top of page

Психологічна енкциклопедія

Цикл поведінкової політики: від проблеми до оцінювання наслідків

1 день тому
Читати 17 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 21 жовтня 2026 р. · Редакційна політика

Цикл поведінкової політики — це послідовний, повторюваний процес, у якому суспільну проблему визначають через конкретні дії людей та умови їх здійснення, досліджують причини наявної поведінки, розробляють обґрунтовані рішення, перевіряють їх у реальних умовах, оцінюють результати та переглядають політику відповідно до отриманих доказів. Такий цикл охоплює також рішення органів влади, роботу установ, доступність послуг і наслідки для різних груп населення.

Ключове запитання поведінкової політики звучить так: яка саме зміна в діях людей, організацій або установ має привести до суспільно значущого результату, які умови роблять її можливою та за якими даними можна встановити, що втручання справді допомогло? Відповідь потребує спільної роботи фахівців із психології, державного управління, економіки, соціології, оцінювання програм, права та самих людей, яких стосується політика.

Міжнародні підходи до такого процесу представлені, зокрема, методологією BASIC Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), настановами ВООЗ щодо оцінювання поведінкових втручань і практикою оцінювання державних програм. Вони пропонують структуровану роботу з проблемою, гіпотезами, доказами та наслідками, залишаючи простір для адаптації до правових і суспільних умов конкретної країни (OECD, 2019; WHO Europe, 2024).

Що охоплює цикл поведінкової політики

Практичний цикл можна описати сімома взаємопов’язаними етапами: визначення суспільної проблеми; конкретизація цільової поведінки; діагностика психологічних, соціальних та інституційних чинників; побудова причинної моделі й добір рішень; попередня перевірка; впровадження та оцінювання; перегляд і масштабування. Оцінювання починається під час формулювання проблеми та супроводжує всі наступні рішення.

Ці етапи утворюють робочу логіку, а не універсальний адміністративний календар. Установа може повернутися від пробного випробування до діагностики, якщо виявлено неврахований бар’єр; змінити спосіб реалізації після консультацій із громадою; або відмовитися від рішення, якщо його суспільна ціна перевищує користь. У настановах британського уряду з оцінювання державних заходів підкреслюється, що оцінювання потрібне до, під час і після реалізації політики, а також має пояснювати, що спрацювало, як, для кого і за яку вартість (HM Treasury, Magenta Book).

Відправна точка — суспільний результат. Підвищення частки успішно завершених заяв на соціальну послугу, зменшення пропущених профілактичних оглядів або підвищення безпеки дорожнього руху є різними завданнями. Вони потребують різних визначень поведінки, джерел даних і критеріїв успіху. Навіть в одній сфері результат може залежати від доступності транспорту, часу роботи установ, складності правил і витрат домогосподарств так само, як від уваги, звичок чи намірів окремої людини.

Етап 1. Визначення проблеми та суспільної мети

Проблему формулюють у термінах вимірюваних наслідків, а потім встановлюють, які дії та умови пов’язані з ними. Твердження «громадяни недостатньо відповідальні» не дає достатньої основи для політики: воно не визначає ні результату, ні населення, ні моменту взаємодії з послугою, ні перевірюваних причин. Формулювання «частина осіб, які мають право на послугу, не завершує подання заяви» дозволяє з’ясувати масштаб явища, структуру бар’єрів і групи з найбільшими труднощами.

Визначити, для кого і де виникає проблема

На початку встановлюють чисельність людей, яких стосується проблема, їхні життєві обставини, географічні відмінності, особливості каналів звернення та наявні адміністративні дані. Важливо розділити тих, хто не знає про можливість отримати послугу, тих, хто не має практичної змоги нею скористатися, і тих, хто свідомо обирає інший варіант. Для кожної групи потрібні свої запитання до дослідження.

Державний орган має також оцінити власні повноваження: які процедури встановлені законом, хто має право їх змінювати, хто фінансує послугу, які установи виконують рішення та чи існують технічні або кадрові передумови змін. В Україні діяльність із надання адміністративних послуг регулюється, зокрема, Законом України «Про адміністративні послуги». Поведінкова пропозиція повинна відповідати чинним нормам, а зміна обов’язкової процедури може вимагати окремого правового рішення.

Встановити вихідні показники

До проєктування втручання фіксують базовий рівень: кількість людей, які мають право на участь; частку тих, хто почав дію; частку тих, хто її завершив; тривалість процедури; кількість повторних звернень; відмови та витрати для людей і установи. Порівняння без надійного вихідного рівня ускладнює висновок про зміни, а відсутність даних щодо окремих груп приховує нерівність доступу.

