Сью Джонсон: емоційно-фокусована терапія, прив’язаність і внесок у психотерапію
Сью Джонсон (Susan M. Johnson; 19 грудня 1947 — 23 квітня 2024) — канадська клінічна психологиня британського походження, дослідниця психотерапії та одна з ключових постатей сучасної терапії пар. У 1980-х роках вона разом із психологом Леслі С. Грінбергом розробляла ранню модель емоційно-фокусованої терапії пар. У подальші десятиліття Джонсон стала основною розробницею окремої прив’язанісно орієнтованої лінії Emotionally Focused Therapy, у якій теорія прив’язаності стала центральною рамкою для розуміння близьких стосунків і терапевтичних змін.
Її значення для психології полягає не в одній популярній формулі про кохання. Джонсон з’єднала три великі традиції — експерієнційну роботу з емоціями, системне бачення взаємодії та теорію прив’язаності — у структурований клінічний підхід. Вона також послідовно будувала дослідницьку програму навколо цієї моделі: від ранніх досліджень результатів терапії пар до робіт про механізми змін, травми прив’язаності, психометричні інструменти та нейробіологічні кореляти соціальної безпеки.
Канонічне розрізнення: рання емоційно-фокусована терапія пар була спільною розробкою Сью Джонсон і Леслі Грінберга. Сучасна прив’язанісно орієнтована лінія EFT, пов’язана з ICEEFT, була надалі систематично розвинена Джонсон і її колегами. Тому коректно називати її основною розробницею цієї сучасної лінії, а не одноосібною авторкою всього напряму.
Хто така Сью Джонсон
Сью Джонсон народилася 19 грудня 1947 року. Вона виросла в Кенті, Англія, здобула першу університетську освіту в Університеті Галла, а згодом переїхала до Канади. У Ванкувері Джонсон завершила магістерську підготовку та докторську освіту в Університеті Британської Колумбії. Її докторська дисертація 1984 року була присвячена порівнянню експерієнційного та поведінкового підходів у подружній терапії — темі, з якої безпосередньо виросла рання дослідницька програма EFT.
Основна академічна кар’єра Джонсон була пов’язана з Канадою. Вона працювала в Університеті Оттави, де згодом отримала статус професорки-емеритки клінічної психології, а також обіймала посаду заслуженої дослідницької професорки (Distinguished Research Professor) у програмі шлюбної та сімейної терапії Alliant International University у Сан-Дієго. Вона заснувала International Centre for Excellence in Emotionally Focused Therapy — ICEEFT, який став міжнародним центром навчання, сертифікації та дослідження її версії EFT.
23 квітня 2024 року Сью Джонсон померла. Її професійна спадщина на той момент уже виходила далеко за межі терапії пар: EFT була поширена на індивідуальну й сімейну роботу, а її популярні книжки зробили мову дорослої прив’язаності частиною масової розмови про близькість, конфлікт і безпеку у стосунках.
Яку проблему вона намагалася розв’язати
Вихідна проблема Джонсон була практичною: чому деякі пари роками повторюють той самий конфлікт, хоча обидва партнери здатні детально пояснити, що саме їх не влаштовує? Для ранньої EFT було недостатньо навчити пару правилам комунікації або домовитися про справедливіший обмін поведінкою. Джонсон і Грінберг звернули увагу на те, що за повторюваним конфліктом часто стоять сильні емоційні реакції та взаємно підсилювані патерни контакту.
У такій перспективі предметом терапії стає не пошук винного партнера, а цикл взаємодії. Один може наполегливо вимагати контакту, критикувати або переслідувати розмовою; інший — захищатися, замовкати чи віддалятися. Реакція кожного стає сигналом небезпеки для іншого, і цикл сам себе підтримує. Це системне розрізнення стало одним із найстійкіших елементів підходу: проблему локалізують у повторюваній організації взаємодії, а не в одному «поганому» учаснику стосунків.
Спільний початок із Леслі Грінбергом
Історія EFT починається зі спільної роботи Сью Джонсон і Леслі С. Грінберга в Канаді. У 1985 році вони опублікували одне з ранніх досліджень результатів — Emotionally Focused Couples Therapy: An Outcome Study у Journal of Marital and Family Therapy. Пари проходили період очікування, після якого отримували вісім сесій терапії; значущі зміни з’являлися після лікувального етапу, а не під час очікування. За сучасними стандартами це невелике раннє дослідження і воно саме по собі не встановлює ефективність методу, але воно важливе як первинний документ формування підходу.
