Теорії інтелекту: основні моделі та види інтелекту
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 2 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Інтелект у сучасній психології описують не однією теорією, а кількома рівнями моделей. Одні моделі відповідають на питання, чому різні когнітивні завдання пов’язані між собою; інші описують широкі й вузькі здібності; треті намагаються пояснити, як людина використовує розумові ресурси в нових, практичних або соціальних ситуаціях. Саме тому словосполучення «види інтелекту» має різний зміст у різних теоріях.
Найстійкіший психометричний результат полягає в тому, що успішність у різних когнітивних завданнях зазвичай позитивно корелює. Цей позитивний маніфолд лежить в основі поняття загального фактора g. Водночас сучасна наука описує й ширші специфічні здібності — наприклад, рідинне міркування, набуті знання, просторові, пам’яттєві та швидкісні здібності. Огляд сучасних даних про інтелект показує, що загальний і специфічні рівні опису доповнюють один одного, а інтелект є багаторівневим психологічним конструктом (Deary, 2012; Nisbett et al., 2012).
Ця стаття є навігаційним оглядом теорій інтелекту. Вона порівнює Спірмена, Терстоуна, Кеттелла й Горна, Керролла та CHC, сучасні процесуальні пояснення g, тріархічну теорію Стернберга і теорію множинних інтелектів Гарднера. Детальні сторінки окремих моделей розкривають їх глибше; тут головне завдання — показати, що саме пояснює кожна модель і наскільки її підтримують сучасні дані.
Що означає «теорія інтелекту»
Теорія інтелекту задає модель того, як організовані індивідуальні відмінності у виконанні когнітивних завдань або які процеси можуть породжувати ці відмінності. Важливо розрізняти щонайменше три типи запитань.
Перший тип — структурний. Він стосується того, які здібності можна виділити за закономірностями кореляцій між тестами. Саме тут виникають g, первинні розумові здібності, Gf і Gc, три страти Керролла та CHC.
Другий тип — механістичний. Він запитує, чому взагалі виникає позитивний зв’язок між різними когнітивними завданнями. Сучасні моделі взаємності та перекриття процесів пропонують причинні пояснення, які не зводяться до твердження, що g є єдиною прихованою «речовиною розуму».
Третій тип — функціональний або контекстний. Тут інтелект розглядають через адаптацію, розв’язання нових проблем, використання досвіду, творчі та практичні дії. До цього рівня належить значна частина теорії Стернберга, а теорія Гарднера ще ширше переосмислює межі поняття інтелекту.
Через це дві теорії можуть користуватися одним словом «інтелект», але моделювати різні явища. Порівнювати їх коректно лише після уточнення, що саме в кожній теорії вважається одиницею аналізу.
Карта основних моделей інтелекту
Класичну та сучасну картину зручно бачити як історично пов’язану систему.
1. Чарльз Спірмен сформулював ідею загального фактора g та специфічних компонентів виконання окремих завдань.
2. Луїс Терстоун наголосив на кількох первинних розумових здібностях і показав, що профіль інтелекту не варто описувати лише одним числом.
3. Реймонд Кеттелл і Джон Горн розвинули поділ на рідинні та кристалізовані здібності й ширшу систему групових факторів.
4. Джон Керролл провів масштабний повторний аналіз факторно-аналітичної літератури та запропонував трирівневу ієрархію когнітивних здібностей.
5. CHC об’єднала значну частину традицій Кеттелла—Горна і Керролла в ієрархічну таксономію широких і вузьких здібностей.
6. Сучасні моделі взаємності та перекриття процесів пояснюють, як позитивний маніфолд і g можуть виникати з розвитку та спільної участі когнітивних процесів.
7. Роберт Стернберг запропонував ширшу модель аналітичних, творчих і практичних аспектів інтелекту та їх зв’язку з адаптацією до середовища.
8. Говард Гарднер запропонував множинні інтелекти — впливову освітню й психологічну концепцію, емпіричний статус якої залишається значно дискусійнішим, ніж статус психометричних ієрархічних моделей.
Це не послідовність, у якій нова теорія просто «скасовує» попередню. Багато сучасних моделей інтегрують результати ранніх підходів, а суперечки часто стосуються рівня пояснення: структури кореляцій, психологічного механізму або функціонального значення здібностей.
