top of page

Психологічна енкциклопедія

Супервізія фахівців екстреної психосоціальної допомоги

3 дні тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика


Супервізія фахівців екстреної психосоціальної допомоги — це організований професійний супровід людей, які надають психологічну й психосоціальну підтримку під час катастроф, війни, евакуації, масового насильства та інших гуманітарних надзвичайних ситуацій. Вона поєднує розгляд складних випадків, розвиток практичних компетентностей, етичне осмислення рішень, вчасне виявлення ризиків для постраждалих і підтримку самих працівників. Її результатом має бути безпечніша, послідовніша та якісніша допомога людям, які переживають кризу.


У гуманітарному реагуванні супервізія потрібна психологам, психотерапевтам, соціальним працівникам, консультантам, координаторам програм, а також підготовленим неспеціалістам, якщо вони виконують визначені завдання психосоціальної підтримки. Формат, глибина та кваліфікація супервізора залежать від того, яку саме допомогу надає працівник, які ризики він зустрічає і кому повинен передавати випадки, що виходять за межі його компетенції. У системі психології гуманітарних криз і катастроф супервізія є постійним механізмом забезпечення якості роботи персоналу.


Навіщо потрібна супервізія в надзвичайній ситуації


Під час звичайної професійної роботи спеціаліст може мати час на консультацію, планування й уточнення інформації. Після обстрілу, землетрусу чи масштабної евакуації рішення часто ухвалюють швидко, а обставини безперервно змінюються. Працівник одночасно має враховувати фізичну безпеку, потреби людини, обмежені ресурси, культурний контекст, права постраждалих та доступність подальшої допомоги.


Супервізія створює регулярний простір для перевірки цих рішень. Фахівець може обговорити, чи правильно оцінив терміновість потреб, чи не перевищив власних повноважень, як організувати перенаправлення, як захистити приватність постраждалої людини й що робити, коли стандартний маршрут допомоги не працює. Водночас супервізор допомагає відстежувати системні проблеми програми: неузгоджені критерії сортування потреб, надмірне навантаження або відсутність безпечного способу звернутися по консультацію.


Міжвідомчі настанови IASC з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки під час надзвичайних ситуацій відводять окреме місце належному підбору, навчанню й підтримці персоналу. Це нормативні гуманітарні рекомендації для організації послуг. Вони визначають бажану практику, а оцінювати фактичну ефективність конкретних способів супервізії потрібно за окремими дослідженнями.


Що саме охоплює супервізія


Якість і безпека допомоги постраждалим


Клінічний або практичний розбір випадку стосується насамперед запиту людини, проведених дій, можливих ризиків і подальшого маршруту. Супервізор перевіряє, чи відповідає допомога функціям працівника. Якщо спеціаліст надає першу психологічну допомогу, предметом розбору можуть бути контакт, згода на підтримку, визначення нагальних потреб, доступ до базових послуг і безпечне перенаправлення. Психологічну першу допомогу ВООЗ визначає як людяну, підтримувальну та практичну допомогу, що поважає гідність, культуру й можливості постраждалих; її не слід представляти як універсальне лікування психічних розладів. Керівництво ВООЗ із першої психологічної допомоги також наголошує на добровільності та відмові від примусу до розповіді про травматичну подію.


Коли працівник проводить структуроване коротке психологічне втручання, супервізія додатково охоплює дотримання протоколу, послідовність зустрічей, компетентність у виконанні конкретних технік, зміни стану людини та межі застосування програми. Таку роботу слід організовувати за відповідним посібником, наприклад за навчальним керівництвом ВООЗ для індивідуального втручання PM+, а не переносити автоматично правила однієї програми на всі форми екстреної підтримки. Про місце цих підходів у гуманітарній допомозі розповідає окрема стаття про короткі доказові психологічні втручання.


Професійні компетентності


Супервізор спостерігає, як працівник слухає, запитує дозволу, пояснює варіанти підтримки, помічає ризики, співпрацює з людиною та завершує контакт. Зворотний зв’язок пов’язують із конкретною поведінкою і можливістю її вдосконалити. Корисними є моделювання розмов, рольові вправи, розбір анонімізованих ситуацій і повторне оцінювання навичок після навчання.


Ініціатива ВООЗ та ЮНІСЕФ EQUIP, описана Кортом та співавторами, створювалася саме для розвитку й оцінювання компетентностей людей, які надають психосоціальну та психологічну допомогу, зокрема працівників без повної клінічної підготовки. Збірник інструментів EQUIP 2026 року пропонує засоби оцінювання базових, дистанційних та специфічних для втручання навичок. Це сильна методична основа для супервізії, проте застосування інструменту саме по собі ще не доводить покращення всіх клінічних результатів.


