Салютогенез: модель Антоновського, ресурси здоров’я та сучасна наукова оцінка

3 вер.

Читати 7 хв

Салютогенез — це модель і дослідницька орієнтація, що ставить у центр питання про походження здоров’я: які ресурси, умови та способи взаємодії зі стресом допомагають людині або спільноті рухатися в напрямку кращого функціонування. Термін пов’язаний із працями Аарона Антоновського й протиставляє звичному запитанню «чому виникає хвороба?» додаткове запитання: «як створюється і підтримується здоров’я?»

У сучасній літературі слово salutogenesis використовують у кількох значеннях: як конкретну салютогенетичну модель здоров’я Антоновського; як ширшу орієнтацію досліджень і практики на ресурси та походження здоров’я; іноді — надто вузько — майже як синонім почуття когерентності. Для точності ці рівні потрібно розрізняти.

Салютогенез не є альтернативою діагностиці, лікуванню або профілактиці хвороб. Він додає до патогенетичної логіки інший рівень аналізу: не тільки що підвищує ризик і що потрібно усунути, а й що підтримує здатність людини справлятися з вимогами та використовувати ресурси.

Хто створив салютогенетичну модель

Салютогенетичну модель розробив американо-ізраїльський соціолог здоров’я Аарон Антоновський. Перший повний виклад з’явився в книзі Health, Stress, and Coping 1979 року, а в Unraveling the Mystery of Health 1987 року модель отримала подальший розвиток, особливо через концепт почуття когерентності.

Антоновський працював у медичній соціології й досліджував соціальну нерівність, міграцію, стрес та здоров’я. Його інтелектуальний поворот полягав не в запереченні факторів ризику, а в зміні дослідницького ракурсу. Він звернув увагу на людей, які за тяжких життєвих обставин зберігали відносно добре функціонування, і поставив питання про ресурси та механізми такого руху.

Назва «салютогенез» вказує на походження здоров’я: salus — здоров’я, genesis — походження або виникнення. Важливішою за етимологію стала сама логіка питання: досліджувати не лише механізми руйнування, а й механізми підтримання та створення здоров’я.

Патогенез і салютогенез: не взаємовиключні підходи

Патогенетичний підхід запитує, які фактори спричиняють хворобу, як розвивається патологічний процес і як його попередити або лікувати. Салютогенетичний підхід запитує, які ресурси й умови сприяють руху в напрямку здоров’я навіть за наявності стресорів, ризиків або хронічних проблем.

Це різні дослідницькі питання, а не вибір між «старою» і «новою» медициною. Для інфекції потрібне знання збудника і лікування; для серцево-судинного ризику — робота з біологічними та поведінковими факторами. Салютогенетична перспектива може додатково досліджувати, які соціальні ресурси, зрозумілість ситуації, підтримка й можливості участі допомагають людині краще справлятися з вимогами лікування та життя.

Здоров’я як континуум

Одне з центральних положень Антоновського — відмова від суто дихотомічного мислення «здоровий або хворий». У його моделі люди перебувають на континуумі ease/dis-ease — між умовними полюсами кращого і гіршого здоров’я та функціонування.

Людина з діагностованою хронічною хворобою може зберігати високу автономність, соціальну включеність і психологічне благополуччя. Людина без встановленого діагнозу може переживати сильний дистрес і функціональні труднощі. Салютогенетичне питання стосується напрямку руху на цьому континуумі й чинників, що його підтримують.

Континуум не скасовує клінічних категорій, коли вони потрібні для діагностики та лікування. Це теоретичний спосіб описувати здоров’я як динамічний процес, а не як раз і назавжди зафіксований стан.

Стресори не обов’язково ведуть до хвороби

Антоновський виходив із того, що стресори є звичайною частиною життя. Зміни, конфлікти, втрати, робоче навантаження, соціальна нестабільність та інші вимоги створюють напруження, але їхні наслідки не визначені наперед.

У салютогенетичній моделі ключовим стає керування напруженням. Якщо людина або група може мобілізувати релевантні ресурси, напруження не обов’язково переходить у тривалий дистрес чи погіршення функціонування. Якщо ресурсів бракує або вони недоступні, ризик несприятливих наслідків зростає.

Психологія стресу має й інші впливові моделі. Наприклад, у теорії Річарда Лазаруса центральними є когнітивне оцінювання ситуації та копінг. Салютогенез описує ширшу ресурсну й життєву рамку. Ці підходи історично відрізняються, але сучасному читачеві корисніше бачити їх як різні рівні аналізу, а не як взаємозамінні пояснення.