Етап 2. Визначення цільової поведінки

Поведінку описують як спостережувану дію певного учасника в конкретному середовищі та в певний момент. Наприклад, для послуги це можуть бути пошук достовірної інформації, запис на прийом, збір документів, подання заяви, підтвердження особи або отримання результату. Для працівника установи — пояснення вимог, виправлення технічної помилки, дотримання строків або ініціювання перенаправлення заявника до доступного каналу.

Окремо визначають поведінку організації: своєчасне оновлення правил, забезпечення доступного формату повідомлень, підтримку особистого звернення, оброблення скарг. Якщо аналіз розглядає лише громадянина, а організаційні труднощі залишаються поза увагою, політика може посилити вимоги до людей без покращення реальної доступності.

Скласти карту послідовних дій

Корисний інструмент — схема шляху користувача від першої потреби до завершення послуги. Для кожного кроку визначають необхідну інформацію, ресурси, можливі помилки, часові витрати й особу або установу, відповідальну за наступну дію. Точки, у яких багато людей припиняють процес, стають пріоритетами дослідження. Проте сам факт припинення процесу ще не доводить психологічну причину: він може пояснюватися несправністю системи, відсутністю документів, транспортними витратами чи неприпустимими умовами.

Відрізняти результат від проміжних ознак

Прочитане повідомлення, перехід за посиланням і задекларований намір звернутися до установи є проміжними показниками. Якщо мета полягає в отриманні послуги, головним показником має бути її фактичне отримання з урахуванням якості, строків і правомірності. Зміна намірів іноді передує поведінці, але не гарантує її; тому між цими рівнями треба вибудувати перевірювані зв’язки.

Етап 3. Поведінкова діагностика: встановити причини й бар’єри

Поведінкова діагностика досліджує, як люди ухвалюють рішення, які можливості мають, що знають про процедуру, на кого орієнтуються та як на їхні дії впливає середовище. Її мета — сформувати і перевірити пояснення спостережуваної поведінки, перш ніж пропонувати конкретний інструмент. Наявність популярної теорії або успішного іноземного прикладу сама по собі не доводить, що той самий механізм діє в конкретній громаді.

Можливості, умови та мотивація

Модель COM-B описує поведінку через взаємодію спроможності, можливості та мотивації. Спроможність охоплює знання й практичні навички; можливість — фізичні та соціальні умови; мотивація — свідомі цілі, автоматичні реакції та звичні процеси. Модель входить до ширшої рамки Behaviour Change Wheel і допомагає системно перевіряти, які умови потребують змін (Michie, van Stralen & West, 2011).

Уявімо людину, яка хоче пройти профілактичний огляд, розуміє його цінність, але найближчий доступний час збігається з робочою зміною. Додаткове переконувальне повідомлення може не усунути головної перешкоди. Потрібні зручний запис, години прийому, транспортне рішення або можливість змінити графік. Так само складне формулювання заяви створює труднощі навіть за високої мотивації.

Поєднати різні джерела даних

Адміністративна статистика показує, де і як часто виникає проблема. Інтерв’ю, спостереження й дослідження користувацького шляху пояснюють, як люди переживають процедуру і які її елементи заважають. Опитування дають змогу перевіряти поширеність окремих труднощів, а експерименти — обґрунтованіше оцінювати причинний вплив запропонованого рішення. Дані з різних джерел потрібно порівнювати, зважаючи на похибки вимірювання, вибірки, спосіб добору респондентів і неповноту записів.

Не можна прирівнювати наявність скарг до частоти проблеми в усіх користувачів: частина людей просто не має ресурсів для скарги. Так само цифрові сліди відображають передусім поведінку тих, хто має доступ до відповідної системи. Дослідження потребує окремої уваги до літніх людей, людей з інвалідністю, мешканців віддалених територій, осіб із низькою цифровою доступністю та людей у складних життєвих обставинах.

Перевірити інституційні причини

Перед висновком про «низьку мотивацію» варто перевірити практичні питання: чи доступна послуга фактично, чи однаково тлумачать правила різні підрозділи, чи є персонал, чи працює канал комунікації, чи узгоджені інформаційні системи та чи не створює сама процедура зайвих витрат. Огляд ВООЗ про суспільні детермінанти здоров’я закликає поєднувати поведінкові підходи з дослідженням ширших соціальних умов і нерівності, а не зводити суспільні проблеми до індивідуальних рішень (WHO, 2023).

