Теорія змін у суспільних програмах: причинна модель втручання

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 р. · Редакційна політика

Теорія змін у суспільній програмі — це пояснювальна причинна модель, яка описує, яким шляхом заплановані дії, ресурси та інституційні рішення можуть привести до бажаних суспільних результатів, за яких умов цей шлях спрацює, які припущення потребують перевірки та які альтернативні пояснення можливі. Вона поєднує мету програми з конкретними механізмами, проміжними результатами, показниками, контекстом і планом оцінювання. У рекомендаціях британського уряду з оцінювання політики теорія змін розглядається як основа для з'ясування причинного ланцюга, перевірки припущень та вибору методів дослідження.

Ключове практичне запитання такої моделі: чому саме запропоноване суспільне втручання має змінити ситуацію, що повинно відбутися між його запуском та кінцевим результатом і як відрізнити дію програми від впливу інших чинників? Відповідь потрібна ще до виділення бюджету, під час впровадження, на етапі оцінювання та перед масштабуванням. Теорія змін працює як перевірювана карта гіпотез, яку змінюють відповідно до нових доказів.

Що таке теорія змін і для чого її використовують

У суспільній політиці рішення часто починається з бажаного показника: підвищити охоплення послугами, зменшити травматизм, збільшити своєчасне отримання допомоги, поліпшити здоров'я населення. Однак показник сам собою не пояснює, чому ситуація виникла та яка дія зможе її змінити. Теорія змін переводить загальну мету в послідовність конкретних перевірюваних тверджень про причини й наслідки.

Наприклад, орган влади може хотіти підвищити частку людей, які успішно завершують звернення по адміністративну послугу. Поширення інформаційного повідомлення матиме очікуваний ефект лише тоді, коли нестача інформації справді є важливою причиною незавершених звернень. Якщо основними бар'єрами є недоступність приміщення, складна форма, нестабільний зв'язок, висока ціна поїздки чи відсутність документів, інформаційна кампанія матиме обмежену дію. Причинна модель робить таку помилку проєктування видимою до запуску програми.

За визначенням UN Environment Programme, теорія змін описує шляхи від безпосередніх результатів діяльності до змін поведінки, умов та довгострокових наслідків, а також зовнішні чинники і припущення, від яких залежать переходи між ними. У практиці соціальної політики її використовують для узгодження учасників, вибору втручань, визначення даних для збору та пояснення виявлених результатів.

Чим теорія змін відрізняється від простого плану заходів

План заходів відповідає на запитання, що і коли виконати. Перелік показників показує, що саме вимірювати. Теорія змін обґрунтовує, чому виконання певних дій за відповідних умов має привести до результатів. Вона пояснює ланки між заходами та суспільним ефектом, враховуючи можливі розриви, побічні наслідки та альтернативні шляхи.

Програма може провести сто інформаційних зустрічей і не змінити доступність послуги. Сам факт проведення заходів свідчить про виконання роботи, але не доводить досягнення суспільної мети. Саме тому в причинній моделі окремо позначають діяльність, продукти діяльності, проміжні зміни та кінцеві наслідки. Докладне розрізнення логічної моделі й теорії змін розглянуто в систематичному огляді Breuer та співавторів.

Із яких складників складається причинна модель

Повноцінна теорія змін може бути подана схемою, таблицею та зв'язним текстом. Важливо, щоб кожен причинний перехід був сформульований словами, зрозумілими виконавцям, дослідникам, управлінцям і людям, яких стосуватиметься програма.

Проблема, населення та бажана зміна

Спочатку описують суспільну проблему, її масштаб, розподіл між групами, географію та часовий горизонт. Окремо визначають людей, на яких спрямована програма, фактичних користувачів, тих, хто стикається з бар'єрами доступу, і тих, на кого рішення може впливати опосередковано. Бажана зміна має бути визначена так, щоб її можна було спостерігати й оцінювати, зокрема на рівні справедливості доступу.

