top of page

Психологічна енкциклопедія

Агностицизм: психологія невизначеності у світоглядних питаннях

6 днів тому
Читати 13 хв

Агностицизм — це світоглядна та пізнавальна позиція, за якої людина утримується від остаточного твердження про існування Бога, богів або інших метафізичних реальностей, оскільки вважає наявні підстави для висновку недостатніми чи питання принципово відкритим. У психології агностицизм досліджують як одну з форм ставлення до переконань, знання, сумніву, власної ідентичності та соціального середовища.

Агностик може зберігати релігійні почуття, цікавитися духовними практиками, брати участь у культурних ритуалах або ж будувати повністю світський спосіб життя. Самоназва «агностик» повідомляє передусім про ставлення до знання й певності. Вона сама собою не визначає моральних цінностей, психічного здоров’я, інтелектуальних здібностей чи політичної позиції. Це особливо важливо для правильного читання соціологічних опитувань і клінічних історій (Stanford Encyclopedia of Philosophy; Pew Research Center, 2024).

Психологічне запитання полягає в тому, як людина співвідносить обмеженість знання з потребою в сенсі, належності, послідовності власних поглядів та ухваленні повсякденних рішень. Філософське запитання стосується того, які твердження обґрунтовані. Теологічні й метафізичні запитання мають власну предметну площину. Дослідження переживань агностиків не встановлює існування чи неіснування надприродного.

Що означає агностицизм і звідки походить поняття

У XIX столітті біолог Томас Генрі Гакслі запровадив слово «агностик» для позначення принципу інтелектуальної відповідальності: не видавати твердження за знання, коли обґрунтування для цього бракує. У сучасному вжитку розрізняють принаймні два значення: психологічне — людина тимчасово або тривало утримується від судження про існування Бога; епістемологічне — погляд на те, що певні метафізичні твердження не є встановленим знанням. Ці значення можуть збігатися, але мають різну логічну будову (Stanford Encyclopedia of Philosophy).

Агностицизм іноді розуміють як невизначеність лише щодо конкретної релігійної традиції, іноді — щодо будь-яких богів або трансцендентного, іноді — як загальну звичку обмежувати висновки доступними доказами. Тому для психологічного дослідження важливо запитувати людину, чого саме стосується сумнів: існування божества, конкретної доктрини, історичної події, особистого духовного досвіду або достовірності авторитетів.

Слабкий і сильний агностицизм

У поширеному філософському розрізненні «слабким» називають твердження «я зараз не знаю», а «сильним» — погляд «люди в принципі не можуть цього знати». Перший стосується теперішнього стану обізнаності; другий містить загальний висновок про межі можливого знання й тому вимагає окремого обґрунтування. У реальних розмовах ці назви вживають неуніфіковано, тому точніше пояснювати сам зміст позиції.

Агностицизм, атеїзм, теїзм і релігійна байдужість

Теїзм у широкому розумінні передбачає віру в існування Бога чи богів. Атеїзм у вузькому філософському значенні стверджує їх неіснування, а в ширшому суспільному вжитку може означати просто відсутність віри. Агностицизм у центрі ставить питання про знання та виправдану певність. Людина може одночасно описувати себе як агностика й атеїста у широкому значенні, коли вона не вірить у Бога і водночас не вважає його неіснування доведеним. Докладний психологічний контекст невіри розглядає стаття Атеїзм і психологія невіри (Stanford Encyclopedia of Philosophy).

Релігійна байдужість означає, що людина приділяє питанням релігії мало уваги; вона може мати визначену, невизначену або майже неосмислену позицію щодо Бога. Скептицизм — ширший спосіб критичного ставлення до тверджень і доказів. Духовність описує неоднорідну сферу особистого сенсу, зв’язку, переживань і практик. Отже, два агностики можуть мати дуже різні цінності й щоденну поведінку.

Чому одна самоназва не описує всіх переконань

В опитуваннях Pew Research Center люди, які називають себе агностиками, зараховуються до релігійно неафілійованих разом з атеїстами й людьми, які обирають «нічого конкретного». У дослідженні США 2023 року серед цієї ширшої групи 20% назвали себе агностиками, 17% — атеїстами і 63% — «нічого конкретного». Ці частки описують саме релігійно неафілійованих опитаних у США, а не населення України чи всього світу (Pew Research Center, 2024).