У сфері вакцинації ВООЗ запропонувала інструменти BeSD для дослідження поведінкових і соціальних чинників прийняття рішень: думок і почуттів, соціальних процесів, мотивації та практичних аспектів доступу до вакцинації. Ця галузева рамка показує, як поєднувати психологічні й організаційні запитання в діагностиці. Для податкових, транспортних або адміністративних програм потрібна окрема змістова адаптація, оскільки індикатори вакцинації не є універсальною шкалою для всіх суспільних дій (ВООЗ, BeSD, 2022).

Етап 4. Побудова теорії змін і вибір альтернатив

Після діагностики дослідники та управлінці формулюють причинну модель втручання: який ресурс або правило змінюють; яку безпосередню умову це має покращити; яка поведінка повинна змінитися; як зміна поведінки вплине на суспільний результат; які припущення підтримують цей ланцюг. Теорія змін зберігає в явному вигляді припущення та альтернативні пояснення, які згодом перевірятимуться в оцінюванні (HM Treasury, Magenta Book).

Порівнювати кілька варіантів розв’язання

Для однієї проблеми можуть існувати різні альтернативи: простіша форма, зрозуміліше повідомлення, навчання працівників, додаткове вікно прийому, зміна нормативних вимог, фінансування доступу або поєднання кількох заходів. Варіанти зіставляють за очікуваною користю, доказовістю механізму, вартістю, необхідними повноваженнями, часовими рамками, впливом на права й розподілом наслідків.

Поведінкові інструменти є частиною ширшої палітри державної політики. Наприклад, підштовхування або зміни архітектури вибору можуть полегшувати дію за певних умов. Вони потребують окремої перевірки та не замінюють забезпечення законних прав, фінансування послуг чи усунення структурних перешкод.

Сформулювати перевірювані гіпотези

Гіпотеза має вказувати на механізм і спостережуваний результат. Наприклад: «Якщо заявники отримуватимуть короткий перелік документів до початку звернення, частка неповних заяв зменшиться, оскільки невизначеність щодо вимог стане меншою». Інша гіпотеза може передбачати, що вирішальним чинником є не інформація, а можливість подати документи без додаткового відвідування. Обидві гіпотези потребують різних рішень, а порівняння допомагає запобігти передчасному вибору одного інструмента.

Припущення варто ранжувати за ступенем невизначеності та наслідками помилки. Якщо програма може обмежити доступ уразливої групи або потребує значних бюджетних витрат, рівень попередньої перевірки має бути вищим.

Методологія BASIC: структура, яку можна використати на практиці

Рамка BASIC, запропонована ОЕСР, охоплює поведінку (Behaviours), аналіз (Analysis), стратегії (Strategies), втручання (Interventions) і зміни (Change). Її логіка полягає в переході від точно визначеної поведінки й аналізу причин до розроблення, перевірки та адаптації політики. Це методологічний орієнтир, а не доказ ефективності кожного запропонованого заходу (OECD, 2019).

У практичній роботі корисно оформлювати рішення як коротку дослідницьку картку: суспільна проблема; основна цільова дія; зацікавлені сторони; виявлені бар’єри; альтернативні пояснення; перелік втручань; очікуваний механізм; первинний показник; можливі негативні наслідки; спосіб оцінювання; критерії зміни або припинення програми. Такий документ пов’язує політичне рішення з перевірюваними твердженнями.

Інша рамка ОЕСР — LOGIC — описує управлінські передумови системного використання поведінкових наук через керівництво, цілі, врядування, інтеграцію та спроможності. Вона стосується того, чи здатна установа регулярно створювати, замовляти та використовувати якісні докази, і доповнює цикл окремого втручання (OECD, 2024).

Етап 5. Попередні випробування та перевірка здійсненності

Перш ніж запроваджувати програму для великої кількості людей, перевіряють зрозумілість матеріалів, доступність каналів, технічну працездатність, витрати працівників і можливість надійно отримувати показники. Інтерв’ю з користувачами, перевірка прототипів і невеликий пілот виявляють помилки, яких неможливо побачити лише в кабінетному аналізі.

Пілот має окремі завдання: чи вдається взагалі реалізувати рішення, чи правильно працює облік, чи достатньо людей охоплено, чи не виникають небажані наслідки. Поліпшення показника під час пілота не завжди доводить причинний вплив: учасники можуть відрізнятися від населення загалом, а паралельно з пілотом можуть змінюватися сезонність, правила або склад користувачів.

