Стратегічна сімейна терапія: модель Гейлі—Маданес, техніки та сучасна наукова оцінка

3 вер.

Читати 12 хв

Оновлено: 3 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика

Стратегічна сімейна терапія — це короткострокова проблемно-фокусована традиція сімейної психотерапії, у якій труднощі розглядають через повторювані послідовності взаємодії, розподіл впливу в сім’ї та способи реагування, що мимоволі підтримують проблему. Найвідомішою історичною лінією підходу стала модель Джея Гейлі та Клоє Маданес.

Від самого початку важливо розрізнити три споріднені, але різні напрями. Класична стратегічна сімейна терапія Гейлі—Маданес сформувалася у другій половині ХХ століття. Короткострокова стратегічна сімейна терапія, або Brief Strategic Family Therapy (BSFT), є пізнішою протоколізованою моделлю Хосе Шапочника й Ольги Ервіс для дітей, підлітків та їхніх сімей. Короткострокова стратегічна терапія Джорджо Нардоне й Пола Вацлавіка — окрема гілка, що розвинулася з традиції Пало-Альто. Ці назви історично пов’язані, проте не є взаємозамінними.

Центральна ідея стратегічної сімейної терапії: проблема існує не лише як властивість окремої людини. Її можуть підтримувати повторювані способи реагування між людьми. Терапія прагне змінити саме цю послідовність.

Що таке стратегічна сімейна терапія

У стратегічному підході терапевт працює насамперед із конкретною проблемою, яку сім’я хоче змінити. Його цікавить не лише питання «чому це виникло?», а й «що відбувається зараз, коли проблема повторюється?».

Наприклад, якщо батьки дедалі суворіше контролюють підлітка, а підліток у відповідь дедалі більше приховує своє життя, кожна сторона може сприймати власну поведінку як необхідну реакцію на поведінку іншої. Утворюється замкнений цикл: контроль посилює приховування, приховування посилює контроль.

Стратегічна терапія намагається описати такий цикл досить конкретно, щоб його можна було змінити. Терапевтична робота тому часто орієнтована на спостережувані взаємодії, цілі, завдання та перевірку того, що відбувається після зміни поведінки.

Це відрізняє підхід від моделей, у яких основна увага зосереджена на тривалому дослідженні внутрішньої історії окремої людини. Водночас стратегічна терапія не заперечує значення особистого досвіду: вона просто ставить у центр питання про те, як проблема підтримується в теперішній взаємодії.

Як виник стратегічний підхід

Історія стратегічної сімейної терапії пов’язана з дослідницьким середовищем Пало-Альто, роботами Грегорі Бейтсона, Дона Джексона, Джона Вікленда та Джея Гейлі, а також із клінічною практикою психіатра Мілтона Г. Еріксона.

У 1950-х роках дослідники проєкту Бейтсона вивчали комунікацію й те, як повідомлення набувають значення у взаємодії. Одним із продуктів цього середовища стала історична гіпотеза подвійного зв’язку. Сьогодні її не слід подавати як доведену причину шизофренії, але для історії сімейної терапії вона важлива як приклад переходу від пошуку причин «усередині» людини до аналізу відносин і комунікаційного контексту.

Гейлі також роками спостерігав за роботою Мілтона Еріксона й аналізував його короткі, цілеспрямовані та нерідко непрямі терапевтичні втручання. Цей вплив особливо помітний у книзі Гейлі Uncommon Therapy.

У 1960–1970-х роках стратегічний підхід став оформлюватися як окрема клінічна традиція. Гейлі працював у Mental Research Institute, був першим редактором журналу Family Process, а згодом приєднався до Philadelphia Child Guidance Clinic, де працював поруч із Сальвадором Мінухіним. Цей період став важливим місцем взаємовпливу стратегічної та структурної сімейної терапії.

Джей Гейлі та Клоє Маданес

Джей Гейлі є одним із ключових розробників і популяризаторів стратегічної лінії сімейної терапії. Його книги Strategies of Psychotherapy (1963) і Problem-Solving Therapy (1976) систематизували проблемно-орієнтовану логіку роботи, увагу до поведінкових послідовностей, директив та відповідальності терапевта за організацію терапії.

Клоє Маданес стала самостійною центральною постаттю цього напряму. Разом із Гейлі вона співзаснувала Family Therapy Institute of Washington, а її праці розвивали стратегічну сімейну терапію, приділяючи особливу увагу взаємозв’язку симптомів, турботи, влади, ієрархії та сімейних стосунків.