Ще один показовий результат: у американському дослідженні духовності 2023 року 64% самоозначених агностиків повідомили про віру в певну вищу силу або духовну реальність. Зміст питання відрізнявся від питання про віру в конкретного Бога. Це нагадує, що ідентичність, метафізичні переконання й релігійна участь мають вимірюватися окремо (Pew Research Center, 2023).

Психологія світоглядної невизначеності

Невизначеність виникає тоді, коли доступна інформація не дає людині змоги остаточно зняти питання. У світогляді вона може стосуватися походження світу, смерті, свободи волі, морального порядку, існування Бога або обґрунтування релігійної традиції. Такі питання часто відкриті для різних форм аргументації, отже сам факт непевності є звичайною властивістю людського пізнання.

Психологічна реакція на невизначеність залежить від життєвої історії, підтримки, способу інтерпретації ситуації, попереднього досвіду змін переконань і соціальної ціни відкритого сумніву. Для когось фраза «я не знаю» означає спокійну інтелектуальну позицію. Для іншого та сама фраза пов’язана зі страхом втратити близьких, моральним осудом, нав’язливими пошуками певності або переживанням втрати життєвих орієнтирів. Однакові слова можуть супроводжувати різні психологічні процеси.

Переносимість невизначеності

У клінічній психології непереносимість невизначеності описує схильність сприймати невідоме як особливо загрозливе, реагувати надмірним занепокоєнням, негативними прогнозами та спробами будь-що усунути непевність. Це досліджуваний психологічний конструкт, пов’язаний із тривожністю та низкою інших симптомів; його причинна роль різниться між станами. Систематичний огляд Росcера виявив найвиразніші, хоча неоднорідні, експериментальні свідчення для тривожних труднощів (Rosser, 2019).

Принципова відмінність: агностицизм — назва світоглядної позиції, а непереносимість невизначеності — спосіб емоційно й поведінково реагувати на невідоме. Агностик може добре переносити невизначеність або, навпаки, переживати сильну тривогу. Релігійна людина з чіткими переконаннями теж може мати високий рівень непереносимості невизначеності в медицині, стосунках чи майбутньому. Пряме перенесення результатів клінічних шкал на всіх агностиків було б методологічною помилкою.

Потреба у визначеності та когнітивна гнучкість

Люди відрізняються за тим, наскільки швидко прагнуть завершити обдумування і наскільки легко допускають перегляд висновків. У світоглядних питаннях ця різниця може проявлятися як пошук остаточної відповіді, прийняття відкритого питання, тимчасове призупинення судження або готовність уточнювати переконання. Самі ці стилі потребують вимірювання окремими інструментами; дослідження одного виміру не встановлює автоматично іншого.

Корисне практичне розрізнення проходить між невизначеністю змісту переконання та невизначеністю дії. Людина може не мати остаточної відповіді про надприродне й водночас послідовно ухвалювати етичні, професійні та сімейні рішення. Здатність діяти на підставі наявних цінностей є окремим психологічним ресурсом, який не залежить від прийняття єдиної теологічної позиції.

Як формується агностична позиція

Шляхи до агностицизму різноманітні. Частина людей із дитинства живе в середовищі, де питання релігійної належності мало визначає повсякденний вибір. Інші зростають у релігійній громаді, знайомляться з кількома традиціями, переживають суперечність між текстами й досвідом або поступово переглядають успадковані переконання. Сумнів може виникати після життєвої втрати, навчання, особистого духовного досвіду, зміни кола спілкування чи переосмислення власних цінностей.

Огляд психології невіруючих показує різні когнітивні та культурні чинники нерелігійних позицій, зокрема аналітичні стилі мислення й суспільні умови. Автори не зводять виникнення невіри до одного механізму, а також підкреслюють різноманіття світських переконань і можливість повноцінного осмисленого життя серед нерелігійних людей (Uzarevic і Coleman, 2021).