Узагальнені та специфічні ресурси опору

До центральних понять салютогенетичної моделі належать ресурси опору. Узагальнені ресурси опору (generalized resistance resources, GRR) можуть допомагати в широкому спектрі ситуацій. Специфічні ресурси опору (specific resistance resources, SRR) важливі для конкретної вимоги або проблеми.

Узагальненими ресурсами можуть бути знання, матеріальна забезпеченість, соціальна підтримка, навички, культурна стабільність, довіра, освіта, доступ до інституцій, почуття належності та інші характеристики людини або середовища. Специфічним ресурсом може бути, наприклад, конкретна професійна консультація, технічна допомога чи тимчасова підтримка, потрібна саме в цій ситуації.

Важлива риса оригінальної моделі: ресурси не зводяться до внутрішніх якостей особистості. Антоновський розміщував їх на рівні людини, сім’ї, групи, культури й суспільства. Тому салютогенез не слід перетворювати на моральну вимогу «бути сильним» незалежно від умов життя.

Роль почуття когерентності

Найвідоміший конструкт салютогенезу — почуття когерентності (sense of coherence, SOC). Воно описує глобальну життєву орієнтацію, за якої вимоги сприймаються як відносно зрозумілі, ресурси — як доступні, а частина викликів — як осмислена й варта залучення.

У моделі сильніше SOC має допомагати людині помічати, мобілізувати й ефективніше використовувати ресурси. Але салютогенез ширший за SOC. Він включає сам континуум здоров’я, стресори, керування напруженням, узагальнені та специфічні ресурси, соціальний контекст і питання про походження здоров’я.

Сучасний Handbook of Salutogenesis спеціально застерігає від редукції всієї традиції до «теорії SOC». В історії досліджень SOC отримало найбільше вимірювань і емпіричних робіт, тому іноді стало замінювати собою всю модель. Це зручно для дослідження, але концептуально звужує салютогенез.

Три сучасні значення слова «салютогенез»

Салютогенез як модель — конкретна модель здоров’я Антоновського з континуумом ease/dis-ease, стресорами, ресурсами опору, SOC і керуванням напруженням.
Салютогенез як орієнтація — ширший спосіб ставити питання у дослідженні, політиці та практиці: шукати ресурси, активи й умови позитивних результатів здоров’я, а не лише фактори ризику.
Салютогенез як SOC — поширене, але вужче вживання, коли майже вся салютогенетична традиція описується через почуття когерентності та його шкали.

Ці значення пов’язані, але не тотожні. В енциклопедичному тексті важливо вказувати, про який саме рівень ідеться, і не видавати результати досліджень SOC за автоматичне підтвердження всієї салютогенетичної моделі.

Салютогенез, резильєнтність і позитивна психологія

Салютогенез часто ставлять поруч із стресостійкістю, резильєнтністю, психологічним благополуччям і позитивною психологією. Спільним є інтерес до ресурсів та позитивного функціонування, але ці традиції мають різні історії, поняття та дослідницькі завдання.

Резильєнтність зазвичай стосується збереження або відновлення функціонування за значних труднощів. Позитивна психологія досліджує сильні сторони, позитивні емоції, смисл, благополуччя та інші аспекти позитивного функціонування. Салютогенез виник раніше як модель здоров’я в медичній соціології та health promotion і робить особливий акцент на ресурсах, стресі, SOC та русі на континуумі здоров’я.

Салютогенез також не є «позитивним мисленням». Він не стверджує, що оптимістичне ставлення саме по собі створює здоров’я. Матеріальні умови, соціальні зв’язки, доступ до допомоги, інституційні ресурси й реальні можливості впливати на ситуацію є частиною ресурсної логіки.

Салютогенез у сучасному зміцненні здоров’я

Всесвітня організація охорони здоров’я включила salutogenesis до Health Promotion Glossary of Terms 2021. ВООЗ описує його як підхід до того, як соціальні та індивідуальні ресурси, включно з почуттям когерентності, допомагають людям справлятися зі стресом і процвітати.

У сфері зміцнення здоров’я салютогенетична орієнтація означає увагу до ресурсів та активів, які підтримують благополуччя в несприятливих життєвих ситуаціях. Це може стосуватися індивідуального рівня, сімей, громад, організацій, шкіл, робочих місць і політики.

Сам факт використання салютогенетичної мови в health promotion не означає, що будь-яка програма з ярликом «salutogenic» автоматично є доказово ефективною. Конкретне втручання потребує власної оцінки дизайну, результатів і якості evidence.

