Інвалідність під час війни та евакуації: доступність і психосоціальна участь

4 дні тому

Читати 12 хв

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Чому інвалідність необхідно враховувати в умовах війни

Війна змінює умови життя кожної людини, але доступ до безпеки, інформації, транспорту, житла й підтримки розподіляється нерівномірно. Для людини з інвалідністю небезпеку можуть посилювати сходи до укриття, недоступне сповіщення, відсутність транспорту для крісла колісного, розрив зв’язку з персональним асистентом, втрата допоміжного засобу або неможливість самостійно з’ясувати, де й за яких умов її приймуть після евакуації.

Інвалідність під час війни та евакуації слід розглядати через взаємодію особливостей функціонування людини із середовищем, організацією допомоги та її можливістю брати участь у рішеннях. Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я ВООЗ описує функціонування, активність, участь та чинники середовища. Вона допомагає поставити практичне запитання: які умови потрібні конкретній людині, щоб вона могла дістатися безпечного місця та продовжувати власне життя?

Стаття 11 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю прямо стосується збройних конфліктів і надзвичайних гуманітарних ситуацій та встановлює зобов’язання держав щодо захисту й безпеки осіб з інвалідністю. Це правова основа, а не результат психологічного експерименту. Її практичне значення полягає в тому, що заходи безпеки й гуманітарна допомога мають плануватися з урахуванням доступності та рівноправної участі.

Які бар’єри виникають під час війни й евакуації

Фізичні та транспортні бар’єри

Небезпечними стають недоступні підвали й укриття, високі борти транспорту, відсутність підйомників, незручні пересадки та тривале очікування стоячи. Для людини, яка користується кріслом колісним, милицями або ходунками, маршрут до збірного пункту може бути фактично закритим. Людина з хронічним болем або швидкою втомлюваністю може подолати коротку дистанцію за звичайних умов, але потребувати суттєво іншої організації тривалого переїзду.

Доступність потрібно оцінювати для всього маршруту: житло — вихід — транспорт — пересадка — транзитний пункт — місце проживання — необхідні послуги. Доступний автобус втрачає значну частину користі, якщо до нього неможливо дістатися, а пункт прибуття має лише сходи.

Інформаційні та комунікаційні бар’єри

Сирена, усне оголошення або повідомлення дрібним шрифтом охоплюють різні групи людей по-різному. Нечуючим людям потрібні доступні візуальні та текстові повідомлення, за потреби — українська жестова мова. Людині з порушеннями зору можуть бути потрібні звукова інформація, сумісні з програмами зчитування з екрана тексти та супровід у незнайомому просторі. Людям із когнітивними труднощами допомагають прості послідовні пояснення, підтвердження розуміння й час для рішення.

Саме тому Настанови Міжвідомчого постійного комітету щодо інклюзії осіб з інвалідністю в гуманітарній сфері рекомендують доступні канали комунікації, залучення організацій людей з інвалідністю та практичну перевірку охоплення людей гуманітарною інформацією. Докладніше про інформаційну доступність читайте в окремому матеріалі.

Переривання підтримки та послуг

Під час раптового виїзду люди можуть втрачати контакт із лікарем, реабілітаційною командою, асистентом, соціальним працівником або спільнотою взаємопідтримки. Іноді бракує електроживлення для допоміжних пристроїв, запасних витратних матеріалів, ліків, звичного харчування чи безпечного місця для щоденного догляду. Втрата одного ресурсу може спричиняти послідовні обмеження: наприклад, неможливість зарядити пристрій впливає на комунікацію, пересування та участь у рішеннях.

Невідкладні медичні питання, необхідні ліки й медичні вироби слід узгоджувати з відповідними медичними працівниками. Організатори евакуації мають завчасно з’ясовувати потребу в безперервній підтримці та передавати узгоджену з людиною інформацію приймаючим службам.

Соціальні та організаційні бар’єри

Дискримінація може виявлятися у відмові перевозити людину через її функціональні особливості, приймати її разом із засобами підтримки, надавати доступну інформацію або враховувати її власний вибір. Патерналізм виникає, коли помічники звертаються лише до родичів і вирішують усе за людину. Бар’єрами також стають нечітка відповідальність між службами, непрозорі критерії розміщення й відсутність доступного способу повідомити про проблему.

