Атеїзм і психологія невіри: переконання, ідентичність і різноманіття
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Атеїзм у психології — це одна з форм світоглядного самовизначення, пов’язана з відсутністю віри в існування богів або з переконанням, що боги не існують. Психологія невіри досліджує, як люди доходять таких позицій, що саме вкладають у слово «атеїст», як пов’язують переконання з ідентичністю, мораллю, стосунками й сенсом життя та як на їхній досвід впливає суспільне середовище. Дослідницька увага охоплює також агностиків, релігійно неафілійованих людей, байдужих до релігійних питань і людей, які поєднують невіру з певними духовними практиками.
Невіра має різні біографії та психологічні форми. Для однієї людини вона є результатом тривалих роздумів, для другої — звичним світоглядом від дитинства, для третьої — зміною після розчарування в релігійній організації, для четвертої — питанням, яке майже не впливає на повсякденне життя. Сучасні дослідження розглядають цю різноманітність як центральну характеристику предмета, а не як відхилення від умовного «типового атеїста» (Uzarevic і Coleman, 2021; Brewster та співавт., 2026).
Що означають атеїзм, невіра та нерелігійність
Термін «атеїзм» використовують щонайменше у двох поширених значеннях. У широкому розумінні це відсутність віри в богів; у вужчому — стверджуване переконання про їхнє неіснування. В емпіричному опитуванні ці позиції можуть давати різні відповіді, тому якісне дослідження уточнює, що саме людина заперечує, у чому сумнівається та яку назву обирає для себе. Філософська аргументація за чи проти існування Бога належить до іншого рівня запитань; психологічне дослідження встановлює закономірності людських переконань, поведінки та переживань.
«Невіра» — ширший опис відсутності певного релігійного переконання. Вона може стосуватися богів, надприродної дії, посмертного життя або догматів конкретної традиції. Людина може не вірити в особистого Бога, але визнавати безособову вищу силу; може відкидати надприродні твердження і водночас зберігати релігійні культурні звичаї. Тому рівень невіри до окремого твердження не визначає автоматично всього світогляду.
«Нерелігійність» позначає слабку залученість до організованої релігії або відсутність релігійної належності. Це соціологічна й психологічна характеристика, яка не тотожна атеїзму. Американське дослідження Pew Research Center 2024 року показало, що категорія респондентів без релігійної належності охоплює атеїстів, агностиків і людей, які відповідають «жодна конкретна релігія». Серед останніх можуть бути люди з вірою в Бога або вищу силу; отже, статистика належності не вимірює безпосередньо переконання.
Агностицизм стосується питання знання і визначеності: чи можна встановити, чи існує Бог. Атеїзм стосується насамперед віри або її відсутності. Через це людина іноді описує себе одночасно як агностика щодо можливості знання і як атеїста щодо власної відсутності віри. У повсякденному вжитку назви часто позначають різні ідентичності, а вибір ярлика залежить від мови, культури, досвіду та соціальної безпеки.
Чому психологія вивчає невіру
Упродовж значної частини історії психології релігії дослідницькі інструменти були зосереджені на інтенсивності релігійності, а невіруючих описували переважно як людей із низькими показниками відповідних шкал. Такий підхід пропускає позитивний зміст їхніх світоглядів: переконання про знання, людську гідність, справедливість, природу, особисту відповідальність та суспільні зв’язки. Огляд Uzarevic і Coleman (2021) пропонує досліджувати невіру як самостійний предмет із власними когнітивними, культурними та соціальними складниками.
Дослідження зазвичай розрізняє кілька рівнів: зміст переконання, силу впевненості, важливість позиції для Я, соціальну належність, участь у практиках, ставлення до релігійних інституцій і переживання прийняття або стигматизації. Ці виміри можуть суттєво різнитися в однієї людини. Переконаний атеїст не обов’язково бере участь у світському русі; відсутність організованої релігії не обов’язково пов’язана з ворожістю до віруючих.
Порівняння груп на рівні середніх показників не дає психологічного портрета конкретної людини. Відмінності між країнами, поколіннями, родинними умовами й освітою можуть бути більшими за відмінності між світоглядними ярликами всередині одного суспільства. Саме тому дані про середні зв’язки між невірою, стилем мислення або добробутом слід читати як закономірності в досліджених вибірках.