Позитивний маніфолд і загальний фактор g
Коли одна й та сама група людей виконує різні когнітивні тести, результати зазвичай позитивно пов’язані: той, хто в середньому добре справляється з одним класом розумових завдань, частіше має вищі результати й у багатьох інших. Цю закономірність називають позитивним маніфолдом.
У 1904 році Чарльз Спірмен використав її як основу для двофакторного опису: загальний фактор g відображає спільну частину варіації між завданнями, а специфічні фактори — те, що притаманне окремим завданням (Spearman, 1904). Сучасна психометрія значно складніша за первісну модель, але сам факт позитивного маніфолду залишається одним із найвідтворюваніших результатів досліджень інтелекту (Kovacs & Conway, 2016).
Важливе уточнення: g є статистичною латентною величиною, яку отримують із спільної коваріації результатів різних когнітивних завдань. Факторний аналіз сам по собі не доводить, що існує одна-єдина біологічна причина, яка буквально «є g». Перехід від статистичної структури до причинного механізму потребує окремих теоретичних і емпіричних аргументів.
Окрема сторінка ХАБу докладно розбирає загальний фактор інтелекту g, його вимірювання, зв’язок з IQ і сучасні дискусії.
Терстоун і первинні розумові здібності
Луїс Терстоун розвинув багатофакторний підхід і описував інтелект через відносно виразні первинні розумові здібності. У класичній роботі 1938 року до них належали, зокрема, вербальне розуміння, словесна плинність, числова здатність, просторова візуалізація, асоціативна пам’ять, швидкість сприймання та міркування (Thurstone, 1938).
Історичне значення Терстоуна полягає не в тому, що він остаточно спростував g. Подальші ієрархічні моделі показали, що широкі групові фактори й загальний фактор можуть співіснувати в одній структурі. Саме ця багаторівневість стала характерною для пізнішої психометрії.
Докладніше про склад моделі, тести PMA та сучасне місце підходу Терстоуна читайте у статті «Первинні розумові здібності Терстоуна».
Кеттелл і Горн: рідинний та кристалізований інтелект
Реймонд Кеттелл запропонував розрізняти дві великі групи здібностей. Рідинний інтелект, або Gf, пов’язаний із міркуванням і розв’язанням нових проблем за відносно невеликої опори на специфічні набуті знання. Кристалізований інтелект, або Gc, відображає накопичені знання, словниковий запас і культурно опосередкований досвід. Кеттелл емпірично розвивав цю модель у 1960-х роках (Cattell, 1963), а Джон Горн розширив її до системи кількох широких здібностей (Horn & Cattell, 1966).
Gf і Gc не є двома типами людей і не ділять населення на «рідинних» та «кристалізованих». Це широкі виміри когнітивних відмінностей, які можуть бути виражені в однієї людини на різних рівнях і мають різні вікові траєкторії.
Докладний розбір дивіться у статті «Рідинний і кристалізований інтелект: Gf, Gc, вік і наукова оцінка».
Керролл і трирівнева модель когнітивних здібностей
Джон Керролл у книзі Human Cognitive Abilities повторно проаналізував понад 460 наборів факторно-аналітичних даних і запропонував трирівневу структуру: вузькі здібності на першому рівні, широкі здібності на другому та загальний фактор на третьому (Carroll, 1993).
Ця робота стала важливою тому, що інтегрувала величезний масив попередніх психометричних досліджень. Вона показала: дані не змушують обирати між єдиним загальним інтелектом і набором абсолютно незалежних здібностей. Ієрархічна структура допускає одночасно загальний рівень і змістовні широкі та вузькі рівні.
CHC: сучасна ієрархічна таксономія здібностей
Теорія Кеттелла—Горна—Керролла, або CHC, стала одним із найвпливовіших способів систематизувати когнітивні здібності. Вона інтегрує значну частину традиції Gf/Gc з трирівневою структурою Керролла. У довідковому огляді CHC описується як найбільш комплексна й емпірично підтримана психометрична теорія структури когнітивних здібностей свого часу (Flanagan & Dixon, 2014).
