Соціальна участь людей із порушеннями зору: бар’єри та підтримка

4 дні тому

Читати 14 хв

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Соціальна участь людей із порушеннями зору — це можливість на власних умовах підтримувати стосунки, навчатися, працювати, пересуватися громадою, користуватися послугами, відвідувати культурні й спортивні події, брати участь у прийнятті рішень і визначати спосіб свого повсякденного життя. Вона залежить від доступності простору та інформації, ставлення інших людей, навичок, ресурсів і підтримки, яку сама людина вважає потрібною. Обмеження зору саме по собі не визначає коло інтересів, рівень автономії чи бажану інтенсивність спілкування.

Цей матеріал пояснює, як виникають перешкоди для участі незрячих і слабозорих людей, що відомо про їхні соціальні наслідки, які рішення підтримуються дослідженнями та як організувати зміни у сім’ї, громаді, закладі освіти й на роботі. Загальні принципи викладено також у статті «Соціальна участь людей з інвалідністю у громаді», а предметна рамка — у «Психологія інвалідності: функціонування, доступність та участь».

Що означає соціальна участь за порушень зору

У Міжнародній класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я ВООЗ участь описує залученість людини до життєвих ситуацій. Класифікація враховує функції тіла, активність, участь і чинники середовища. Здатність виконати окреме завдання в певних умовах та фактична участь у звичайному житті можуть різнитися: людина знає маршрут, але не може дістатися події, коли автобус не оголошує зупинок або на тротуарі залишають перешкоди.

Соціальна участь має кілька складників: реальний доступ до можливості; свободу вирішувати, чи скористатися нею; якість взаємодії з іншими; суб’єктивне відчуття належності; можливість впливати на рішення. Присутність у будівлі ще не гарантує участі: на публічних зборах можна сидіти в залі, не маючи доступу до порядку денного, матеріалів чи голосування. Зворотна ситуація також можлива — дистанційний формат забезпечує змістовний вплив без фізичного перебування на місці.

Порушення зору, сліпота та інвалідність: що саме варто розрізняти

«Порушення зору» охоплює неоднакові стани й функціональні труднощі. У різних людей відрізняються гострота, поле й контрастна чутливість зору, світлосприйняття, здатність розпізнавати обличчя, читати друкований текст або орієнтуватися у сутінках. Частина людей використовує залишковий зір; частина читає шрифтом Брайля чи слухає інформацію; хтось застосовує комбінацію способів. Сліпота, слабозорість, медичний діагноз, функціональна потреба та юридично встановлена інвалідність описують різні аспекти ситуації.

Необхідні умови залежать також від віку, набутості чи вродженості порушення, супутніх станів, доступного транспорту, місця проживання, досвіду навчання, фінансів і підтримки. Наприклад, для однієї людини першочерговою зміною буде читабельна контрастна навігація, для другої — озвучення, для третьої — передбачуваний супровід у незнайомому просторі. Вибір адаптації починається з запитання до самої людини.

Що показують наукові дослідження

Систематичний огляд Shah, Frank і Ehrlich (2020) охопив 19 досліджень взаємозв’язку порушень зору й соціальної участі дорослих, які живуть у громаді. У 18 роботах виявлено зв’язок із нижчою участю, в одній результати були змішаними. Автори оцінили чотири дослідження як помірні за якістю, а 15 — як слабкі; відрізнялися вибірки та способи вимірювання. Отже, зв’язок послідовно спостерігається, але така сукупність даних не встановлює єдиної причини чи однакового наслідку для кожної людини.

Сучасний огляд міського середовища 2026 року синтезував 60 наукових праць і пов’язаних матеріалів про транспортні та просторові перешкоди для людей із порушеннями зору й рухливості. Огляд транспортного досвіду Smith, Hickman і Tyler (2026) описує взаємодію вуличного дизайну, інформаційних систем, орієнтування й відчуття безпеки. Це переважно оглядова, а не експериментальна доказова база: вона добре виявляє механізми та проблеми, проте не дозволяє автоматично обчислити ефект конкретного міського рішення для України.

Важливо розрізняти результати про участь, про виконання повсякденних завдань і про якість життя. Вони перетинаються, але не тотожні. Наприклад, зручний пристрій для читання може підвищити доступ до інформації, проте його користь для дружніх стосунків залежатиме від конкретного використання, доступності спільнот та особистого вибору.