Підтримка працівника та професійні межі


Робота з горем, страхом, розгубленістю, насильством і тривалим переміщенням людей створює значне емоційне та організаційне навантаження. У супервізії працівник може говорити про невизначеність, складність контакту, сумніви щодо власних дій, моральні конфлікти та потребу в підтримці. Супервізор допомагає обирати реалістичні наступні кроки, домовлятися про межі відповідальності й помічати ситуації, у яких потрібен відпочинок або інша допомога.


Водночас особиста психотерапія, медична допомога, управління кадрами й супервізія мають різні завдання. Якщо працівник переживає виражене страждання чи має ознаки стану, який потребує медичної оцінки, супервізор пропонує конфіденційний доступ до належної допомоги. Якщо організація систематично порушує безпеку, не забезпечує відпочинку або вимагає непосильного обсягу роботи, одна лише супервізійна бесіда не розв’яже організаційну проблему.


Що показують наукові дослідження


Найближче до цього запиту дослідження — систематичний огляд Abujaber та співавторів 2022 року, присвячений підтримувальній супервізії неспеціалістів, які надають допомогу в гуманітарних надзвичайних ситуаціях. Автори відібрали 11 досліджень: два кількісні, чотири зі змішаними методами та п’ять якісних. У включених роботах повідомляли переважно сприятливі результати щодо роботи персоналу, його добробуту, стійкості послуг та окремих результатів для отримувачів допомоги.


Сила цих висновків обмежена методами наявних досліджень. Лише частина робіт безпосередньо містила емоційну підтримку як компонент супервізії; жодна не оцінювала її вплив на ефективність використання ресурсів служби. Автори також відзначали перешкоди: надмірне навантаження, розосередженість працівників, небезпеку, недостатню підготовку супервізорів і складні професійні відносини. Отже, наявні дані обґрунтовують розвиток структурованої підтримувальної супервізії, але не дозволяють назвати будь-яку її форму гарантованим способом профілактики вигорання, травматизації чи психічних розладів.


Дослідження Kohrt та співавторів про EQUIP описує багаторічну розробку компетентнісного підходу, оцінювання за рольовими вправами та впровадження інструментів у різних контекстах. Воно демонструє можливість стандартизувати оцінку навичок, однак доказ щодо точності чи придатності інструменту не тотожний доказу того, що конкретний графік супервізій безпосередньо зменшує захворюваність на ПТСР або покращує всі показники гуманітарної програми.


Практичне рішення полягає в поєднанні доказів, гуманітарних стандартів і постійного локального оцінювання: чи люди отримують своєчасну підтримку, чи виявляють небезпечні ситуації, чи правильно працює перенаправлення, чи почуваються працівники достатньо підготовленими та чи є зворотний зв’язок від постраждалих.


Хто проводить супервізію та як визначити компетентність супервізора


Супервізор повинен мати компетентність у тій сфері, щодо якої надає професійний супровід. Для розбору високоризикових клінічних випадків потрібні відповідна клінічна кваліфікація й доступ до спеціалізованої системи допомоги. Для працівників, які надають базову підтримку або виконують визначений гуманітарний протокол, супервізор також має добре знати конкретні задачі, межі ролі, алгоритми безпеки, правила конфіденційності та місцеві маршрути послуг.


Практичні ознаки придатної підготовки — досвід роботи у відповідному середовищі, володіння методами спостереження й зворотного зв’язку, здатність визнавати межі власних знань, розуміння гуманітарної етики, навички роботи з командною нерівністю та вміння залучати іншого спеціаліста. Самі звання, стаж або кількість проведених консультацій не замінюють перевірки цих компетентностей.


Супервізору потрібна власна підтримка, особливо якщо він відповідає за десятки працівників у кількох небезпечних місцях. Організація має передбачити час для підготовки до зустрічей, консультації зі складних питань і можливість передати випадок старшому спеціалістові. Відсутність такого ресурсу робить супервізію формальністю, навіть коли вона є в плані проєкту.


Основні формати супервізії


Індивідуальна супервізія


Індивідуальний формат доречний для чутливих випадків, розгляду складної професійної дилеми, відпрацювання конкретних навичок або ситуації, коли працівникові потрібен захищений простір. Він дає змогу уважно оцінити обставини, але потребує окремого часу супервізора та доступного каналу зв’язку.