Різноманіття невіри: які позиції існують
Переконаний атеїзм і відсутність віри
Одні люди прямо стверджують, що богів немає, і включають цю позицію до системи своїх обґрунтованих переконань. Інші не приймають твердження про існування божества, водночас вважаючи остаточну впевненість недосяжною. В обох випадках у дослідженні важливо окремо запитувати про силу віри, силу невіри й особисту важливість цих питань. Слово «переконаний» характеризує ступінь упевненості, а не загальний рівень раціональності або психічного здоров’я.
Байдужість до релігійних питань
Для частини людей питання богів майже не має практичного значення. Такий спосіб ставлення іноді описують терміном «апатеїзм» — байдужість до того, чи існує божество. Norenzayan і Gervais (2013) запропонували модель кількох шляхів формування невіри, включно з низькою мотивацією до релігійних питань, аналітичним осмисленням та особливостями культурного навчання. Їхня типологія є дослідницькою моделлю можливих шляхів, а не класифікацією особистостей або клінічним тестом.
Гуманістичні, натуралістичні й світські орієнтації
Невіра може бути частиною ширшої картини світу, у якій центральними є природниче пояснення явищ, гуманістична етика, свобода совісті, критичне мислення, творчість, турбота про інших або громадянська відповідальність. Такі цінності зустрічаються також серед віруючих. Психологічне питання полягає в тому, як певна людина вибудовує свою систему значень, а не в приписуванні єдиної ідеології всім атеїстам.
Невіра разом із духовними переживаннями
Почуття захоплення природою, переживання єдності, медитативна увага, вдячність чи відчуття глибокого сенсу можливі за релігійних і нерелігійних переконань. Деякі люди називають це духовністю, інші віддають перевагу словам «естетичний досвід», «уважність» або «екзистенційне переживання». Значення слова «духовність» залежить від культури й особистих визначень. Наявність переживання не встановлює його надприродної причини; опис психологічних механізмів не визначає метафізичну істинність досвіду.
Змішані, рухливі й приховані ідентичності
Людина може мати сумніви, зберігати ритуали родини, змінювати спосіб самоопису в різних середовищах або приховувати невіру задля безпеки. У дослідженні Brewster та співавторів (2026) серед 888 американських невіруючих учасників із маргіналізованими соціальними ідентичностями статистично виявлено три профілі: виразну невіру, неоднозначну позицію та духовно орієнтовану невіру. Це профілі конкретної вибірки й результат конкретної методики; їхні частки не можна переносити на населення України або на всіх невіруючих світу.
Як формується атеїстичний світогляд
Формування невіри є взаємодією життєвого досвіду, соціального навчання, культурних умов, індивідуальних запитань і способів осмислення інформації. Діти засвоюють уявлення від родини, школи, ровесників та ширшого середовища. У нерелігійній родині відсутність віри може бути звичним фоном, який ніколи не переживався як різкий світоглядний вибір. У релігійній родині зміна позиції іноді супроводжується складними переговорами про належність, лояльність і майбутні стосунки.
Знайомство з різними релігійними та нерелігійними поясненнями, освіта, наукові знання, досвід несправедливості в інституції, самостійне читання й особисті роздуми можуть впливати на траєкторію людини. Жоден із цих чинників окремо не визначає результат. Розчарування в громаді може сприяти виходу з неї, залишаючи віру в Бога; інтелектуальні сумніви можуть привести до атеїзму без конфлікту з близькими; екзистенційна криза іноді веде до поглиблення віри. Огляд Norenzayan і Gervais (2013) саме тому описує множинні шляхи, а не одну причину.
Вихід із релігійної традиції та зміна переконань
Світоглядна зміна може відбуватися поступово: спершу змінюється ставлення до окремих доктрин, далі — участь у спільноті, згодом — самоідентифікація. Порядок буває іншим, а інколи один компонент змінюється без решти. Втрата звичних ритуалів, стосунків або передбачуваного життєвого сценарію може викликати сум, невизначеність чи полегшення. Сам факт виходу з релігії або прийняття атеїзму не є психічним розладом.