Для програми підтримки своєчасних звернень результат «більше відвідувань» може виявитися хибним показником, якщо люди звертаються повторно через помилки у процедурах. Краща мета — частка звернень, що завершуються отриманням належної послуги без зайвих витрат часу, повторних поїздок і дискримінаційних перешкод.

Ресурси, дії та безпосередні продукти

Ресурси охоплюють бюджет, фахівців, правові повноваження, матеріальні засоби, дані, інфраструктуру й час. Дії — це зміни в процедурі, навчання працівників, спрощення форми, створення альтернативного каналу доступу, повідомлення або інша складова програми. Безпосередні продукти — оновлена форма, підготовлені фахівці, доступний канал запису, надіслані повідомлення. Їх можна перевірити адміністративними даними, але вони ще не є суспільним ефектом.

Проміжні зміни та механізми

Механізм відповідає на запитання, як саме доступний ресурс або організаційне рішення змінює можливості, розуміння, очікування, поведінку чи взаємодію учасників. У програмі спрощення документів механізмом може бути зменшення когнітивного навантаження і кількості помилок. У програмі розширення транспорту — фізична доступність установи. У програмі навчання персоналу — поліпшення комунікації та практики обслуговування.

Реалістичне оцінювання уточнює, що механізми виникають у конкретному контексті й пов'язані з ресурсами програми та реакціями її учасників. Такий підхід розкриває Dalkin та співавтори (2015). Напис «підвищення мотивації» у схемі не замінює пояснення, чия мотивація, з якої причини та за яких умов має змінитися.

Кінцеві результати, вплив і часові межі

Проміжними результатами можуть бути менша частка незавершених заяв, коротший час очікування, більша зрозумілість вимог або зменшення частки помилок. Довгострокові результати можуть стосуватися зменшення нерівності, поліпшення здоров'я чи підвищення соціального добробуту. Між ними можуть минути місяці або роки, а значення зовнішніх чинників зростає з тривалістю періоду.

У проєктуванні важливо відрізняти спостережувану зміну в показнику від причинного впливу конкретної програми. Зростання охоплення після запуску ще не доводить, що його спричинила програма: паралельно могли змінитися доходи, законодавство, інфраструктура або правила інших установ.

Припущення, контекст, ризики та альтернативні шляхи

Кожен перехід у моделі має припущення: люди отримають повідомлення; зрозуміють його; матимуть засоби діяти; працівники дотримуватимуться нового процесу; доступна інфраструктура витримає навантаження. Частина цих тверджень є емпірично перевіреною, частина — припущенням, для якого ще потрібні дані.

Контекст включає законодавство, культуру взаємодії з державою, віддаленість послуг, рівень доходів, цифрову доступність, довіру до установ і попередній досвід дискримінації. Теорія змін повинна враховувати сценарії невдачі: наприклад, успішне збільшення кількості заяв може створити черги, знизити якість обслуговування та збільшити кількість відмов.

Як побудувати теорію змін: послідовність роботи

Крок 1. Поставити суспільну проблему в контекст

Зберіть адміністративні дані, описи процедур, результати досліджень, досвід працівників і користувачів. Визначте, для яких груп проблема особливо гостра і як вона пов'язана з іншими умовами. Не починайте з готового інструмента, наприклад нагадування, ще до визначення причин, через які люди не отримують послугу.

Крок 2. Сформулювати конкретний результат

Запишіть бажаний результат у формі зміни, яку можна перевірити, зазначте населення, період і критерії успіху. Доцільно одночасно визначити мінімально важливе практичне поліпшення, допустимі витрати, ризики та наслідки для окремих груп. Показники мають відображати реальну якість досвіду, а не лише зручність звітності.

Крок 3. Побудувати шлях назад від мети

Запитайте, які проміжні зміни необхідні для кінцевого результату, що має відбутися раніше та які ресурси це забезпечують. Для кожної стрілки причинної схеми сформулюйте речення «якщо відбудеться А за умов Б, очікуємо В, тому що діє механізм Г». У складних програмах можливі кілька шляхів, зворотні зв'язки й взаємодії між установами.