Родина, освіта й соціальне оточення

У родині з чіткою релігійною ідентичністю питання «чи вірю я?» може одночасно означати «чи залишаюся я своїм?». У секулярному середовищі сумнів іноді сприймається як звичайний етап осмислення. У змішаній родині людині можуть бути близькі цінності та ритуали кількох традицій. Соціальне значення агностицизму визначається тим, які саме наслідки інші люди пов’язують із цією назвою.

Три кроскультурні дослідження виявили явище «релігійного залишку»: люди, які раніше належали до релігії, за деякими показниками переконань і поведінки відрізнялися від тих, хто ніколи не був релігійним. Ці дані стосуються колишньої релігійної належності в досліджених культурах і не означають, що кожен новий агностик переживає однаковий психологічний шлях (Van Tongeren та співавт., 2021).

Досвід кризи або зміни переконань

Після втрати близької людини, несправедливості чи розчарування в релігійній інституції людина може переглядати своє розуміння світу. Іноді це веде до агностицизму, іноді — до поглиблення віри, зміни громади або нового способу духовного життя. Важливо розрізняти подію, пережитий стрес і наступну світоглядну позицію: сам перехід не встановлює ні користі, ні шкоди для психічного здоров’я.

Сумнів, цікавість і релігійно-духовна боротьба

Сумнів може бути інтелектуальним дослідженням, нормальним переглядом переконань або складовою виразного психологічного дистресу. У науковій моделі релігійно-духовної боротьби дослідники виокремлюють шість сфер конфліктів: переживання стосунків із Богом, страх демонічного впливу, сумніви, моральні суперечності, питання остаточного сенсу та конфлікти з людьми чи інституціями. Одна зі сфер стосується саме болісного переживання релігійних питань (Exline та співавт., 2014; Pargament і Exline, 2020).

У цій класифікації вимірюють дистрес через сумнів, а не будь-яку відсутність певної відповіді. Спокійне прийняття відкритого питання й мучливе переживання сумнівів — різні стани. Для дослідника або психолога важливо встановити, чи є тривога, втрата сну, нав’язливі перевірки, осуд з боку близьких, конфлікт цінностей, а також чи має людина простір для безпечної розмови.

Агностицизм і психічне здоров’я: що встановлено

Саме по собі агностичне самовизначення не є психіатричним діагнозом, симптомом або клінічним синдромом. Психічне здоров’я оцінюють за стражданням, функціонуванням, тривалістю й характером симптомів та іншими клінічними критеріями. Світоглядна позиція може бути значущим контекстом особистого життя, проте її не слід перетворювати на пояснення всіх переживань людини.

Дослідження зв’язків релігійності й нерелігійності з благополуччям часто використовують різні категорії, країни та показники. Вони можуть виявляти відмінності між групами, але не встановлюють, що зміна людиною самоозначення на «агностик» сама спричиняє поліпшення чи погіршення її стану. У сучасному огляді психології невіруючих наголошено на ролі соціального контексту та різноманітності нерелігійних світоглядів (Uzarevic і Coleman, 2021).

Тривога, румінації та непереносимість невизначеності

Тривожні думки про майбутнє, моральну помилку або невідоме можуть стосуватися й світоглядних питань. Метааналіз 91 дослідження з понад 30 тисячами учасників показав помірний зв’язок між непереносимістю невизначеності й труднощами емоційної регуляції. Це загальні психологічні дані; вони не досліджували агностицизм як окремий психічний розлад чи причину цих труднощів (огляд і метааналіз, 2023).

Якщо питання про існування Бога перетворюється на багатогодинне пошукове коло, постійні прохання до інших підтвердити відповідь або ритуали перевірки, психолог оцінює форму симптомів, їхню нав’язливість, втрату часу та порушення функціонування. Сам факт релігійного сумніву не є ознакою обсесивно-компульсивного розладу. За потреби відмінності обговорюють із фахівцем, який працює відповідно до клінічних настанов, а не зводить проблему до світоглядної дискусії.