Якісне дослідження Abbott та співавторів (2026) про колишніх мусульман у США підкреслює контекстуальність переходів до невіри й значення взаємин, культурної належності та безпеки. Його результати не можна автоматично переносити на інші традиції або український контекст. Клінічна підтримка, коли вона потрібна, має зосереджуватися на конкретному стражданні, втраті зв’язків, насильстві чи тривожних симптомах, а не на зміні світоглядного ярлика.
Атеїзм, аналітичне мислення та наукова грамотність
Одна з впливових гіпотез припускає, що схильність перевіряти інтуїтивні відповіді шляхом аналітичного міркування статистично пов’язана з нижчою релігійною вірою. Дослідники часто використовують завдання на когнітивну рефлексію, які вимірюють здатність зупинитися перед швидкою відповіддю та перевірити її. Це вузький показник певного способу розв’язування завдань; він не є повним виміром інтелекту, чесності або наукової компетентності.
У міжкультурному дослідженні Gervais та співавторів (2018) за участю 3461 людини з 13 суспільств загальний зв’язок між аналітичною рефлексією і невірою був мінливим: переконливий результат виявився лише в трьох окремих країнах. Це обмежує сильну тезу, що аналітичність повсюдно пояснює атеїзм. Культурне оточення, поширені норми та індивідуальні цінності змінюють і величину, і значення такого зв’язку.
Великі вибірки також показують, що аналітичне мислення може супроводжувати перегляд релігійних переконань у різних напрямах. У дослідженні Stagnaro і Pennycook (2025) на матеріалі 50 827 учасників із 16 країн аналізувалася самооцінена попередня зміна віри. Зв’язок аналітичного мислення зі зміною переконань виходив за межі простого протиставлення віри й невіри; автори вказали й на можливість зміцнення релігійної позиції в деяких людей. Дизайн був поперечним, із ретроспективним повідомленням про зміни, тому не встановлює, що певний стиль мислення спричинив зміну в часі.
Отже, на підставі цих досліджень можна говорити про обмежені статистичні закономірності, а не оцінювати окрему людину за її світоглядом. Атеїсти й віруючі використовують інтуїцію, пам’ять, соціальне навчання, рефлексію та вибіркове сприйняття інформації; співвідношення процесів залежить від ситуації.
Атеїстична ідентичність: коли переконання стає частиною Я
Для когось слово «атеїст» є просто відповіддю на запитання про Бога. Для іншого воно позначає важливий життєвий вибір, спільноту, правозахисну позицію або історію виходу з релігійного середовища. Центральність ідентичності впливає на те, наскільки людина помічає пов’язані з нею події, відчуває солідарність, прагне відкритості та переживає знецінення.
Тут корисно розрізняти внутрішню визначеність і зовнішнє самопредставлення. Внутрішня позиція відповідає на питання «у що я вірю або не вірю?». Публічна ідентичність відповідає на питання «як я представляю себе людям?». Поведінка залежить від контексту: працівник може відкрито обговорювати свою невіру з друзями й уникати цієї теми у професійному середовищі. Таке рішення може відображати обережність щодо можливих соціальних наслідків, а не суперечливість світогляду.
Атеїстична ідентичність може перетинатися з мовою, культурою, родинною традицією та громадянською належністю. Наприклад, людина може зберігати культурне святкування релігійних свят і водночас не поділяти богословських тверджень, які з ними пов’язані. У міжособистісному спілкуванні точніше запитувати, яке значення має звичай для конкретної людини, ніж робити висновок із присутності на обряді.
Чи є у невіруючих мораль і просоціальна мотивація
Моральні рішення виникають у системі емпатії, соціальних норм, виховання, здатності зважати на наслідки, цінностей, взаємної довіри й інституційних правил. Релігійні системи можуть бути одним із джерел етичної мотивації, а світські — іншим. Наявність або відсутність віри в Бога сама по собі не встановлює моральність конкретної людини. Емпіричні показники співпраці, довіри або допомоги потребують окремого вимірювання в конкретних умовах.
Водночас існують стереотипи щодо атеїстів. У дослідженні Gervais та співавторів (2017) 3256 учасників із 13 країн виконували завдання, що виявляли інтуїтивні припущення про світогляд людини, здатної до тяжких моральних порушень. У більшості досліджених культур учасники частіше пов’язували такий образ із атеїстами. Це результат щодо стереотипного приписування, а не доказ поведінкових відмінностей між атеїстами й віруючими. Дизайн і культурний склад вибірки обмежують перенесення результатів на інші суспільства.
