top of page

Психологічна енкциклопедія

Річард Лазарус: біографія, когнітивне оцінювання, стрес, копінг та внесок у психологію

Фото автора: Український психологічний ХАБ
Український психологічний ХАБ
3 вер.
Читати 9 хв

Річард Стенлі Лазарус (3 березня 1922 — 24 листопада 2002) — американський психолог, один із найвпливовіших дослідників психологічного стресу, когнітивного оцінювання, копінгу та емоцій. Його праці змістили увагу від запитання «наскільки сильною є подія?» до запитання «що ця подія означає для конкретної людини та які ресурси вона бачить для відповіді на неї?».


Центральне положення підходу Лазаруса полягає в тому, що психологічний стрес виникає не як проста автоматична відповідь на зовнішній стимул. Значення має взаємодія людини із середовищем: її цілі, попередній досвід, оцінка загрози або виклику, доступні ресурси та способи подолання. Саме ця логіка стала основою трансакційної моделі стресу і копінгу, яку Лазарус розробив разом із Сьюзен Фолкман.


Сьогодні цю модель розглядають як історично фундаментальну й досі продуктивну рамку дослідження. Водночас сучасні дані уточнюють її окремі механізми, а конкретні передбачення Лазаруса щодо зв’язків між певними оцінками та певними емоціями підтверджуються нерівномірно. Тому нижче чітко розрізнено історичну теорію, її емпіричну спадщину та сучасну наукову оцінку.


Коротко про Річарда Лазаруса


  • Повне ім’я: Richard Stanley Lazarus.

  • Народився 3 березня 1922 року в Нью-Йорку.

  • Закінчив Міський коледж Нью-Йорка (City College of New York) у 1942 році; після військової служби здобув ступінь доктора філософії (PhD) з психології в Університеті Піттсбурга у 1948 році.

  • Працював в Університеті Джонса Гопкінса, Університеті Кларка та з 1957 року — в Каліфорнійському університеті в Берклі.

  • У 1991 році став професором-емеритом Берклі.

  • Помер 24 листопада 2002 року у Волнат-Крік, Каліфорнія.

  • Ключові теми: психологічний стрес, когнітивне оцінювання, копінг, емоції, взаємодія людини й середовища.


Біографія та академічний шлях


Лазарус виріс у Нью-Йорку й закінчив Міський коледж Нью-Йорка у 1942 році. Під час Другої світової війни він близько трьох з половиною років служив в армії США. Після війни продовжив навчання в Університеті Піттсбурга, де завершив докторську підготовку з психології у 1948 році.


Перші академічні посади Лазаруса були в Університеті Джонса Гопкінса, де він працював у 1948–1953 роках, а потім в Університеті Кларка у 1953–1957 роках. У 1957 році він перейшов до Каліфорнійського університету в Берклі й залишався там до виходу в статус професора-емерита у 1991 році. Саме в Берклі сформувалася його найвідоміша програма досліджень стресу, оцінювання та копінгу.


Історичний контекст важливий для розуміння його внеску. У середині XX століття значна частина американської психології була зосереджена на поведінці, навчанні та спостережуваних реакціях. Лазарус послідовно повертав у центр дослідження значення, пізнання й емоції. Він не створив когнітивний підхід одноосібно, але став однією з постатей, які показали, що для пояснення людської реакції недостатньо описати лише стимул і відповідь.


Чому Лазарус змінив психологію стресу


До Лазаруса стрес часто описували насамперед через навантаження, фізіологічну активацію або властивості стресора. Лазарус переніс центр ваги на психологічне значення ситуації. Одна й та сама подія може бути для однієї людини загрозою, для іншої — викликом, а для третьої — майже нейтральною. Відмінність виникає не тому, що подія «нереальна», а тому, що люди оцінюють її стосовно власних цілей, втрат, можливостей та ресурсів.


Таке розуміння не означає, що зовнішні умови неважливі. У трансакційному підході середовище й людина утворюють єдину динамічну систему. Реальні вимоги ситуації, доступ до підтримки, здоров’я, час, гроші, соціальний статус і контроль над подіями взаємодіють із тим, як людина їх інтерпретує. Саме тому термін «трансакційна модель» точніший за уявлення про стрес як про односторонню дію стресора.