У 1988 році Грінберг і Джонсон видали монографію Emotionally Focused Therapy for Couples. Вона систематизувала теоретичні засади, клінічні прийоми та роботу з емоційним досвідом у парі. Саме ця спільна бібліографічна історія є підставою не приписувати початок EFT одній людині.
Чому Джонсон і Грінберг сьогодні означають різні терапевтичні традиції
Після спільного раннього етапу їхні траєкторії розійшлися. Грінберг надалі розвивав Emotion-Focused Therapy як ширшу експерієнційну традицію роботи з емоціями, насамперед пов’язану з процесами емоційної трансформації в індивідуальній психотерапії. Джонсон зробила теорію прив’язаності центральною рамкою своєї моделі та вибудувала Emotionally Focused Therapy як систему роботи з прив’язанісними потребами, емоційною доступністю, чуйністю і залученістю у близьких стосунках.
Це розрізнення важливе і для української термінології. Скорочення EFT або ЕФТ може позначати різні підходи, а в інших контекстах — навіть зовсім інші практики. У цьому матеріалі під емоційно-фокусованою терапією мається на увазі саме прив’язанісно орієнтована традиція Джонсон та ICEEFT. Коли йдеться про окрему emotion-focused традицію Грінберга, це повинно бути названо прямо.
Теорія прив’язаності як клінічна карта
Найхарактерніший внесок зрілої моделі Джонсон — перенесення теорії прив’язаності з досліджень розвитку та близьких зв’язків у систематичну клінічну карту терапії. У статті The Path to a Secure Bond 2006 року Джонсон і Пол Грінман описували EFT як поєднання експерієнційних і системних технік, де доросле кохання розглядається через адаптивну прив’язаність, а ключова робота відбувається з емоціями та патернами взаємодії в актуальній сесії.
У цій моделі потреба в доступному й чуйно залученому близькому іншому розглядається як базова частина регуляції безпеки. Коли зв’язок переживається як загрожений, люди можуть переходити до протесту, контролю, критики, уникання, завмирання або відсторонення. Ці реакції в EFT читаються не як фіксовані типи характеру, а як стратегії захисту і регуляції, що виникають у конкретному контексті зв’язку.
Таке пояснення є теоретико-клінічною моделлю, а не універсальним законом усіх конфліктів. На стосунки впливають також насильство, залежності, фінансові умови, культурний контекст, психічні та соматичні розлади, нерівність влади, життєві події й інші фактори. Сильна сторона EFT — ясна карта емоційного зв’язку; її межа з’являється там, де цю карту починають використовувати як єдине пояснення будь-якої проблеми.
Негативний цикл взаємодії
Одне з найкорисніших клінічних розрізнень Джонсон — між змістом сварки та процесом, який її підтримує. Зміст може змінюватися: гроші, секс, виховання дітей, побут, ревнощі, робота. Процес залишається дивовижно схожим: сигнал загрози → автоматична захисна реакція одного партнера → реакція другого → посилення первинної загрози.
Терапевт прагне допомогти партнерам побачити цей цикл як спільного противника. Потім поверхневі вторинні реакції — наприклад, гнів або холодність — досліджуються до більш первинних переживань: страху втрати, сорому, самотності, безпорадності, потреби в підтвердженні значущості. Мета не в тому, щоб оголосити одну емоцію «справжньою», а іншу «неправильною», а в тому, щоб зробити переживання більш доступним для усвідомлення і взаємної відповіді.
Три стадії терапевтичної роботи
У класичному описі EFCT процес організовано у три великі стадії. Перша — деескалація: терапевт картує негативний цикл, допомагає партнерам помітити власні позиції в ньому та зробити приховані емоції зрозумілішими. Друга — реструктурування взаємодії: партнери отримують можливість по-новому висловлювати потреби, страхи й прагнення до контакту та відповідати один одному інакше. Третя — консолідація: нові способи контакту інтегруються, а старі проблеми переглядаються вже з іншої позиції.
У навчальній традиції EFT ці стадії деталізуються у дев’ять кроків. Вони є клінічною картою, а не механічним алгоритмом: терапія повертається до попередніх завдань, якщо цикл знову загострюється або якщо нова взаємодія ще недостатньо безпечна.
EFT Tango
У пізнішій систематизації Джонсон запропонувала EFT Tango — п’ятиходову макроінтервенцію, яка може повторюватися багато разів у різних формах EFT. Терапевт віддзеркалює актуальний процес, поглиблює емоційний досвід, організовує нову емоційну взаємодію, допомагає опрацювати те, що відбулося між людьми, і інтегрує новий досвід у ширшу картину змін.