Цікаву додаткову закономірність виявлено в експериментах Gervais та співавторів (2025): серед 3804 учасників із восьми порівняно світських країн інтуїтивні оцінки іноді надавали перевагу релігійній вірі навіть серед людей, які називали себе атеїстами. Дослідники описують це як культурно успадковане позитивне ставлення до самої ідеї віри. Висновок стосується експериментального показника автоматичних оцінок і не означає, що всі атеїсти таємно вірять або схвалюють релігію.
Стигматизація, приховування невіри та соціальні стосунки
У суспільствах, де релігійність сприймають як очікувану норму, відкритий атеїзм може супроводжуватися недовірою, напруженням у сім’ї чи страхом втрати належності. У більш світському середовищі соціальні обставини можуть бути іншими. Рівень ризику залежить від країни, спільноти, віку, економічної залежності, законодавства, інтенсивності стигми та особистих зв’язків. Дані про дискримінацію в одній культурі не є оцінкою поширеності дискримінації в іншій.
Огляд Weber та співавторів (2012) узагальнив 14 праць про психологічний дистрес серед невіруючих і вказав на негативне ставлення оточення як на задокументоване джерело страждання. Автори також описали неоднорідність результатів і значення визначеності власної системи переконань. Огляд має обмежену кількість та історичний склад досліджень; він не дає підстав установлювати універсальну різницю в психічному здоров’ї між усіма віруючими й невіруючими.
Людина самостійно визначає, чи розповідати родичам, друзям або колегам про невіру. Відкритість може зміцнювати відчуття цілісності Я, але її можливі наслідки потрібно оцінювати в реальному середовищі. Якщо існує ризик примусу, переслідування або втрати житла чи підтримки, пріоритет мають безпека, надійні контакти й поступове планування рішень. Вимога «обов’язково всім зізнатися» не є науково обґрунтованою універсальною рекомендацією.
Атеїзм, сенс життя та екзистенційні питання
Пошук сенсу включає відчуття значущості власного життя, зв’язок подій у зрозумілу історію й наявність цілей. Релігійна віра може давати людині потужну рамку сенсу; невіруючі можуть вибудовувати її через стосунки, працю, пізнання, творчість, турботу, справедливість, природу, культурну спадщину й суспільну участь. У кожній із цих систем важливими є підтримка, узгодженість із цінностями та здатність діяти.
Speed, Coleman і Langston (2018) досліджували невіру, уявлення про сенс та фаталізм за даними американського соціального опитування. Їхня робота показує, чому твердження про обов’язкову беззмістовність атеїстичного життя потребує емпіричної перевірки. Водночас окремі дослідження виявляють, що в певних вибірках люди з більшою релігійною впевненістю повідомляють про вище почуття сенсу. Наприклад, Cranney (2013) описав такий зв’язок на матеріалі США. Ці зв’язки не доводять, що релігійність спричиняє сенс або що невіра перешкоджає його формуванню.
У новіших двох попередньо зареєстрованих дослідженнях (2025) учасники у США та Великій Британії, які відносили себе до релігійних, повідомляли в середньому про більше переживання сенсу, ніж групи з нерелігійною духовністю й невірою. Аналіз вказав на роль духовних переконань і соціальних зв’язків, але поперечні порівняння не встановлюють причинності. Практичний висновок полягає в увазі до реальних джерел цілей, підтримки й належності, які важливі для людини незалежно від метафізичної позиції.
Чи пов’язані атеїзм і психічне здоров’я
Атеїзм, агностицизм та нерелігійність є світоглядними і соціальними характеристиками. Вони не є діагнозами, симптомами депресії, проявами психозу чи критеріями психічної зрілості. Так само релігійні переконання самі по собі не визначають психічний стан. Для розуміння психологічного благополуччя потрібно враховувати вік, матеріальні умови, здоров’я, соціальну підтримку, конфлікти, дискримінацію, події життя та особисту значущість світогляду.