На широкому рівні до CHC входять такі класи здібностей, як рідинне міркування, набуті знання, візуальне та слухове опрацювання, короткочасна й довготривала пам’ять, швидкість опрацювання та інші домени. Точний перелік і межі факторів змінювалися в різних редакціях моделі. Тому популярні схеми на кшталт «у людини є рівно десять видів інтелекту за CHC» спрощують наукову картину.
CHC передусім є структурною психометричною рамкою. Вона класифікує здібності за закономірностями даних і не є повною теорією всіх когнітивних механізмів, розвитку або нейробіології інтелекту.
Важлива й історична тонкість: Кеттелл, Горн і Керролл не мали абсолютно однакових поглядів на верхній рівень ієрархії. Сучасний термін CHC позначає інтегративну сім’ю моделей, а не одну незмінну формулу, з якою всі автори погоджувалися в кожній деталі.
Чи достатньо одного g: сучасні механістичні моделі
Психометрична структура відповідає на питання, як здібності співвідносяться в даних, але причинне питання залишається відкритим: чому позитивний маніфолд виникає?
Модель взаємності, запропонована Хан ван дер Маасом та колегами, показує, що позитивні кореляції між когнітивними здібностями можуть формуватися в процесі розвитку, якщо різні когнітивні процеси взаємно підсилюють один одного. У такій моделі загальний фактор може з’являтися як наслідок динамічної взаємодії, а не як єдина первинна причина всіх здібностей (van der Maas et al., 2006).
Теорія перекриття процесів Криштофа Ковача та Ендрю Конвея виходить із того, що когнітивні тести в різних пропорціях залучають доменно-загальні виконавчі та доменно-специфічні процеси. Часткове перекриття цих процесів може породжувати позитивний маніфолд і статистичний g (Kovacs & Conway, 2016).
Ці підходи мають теоретичну й емпіричну цінність, але вони не роблять g «помилкою». Вони змінюють рівень пояснення: визнають статистичну регулярність і пропонують альтернативні механізми її походження.
Стернберг: аналітичний, творчий і практичний інтелект
Роберт Стернберг розробив тріархічну теорію, у якій інтелект пов’язаний не тільки зі структурою тестових кореляцій, а й із внутрішніми компонентами опрацювання інформації, досвідом та адаптацією до контексту (Sternberg, 1984). Пізніша теорія успішного інтелекту наголошувала на поєднанні аналітичних, творчих і практичних здібностей для досягнення цілей у конкретному соціокультурному середовищі (Sternberg, 1999).
У популярній мові ці три компоненти часто подають як три незалежні «види інтелекту». Наукова картина складніша. Психометричні дослідження не дали однозначної підтримки твердженню, що аналітичні, творчі й практичні показники утворюють повністю незалежні від g системи. Наприклад, повторний аналіз даних тесту тріархічних здібностей показував істотну роль загального фактора (Brody, 200300087-3)).
Отже, тріархічна теорія залишається впливовою теоретичною моделлю, особливо для розмови про адаптацію і контекст, але її сильні твердження про психометричну незалежність компонентів є дискусійними.
Окрема стаття ХАБу докладно розглядає тріархічну теорію інтелекту.
Гарднер і теорія множинних інтелектів
Говард Гарднер запропонував розглядати інтелект не як єдину загальну здатність, а як множину відносно автономних спроможностей. У найвідомішій версії йдеться про мовний, логіко-математичний, просторовий, музичний, тілесно-кінестетичний, міжособистісний, внутрішньоособистісний і натуралістичний інтелекти. Гарднер і його колеги підкреслювали, що ця концепція спирається не лише на психометрію, а на ширший набір критеріїв — розвиток, нейропсихологічні випадки, символічні системи й культурно значущі форми діяльності (Gardner & Moran, 2006).
Саме тут проходить головна межа між теорією множинних інтелектів і психометричною традицією. Якщо назвати «інтелектом» дуже широкий клас людських компетентностей, можна отримати концептуально багатшу картину, але тоді потрібно окремо довести, що запропоновані інтелекти справді є відносно автономними психологічними системами.