Депресивні переживання і почуття втрати сенсу

Світоглядна зміна може супроводжуватися смутком за втраченим способом життя, спільнотою чи колишніми уявленнями про майбутнє. Однак пригнічений настрій, втрата зацікавленості, виражені порушення сну, відчуття безнадійності та функціональні труднощі потребують окремої уваги незалежно від релігійної позиції. Консультація психіатра або психолога зі спеціалізованою підготовкою допомагає оцінити стан і визначити необхідну підтримку.

Духовний досвід і диференціація психотичних симптомів

Люди можуть описувати молитву, відчуття присутності, містичні переживання або незвичні інтерпретації подій. Психологічний опис зважає на культурний контекст, усвідомлення власного досвіду, критичність, контроль поведінки, дистрес і порушення функціонування. Висловлювання «я не знаю, як пояснити це переживання» саме по собі не свідчить про психоз. Різкі зміни поведінки, дезорганізація, небезпечні наказові голоси або втрата здатності дбати про себе потребують невідкладного професійного оцінювання.

Агностична ідентичність і відчуття належності

Самоозначення «агностик» може бути важливим для особистої цілісності, особливо коли навколишні очікують однозначного вибору «вірую» або «не вірую». Дехто охоче говорить про свої погляди, інші зберігають їх у приватному просторі. На рішення впливають безпека, можливі наслідки для стосунків, сімейні зв’язки, робота й соціальне середовище. Застосування однієї рекомендації щодо відкритості до всіх ситуацій ігнорувало б ці відмінності.

У деяких групах людина отримує підтримку лише за умови декларування спільної віри; в інших світоглядна різноманітність є нормальною. Для дослідження психологічного благополуччя потрібно розрізняти власне агностичні переконання та досвід стигматизації, відторгнення або втрати соціальних ресурсів. Підтримувальні стосунки можуть формуватися у релігійних, нерелігійних і змішаних спільнотах.

Що говорити близьким про свої погляди

У розмові допомагає описувати конкретний досвід: «Я зараз не маю остаточної відповіді й хочу спокійно досліджувати питання», «Для мене важливо зберігати наші стосунки», «Я готовий або готова говорити про свої думки без тиску». Межі обговорення можна узгоджувати з урахуванням реальної безпеки. Якщо відкритість загрожує житлу, фінансовій незалежності або фізичній безпеці, першочергове значення мають захищені способи підтримки.

Чи може агностик бути духовним або брати участь у ритуалах

Так. Релігійна належність, участь у практиках, духовні переживання і переконання про існування Бога — взаємопов’язані, але самостійні виміри. Людина може медитувати, відвідувати свята, читати священні тексти, підтримувати релігійну громаду через родинні зв’язки або переживати зв’язок із природою, не стверджуючи метафізичної певності. Розмаїття самовизначень докладніше показано у дослідженні Pew Research Center про духовність (Pew, 2023).

Важливо розпитувати, що саме людина називає духовним. Для одних це молитва й досвід Бога, для інших — мистецтво, етична відповідальність, усвідомлення власного життя або стосунок із природою. Відмінності між світськими й релігійними способами осмислення життя докладно розглядає стаття Світська духовність.

Агностицизм, сенс життя та моральні рішення

Світоглядна невизначеність не позбавляє людину здатності створювати смислові зв’язки. Сенс життя може пов’язуватися з турботою про близьких, творчістю, пізнанням, служінням суспільству, особистою майстерністю, красою, пошуком справедливості або духовними практиками. Конкретне поєднання цінностей залежить від біографії, культури та особистих стосунків. Для порівняння психологічних механізмів релігійного сенсотворення корисна стаття Релігія як спосіб надання сенсу життю.

Моральний вибір у повсякденні не завжди вимагає остаточної відповіді на метафізичні питання. Людина може спиратися на принципи ненасильства, співчуття, взаємності, професійної відповідальності й прав людини та вважати їх достатніми для дії. Так само релігійна людина може визнавати складність етичних ситуацій і переглядати практичні судження. Здатність осмислювати наслідки для інших потребує окремого дослідження, а не висновку лише з релігійної самоназви.

