Авторитарні установки: підпорядкування, конформність і каральність
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Авторитарні установки — це сукупність соціально-політичних переконань, за яких людина надає особливого значення підпорядкуванню визнаній владі, дотриманню усталених групових норм і суворому покаранню тих, кого сприймає як порушників порядку. У сучасній політичній психології ці складники досліджують як авторитарне підпорядкування, конвенціоналізм та авторитарну агресію. Вони можуть поєднуватися, але кожен із них має власний психологічний зміст і по-різному пов'язаний із суспільними судженнями та поведінкою. Це узагальнення спирається на огляд психологічних причин і суспільних наслідків авторитаризму та дослідження трьох складників авторитарних установок.
Термін «авторитарні установки» стосується способів оцінювання влади, норм, загроз, інакодумства та покарання. Він застосовується до переконань і схильностей людей, а не до клінічних діагнозів. Високий результат за відповідним опитувальником сам собою не визначає характер конкретної людини, її політичну належність або майбутні вчинки. Політична позиція й авторитарна установка — різні аналітичні змінні.
Що таке авторитарні установки у політичній психології
Політичний авторитаризм на рівні установок означає підтримку такого суспільного порядку, в якому легітимна в очах людини влада має широкі повноваження забезпечувати єдність, дисципліну й відповідність правилам. Психологічне питання полягає в тому, чому певні люди, за певних обставин і щодо певних груп, надають перевагу такій організації політичного життя. Предметом дослідження стають не лише оцінки керівників, а й очікування щодо поведінки інших громадян, ставлення до незгоди, допустимості обмежень і застосування санкцій.
Найвідоміша сучасна традиція використовує поняття правого авторитаризму, або RWA (від Right-Wing Authoritarianism). Історична назва інструмента пов'язана з конкретною лінією досліджень, а не з твердженням, що кожна людина з правими поглядами має авторитарні установки. Дослідники відокремлюють підтримку традиційних політичних ідей від готовності надавати владі безумовний пріоритет, вимагати одностайності та схвалювати каральні заходи. Зв'язок між такими змінними залежить від контексту, вимірювання й змісту конкретних поглядів. Сучасний міждисциплінарний огляд розглядає авторитаризм як взаємодію установок, соціального середовища та ситуаційних впливів.
Політичний режим і психологічні установки також належать до різних рівнів аналізу. Авторитарний режим описують через інститути, розподіл влади, механізми політичної конкуренції та громадянські свободи. Авторитарні установки вимірюють у відповідях людей на запитання про порядок, підкорення й санкції. Вони можуть існувати і в демократичному суспільстві, тоді як поведінку за недемократичного режиму визначають також примус, закони, адміністративні стимули та ризики. Отже, соціологічний показник підтримки жорсткого управління не є прямим виміром реального стану демократії.
Три складники: підпорядкування, конформність і каральність
Авторитарне підпорядкування
Авторитарне підпорядкування — це схильність вважати, що визнаним і законним авторитетам належить особлива повага, а їхні розпорядження мають виконуватися навіть за наявності суперечок. Важливе уточнення стосується слова «визнаним»: люди з високою авторитарною схильністю можуть бути рішучими противниками тієї влади, яку вважають нелегітимною, і водночас беззастережно підтримувати своїх лідерів. Тому готовність коритися не є загальною покірністю будь-якій посадовій особі.
Дослідника цікавить, як громадянин визначає, хто має право наказувати, чи допускає перевірку цього права і що робить у разі конфлікту між наказом та загальним правилом. Звичайне виконання закону може ґрунтуватися на довірі до процедур, взаємних зобов'язаннях і передбачуваності інститутів. Авторитарне підпорядкування більше стосується надання авторитетові самостійної нормативної ваги, особливо коли вимога послуху зберігається без розгляду підстав конкретного рішення.
Конвенціоналізм і нормативна конформність
Конвенціоналізм у моделі авторитаризму означає переконання, що загальноприйняті цінності, моральні норми, звичаї та способи життя власної групи повинні зберігати привілейований статус. Соціальна конформність є ширшим процесом узгодження поведінки або суджень з груповими очікуваннями. Авторитарний конвенціоналізм надає цьому узгодженню нормативного значення: відмінність часто сприймається як загроза належному порядку.