Емпіричні перевірки дали обмежену підтримку незалежності доменів. У дослідженні восьми доменів Гарднера багато суто когнітивних тестів суттєво навантажувалися на загальний фактор, тоді як поза-g зв’язки всередині окремих доменів були слабшими (Visser, Ashton & Vernon, 2006).
Освітня популярність моделі також не дорівнює доказу її психометричної структури або ефективності навчальних програм. Систематичний огляд і метааналіз 39 інтервенційних досліджень із 3009 учасниками виявив суттєві методологічні проблеми, недостатню звітність і ознаки публікаційного зміщення, через які надійно оцінити ефективність навчання «за множинними інтелектами» поки неможливо (Ferrero, Vadillo & León, 2021).
Тому науковий статус теорії Гарднера варто описувати точно: це історично й освітньо впливова концепція, яка розширила дискусію про людські компетентності, але її твердження про набір автономних інтелектів не мають такої психометричної підтримки, як позитивний маніфолд, g та ієрархічні моделі когнітивних здібностей. Сам Гарднер і співавтори заперечували частину критики та наголошували, що теорію часто оцінюють критеріями, які не повністю відповідають її початковому задуму.
Докладніше дивіться у статті «Теорія множинних інтелектів Говарда Гарднера».
Що насправді означають «види інтелекту»
У пошукових запитах «види інтелекту» змішуються щонайменше чотири різні речі.
У психометричних моделях це можуть бути широкі когнітивні здібності: Gf, Gc, візуальне опрацювання, швидкість опрацювання, пам’яттєві здібності та інші фактори.
У тріархічній теорії Стернберга цим словосполученням часто називають аналітичний, творчий і практичний компоненти.
У теорії Гарднера «види» означають запропоновані множинні інтелекти, які мають іншу теоретичну логіку.
В окремих напрямах психології існують також самостійні конструкти — наприклад, соціальний або емоційний інтелект. Вони мають власні визначення, методи вимірювання й дискусії та не є просто додатковими пунктами універсального списку.
Тому наука не має одного офіційного каталогу «всіх видів інтелекту». Будь-який перелік має вказувати, до якої теорії він належить.
IQ, g, CHC і здібності — різні рівні опису
IQ — це стандартизований показник результату тестування або сукупності субтестів. Його інтерпретація залежить від конкретного тесту, норм і моделі, на якій побудовано інструмент.
g — латентний загальний фактор, який моделює спільну варіацію між різними когнітивними показниками. Він не тотожний одному конкретному IQ-балу.
CHC — теоретична таксономія широких і вузьких когнітивних здібностей. Вона допомагає описувати структуру того, що вимірюють різні завдання.
Когнітивна здібність — ширше поняття, що позначає відносно стійку спроможність виконувати певний клас когнітивних операцій. Результат одного завдання є лише спостережуваним показником, а не самою здібністю в усій її повноті.
Звідси випливає важливе практичне правило: один тестовий бал не є універсальною оцінкою людини, її цінності, характеру, творчості, мудрості або майбутнього. Навіть добре валідований когнітивний тест вимірює визначений набір конструктів у визначених умовах.
Соціальний, емоційний і комунікативний інтелект
Соціальний інтелект має окрему історію досліджень і стосується здатності розуміти соціальні ситуації, людей та взаємодії. Його концептуальні межі й вимірювання залишаються складними, а частина показників перетинається з іншими когнітивними та особистісними характеристиками.
Емоційний інтелект — окремий кластерний конструкт, пов’язаний із розпізнаванням, розумінням і регуляцією емоцій. У структурі Українського психологічного ХАБу він має власного канонічного власника; докладний матеріал дивіться у статті «Емоційний інтелект (EQ): що це».
Комунікативний інтелект у популярній і прикладній літературі часто вживають як широку назву ефективного розуміння та побудови комунікації. Його не слід автоматично прирівнювати ані до соціального інтелекту, ані до емоційного інтелекту, ані до окремої широкої здібності CHC.
Креативність і «творчий інтелект»
У теорії Стернберга творчий аспект інтелекту описує роботу з новизною, досвідом і незвичними завданнями. Це теоретично визначений компонент конкретної моделі.