Культурні відмінності та український контекст

У суспільствах, де релігійна належність тісно пов’язана з родинною, національною або місцевою історією, слова «вірую», «невіруючий» та «агностик» можуть містити додаткові соціальні значення. Людина здатна підтримувати культурні традиції, поважати релігійні інституції або критично оцінювати їхню діяльність, зберігаючи окрему епістемологічну позицію. Дослідницьке інтерв’ю має відрізняти культурну ідентичність від особистої віри.

Для українського контексту слід враховувати досвід війни, вимушеного переміщення, втрат, культурної спадщини та розмаїття релігійних і нерелігійних середовищ. Ці обставини можуть загострювати питання сенсу й належності, але з них не випливає універсальна світоглядна реакція. Дані опитувань однієї країни або соціальної групи не переносяться автоматично на українське населення.

Міжнародні дані також показують, що нерелігійна самоідентифікація охоплює людей із різними духовними переконаннями: у дослідженнях Pew Research Center 2025 року серед релігійно неафілійованих у 22 країнах помітна частка респондентів вірила в посмертне життя. Це ще один аргумент розрізняти релігійну належність, метафізичні уявлення та самоозначення (Pew Research Center, 2025).

Як досліджують агностицизм: методи й обмеження

Опитування зазвичай використовують запитання про релігійну належність, віру в Бога, ступінь упевненості, духовні практики й важливість релігії. Якісні інтерв’ю дозволяють зрозуміти життєвий шлях і особисте значення сумнівів. Психологічні шкали окремо досліджують реакцію на невизначеність, релігійно-духовні конфлікти та емоційне благополуччя. У цих інструментів різні цілі: жоден короткий пункт про належність не замінює вимірювання переживань.

Поширена методологічна проблема — змішування категорій «агностик», «атеїст», «не належу до релігії» й «не практикую». Результат, отриманий для об’єднаної групи, може приховувати різноспрямовані зв’язки всередині неї. Визначення також змінюються між мовами та культурами. Дослідники повинні зазначати формулювання питання, склад вибірки, контекст і те, що саме можна узагальнити.

Поперечне опитування дозволяє говорити про статистичні асоціації, а не доводити причину й наслідок. Поздовжні дослідження краще враховують зміни в часі, проте також стикаються з вибірковістю та невиміряними чинниками. Експерименти з перенесення невизначеності досліджують психологічний механізм; їхні результати самі собою не пояснюють походження філософської позиції агностицизму. Методологічні межі науки про віру детально розглядаються тут: Що наука може встановити про віру.

Чому кореляції з психічним здоров’ям треба читати обережно

Зв’язок між релігійною належністю й самопочуттям може відображати соціальну підтримку, можливості участі, культурний тиск, попередній стан здоров’я або безліч інших чинників. Якщо релігійна більшість підтримує своїх членів і стигматизує тих, хто відійшов, відмінності між групами можуть стосуватися саме такого середовища. Якісне пояснення вимагає порівнювати конкуруючі гіпотези та уникати висновків про психіку конкретної людини лише за її світоглядним ярликом.

Як жити з відкритими світоглядними питаннями

Перша корисна навичка — назвати питання достатньо точно. «Чи існує Бог?» відрізняється від «Чи варто мені відвідувати сімейне свято?», «Які моральні орієнтири для мене важливі?» та «Як пережити втрату релігійної громади?». Різні запитання потребують різних способів відповіді: філософського обговорення, повсякденного вибору, підтримки стосунків або професійної допомоги.

Друга навичка — визначити власний стандарт достатності інформації. У деяких питаннях можливо зібрати нові дані; в інших людина поступово усвідомлює межі доказів. Пошук корисний, коли приносить знання або розуміння; він стає виснажливим, коли працює лише як короткочасне заспокоєння й знову запускає той самий цикл тривоги.

Третя навичка — підтримувати зв’язок між цінностями й дією. Людина може залишити метафізичне питання відкритим та водночас обирати допомогу близьким, навчання, творчу роботу, громадську участь або ритуали, які мають для неї важливий культурний сенс. Це практичне розмежування допомагає відновити відчуття дієздатності, коли остаточна відповідь недоступна.