Що показує емпірична база

Найбільша емпірична база салютогенетичної традиції сформувалася навколо SOC, тому доказовість окремих частин моделі нерівномірна. Систематичні огляди показують послідовний зв’язок сильнішого SOC із кращим суб’єктивним здоров’ям, особливо психічним, та з вищою якістю життя.

Водночас зв’язок SOC із суто фізичними показниками здоров’я значно слабший. Це означає, що результати досліджень не підтримують спрощену тезу «сильне SOC робить людину фізично здоровою». Так само асоціації між ресурсами, SOC і здоров’ям не завжди дозволяють установити напрямок причинності.

Метааналіз нефармакологічних втручань 2025 року показав, що SOC може покращуватися після програм і приблизно через три місяці, але загального переконливого ефекту на шестимісячному та довшому спостереженні не було. Це підтримує ідею певної змінності SOC, але не доводить універсальної довготривалої ефективності «салютогенетичних» втручань.

Що в моделі залишається теоретичним

Салютогенетична модель є ширшою, ніж те, що безпосередньо вимірює одна шкала. Не всі ланки — від життєвого досвіду й ресурсів до SOC, керування напруженням і руху на континуумі здоров’я — мають однаково сильну причинну перевірку.

У сучасних роботах обговорюються структура SOC, його роль як причини або результату, колективні форми когерентності, вимірювання інших центральних конструкцій і те, які саме результати слід вважати салютогенетичними. Це ознака живої дослідницької програми, а не завершеної універсальної теорії здоров’я.

Основні критичні питання

Надто широке вживання терміна. «Салютогенезом» називають і конкретну модель, і загальну ресурсну орієнтацію, і SOC, через що межі поняття можуть розмиватися.
Надмірний фокус на SOC. Вимірювати одну шкалу простіше, ніж усю модель, тому інші елементи салютогенезу досліджені слабше.
Ризик індивідуалізації здоров’я. Якщо говорити лише про внутрішні ресурси, легко втратити соціальні й матеріальні умови, хоча в оригінальній моделі вони мають принципове значення.
Обмеження причинних висновків. Багато досліджень показують асоціації, а не однозначні причинні ланцюги.
Нерівномірність evidence. Психічне та суб’єктивне здоров’я пов’язані з SOC послідовніше, ніж суто фізичні показники.

Український академічний контекст

В українській психологічній літературі салютогенез уже має окрему дослідницьку лінію. Публікація у Віснику Київського національного університету імені Тараса Шевченка 2022 року аналізувала салютогенетичні основи життєстійкості та зв’язки ресурсів, копінгу й часової перспективи.

В Інституті психології імені Г. С. Костюка НАПН України досліджувалася салютогенетична спрямованість особистості, її зв’язок із психологічним благополуччям, життєстійкістю й ресурсами. Ці українські роботи розвивають власні моделі й емпіричні конструкції, тому їх слід відрізняти від оригінальної моделі Антоновського, навіть коли вони спираються на її поняття.

Чого салютогенез не означає

Не означає відмови від патогенезу, діагностики, лікування або доказової профілактики.
Не означає, що стрес корисний сам по собі або що будь-які труднощі «роблять сильнішими».
Не зводиться до оптимізму, мотивації чи позитивного мислення.
Не є синонімом резильєнтності, стресостійкості або позитивної психології.
Не дорівнює SOC: почуття когерентності є центральним конструктом, але салютогенетична модель ширша.
Не є окремим методом психотерапії і не гарантує клінічного результату.

Що важливо запам’ятати

Головний внесок салютогенезу — зміна питання. Він пропонує поряд із дослідженням причин хвороби системно вивчати ресурси, умови й процеси, що підтримують рух у напрямку здоров’я. Цей крок зробив модель Антоновського впливовою далеко за межами медичної соціології.

Сучасний канон потребує двох одночасних тверджень. Салютогенез має реальний вплив на health promotion і сильну дослідницьку традицію навколо SOC. Водночас це широка теоретична рамка, чиї окремі механізми підтверджені нерівномірно. Найточніше читати її як продуктивну модель і дослідницьку орієнтацію, а не як універсальний закон здоров’я.

Джерела

Для біографії автора й історії виникнення моделі дивіться канонічний хаб Аарона Антоновського. Для детального розбору центрального конструкта, SOC-29, SOC-13 та української 8-пунктової адаптації — сторінку про почуття когерентності.

Психологічна енкциклопедія