Важливо не перетворювати ці п’ять ходів на набір самодопоміжних вправ. Їхній сенс залежить від терапевтичного альянсу, моменту сесії, здатності регулювати інтенсивні емоції та клінічної оцінки безпеки. Саме тому навчальний протокол EFT значно ширший за популярні формули «скажи партнеру, чого боїшся».
Травма прив’язаності
У 2001 році Сью Джонсон, Джуді Макінен і Джон Міллікін описали й операціоналізували конструкт attachment injury — травми прив’язаності у контексті парної терапії. Йдеться про подію, в якій один партнер переживає зраду довіри або покинутість у критичний момент потреби в підтримці. Така подія може ставати постійним еталоном ненадійності іншого і блокувати відновлення зв’язку.
Це поняття не слід ототожнювати з будь-яким болісним досвідом у близьких стосунках або використовувати як самодіагноз. У первинній роботі воно було визначене як конкретний EFT-конструкт для розуміння терапевтичних тупиків у парі. Його авторство також є спільним: Johnson, Makinen і Millikin, а не лише Джонсон.
Від терапії пар до EFIT та EFFT
Зріла програма Джонсон вийшла за межі парної терапії. Emotionally Focused Individual Therapy, або EFIT, переносить прив’язанісно-експерієнційну логіку на індивідуальну роботу: терапевтичний контакт, емоційне поглиблення, моделі стосунків і коригувальні переживання використовуються для розширення відчуття себе та способів бути у зв’язку. Emotionally Focused Family Therapy, або EFFT, застосовує споріднену карту до сімейної взаємодії, зокрема до зв’язків між батьками й дітьми.
Ці форми належать до однієї сучасної EFT-традиції, але їхня доказова база має різний ступінь зрілості. Найдовша історія досліджень належить саме терапії пар. Для EFIT рандомізовані випробування з’явилися значно пізніше; наприклад, у 2025 році опубліковано рандомізоване контрольоване випробування (RCT) із 88 учасниками, де 15 сесій EFIT порівнювали з листом очікування для людей із депресією та супутньою тривогою. Результати були позитивними щодо симптомів, але одного дослідження недостатньо, щоб прирівняти доказовий статус EFIT до давно досліджуваних методів або встановити її порівняльну перевагу.
BARE: вимірювання доступності, чуйності та залученості
Джонсон брала участь і в розробці інструментів вимірювання. У 2012 році Jonathan G. Sandberg, Dean M. Busby, Susan M. Johnson і Keitaro Yoshida опублікували Brief Accessibility, Responsiveness, and Engagement Scale — BARE. Це коротка самозвітна шкала, призначена для оцінювання поведінкових проявів прив’язаності у парних стосунках через доступність, чуйність і залученість партнерів.
BARE важлива для графа знань саме як окремий психометричний інструмент. Її не слід плутати з популярними запитальниками для читачів книжок Джонсон, а також не слід називати «шкалою Сью Джонсон»: вона має чотирьох авторів і повинна атрибутуватися всім співавторам.
Ключові праці Сью Джонсон
1984 — A Comparative Treatment Study of Experiential and Behavioral Approaches to Marital Therapy. Докторська дисертація в Університеті Британської Колумбії (University of British Columbia). Вона важлива як ранній документ, у якому вже видно головне дослідницьке питання Джонсон: як змінюється пара під впливом різних способів терапевтичної роботи.
1988 — Emotionally Focused Therapy for Couples, спільно з Leslie S. Greenberg. Перше тверде видання Guilford Press вийшло 7 жовтня 1988 року. Це ключова рання монографія спільної моделі, і саме вона остаточно руйнує популярне спрощення, ніби EFT від початку була одноосібним винаходом Джонсон.
1996 — The Practice of Emotionally Focused Marital Therapy: Creating Connection. У цій професійній книжці Джонсон систематизувала клінічну практику EFT; друге видання 2004 року вже мало назву The Practice of Emotionally Focused Couple Therapy. Це редакції однієї розвиваної праці, а не дві незалежні теорії.
2002 — Emotionally Focused Couple Therapy with Trauma Survivors: Strengthening Attachment Bonds. Книжка розглядає роботу з парами, де наслідки травматичного досвіду впливають на близькість, довіру та регуляцію небезпеки. Вона показує, як Джонсон переносила attachment-рамку на складніші клінічні ситуації.
