top of page

Психологічна енкциклопедія

Самовизначення людей з інвалідністю: вибір, контроль і підтримка

4 дні тому
Читати 16 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Самовизначення людей з інвалідністю — це можливість формувати власні життєві цілі, висловлювати бажання й уподобання, ухвалювати рішення та впливати на те, як ці рішення здійснюються. Йдеться про реальний вибір місця проживання, навчання, роботи, спілкування, дозвілля, способів підтримки й повсякденних справ. Самовизначення існує там, де голос людини має наслідки: інші люди та установи враховують її волю, а середовище забезпечує доступні способи діяти відповідно до неї.

Людині можуть бути потрібні переклад жестовою мовою, додаткова комунікація, асистент, час для обмірковування або допомога з виконанням рішення. Ці форми підтримки здатні розширювати її контроль над життям. Права на вибір та індивідуальну автономію закріплені в Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, зокрема у статтях 3, 12 і 19.

У психології самовизначення досліджують через цілеспрямовані дії, переживання автономії, саморегуляцію та вплив середовища. У правозахисному підході вирішальне питання полягає в тому, чи може людина здійснювати власний вибір на рівних умовах з іншими. Обидві перспективи допомагають побачити, як підтримувати авторство власного життя без примусу, надмірної опіки та символічної «участі», яка нічого не змінює.

Що означає самовизначення людини з інвалідністю

Самовизначення охоплює здатність усвідомлювати й повідомляти власні інтереси, визначати значущі цілі, порівнювати можливості, робити вибір, розпочинати дії та коригувати їх за результатом. Відмінності у функціонуванні впливають на способи виконання цих процесів, а бар’єри середовища — на кількість доступних можливостей.

Наприклад, людина, яка користується кріслом колісним, може самостійно вирішити, куди поїхати, але без доступного транспорту це рішення залишиться нереалізованим. Людина, яка спілкується за допомогою комунікатора, може мати чіткі переваги щодо місця роботи, але її вибір стане видимим лише тоді, коли співрозмовники дадуть достатньо часу й приймуть таку форму спілкування. Отже, оцінювати самовизначення лише за тим, що людина робить без сторонньої допомоги, методологічно помилково.

У МКФ Всесвітньої організації охорони здоров’я функціонування розглядають у взаємодії стану здоров’я, активності, участі й чинників середовища. Ця рамка дозволяє окремо описувати труднощі виконання конкретної дії, перешкоди участі та умови, які можуть полегшувати або ускладнювати реалізацію вибору. Докладний розбір самої класифікації містить матеріал «МКФ: функціонування, інвалідність, активність, участь і контекст».

Людина визначає свої цілі, пріоритети та спосіб підтримки, спираючись також на власне уявлення про себе. Як співвідносяться ідентичність, самоприйняття та належність, пояснює окрема стаття «Ідентичність людини з інвалідністю: прийняття себе та належність».


З яких складників утворюється самовизначення

Власні цінності, інтереси й уподобання

Відправною точкою є те, що важливо самій людині: її щоденні звички, стосунки, переконання, бажаний рівень приватності, умови праці й уявлення про добрий день. Уподобання можуть бути виражені словами, письмово, жестами, поглядом, рухом, вибором предмета або іншим доступним способом. Вони також можуть змінюватися з досвідом.

Завдання підтримки — створювати умови, за яких уподобання стають зрозумілими та можуть бути переглянуті. Важливо не перетворювати висловлену одного разу згоду на постійний дозвіл діяти за людину.

Вибір між справді доступними можливостями

Вибір має зміст, коли існує принаймні кілька прийнятних варіантів і достатньо інформації про їхні наслідки. Запитання «що ти обираєш?» у ситуації, де доступним є тільки один нав’язаний шлях, не забезпечує самовизначення. Реальна участь передбачає можливість запропонувати власний варіант, відкласти рішення, змінити думку або відмовитися від пропозиції.