Узгодити оцінювання до запуску

Завчасно встановлюють основний і додаткові результати, тривалість спостереження, спосіб визначення груп порівняння, необхідну кількість спостережень, правила аналізу, оброблення пропусків і порядок документування змін. Для рандомізованих досліджень важливо прозоро описати добір учасників, розподіл за групами, втрати під час спостереження та попередньо визначені результати. Оновлена настанова CONSORT 2025 формулює вимоги до повноти звітування про рандомізовані випробування (Hopewell et al., 2025).

Етап 6. Впровадження: від проєкту до роботи установи

Навіть вдалий прототип може втратити ефективність у звичайній адміністративній практиці. Під час впровадження змінюються навантаження на персонал, бюджети, інформаційні системи, мотивація виконавців, потоки громадян та зовнішні умови. Тому передбачають відповідальних осіб, процедури підтримки, навчання, перевірку якості виконання й механізми зворотного зв’язку.

Окремо вимірюють охоплення, прийнятність рішення для користувачів і працівників, відповідність реалізації початковому задуму, фактичні витрати та стійкість роботи. У дослідженнях впровадження такі характеристики відрізняють від кінцевих результатів для населення: програма може бути добре організована, але не досягти суспільної мети, або досягти короткочасного ефекту, залишаючись надто дорогою для підтримки (Proctor et al., 2011).

Якість реалізації й адаптація

Варто зберігати ядро втручання — механізм, який імовірно спричиняє результат, — але дозволяти обґрунтовану адаптацію мови, каналів зв’язку та організаційних процесів. Кожну адаптацію фіксують, щоб відрізнити зміну самого механізму від поліпшення доступності. Якщо місцева установа змінює порядок надсилання повідомлень або формат прийому, ці зміни можуть впливати на кінцевий результат і потребують відображення в аналізі.

Етап 7. Оцінювання: чи досягнуто результату, чому й для кого

Підсумкова оцінка відповідає щонайменше на чотири групи запитань: чи відбулася зміна; чи можна причинно пов’язати її з втручанням; як саме програма працювала; які вигоди, ризики та витрати розподілилися між учасниками. ВООЗ окремо наголошує на необхідності оцінювати вплив заходів, спрямованих на здоров’я, з увагою до механізму, контексту та інструментів дослідження (WHO Europe, 2024).

Оцінювання процесу

З’ясовують, чи отримали учасники заплановану послугу, які компоненти впроваджено, скільки ресурсів витрачено, хто залишився поза охопленням і які обставини заважали. Цей аналіз допомагає відрізняти помилку початкової гіпотези від труднощів виконання: наприклад, нагадування може бути доречним, проте виявитися безрезультатним через застарілі контакти або недоступні часові проміжки запису.

Оцінювання причинного впливу

Звичайне порівняння показників до і після програми свідчить про часову зміну, але самої цієї інформації недостатньо, щоб приписати результат втручанню. На показники можуть впливати сезонність, зміни фінансування, нові нормативні правила, міграція, інформаційні кампанії або інші події. Причинне оцінювання потребує обґрунтованого порівняння з тим, що сталося б без втручання.

Рандомізовані контрольовані випробування, якщо вони етично й організаційно можливі, створюють групи, які в середньому мають бути порівнянними за вихідними характеристиками. За кластерної рандомізації одиницею розподілу може бути школа, лікарня або територіальний підрозділ; аналіз у такому разі повинен враховувати групування спостережень. Якщо випадковий розподіл неможливий, застосовують відповідні квазіекспериментальні підходи: різницю різниць, перервані часові ряди, регресійний розрив та інші способи побудови обґрунтованого порівняння. Кожен підхід має власні припущення, які необхідно перевіряти й відкрито пояснювати.

Описові спостереження та якісні інтерв’ю особливо корисні для розуміння процесу і контексту, але самі по собі не замінюють надійного причинного порівняння. Систематичні огляди узагальнюють дослідження, проте їхній висновок залежить від якості, порівнюваності та повноти включених робіт.

Оцінювання економічної та суспільної цінності

Потрібно розрахувати прямі бюджетні витрати, робочий час, інфраструктуру, підтримку програми та витрати учасників. Рішення, яке збільшує завершення процедури, може водночас створювати додаткові черги або перекладати витрати на інші установи. Економічна оцінка розглядає, яку суспільну користь отримано за використані ресурси і які альтернативні способи досягнення результату існують. Важливо окремо описувати немонетарні наслідки, зокрема гідність, самостійність та доступність.