Групова супервізія


Групова зустріч дозволяє порівняти рішення різних працівників, узгодити стандарти й поширити практичні уроки. Для неї потрібні правила обговорення, конфіденційності, розподілу часу та відмови від приниження учасників. Замість докладного переказу історії постраждалої людини група розглядає професійне питання: наприклад, за яких ознак слід припинити консультацію і залучити медичну допомогу.


Інтервізія та наставництво


Інтервізія — взаємна колегіальна підтримка фахівців, які аналізують професійні питання на засадах рівності. Наставництво насамперед допомагає освоїти роль та інтегруватися в команду. Обидва формати можуть доповнювати супервізію. Для високоризикових рішень вони не усувають потреби в доступі до відповідально призначеного кваліфікованого спеціаліста.


Дистанційна та змішана супервізія


Під час евакуації, повітряної тривоги, порушення транспортного сполучення або роботи в кількох регіонах дистанційні консультації можуть бути єдиним практичним способом супроводу. Перед використанням такого каналу узгоджують захист повідомлень, приватність приміщення, дії за втрати зв’язку, доступність для людей з інвалідністю та правила передавання інформації. Коли немає безпечного зв’язку, краще обговорювати загальні рішення без особистих даних постраждалих.


Як організувати супервізію в гуманітарній програмі


До початку роботи: домовленість і відповідальність


Організація визначає, які саме ролі потребують супервізії, хто має право ухвалювати клінічні рішення, хто керує перенаправленням і кому працівник звертається в ситуації небезпеки. Потрібно встановити відповідальність за графік зустрічей, заміщення супервізора, захищене ведення записів та дії в неробочий час. Важливо забезпечити можливість звернутися по термінову консультацію поза плановою зустріччю.


Початкова домовленість має містити мету супроводу, межі конфіденційності, очікування від обох сторін, способи документування, порядок розв’язання конфлікту та підстави для залучення старшого фахівця. Люди повинні знати, хто має доступ до відомостей про їхню роботу і чи використовуватимуть ці відомості під час оцінювання персоналу.


Під час реагування: цикл професійного зворотного зв’язку


Робочий цикл починається з короткого опису проблеми й визначення, яке рішення потрібно ухвалити. Далі супервізор разом із працівником уточнює факти, перевіряє безпекові аспекти, звертається до застосовного протоколу, розглядає альтернативи та погоджує наступний крок. На наступній зустрічі сторони повертаються до того, як рішення спрацювало, що змінилося в умовах і яку компетентність слід тренувати.


Частоту зустрічей визначають ризики, рівень підготовки, інтенсивність роботи, кількість складних випадків та вимоги конкретного втручання. Для нових працівників і під час гострої фази може знадобитися частіший контакт; для досвідчених команд зі стабільними маршрутами — інший ритм. Універсальна формула кількості годин супервізії для всіх гуманітарних програм не випливає з наведених досліджень.


Після гострої фази: навчання на досвіді


Коли навантаження змінюється, команда аналізує повторювані труднощі, затримки в перенаправленні, випадки порушення конфіденційності, навчальні потреби й доступність допомоги для різних груп людей. Ці висновки мають впливати на програму: оновлення алгоритмів, додаткове навчання, коригування чисельності персоналу та зміни в логістиці. Супервізію доцільно пов’язувати з координацією служб психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, зберігаючи приватність окремих працівників і клієнтів.


Приклад структурованої супервізійної зустрічі


Спочатку працівник формулює питання, з яким прийшов: «Після евакуації жінка не хоче говорити про пережите, але просить допомогти зв’язатися з родичами. Чи маю я наполягати на психологічній розмові?» Супервізор уточнює фізичну безпеку, актуальні потреби, згоду, можливість встановити зв’язок і наявні служби. Далі команда розглядає підтримувальні дії, які не потребують примусового розкриття переживань.


У другій частині фахівець отримує зворотний зв’язок щодо свого способу ставити запитання й пояснювати варіанти допомоги. Якщо в описі є обставини, що потребують спеціалізованого оцінювання, узгоджують маршрут і відповідального працівника. Наприкінці формулюють короткий план: які дії виконати, що задокументувати та за яких змін звернутися по додаткову консультацію. Наведена ситуація є навчальною ілюстрацією професійного рішення.