Постановка цілей і керування діями

Людина визначає бажаний результат, а допоміжні засоби, фахівці та близькі можуть підтримувати планування й виконання. Ціль має бути пов’язана з її власним інтересом, а не лише з очікуваннями програми реабілітації чи закладу. У теорії причинної агентності самовизначення описують через вольові дії, цілеспрямовану поведінку та уявлення про власний вплив на події; це психологічна дослідницька модель, запропонована Shogren та співавторами.

Контроль над допомогою і можливість перегляду рішення

Контроль означає участь у визначенні того, хто допомагає, коли, як саме і в яких межах. Якщо людина потребує щоденної допомоги, її самовизначення проявляється також у праві обирати бажаний порядок дій, просити іншого асистента, визначати приватні межі та повідомляти про незручність. Рішення залишається її рішенням, коли підтримувач виконує погоджену роль, а не приховано змінює мету.

Самовизначення, автономія, незалежність і правоздатність: різні поняття

Самовизначення позначає процес формування та реалізації власних рішень. Автономія означає можливість діяти відповідно до власних цінностей і волі; її можна підтримувати через взаємодію з іншими. Незалежність у побутовому значенні часто описує виконання дій без допомоги, однак у правозахисному розумінні незалежне життя пов’язане насамперед із вибором і контролем над життєвими обставинами. Правоздатність і дієздатність належать до юридичних категорій, які регулюються законом.

Людина може потребувати допомоги при пересуванні, спілкуванні або управлінні складними справами та водночас зберігати виразне авторство життєвих рішень. Формальний статус інвалідності, медичний діагноз, особливості функціонування, здатність виконати певне завдання й обсяг підтримки — окремі характеристики. Жодна з них сама собою не визначає всіх рішень, які людина може й хоче ухвалювати.

Стаття 12 Конвенції ООН встановлює рівність перед законом і зобов’язання забезпечувати доступ до підтримки, яка може знадобитися для реалізації правоздатності та дієздатності. Тлумачення Комітету ООН наголошує на повазі до волі й уподобань людини та запобіжниках від зловживань. Конкретні українські процедури здійснення цивільних прав регулюються національним правом; міжнародну норму й чинну юридичну процедуру необхідно розглядати окремо.

Чому самовизначення залежить від середовища

Вплив людини на власне життя формується у взаємодії з людьми, установами, інфраструктурою та правилами. Зачинені сходами приміщення, недоступний транспорт, документи зі складними формулюваннями, відсутність перекладу жестовою мовою, недоступні цифрові послуги й звичка спілкуватися з родичем замість самої людини звужують простір вибору. Вони можуть створювати обмеження участі навіть тоді, коли людина має чіткі цілі та готова до дії.

Соціальне оточення також може підтримувати автономію: доступна інформація, зрозумілі правила, гнучкий графік, облаштовані простори, допоміжні технології та можливість обирати помічників роблять рішення практично здійсненними. Мета полягає в узгодженні умов із потребами конкретної людини, а не в припущенні, що всі люди з однією категорією інвалідності потребують однакових рішень.

Ейблізм і патерналізм впливають на самовизначення через очікування меншої компетентності, знецінення ризиків, які людина готова прийняти, або відсторонення від важливих обговорень. Надмірна опіка може виникати навіть із прагнення допомогти. Для оцінки ситуації корисно запитати: хто висловив бажану мету, хто обрав альтернативи, хто погодив умови, хто може змінити рішення і хто реально контролює його виконання?

Що гарантує Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю

Правозахисна основа самовизначення прямо сформульована у Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованій Україною. Її стаття 3 визначає повагу до притаманної людині гідності, особистої самостійності, включно зі свободою власного вибору. Стаття 5 стосується рівності й недискримінації та розумного пристосування; стаття 9 — доступності середовища; стаття 21 — доступу до інформації та свободи вираження поглядів.