Крок 4. Перевірити психологічні та інституційні механізми

Окремо аналізуйте індивідуальні процеси — увагу, розуміння інформації, звички, навички, відчуття контролю, довіру — й системні чинники: транспорт, доступність, кошти, адміністративні правила, кадрову спроможність, дискримінаційні практики. Поведінковий підхід ефективний лише в тій частині, де визначений психологічний механізм справді впливає на результат. Для структурування поведінкової діагностики може бути корисним посібник OECD BASIC, який починає роботу з визначення поведінки й аналізу причин.

Крок 5. Зробити припущення та альтернативи явними

Для кожної ланки зафіксуйте ступінь підтвердження: систематичний огляд, експеримент, спостережувані дані, якісне дослідження, експертна гіпотеза. Назвіть умови, за яких ланка не спрацює, та конкуруючі пояснення можливого результату. Якщо припущення важливе для всієї програми і слабко підтверджене, його потрібно перевірити першим.

Крок 6. Узгодити показники та план перевірки

Для кожної суттєвої ланки визначте, що саме буде вимірюватися, на якому рівні, коли, ким і з якою точністю. Плануйте показники охоплення, якості впровадження, механізмів, проміжних і кінцевих результатів, шкоди та розподілу ефектів. Важливо попередньо узгодити спосіб порівняння: інакше після запуску важко відрізнити наслідок втручання від загальних змін.

Крок 7. Переглядати модель у процесі реалізації

Теорія змін — робоча пояснювальна модель. Якщо виявлено новий бар'єр, слабку ланку, непередбачений ефект або зміну контексту, потрібно зафіксувати дату, дані, підставу для перегляду й нову версію моделі. Це дозволяє зберегти наукову простежуваність і водночас коригувати практичні рішення.

Приклад: завершення звернень по державну послугу

Розглянемо умовну програму, у якій місцева установа прагне знизити частку незавершених заяв на отримання послуги. У цьому прикладі немає результатів реального експерименту; він демонструє логіку побудови причинної моделі.

Початкова проблема: значна частина людей починає оформлення, але не завершує його. Діагностика показує три можливі причини: незрозумілі формулювання, необхідність повторного особистого візиту та труднощі з доступом до цифрового каналу. Установі пропонується одночасно спростити форму, усунути дублювання документів, навчити працівників допомагати із заповненням та забезпечити доступну очну альтернативу.

Причинний шлях виглядає так: кращі адміністративні правила й доступні канали звернення → менше помилок і повторних звернень → більша частка повністю опрацьованих заяв → своєчасніше отримання належної послуги → нижче адміністративне навантаження та кращий доступ для населення. Психологічний механізм тут полягає у зрозумілості дій та меншому когнітивному навантаженні, а інституційний — у зміненому процесі та доступності послуги.

Перевірити модель можна через порівняння частки завершених заяв до й після впровадження з відповідною контрольною групою або іншим придатним причинним дизайном, якщо він можливий. Паралельно вимірюють помилки, час, кількість візитів, доступність для різних груп і задоволеність результатом. Якщо завершеність збільшилася лише серед людей із якісним інтернетом, програма потребує перегляду через нерівномірний розподіл користі.

Як теорія змін пов'язана з оцінюванням ефективності

Теорія змін визначає, які причинні твердження потрібно перевіряти, але сама схема не є доказом ефективності. Достатньо переконлива історія про механізм може виявитися хибною, а позитивна динаміка — наслідком одночасних змін поза програмою. Magenta Book прямо пропонує перевіряти альтернативні причинні пояснення, узгодженість свідчень і міцність кожної ланки.

Оцінювання реалізації

Спочатку слід встановити, чи виконано втручання в запланованому обсязі: чи всі установи отримали ресурси, чи працівники використовують нові процедури, чи люди справді стикаються з оновленим сервісом, чи є відмінності за регіонами. Рекомендації Moore та співавторів пропонують одночасно вивчати впровадження, механізми впливу й контекст. Без цього нульовий результат можна помилково приписати неефективності механізму, хоча втручання просто не було належно реалізовано.