Показники: від адміністративної активності до значущого результату

Показники формують ієрархію: ресурси програми; здійснені дії установи; охоплення; зміни в умовах і поведінці; кінцевий суспільний результат; небажані наслідки. Наприклад, кількість надісланих повідомлень характеризує діяльність установи, частка доставлених — охоплення, а частка людей, які фактично отримали потрібну послугу, — ближчий до суспільної мети результат.

Важлива також якість результату: чи отримала людина належну за законом послугу, чи була вона доступною та своєчасною, чи не зросла частота скарг або помилкових відмов. Для часток і відсотків обов’язково описують знаменник: «частка завершених заяв серед розпочатих» відповідає на інше питання, ніж «частка людей, які отримали послугу серед усіх, хто мав на неї право».

Статистична й практична значущість

Статистично значущий результат показує, що спостережувані дані за певних припущень достатньо відрізняються від очікуваних за нульовою гіпотезою. Це ще не означає, що зміна велика, важлива або виправдовує витрати. Потрібно наводити абсолютну різницю, відносну зміну лише з чіткою базою порівняння, довірчі інтервали та оцінку суспільного значення.

Як суто умовний приклад, підвищення частки завершених заяв з 40% до 43% відповідає різниці у 3 відсоткові пункти та відносному збільшенню на 7,5%. Для оцінки важливості треба знати кількість заявників, вартість втручання, витрати людей і те, чи отримали додаткові користувачі реальну послугу. Ці умовні числа ілюструють спосіб обчислення, а не результат певного дослідження.

Що наука говорить про ефективність поведінкових втручань

Висновки про окремі інструменти залежать від завдання, населення, контексту та способу оцінювання. Метааналіз Мертенс та співавторів знайшов у дослідженнях архітектури вибору середній позитивний ефект за наявності істотної неоднорідності між сферами та ознак публікаційного зміщення (Mertens et al., 2022). Водночас методологічна дискусія про поправки на публікаційне зміщення показує, що об’єднані оцінки можуть бути істотно чутливими до способу статистичної корекції (Maier et al., 2022). Тому усереднений ефект не є надійним прогнозом для кожної конкретної програми.

Особливо показовою є різниця між академічними випробуваннями та масштабними державними програмами. Деллавінья й Лінос проаналізували 126 рандомізованих випробувань за участю приблизно 23 мільйонів осіб у двох американських підрозділах поведінкових втручань; результати повсякденної державної практики виявилися помітно скромнішими, ніж оцінки з вибірки академічних публікацій (DellaVigna & Linos, 2022). Це не дає універсального коефіцієнта «зменшення ефекту» для інших країн, але показує потребу перевіряти масштабування окремо від пілота.

Відтак доказовість конкретного втручання визначають якістю саме релевантних досліджень, подібністю умов і населення, ризиком систематичних помилок, точністю оцінки та повторюваністю результатів. Значущі результати одного дослідження не перетворюють усі нагадування, формулювання або стандартні варіанти вибору на однаково ефективні інструменти.

Етика протягом усього циклу

Етичну перевірку проводять під час постановки проблеми, збору даних, створення матеріалів, експерименту, впровадження та масштабування. ОЕСР розглядає етичні питання як наскрізну вимогу використання поведінкових наук у державній політиці — від формулювання завдання до поширення результатів (OECD, 2022).

Автономія, прозорість та інформованість

Людина повинна мати можливість зрозуміти, яку дію від неї очікують, які наслідки рішення та які альтернативи їй доступні. Інформаційні повідомлення мають бути точними; подання вибору — зрозумілим; право відмовитися від необов’язкової дії — збереженим. Зміни у способі представлення інформації потребують перевірки на прихований тиск, оманливе замовчування та непропорційний вплив на людей у залежному становищі.

Інформована згода на участь у дослідженні, законні підстави оброблення даних і законність управлінського рішення — окремі питання. У деяких дослідженнях державних процесів можливі особливі режими згоди, визначені етичними та правовими вимогами; це рішення має ухвалюватися уповноваженими інстанціями, а не з міркувань зручності дослідника.

