Девід Гартлі: біографія, асоціації, нервові процеси та витоки психології научіння
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика
Девід Гартлі посідає особливе місце в історії психології XVIII століття. Він намагався пояснити, як із тілесних відчуттів, нервових процесів і повторюваного досвіду виникають стійкі ідеї, пам’ять, емоційні зв’язки, мовлення та складні навички. У його системі асоціація стала загальним механізмом формування психічного досвіду, а організм — активною матеріальною основою цього процесу.
Саме тому Гартлі важливий для історії психології научіння. Його цікавило, як дія, що спочатку потребує уваги й довільного контролю, завдяки повторенню та асоціативному зв’язуванню поступово стає швидкою, звичною і майже автоматичною. Через півтора століття психологія почне досліджувати научіння експериментально, але один із ключових запитів уже сформульований у його праці 1749 року: яким чином досвід перебудовує майбутню поведінку?
Ким був Девід Гартлі
Девід Гартлі народився у червні 1705 року поблизу Галіфакса в Йоркширі в родині англіканського священника. Він навчався в Jesus College Кембриджського університету, здобув ступені бакалавра й магістра, а згодом обрав медицину. Працював лікарем у Бері-Сент-Едмундсі, Лондоні та Баті. Медична практика була для нього важливою інтелектуально: питання відчуття, болю, руху, нервової діяльності та звички він розглядав як явища живого тіла, які потребують природного пояснення.
Гартлі помер у Баті 28 серпня 1757 року. За життя він поєднував медицину, математичні інтереси, філософію та релігійно-моральні пошуки. Ця широта відбилася в його головній книзі: психологічний механізм асоціації в ній був частиною великої теорії людини, що охоплювала тіло, мислення, емоції, дію, моральний розвиток і соціальний досвід.
Observations on Man: головна праця Гартлі
У 1749 році в Лондоні вийшла двотомна праця Observations on Man, his Frame, his Duty, and his Expectations. Її перша частина присвячена будові людського тіла й психіки та їхнім взаємним зв’язкам, друга — моральним і релігійним питанням. Для історії психології вирішальною стала перша частина, де Гартлі спробував побудувати цілісне пояснення відчуття, сприймання, пам’яті, уяви, емоцій, рухів і мовлення.
Це була програма психології, організована навколо двох понять: асоціації та нервових «вібрацій». Гартлі прагнув описати закономірності психічного життя так само систематично, як природознавство його доби описувало фізичні процеси. Він не мав сучасного поняття нейрона, електричного потенціалу чи синаптичної пластичності, тому фізіологічна частина його моделі залишалася гіпотетичною. Водночас сама постановка питання — шукати тілесний механізм, який відповідає навчанню, пам’яті та дії, — стала історично продуктивною.
Асоціація як механізм формування психічного досвіду
Для Гартлі асоціація означала значно більше, ніж випадковий перехід від однієї думки до іншої. Вона пояснювала, як повторювані поєднання відчуттів, образів, слів і рухів утворюють стійкі комплекси. Сучасному читачеві корисно почати з канонічного матеріалу ХАБу про асоціацію в психології: там поняття розглядається ширше, тоді як у Гартлі воно є ядром конкретної історичної системи.
Коли два процеси багаторазово виникають разом або один за одним, наступна поява одного з них може полегшити відтворення другого. Так формуються звичні переходи між враженням та ідеєю, словом і значенням, сприйнятим сигналом і рухом. Гартлі поширював цей принцип на пам’ять, уяву, емоційні реакції, симпатію, мовлення та набуті моторні вміння.
Його систему часто стисло описували через «закон суміжності». Та точніше говорити про ширшу модель спільного враження, повторення і зчеплення процесів. У сучасній реконструкції Гартлі асоціація починається не з готових ізольованих ідей, які потім механічно з’єднуються, а з живого організму, у якому сенсорні та нервові події від самого початку утворюють багатокомпонентні структури.
Асоціація, пам’ять і очікування
Асоціативний механізм пояснював Гартлі й те, чому минулий досвід може діяти тоді, коли початкового подразника вже немає. Повторюваний комплекс залишає здатність відтворювати споріднений стан: один елемент ситуації викликає інші, а теперішнє сприймання набуває значення завдяки зв’язкам із попередніми подіями. Пам’ять у такій картині є не окремою внутрішньою коморою образів, а способом повторної активації сформованих зв’язків.
Це стосується й очікування. Коли певні події регулярно утворювали послідовність, перша ланка починає готувати організм до наступної. У психологічних термінах XVIII століття Гартлі описував механізм, у якому минуле структурує реакцію на теперішнє. Для майбутньої науки про научіння така постановка була фундаментальною: поведінку можна пояснювати через історію зв’язків, що сформувалися в попередньому досвіді.