Когнітивне оцінювання: значення події для людини


Когнітивне оцінювання — центральне поняття теорії Лазаруса. Йдеться про процес, у якому людина визначає, яке значення подія має для її добробуту, цілей і можливостей діяти. Це оцінювання не обов’язково є повільним, свідомим або словесним міркуванням. У працях Лазаруса воно може бути швидким і частково автоматичним: важливим є сам процес надання події психологічного значення.


Первинне та вторинне оцінювання


У класичній моделі первинне оцінювання стосується значущості події: чи зачіпає вона добробут людини, чи містить уже завдану шкоду або втрату, майбутню загрозу чи можливість випробування й розвитку. Вторинне оцінювання стосується можливостей відповіді: що можна зробити, які ресурси доступні, наскільки ситуація контрольована і які наслідки матимуть різні дії.


Первинне й вторинне оцінювання не слід уявляти як два обов’язкові послідовні кроки, що завжди відбуваються один після одного. Це аналітичне розрізнення двох функцій у динамічному процесі. У реальному житті оцінки змінюються разом із новою інформацією, діями людини та змінами самої ситуації.


Також важливо не змішувати когнітивне оцінювання Лазаруса з когнітивною переоцінкою як окремою сучасною стратегією регуляції емоцій. Переоцінка може змінювати первинне значення ситуації, але поняття когнітивного оцінювання (appraisal) у Лазаруса ширше: воно описує фундаментальний процес визначення того, що подія означає для людини.


Трансакційна модель стресу і копінгу Лазаруса—Фолкман


Найвідомішого вигляду теорія набула у спільній роботі Річарда Лазаруса та Сьюзен Фолкман. Їхня книга Stress, Appraisal, and Coping 1984 року систематизувала модель, у якій стрес, оцінювання та копінг розглядаються як взаємопов’язані процеси. Тому коректна історична атрибуція цієї зрілої моделі — Лазарус і Фолкман, а не Лазарус одноосібно.


У спрощеному вигляді логіка моделі така: людина стикається з вимогами середовища, оцінює їх значення та власні можливості, застосовує певні способи подолання, отримує наслідки і знову оцінює ситуацію. Цикл може повторюватися багато разів. Стрес у такій системі є процесом взаємовідношення, а не сталою властивістю події або людини.


Така побудова пояснює, чому один і той самий стресор може мати різні психологічні наслідки в різний час. Зміна доступних ресурсів, підтримки, інформації чи контролю здатна змінити оцінювання; зміна оцінювання впливає на копінг; результати копінгу, своєю чергою, змінюють подальшу ситуацію.


Копінг: процес подолання, а не тип особистості


Копінг у традиції Лазаруса—Фолкман — це мінливі когнітивні й поведінкові зусилля, за допомогою яких людина намагається впоратися з вимогами ситуації та їхніми наслідками. Важлива саме процесуальність: копінг не зводиться до незмінного «стилю людини», а залежить від контексту, стадії події, доступних можливостей та цілей.


Проблемно-сфокусований копінг


Проблемно-сфокусований копінг спрямований на зміну самої проблеми або умов взаємодії з нею: зібрати інформацію, спланувати дії, домовитися, змінити поведінку, усунути перешкоду, знайти ресурс чи підтримку. Він особливо логічний у ситуаціях, де людина справді може впливати на умови.


Емоційно-сфокусований копінг


Емоційно-сфокусований копінг спрямований на регулювання емоційної відповіді: зменшення напруження, пошук емоційної підтримки, дистанціювання, переосмислення значення події та інші способи впоратися з переживанням. Його не слід автоматично прирівнювати до уникнення або вважати слабшою стратегією.


У моделі немає універсального правила «проблемний копінг добрий, емоційний — поганий». Коли ситуацію можна змінити, прямі дії часто доцільні. Коли змінити її неможливо або зміни потребують часу, регуляція емоцій може бути необхідною частиною адаптації. У реальному житті люди поєднують різні функції копінгу.