Оцінювання причинного ефекту

Рандомізоване польове дослідження за прийнятних умов дає можливість порівняти групи, де різницю у впливі втручання визначає випадковий розподіл. Якщо рандомізація неможлива, застосовують належно обґрунтовані квазіекспериментальні підходи: порівняння різниць, регресійний розрив, перервані часові ряди та інші методи залежно від доступних даних і правдоподібності припущень. Результати спостереження без надійної стратегії ідентифікації причинності дають слабші підстави для причинного висновку.

Додатково вивчають точність оцінки та практичну значущість. Статистично значуще поліпшення може бути занадто малим для людей або не виправдовувати витрат; велика середня зміна може приховувати шкоду для окремих груп. Окремо оцінюють сталість ефекту та можливість його повторення в інших установах.

Перевірка механізмів і проміжних показників

Якщо кінцевий показник покращився, перевіряють, чи змінилися передбачені проміжні ланки. Якщо знизилася кількість помилок, але тривалість процедури не скоротилася, це може означати появу нового вузького місця на наступному етапі. Дані про механізми уточнюють тлумачення результатів, проте сама кореляція проміжного показника з результатом ще не доводить причинне посередництво. Для таких тверджень потрібен належний дизайн, а також облік потенційних змішувальних чинників.

Які наукові докази підтверджують корисність підходу

Наукові публікації підтверджують практичну цінність явного причинного моделювання для проєктування та оцінювання складних втручань. De Silva та співавтори (2014) запропонували інтегрувати теорію змін у рамку дослідження складних медико-соціальних програм та описали її застосування в кількох проєктах. Вони показали, як вона допомагає залучити учасників, окреслити контекст і визначити прогалини знань.

Систематичний огляд Breuer та співавторів (2016) включив 62 публікації про використання теорії змін у громадському здоров'ї. Значна частина описувала побудову або використання моделі під час оцінювання, проте автори вказали на недостатню деталізацію процесу й звітування. Цей висновок особливо важливий: поширеність підходу не тотожна доказу, що саме наявність схеми незалежно підвищує ефективність кожної програми.

Оновлена рамка MRC для складних втручань наголошує на взаємодії компонентів, контексті, залученні зацікавлених сторін, уточненні теорії програми та виборі відповідного дизайну оцінювання. Сукупність цих джерел підтримує використання теорії змін як інструмента дослідницької та управлінської дисципліни. Водночас докази її власного додаткового причинного ефекту на успішність програм обмежені різнорідністю практик, неповним описом методів і складністю порівняння організацій.

Теорія змін і поведінкова діагностика

Психологічна складова суспільної програми часто стосується конкретної дії: подати заяву, прийти на прийом, дотриматися безпечної практики, повідомити про порушення. Однак наявність поведінкового результату не означає, що проблема переважно психологічна. Важливо перевіряти фізичні та соціальні можливості діяти, доступність послуг, спроможність установ, правила та стимули, що формують середовище вибору.

У підході OECD BASIC етап аналізу передує вибору конкретного засобу впливу. У спеціалізованих програмах, наприклад вакцинації, ВООЗ у рамці поведінкових і соціальних чинників вакцинації пропонує оцінювати локальні причини поведінки перед визначенням заходів. Обидва підходи узгоджуються з причинною моделлю програми, коли модель чітко встановлює, яка ланка має змінитися і чому.

Якщо бар'єр пов'язаний із незрозумілим формулюванням, можна дослідити спрощення тексту. Якщо проблема в неможливості дістатися до закладу, потрібна зміна організації послуги. Якщо люди уникають установи через досвід принизливого ставлення, причинна модель має враховувати взаємодію персоналу, наявність механізму скарг і наслідки для довіри. Кожне втручання потрібно пов'язувати з установленою причиною проблеми.