Конфіденційність і мінімізація даних

Для поведінкової діагностики слід збирати лише дані, необхідні для чітко визначеної законної мети, обмежувати доступ і строки зберігання, захищати записи та оцінювати ризики повторної ідентифікації. Використання адміністративних і цифрових даних потребує правової перевірки, зокрема за Законом України «Про захист персональних даних». Публічний звіт має дозволяти оцінити метод дослідження без розкриття відомостей про конкретних заявників.

Справедливість і непередбачувана шкода

Позитивний середній результат може поєднуватися з погіршенням доступу для окремої групи. Цифровізація може скоротити час очікування для людей зі смартфоном і водночас створити додаткову перешкоду іншим. Нагадування може допомогти більшості й розкрити конфіденційну інформацію, якщо його отримує стороння особа. Автоматично встановлений варіант може бути зручним, але потребувати особливої уваги там, де людина стикається з фінансовими або правовими наслідками.

Тому до запуску визначають показники можливих негативних наслідків, доступний механізм скарги, альтернативний канал отримання послуги та умови зупинення втручання. Після запуску аналізують результати за релевантними групами, якщо це правомірно, методологічно обґрунтовано та відповідає вимогам захисту персональних даних. Принцип справедливості стосується і доступу до результату, і розподілу витрат, ризиків та адміністративного навантаження.

Як оцінювати наслідки для різних груп

Питання «чи працює програма?» потрібно доповнювати питаннями «для кого працює?», «хто не охоплений?» і «чи не зростає нерівність?». Різниця в ефектах може бути пов’язана з доступом до інтернету, мовою комунікації, освітою, доходами, місцем проживання, станом здоров’я або особливостями установи. Перед аналізом підгруп визначають критерії, статистичну потужність і ризик хибнопозитивних результатів; випадкові відмінності в малих вибірках не варто перетворювати на управлінські висновки.

Якщо програма має високий середній показник, проте охоплює лише людей, яким і раніше було легко скористатися послугою, її внесок у суспільну справедливість може бути обмеженим. Навпаки, дорожче втручання іноді може бути виправданим, якщо воно усуває особливо серйозний бар’єр для групи з тривалим браком доступу. Саме поєднання результатів, витрат і розподільних наслідків дає повнішу оцінку.

Масштабування, сталість та інституційна спроможність

Масштабування означає перенесення рішення в ширшу систему, де відрізняються організаційні ресурси, населення, доступні технології, робочі процеси та правові обставини. Перед розширенням перевіряють, чи відтворюється результат в інших установах, чи достатньо фахівців для впровадження, хто відповідає за підтримку, як зміняться витрати та що відбуватиметься після завершення початкового фінансування.

Для організацій важливо розвивати здатність систематично використовувати поведінкові докази. Запропоновані ВООЗ у 2026 році показники RECAPPS допомагають установам громадського здоров’я аналізувати наявні навички, структури, інформаційні ресурси та прогалини у використанні поведінкової науки. Цей підхід оцінює спроможність інституції; він не замінює перевірки реальних результатів конкретного втручання (WHO, 2026).

Сталість програми означає, що ефект і якість послуги зберігаються достатній час за звичайного фінансування та робочого навантаження. Для одних втручань потрібне періодичне оновлення повідомлень, для інших — закріплення нової процедури, модернізація інформаційної системи або відповідні зміни нормативних правил. Відкладені наслідки необхідно включати до оцінювання, оскільки короткочасне підвищення активності іноді супроводжується наступним виснаженням, скаргами чи поверненням до попередньої поведінки.

Приклад повного циклу: завершення звернення за державною послугою

Розглянемо умовний, спеціально сконструйований приклад; наведена ситуація не описує результати реальної програми. Орган влади бачить, що частина людей розпочинає електронну заяву, але не завершує її. Метою є підвищення частки осіб, які правомірно отримують послугу, зі збереженням доступу через інші канали.

На першому етапі аналізують адміністративні дані, розподіл за кроками процедури та кількість повторних звернень. На другому будують шлях користувача і формулюють цільові дії заявника та працівника установи. На третьому проводять інтерв’ю, перевіряють доступність інтерфейсу, зрозумілість вимог і технічні збої. Діагностика виявляє кілька різних перешкод: нечіткий перелік документів, непрацездатність одного кроку на телефоні та відсутність зручного каналу консультації.

На четвертому етапі розробляють пакет рішень: зрозумілий перелік до початку заяви, виправлення технічної помилки, можливість продовжити незавершену заяву й доступну допомогу консультанта. Замість єдиної версії «люди неуважні» формулюють гіпотези щодо кожного бар’єра. Після перевірки прототипів запускають пілот, у якому фіксують завершення звернення, помилки, витрати часу, звернення до підтримки, скарги та доступ для людей із різними потребами.