Тут важливо не змішувати особисте дотримання традиції з вимогою її обов'язковості для всіх. Людина може практикувати певний звичай, підтримувати культурну спадщину і водночас визнавати право інших жити інакше. В авторитарному конвенціоналізмі центральною стає підтримка примусу до нормативної одноманітності. Загальні механізми соціального впливу пояснюються окремо в матеріалі «Конформність і конформізм».
Авторитарна агресія і каральність
Авторитарна агресія описує схвалення суворих санкцій щодо людей або груп, яких авторитетні для респондента джерела називають небезпечними, аморальними чи такими, що руйнують соціальний порядок. Поняття стосується готовності легітимізувати покарання й ворожість, а не обов'язково особистої фізичної агресивності. Ключовим елементом є уявлення, що покарання дозволене або потрібне для захисту визнаних норм.
Одна людина може підтримувати рішуче виконання закону з міркувань правової визначеності, але заперечувати позаправове насильство; інша може вимагати покарання опонентів уже за сам факт відхилення від цінностей своєї групи. Такі випадки відрізняються і за психологічним механізмом, і за правовими наслідками. Дослідження Данвуді й Функе показало, що каральний компонент може бути особливо помітним предиктором політичної нетерпимості, але це спостереження походить із трьох нерепрезентативних американських вибірок і потребує перевірки в інших суспільствах.
Як виникла і змінювалася наукова концепція
Проблема психологічної привабливості підпорядкування активно осмислювалася в першій половині XX століття на тлі європейських диктатур і масових політичних рухів. Еріх Фромм у праці «Втеча від свободи» (1941) описував потяг до сильної влади як один із можливих способів реагувати на безсилля, ізоляцію та невизначеність. Це впливова історична інтерпретація, але вона не тотожна сучасним шкалам авторитарних установок. Її контекст і межі розглянуті у статті «Втеча від свободи» Еріха Фромма.
У повоєнній соціальній психології дослідники намагалися пояснювати упередження, схильність ідеалізувати силу й готовність підтримувати репресивну політику через ширші психологічні конфігурації. Подальший розвиток цієї традиції пов'язаний із Бобом Алтемейєром, який систематизував три взаємопов'язані елементи: підпорядкування, агресію та конвенціоналізм. Водночас дослідники почали ставити методологічне запитання: чи достатньо одного сумарного балу, коли теоретична модель описує три різні компоненти?
Фрідріх Функе у 2005 році показав проблему змішування кількох вимірів в одному пункті опитувальника. Пізніше Філіп Данвуді й Фрідріх Функе запропонували шкалу, яка вимірює агресію, підпорядкування й конвенціоналізм окремо. Ця еволюція важлива для сучасного читача: назва «авторитаризм» зберігається, але конкретне емпіричне значення залежить від того, яким саме інструментом його вимірювали.
Психологічні механізми: небезпечний світ, загроза й потреба в порядку
Одна з найбільш розроблених моделей пов'язує авторитарні установки з баченням соціального світу як небезпечного, нестійкого і такого, що потребує посиленого контролю. За цієї логіки наголос на дисципліні, спільних нормах і сильній владі може видаватися способом захистити безпеку й цілісність групи. Важливо, що йдеться про суб'єктивне сприйняття соціального світу: люди, які живуть у подібних умовах, можуть по-різному оцінювати ті самі загрози.
Метааналіз Перрі, Сіблі й Дакітта, що об'єднав 46 досліджень із 12 939 учасниками, виявив помірну часткову кореляцію між баченням світу як небезпечного та правими авторитарними установками (r = 0,37). Це відносно стійкий зв'язок між двома вимірюваними змінними; сам по собі він не доводить, що будь-яка конкретна загроза породжує авторитаризм. Дослідження в цьому метааналізі були переважно поперечними, а їхній результат залежить від операціоналізації конструктів.
Вплив загрози може також залежати від попередніх схильностей. У класичній роботі Фельдмана й Стеннер автори вивчали, як сприйнята загроза взаємодіє з авторитарною диспозицією: в їхньому аналізі важливішою виявилася взаємодія, аніж загальний прямий ефект загрози. Це дає підстави досліджувати, коли й для кого суспільна невизначеність посилює вимоги жорсткого порядку.