Бар’єри фізичного простору й пересування

Непередбачувані перешкоди та небезпечні маршрути

Найпомітніші бар’єри — незахищені переходи, авто на тротуарах, відкриті люки, рекламні конструкції на рівні голови, тимчасові ремонти без доступного обходу, нечіткі межі пішохідної та транспортної зон. Для слабозорих людей додаткові труднощі створюють погане або різко змінне освітлення, відблиски й недостатній контраст сходинок. Навіть знайомий маршрут стає складнішим, коли його структура раптово змінюється. Це описано в оглядах просторової доступності та транспорту.

Маршрут має оцінюватися цілком: від дверей дому до входу, рецепції, місця проведення заходу й зворотного шляху. Наявність одного тактильного елемента не компенсує відсутності звукової інформації, хаотичного паркування чи зачиненого доступного входу. Особливо важливі сталі правила розміщення предметів, доступні альтернативні шляхи й своєчасна інформація про зміни.

Громадський транспорт і зв’язок між місцями

Практичну участь обмежують не лише транспортні засоби, а й шлях до зупинки, спосіб упізнати потрібний маршрут, оголошення зупинок, зміни платформ і можливість отримати допомогу без втрати контролю над власною поїздкою. Недоступний додаток або інформаційне табло можуть перекреслити доступність самого автобуса. Дані огляду 2026 року вказують на системну взаємодію інфраструктурних, інформаційних та організаційних факторів.

Підтримка включає узгоджену звукову та візуальну інформацію, навчання персоналу, опис шляхів пересадки, безпечні переходи й стабільні правила оголошень. Якщо супровід потрібний, його варто пропонувати як доступну опцію з попереднім узгодженням, зберігаючи можливість самостійної подорожі.

Інформаційна та цифрова доступність

Реєстрація на захід, знайомство з програмою, вибір лікаря, придбання квитка й участь в обговоренні все частіше починаються з цифрової інформації. Зображення без текстового опису, форма без підписів полів, меню, кероване лише мишею, графік без текстової альтернативи, сканований документ без доступного тексту чи відео, де істотна інформація передається тільки написами, створюють перепони для незалежного вибору. Соціальний наслідок цих рішень пояснено в матеріалі «Інформаційна доступність»; технічні вимоги до сайтів належать до окремого цифрового напряму редакції.

Універсального формату немає. Комусь потрібний добре масштабований контрастний текст, комусь — сумісність з екранним читачем, електронний документ зі структурованими заголовками, озвучена інструкція, шрифт Брайля або людський опис складного зображення. Варто забезпечувати кілька придатних шляхів отримання інформації й запитувати про переваги людини до того, як підготувати спеціальний формат.

Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю у статтях 9 і 21 пов’язує доступність фізичного середовища, транспорту, інформації та зв’язку з рівною участю. Правова вимога щодо доступу є самостійним нормативним обов’язком; ефективність окремого технологічного засобу потребує додаткових емпіричних досліджень.

Ставлення інших людей: стереотипи, ейблізм і надмірна опіка

Незряча людина може зіткнутися з відмовою роботодавця обговорювати розумні пристосування, автоматичним звертанням до супроводжувача замість неї, небажаним фізичним веденням або припущенням, що вона не зацікавлена в подорожах, спорті, батьківстві чи громадській діяльності. Такі практики звужують доступ до ролей і можливостей. Ширший механізм розкрито в статтях «Ейблізм» і «Стигматизація людей з інвалідністю».

Допомога, надана без згоди, іноді перетворюється на додаткову перешкоду. Якщо людину силоміць беруть за руку, змінюють її маршрут, забирають тростину або мовчки переставляють речі, порушується передбачуваність простору й право контролювати власні дії. Ввічлива взаємодія починається з прямого звернення: «Чи потрібна вам допомога? Яка саме?» Пропозиція приймається або відхиляється без пояснень.

Вибір назв також належить самій людині. Слова «незряча людина», «слабозора людина» або «людина з порушенням зору» доречні залежно від контексту та самовизначення. Оцінні ярлики й сюжети про «героїчне подолання» підміняють конкретні потреби стереотипною історією. Докладніше — у статті «Коректна мова про інвалідність».