Стаття 12 зосереджена на рівності перед законом і підтримці здійснення прав. Стаття 19 закріплює можливість вибирати місце проживання, з ким і де жити, та доступ до необхідних послуг підтримки у громаді. Статті 24 і 27 стосуються відповідно освіти та праці. Для дітей стаття 7 передбачає право вільно висловлювати погляди з питань, що їх стосуються, відповідно до віку й зрілості, з належною підтримкою.

Конвенція визначає зобов’язання держави та принципи рівної участі. Практична реалізація залежить від доступності послуг, законодавчих процедур, фінансування і механізмів захисту прав. Тому посилання на Конвенцію важливе як нормативна основа, але для отримання конкретної послуги в Україні слід додатково перевіряти порядок її надання у відповідній громаді.

Підтримане ухвалення рішень: як допомогти, зберігаючи авторство

Підтримане ухвалення рішень — це організація допомоги, завдяки якій людина може зрозуміти інформацію, висловити волю, зіставити наслідки та здійснити свій вибір. Допомога може бути інформаційною, комунікаційною, емоційною, організаційною або практичною. Її обсяг залежить від конкретного рішення й ситуації та може змінюватися.

Пояснити питання зрозумілою мовою

Рішення слід описувати словами, піктограмами, аудіо, відео, жестовою мовою, легкочитним текстом або засобами альтернативної та додаткової комунікації — залежно від того, який формат обирає людина. Варто відокремити самі варіанти від оцінок підтримувача, пояснити передбачувані наслідки кожного та перевірити розуміння без іспитового тону.

Надати час, можливість ставити запитання й обирати співрозмовника

Людині може знадобитися кілька коротких розмов, візуальний розклад, перерва через втому, тиша або допомога довіреної особи. Участь родича чи фахівця має бути погодженою настільки, наскільки це можливо в конкретних умовах; присутність підтримувача сама по собі не робить його представником чужої волі.

Уточнити волю, а не домислювати її

Замість запитання «вам же краще залишитися вдома?» корисно запитати «що для вас важливе в цьому виборі?» або запропонувати доступні способи показати перевагу. Сигнали, які неоднозначно свідчать про бажання, потребують уважного спостереження в різних обставинах. Підтримувачі можуть узгоджувати свої спостереження, однак повинні позначати невизначеність і не видавати припущення за достеменно висловлене рішення.

Реалізувати рішення і повернути контроль людині

Після узгодження вибору необхідно визначити ресурси, строки, виконавців і спосіб перевірки результату. Наприклад, якщо людина обрала певні навчальні заняття, підтримка може включати облаштування маршруту, адаптований матеріал і домовленість про комунікацію з викладачем. Через певний час слід з’ясувати, чи відповідає результат її очікуванням і чи бажає вона щось змінити.

Чим підтримка відрізняється від заміщення вибору

Підтримка посилює спроможність людини впливати на рішення. Заміщення відбувається, коли інша особа визначає бажану мету, відбирає варіанти, ухвалює рішення та контролює виконання без належного врахування волі людини. На практиці ці моделі можуть виглядати зовні схожими: в обох випадках у кімнаті присутній помічник. Відмінність виявляється в тому, чия воля визначила результат.

Ознаками якісної підтримки є добровільність її прийняття, прозорість ролей, можливість змінити підтримувача, доступність альтернатив, відсутність прихованого тиску й документування власних уподобань людини. Якщо виникає конфлікт інтересів, слід шукати незалежний канал підтримки або захисту прав. У правових процедурах додатково застосовуються вимоги й запобіжники, встановлені законодавством.

Допомога не означає, що людина завжди має ухвалювати швидке або безпомилкове рішення. Право змінювати погляд і право на розумний ризик є звичайними складниками людської автономії. Водночас питання невідкладної небезпеки, медичних втручань та юридичного представництва мають спеціальні правила, які потрібно застосовувати відповідно до фактичних обставин.