Тому точніше говорити про традицію Гейлі—Маданес, а не приписувати всю стратегічну сімейну терапію одному автору. Існували й інші стратегічні лінії, зокрема підходи, пов’язані з Mental Research Institute та подальшою короткостроковою стратегічною терапією.

Проблема як повторювана послідовність

Для стратегічного терапевта важливо не лише назвати проблему, а й побачити її послідовність.

Хто першим реагує? Що робить інша людина у відповідь? Що відбувається далі? Який крок повертає сім’ю до початкової точки? Які спроби виправити ситуацію насправді підтримують її?

Це можна уявити як ланцюг:

тривога дитини → надмірне заспокоєння батьків → коротке полегшення → ще більша залежність від заспокоєння → нова тривога.

У такій моделі терапевтична ціль полягає не в тому, щоб оголосити когось «винним», а в тому, щоб знайти змінну частину послідовності. Якщо змінюється один ключовий елемент взаємодії, весь цикл може перебудуватися.

Саме ця логіка — «змінити те, що підтримує проблему» — стала однією з найвпливовіших спадщин стратегічних шкіл.

Ієрархія, коаліції та влада

Гейлі багато уваги приділяв тому, як у сім’ї організовані вплив, відповідальність і поколіннєві ролі. Його цікавили ситуації, коли правила ухвалення рішень стають неясними, коли дитина фактично опиняється в центрі конфлікту дорослих або коли члени сім’ї утворюють стійкі коаліції.

Ці питання частково зближували його зі структурною терапією Мінухіна. Проте моделі не тотожні. Структурна терапія описує сімейну організацію через підсистеми, межі, ієрархію та перебудову структури. Стратегічна терапія більше концентрується на конкретній проблемі, послідовності дій навколо неї та цілеспрямованій стратегії зміни.

Сучасному читачеві важливо також бачити межу історичної мови про «владу». У терапії влада не може виправдовувати примус. Робота має враховувати добровільність, безпеку, право кожної людини на приватність і можливість відмовитися від запропонованого втручання.

Як формулюють терапевтичну мету

Стратегічна терапія тяжіє до конкретних і перевірюваних цілей.

Замість абстрактного «поліпшити стосунки» терапевт може допомогти сім’ї визначити, що саме має змінитися: батьки перестають щовечора перевіряти телефон підлітка; подружжя навчається обговорювати фінансове рішення без крику; дитина повертається до самостійного засинання; конфлікт перестає втягувати третього члена сім’ї.

Конкретність дає змогу відстежувати результат. Водночас сучасна практика потребує, щоб мета була узгоджена з клієнтами, а не нав’язана терапевтом.

Питання «хто хоче якої зміни?» особливо важливе, коли члени сім’ї приходять із різними очікуваннями.

Що робить терапевт на сесії

Класична стратегічна терапія є активним підходом. Терапевт не обмежується слуханням і відображенням переживань. Він організовує розмову, уточнює послідовність подій, формулює гіпотези про те, що підтримує проблему, і пропонує способи змінити взаємодію.

Початкова зустріч зазвичай спрямована на кілька завдань: почути визначення проблеми від різних членів сім’ї, з’ясувати, коли вона виникає, описати типову послідовність, побачити попередні спроби розв’язання та домовитися про мету терапії.

У класичних текстах Гейлі терапевт бере значну відповідальність за напрям роботи. Сучасна клінічна етика додає до цього принцип співпраці: активність терапевта має поєднуватися з поінформованою згодою, прозорістю та повагою до автономії клієнтів.

Директиви й домашні завдання

Одна з найбільш упізнаваних рис стратегічного підходу — директиви: конкретні завдання, які сім’я виконує між зустрічами або під час сесії.

Директива може бути прямою: домовитися про визначений час для обговорення конфліктної теми, змінити порядок реагування на певну поведінку, передати конкретну відповідальність іншому членові сім’ї.

Її сенс не в самому «домашньому завданні». Завдання має змінити послідовність взаємодії або дати терапевту інформацію про те, як ця система реагує на нове правило.

Сучасний терапевт має пояснювати мету завдання достатньо ясно, оцінювати його безпечність і не використовувати директиву як тест на слухняність.

Переформулювання проблеми

Переформулювання змінює значення поведінки без заперечення самого факту.

Наприклад, надмірний контроль можна побачити не лише як «домінування», а і як невдалу спробу захистити близьку людину. Відсторонення може бути не тільки «байдужістю», а способом уникнути конфлікту, який людина не вміє витримувати.

Таке нове пояснення інколи зменшує взаємні звинувачення і відкриває простір для іншої поведінки.