2008 — Hold Me Tight: Seven Conversations for a Lifetime of Love. Це не підручник із психотерапії, а науково-популярна книжка, що переклала мову EFT для широкої аудиторії. Саме вона значною мірою зробила ідеї про безпечний емоційний зв’язок, протест прив’язаності та доступність партнера впізнаваними поза професійним середовищем.
2013 — Love Sense: The Revolutionary New Science of Romantic Relationships. У цій книжці Джонсон популярно пояснювала романтичне кохання через сучасну їй науку про прив’язаність і соціальну регуляцію. Назва Love Sense є назвою книжки та популяризаторською рамкою, а не окремою валідованою психологічною теорією.
2019 — Attachment Theory in Practice: Emotionally Focused Therapy with Individuals, Couples, and Families. Це найважливіша пізня систематизація: Джонсон прямо вибудовує EFT навколо науки про прив’язаність і показує окремі застосування до індивідуальної, парної та сімейної терапії. Електронне видання з’явилося 27 листопада 2018 року, тверде — 1 січня 2019 року.
Що показують дослідження ефективності EFT
Найбільш збалансовану картину дає не окреме яскраве дослідження, а сукупність контрольованих робіт. Метааналіз Rathgeber та співавторів, опублікований у Journal of Marital and Family Therapy 2019 року, включив 33 придатні первинні дослідження з 2730 учасниками та зосередився на рандомізованих контрольованих випробуваннях поведінкової терапії пар і EFCT. Для задоволеності стосунками автори отримали середні ефекти після терапії; оцінка для EFCT була g = 0,73, для поведінкової терапії пар — g = 0,53.
Найважливіша частина цього результату — те, чого він не показав. Статистично значущої різниці між двома підходами автори не виявили. Вони також окремо попередили про можливий систематичне зміщення публікацій. Тому науково коректний висновок звучить так: EFCT має емпіричну підтримку як терапія дистресу у парах, але наявні дані не дозволяють проголосити її загалом кращою за поведінкові підходи.
Інший систематичний огляд 2019 року, який включав дев’ять RCT EFCT, також повідомляв значне поліпшення задоволеності шлюбом і збереження змін під час подальших вимірювань. Водночас дуже великі ефекти «до–після» з таких аналізів не варто безпосередньо порівнювати з ефектами між незалежними групами: різні статистичні дизайни відповідають на різні питання.
Ширша література про терапію пар також показує, що терапевтичні втручання в середньому можуть суттєво поліпшувати задоволеність стосунками, комунікацію та емоційну близькість. Це важливий контекст: ефективність допомоги парам не є унікальною властивістю однієї школи, і сильна оцінка EFT повинна враховувати порівняльні дані, а не лише дослідження всередині самої традиції.
Нейробіологічне дослідження 2013 року: цікавий результат і важливе виправлення
У 2013 році Johnson та велика група співавторів опублікували в PLOS ONE дослідження Soothing the Threatened Brain. За допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії (fMRI) автори оцінювали реакцію мозку на загрозу до і після EFT, коли учасниця тримала за руку партнера, незнайому людину або не мала фізичного контакту. Після терапії контакт із партнером був пов’язаний зі змінами реакції на загрозу. Робота стала відомим прикладом дослідження соціальної регуляції безпеки в контексті парної терапії.
У 2014 році PLOS опублікував офіційне виправлення до цієї статті. Автори повідомили раніше не задекларовані потенційні конфлікти інтересів і уточнили фінансування: дослідження частково підтримував ICEEFT, місія якого включає наукову оцінку EFT; Сью Джонсон як директорка ICEEFT брала участь у дизайні дослідження та підготовці рукопису. Додаткове фінансування надходило від Національного інституту психічного здоров’я США (NIMH), який не мав ролі в дизайні, зборі чи аналізі даних або рішенні про публікацію.
Це виправлення не робить отримані дані автоматично недійсними. Воно змінює спосіб, у який їх слід оцінювати: нейровізуалізаційний результат є цікавим емпіричним сигналом, але не доказом унікального «нейронного механізму EFT» і не підставою вважати метод нейробіологічно доведеним у сильнішому сенсі, ніж дозволяє конкретний дизайн дослідження.
Що в спадщині Джонсон має сучасне значення
Системна увага до повторюваного циклу взаємодії замість пошуку одного винного партнера.
Робота з емоційним досвідом як із частиною механізму зміни, а не лише як із симптомом конфлікту.
Інтеграція теорії дорослої прив’язаності з практикою терапії пар.