Міжнародні настанови гуманітарної інклюзії розглядають людей з інвалідністю одночасно як отримувачів допомоги та учасників її планування. Повсякденні механізми соціальної участі людей з інвалідністю у громаді залишаються важливими і в умовах переміщення.

Чому однаковий план евакуації не підходить усім

Маломобільність, інвалідність, похилий вік і потреба в психологічній підтримці — поняття, що можуть перетинатися, але мають різний зміст. Людина без встановленого статусу інвалідності також може потребувати доступного транспорту після травми. Людина з інвалідністю може самостійно пересуватися, ухвалювати рішення й допомагати іншим. Діагноз, статус або зовнішній вигляд не визначають автоматично обсяг підтримки.

Доцільно запитати саму людину, який маршрут і формат зв’язку для неї доступні; хто, за її згодою, має супроводжувати її; чи потрібні медичні вироби, допоміжні технології, регулярний догляд або доступний санітарний простір; як забезпечити продовження навчання, роботи й соціальних зв’язків. Важливий також запасний план на випадок зміни маршруту або затримки.

Люди з порушеннями рухливості

Слід узгодити доступний транспорт, спосіб безпечної посадки, місце для засобів пересування, доступ до туалету, тривалість перебування у транспорті та можливість змінювати положення тіла. Перенесення людини має враховувати її побажання, безпечну техніку й реальні можливості помічників. Самовільно забирати крісло колісне або відокремлювати людину від необхідного засобу пересування неприпустимо.

Незрячі та слабозорі люди

Необхідні зрозумілі просторові орієнтири, доступні повідомлення, завчасне пояснення зміни маршруту й запитання про бажаний спосіб супроводу. Супроводжуючий має назватися, пояснити, що відбувається, і запропонувати руку або інший спосіб підтримки відповідно до вибору людини. Собака-поводир та інші засоби орієнтування потребують окремого врахування під час транспортування і розміщення.

Нечуючі люди та люди з порушеннями слуху

Критичні повідомлення слід дублювати письмово чи візуально; усний виклик і гучномовець не забезпечують універсального оповіщення. За потреби варто організувати переклад українською жестовою мовою, підписані схеми й можливість двостороннього листування. Деякі люди користуються слуховими апаратами або читають з губ, інші обирають жестову мову. Спосіб комунікації уточнюють індивідуально.

Люди з інтелектуальними та когнітивними особливостями

Корисні короткі фрази, одна інструкція за раз, візуальний маршрут, зрозуміле пояснення наступного кроку та перевірка, чи доступний обраний формат. Людина може потребувати підтримки в опрацюванні інформації, зберігаючи право висловлювати власні вподобання. Персонал має відрізняти труднощі комунікації від відсутності волі чи інтересів.

Люди з психосоціальною інвалідністю

Перевантаження, зміна середовища, страх або переривання лікування можуть посилювати дистрес. Необхідні поважне спілкування, передбачуваність, право на приватність і доступ до потрібних служб. Психосоціальна інвалідність не означає автоматичної втрати здатності ухвалювати рішення. Питання підтримки та її меж розглядаються індивідуально; спеціальну концепцію психосоціальної інвалідності розкрито в канонічному матеріалі H03.

Діти з інвалідністю

Діти потребують зрозумілих відповідно до віку пояснень, участі у рішеннях за своїми можливостями, збереження зв’язку з близькими та доступу до навчання, гри й звичних засобів комунікації. Планування повинно враховувати безпеку дитини, потреби доглядальників і ризики розлучення сім’ї. ЮНІСЕФ наголошує на інклюзивності гуманітарних заходів для дітей з інвалідністю.

Психосоціальні наслідки евакуації

Загроза, втрата передбачуваності та контроль над рішеннями

Під час війни людина може переживати страх, гнів, смуток, дратівливість, виснаження або тимчасові труднощі концентрації. Переживання залежать від подій, особистої історії, поточних умов, доступності допомоги й соціальних зв’язків. Жодна реакція не є універсальною для всіх людей з інвалідністю.

Втрата контролю над повсякденним життям має особливе значення тоді, коли незнайомі люди вирішують, куди людину перевезуть, із ким вона житиме, коли їй можна вийти, чи зможе вона працювати й підтримувати контакти. Збереження зрозумілого вибору — навіть між кількома реалістичними варіантами — є важливою частиною поваги до самовизначення. Розширену тему незалежного життя людей з інвалідністю розкрито окремо.