Такий розбір повинен відповідати принципам першої психологічної допомоги ВООЗ: слухати без тиску, допомагати задовольнити практичні потреби, поважати відмову й уникати дій, що можуть посилити ризик або втрату контролю.


Супервізія підготовлених неспеціалістів


У надзвичайних ситуаціях частину чітко визначених задач виконують люди, які пройшли відповідне навчання, проте не мають клінічної спеціалізації. Їхня роль може включати встановлення контакту, надання достовірної інформації, підтримку доступу до послуг і проведення спеціально дозволених коротких втручань. Ця модель потребує ясних правил відбору, навчання, практичного оцінювання компетентностей і постійного доступу до супервізії.


Супервізія має перевіряти насамперед здатність діяти в межах підготовки: розпізнавати ситуації, коли потрібен інший спеціаліст, не давати діагнозів, не пропонувати лікування поза протоколом, не обіцяти недоступних послуг і не створювати залежності від одного працівника. У статті про допомогу силами підготовлених неспеціалістів розглянуто їхні професійні повноваження та межі.


Навіть коли працівник добре опанував певну методику, це не надає йому компетентності у психіатричній діагностиці, призначенні ліків чи самостійному веденні всіх кризових ситуацій. Для випадків із вираженим ризиком команда має використовувати визначений клінічний маршрут відповідно до гуманітарного керівництва mhGAP ВООЗ та місцевої системи медичної допомоги.


Небезпечні ситуації та правила термінового звернення


Під час супервізії особливо важливо навчати своєчасно відрізняти звичайний емоційний дистрес від ситуацій, що вимагають негайної медичної або іншої спеціалізованої оцінки. До таких ситуацій можуть належати безпосередня загроза самогубства чи тяжкого самоушкодження, виражена дезорієнтація, підозра на гострий психоз, тяжкі порушення свідомості, неврологічні симптоми, наслідки травмування голови, небезпечні соматичні прояви, а також актуальна загроза насильства чи експлуатації.


Завдання супервізора — переконатися, що працівники знають, як підтримати безпеку, кому повідомити необхідну інформацію, як забезпечити безпечний контакт із відповідною службою і як задокументувати мінімально потрібні факти. Планова супервізійна зустріч не замінює термінового медичного реагування. Якщо людина перебуває в безпосередній небезпеці, допомогу організовують негайно через чинні місцеві екстрені маршрути.


Сама наявність плачу, страху, мовчання, розгубленості чи гострої реакції після катастрофи не дозволяє встановлювати психіатричний діагноз. Супервізор повинен зупиняти практику необґрунтованих діагностичних ярликів, так само як і заперечення серйозних симптомів словами «це просто стрес».


Етичні межі, згода та конфіденційність


У супервізійній розмові використовують лише ту інформацію про постраждалу людину, без якої неможливо вирішити професійне питання. За можливості випадок знеособлюють: прибирають імена, телефони, точні адреси, інші ідентифікатори й деталі, за якими людину легко впізнати в маленькій громаді. Доступ до записів обмежують відповідно до ролей і чинних правил захисту даних.


Конфіденційність потребує пояснених заздалегідь меж, особливо коли йдеться про безпосередню небезпеку для людини, законодавчі обов’язки повідомлення чи процедури захисту від насильства. Питання згоди, безпеки й перенаправлення не можна вирішувати лише виходячи зі зручності організації. Для дітей, людей з інвалідністю, постраждалих від сексуального насильства або осіб, які залежать від гуманітарної допомоги, потрібні додаткові гарантії доступності, гідності й захисту.


Супервізія також має виявляти зловживання владою всередині допоміжних відносин. Якщо працівник пропонує неофіційний обмін послугами, тисне на людину з метою отримати інформацію, порушує особисті межі чи використовує становище постраждалого, це предмет відповідного захисного реагування й організаційного розслідування. Звичайне професійне обговорення не замінює механізмів повідомлення про порушення та захисту заявника.


Супервізія, психологічний дебрифінг і підтримка після критичного інциденту


Слід розрізняти супервізійний аналіз роботи та психологічний дебрифінг після травматичної події. Професійний розбір зосереджується на діях, якості послуг, маршрутах безпеки та навчальних висновках; він може враховувати почуття учасників і поважає їхній вибір щодо особистого розкриття переживань.


Обов’язкове відтворення травматичних деталей усіма членами команди або односеансове примусове емоційне обговорення не є обґрунтованою універсальною профілактикою ПТСР. Працівникам після критичного інциденту потрібні насамперед фізична безпека, зрозуміла інформація, практична підтримка, можливість відпочинку, добровільний доступ до допомоги та належне реагування на високі ризики. Керівництво ВООЗ із першої психологічної допомоги застерігає від тиску з вимогою розповідати про травматичний досвід.