Структурована модель EFCT із визначеними стадіями, завданнями й навчальними протоколами.
Розвинена дослідницька традиція: дослідження результатів терапії, процес терапії, психометрія, спеціальні популяції та механізми соціальної регуляції.
Переклад професійної мови психотерапії у зрозумілі широкій аудиторії моделі близькості без повного відриву від академічної основи.
Обмеження та критичні точки
Перше обмеження стосується широти пояснення. Attachment-рамка є потужним способом бачити страх втрати, протест, віддалення і пошук безпеки, але не всі проблеми пари редукуються до прив’язаності. Клінічна оцінка повинна враховувати насильство, примус, ризики безпеці, активні залежності, тяжкі психічні стани, нейрокогнітивні порушення та інші фактори, для яких одного переформулювання циклу недостатньо.
Друге обмеження — доказова асиметрія між різними гілками EFT. Найкраще досліджено парну форму. EFIT і EFFT мають меншу й молодшу емпіричну базу, тому твердження про всю «усі гілки EFT» не повинні автоматично переносити результати EFCT на індивідуальну чи сімейну терапію.
Третє — незалежність досліджень. Значна частина історичної літератури про результати терапії створювалася дослідниками, безпосередньо пов’язаними з розвитком підходу. Це звичайна ситуація для ранніх фаз психотерапевтичних шкіл, але вона робить особливо важливими незалежні реплікації, порівняльні випробування й прозоре декларування конфліктів інтересів.
Четверте — популяризація. Книжки Джонсон зробили складні ідеї доступними, але масова культура легко перетворює теорію прив’язаності на набір ярликів: «тривожний партнер», «уникаючий партнер», «токсична прив’язаність». Науковий і клінічний сенс значно точніший: патерни прив’язаності є ймовірнісними, контекстними й не є психіатричними діагнозами.
Визнання та вплив
У Канаді внесок Джонсон отримав державне визнання: 12 травня 2016 року її було призначено членкинею Ордену Канади (Member of the Order of Canada), а 25 серпня 2017 року відбулася інвеститура. У формулюванні Governor General of Canada підкреслювали її внесок у парні та сімейні втручання, розвиток Emotionally Focused Couples Therapy, підготовку терапевтів і поширення знань серед широкої аудиторії.
Професійні організації також відзначали її внесок у сімейну психологію і терапію. Проте наймасштабніша частина її впливу — інституційна: навколо EFT сформувалася міжнародна мережа навчання, супервізії, сертифікації, досліджень і професійних центрів. Саме тому Джонсон сьогодні важлива для історії психології не лише як авторка книг, а як архітекторка довготривалої психотерапевтичної традиції.
Сью Джонсон у Каноні психології
У графі знань Українського психологічного ХАБу Сью Джонсон пов’язана з однією загальною сутністю «Теорія прив’язаності», а не з окремою «теорією прив’язаності Джонсон». Її власний головний методологічний вузол — сучасна прив’язанісно орієнтована емоційно-фокусована терапія. Від нього відходять парна форма EFCT, індивідуальна EFIT, сімейна EFFT, макроінтервенція EFT Tango, конструкт травми прив’язаності, шкала BARE та емпіричні дослідження процесів і результатів.
Таке представлення дозволяє одночасно зберегти історичну точність і не роздрібнювати психологію на авторські дублікати. Теорія прив’язаності залишається спільним фундаментальним вузлом, сформованим у традиції Джона Боулбі, Мері Ейнсворт та подальших дослідників; Джонсон пов’язана з нею через клінічне застосування й розвиток терапевтичної моделі.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Базове поняття: «Прив’язаність: що це» — чинна канонічна сторінка загального поняття; вона відрізняється від окремої теорії прив’язаності.
Про один із найпоширеніших дорослих патернів: «Тривожний тип прив’язаності».
Практичний контекст стосунків: «Як будувати стосунки з уникаючим партнером» та «Як будувати стосунки з тривожним партнером».
Окремий канонічний матеріал про емоційно-фокусовану терапію готується як самостійна сторінка методу. Він не дублюватиме цей персональний хаб: сторінка Сью Джонсон відповідає на питання про людину, історію внеску й атрибуцію, а сторінка EFT — про структуру методу, показання, процес, доказову базу та клінічні межі.
Джерела
Матеріал Українського психологічного ХАБу має освітній характер. Він описує історію, теорію та наукові дані про психотерапевтичний підхід і не замінює індивідуальну клінічну оцінку чи професійну допомогу.