Водночас його асоціативна програма охоплювала не лише холодне пізнання. Задоволення, біль, страх, прихильність, симпатія та моральні оцінки також входили в мережі набутого досвіду. Через це Гартлі розглядав розвиток людини як тривалий процес перебудови мотиваційних і емоційних зв’язків. Асоціація для нього була принципом, який поєднував пізнання, дію та афективне життя в одну динамічну систему.
Нервові «вібрації»: фізіологічна гіпотеза XVIII століття
Фізіологічну основу психічних процесів Гартлі описував мовою «вібрацій» у нервах і мозковій речовині. Він спирався на фізичні ідеї свого часу, зокрема на ньютонівську картину руху та ефіру. Зовнішній вплив, за його припущенням, породжує в нервовій системі мікроскопічні коливання; повторення залишає здатність легше відновлювати споріднений стан, а «мініатюрні вібрації» відповідають ідеям і пам’яті.
Ця схема належить історії науки. Її не слід перекладати мовою сучасних нейронів так, ніби Гартлі передбачив потенціали дії або синаптичні механізми. Він працював задовго до клітинної нейронауки і використовував «вібрацію» як теоретичну змінну для невідомого фізіологічного процесу. Значення його підходу полягає в іншому: психічний досвід він послідовно пов’язував із процесами тіла й мозку та намагався пояснити їх у єдиній причинній системі.
Як із відчуттів виникають складні ідеї
Одне з найцікавіших понять у Гартлі — «спільне враження» (joint impression). Ми не одержуємо світ як набір незалежних сенсорних атомів. Зір, дотик, слух, рух і попередній досвід збігаються в часі та взаємно організовують сприймання. Саме завдяки таким поєднанням виникають стійкі, повторювані й упізнавані структури, які Гартлі називає ідеями.
Тому ідея предмета для нього містить цілий вузол можливих зв’язків: вигляд, відчуття під рукою, звук слова, рухи, потрібні для взаємодії з предметом, спогади про попередні ситуації та дії інших людей. У цьому сенсі психічна одиниця від самого початку має сенсорний, моторний і соціальний вимір. Гартлі тим самим переносить центр пояснення від абстрактної «скриньки ідей» до історії взаємодій організму з середовищем.
Від автоматичного руху до довільної дії
Найсильніше значення для майбутньої психології научіння має теорія дії Гартлі. Він розрізняв рухи, які функціонують автоматично від народження, довільні рухи та дії, що стали «вторинно автоматичними». Дитина спочатку реагує тілом без сформованої довільної програми. У процесі розвитку рух починає пов’язуватися з дедалі більшою кількістю зорових, слухових, тактильних і мовних сигналів, а згодом може запускатися наміром.
Гартлі наводив приклади набуття контролю над хапанням, ходінням, письмом, танцем і грою на музичному інструменті. Спочатку дія потребує помітного контролю; через вправляння її компоненти стабілізуються. Коли послідовність добре засвоєна, значна частина рухів виконується без постійного свідомого нагляду. Так довільне стає вторинно автоматичним.
Ця схема добре формулює проблему, яку пізніша психологія вивчатиме як набуття навички та автоматизацію. Вона не тотожна сучасним моделям научіння, але задає важливу логіку: повторюваний досвід змінює ймовірність і спосіб майбутньої відповіді, а складна майстерність спирається на компоненти, які раніше були засвоєні окремо.
«Decomplex» дії: як складається майстерність
Для складних послідовностей Гартлі ввів термін decomplex. Він мав на увазі дії, що розгортаються в часі та складаються з уже організованих компонентів. Гра мелодії на фортепіано, танець або вимовляння речення потребують не одного руху, а правильної часової послідовності багатьох рухів, частина яких стала вторинно автоматичною.
Це дозволяє побачити важливий принцип майстерності: автоматизація окремих компонентів звільняє можливість керувати складнішою структурою. Досвідчений музикант не контролює свідомо кожне скорочення м’яза пальця, але може керувати фразою, темпом та інтерпретацією. Гартлі описав цю ієрархію задовго до появи експериментальної когнітивної психології та сучасних теорій моторного научіння.
Мова, думка і научіння
Мовлення Гартлі також пояснював як набутий комплекс сенсорних і рухових асоціацій. Дитина чує звуки, сама продукує звуки, спостерігає реакції інших людей, пов’язує мовлення з предметами та діями, а пізніше додає читання і письмо. Значення формується в цілісній ситуації використання мови, а не просто прикріплюється до вже готової внутрішньої ідеї.
Ця думка підсилює його загальну модель научіння: людина набуває складних можливостей через багаторазові взаємодії між сприйманням, дією та соціальним середовищем. Уміння говорити, писати, грати на інструменті чи виконувати професійну процедуру постає як історія організованого досвіду, а не як розгортання ізольованої психічної «здібності».
Гартлі й витоки психології научіння
У XIX столітті Джеймс Мілль, Джон Стюарт Мілль, Александер Бейн та інші автори розвивали асоціативну психологію й прямо бачили в Гартлі попередника. Наприкінці століття Вільям Джеймс ще серйозно обговорював його ідеї у своїх Principles of Psychology. Від Гартлі тягнеться важлива історична лінія: психічні структури можна пояснювати через закономірності формування зв’язків у досвіді, а навичку — через поступову перебудову дії.