Четверта навичка — добирати середовище розмови. Конструктивний співрозмовник дозволяє формулювати сумніви, уточнювати аргументи й зберігати гідність учасників. Якщо розмови супроводжуються погрозами, примусом, приниженням або ізоляцією, першочерговою стає безпека та підтримка незалежних стосунків.

Коли допомагає психологічна підтримка

Звернення до фахівця доцільне, коли сумніви поєднуються зі стійкою тривогою, нав’язливими розумовими перевірками, порушеннями сну, депресивними переживаннями, конфліктами, що виснажують, або серйозними труднощами у повсякденному функціонуванні. Завдання допомоги — оцінити конкретні процеси й потреби людини, підтримувати автономію та безпеку й працювати з симптомами відповідно до доказових підходів.

Психотерапевтичні втручання здатні зменшувати непереносимість невизначеності у досліджених клінічних групах. Метааналіз 22 досліджень виявив помітні зміни порівняно з пасивними контрольними умовами, але перевага над активними контролями не була статистично переконливою. Це свідчить про потенціал роботи з психологічним механізмом, а не про необхідність змінювати агностичні чи релігійні переконання клієнта (Näsling та співавт., 2024).

У дослідженнях генералізованого тривожного розладу психотерапія, спрямована на непереносимість невизначеності, супроводжувалася зменшенням відповідних показників і занепокоєння; окремі переваги спеціалізованого підходу не зберігалися під час подальшого спостереження. Результати належать до лікування тривожного розладу, не до світоглядного консультування агностиків як групи (Wilson та співавт., 2023).

Як психотерапевту говорити з клієнтом-агностиком

Психологічна допомога починається з уточнення того, яке значення має світогляд для конкретної людини. Варто розділити добровільну цікавість, світоглядну кризу, нав’язливе занепокоєння, тиск близьких і попередній досвід насильства. Запитання про віру формулюють відкрито, а інтерпретації обговорюють із клієнтом. Метафізичні висновки не стають терапевтичною метою без запиту самої людини.

Важливо не нав’язувати атеїстичної, агностичної чи релігійної відповіді. Якщо клієнт сам бажає інтегрувати молитву, духовні ресурси або культурну традицію в підтримку, це потребує усвідомленої згоди, професійної компетентності й окремого розрізнення духовної практики та доказового лікування. У разі клінічних симптомів відповідну допомогу добирають за станом та науковими настановами.

Професійний підхід також поважає право клієнта відмовитися від духовної компоненти й обрати світську мову допомоги. Підхід ВООЗ QualityRights розглядає гідність, права, участь людини у рішеннях та свободу від примусу як важливі принципи психічного здоров’я (ВООЗ).

Поширені запитання

Агностик — це людина, яка не вірить у Бога?

Не обов’язково. Агностик насамперед наголошує на невизначеності знання або на недостатності підстав для остаточного твердження. Він може схилятися до віри, невіри або утримуватися від вибору, а також мати особисту духовну практику.

Чим агностицизм відрізняється від атеїзму?

Агностицизм стосується обґрунтованості знання, тоді як атеїзм стосується ставлення до існування богів. У різних традиціях визначення атеїзму буває ширшим або вужчим, тому деякі люди одночасно використовують обидві назви. Для точності варто запитати, що саме означають ці слова для співрозмовника.

Чи є агностицизм ознакою нерішучості?

Свідоме утримання від висновку може бути послідовною пізнавальною позицією. Повсякденна нерішучість стосується поведінкових рішень у конкретних обставинах. Досліджувати ці особливості потрібно окремо, а не виводити характер із світоглядної назви.

Чи може агностик молитися або відвідувати храм?

Так. Причини участі бувають духовними, родинними, культурними, соціальними або дослідницькими. Значення практики визначає сама людина; її участь у ритуалі не дорівнює обов’язковому прийняттю всіх тверджень традиції.

Чи означає агностицизм постійні сумніви й тривогу?

Ні. Світоглядна відкритість і тривожне переживання невизначеності є різними психологічними явищами. Коли сумніви стають виснажливими й порушують життя, варто оцінити саме симптоми, їхні причини та можливості допомоги.

Чи змінюється агностицизм протягом життя?