Як Лазарус і Фолкман вимірювали копінг


Перехід від теорії до емпіричного дослідження потребував інструментів. Сьюзен Фолкман і Річард Лазарус розробили Ways of Coping Checklist, а згодом — Ways of Coping Questionnaire. Ранній список містив 68 пунктів, а пізніший опитувальник WAYS — 66. Їхня мета полягала в описі процесів подолання конкретної стресової ситуації, а не у визначенні незмінного «типу копінгу» людини.


У ширшій берклійській програмі Лазарус разом з Аланом Каннером, Джеймсом Койном і Кетрін Шефер також працював із повсякденними труднощами та позитивними подіями — hassles and uplifts. Це змістило увагу дослідників від великих життєвих подій до дрібних, але повторюваних навантажень повсякденності.


Водночас стандартизовані списки копінгу мають методологічні обмеження. Критики звертали увагу, що фіксований перелік відповідей може спрощувати контекст і суперечити самій процесуальній логіці трансакційної моделі. Тому сучасне дослідження копінгу часто поєднує анкети з щоденниковими методами, повторними вимірюваннями, інтерв’ю та контекстними даними.


Експерименти 1960-х: коли інтерпретація змінює стрес


Однією з найвідоміших ранніх демонстрацій ролі оцінювання стала серія досліджень Джозефа Спайсмана, Річарда Лазаруса, Арнольда Мордкоффа та Леса Девісона, опублікована 1964 року. Учасники дивилися один і той самий фільм із болісною ритуальною процедурою, але отримували різні звукові пояснення до побаченого.


Нейтральніше, відсторонене пояснення зменшувало стресову реакцію, тоді як супровід, що підкреслював біль і загрозу, її посилював. Дослідники оцінювали не лише суб’єктивні переживання, а й фізіологічні показники. Це стало важливим експериментальним аргументом на користь того, що реакція залежить від інтерпретації значення події.


Цей результат не доводить автоматично всі пізніші положення теорії Лазаруса. Його історичне значення точніше: дослідження показало, що змінення смислової рамки одного й того самого стимулу здатне систематично змінювати емоційну та фізіологічну відповідь.


Емоції та когнітивно-мотиваційно-реляційна теорія


Дослідження стресу було лише частиною ширшої теорії Лазаруса про емоції. У книзі Emotion and Adaptation 1991 року та статті про когнітивно-мотиваційно-реляційну теорію він описував емоцію як результат відношення між людиною і середовищем, оціненого стосовно її цілей, мотивів та добробуту. Як історичний міст тут важливий Барух Спіноза: ще у XVII столітті він пов’язував конкретні афекти зі змінами здатності діяти та з ідеями їхніх причин; у Лазаруса питання значення події вже постає в сучасній психологічній теорії оцінювання.


У цьому підході різні емоції пов’язані з різними «ядровими реляційними темами» — типовими значеннями ситуації для людини. Гнів, страх, провина, сором, радість або гордість не зводяться до однієї фізіологічної активації: важливо, як людина розуміє те, що сталося, хто відповідальний, що поставлено на карту і чи можна вплинути на результат.


Відомою стала полеміка Лазаруса з Робертом Зайонцом про співвідношення пізнання й емоції. Лазарус наполягав на необхідності оцінювання значення для виникнення емоції, але не ототожнював оцінювання з повільним свідомим міркуванням. Сучасна наука значною мірою відійшла від простого протиставлення «спочатку когніція» або «спочатку емоція» і досліджує швидкі, взаємопов’язані та тілесно вбудовані процеси.


Ключові праці Річарда Лазаруса


  • Psychological Stress and the Coping Process (1966) — рання систематизація психологічного підходу до стресу й копінгу.

  • Stress, Appraisal, and Coping (1984), спільно із Сьюзен Фолкман — класичний виклад трансакційної моделі стресу, оцінювання та копінгу.

  • Thoughts on the Relations Between Emotion and Cognition (1982) — програмна стаття про роль оцінювання у виникненні емоцій.

  • Emotion and Adaptation (1991) — розгорнута теорія емоцій, оцінювання, цілей і адаптації.

  • Progress on a Cognitive-Motivational-Relational Theory of Emotion (1991) — стислий виклад зрілої теоретичної позиції Лазаруса.