Переформулювання не повинно виправдовувати насильство, приниження чи примус. Якщо поведінка створює загрозу, першочерговими є безпека й відповідальність, а не пошук «позитивного наміру».

Парадоксальні втручання

Історично стратегічні терапевти відомі парадоксальними втручаннями: завданнями або висловлюваннями, що несподівано змінювали звичну логіку проблеми. До них могли належати приписування симптоматичної поведінки, зміна часу її появи або пропозиція навмисно відтворити певну взаємодію.

Такі техніки стали частиною образу стратегічної терапії в популярних переказах, але зводити весь підхід до «парадоксів» помилково.

Парадоксальне завдання — не універсальна сучасна техніка. Воно потребує чіткого клінічного обґрунтування, розуміння ризиків і контексту. У ситуаціях насильства, гострої небезпеки, психічної кризи або значної нерівності влади провокативні чи непрозорі втручання можуть бути неприйнятними.

Життєвий цикл сім’ї

Гейлі пов’язував чимало труднощів із переходами між етапами сімейного життя: створенням пари, народженням дітей, початком школи, підлітковим віком, відокремленням дорослих дітей, старінням.

Перехід змінює правила, ролі та відповідальність. Сімейна система, яка добре працювала на попередньому етапі, може застрягнути, якщо старі способи організації вже не відповідають новим завданням.

У стратегічній логіці симптом іноді розглядався як частина такого невдалого переходу. Сьогодні це варто використовувати як можливу системну гіпотезу, а не як універсальне пояснення психологічного чи психіатричного стану.

Чим стратегічна терапія відрізняється від структурної

Структурна сімейна терапія Сальвадора Мінухіна й стратегічна терапія історично впливали одна на одну, особливо під час спільної роботи Гейлі та Мінухіна у Philadelphia Child Guidance Clinic.

Структурний терапевт запитує: як організована сім’я, де проходять межі, які існують підсистеми та ієрархії, як можна перебудувати взаємодію безпосередньо на сесії?

Стратегічний терапевт запитує: яка саме послідовність підтримує конкретну проблему, які спроби розв’язання її закріплюють і яка цілеспрямована зміна може порушити цей цикл?

У реальній практиці межі між школами часто були проникними. Саме тому коректніше говорити про різні концептуальні акценти, а не про абсолютно ізольовані системи.

Чим вона відрізняється від моделі Вірджинії Сатир

Вірджинія Сатир представляє іншу лінію історії сімейної терапії. Її підхід більше орієнтований на переживання, самоцінність, емоційну відкритість і способи комунікації.

Гейлі—Маданес більше концентруються на організації проблемної взаємодії та способах її стратегічної зміни.

Обидві традиції працюють із сімейною взаємодією, але відрізняються мовою, роллю терапевта й механізмом змін.

Чим вона відрізняється від терапії, сфокусованої на розв’язанні

Терапія, сфокусована на розв’язанні, пов’язана насамперед зі Стівом де Шейзером та Інсу Кім Берг. Вона виросла в ширшому контексті короткострокових системних підходів, однак змістила центр уваги з аналізу проблемної послідовності на винятки, бажане майбутнє, ресурси й ознаки вже можливого рішення.

Стратегічна терапія частіше запитує: «Що підтримує проблему і як змінити цю послідовність?»

Терапія, сфокусована на розв’язанні, частіше запитує: «Як виглядатиме бажана зміна і що з цього вже інколи відбувається?»

Чим вона відрізняється від емоційно-фокусованої терапії

Емоційно-фокусована терапія, пов’язана із Сью Джонсон, пояснює проблеми пари через цикли емоційної взаємодії та потреби прив’язаності. Терапевт допомагає партнерам розпізнати негативний цикл, отримати доступ до глибших емоцій і сформувати безпечнішу взаємну доступність.

Стратегічна терапія історично менше зосереджувалася на опрацюванні емоційного досвіду і більше — на зміні послідовностей поведінки, правил, відповідей і спроб розв’язання.

Це ще один приклад того, чому словосполучення «сімейна терапія» не означає один метод.

BSFT — окрема модель, а не сучасна назва терапії Гейлі

Короткострокова стратегічна сімейна терапія, або Brief Strategic Family Therapy (BSFT), була розроблена Хосе Шапочником, Ольгою Ервіс та їхньою командою. Її розвиток почався у 1970-х роках у роботі з дітьми, підлітками та сім’ями.

BSFT поєднала вплив структурної сімейної терапії Мінухіна зі стратегічною школою, зокрема ідеями Гейлі. Згодом вона стала окремою протоколізованою моделлю з навчальними матеріалами, дослідженнями залучення сімей до лікування та рандомізованими випробуваннями.