Креативність у психології є ширшим самостійним полем досліджень: вона охоплює творче мислення, продукти, процеси, особистісні й середовищні чинники. Тому фраза «творчий інтелект» не є універсальним синонімом креативності, а високий IQ не означає автоматично високої креативності.
Це розрізнення особливо важливе для популярних типологій, які намагаються описати людину одним ярликом на кшталт «у вас творчий тип інтелекту». Наукові моделі працюють із багатовимірними показниками та ймовірнісними зв’язками, а не з простими типами особистості.
Як вимірюють інтелект
Дослідження інтелекту спираються на батареї когнітивних завдань, у яких вимірюють міркування, знання, пам’ять, швидкість опрацювання, просторові та інші здібності. Далі дослідники аналізують структуру зв’язків між показниками, порівнюють альтернативні факторні моделі, перевіряють стабільність і зовнішні зв’язки конструктів.
Саме тому назва тесту ще не гарантує, що він вимірює заявлену теорією здібність. Потрібні дані про валідність, надійність, норми та придатність інтерпретації для конкретної мети. Ці питання належать до психометрії та психологічного вимірювання. Корисний вступ до логіки вимірювання дає стаття «Психологічний конструкт: що це».
Результат тесту також залежить від умов виконання, мотивації, розуміння інструкції, мовного й культурного контексту, попереднього досвіду та властивостей самого інструменту. Професійна інтерпретація враховує ці обмеження, а не перетворює число на остаточний висновок про людину.
Що в сучасній науці підтримано найкраще
Найбільш усталеними можна вважати кілька положень.
По-перше, позитивний маніфолд є надзвичайно стійкою емпіричною закономірністю: різні когнітивні показники переважно позитивно корелюють.
По-друге, загальний фактор g корисно й відтворювано описує значну частину спільної варіації когнітивних тестів, хоча його причинна інтерпретація залишається предметом теоретичної роботи.
По-третє, специфічні широкі та вузькі здібності також мають зміст. Сучасні ієрархічні моделі не вимагають вибирати між «тільки g» і «тільки окремими здібностями».
По-четверте, поділ Gf/Gc і подальший розвиток широких здібностей суттєво вплинули на сучасну психометричну архітектуру.
По-п’яте, CHC є однією з найвпливовіших і найкраще розроблених структурних рамок когнітивних здібностей, але вона продовжує уточнюватися, а окремі питання структури та інтерпретації залишаються відкритими.
Що залишається теоретичним або дискусійним
Причинна природа g не встановлюється самим факторним аналізом. Моделі взаємності, перекриття процесів та інші механістичні підходи конкурують і частково доповнюють одна одну.
Сильна психометрична незалежність аналітичного, творчого й практичного інтелекту Стернберга від g не отримала однозначного підтвердження, хоча теорія залишається важливою для аналізу адаптивного та контекстного боку інтелекту.
Автономність множинних інтелектів Гарднера має обмежену емпіричну підтримку за стандартними психометричними критеріями. Дані освітніх інтервенцій, побудованих на цій теорії, мають методологічні обмеження, через які сильні висновки про ефективність передчасні.
Межі соціального, практичного й деяких інших широких конструктів залежать від того, як саме їх визначають і вимірюють. Подібна назва не гарантує, що різні тести вимірюють ту саму психологічну властивість.
Поширені хибні уявлення
«Існує офіційний список із восьми або дев’яти видів інтелекту»
Вісім множинних інтелектів — це елементи конкретної теорії Гарднера. CHC, Стернберг і психометрична традиція використовують інші структури й одиниці аналізу.
«g означає, що всі розумові здібності однакові»
g описує спільну частину варіації, а не стирає відмінності між здібностями. Ієрархічні моделі одночасно містять загальний, широкі й вузькі рівні.
«IQ і g — це одне й те саме»
IQ є стандартизованим тестовим показником, тоді як g — латентним фактором, що оцінюється зі структури кореляцій між кількома показниками.
«Gf і Gc — два типи людей»
Це два широкі виміри когнітивних здібностей, які співіснують у кожної людини.
«Теорія Гарднера довела, що кожна людина має свій домінантний стиль навчання»
Теорія множинних інтелектів і гіпотеза стилів навчання — різні твердження. Навіть освітнє застосування множинних інтелектів не дає підстав підбирати навчання за фіксованим «типом учня» без окремих доказів ефективності.