Системний контекст, складність та перенесення результатів

Суспільні програми реалізуються в системах, де одночасно діють організації, громадяни, місцеві ресурси, нормативні правила, технології, професійні практики та неформальні соціальні зв'язки. Зміни в одному вузлі здатні перемістити проблему в інший: електронна черга зменшує навантаження на приймальню, але може зробити доступ гіршим для людей без цифрових навичок; новий стимул збільшує кількість звернень, але перевантажує працівників і подовжує опрацювання.

У таких випадках причинну модель доповнюють зворотними зв'язками, різними сценаріями розвитку й окремими шляхами для різних груп. Розробники повинні визначити, які компоненти програми залишаються обов'язковими, а які можуть змінюватися відповідно до місцевого середовища. Наукова рекомендація Skivington та співавторів підкреслює зв'язок між теорією програми, взаємодією з контекстом, упровадженням і оцінюванням складних втручань.

Масштабування потребує повторного вивчення кадрової спроможності, бюджету, правових вимог, культурної прийнятності, географічної доступності, якості даних та довгострокових витрат. Позитивний результат короткого пілотного проєкту в одній установі є підставою для наступної перевірки, а не автоматичним доказом такого самого ефекту в усіх громадах.

Соціальна справедливість, права та етичні обмеження

Теорія змін має відображати не тільки очікувану користь, а й можливі витрати, ризики та шкоду. Участь людей у розробленні програми повинна включати представників груп, які історично мають менший доступ до послуг. Вибір індикаторів лише для середнього показника може приховувати погіршення становища людей з інвалідністю, літніх людей, осіб у сільській місцевості або громадян з обмеженими ресурсами.

Для втручань, пов'язаних із поведінковим впливом, оцінюють прозорість мети, зрозумілість повідомлень, добровільність участі, доступність альтернатив, законність обробки персональних даних і можливість оскарження управлінських рішень. Установи мають обґрунтовувати необхідність збору даних, зменшувати його обсяг до потрібного та захищати конфіденційність. OECD у методичних настановах BASIC окремо розглядає етичні ризики поведінкових державних втручань.

Корисно заздалегідь визначати «сигнали зупинення»: поява дискримінаційних наслідків, суттєве порушення приватності, збільшення шкоди або втрата доступу в уразливої групи. У таких випадках модель переглядають та коригують програму, а не очікують завершення всього циклу для визнання проблеми.

Застосування в Україні: програми, установи й нормативний контекст

В Україні державні цільові програми мають власне нормативне регулювання. Закон України «Про державні цільові програми» визначає засади їх розроблення, затвердження та виконання. Постанова Кабінету Міністрів України № 106 від 31 січня 2007 року затверджує порядок розроблення й виконання таких програм. Теорія змін може доповнювати формальний програмний цикл, допомагаючи пояснити причинні припущення, перевіряти реалізацію та оцінювати фактичні наслідки, але її застосування потрібно узгоджувати з чинними вимогами до конкретної програми, установи й джерела фінансування.

Для місцевої програми доцільно документувати: проблему та групи населення; перелік задіяних установ; нормативні й бюджетні умови; логіку втручання; спроможність виконавців; показники доступу, якості та результату; можливі небажані наслідки; спосіб незалежної перевірки; порядок оприлюднення й перегляду висновків. Розроблення потребує консультацій із людьми, яких стосуються рішення, та фахівцями з практичного впровадження.

Український контекст може містити особливі обставини, зокрема переміщення населення, територіальну недоступність, перебої роботи інфраструктури та зміну потреб громад. Ці умови слід враховувати під час перевірки конкретної програми на основі актуальних місцевих даних, не припускаючи однакової ситуації в усіх громадах.

Типові методологічні помилки

Одна з найпоширеніших помилок — ототожнювати причинну стрілку зі встановленим причинним зв'язком. На схемі можна намалювати перехід від інформаційної кампанії до зменшення захворюваності, однак цей зв'язок потребує обґрунтування, вимірювання проміжних ланок і аналізу альтернативних чинників.