Огляд Uzarevic і Coleman (2021) повідомляє, що невіруючі можуть мати здорове й змістовне життя, а зв’язки між релігійністю та добробутом залежать від способу вимірювання й контексту. У дев’ятирічному панельному дослідженні Prati (2024) за даними 8146 дорослих із Німеччини було знайдено мало свідчень стійкого відкладеного впливу внутрішньоособистісних змін релігійності на психічне здоров’я. Це важливе розмежування: відмінності між людьми в один момент часу не тотожні наслідкам зміни віри в конкретної людини.
Новий систематичний огляд Lee та співавторів (2026) досліджував нерівності психічного здоров’я між релігійними групами та механізми маргіналізації. Він підкреслює значення становища меншості й соціальних умов, але не є прямим порівнянням усіх атеїстів та всіх релігійних людей. Узагальнення результатів для неверуючих має враховувати саме цю різницю в предметі дослідження.
Якщо людина переживає тривалу втрату інтересу, виснаження, пригнічення, тяжку тривогу, панічні симптоми, нав’язливі думки, порушення сну чи суїцидальні думки, їй потрібна оцінка стану за клінічними показаннями. Фахівець має з’ясувати симптоми й обставини, а не шукати причину в атеїзмі або вірі. За безпосередньої загрози життю потрібна невідкладна допомога відповідно до місцевих служб екстреного реагування.
Український контекст: що показують опитування
В Україні слова «невіруючий» і «переконаний атеїст» у соціологічних опитуваннях є різними варіантами відповіді. За опитуванням Центру Разумкова, проведеним 22–29 листопада 2025 року та опублікованим 3 березня 2026 року, 70,3% респондентів назвали себе віруючими, 11,8% — тими, хто вагається між вірою і невір’ям, 5,4% — невіруючими, 4,0% — переконаними атеїстами; ще 4,8% обрали відповідь про байдужість до цього питання. Ці категорії не слід довільно складати й називати всі разом «атеїстами».
Опитування відбувалося в умовах повномасштабної війни, вимушеної міграції та територіальних обмежень польових досліджень. Навіть якісно проведені вимірювання не охоплюють однаково всіх громадян України, зокрема людей на тимчасово окупованих територіях і за кордоном. Дані описують відповіді в межах конкретного опитування та його методики, а не внутрішній стан кожної людини.
Український контекст поєднує релігійні традиції, культурну належність, досвід радянської секуляризації, нові поколіннєві ідентичності й наслідки війни. Для психологічного дослідження важливо відрізняти релігійне самоозначення від участі в церковному житті, культурного звичаю та особистих переконань. Українські дані не можна механічно пояснювати американськими схемами поділу населення на конфесійних і «без належності».
Як досліджують невіру і чому результати розходяться
Науковці використовують репрезентативні опитування, психологічні шкали, експериментальні завдання, якісні інтерв’ю, поздовжні спостереження та міжкультурні порівняння. Кожен метод відповідає на свою частину запитань. Анкета про релігійну належність показує самоозначення; питання про Бога — зміст переконань; інтерв’ю — шлях, особистий смисл і вплив стосунків; когнітивне завдання — виконання певної операції в експерименті.
Проблема визначення груп
Дослідження, яке зараховує всіх людей без конфесії до атеїстів, змішує принципово різні позиції. Pew Research Center (2024) повідомив, що 70% американців без релігійної належності в їхній вибірці вірили в Бога або якусь вищу силу. Ця цифра стосується конкретної категорії та країни; вона наочно демонструє, чому питання про належність і переконання потрібно ставити окремо.
Вплив культури та відповідей, яких очікує суспільство
У середовищі, де атеїзм стигматизований, людина може обирати нейтральніший ярлик; там, де релігійність сприймають як застарілу, можливий інший напрям соціального тиску. Переклад слів «віра», «духовність», «Бог», «релігія» та «атеїст» не гарантує однакового змісту в різних мовах. Тому кроскультурне дослідження має перевіряти відповідність питань та обережно тлумачити середні групові значення.
Кореляція, часовий зв’язок і причинність
Якщо люди з певним світоглядом у середньому повідомляють про вищий добробут, можливі кілька пояснень: вплив переконань, соціальна підтримка, попередні особистісні відмінності, матеріальні умови або середовище, у якому цей світогляд соціально прийнятний. Поздовжні дані дають змогу краще розділяти часові зв’язки, проте навіть вони потребують перевірки альтернативних причин. Експериментальні завдання можуть встановлювати ефект конкретного стимулу, але не автоматично пояснюють тривалу історію становлення світогляду.