Соціальна ізоляція та розрив зв’язків

Вимушене переміщення може переривати дружбу, роботу, навчання, участь у громадських організаціях та спільнотах людей зі схожим досвідом. Навіть за умови фізичної безпеки людина може залишитися без доступного способу брати участь у житті нового місця. Організатори допомоги мають питати також про можливість зустрічатися з людьми, користуватися громадським транспортом, отримувати інформацію та ухвалювати рішення щодо власної підтримки.

Що відомо з досліджень

Огляд Гур та співавторів про людей з інвалідністю в умовах війни, оприлюднений наприкінці 2025 року, узагальнив 18 досліджень і описав бар’єри функціонування, дистрес та прогалини доступу. За своїм дизайном це огляд обсягу літератури, який допомагає окреслити проблеми, але сам собою не встановлює універсальних причинних ефектів для кожної групи.

Систематичний огляд і метааналіз Nguyen та співавторів досліджував психосоціальні втручання для вимушено переміщених людей. Автори повідомили про певні позитивні результати для психосоціального благополуччя, водночас кількісні дані були неоднорідними й ефекти залежали від характеристик втручань та учасників. Ці результати не можна механічно переносити на людей з усіма видами інвалідності, оскільки доступність втручань і представництво конкретних груп потребують окремої перевірки.

Психологічний дистрес після евакуації не дорівнює автоматично посттравматичному стресовому розладу, депресії чи іншому діагнозу. Клінічне оцінювання проводиться фахівцями за відповідних показань.

Як організувати доступну евакуацію: до виїзду, у дорозі та після прибуття

До виїзду: планування разом із людиною

Узгоджений план має містити доступний шлях виходу, транспорт і спосіб посадки, необхідні засоби комунікації, ліки та обладнання, документи й контакти, маршрут до приймаючого пункту та альтернативний варіант. Якщо людина бажає, до підготовки долучають її близьких, асистента або представника організації людей з інвалідністю.

Корисно записати найважливішу інформацію у доступному форматі: як звертатися до людини, які засоби підтримки їй потрібні, як контактувати у разі втрати зв’язку та що необхідно зробити невідкладно. Передавання чутливої інформації має бути цільовим, обмеженим необхідним і за можливості погодженим із самою людиною. Порядок участі людей з інвалідністю у плануванні послуг та ухваленні рішень описано в окремій статті.

Під час виїзду: безпека, зрозуміла інформація та гідність

Координатор має представитися, повідомити про маршрут, очікувані етапи й можливі зміни, перевірити доступність сповіщень і запропонувати допомогу. Якщо шлях змінюється, людині потрібне нове зрозуміле пояснення. Перевезення повинно враховувати супровід, можливість користуватися пристроями та приватність під час особистого догляду.

У критичній небезпеці рятувальні дії визначаються реальними обставинами й професійними процедурами безпеки. В усіх здійсненних рішеннях зберігаються повага до волі людини, пояснення дій і мінімізація примусових втручань.

У транзитному центрі: підтримка без розриву

Наявність місця для ночівлі сама собою не означає доступності. Важливі туалет, душ, спальні місця, освітлення, орієнтування, харчування, можливість заряджання пристроїв, доступ до лікарських засобів, зв’язок із близькими та прозоре пояснення наступного етапу. Персонал має з’ясувати, чи потрібні перекладач жестової мови, супровід, персональна асистенція або медична допомога.

Міжнародні рекомендації з гуманітарної евакуації цивільних в Україні описують заходи до, під час і після евакуації, з особливою увагою до дітей і людей з обмеженою мобільністю та інвалідністю. Вони є професійними гуманітарними настановами й застосовуються поряд із чинним українським правом.

Після прибуття: від розміщення до участі

Наступна мета — доступне довгострокове проживання, відновлення необхідних послуг і реальна участь у новій громаді. Слід з’ясувати можливості транспорту, освіти, зайнятості, соціальних зв’язків, отримання допоміжних засобів та підтримки психічного здоров’я. Рішення про місце проживання бажано ухвалювати з максимально можливою участю людини, враховуючи її плани, зв’язки й підтримку.