Якщо організаційні й етичні умови дозволяють, окремі компоненти можна оцінити через рандомізоване порівняння. Якщо втручання впроваджується всією установою в конкретну дату, розглядають інші дизайни з належною групою порівняння. Після аналізу вирішують, які компоненти варто масштабувати, що треба переробити та які незаплановані наслідки усунути. Результат описують як зміни для заявників і системи, а не просто як кількість розісланих повідомлень.

Для формування спільної мови між дослідниками й органами влади ВООЗ у 2026 році видала глосарій поведінкових підходів у громадському здоров’ї, що визначає основні поняття та їхні зв’язки. Узгоджена термінологія полегшує зіставлення методів, документування гіпотез і професійне обговорення результатів, але зміст втручання щоразу встановлюють за даними конкретної програми (ВООЗ, 2026).

Типові помилки протягом циклу

Передчасний вибір популярного інструмента часто призводить до того, що втручання створюють до встановлення проблеми. Додаткове повідомлення не відновлює непрацездатний сервіс; зміна формулювання не замінює доступного фінансування; невелике покращення в експерименті не гарантує результату в масштабній державній системі.

Інша поширена помилка — оцінювати лише доступні або привабливі показники. Перегляди, натискання кнопки та кількість розсилок корисні для управління процесом, але їх не слід підмінювати кінцевими суспільними результатами. Так само порівняння «до і після» без урахування інших причин створює ризик хибного причинного висновку.

Ще одна помилка виникає, коли середню користь розглядають без перевірки втрат, вартості та впливу на групи з різними ресурсами. Повний цикл передбачає критерії припинення або корекції програми. Рішення про відмову від неефективного заходу може бути так само цінним результатом оцінювання, як і успішне масштабування.

Контрольний перелік для команди державної програми

Перед ухваленням рішення команда має змогти надати змістовні відповіді на такі запитання:

1. Яку суспільну проблему й який кінцевий результат визначено? Який правовий мандат установи?

2. Чию конкретну поведінку або організаційний процес потрібно змінити та за яких умов?

3. Які докази підтримують припущення про бар’єри? Чи досліджено причини, пов’язані з ресурсами й інфраструктурою?

4. Які альтернативи розглядали і чому обрано певне рішення?

5. Який причинний ланцюг пов’язує дію установи з результатом для людей?

6. Які основний результат, показники шкоди та критерії успіху визначено до початку випробування?

7. Яка оцінювальна схема дозволяє відділити причинний вплив від паралельних змін?

8. Хто може отримати менше користі або зазнати додаткових витрат? Які захисні заходи діють?

9. Як забезпечено законність, прозорість, конфіденційність та незалежну етичну перевірку, коли вона потрібна?

10. Яким є рішення щодо масштабування, адаптації або завершення програми та хто відповідає за подальше спостереження?

Такий перелік є робочою формою документування рішень; він потребує доповнення спеціальними вимогами відповідної сфери державної політики.

Часті запитання

Чим цикл поведінкової політики відрізняється від загального циклу державної політики?

Він зберігає загальну логіку визначення проблеми, розроблення, виконання й оцінювання, але систематично досліджує конкретні дії людей та організацій, умови їх здійснення, психологічні й соціальні механізми. Під час цього аналізу адміністративні, правові та матеріальні чинники залишаються повноцінними причинами, а не тлом.

Чи завжди потрібне рандомізоване випробування?

Вибір методу визначають запитання, правові й етичні вимоги, тип втручання та доступні дані. Рандомізація корисна для багатьох причинних оцінок, але іноді неможлива або неприйнятна. Тоді використовують обґрунтовані квазіекспериментальні, змішані й теоретично орієнтовані підходи, відкрито описуючи їхні припущення та межі висновків.

Чи достатньо опитування, щоб встановити причину поведінки?

Опитування допомагає вимірювати повідомлені переконання, досвід і труднощі, проте причинний зв’язок між цими чинниками та поведінкою потребує додаткової перевірки. Відповіді можуть залежати від пам’яті, бажання справити позитивне враження та способу постановки запитання. Доцільно зіставляти їх зі спостереженнями, адміністративними даними й дослідженнями впливу.

Коли потрібно повертатися до діагностики?