Як спілкуватися про віру та невіру без конфлікту
Взаємна повага починається з уточнення значення слів. Запитання «що для тебе означає атеїзм?» або «яке місце віра посідає у твоєму житті?» дають більше інформації, ніж суперечка з припущеним образом співрозмовника. Люди можуть погоджуватися щодо турботи про близьких, справедливості й доброчесності, по-різному пояснюючи походження цих цінностей.
У сім’ях із різними світоглядами корисно прямо обговорювати практичні питання: участь у святах, виховання дітей, межі релігійних практик, повагу до приватного рішення, право на сумнів і свободу від примусу. Спільні правила співжиття можуть бути сформульовані без необхідності досягти однакової метафізичної відповіді. Коли конфлікт супроводжується залякуванням, ізоляцією або контролем, потрібна окрема оцінка безпеки стосунків.
Робота психолога з невіруючою людиною
У психологічній консультації світогляд клієнта становить частину його життєвого контексту. Фахівець має запитувати про нього тоді, коли він важливий для проблеми, не приписувати невірі психологічну неповноцінність і не спрямовувати людину до релігійного чи атеїстичного переконання. Якщо клієнт переживає кризу після виходу з громади, робота може охоплювати втрату соціальних зв’язків, почуття провини, зміну звичок, тривогу, самоповагу і пошук нової підтримки.
Для інших клієнтів невіра взагалі не матиме клінічного значення. Тоді немає підстав перетворювати її на тему лікування. Якщо потрібна психотерапія або психіатрична допомога, вибір методу визначають симптоми, функціональні труднощі, клінічна оцінка, побажання людини та доказова база відповідного втручання. Принцип автономії й поваги до прав людини відображено також у програмі ВООЗ QualityRights.
Поширені запитання
Чи означає атеїзм ненависть до релігії?
Атеїзм описує ставлення до віри в богів. Ставлення до релігійних людей, установ, обрядів і свободи совісті є окремими позиціями. Атеїст може бути поважним до релігійної культури або критично оцінювати певну організацію; такі погляди потрібно з’ясовувати індивідуально.
Чим атеїст відрізняється від агностика?
Атеїзм стосується наявності чи відсутності віри, а агностицизм — визначеності знання про існування Бога. У самоописі люди можуть поєднувати обидві назви або використовувати їх як різні соціальні ідентичності.
Чи доводить аналітичне мислення, що атеїзм правильний?
Ні. Дослідження стилів мислення оцінюють статистичні зв’язки між психологічними показниками та відповідями про віру. Вони не встановлюють істинності метафізичного твердження. Міжкультурні результати також показують мінливість цих зв’язків.
Чи можуть атеїсти бути духовними?
Так. Частина людей визначає духовність через трансцендентне або надприродне; інші — через переживання пов’язаності, глибини й сенсу. Для дослідження важливо запитувати про зміст досвіду, а не робити висновок за одним словом.
Чи веде відмова від віри до депресії?
Зміна світогляду іноді пов’язана з конфліктами й втратами, іноді — з полегшенням або більшою особистою узгодженістю. Депресивний розлад визначають за клінічними симптомами та їхнім впливом на життя. Світоглядна позиція не є діагностичним критерієм.
Чи можна виховувати дітей без релігії?
Родини формують моральні орієнтири, емпатію, відповідальність і культуру співжиття різними способами. Якість стосунків, безпека, послідовність правил і можливість ставити запитання є самостійними чинниками розвитку. Дитині корисно знати про існування різних світоглядів без знецінення людей, які їх поділяють.
Чи потрібно розповідати родині про свою невіру?
Рішення залежить від близькості, безпеки та очікуваних наслідків. Людина має право визначати час і спосіб розмови, а за загрози примусу або насильства спершу організувати підтримку й захист.
Підсумок
Психологія атеїзму вивчає невіру як різноманітний спосіб організації переконань, ідентичності та життєвого досвіду. Її центральні висновки стосуються множинності шляхів до невіри, впливу культури, окремої ролі соціальної належності, мінливих когнітивних зв’язків і важливості контексту для психологічного благополуччя. Переконання про існування богів належать до світоглядного змісту; психологічні методи допомагають зрозуміти, як люди живуть із цим змістом і як взаємодіють у спільному суспільстві.