У сучасному огляді контекстуальних чинників авторитаризму розрізняють стійкіші індивідуальні відмінності та змінні ситуаційні умови. Переживання небезпеки, швидкі суспільні зміни, конфлікти між групами або підрив довіри до інститутів можуть змінювати характер політичних суджень, однак їхня дія залежить від попереднього досвіду, доступної інформації, групової належності й конкретної політичної ситуації. Потреба в безпеці сама по собі є звичайною людською потребою; авторитарну установку визначає спосіб, у який людина погоджується забезпечувати цю безпеку щодо влади, прав та інших груп.
Чому авторитарні установки пов'язують з упередженнями
Авторитарні установки можуть підвищувати ймовірність негативного оцінювання груп, які сприймаються як порушники соціального порядку, загроза звичному способу життя або джерело нормативної невизначеності. Це стосується не всіх зовнішніх груп однаковою мірою: важить те, яку саме небезпеку людина їм приписує. Дослідники пов'язують цей механізм із прагненням соціального контролю та збереження групової згуртованості.
У двопроцесній моделі Джона Дакітта80004-6) розрізняють два мотиваційні шляхи: один пов'язаний із захистом порядку від загрози, інший — із підтримкою групової переваги та ієрархій. Емпірична перевірка моделі на вибірках американських і білих південноафриканських студентів підтримала відмінність цих шляхів у досліджених умовах; універсальність цієї структури потребує ширших порівняльних даних.
Людина може сприймати іншу групу як загрозу усталеним нормам, як суперника за ресурси або як носія політичної позиції, яку вона засуджує. Ці оцінки можуть частково збігатися, але психологічно вони відмінні. Тому дослідження ставлення до мігрантів, релігійних меншостей, інакодумців або опозиційних рухів мають контролювати зміст конкретної загрози, обставини й історичний контекст. Узагальнення про «нетерпимих людей» за одним числом приховує різні причини та наслідки.
Авторитарні установки й орієнтація на соціальне домінування
Орієнтація на соціальне домінування — це схильність підтримувати нерівність і перевагу одних соціальних груп над іншими. Авторитарні установки насамперед пов'язані з нормативним порядком, визнаною владою й контролем загроз; соціальне домінування — з ієрархією, перевагою та міжгруповою конкуренцією. У певних людей обидві установки високі, але це не одна психологічна змінна.
У метааналізі Перрі та співавторів бачення світу як конкурентного було сильніше пов'язане з орієнтацією на соціальне домінування (часткова кореляція r = 0,53), тоді як бачення світу як небезпечного — з авторитарними установками (r = 0,37). Порівнювати ці числа потрібно з урахуванням статистичної моделі та включених вибірок; вони не є шкалою «небезпечності» людей чи причинним доказом.
Огляд Феліції Пратто 2026 року узагальнює дослідження орієнтації на соціальне домінування в різних культурах і підкреслює її зв'язок з упередженнями на користь панівних груп. Авторитарні установки та орієнтація на соціальне домінування потребують окремого вимірювання, оскільки підтримка суворого нормативного порядку та підтримка міжгрупової ієрархії мають відмінні психологічні передумови.
Вплив політичної ідентичності та ідеології
Слово «правий» в історичній назві RWA не перетворює соціально-психологічну шкалу на класифікатор усіх правих виборців, так само як критика політичного режиму не є ознакою низького чи високого авторитаризму сама по собі. Важливо розглядати зміст установок: ставлення до сили влади, застосування санкцій, захисту прав опонентів і допустимості політичної незгоди. Політичні партії, історичні символи та поділ на «правих» і «лівих» мають різне значення в різних державах.
Дослідницька програма лівого авторитаризму перевіряє, чи можуть прихильники різних ідеологій проявляти схожі патерни нетерпимості, догматизму та схвалення примусового нав'язування власних норм. Костелло та співавтори на матеріалі шести вибірок загальною чисельністю 7 258 учасників розробили й перевіряли багатовимірний інструмент вимірювання лівого авторитаризму. Ці дані підтверджують наукову осмисленість відповідного дослідницького питання, хоча інструменти й теоретичні межі конструкту продовжують обговорюватися.
Дискусія про лівий і правий авторитаризм вимагає вимірювальної симетрії. Порівнювати групи за шкалою, у якій одна політична традиція названа безпосередньо, а інша подана як нейтральний стандарт, методологічно ризиковано. Огляд Осборна та співавторів прямо закликає розширювати ідеологічні межі дослідження. Висновок для читача: визначення авторитаризму має стосуватися перевірюваних ставлень до влади та примусу, а не автоматичного засудження політичної етикетки.