Персональна асистенція може сприяти щоденній автономії, якщо її умови відповідають вибору людини. Про персональну асистенцію для людей з інвалідністю є окрема стаття.

Перша психологічна допомога під час евакуації

Перша психологічна допомога — це людяна, практична та підтримувальна реакція на гостру кризу, яка враховує безпеку, інформаційні потреби, соціальні зв’язки і вибір людини. Посібник ВООЗ, War Trauma Foundation і World Vision International пропонує підхід «спостерігай — слухай — допомагай установити зв’язок із підтримкою».

Почніть із представлення, запитайте, яка допомога потрібна, і дайте час відповісти у зручний спосіб. Допоможіть задовольнити основні потреби, знайти достовірну інформацію та зв’язатися з близькими або службами. Не наполягайте на докладному переказі травматичних подій, не нав’язуйте розмову й не обіцяйте того, чого служба не може забезпечити.

Для незрячої людини повідомте, де ви перебуваєте і що відбувається; для нечуючої — запропонуйте текстовий канал або перекладача жестової мови; для людини із сенсорним перевантаженням за можливості знайдіть тихіше місце; для людини з когнітивними труднощами використайте короткі послідовні пояснення. Підтримка має бути доступною за формою, а допомога — погодженою із самою людиною.

Якщо виявляються гостра небезпека для життя, невідкладний медичний стан, значна дезорієнтація, ризик насильства чи інші обставини, що потребують спеціалізованого втручання, залучайте відповідні екстрені, медичні або захисні служби. Інформацію про доступність допомоги у сфері психічного здоров’я для людей з інвалідністю містить окремий матеріал H01.

Права людини та українське регулювання

Конвенція ООН: захист, доступність і участь

Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю закріплює захист у надзвичайних гуманітарних ситуаціях (стаття 11), доступність (стаття 9), повагу до свободи й безпеки людини, самостійного життя та включення у громаду (стаття 19). Важливе наскрізне положення — люди з інвалідністю мають бути залучені до ухвалення рішень, які їх стосуються. Текст Конвенції в офіційній українській редакції є основним джерелом цих правових положень.

Право на захист у конфлікті не слід тлумачити як вимогу, щоб людина самостійно долала всі бар’єри. Організація безпечних заходів і доступних процедур є відповідальністю відповідних установ та служб у межах їхніх повноважень.

Чинні українські акти щодо евакуації

Основним нормативним актом загального порядку евакуації є постанова Кабінету Міністрів України № 841 від 30 жовтня 2013 року. Її чинна редакція включає оновлення 2026 року. Зокрема, постанова № 1023 від 13 серпня 2026 року деталізує питання обов’язкової евакуації в умовах бойових дій і врахування категорій населення, які за віком або станом здоров’я можуть потребувати окремих організаційних заходів.

Постанова Кабінету Міністрів України № 282 від 18 квітня 2018 року визначає порядок виявлення осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення у зоні надзвичайної ситуації або можливого ураження й організації їх супроводження. Застосування конкретного порядку залежить від умов та чинних рішень відповідних органів.

Рішення про обов’язкову евакуацію, доступний транспорт, місце збору й маршрут варто уточнювати за офіційними повідомленнями відповідної місцевої чи обласної військової адміністрації, органу місцевого самоврядування та служб цивільного захисту. Умови швидко змінюються; універсального постійного розкладу чи одного номера для всіх громад немає.

Принципи гідного спілкування і підтримки рішень

Говоріть безпосередньо з людиною, запитуйте про бажаний спосіб допомоги, пояснюйте зміни та поважайте відмову від конкретної запропонованої дії, якщо ситуація дозволяє вибір. Не торкайтеся крісла колісного, допоміжних засобів або особистих речей без попереднього пояснення й згоди, окрім необхідних дій у безпосередній небезпеці.

Людина може хотіти супроводу й водночас самостійно вирішувати, куди прямувати; потребувати підтримки в комунікації й зберігати повну участь у виборі; користуватися послугами догляду й прагнути жити у власному помешканні. Взаємозв’язок підтримки та автономії потребує узгодження індивідуальних умов, а не стереотипів.

Під час збору інформації персонал має повідомляти, для чого вона потрібна, кому передається і які дані справді необхідні. Докладніші принципи доступної інформованої згоди у психологічній допомозі розкриває відповідний матеріал H02.