Друга помилка — описувати лише бажані зміни. Якщо збільшення охоплення програмою одночасно створює довші черги, частина виграшу може бути втрачена. Третя — будувати модель виключно силами керівництва програми, залишаючи поза увагою досвід виконавців та користувачів. Четверта — переносити ефекти з інших країн без перевірки місцевих умов. П'ята — використовувати лише показники виконаних дій замість кінцевого результату та його розподілу.

Шоста помилка — змішувати моніторинг із причинним оцінюванням. Моніторинг показує, що змінилося; оцінювання причинності з належним дизайном допомагає встановити, яку частину змін можна обґрунтовано приписати програмі. Сьома — захищати початкову схему всупереч новим даним. Наукова цінність теорії змін виникає саме тоді, коли вона відкрита до перевірки та перегляду.

Як оцінити якість готової теорії змін

Якісна модель має чітко визначену суспільну проблему, зрозумілу кінцеву мету й окремо описані шляхи впливу для суттєвих груп населення. Вона пояснює послідовність причинних ланок, визначає конкретні механізми, документує припущення й джерела доказів, описує контекст і можливі негативні наслідки. Її показники пов'язані з кожним важливим переходом та враховують практичну значущість, витрати й розподіл результатів.

Перевіряльник повинен мати змогу відповісти на запитання: які дані спростують центральне припущення; що означатиме відсутність результату; як буде відрізнено невдале впровадження від хибної теорії; що вимірюється щодо груп, які мають бар'єри доступу; за яких умов модель переноситься до іншої громади; хто відповідає за перегляд і публікацію висновків. Така форма контролю узгоджується з орієнтирами прозорого звітування, запропонованими Breuer та співавторами.

Поширені запитання

Чи потрібна теорія змін для невеликої місцевої програми?

Так, якщо програма має суспільний результат, щодо якого потрібно пояснити очікуваний механізм і перевірити дію. Масштаб документа може бути пропорційним ризикам та складності: невеликій програмі часто достатньо однієї прозорої схеми з поясненням ключових припущень, показниками та планом збору даних.

Чи є теорія змін доказом, що втручання спрацює?

Теорія змін формулює та впорядковує перевірювані причинні припущення. Докази ефективності з'являються після належного дослідження, яке розглядає фактичні результати, альтернативні пояснення, точність оцінки та контекст. Правдоподібна модель може виявитися помилковою, і це також корисний науковий результат.

Чим вона відрізняється від логічної моделі програми?

Логічна модель зазвичай компактно показує ресурси, дії, продукти та результати. Теорія змін докладніше обґрунтовує причинні переходи, механізми, припущення, контекст і можливі альтернативні шляхи. На практиці ці інструменти можуть поєднуватися, а терміни в різних організаціях частково перетинаються.

Хто має брати участь у побудові теорії змін?

Зазвичай потрібні розробники політики, фахівці з оцінювання, виконавці, представники цільових груп і люди, які можуть втратити доступ або зазнати небажаних наслідків. Для окремих програм залучають юристів, спеціалістів із захисту даних, економістів, медичних чи освітніх працівників. Склад учасників визначається предметом і масштабом втручання.

Як часто треба оновлювати причинну модель?

Перед запуском, після первинної перевірки здійсненності, під час ключових етапів впровадження та після оцінювання результатів. Додатковий перегляд потрібний у разі змін законодавства, ресурсів, поведінкових чинників, інституційних процедур чи ризиків. Для кожної редакції корисно зберігати дату та перелік підстав для змін.

Чи може одна програма мати кілька шляхів змін?

Так. Складні програми часто поєднують законодавчі, інфраструктурні, організаційні та психологічні компоненти. У моделі варто показувати як взаємодію шляхів, так і умови, за яких один із них не працюватиме. Відмінності між групами населення іноді потребують окремих причинних гіпотез.