  • Toward Better Research on Stress and Coping (2000) — пізня методологічна рефлексія про розвиток досліджень стресу й копінгу.


Що підтверджує сучасна наука


Найсильніша сучасна підтримка стосується не кожної деталі моделі Лазаруса, а загального принципу підходу когнітивного оцінювання: те, як люди оцінюють значення подій, систематично пов’язане з емоціями. Метааналіз 2024 року об’єднав 2634 ефекти з 309 досліджень у 251 звіті, охопив 47 видів оцінювання та 63 емоції. Статистично значущими виявилися 75% раніше передбачених зв’язків, а середній коефіцієнт кореляції становив приблизно 0,33.


Ці результати підтримують широку ідею, що оцінювання є важливою частиною емоційного процесу. Вони не означають, що всі конкретні профілі емоцій, запропоновані Лазарусом, підтверджені однаково добре. Автори метааналізу також знайшли значну кількість зв’язків, яких попередні теорії не передбачали, що вказує на необхідність подальшого уточнення моделей.


Поздовжнє дослідження 2024 року за участю 354 студентів протягом п’яти тижнів показало, що оцінювання загрози та негативне самосприйняття передбачали подальші симптоми тривоги й депресії. Водночас зв’язки виявилися двоспрямованими: психічний стан також впливав на подальші оцінки та способи подолання. Це добре узгоджується з процесуальною і взаємною логікою трансакційної теорії.


Інше поздовжнє дослідження, проведене серед 160 людей після діагностування раку, підтримало загальну структуру моделі — значення первинних і вторинних оцінок для емоційної відповіді. Однак специфічні передбачення Лазаруса про те, які саме оцінки мають породжувати певні емоції, підтвердилися значно слабше. Це важливе розрізнення між життєздатністю загальної рамки та точністю її детальних передбачень.


Сучасні перегляди та обмеження


Сучасна нейронаука й афективна наука ставлять нові питання до класичного поділу оцінювання на «когнітивне» та «емоційне». У 2025 році Патрік Стеффен і Тревіс Андерсон запропонували переглянуту версію трансакційної моделі, де первинне визначення валентності ситуації — добра вона, погана чи нейтральна для організму — розглядається насамперед як афективний і тілесно вбудований процес, а подальше когнітивне оцінювання спирається на нього. Це теоретична пропозиція для оновлення моделі, а не остаточно встановлений консенсус.


Інше обмеження стосується вимірювання копінгу. Якщо теорія описує копінг як мінливий процес, один стандартизований опитувальник, заповнений один раз, може погано відтворювати цю динаміку. Критичний огляд Джеймса Койна та Бенджаміна Ґоттліба показав, що звичайні чеклісти здатні давати надто спрощене уявлення про способи подолання й недостатньо враховувати ситуацію та часові зміни.


Нарешті, трансакційна модель не є діагностичним тестом і не визначає єдиного правильного способу реагувати на стрес. Вона описує процеси, що допомагають формулювати дослідницькі гіпотези. Оцінювання конкретної людини, її симптомів або потреб у допомозі потребує інших клінічних методів і не може бути замінене популярною схемою «первинна оцінка — вторинна оцінка — копінг».


Вплив і спадщина


Вплив Лазаруса видно в психології здоров’я, дослідженнях стресу, емоцій, адаптації та копінгу. Його підхід зробив психологічне значення ситуації повноцінним предметом емпіричного дослідження і допоміг закріпити процесуальне бачення взаємодії людини із середовищем.


Особливо важливою стала ідея контексту: та сама стратегія подолання може мати різний сенс і різні наслідки залежно від того, що відбувається, що можна контролювати, які ресурси доступні й які цілі має людина. Ця логіка продовжує впливати на сучасні моделі гнучкості копінгу, регуляції емоцій і психологічної адаптації.


У каноні психології Річард Лазарус займає місце не як автор одного тесту чи однієї техніки, а як дослідник, який пов’язав стрес, емоції, оцінювання та подолання в єдину динамічну програму. Зрілий варіант цієї програми невіддільний від спільної роботи із Сьюзен Фолкман.


Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу



Джерела та література


 
 
bottom of page