Самовизначення людей з інтелектуальною інвалідністю та складними комунікаційними потребами

Самовизначення може проявлятися через вибір щоденних занять, способу взаємодії, довіреної людини, темпу дій, їжі, дозвілля, навчання та життєвих цілей. Для людей із вираженими інтелектуальними або множинними порушеннями підтримка часто потребує індивідуального способу виявлення вподобань: погляду, жесту, руху, вокалізації, зміни уваги, послідовного вибору між предметами.

Докази свідчать, що цілеспрямовані втручання можуть розширювати окремі компоненти самовизначення. Систематичний огляд Kuld та співавторів 2023 року охопив 76 досліджень за участю 631 людини з тяжкою або глибокою інтелектуальною інвалідністю. Найчастіше вивчали можливості вибору, самостійні дії та розв’язання завдань; застосовували допоміжні технології, навчання та зміну підтримки. Дослідження дуже різнилися, а для кількісного об’єднання зіставними виявилися тільки чотири. Тому немає підстав переносити одну програму чи величину ефекту на всіх людей.

Важлива вимога — уважно розрізняти спостережувані вподобання та інтерпретацію дорослого. Наприклад, відвертання від певного заняття може означати неприйняття саме цього заняття, втому, сенсорний дискомфорт або потребу в іншому способі участі. Контекст і повторюваність спостережень допомагають уточнювати значення сигналів, проте не усувають усіх сумнівів.

Технології альтернативної й додаткової комунікації, кнопки вибору, зрозумілі піктограми та комунікатори здатні відкрити нові способи висловлення волі. Їх необхідно підбирати, навчати використовувати й регулярно переглядати відповідно до індивідуальних можливостей, звичок і бажань людини.

Різні форми інвалідності — різні умови доступного вибору

Порушення зору та слуху

Для незрячої або слабозорої людини істотними можуть бути доступні електронні документи, аудіоформати, тактильні матеріали й можливість самостійно оглянути простір. Для нечуючої людини — належний переклад українською жестовою мовою або інший обраний нею спосіб комунікації, достатній час на діалог і пряме звернення до неї. Рішення про застосування конкретного формату ухвалюють з урахуванням власних комунікаційних уподобань людини.

Рухові та хронічні порушення функціонування

Рухові обмеження можуть створювати потребу в доступному маршруті, асистуванні, облаштуванні робочого місця та засобах керування пристроями. Для людей із хронічними або епізодичними станами значення мають гнучкі часові межі, планування навантаження та можливість перенести розмову або дію. Потреба в допомозі може змінюватися протягом дня й не повинна автоматично обмежувати вибір цілей.

Психосоціальна інвалідність

Люди з психосоціальною інвалідністю можуть стикатися з недовірою до власних рішень, стигмою, недостатньою доступністю лікування або надмірним контролем. Підтримані рішення в цій сфері стосуються як медичної допомоги, так і житла, роботи, стосунків, навчання та участі у громаді. Специфічний клінічний і правозахисний контекст докладно розглянуто в матеріалі «Самовизначення та особиста автономія в психічному здоров’ї».

Різні форми інвалідності можуть поєднуватися, а досвід конкретної людини не визначається однією категорією. Тому підтримка проєктується за реальною потребою та обраним способом участі, а не лише за назвою стану.

Діти й підлітки з інвалідністю: як розвивати право вибору

Самовизначення формується через досвід: дитина бачить, що її уподобання помічають, має доступні можливості обирати, розуміє наслідки рішень і поступово бере участь у плануванні складніших справ. Для малих дітей це можуть бути ігри, заняття, способи відпочинку й взаємодії. Для підлітків — освітній маршрут, професійні інтереси, побутові навички, коло спілкування, плани переходу до дорослого життя.

Стаття 7 Конвенції ООН визнає право дітей з інвалідністю висловлювати власні погляди з питань, які їх стосуються, з урахуванням віку й зрілості та за належної підтримки. Батьки й педагоги допомагають забезпечувати безпеку і доступність, водночас розширюючи реальні межі дитячої участі.