Експериментальна психологія научіння сформувалася пізніше й на іншій методологічній основі. У працях Едварда Торндайка уже з’являються контрольовані задачі, вимірювання часу, повторні проби та кількісні криві научіння. Ще пізніше біхевіоризм зробив спостережувану поведінку центральним об’єктом систематичного дослідження. Гартлі не створював цих напрямів, однак його програма належить до їхньої інтелектуальної передісторії: вона зробила набуту дію й повторюваний досвід центральними проблемами пояснення.
Що в ідеях Гартлі зберегло історичну цінність
Найстійкіший внесок Гартлі полягає у трьох ідеях. Перша: складні психічні процеси мають історію формування, і цю історію можна шукати в повторюваному досвіді. Друга: сприймання, пам’ять і дія утворюють взаємопов’язану систему, а не окремі ізольовані «факультети». Третя: вправляння перебудовує контроль над дією, перетворюючи важку довільну послідовність на компонент майстерності, який виконується автоматизовано.
Його фізіологічна теорія «вібрацій» не витримала розвитку нейронауки, проте саме прагнення пов’язати психологічне пояснення з функціонуванням нервової системи було принциповим. Для історії психології це важливий перехід від опису асоціацій як суто філософського факту до програми, у якій треба пояснити, як досвід реалізується в тілесному організмі.
Як читати Гартлі сьогодні
Гартлі варто читати як автора ранньої наукової програми, а не як постачальника готової сучасної нейропсихології. Його терміни належать XVIII століттю, зате поставлені ним питання залишаються впізнаваними: як повторення створює стійкий зв’язок, як сенсорний досвід організовується в складне сприймання, як дитина набуває довільного контролю, чому добре вивчена дія автоматизується і як мовлення виростає з поєднання слухових, моторних та соціальних процесів.
Саме на рівні цих проблем Гартлі входить до історії психології. Він запропонував системну картину людини, у якій психічне життя має механізм формування, а научіння стає одним із головних способів пояснити, як із простіших процесів виникає складна поведінка.
Висновок
Девід Гартлі перетворив асоціацію на основу широкої психологічної програми. Він поєднав її з історичною фізіологічною гіпотезою нервових «вібрацій», описав формування складних ідей через спільні враження та показав, як практика переводить дії від початкової автоматичності через довільний контроль до вторинної автоматизації. Завдяки цьому його праця стала важливою ланкою між філософською психологією XVIII століття, асоціативною традицією XIX століття та подальшим експериментальним вивченням научіння й навичок.
Поширені запитання про Девіда Гартлі
Хто такий Девід Гартлі?
Девід Гартлі (1705–1757) — англійський лікар і філософ, автор Observations on Man (1749). Він створив систематичну теорію, у якій асоціації досвіду пов’язувалися з гіпотетичними нервовими процесами та пояснювали формування ідей, пам’яті, емоцій, мовлення і набутих дій.
У чому полягає теорія асоціацій Гартлі?
Гартлі вважав, що повторювані поєднання відчуттів, ідей, слів і рухів утворюють стійкі зв’язки. Через ці зв’язки простіші процеси організовуються у складні психічні структури та поведінкові послідовності.
Що Гартлі називав нервовими «вібраціями»?
«Вібрації» були фізіологічною гіпотезою XVIII століття, за допомогою якої Гартлі позначав невідомі процеси в нервах і мозку. Це історична модель, яку не слід ототожнювати із сучасними знаннями про нейрони, потенціали дії чи синапси.
Як Гартлі пояснював формування навичок?
Він описував перехід від початкових автоматичних рухів до довільно контрольованих дій, а потім — через вправляння — до вторинно автоматичних компонентів. Складна майстерність, за Гартлі, будується з таких засвоєних компонентів.
Чому Гартлі важливий для історії психології научіння?
Він одним із перших систематично пов’язав асоціації з тілесними механізмами та застосував свою теорію до набуття рухових і мовних умінь. Пізніша експериментальна психологія використовувала інші методи й поняття, але досліджувала споріднене питання: як досвід змінює майбутню поведінку.
Пов’язані статті
Джерела
David Hartley. Observations on Man, his Frame, his Duty, and his Expectations. 1749. Первинне джерело для теорії асоціацій, нервових процесів, рухів, мовлення та моральної психології Гартлі.
Stanford Encyclopedia of Philosophy: David Hartley. Сучасна академічна реконструкція біографії, структури Observations on Man, теорії спільного враження, дії, мови та історичного впливу Гартлі.
Internet Encyclopedia of Philosophy: Associationism in the Philosophy of Mind. Огляд історії асоціанізму та місця Гартлі в розвитку фізіологічного й психологічного пояснення асоціацій.