Як авторитарні установки пов'язані з демократією
Для політичної психології центральне питання полягає в тому, як авторитарні установки співвідносяться з прийняттям процедурної незгоди: чи визнає людина право опонентів брати участь у політичному житті, чи готова приймати законні обмеження владних повноважень та результати процедур, які не відповідають її власним бажанням. Важливо аналізувати й обставини: оцінка конкретного рішення органів влади ще не показує ставлення до демократичних процедур загалом.
У порівняльному дослідженні Гадарича 2025 року, проведеному на репрезентативних вибірках Європейського соціального дослідження з 31 країни, виявлено зв'язок авторитаризму зі сприйняттям якості демократії. За описаним авторами механізмом у менш ліберальному інституційному середовищі люди з вираженішими авторитарними установками можуть оцінювати політичний устрій як демократичніший, ніж це випливає з незалежних критеріїв ліберальної демократії. Порівняльний характер даних дає ширший контекст, але не дозволяє робити висновок про кожного мешканця будь-якої держави.
Припущення про підтримку обмежень прав потребує конкретизації: обмеження можуть відрізнятися за правовою підставою, процедурними гарантіями, строком, пропорційністю й реальними умовами безпеки. Схвалення законного тимчасового заходу під час загрози і підтримка безконтрольного покарання політичних опонентів є різними предметами аналізу. Наукова коректність вимагає формулювати точні запитання, а не переносити загальну оцінку авторитаризму на будь-яку дискусію про державні повноваження.
Індивідуальні відмінності, розвиток і соціальне середовище
Авторитарні установки пов'язують із системами переконань про небезпеку, стабільність, належність до групи та нормативний порядок. Досліджують також особистісні характеристики, виховання, соціалізацію, освіту, соціальний статус і вплив інституційного середовища. Такі зв'язки зазвичай мають статистичний характер: навіть наявність стабільної кореляції в популяції не дає надійного прогнозу щодо однієї людини.
Тривала суперечка стосується того, наскільки авторитарні установки стійкі впродовж життя. Огляд контекстуальних передумов показує підстави поєднувати диспозиційні й ситуаційні пояснення. Це означає, що вимірювання в окремий історичний момент може відбивати і відносно стійкі вподобання, і актуальне переживання загрози, і реакцію на формулювання пунктів шкали.
Не слід ототожнювати авторитарні політичні установки з авторитарним стилем батьківського виховання. Стиль виховання описує практики контролю, вимог і тепла у стосунках дорослих із дітьми; політичні установки — ставлення до суспільної влади, норм і санкцій. Між ними можуть досліджуватися зв'язки, але це різні конструкти, а їхня наявність у назвах не свідчить про психологічну тотожність.
Що дають і чого не дають опитувальники авторитаризму
У дослідженнях використовують класичні шкали правого авторитаризму, тривимірні інструменти та спеціалізовані опитувальники для конкретних ідеологічних або культурних умов. Респондентам пропонують погодитися чи не погодитися з твердженнями про соціальний порядок, владу, порушників правил та групові традиції. Отриманий бал є операціоналізацією наукового конструкту в певному інструменті й вибірці.
Психометричний аналіз передбачає перевірку надійності, чинникової структури, змістової та дискримінантної валідності. Якщо пункт одночасно містить вимогу слухатися влади, шанувати традиції та карати порушників, відповіді складно однозначно віднести до одного з трьох вимірів. Саме цю проблему докладно розглянув Функе. Шкала агресії, підпорядкування й конвенціоналізму намагалася подолати частину таких обмежень, але її первинна перевірка не створює автоматичної валідності для будь-якого перекладу або країни.
Щоб порівнювати оцінки між суспільствами чи між історичними періодами, треба перевірити, чи означають питання однакові явища для різних учасників. Підпорядкування законній демократичній інституції, лояльність до воєнного командування, довіра до професійної експертизи та вимога безумовної покори політичному лідерові — різні ситуації. Формулювання питань, соціальна бажаність відповіді, контекст опитування й незалежність дослідника здатні істотно змінити результат.
Публічні «тести на авторитаризм» із довільними запитаннями не мають автоматичного наукового статусу. Навіть валідована шкала призначена насамперед для дослідження групових закономірностей; за її окремим результатом не встановлюють медичний діагноз, рівень громадянської доброчесності або приховані наміри людини.