У навчанні ефективною може бути модель, у якій учень обирає досяжну власну ціль, бере участь у плануванні способів її досягнення й разом з педагогом оцінює результат. Огляд досліджень моделі самовизначеного навчання описує позитивні результати в окремих освітніх показниках, але доступність програм, їхня ефективність у різних групах і тривалість результатів потребують контекстного оцінювання.

Практичні умови підтримки учнів у школі окремо висвітлює стаття «Психологічна підтримка учнів в інклюзивній освіті».

Самовизначення у повсякденному житті: шість сфер

Проживання та щоденний розпорядок

Людина визначає, де і з ким бажає жити, які має правила приватності, що для неї означає зручний побут. Підтримка може охоплювати пошук доступного житла, асистенцію, транспорт і планування бюджету. Важливо, щоб організація послуги залишала можливість змінювати порядок підтримки. Стаття 19 Конвенції пов’язує незалежне життя з вибором місця проживання й доступом до підтримки в громаді.

Освіта і професійний вибір

Самовизначення передбачає право досліджувати інтереси, визначати професійні цілі й обговорювати доступні способи навчання або праці. Розумне пристосування, доступні робочі інструменти, зрозуміла комунікація та гнучкі умови можуть перетворити бажаний напрям на здійсненний шлях. Загальні організаційні питання робочої інклюзії викладено в матеріалі «Різноманіття та інклюзія на роботі».

Охорона здоров’я і психологічна допомога

Медичне або психологічне рішення передбачає доступне пояснення мети допомоги, очікуваного результату, ризиків, альтернатив і можливості запитувати та висловлювати власну позицію. Підтримане ухвалення рішень і спільне планування лікування можуть застосовуватися у відповідних правових і професійних межах. Про особливості психологічної згоди читайте в матеріалі «Інформована згода для людей з інвалідністю».

Стосунки, приватність і особисті кордони

Людина має право визначати коло спілкування, вирішувати, кому повідомляти особисту інформацію, будувати дружні й близькі стосунки, погоджувати побутову допомогу та встановлювати межі дотику. Підтримувачеві важливо питати дозволу на доступ до приватного простору й поважати відмову; особливі питання безпеки й законодавства розглядають відповідно до ситуації.

Фінанси і користування послугами

Власні рішення щодо витрат, покупок, договорів і соціальних послуг можуть потребувати доступних пояснень, наочних порівнянь, консультацій та допомоги з оформленням. Наявність підтримки у фінансових справах не означає, що помічник отримує необмежений доступ до коштів або право розпоряджатися ними на власний розсуд. Юридичні повноваження та захист майнових прав визначає чинне законодавство.

Громадська та культурна участь

Самовизначення виходить за межі дому: людина обирає громадські ініціативи, культурні події, спорт, дозвілля й способи представлення своїх інтересів. Для повноцінної участі потрібні доступний простір, транспорт, інформація та ставлення, за якого люди з інвалідністю долучаються до організації подій і послуг на всіх етапах.

Що говорить наука про самовизначення та його підтримку

Наукові дослідження описують самовизначення як комплексний процес, пов’язаний із контекстом, можливостями діяти й характером підтримки. Водночас використовують різні визначення та інструменти вимірювання, тому результати досліджень не завжди прямо зіставні між групами чи країнами.

Метааналіз Mumbardó-Adam та співавторів (2017), що включав 16 досліджень, засвідчив значення контексту й особистісних характеристик для інтерпретації рівнів самовизначення серед людей з інтелектуальною інвалідністю. Це аргумент на користь багатовимірного оцінювання, у якому поряд із навичками враховують середовище та доступні можливості.

Огляд Kuld та співавторів (2023) показав різноманіття способів розширення вибору для людей із тяжкою чи глибокою інтелектуальною інвалідністю. Водночас невеликі вибірки, неоднорідні втручання й обмежена кількість порівнюваних досліджень не дозволяють зробити один універсальний висновок про найефективнішу програму.