«Високий IQ означає високий творчий, соціальний і практичний інтелект»
Між різними когнітивними й некогнітивними характеристиками існують зв’язки, але вони не зводяться до тотожності. Один бал не описує повний профіль людини.
Практичне значення різних моделей
Для дослідника психометричні моделі дають мову, якою можна описувати структуру індивідуальних відмінностей і перевіряти гіпотези.
Для психологічної оцінки вони допомагають зрозуміти, які саме здібності представляють субтести та композитні показники. Тут важливо працювати з моделлю конкретного інструменту, а не механічно переносити популярний список «видів інтелекту» на будь-який тест.
Для освіти моделі інтелекту можуть допомагати бачити різноманітність когнітивних сильних сторін, але освітні рішення потребують окремих доказів ефективності. Теоретична привабливість моделі сама по собі не є доказом, що метод навчання, названий на її честь, покращує результати.
Для людини, яка читає власний звіт тестування, найкорисніше питання звучить не «який у мене тип інтелекту?», а «який конструкт вимірює цей показник, наскільки надійно він виміряний і для якого висновку його можна використовувати?».
Як читати різні теорії без плутанини
Спочатку визначте, що саме теорія намагається пояснити: статистичну структуру здібностей, механізм їх розвитку чи адаптивну поведінку.
Далі подивіться, якими даними вона перевіряється. Для структурних моделей особливо важливі великі психометричні вибірки та факторні порівняння. Для механістичних моделей потрібні дані, здатні розрізняти причинні пояснення. Для освітніх застосувань потрібні якісні контрольовані інтервенційні дослідження.
Потім відокремте історичний вплив від сучасного доказового статусу. Теорія може бути інтелектуально важливою, змінити мову науки й освіти, але окремі її емпіричні твердження можуть отримати слабку підтримку.
Нарешті, не переносіть терміни між моделями без уточнення. «Практичний інтелект» у Стернберга, «міжособистісний інтелект» у Гарднера і «соціальний інтелект» як самостійний конструкт мають різну історію та операціоналізацію.
Часті запитання
Яка теорія інтелекту сьогодні є основною
У психометрії найбільший вплив мають ієрархічні моделі, що поєднують загальний фактор із широкими й вузькими когнітивними здібностями. CHC є однією з центральних сучасних рамок, але наука про інтелект не зводиться до однієї завершеної теорії: окремо досліджують механізми g, розвиток, нейрокогнітивні основи та специфічні здібності.
Скільки видів інтелекту існує
Єдиного науково затвердженого числа немає. Кількість залежить від теорії та рівня аналізу. CHC описує ієрархію широких і вузьких здібностей; Гарднер запропонував вісім основних множинних інтелектів; Стернберг виділяв аналітичний, творчий і практичний аспекти. Ці переліки не можна складати в один універсальний каталог.
Що науково надійніше: g чи множинні інтелекти Гарднера
Позитивний маніфолд і загальний фактор g мають значно сильнішу психометричну підтримку. Теорія множинних інтелектів Гарднера залишається впливовою концептуально й освітньо, але автономність запропонованих інтелектів підтримана слабше.
Чи суперечить CHC фактору g
У поширених сучасних ієрархічних інтерпретаціях CHC загальний рівень і широкі здібності можуть співіснувати. Історично Горн був обережнішим щодо єдиного верхнього g, тому CHC коректніше розглядати як інтегративну сім’ю моделей, а не як абсолютно незмінну схему.
Чим Gf відрізняється від Gc
Gf пов’язаний із міркуванням у нових ситуаціях і виявленням закономірностей, тоді як Gc більше відображає набуті знання та мовно-культурний досвід. Вони пов’язані між собою і не є взаємовиключними типами.
Чи можна визначити «тип інтелекту» одним онлайн-тестом
Один короткий онлайн-тест не дає підстав робити сильний висновок про загальний когнітивний профіль. Інтерпретація залежить від валідності інструменту, норм, умов проходження та того, який саме конструкт він вимірює.