Авторитарні установки в українському контексті
Для аналізу українського суспільства особливо важливо розмежовувати оцінку конкретних небезпек, досвід інституцій, ставлення до правових процедур і загальну психологічну підтримку підкорення владі. Воєнна загроза, участь у захисті країни, травматичні події, досвід окупації або вимушеного переселення можуть змінювати значення слова «безпека» та зміст політичних очікувань. Жоден з таких досвідів сам по собі не визначає авторитарних установок окремої людини.
Перенесення американських і західноєвропейських шкал потребує українськомовної адаптації, експертної перевірки змісту пунктів, когнітивних інтерв'ю, належної вибірки та аналізу вимірювальної еквівалентності. Наприклад, згода з необхідністю службової дисципліни в умовах оборони може мати інше значення, ніж згода на політичне переслідування інакодумців. Дослідник повинен зафіксувати, яку саме владу, закон, групу та санкцію має на увазі респондент.
Доступні міжнародні дослідження дають надійну концептуальну основу, але тут не наводиться неперевірений «середній рівень авторитаризму українців». Для такого твердження потрібні сучасні, методологічно прозорі, репрезентативні українські дані та інструмент, валідність якого підтверджено саме для цього контексту. Вивчення політичної психології України потребує власної емпіричної програми, а не прямого перенесення показників з інших країн.
Які висновки допомагають розуміти громадянську поведінку
Авторитарні установки можна використовувати для постановки дослідницьких запитань про готовність приймати незгоду, ставлення до санкцій, політичну довіру, сприйняття загроз і легітимність влади. Найкраще пояснення конкретної поведінки поєднує установки з інформаційним середовищем, груповою ідентичністю, державними інститутами, реальною безпековою ситуацією та можливостями громадянської участі.
Практична цінність концепції полягає в тому, що вона допомагає відрізняти вимогу зрозумілих спільних правил від вимоги одностайності, а правове покарання за доведений вчинок — від підтримки розправи над небажаною групою. Суспільні дискусії стають точнішими, коли запитують: хто визнається авторитетом, які саме норми захищаються, хто названий загрозою, які санкції пропонуються і чи залишаються механізми контролю влади.
Науковий підхід також запобігає перетворенню «авторитаризму» на образливу позначку політичних опонентів. Схожі гасла можуть походити з різних мотивів; однакові мотиви можуть набувати різних форм у різних політичних обставинах. Точна оцінка потребує конкретних запитань, якісних даних і відокремлення пояснення від політичного судження.
Поширені запитання
Авторитарні установки — це психічний розлад?
Ні. Це соціально-політичний психологічний конструкт, який використовують для вивчення установок щодо влади, порядку, норм і санкцій. Він не є психіатричним діагнозом. Політичні погляди або відповіді на опитувальник не є підставою для встановлення клінічного розладу.
Чи завжди повага до влади означає авторитаризм?
Ні. Повага до компетенції, дотримання законних процедур і готовність виконувати обґрунтовані правила можуть спиратися на довіру й правову відповідальність. Авторитарне підпорядкування означає особливе надання пріоритету визнаній владі, зокрема тоді, коли самостійна перевірка її рішень відсувається на другий план.
Чим конформність відрізняється від авторитарних установок?
Конформність є загальним процесом соціального впливу: людина пристосовує судження або поведінку до групи. В авторитарних установках конвенціоналізм означає підтримку обов'язковості усталених норм, особливо коли відхилення від них пропонується карати. Це різні рівні опису.
Чи кожна людина з консервативними поглядами має авторитарні установки?
Ні. Консервативні політичні погляди мають багато вимірів, які залежать від історії країни, цінностей та інституцій. Авторитарні установки вимірюють через зміст ставлення до підпорядкування, санкцій і нормативної одноманітності. Між цими змінними можливі статистичні зв'язки без тотожності кожного конкретного випадку.
Чи існує лівий авторитаризм?
Таке поняття вивчається у сучасній літературі, зокрема за допомогою спеціальних шкал. Дослідження Костелло та співавторів показало, що окремі авторитарні характеристики можна аналізувати за межами традиційного правого спектра. Межі визначення, симетричність вимірювання і поширеність різних форм залишаються питаннями емпіричної перевірки.
Чи може загроза посилювати авторитарні погляди?
Дослідження знаходять зв'язки між сприйняттям небезпечного світу й авторитарними установками та вказують на можливі взаємодії між загрозою й попередніми схильностями. Ефект залежить від типу загрози, дослідженої популяції, способу вимірювання та умов. Окремий тривожний період не визначає сталу політичну психологію людини.