Систематичний огляд Francis, Hazelton і Wilson (2024) узагальнив 140 публікацій про спільне й підтримане ухвалення рішень у психіатричній допомозі. Автори знайшли сприятливі результати щодо окремих наслідків лікування, залучення та відновлення, а для інших результатів — попередні або неоднорідні дані. Ці висновки стосуються досліджених моделей допомоги у сфері психічного здоров’я і не доводять ефективності кожної форми підтримки для всіх категорій інвалідності.

Теорія самодетермінації в психології мотивації та теорія причинної агентності описують частково споріднені процеси, однак мають різні дослідницькі завдання. Перша зосереджена на психологічних потребах автономії, компетентності та пов’язаності; друга пояснює самовизначені дії і способи впливу на обставини. Жодна теорія не є медичним діагнозом чи підставою обмежувати права.

Як оцінювати реальний рівень контролю над життям

Корисно розрізняти особисті навички, можливості середовища й фактичну участь у рішеннях. Умовне запитання «чи може людина самостійно оформити документ?» не описує її бажаної мети. Варто також з’ясувати, чи доступний документ, чи пропонують підтримку й чи має людина вплив на зміст поданого рішення.

Оцінювання може враховувати, скільки важливих рішень людина фактично ухвалює, чи має прийнятні альтернативи, чи може відмовитися від послуги, змінити підтримувача, захистити приватність, скористатися комунікаційними засобами та досягнути власної цілі. Ці запитання краще обговорювати з нею самою в доступному форматі й зіставляти з реальними умовами життя.

Опитувальники самовизначення та участі можуть підтримувати дослідницьке або індивідуальне оцінювання, але потребують перевірки придатності для відповідної групи й контексту. Їхні бали не визначають клінічний діагноз, юридичну дієздатність або універсальний обсяг потрібної допомоги.

Практичний алгоритм підтримки самовизначення

Для людини, яка хоче більше впливати на власне життя

Почніть із конкретної сфери, яка для вас зараз важлива: побут, робота, спілкування, медична допомога або дозвілля. Сформулюйте власну ціль і запишіть, які варіанти справді доступні. Визначте, яка інформація, допоміжний засіб, транспорт, асистенція чи консультація потрібні для реалізації вибору. Уточніть, хто може допомогти й чого саме ви від цієї людини очікуєте.

Попросіть пояснити альтернативи зрозумілим способом, дати достатньо часу й повідомити, що можна змінити. Якщо інші ухвалюють рішення за вас, попросіть організувати обговорення так, щоб ви мали можливість висловити позицію напряму. За потреби звертайтеся до незалежної організації захисту прав або до надавача відповідної послуги за поясненням процедур.

Для родини й довірених осіб

Спершу запитайте, чого хоче людина, а вже потім пропонуйте ресурси й свою оцінку ризиків. Подавайте інформацію у доступному для неї форматі; не поспішайте завершувати її фрази й не відповідайте на запитання замість неї. Домовтеся, які рішення вона бажає ухвалювати самостійно, де хоче консультацій, а де потребує практичної допомоги. Поверніться до розмови після реалізації рішення, щоб оцінити результат з її погляду.

Коли існують ризики, поясніть їх конкретно, запропонуйте способи зменшення небезпеки та залиште простір для власних пріоритетів людини. Якщо інтереси близьких і людини розходяться, важливо назвати цей конфлікт і не приховувати його під формулюванням «так буде краще».

Для психологів, педагогів, соціальних працівників та надавачів послуг

Установіть прямий контакт із людиною і з’ясуйте її спосіб комунікації. Запитайте про бажані результати послуги та можливість залучення довіреної особи. Зробіть інформацію доступною, забезпечте вибір із реальних альтернатив, домовтеся про роль кожного учасника та зафіксуйте рішення словами або в іншій погодженій формі. Перевіряйте, чи можна відкликати згоду й змінити план підтримки.