Супервізор може допомогти команді проаналізувати організаційні рішення після складної події: чи були зрозумілими ролі, чи спрацював зв’язок, чи знали всі процедури евакуації, чи залишився простір для відпочинку. Питання особистого психологічного відновлення розглядають із повагою до автономії людини та з можливістю отримати окрему професійну допомогу.


Правове регулювання супервізії в Україні


В Україні постанова Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2026 року № 993 затвердила Положення про супервізію у сфері психічного здоров’я; воно набрало чинності 8 серпня 2026 року. Положення визначає основні вимоги, принципи, поняття супервізора та інтервізії, а також організаційні рамки супроводу фахівців. Серед закріплених принципів — добровільність, етичність, конфіденційність, партнерство, професійна відповідність та орієнтація на розвиток.


При організації супервізії українська служба має перевірити, чи поширюється це Положення саме на відповідні посади, вид професійної діяльності й організаційну ситуацію. Воно стосується сфери психічного здоров’я та містить окреме застереження щодо педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти. Гуманітарний проєкт, у якому беруть участь психологи, соціальні працівники, волонтери й медики, може одночасно підпадати під різні вимоги до кваліфікації, захисту даних і професійних повноважень.


Організаціям доцільно узгодити положення про супервізію, внутрішні протоколи безпеки, посадові інструкції та вимоги донорів або профільних гуманітарних стандартів. Внутрішня процедура повинна давати відповідь, до кого можна звернутися по допомогу у складному випадку, хто відповідальний за рішення та що відбувається, якщо безпечна практика вимагає термінової зміни маршруту.


Якість супервізії: що реально вимірювати


Кількість проведених зустрічей — корисний показник доступності супроводу, але він не показує його змісту й користі. Більш змістовне оцінювання включає регулярність доступу до супервізора, долю працівників, які мають робочий маршрут консультації, якість виконання конкретних навичок, відповідність протоколу та своєчасність розпізнавання ситуацій для перенаправлення.


Окремо можна аналізувати знеособлені випадки затримок у наданні допомоги, помилки маршрутизації, потреби в додатковому навчанні, причини відмови від послуг та відгуки отримувачів підтримки. Для оцінки добробуту персоналу важливо враховувати робоче навантаження й умови безпеки, оскільки їхні зміни можуть впливати на стан працівників незалежно від супервізії. Принципи загальної оцінки гуманітарних послуг детальніше викладено в матеріалі про результативність програм психосоціальної підтримки.


Оцінювання не повинно стимулювати приховування складних випадків. Якщо працівника карають за кожне звернення по консультацію або кожну визнану помилку, система втрачає здатність навчатися. Безпечна культура зворотного зв’язку поєднує професійну відповідальність із можливістю вчасно говорити про ризики, уточнювати сумніви та виправляти організаційні недоліки.


Типові помилки в організації супервізії


Перша помилка — проводити зустрічі лише як адміністративний звіт про кількість консультацій. За такого підходу працівник не отримує відповідей на професійні питання, а супервізор не бачить небезпечних рішень. Друга — використовувати супервізію для контролю особистої лояльності, приниження або примусу до розкриття власних переживань.


Третя помилка — призначати супервізора, компетентність якого не відповідає втручанню. Досвід у загальному консультуванні не гарантує вміння оцінювати спеціалізовану роботу з дітьми, тяжкими психічними станами чи ризиком насильства. Четверта — покладатися лише на разове навчання без подальшого зворотного зв’язку. П’ята — планувати супервізію без часу в робочому графіку, захищеного зв’язку або можливості термінової консультації.


Огляд Abujaber та співавторів описав проблеми надмірного навантаження, підготовки супервізорів, безпеки та професійних відносин як реальні перешкоди впровадженню підтримувальної супервізії в гуманітарних умовах. Тому її якість залежить і від структури всієї програми, і від конкретних навичок супервізора.


Практичний орієнтир для керівника програми


Перш ніж запускати супервізійний процес, керівник повинен отримати ясні відповіді на кілька запитань. Хто саме надає які послуги? Чи є компетентний супервізор для кожної групи завдань? Як новий працівник підтверджує свої навички? Куди звернутися в ситуації безпосередньої небезпеки? Як захищаються відомості постраждалих? Яким способом працівник може оскаржити некоректні дії супервізора? Як уроки складних випадків перетворюються на зміни протоколів?