Самостійність, самовизначення та підтримка

Автономія полягає у можливості приймати рішення й управляти власним життям, навіть коли для окремих дій потрібне обладнання, інформація, асистування чи співпраця. Людина може обрати поїздку з супроводом, щоб зберегти сили для виступу; це не зменшує самостійності її рішення. У матеріалах «Самовизначення людей з інвалідністю» та «Незалежне життя людей з інвалідністю» розглянуто цю логіку ширше.

Підтримка працює краще, коли вона персоналізована та передбачає право на помилку, зміну маршруту й відмову. Практична домовленість може містити бажаний спосіб звернення, формат передачі інформації, ситуації для супроводу, правила особистого простору та спосіб повідомити про проблему. Дитина чи доросла людина повинна мати реальне місце в обговоренні власних потреб.

Орієнтування й мобільність: які навички можуть допомогти

Орієнтування та мобільність — сукупність навичок і методів розуміння простору та безпечного пересування, зокрема використання білої тростини, слухових і тактильних орієнтирів, маршрутного планування й адаптації до незнайомих місць. ВООЗ у пакеті реабілітаційних втручань для сенсорних станів включає оцінювання мобільності, навчання орієнтуванню, допоміжні засоби й зміни домашнього середовища до релевантних втручань. Навчання добирають під цілі людини та конкретні умови.

Професійне тренування маршруту може включати розпізнавання перехресть, визначення безпечних орієнтирів, використання транспорту й відпрацювання дій у ситуації втрати орієнтації. Водночас жодна індивідуальна навичка не замінює обов’язку громад забезпечувати безпечне середовище. Доступність виникає в поєднанні особистих можливостей і зовнішніх умов.

Біла тростина, собака-поводир, навігаційний застосунок, друкований великим шрифтом план чи супровід іншої людини мають різні функції. Частина інструментів вимагає навчання або спеціальних умов, а цифрова навігація може помилятися. Вибір не варто будувати за принципом «найсучасніша технологія обов’язково краща».

Допоміжні технології та реабілітація зору

Екранні читачі, голосове введення, електронні лупи, дисплеї Брайля, збільшення шрифту, аудіоопис і навігаційні інструменти можуть розширювати доступ до навчальних, робочих та соціальних практик. Глобальна доповідь ВООЗ і ЮНІСЕФ 2022 року підкреслює, що доступ до допоміжних технологій залишається нерівномірним і залежить від фінансування, кадрів, доступності сервісів та навчання користувачів. Роль конкретних засобів у повсякденній участі докладніше описана у статті «Допоміжні технології».

Докази реабілітаційних втручань варто тлумачити за їхніми фактичними результатами. Метааналіз Liu та співавторів (2021) об’єднав 52 рандомізовані дослідження і виявив поліпшення низки показників якості життя, пов’язаної із зором, та самооціненої ефективності порівняно з окремими варіантами контролю. Кокранівський огляд (2020) класифікував різнорідні програми за типом втручання й оцінив якість доказів. Ці результати підтримують персонально дібрану реабілітацію, але показник якості життя не слід ототожнювати з прямим доказом зростання участі у громадських рішеннях чи кількості дружніх контактів.

Дружба, спілкування, дозвілля та культурне життя

Дружні стосунки залежать від можливості самостійно ініціювати контакт, обирати місце зустрічі, отримувати повідомлення, дістатися події й брати участь у спільних діях. Бар’єр може виникнути в будь-якій точці цього ланцюга. Водночас люди відрізняються бажаною кількістю контактів, способами комунікації та уподобаннями щодо спільнот. Відчуття самотності не можна вивести лише з факту порушення зору.

Доступна культурна подія передбачає чітку інформацію про місце та шлях до нього, можливість придбати квиток, орієнтування в приміщенні, аудіоопис значущого візуального змісту там, де він потрібний, та передбачуваний спосіб звернутися до персоналу. Інклюзія також означає право людини залишатися учасником, організатором, артистом, тренером або волонтером, а не виключно отримувачем спеціальних послуг.