На рівні організації оцінюйте не лише кількість проведених зустрічей, а й зміни, які людина помітила у власному житті: чи більше рішень їй доступно, чи зменшилися бар’єри, чи отримала вона потрібну підтримку. Залучайте людей з інвалідністю до проєктування та оцінювання послуг, а не тільки до формального погодження вже готових рішень.

Права, послуги та самовизначення в Україні

В Україні нормативною основою захисту самовизначення є ратифікована Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю. Національні правові норми щодо забезпечення прав і соціальної підтримки містяться, зокрема, у Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та Законі України «Про соціальні послуги». Ці акти регулюють різні питання, і конкретне право на послугу, процедуру чи допомогу потрібно перевіряти за актуальними нормами та відповідними підзаконними актами.

Практичний маршрут за соціальною підтримкою залежить від виду послуги й місця проживання. Для уточнення доступності послуги, критеріїв і документів слід звертатися до уповноваженого органу соціального захисту населення або відповідного надавача соціальних послуг у громаді. Якщо питання пов’язане з освітою, роботою, медичною допомогою чи доступністю будівлі, застосовуються також спеціальні правила відповідної сфери.

Під час війни можливості вибору можуть звужуватися через евакуацію, переміщення, порушення логістики й перерви в наданні підтримки. У таких ситуаціях важливо зберігати доступ до інформації, особистих документів, засобів комунікації, ліків і допоміжних технологій, а також настільки, наскільки це дозволяють умови безпеки, залучати людину до планування маршруту та нових умов проживання. Стаття 11 Конвенції безпосередньо стосується захисту людей з інвалідністю під час збройних конфліктів і надзвичайних ситуацій.

Поширені помилки, які звужують вибір

Перша помилка — прирівнювати самовизначення до життя без допомоги. Людина може реалізовувати складні рішення з асистентом, перекладачем або іншим підтримувачем. Друга — оцінювати можливості за діагнозом, а не за конкретною ситуацією. Третя — вважати мовлення єдиним доказом наявності бажань, хоча існують різні способи комунікації.

Четверта — пропонувати формальний вибір між недоступними альтернативами. П’ята — ототожнювати турботу з безумовним правом контролювати. Шоста — вважати одне рішення незмінним назавжди. Сьома — вимірювати успіх тим, наскільки людина виконує план фахівця, замість перевірки відповідності плану її власним цілям.

Культура самовизначення починається зі звичайних щоденних запитань, які мають реальні наслідки. Хто визначає, як починається день? Хто обирає заняття? Хто вирішує, кому заходити до кімнати? Хто має право висловити незгоду й бути почутим? Відповіді показують більше про фактичну автономію, ніж декларації установи про індивідуальний підхід.

Поширені запитання

Чи означає самовизначення, що людина повинна все робити сама?

Самовизначення стосується авторства рішень і впливу на їх здійснення. Людина може користуватися допоміжними засобами, послугами, асистенцією або порадами й самостійно визначати бажаний результат та межі допомоги.

Чи може людина з інтелектуальною інвалідністю ухвалювати рішення?

Люди з інтелектуальною інвалідністю мають власні інтереси й уподобання та право на підтримку у вираженні волі. Спосіб, обсяг і час підтримки залежать від конкретної людини й рішення. Потрібно створювати умови для вибору й обережно інтерпретувати невербальні сигнали.

Чим самовизначення відрізняється від самоадвокації?

Самовизначення охоплює формування та реалізацію власних життєвих рішень. Самоадвокація — представлення власних потреб, інтересів і прав перед іншими людьми чи установами. Самоадвокація може бути одним зі способів реалізації самовизначення.

Що робити, коли родина не погоджується з вибором людини?

Варто відокремити бажання людини, об’єктивні ризики, доступні альтернативи й інтереси кожної сторони. Допомагають доступне обговорення, незалежна консультація та конкретний план зменшення ризиків. Якщо виникає правовий спір або питання насильства, слід застосовувати належні механізми захисту прав.

Чи означає формально встановлена інвалідність втрату права вибору?