Ці відповіді варто закріпити в короткому робочому порядку та регулярно переглядати. У програмі із швидкою зміною команди особливо важливі навчання новачків, передавання інформації між змінами та підтримка працівників у віддалених пунктах. Пріоритетом залишається доступна консультація тоді, коли рішення ще можна змінити й запобігти шкоді.


Поширені запитання


Чи потрібна супервізія досвідченому гуманітарному психологу?


Так. Досвід зменшує потребу в поясненні базових навичок, але не усуває складних професійних рішень, етичних дилем, нових ризиків і потреби в незалежному розгляді практики. Формат супроводу підбирають відповідно до реальних завдань, компетентності й умов роботи.


Чи може волонтер отримувати супервізію?


Так, якщо його гуманітарна роль передбачає визначені завдання підтримки людей і організація забезпечує відповідного супервізора. При цьому супервізія не надає волонтерові клінічних повноважень і не замінює навчання, оцінювання компетентностей чи узгодженого порядку перенаправлення.


Чим інтервізія відрізняється від супервізії?


Інтервізія будується на взаємному розгляді питань колегами. Супервізія передбачає визначену відповідальність особи, яка здійснює професійний супровід і володіє відповідною компетентністю. Обидві форми можуть співіснувати в одній службі, але складні випадки потребують чіткої відповідальності за фахове рішення.


Скільки разів на місяць потрібна супервізія?


Частоту визначають вимоги конкретного втручання, рівень підготовки працівника, характер навантаження та доступність термінових консультацій. Узгоджений графік потрібно доповнити способом отримати допомогу поза плановою зустріччю. Єдиної науково обґрунтованої частоти для всіх гуманітарних завдань немає.


Чи має працівник розповідати супервізорові про власні травматичні переживання?


Працівник може обговорити свій стан настільки, наскільки це доречно для професійної підтримки й наскільки він готовий. Примус до особистої розповіді суперечить принципам поваги до автономії та належної кризової допомоги. Якщо людині потрібна особиста психологічна або медична допомога, для цього забезпечують окремий шлях.


Чи можна вважати супервізію профілактикою ПТСР у рятувальників?


Супервізія може сприяти професійній підтримці та безпечнішій практиці, але наявні дослідження не дають підстав гарантувати профілактику ПТСР у кожного працівника. Захист психічного здоров’я потребує ширшої організаційної системи: безпеки, адекватного навантаження, відпочинку, підтримки колег і доступної спеціалізованої допомоги.


Пов’язані статті




Супервізія психолога: як працює та захищає клієнта — загальні засади супервізії поза специфікою надзвичайних ситуацій.


Координація служб ПЗПСП у гуманітарному реагуванні — міжорганізаційна відповідальність і взаємодія служб.


Короткі доказові психологічні втручання в гуманітарних кризах — вимоги до втручань, які можуть виконувати підготовлені працівники.



Джерела


Abujaber, N., Vallières, F., McBride, K. A., Sheaf, G., Blum, P. T., Wiedemann, N., & Travers, Á. (2022). Examining the evidence for best practice guidelines in supportive supervision of lay health care providers in humanitarian emergencies: A systematic scoping review. Journal of Global Health, 12, 04017. https://doi.org/10.7189/jogh.12.04017


Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. https://www.who.int/publications-detail-redirect/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings


Кабінет Міністрів України. (2026). Постанова від 6 серпня 2026 року № 993 «Про затвердження Положення про супервізію». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993-2026-%D0%BF


Kohrt, B. A., Pedersen, G. A., Schafer, A., et al. (2025). Competency-based training and supervision: Development of the WHO-UNICEF Ensuring Quality in Psychosocial and Mental Health Care (EQUIP) initiative. The Lancet Psychiatry, 12(1), 67–80. https://doi.org/10.1016/S2215-0366(24)00183-400183-4)


World Health Organization. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide: Clinical Management of Mental, Neurological and Substance Use Conditions in Humanitarian Emergencies. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548922


World Health Organization. (2025). Problem Management Plus (PM+) psychological intervention for individuals: Training manual. https://www.who.int/publications/i/item/9789240109926


World Health Organization & United Nations Children’s Fund. (2026). Ensuring Quality in Psychosocial and Mental Health Care (EQUIP): Compendium of competency assessment tools. https://www.who.int/publications/i/item/9789240121041


World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548205

 
 
bottom of page