Тому доказовість BSFT не можна автоматично переносити на класичну стратегічну терапію Гейлі—Маданес. Спорідненість походження не робить ці моделі одним і тим самим втручанням.

Що показало велике дослідження BSFT

Одне з найважливіших випробувань BSFT було проведене у восьми громадських лікувальних установах і включало 480 підлітків та їхні сім’ї. Дослідники порівнювали BSFT зі звичайним лікуванням, яке надавали ці установи.

Результат був змішаним і тому особливо показовим для правильної інтерпретації доказів.

BSFT значно краще залучала сім’ї до лікування, краще утримувала їх у терапії та дала кращі показники сімейного функціонування за оцінками батьків. Водночас дослідження не виявило загальної різниці між групами в траєкторіях самооціненого вживання наркотиків підлітками; окрема кінцева міра кількості днів уживання була кращою у BSFT.

Тобто коректний висновок не звучить як «BSFT доведено краща за все інше». Дослідження підтримує конкретні переваги моделі — насамперед залучення, утримання і певні сімейні результати — за одночасно складнішої картини щодо вживання речовин.

Що відомо про сімейні втручання загалом

Сучасна доказова база сімейної психотерапії не зводиться до однієї школи.

Для підлітків із проблемним уживанням психоактивних речовин огляди включають кілька сімейних моделей із дослідницькою підтримкою, серед них BSFT, функціональну сімейну терапію, багатовимірну сімейну терапію та мультисистемну терапію.

Для психозу сучасний Cochrane-огляд показує, що сімейні втручання можуть зменшувати ризик рецидиву та навантаження на близьких, хоча впевненість у різних результатах неоднакова. NICE рекомендує структуровані сімейні втручання для частини людей із психозом і шизофренією.

Для розладів харчової поведінки у дітей і підлітків NICE рекомендує конкретні сімейні методи для нервової анорексії та нервової булімії.

Усі ці приклади підтверджують цінність сімейного формату, але не є доказом ефективності саме класичної моделі Гейлі—Маданес. У науковій оцінці завжди потрібно називати конкретний протокол, популяцію та результат.

Сучасна наукова оцінка класичної моделі

Класична стратегічна сімейна терапія має велике історичне значення, але її не слід описувати так, ніби вона є одним стандартизованим сучасним протоколом із єдиним набором рандомізованих випробувань.

Школа формувалася як клінічна традиція, а її техніки, формулювання і стиль змінювалися між авторами та установами. Частина її ідей увійшла до пізніших моделей, які досліджувалися окремо.

Тому сучасна оцінка має два рівні. На історичному рівні стратегічна терапія істотно вплинула на короткострокову, системну й сімейну психотерапію. На рівні доказів потрібно перевіряти не назву історичної школи, а конкретне сучасне втручання: для кого воно призначене, як описане в протоколі, з чим порівнювалося і які результати отримано.

Саме так можна одночасно визнати внесок Гейлі—Маданес і не приписати їхній моделі дані, отримані для BSFT чи інших сімейних програм.

Обмеження й критика

Активний стиль стратегічного терапевта має сильні сторони: він допомагає швидко конкретизувати проблему й не дозволяє терапії перетворитися на нескінченне обговорення без зміни поведінки.

Той самий стиль створює ризики. Терапевт може переоцінити власну гіпотезу, недостатньо врахувати суб’єктивний досвід членів сім’ї або побачити «функцію» там, де потрібне пряме визнання травми, насильства, нейророзвиткових особливостей, психіатричного чи соматичного стану.

Історичні стратегічні тексти також відбивають іншу епоху професійної етики та інше уявлення про авторитет терапевта. Сучасна практика потребує більшої прозорості, спільного формулювання цілей і чіткої згоди на втручання.

Безпека, насильство і нерівність влади

Не кожну сімейну проблему слід опрацьовувати спільною сесією.

За наявності насильства, примусу, переслідування або страху відкрито говорити в присутності партнера чи родича спільний формат може бути небезпечним. У таких випадках пріоритетом стають оцінка безпеки, конфіденційна розмова, підтримка постраждалої людини та відповідні спеціалізовані служби.

ВООЗ наголошує на підтримці, що враховує травматичний досвід і потреби постраждалої людини, а також на оцінюванні поточної безпеки.

Терапевтична мова про «взаємний цикл» не повинна розмивати відповідальність за насильство. Насильницька дія залишається відповідальністю того, хто її чинить.