Пов’язані статті
Світоглядна невизначеність: як люди живуть без готових відповідей — про життя між переконаннями, цінностями й відкритими питаннями.
Джерела
Abbott, D. M., Brewster, M. E., Meyer, P. T., & Kim, V. (2026). Nonbelief among ex-Muslims in the United States: A critical grounded theory study. Journal of Counseling Psychology, 73(1), 86–100. https://doi.org/10.1037/cou0000847
Brewster, M., Abbott, D., Velez, B., Kim, V., Meyer, P., & Nguyen, R. (2026). Unpacking the varieties of nonbelief within US-based marginalized populations. Secularism and Nonreligion, 15, 3. https://doi.org/10.5334/snr.237
Cranney, S. (2013). Do people who believe in God report more meaning in their lives? The existential effects of belief. Journal for the Scientific Study of Religion, 52(3), 638–646. https://doi.org/10.1111/jssr.12046
Gervais, W. M., et al. (2017). Global evidence of extreme intuitive moral prejudice against atheists. Nature Human Behaviour, 1, 0151. https://doi.org/10.1038/s41562-017-0151
Gervais, W. M., et al. (2018). Analytic atheism: A cross-culturally weak and fickle phenomenon? Judgment and Decision Making, 13(3), 268–274. https://www.cambridge.org/core/journals/judgment-and-decision-making/article/analytic-atheism-a-crossculturally-weak-and-fickle-phenomenon/A5FFB887C2215A654186B799208EE529
Gervais, W. M., et al. (2025). Belief in belief: Even atheists in secular countries show intuitive preferences favoring religious belief. Proceedings of the National Academy of Sciences, 122(13), e2404720122. https://doi.org/10.1073/pnas.2404720122
Lee, J., Kothari, K., Yang, Y., Rose-Clarke, K., Wels, J., & Patalay, P. (2026). Religious disparities in mental health: A systematic review and conceptual framework. Social Science & Medicine, 399, 119237. https://doi.org/10.1016/j.socscimed.2026.119237
Norenzayan, A., & Gervais, W. M. (2013). The origins of religious disbelief. Trends in Cognitive Sciences, 17(1), 20–25. https://doi.org/10.1016/j.tics.2012.11.006
Pew Research Center. (2024). Religious “nones” in America: Who they are and what they believe. https://www.pewresearch.org/religious-landscape-study/2024/01/24/religious-nones-in-america-who-they-are-and-what-they-believe/
Prati, G. (2024). Is religion beneficial for mental health? A 9-year longitudinal study. International Journal of Clinical and Health Psychology, 24, 100491. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/39220118/
Speed, D., Coleman, T. J., III, & Langston, J. (2018). What do you mean, “What does it all mean?” Atheism, nonreligion, and life meaning. SAGE Open, 8(1). https://doi.org/10.1177/2158244017754238
Stagnaro, M. N., & Pennycook, G. (2025). On the role of analytic thinking in religious belief change: Evidence from over 50,000 participants in 16 countries. Cognition, 254, 105989. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2024.105989
Uzarevic, F., & Coleman, T. J., III. (2021). The psychology of nonbelievers. Current Opinion in Psychology, 40, 131–138. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2020.08.026
Weber, S. R., Pargament, K. I., Kunik, M. E., Lomax, J. W., II, & Stanley, M. A. (2012). Psychological distress among religious nonbelievers: A systematic review. Journal of Religion and Health. https://doi.org/10.1007/s10943-011-9541-1
World Health Organization. (n.d.). QualityRights: Promoting human rights in mental health care. https://www.who.int/teams/mental-health-and-substance-use/policy-law-rights/qualityrights
Центр Разумкова. (2026). Рівень релігійності, конфесійний і церковний розподіл та міжцерковні відносини в українському суспільстві (листопад 2025 року). https://razumkov.org.ua/napriamky/sotsiologichni-doslidzhennia/riven-religiinosti-konfesiinyi-i-tserkovnyi-rozpodil-ta-mizhtserkovni-vidnosyny-v-ukrainskomu-suspilstvi-lystopad-2025r