Статус інвалідності сам собою не означає втрату права на власні життєві рішення. Юридичні питання дієздатності, представництва та окремих процедур регулюються законом; їх не встановлюють за медичним діагнозом, результатами опитувальника чи враженням співрозмовника.

Як допомогти людині, яка спілкується без усного мовлення?

З’ясуйте, які способи спілкування доступні й зручні для неї: жести, погляд, комунікатор, предмети, зображення, письмовий текст або інші засоби. Запропонуйте реальні альтернативи, залиште час на відповідь, перевіряйте її значення в різних ситуаціях і не видавайте власну інтерпретацію за безсумнівну волю людини.

Чи можна виміряти самовизначення одним тестом?

Один показник не відображає повністю доступності життєвого вибору, впливу середовища, правових умов і фактичної участі. Доцільніше поєднувати розмову з людиною, спостереження за реальними можливостями, оцінювання бар’єрів та валідовані інструменти там, де їх застосування обґрунтоване.

Як зрозуміти, що підтримка справді працює?

Практичні ознаки — людина частіше впливає на важливі рішення, має зрозумілі альтернативи, може безпечно висловити незгоду, обирає бажаний спосіб підтримки та бачить результати своїх рішень. Для оцінки важливо запитувати про її власне задоволення й досвід, а не орієнтуватися лише на звіт виконавця послуги.

Пов’язані статті

Самовизначення та особиста автономія в психічному здоров’ї — специфіка рішень і підтримки в контексті психічного здоров’я.

МКФ: функціонування, інвалідність, активність, участь і контекст — класифікаційна основа розуміння бар’єрів.

Інформована згода для людей з інвалідністю — доступні рішення в психологічній практиці.

Психосоціальна інвалідність: визначення, права та соціальні бар’єри — специфічний правозахисний і соціальний контекст.

Джерела

Francis, C. J., Hazelton, M., & Wilson, R. L. (2024). Supported Decision-Making Interventions in Mental Healthcare: A Systematic Review of Evidence on the Outcomes for People With Mental Ill Health. Health Expectations, 27(6), e70134. https://doi.org/10.1111/hex.70134

Kuld, P. B., Frielink, N., Zijlmans, M., Schuengel, C., & Embregts, P. J. C. M. (2023). Promoting self-determination of persons with severe or profound intellectual disabilities: A systematic review and meta-analysis. Journal of Intellectual Disability Research, 67(7), 589–629. https://doi.org/10.1111/jir.13036

Lee, S.-H., Wehmeyer, M. L., & Shogren, K. A. (2015). Effect of Instruction with the Self-Determined Learning Model of Instruction on Students with Disabilities: A Meta-Analysis. Education and Training in Autism and Developmental Disabilities, 50(2), 237–247. Публікація та ідентифікатор DOI.

Mumbardó-Adam, C., Guàrdia-Olmos, J., Adam-Alcocer, A. L., Carbó-Carreté, M., Balcells-Balcells, A., Giné, C., & Shogren, K. A. (2017). Self-Determination, Intellectual Disability, and Context: A Meta-Analytic Study. Intellectual and Developmental Disabilities, 55(5), 303–314. https://doi.org/10.1352/1934-9556-55.5.303

Shogren, K. A., Wehmeyer, M. L., Palmer, S. B., Forber-Pratt, A. J., Little, T. D., & Lopez, S. (2015). Causal Agency Theory: Reconceptualizing a Functional Model of Self-Determination. Education and Training in Autism and Developmental Disabilities, 50(3), 251–263. Публікація та ідентифікатор DOI.

United Nations. (2006). Convention on the Rights of Persons with Disabilities. Офіційний український переклад, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71

World Health Organization. (2001). International Classification of Functioning, Disability and Health (ICF). Офіційний опис класифікації ВООЗ.

Верховна Рада України. (1991, чинна редакція). Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні: Закон № 875-XII. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/875-12

Верховна Рада України. (2019, чинна редакція). Про соціальні послуги: Закон № 2671-VIII. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19

 
 
bottom of page