Чи є практичний інтелект окремим від загального інтелекту
Практичний інтелект є важливим поняттям у теорії Стернберга, але ступінь його психометричної незалежності від g залишається дискусійним. Це не усталений окремий фактор із таким самим статусом, як позитивний маніфолд або добре відтворювані широкі когнітивні здібності.
Чи належить емоційний інтелект до CHC
Емоційний інтелект зазвичай вивчають як окремий конструкт із власними моделями та методами вимірювання. Його не слід автоматично вставляти в перелік широких здібностей CHC.
Чи може інтелект змінюватися протягом життя
Різні когнітивні здібності мають різні вікові траєкторії. Рідинні та кристалізовані компоненти змінюються не однаково, а на результати впливають навчання, здоров’я, середовище й досвід. Тому «інтелект» як єдиний нерухомий показник є надмірним спрощенням.
Пов’язані статті
Джерела
Brody, N. (2003). Construct validation of the Sternberg Triarchic Abilities Test: Comment and reanalysis. Intelligence, 31(4), 319–329. https://doi.org/10.1016/S0160-2896(01)00087-300087-3)
Carroll, J. B. (1993). Human Cognitive Abilities: A Survey of Factor-Analytic Studies. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511571312
Cattell, R. B. (1963). Theory of fluid and crystallized intelligence: A critical experiment. Journal of Educational Psychology, 54(1), 1–22. https://doi.org/10.1037/h0046743
Deary, I. J. (2012). Intelligence. Annual Review of Psychology, 63, 453–482. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-120710-100353
Ferrero, M., Vadillo, M. A., & León, S. P. (2021). A valid evaluation of the theory of multiple intelligences is not yet possible: Problems of methodological quality for intervention studies. Intelligence, 88, 101566. https://doi.org/10.1016/j.intell.2021.101566
Flanagan, D. P., & Dixon, S. G. (2014). The Cattell-Horn-Carroll Theory of Cognitive Abilities. In Encyclopedia of Special Education. https://doi.org/10.1002/9781118660584.ese0431
Gardner, H., & Moran, S. (2006). The science of multiple intelligences theory: A response to Lynn Waterhouse. Educational Psychologist, 41(4), 227–232. https://doi.org/10.1207/s15326985ep4104_2
Horn, J. L., & Cattell, R. B. (1966). Refinement and test of the theory of fluid and crystallized general intelligences. Journal of Educational Psychology, 57(5), 253–270. https://doi.org/10.1037/h0023816
Kovacs, K., & Conway, A. R. A. (2016). Process Overlap Theory: A unified account of the general factor of intelligence. Psychological Inquiry, 27(3), 151–177. https://doi.org/10.1080/1047840X.2016.1153946
Nisbett, R. E., Aronson, J., Blair, C., Dickens, W., Flynn, J., Halpern, D. F., & Turkheimer, E. (2012). Intelligence: New findings and theoretical developments. American Psychologist, 67(2), 130–159. https://doi.org/10.1037/a0026699
Spearman, C. (1904). “General Intelligence,” objectively determined and measured. The American Journal of Psychology, 15(2), 201–292. https://doi.org/10.2307/1412107
Sternberg, R. J. (1984). Toward a triarchic theory of human intelligence. Behavioral and Brain Sciences, 7(2), 269–287. https://doi.org/10.1017/S0140525X00044629
Sternberg, R. J. (1999). The theory of successful intelligence. Review of General Psychology, 3(4), 292–316. https://doi.org/10.1037/1089-2680.3.4.292
Thurstone, L. L. (1938). Primary Mental Abilities. University of Chicago Press. https://books.google.com/books/about/Primary_Mental_Abilities.html?id=bfIkAQAAMAAJ
van der Maas, H. L. J., Dolan, C. V., Grasman, R. P. P. P., Wicherts, J. M., Huizenga, H. M., & Raijmakers, M. E. J. (2006). A dynamical model of general intelligence: The positive manifold of intelligence by mutualism. Psychological Review, 113(4), 842–861. https://doi.org/10.1037/0033-295X.113.4.842
Visser, B. A., Ashton, M. C., & Vernon, P. A. (2006). Beyond g: Putting multiple intelligences theory to the test. Intelligence, 34(5), 487–502. https://doi.org/10.1016/j.intell.2006.02.004