Громадська організація може запросити незрячих і слабозорих учасників перевірити шлях реєстрації, структуру повідомлень і маршрут у просторі. Така участь у розробленні рішень дає знання, яких неможливо отримати лише шляхом формальної перевірки обладнання. Систематичний огляд спільнотно-орієнтованих досліджень з участю людей із порушеннями зору наголошує на цінності безпосередніх голосів учасників для розуміння бар’єрів.

Освіта: участь у навчанні й житті однолітків

У школі й університеті участь охоплює доступні підручники, записи на заняття, лабораторну роботу, орієнтування, групові проєкти, дружбу, гуртки, практику й студентське самоврядування. Самого фізичного зарахування недостатньо: навчальні матеріали, оцінювання та позанавчальна діяльність повинні бути придатними для реальної взаємодії. Додатковий загальний контекст — у матеріалі «Дитина з інвалідністю: участь, вибір і психологічний розвиток».

Систематичний огляд втручань для дітей із порушеннями зору (2019) включив 66 досліджень і повідомив про перспективні результати окремих програм, зокрема спортивних таборів та навчання користуванню засобами для слабозорих. Автори застерігали щодо неоднорідності показників, помірного чи високого ризику упередженості та недостатніх даних для впевнених висновків про низку інших підходів. Отже, обґрунтовано організовувати підтримку й перевіряти її фактичний вплив, а не обіцяти універсальний ефект однієї методики.

В Україні Державний стандарт соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання передбачає підтримку дітей, які відповідають установленим умовам, зокрема в пересуванні, комунікації та орієнтуванні. Конкретне право на послугу й організаційний порядок залежать від чинного документа та індивідуального визначення потреб. Супровід повинен допомагати дитині брати участь у навчанні, одночасно зберігаючи її голос і стосунки з однолітками.

Робота, професійна реалізація та економічна участь

Доступ до працевлаштування формується ще до співбесіди: оголошення про вакансію, портфоліо, тестові завдання та кадрові системи можуть бути недоступними. Після працевлаштування важливі програмне забезпечення, документообіг, орієнтування в приміщенні, розподіл завдань, кар’єрний розвиток і участь у неформальних професійних обговореннях. Відмова оцінювати реальні навички кандидата на підставі стереотипу про зір є окремою перешкодою.

Систематичний огляд і метааналіз предикторів працевлаштування людей із порушеннями зору включив 55 досліджень, переважно з країн із високим рівнем доходу. Зв’язки між працею та соціально-демографічними, функціональними й іншими характеристиками не слід автоматично переносити на український ринок чи трактувати як пояснення здібностей окремої людини. Організації доцільно оцінювати конкретні робочі функції та необхідні пристосування спільно з працівником.

Психологічне благополуччя, належність та самотність

Повторювані складнощі з пересуванням, невизначеність доступу, соціальне відторгнення й потреба щоразу пояснювати свої потреби можуть створювати напруження та виснаження. Натомість доступ до спільнот, прийнятні стосунки, відчуття контролю й можливість впливати на ситуацію підтримують благополуччя. Огляд Shah та співавторів підтверджує асоціацію між порушенням зору і нижчою участю на рівні досліджених груп, але не доводить, що кожна незряча людина переживає самотність або психічний розлад.

Психологічна підтримка може бути доречною, коли сама людина хоче розібратися зі стресом, змінами звичних ролей, дискримінаційним досвідом або способами досягнення своїх цілей. Наявність порушення зору не створює обов’язкового психологічного сценарію. Для ширшого аналізу дивіться «Психологічне благополуччя людей з інвалідністю» та канонічний матеріал іншого кластера «Психологічна адаптація до інвалідності».

Родина, партнери та друзі: як підтримувати без надмірної опіки

Сім’я може допомогти із супроводом, навчанням технологіям чи доступом до інформації, але підтримка стає якіснішою, коли члени родини узгоджують її межі. Корисно домовлятися, які маршрути людина хоче проходити сама, яку інформацію слід повідомляти, за яких умов варто запропонувати руку та як зберігати приватність. Потреби підлітка, дорослої людини й літньої людини можуть відрізнятися та змінюватися.

Відверте спілкування допомагає уникати двох поширених проблем: прихованого контролю під виглядом турботи й ситуації, коли людині доводиться щоразу доводити свою компетентність. Практика полягає у спільних домовленостях, прямому запитуванні та праві змінювати формат підтримки.