Так, самоопис і переконання можуть змінюватися під впливом досвіду, навчання, стосунків, культури або особистого пошуку. Вони можуть також залишатися стабільними протягом багатьох років. Жодна траєкторія не є універсальною.

Як розмовляти з дитиною чи підлітком, який сумнівається у вірі?

Допомагають уважне вислуховування, можливість запитувати без сорому, зрозуміла інформація про різні позиції й підтримка сімейних стосунків. Важливо враховувати вік, безпеку, культурну ситуацію та ступінь самостійності молодої людини. Примус до декларації остаточної відповіді підвищує напруження.

Чи доводить психологія правильність агностицизму?

Психологія вивчає переконання, переживання, рішення й соціальні процеси. Філософські доводи щодо знання та метафізичні твердження оцінюють у відповідних дисциплінах. Дані про те, як люди переживають сумнів, самі собою не доводять правильності певної метафізичної відповіді.

Висновок

Агностицизм описує обґрунтоване для людини ставлення до меж знання у світоглядних питаннях. Психологічно він може бути спокійною та стійкою позицією, етапом переосмислення, частиною духовного пошуку або контекстом складної життєвої кризи. Для розуміння конкретного досвіду треба окремо розглядати зміст переконань, емоційне ставлення до невизначеності, соціальні умови й психічне здоров’я. Саме таке розрізнення дозволяє поважати різні світогляди і точно застосовувати результати досліджень.

Пов’язані статті

Джерела

Exline, J. J., Pargament, K. I., Grubbs, J. B., & Yali, A. M. (2014). The Religious and Spiritual Struggles Scale: Development and initial validation. Psychology of Religion and Spirituality, 6(3), 208–222. https://doi.org/10.1037/a0036465

Näsling, J., Åström, E., Jacobsson, L., & Ljungberg, J. K. (2024). Effect of psychotherapy on intolerance of uncertainty: A systematic review and meta-analysis. Clinical Psychology & Psychotherapy, 31(4), e3026. https://doi.org/10.1002/cpp.3026

Pargament, K. I., & Exline, J. J. (2020). Religious and spiritual struggles. American Psychological Association. https://www.apa.org/topics/belief-systems-religion/spiritual-struggles

Pew Research Center. (2023). Measuring spirituality. https://www.pewresearch.org/religion/2023/12/07/measuring-spirituality/

Pew Research Center. (2023). Spiritual beliefs. https://www.pewresearch.org/religion/2023/12/07/spiritual-beliefs/

Pew Research Center. (2024). Who are the ‘nones’? How are they defined? https://www.pewresearch.org/religion/2024/01/24/who-are-the-nones-how-are-they-defined/

Pew Research Center. (2025). Many religious ‘nones’ around the world hold spiritual beliefs. https://www.pewresearch.org/religion/2025/09/04/many-religious-nones-around-the-world-hold-spiritual-beliefs/

Rosser, B. A. (2019). Intolerance of uncertainty as a transdiagnostic mechanism of psychological difficulties: A systematic review of evidence pertaining to causality and temporal precedence. Cognitive Therapy and Research, 43, 438–463. https://doi.org/10.1007/s10608-018-9964-z

Sahib, A., Chen, J., Cárdenas, D., & Calear, A. L. (2023). Intolerance of uncertainty and emotion regulation: A meta-analytic and systematic review. Clinical Psychology Review, 101, 102270. https://doi.org/10.1016/j.cpr.2023.102270

Stanford Encyclopedia of Philosophy. (2022). Atheism and agnosticism. https://plato.stanford.edu/entries/atheism-agnosticism/

Uzarevic, F., & Coleman, T. J., III. (2021). The psychology of nonbelievers. Current Opinion in Psychology, 40, 131–138. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2020.08.026

Van Tongeren, D. R., et al. (2021). Religious residue: Cross-cultural evidence that religious psychology and behavior persist following deidentification. Journal of Personality and Social Psychology. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32162932/

Wilson, E. J., Abbott, M. J., & Norton, A. R. (2023). The impact of psychological treatment on intolerance of uncertainty in generalized anxiety disorder: A systematic review and meta-analysis. Journal of Anxiety Disorders, 97, 102729. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/37271039/

 
 
bottom of page