Коли пілот виявляє неочікувано низьке охоплення, нерівномірну користь, негативні наслідки або суперечність між передбаченим механізмом і фактичним досвідом учасників. Повернення до діагностики є частиною належного циклу навчання й перегляду рішень.

Як визначити, чи варто масштабувати успішний пілот?

Потрібно перевірити причинну переконливість результату, можливість повторення за інших умов, бюджетну та організаційну спроможність, стабільність ефекту, доступність для різних груп і захисні механізми від шкоди. Самого статистично значущого результату малого випробування недостатньо.

Чи можна застосовувати міжнародні поведінкові моделі в Україні?

Їх можна використовувати як джерело дослідницьких запитань і способів організації роботи. Реальні рішення адаптують до законодавства, діяльності установ, мовних і культурних умов, доступності послуг та локальних даних. Іноземні оцінки ефективності не замінюють перевірки українських умов.

Пов’язані статті

• Підштовхування (nudge): що це, як працює і де проходять етичні межі — про окремий спосіб впливу на рішення та його етичні межі.

• Архітектура вибору: як структура середовища змінює рішення — про організацію можливостей, варіантів і умов вибору.

Джерела

1. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI (чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17.

2. Верховна Рада України. (2012). Закон України «Про адміністративні послуги» № 5203-VI (чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17.

3. DellaVigna, S., & Linos, E. (2022). RCTs to Scale: Comprehensive Evidence From Two Nudge Units. Econometrica, 90(1), 81–116. https://doi.org/10.3982/ECTA18709.

5. Hopewell, S., et al. (2025). CONSORT 2025 statement: updated guideline for reporting randomised trials. BMJ, 389, e081123. https://doi.org/10.1136/bmj-2024-081123.

6. Maier, M., Bartoš, F., Stanley, T. D., Shanks, D. R., Harris, A. J. L., & Wagenmakers, E.-J. (2022). No evidence for nudging after adjusting for publication bias. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(31), e2200300119. https://doi.org/10.1073/pnas.2200300119.

7. Mertens, S., Herberz, M., Hahnel, U. J. J., & Brosch, T. (2022). The effectiveness of nudging: A meta-analysis of choice architecture interventions across behavioral domains. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(1), e2107346118. https://doi.org/10.1073/pnas.2107346118.

8. Michie, S., van Stralen, M. M., & West, R. (2011). The behaviour change wheel: A new method for characterising and designing behaviour change interventions. Implementation Science, 6, 42. https://doi.org/10.1186/1748-5908-6-42.

9. OECD. (2019). Tools and Ethics for Applied Behavioural Insights: The BASIC Toolkit. OECD Publishing. https://www.oecd.org/en/publications/tools-and-ethics-for-applied-behavioural-insights-the-basic-toolkit_9ea76a8f-en.html.

10. OECD. (2022). Good Practice Principles for Ethical Behavioural Science in Public Policy. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/e19a9be9-en.

11. OECD. (2024). LOGIC: Good Practice Principles for Mainstreaming Behavioural Public Policy. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/6cb52de2-en.

12. Proctor, E., Silmere, H., Raghavan, R., Hovmand, P., Aarons, G., Bunger, A., Griffey, R., & Hensley, M. (2011). Outcomes for implementation research: Conceptual distinctions, measurement challenges, and research agenda. Administration and Policy in Mental Health and Mental Health Services Research, 38, 65–76. https://doi.org/10.1007/s10488-010-0319-7.

13. World Health Organization. (2022). Behavioural and Social Drivers of Vaccination: Tools and Practical Guidance for Achieving High Uptake. https://www.who.int/publications/i/item/9789240049680.

14. World Health Organization. (2023). The Contribution of Behavioural Science to Addressing the Social and Wider Determinants of Health: Evidence Review. https://www.who.int/publications/i/item/9789240072473.

15. World Health Organization, Regional Office for Europe. (2024). Evaluating the Impact of Interventions Addressing Health Behaviour: Considerations and Tools for Policy-makers. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2024-10200-49972-75147.

16. World Health Organization, Regional Office for Europe. (2024). Measuring and Maximizing Public Support for Health Policies. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2024-8972-48744-72491.

17. World Health Organization. (2026). Mainstreaming Behavioural Sciences into Institutions Responsible for Public Health: Monitoring Framework and Indicators. https://www.who.int/publications/i/item/9789240122444.

18. World Health Organization. (2026). Behavioural Insights Glossary for Public Health Practitioners. https://www.who.int/publications/i/item/9789240123120.

 
 
bottom of page