Український контекст: права, транспорт, війна та переміщення

Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю встановлює засади рівного доступу (стаття 9), самостійного життя й залучення до місцевої спільноти (стаття 19), доступу до інформації (стаття 21), освіти (стаття 24), праці (стаття 27), політичної участі (стаття 29) і культурного життя (стаття 30). Це міжнародні зобов’язання держави, а їхня конкретна реалізація визначається законодавством і практикою відповідних органів.

В Україні Закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» закріплює рівні можливості участі в економічній, політичній та соціальній сферах. За конкретними пільгами, процедурами, технічними засобами, освітніми пристосуваннями й послугами слід звертатися до чинних галузевих актів і відповідальних установ; ця стаття не встановлює індивідуальної правової підстави чи розміру допомоги.

Під час війни маршрут може змінитися через пошкоджені тротуари, нові транспортні схеми, відключення електроенергії, відсутність звукових сигналів, небезпечні ділянки й недоступну інформацію про укриття та евакуацію. Для незрячих і слабозорих людей особливо важливо заздалегідь узгоджувати доступні повідомлення, місце зустрічі, ролі супроводжувачів і альтернативні шляхи. Безпекові рекомендації залежать від реальної місцевої ситуації та офіційних вказівок; будь-яка схема потребує перевірки на місці.

Сільські громади та малі міста можуть мати інші комбінації труднощів: рідший транспорт, більші відстані до послуг, обмежену кількість фахівців з орієнтування й мобільності. Розумне планування має враховувати географію й фінансові ресурси, а не переносити готову модель великого міста.

Як організувати доступну подію, установу або послугу

Перший крок — визначити реальний шлях людини: як вона дізнається про можливість, реєструється, доїжджає, входить, орієнтується, спілкується, користується матеріалами й повертається. Кожен етап повинен мати працездатну альтернативу. Для важливих подій варто перевірити маршрут разом із незрячими та слабозорими людьми, передбачивши час на виправлення виявлених бар’єрів.

В оголошенні повідомляють адресу, доступні способи доїзду, особливості входу, контакт для запитань, формат інформації та спосіб узгодження супроводу. На місці працівники пояснюють структуру приміщення й представляються голосом, якщо це доречно. Під час презентацій озвучують інформацію, яка передається тільки через схеми або слайди, а матеріали надають у доступному цифровому форматі.

Доступність оцінюють за результатом: чи зміг учасник виконати бажану дію без зайвих затримок, небезпеки й втрати контролю. Кількість установлених табличок або проведених тренінгів сама по собі не показує, чи поліпшилася участь.

Як коректно запропонувати фізичний супровід

Спочатку зверніться безпосередньо до людини й запитайте, чи потрібна допомога. Якщо пропозицію прийнято, уточніть спосіб: наприклад, людина може триматися за лікоть супроводжувача, а не навпаки. Перед сходами, вузьким проходом, дверима, різким поворотом чи перешкодою на висоті голови корисно коротко описати ситуацію. Не тягніть людину, не пересувайте її тростину й не торкайтеся собаки-поводиря під час роботи без дозволу.

Коли допомога завершується, назвіть зрозумілий орієнтир і переконайтеся, що людина знає, де перебуває; не залишайте її мовчки посеред незнайомого простору. Це практичні правила взаємної поваги й передбачуваності, а конкретний спосіб супроводу визначається вподобаннями людини та умовами безпеки.

Як оцінити, чи підтримка справді поліпшує участь

Доречні запитання: які події людина хоче відвідувати; скільки з них реально доступні; які бар’єри повторюються; чи може людина самостійно приймати рішення; скільки часу та ресурсів забирає організація маршруту; чи задовольняє її рівень контактів; які зміни вона вважає значущими. Відповіді слід порівнювати з власними цілями людини, а не лише з нормою активності, встановленою установою.

Дані можна збирати через доступні опитування, інтерв’ю, щоденники участі, аналіз маршрутів і спільне обговорення з учасниками. Вимірювання має окремо показувати можливості середовища, фактичну участь і суб’єктивний досвід. Стандартний опитувальник функціонування не завжди виявляє причини недоступності конкретного автобуса чи заходу.