Чи можна за коротким тестом назвати когось авторитарною особистістю?
Надійний висновок потребує валідованого інструмента, чіткого дослідницького завдання, врахування похибки й контексту. Короткий мережевий тест не дозволяє визначати особистість, політичні наміри або психічне здоров'я конкретної людини.
Підсумок
Авторитарні установки в політичній психології описують взаємопов'язані схильності підтримувати підпорядкування визнаній владі, обов'язковість традиційних норм і суворі санкції щодо порушників порядку. Сучасні дані пов'язують ці установки зі сприйняттям соціального світу як небезпечного, деякими формами міжгрупових упереджень і ставленням до демократичної незгоди. Значення зв'язків залежить від культурного контексту, політичних інститутів та інструментів вимірювання. Розділення трьох компонентів допомагає точніше досліджувати причини й наслідки авторитарного мислення без навішування ярликів на політичні групи або окремих людей.
Пов’язані статті
«Конформність і конформізм: що це, як працює груповий вплив і що показує наука» — механізми групового впливу та межі між пристосуванням і нормативним примусом.
«Жорсткість і гнучкість культурних норм: як сила норм відрізняється між суспільствами» — культурний вимір сили правил, який потрібно відрізняти від політичного авторитаризму.
«Втеча від свободи» Еріха Фромма: механізми втечі, авторитаризм і сучасна оцінка — історична теорія психологічної привабливості підпорядкування.
«Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди» — інший механізм зміни групових суджень.
«Еріх Фромм: біографія, ідеї, соціальний характер, свобода і любов» — історичний та інтелектуальний контекст концепцій авторитарного характеру.
Джерела
Costello, T. H., Bowes, S. M., Stevens, S. T., Waldman, I. D., Tasimi, A., & Lilienfeld, S. O. (2022). Clarifying the structure and nature of left-wing authoritarianism. Journal of Personality and Social Psychology, 122(1), 135–170. https://doi.org/10.1037/pspp0000341
Duckitt, J. (2001). A dual-process cognitive-motivational theory of ideology and prejudice. Advances in Experimental Social Psychology, 33, 41–113. https://doi.org/10.1016/S0065-2601(01)80004-680004-6)
Duckitt, J., Wagner, C., du Plessis, I., & Birum, I. (2002). The psychological bases of ideology and prejudice: Testing a dual process model. Journal of Personality and Social Psychology, 83(1), 75–93. https://doi.org/10.1037/0022-3514.83.1.75
Dunwoody, P. T., & Funke, F. (2016). The Aggression-Submission-Conventionalism Scale: Testing a new three factor measure of authoritarianism. Journal of Social and Political Psychology, 4(2), 571–600. https://doi.org/10.5964/jspp.v4i2.168
Feldman, S., & Stenner, K. (1997). Perceived threat and authoritarianism. Political Psychology, 18(4), 741–770. https://doi.org/10.1111/0162-895X.00077
Funke, F. (2005). The dimensionality of right-wing authoritarianism: Lessons from the dilemma between theory and measurement. Political Psychology, 26(2), 195–218. https://doi.org/10.1111/j.1467-9221.2005.00415.x
Hadarics, M. (2025). Nothing to see here, move along! Illiberal contexts as catalyzers of authoritarian misperception of democratic quality. Political Psychology, 46(6), 1887–1903. https://doi.org/10.1111/pops.70016
Osborne, D., Costello, T. H., Duckitt, J., & Sibley, C. G. (2023). The psychological causes and societal consequences of authoritarianism. Nature Reviews Psychology, 2, 220–232. https://doi.org/10.1038/s44159-023-00161-4
Perry, R., Sibley, C. G., & Duckitt, J. (2013). Dangerous and competitive worldviews: A meta-analysis of their associations with social dominance orientation and right-wing authoritarianism. Journal of Research in Personality, 47(1), 116–127. https://doi.org/10.1016/j.jrp.2012.10.004
Pratto, F. (2026). Social dominance orientation. Political Psychology, 47(S1), e70126. https://doi.org/10.1111/pops.70126
Schnelle, C., Baier, D., Hadjar, A., & Boehnke, K. (2021). Authoritarianism beyond disposition: A literature review of research on contextual antecedents. Frontiers in Psychology, 12, 676093. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2021.676093