінку.
«Радикальний біхевіоризм заперечує думки й почуття»
Ні. Скіннер визнавав приватні події, але не розглядав їх як окремий нематеріальний світ або як достатні кінцеві пояснення поведінки.
«Скіннер заснував ABA»
Ні. Його наука стала фундаментом для прикладного аналізу поведінки, але історичні дослідження не вважають його одноосібним засновником ABA як окремої дисципліни.
«Скіннер експериментував над дочкою у своєму ящику»
Ні. Ця історія виникла через плутанину між оперантною камерою й домашнім «повітряним ліжечком». Гарвардський університет описує твердження про «експеримент над дочкою» як міську легенду.
Вплив Скіннера на психологію
Масштаб впливу Скіннера визначається не однією теорією. Він змінив спосіб, яким поведінку можна було робити лабораторно вимірюваною; створив мову для аналізу оперантної поведінки; поставив підкріплення і контингентності в центр експериментальної програми; вплинув на прикладний аналіз поведінки, освіту, дослідження мовної поведінки та ширшу дискусію про свободу, контроль і наукове пояснення людських дій.
При цьому сучасна психологія не прийняла радикальний біхевіоризм як універсальну рамку. У багатьох галузях домінують когнітивні, нейронаукові, обчислювальні та інтегративні пояснення. Історичне значення Скіннера саме тому найкраще видно не через формулу «він мав рацію в усьому», а через те, що велика частина психології XX і XXI століття формувалася в діалозі з питаннями, які він поставив: що вважати науковим поясненням поведінки, як вимірювати научіння, яку роль відіграють наслідки й де проходить межа між описом закономірностей та поясненням людини.
Часті запитання
Хто такий Б. Ф. Скіннер простими словами?
Б. Ф. Скіннер — американський психолог, який досліджував, як наслідки дій змінюють майбутню поведінку. Він систематично розвинув оперантне зумовлення, створив експериментальні методи для вимірювання поведінки та сформулював філософію радикального біхевіоризму.
Що таке оперантне зумовлення Скіннера?
Це научіння через наслідки поведінки. Якщо наслідок збільшує ймовірність повторення дії, він функціонує як підкріплення. Якщо зменшує — як покарання. Поведінка також змінюється залежно від розкладу підкріплення, умов, у яких воно доступне, та історії попереднього научіння.
Чим оперантне зумовлення відрізняється від класичного?
У класичному зумовленні центральним є формування відношення між стимулами й реакцією, яку вони викликають. В оперантному аналізі центральним є те, як наслідки змінюють майбутню ймовірність поведінки.
Що таке «ящик Скіннера»?
Це популярна назва оперантної камери — лабораторного пристрою, де можна точно задавати стимули й наслідки та автоматично реєструвати поведінку тварини, наприклад натискання важеля або клювання клавіші.
Чи був Скіннер засновником біхевіоризму?
Ні. Біхевіоризм як програмний напрям сформувався раніше, передусім у роботах Джона Б. Вотсона. Скіннер став центральною постаттю радикального біхевіоризму та експериментального аналізу поведінки.
Які книги Скіннера найважливіші?
Для психології особливо важливі «The Behavior of Organisms» (1938), «Science and Human Behavior» (1953), «Schedules of Reinforcement» (1957, разом із Чарльзом Б. Ферстером), «Verbal Behavior» (1957) та «About Behaviorism» (1974). Для соціальної філософії — «Walden Two» (1948) і «Beyond Freedom and Dignity» (1971).
Чи актуальний Скіннер сьогодні?
Так — передусім як один із творців сучасної експериментальної науки про оперантне научіння. Базові поняття підкріплення, згасання, розкладів і функціонального аналізу залишаються важливими. Його радикальний біхевіоризм і соціальна філософія мають інший статус: це впливові теоретичні позиції, які співіснують і конкурують з іншими моделями психології.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Окрема канонічна сторінка «Оперантне зумовлення» пояснює підкріплення, покарання, згасання, формування поведінки та сучасну наукову оцінку оперантного научіння.
Джерела та література
Harvard University, Department of Psychology. B. F. Skinner. https://psychology.fas.harvard.edu/people/b-f-skinner
Rachlin H. Burrhus Frederic Skinner. In: Biographical Memoirs, Volume 67. National Academy of Sciences / National Academies Press, 1995. https://www.nationalacademies.org/read/4894/chapter/19
National Academy of Sciences. B. F. Skinner — directory entry. https://www.nasonline.org/directory-entry/b-f-skinner-lfhqbl/
B. F. Skinner Foundation. Skinner’s CV. https://www.bfskinner.org/skinners-cv/
B. F. Skinner Foundation. Full Bibliography. https://www.bfskinner.org/publications/full-bibliography/
Skinner BF. Two Types of Conditioned Reflex: A Reply to Konorski and Miller. Journal of General Psychology. 1937;16:272–279. Історичний повний текст: https://psychclassics.yorku.ca/Skinner/ReplytoK/reply.htm
Schneider SM, Morris EK. A history of the term radical behaviorism: From Watson to Skinner. The Behavior Analyst. 1987;10(1):27–39. doi:10.1007/BF03392404. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC2741938/
Peterson GB. A day of great illumination: B. F. Skinner's discovery of shaping. Journal of the Experimental Analysis of Behavior. 2004;82(3):317–328. doi:10.1901/jeab.2004.82-317. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC1285014/
Lattal KA. Steps and pips in the history of the cumulative recorder. Journal of the Experimental Analysis of Behavior. 2004;82(3):329–355. doi:10.1901/jeab.2004.82-329. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC1285015/
Morris EK, Smith NG, Altus DE. B. F. Skinner's contributions to applied behavior analysis. The Behavior Analyst. 2005;28(2):99–131. doi:10.1007/BF03392108. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC2755377/
OpenStax. Psychology, 6.3 Operant Conditioning. https://openstax.org/books/psychology/pages/6-3-operant-conditioning
Stanford Encyclopedia of Philosophy. Behaviorism. Суттєве оновлення 2023 року. https://plato.stanford.edu/entries/behaviorism/
Sautter RA, LeBlanc LA. Empirical Applications of Skinner's Analysis of Verbal Behavior with Humans. The Analysis of Verbal Behavior. 2006;22:35–48. doi:10.1007/BF03393025. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC2774593/
Knapp TJ. Verbal behavior: The other reviews. The Analysis of Verbal Behavior. 1992;10:87–95. doi:10.1007/BF03392877. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/22477049/
American Psychological Association. Study ranks the top 20th century psychologists. Monitor on Psychology. 2002;33(7). https://www.apa.org/monitor/julaug02/studyranks
Skinner BF. Selection by Consequences. Science. 1981;213(4507):501–504. doi:10.1126/science.7244649. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/7244649/
U.S. National Science Foundation. B. Frederick Skinner — National Medal of Science, 1968. https://www.nsf.gov/honorary-awards/national-medal-science/recipients/b-frederick-skinner
Smithsonian Institution, National Museum of American History. Teaching Machines and Mechanical Learning. https://www.si.edu/spotlight/teaching-machines/teaching-machines-introduction
Зображення обкладинки: Javier Virués Ortega / Wikimedia Commons, ліцензія CC BY-SA 4.0.