Межі доказів і пріоритети подальших досліджень

Наявні дослідження часто є поперечними, використовують неоднакові шкали участі, охоплюють вибірки з конкретних країн і недостатньо представлені людьми з множинними порушеннями, мешканцями сільських територій та тими, хто має низький дохід. Це прямо обмежує причинні висновки. Систематичний огляд Shah та співавторів окремо звертає увагу на методологічну неоднорідність і слабку якість більшості включених досліджень.

Результативність допоміжних технологій, навчання мобільності та організаційних пристосувань варто перевіряти за довготривалими результатами в реальних громадах. Також потрібні дослідження доступних способів участі під час війни, відбудови, дистанційної освіти та цифровізації українських послуг. У таких дослідженнях люди з порушеннями зору мають брати участь у формулюванні запитань, виборі показників і тлумаченні результатів.

Поширені запитання

Чи кожна людина з порушенням зору має інвалідність?

Ні. Медичний стан, функціональні обмеження та юридичний статус визначаються за різними критеріями. Потреба в доступному повідомленні або супроводі може існувати незалежно від формально встановленого статусу.

Чи означає сліпота залежність від інших людей?

Ні. Здатність ухвалювати рішення, виконувати повсякденні дії та потреба в конкретній підтримці різняться. Автономія охоплює і право самостійно обрати допомогу.

Які бар’єри найбільше зменшують соціальну участь?

У дослідженнях повторюються труднощі з транспортом, просторовою навігацією, доступом до інформації та стереотипним ставленням. Їхня вагомість залежить від контексту, бажаних занять і конкретної людини.

Чи достатньо встановити тактильну плитку для доступного маршруту?

Ні. Потрібен цілісний і безпечний шлях з узгодженою інформацією, передбачуваними перешкодами, доступним транспортом, належним освітленням і можливістю отримати допомогу.

Чим відрізняються доступність та участь?

Доступність описує умови користування простором, інформацією та послугами. Участь — те, чи може людина реально діяти, взаємодіяти й впливати на важливі для неї життєві ситуації. Доступність є однією з умов участі.

Чи допомагають телефонні застосунки та екранні читачі?

Вони можуть розширювати доступ до інформації, спілкування й маршрутів за умови сумісності сервісів, доступної вартості та навчання. Користь залежить від конкретного завдання, а технологія не усуває фізичних перешкод і дискримінації.

Чи варто завжди супроводжувати незрячу людину?

Супровід пропонують за потреби й лише за згодою. Деякі маршрути люди проходять самостійно, на інших обирають допомогу. Спосіб пересування визначає сама людина.

Як підтримати незрячу дитину в школі?

Забезпечити доступні матеріали, орієнтування, зрозуміле спілкування, участь у спільних заняттях і можливість висловлювати власні рішення. Формальні послуги підбирають за встановленим порядком та індивідуальною потребою.

Чи кожній слабозорій людині потрібний шрифт Брайля?

Ні. Одні люди користуються збільшеним текстом або електронними лупами, інші — екранним озвученням, Брайлем чи поєднанням форматів. Найкращий спосіб уточнювати, а не припускати.

Як громаді зрозуміти, що її події інклюзивні?

Перевірити доступність повного маршруту, реєстрації та змісту події й отримати оцінку людей із різними порушеннями зору. Важливий реальний досвід участі, а не тільки формальна наявність обладнання.

Чи призводить порушення зору обов’язково до самотності?

Ні. На груповому рівні дослідження виявляють підвищені ризики обмеження участі, проте особистий досвід залежить від зв’язків, доступності середовища, ресурсів і вибору. Самотність не можна діагностувати за порушенням зору.

Куди звернутися в Україні за доступністю чи пристосуванням?

Залежно від потреби — до адміністрації конкретного закладу, органу місцевого самоврядування, надавача соціальних послуг, закладу освіти або профільної правозахисної організації. Для правових вимог перевіряйте чинні акти й офіційний порядок звернення.

Висновок

Соціальна участь людей із порушеннями зору формується щоденною можливістю обирати, куди йти, з ким спілкуватися, як навчатися, працювати, відпочивати та впливати на життя громади. Надійний шлях до більшої участі поєднує доступний простір, придатну інформацію, підтримку самовизначення, технології за вибором людини й регулярну перевірку результату разом із нею. Основний критерій успіху — реальні життєві можливості, які людина визнає цінними.