Кому може бути корисний сімейний формат

Сімейний формат може бути корисним, коли проблема справді пов’язана з взаємодією і кілька членів сім’ї готові брати участь у змінах. Це можуть бути повторювані конфлікти, труднощі з правилами й межами, суперечки навколо автономії підлітка, сімейні переходи, труднощі співбатьківства або ситуації, де реакції близьких суттєво впливають на перебіг проблеми.

Водночас сімейна терапія не замінює психіатричної чи медичної допомоги, коли вона потрібна. За тяжких симптомів, ризику самопошкодження, психозу, залежності, розладу харчової поведінки або гострої кризи план допомоги може включати кількох фахівців і конкретні методи, рекомендовані для відповідного стану.

Як обрати терапевта

Назва методу сама по собі не гарантує якості роботи.

Варто запитати фахівця про освіту, підготовку саме в сімейній або парній терапії, досвід роботи з вашою проблемою, спосіб формулювання цілей, політику конфіденційності та те, як він оцінює безпеку.

Якщо терапевт використовує директиви чи незвичні поведінкові завдання, ви можете запитати, навіщо вони потрібні, яких результатів очікують і які є альтернативи.

Для пошуку фахівця можна скористатися каталогом психологів Українського психологічного ХАБу. Якщо вас цікавить саме робота з парою або сім’єю, корисно також прочитати матеріал про сімейного психолога онлайн.

Короткострокова стратегічна терапія Нардоне—Вацлавіка

Brief Strategic Therapy, пов’язана з Джорджо Нардоне та Полом Вацлавіком, має спільне історичне коріння з традицією Пало-Альто, але є окремою пізнішою моделлю.

Нардоне й Вацлавік розвивали її як еволюцію короткострокового підходу Mental Research Institute. У центрі також стоять повторювані спроби розв’язання, що підтримують проблему, і цілеспрямоване порушення цих механізмів.

Проте Brief Strategic Therapy не слід використовувати як англійський синонім Strategic Family Therapy Гейлі—Маданес. Це різні історичні гілки з різними авторами, школами, навчальними традиціями та сучасними дослідницькими програмами.

Значення стратегічної терапії для сучасної психології

Вплив стратегічної сімейної терапії більший за долю конкретних історичних технік.

Вона допомогла закріпити кілька ідей, які стали звичними для багатьох сучасних напрямів: проблему можна аналізувати в контексті взаємодії; спроба розв’язання іноді підтримує проблему; терапевтичну мету корисно робити конкретною; зміна поведінки може змінювати систему відносин; коротка терапія не обов’язково є поверховою.

Водночас сучасна психотерапія змінила спосіб застосування цих принципів. Більше уваги приділяють спільному ухваленню рішень, доказам для конкретних протоколів, культурному контексту, травматичному досвіду, ризикам насильства й автономії клієнта.

Саме в такому прочитанні стратегічна терапія зберігає своє місце в каноні: як одна з ключових історичних лабораторій системного мислення і водночас як джерело ідей, які сьогодні потребують точного контексту та сучасної клінічної перевірки.

Поширені запитання

Що таке стратегічна сімейна терапія?

Це короткострокова проблемно-фокусована традиція сімейної психотерапії, яка досліджує повторювані послідовності взаємодії та способи реагування, що підтримують конкретну проблему, а потім цілеспрямовано змінює ці послідовності.

Хто створив стратегічну сімейну терапію?

Стратегічна сімейна терапія має кілька історичних гілок, тому її некоректно приписувати одному засновнику. Джей Гейлі був одним із ключових розробників і популяризаторів стратегічної лінії, а Клоє Маданес стала центральною авторкою й розвинула власну стратегічну модель.

Чи є BSFT тим самим методом, що терапія Гейлі—Маданес?

Ні. Brief Strategic Family Therapy (BSFT) — окрема пізніша протоколізована модель, співрозроблена Хосе Шапочником та Ольгою Ервіс. Вона поєднала структурні й стратегічні впливи та має власну дослідницьку базу.

Чи використовують парадоксальні завдання сьогодні?

Парадоксальні втручання є частиною історичної стратегічної традиції, але не універсальним сучасним стандартом. Їх застосування потребує чіткого клінічного обґрунтування, згоди, оцінки ризиків і безпеки; у ситуаціях насильства, примусу або гострої кризи такі втручання можуть бути неприйнятними.

Чи має стратегічна сімейна терапія доказову базу?

Для класичної моделі Гейлі—Маданес доказову базу не варто описувати як єдиний масив випробувань стандартизованого протоколу. Сильніші сучасні дані існують для окремих пізніших сімейних моделей і втручань, зокрема BSFT та спеціалізованих сімейних програм для певних станів. Ці результати не можна автоматично переносити на класичну стратегічну терапію.