Що робити, якщо дослідження показало нульовий результат?

Потрібно встановити точність оцінки, якість виконання, фактичне охоплення, зміну проміжних показників і можливі зовнішні чинники. Нульова оцінка може означати слабкий механізм, невдале впровадження, недостатню потужність дослідження або зміни в контексті. Кожне з цих пояснень перевіряється відповідними даними.

Чи можна застосувати теорію змін до цифрових державних послуг?

Так. Вона особливо корисна для виявлення причин незавершених операцій, ролі зрозумілості інтерфейсу, цифрових навичок, якості мережі, доступності альтернативних каналів і роботи служб підтримки. Оцінювання має охоплювати не лише кількість онлайн-дій, а й завершення послуги та справедливість доступу.

Висновок

Теорія змін у суспільних програмах — це основа дисциплінованого причинного мислення в державній і громадській політиці. Вона встановлює, який результат потрібен, які дії та умови можуть його забезпечити, через які механізми виникає зміна, як перевірити кожну ключову ланку та як врахувати нерівність, непередбачені наслідки й ресурсні обмеження. Її практична цінність зростає, коли схема пов'язана з реальною діагностикою проблеми, незалежним оцінюванням, прозорим переглядом припущень і відповідальністю перед людьми, яких стосується програма.

Пов’язані статті

Колесо зміни поведінки: добір функцій суспільних втручань — як переходити від діагностики поведінки до обґрунтованого добору функцій втручання.

Поведінкові підходи у громадському здоров’ї: програми та докази — як аналізувати програми громадського здоров’я, механізми та наслідки.

Джерела

Breuer, E., Lee, L., De Silva, M., & Lund, C. (2016). Using theory of change to design and evaluate public health interventions: A systematic review. Implementation Science, 11, 63. https://doi.org/10.1186/s13012-016-0422-6.

Dalkin, S. M., Greenhalgh, J., Jones, D., Cunningham, B., & Lhussier, M. (2015). What's in a mechanism? Development of a key concept in realist evaluation. Implementation Science, 10, 49. https://doi.org/10.1186/s13012-015-0237-x.

De Silva, M. J., Breuer, E., Lee, L., Asher, L., Chowdhary, N., Lund, C., & Patel, V. (2014). Theory of Change: A theory-driven approach to enhance the Medical Research Council's framework for complex interventions. Trials, 15, 267. https://doi.org/10.1186/1745-6215-15-267.

HM Treasury. (2020; оновлюється). Magenta Book: Central Government guidance on evaluation. https://www.gov.uk/government/publications/the-magenta-book/magenta-book-central-government-guidance-on-evaluation-html.

Moore, G. F., Audrey, S., Barker, M., et al. (2015). Process evaluation of complex interventions: Medical Research Council guidance. BMJ, 350, h1258. https://doi.org/10.1136/bmj.h1258.

OECD. (2019). Tools and Ethics for Applied Behavioural Insights: The BASIC Toolkit. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9ea76a8f-en.

Skivington, K., Matthews, L., Simpson, S. A., et al. (2021). A new framework for developing and evaluating complex interventions: Update of Medical Research Council guidance. BMJ, 374, n2061. https://doi.org/10.1136/bmj.n2061.

UN Environment Programme. (без дати). Theory of Change: Our Evaluation Approach. https://www.unep.org/en/who-we-are/reporting-transparency/evaluation-office/our-evaluation-approach/theory-change.

World Health Organization. (2022). Understanding the behavioural and social drivers of vaccine uptake: WHO position paper. Weekly Epidemiological Record, 97(20), 209–224. https://www.who.int/publications/i/item/who-wer9720-209-224.

Верховна Рада України. (2004; чинна редакція). Закон України «Про державні цільові програми» № 1621-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1621-15.

Кабінет Міністрів України. (2007; чинна редакція). Постанова № 106 «Про затвердження Порядку розроблення та виконання державних цільових програм». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/106-2007-%D0%BF.