Практичний перелік запитань для сім’ї та координатора евакуації

Перед виїздом слід з’ясувати, чи отримує людина оповіщення доступним способом і чи знає безпечний маршрут. Варто перевірити доступність транспорту, безпечної посадки, супроводу, місця для технічних засобів і санітарних умов. Необхідно домовитися, як підтримувати зв’язок у разі затримки, зміни маршруту чи втрати телефону.

Окремо перевіряють достатність необхідних ліків і витратних матеріалів на перехідний період за медичними рекомендаціями, живлення допоміжних пристроїв, документи, контакти й інформацію про потребу в постійній допомозі. Підготовлений набір слід адаптувати до ваги й можливостей людини, не перекладаючи на неї фізично нездійсненних завдань.

Після прибуття потрібно переконатися, що місце проживання доступне, є зв’язок із потрібними службами, зрозумілий наступний етап і спосіб повідомити про порушення прав. Допомога має охоплювати також можливості навчання, роботи, спілкування й участі у громаді, а не лише базове розміщення.

Як оцінювати якість евакуації

Оцінювання не обмежується кількістю перевезених людей або вільних ліжок. Важливо встановити, скільки людей реально отримали доступну інформацію; чи змогли вибрати та змінити спосіб підтримки; чи були розділені з необхідними засобами або близькими; чи зберегли доступ до допомоги після прибуття; чи є канали подати скаргу у доступному форматі.

Показники слід доповнювати досвідом самих людей з різними видами інвалідності. Їхня участь у розробленні маршрутів, тренуваннях, перевірці транзитних центрів і післякризовому оцінюванні дозволяє помітити бар’єри, які можуть залишатися непомітними в адміністративній звітності.

Поширені запитання

Чи кожна людина з інвалідністю потребує спеціального транспорту?

Ні. Транспорт добирають за функціональними потребами, тривалістю маршруту, особистими побажаннями та вимогами безпеки. Деякі люди користуються звичайним транспортом, іншим потрібні адаптовані транспортні засоби, супровід або медична допомога.

Чи достатньо вивезти людину з небезпечної території?

Евакуація включає також безпечний транзит, доступне розміщення, безперервність необхідної підтримки та можливість брати участь у житті після переміщення. Особливо важливо не розривати зв’язок між пунктами відправлення, транзиту й прибуття.

Як спілкуватися з людиною, якій важко швидко відповісти?

Потрібно запропонувати доступний спосіб комунікації, дати додатковий час і використовувати зрозумілі запитання. За її бажанням можна залучити довірену особу або засіб альтернативної комунікації. Поспішні висновки про її здатність ухвалювати рішення є неналежними.

Чи обов’язково після евакуації потрібен психолог?

Потреба в психологічній допомозі визначається індивідуально. Багатьом людям насамперед потрібні безпека, відпочинок, зрозуміла інформація, контакт із близькими та відновлення звичайних умов життя. Якщо дистрес виражений, тривалий або суттєво впливає на повсякденне функціонування, доцільно звернутися по професійну допомогу доступним способом.

Що робити, коли пункт евакуації недоступний?

Повідомте координатору або відповідній службі про конкретний бар’єр: сходи, відсутність транспорту, доступного туалету, перекладу чи заряджання обладнання. Попросіть запропонувати здійсненний альтернативний маршрут або адаптацію. Якщо людина перебуває в безпосередній небезпеці, пріоритетним є звернення до відповідних екстрених служб та виконання актуальних безпекових вказівок.

Чи можна визначити психологічну травму лише за тим, як людина поводиться під час переїзду?

Поведінка в кризі залежить від багатьох чинників: болю, виснаження, браку сну, труднощів комунікації, сенсорного навантаження й емоційної реакції. Окремий прояв не встановлює клінічного діагнозу. За потреби проводять професійне індивідуальне оцінювання.

Висновок

Доступна евакуація людей з інвалідністю охоплює захист життя, безбар’єрний маршрут, інформацію в зрозумілому форматі, безперервність підтримки та право людини впливати на рішення. Психосоціальна участь продовжується після прибуття: людина має змогу підтримувати стосунки, навчатися, працювати, отримувати необхідні послуги й будувати життя відповідно до власних цілей. Саме за цими критеріями слід оцінювати людяність і результативність кризових заходів.