Розширена процесна модель регуляції емоцій: ідентифікація, вибір, реалізація та моніторинг
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 вересня 2026 р. · Редакційна політика
Розширена процесна модель регуляції емоцій Джеймса Гросса пояснює не лише те, де саме людина може вплинути на розвиток емоційної реакції, а й те, як розгортається саме рішення про регуляцію. У цій рамці регуляторний епізод можна розкласти на чотири взаємопов’язані етапи: ідентифікацію потреби щось змінити, вибір стратегії, реалізацію конкретної тактики та моніторинг результату. Така архітектура робить центральним не питання «яка стратегія найкраща?», а послідовність рішень: чи варто зараз регулювати емоцію, чим саме, як це зробити в цій ситуації та чи потрібно продовжувати, змінити або припинити обраний спосіб.
Модель є розширенням класичної процесної моделі Джеймса Гросса, у якій п’ять родин стратегій упорядковано за тим, на якому етапі породження емоції вони втручаються: вибір ситуації, модифікація ситуації, спрямування уваги, когнітивна зміна та модуляція реакції. У оглядовій статті 2015 року Гросс запропонував додатковий рівень аналізу: як людина доходить до того, що певна стратегія взагалі буде запущена. Пізніші огляди описують цю логіку як послідовність «ідентифікація → вибір → реалізація → моніторинг».
Ця модель не є клінічним тестом і не визначає, чи людина «добре» або «погано» регулює емоції. Вона є впливовою теоретичною рамкою для дослідження регуляторних рішень. Її цінність у тому, що одна й та сама зовнішня проблема може виникнути з різних причин: людина може не розпізнати потребу в регуляції, обрати невідповідну для контексту стратегію, не зуміти реалізувати вдалу стратегію або продовжувати її після того, як умови змінилися.
Що саме додає розширена процесна модель
Класична процесна модель відповідає насамперед на питання, у якій точці розвитку емоції може відбутися регуляторне втручання. Розширена модель зміщує фокус на процес керування самим регулюванням. Це два різні рівні. П’ять родин стратегій описують потенційні мішені впливу на емоційну траєкторію, а чотири регуляторні етапи описують рішення, завдяки яким конкретна стратегія в конкретний момент стає реальною дією.
Наприклад, когнітивна зміна є родиною стратегій, а когнітивна переоцінка — один із добре досліджених способів усередині цієї родини. Але до переоцінки людина ще має дійти: помітити, що емоційний стан потребує зміни, розглянути доступні стратегії, обрати переоцінку, сформувати конкретний новий погляд на ситуацію, а потім оцінити, чи спрацювало це і чи варто продовжувати.
У сучасному короткому огляді McRae і Gross саме так описують розширену рамку: потреба в регуляції ідентифікується, стратегія обирається та реалізується, а моніторинг відстежує успішність процесу. Отже, модель переводить дослідження від простого порівняння стратегій до аналізу регуляції як динамічного циклу рішень.
Науковий статус: впливова рамка, а не завершена теорія «правильного керування емоціями»
Розширена процесна модель належить до найвпливовіших сучасних рамок у науці про регуляцію емоцій. Водночас її компоненти мають різну емпіричну опрацьованість. Вибір стратегій, наслідки окремих стратегій і зв’язки регуляції з психічним здоров’ям досліджені значно ширше, ніж динамічний моніторинг реальної регуляції в часі. Сам Гросс у статті про розширену модель подавав її як процесно-орієнтовану рамку, що має організувати дослідження та породжувати перевірювані питання.
Тому науково коректно розрізняти рівні тверджень. Існування різних точок впливу на емоційний процес і те, що стратегії мають різні наслідки, підтримується великим масивом досліджень. Ідея, що регуляція включає окремі рішення про потребу в регуляції, вибір, реалізацію та подальше коригування, є впливовою теоретичною організацією цього масиву. Детальний механізм кожного переходу, універсальна послідовність усіх етапів у повсякденному житті та повний набір причин регуляторних збоїв залишаються предметом дослідження.
Від п’яти родин стратегій до чотирьох етапів регуляції
П’ять родин стратегій
У вихідній процесній моделі 1998 року Гросс розмістив способи регуляції вздовж розвитку емоційної відповіді. Людина може впливати на те, у яку ситуацію потрапляє; змінювати саму ситуацію; перенаправляти увагу; змінювати оцінку або значення ситуації; або впливати на вже розгорнуту реакцію. Ця схема відповідає на питання «де втрутитися?».
Чотири етапи регуляторного епізоду
Розширена модель відповідає на інше питання: «як відбувається рішення втрутитися саме так?». У клінічному огляді Sheppes, Suri і Gross виділили чотири місця, де можуть виникати труднощі: ідентифікацію потреби в регуляції, вибір із доступних варіантів, реалізацію обраної тактики та моніторинг регуляції в часі.
Ці дві схеми легко переплутати, бо обидві описують «етапи». П’ять родин — це карта мішеней у процесі виникнення емоції. Чотири етапи — це карта рішень усередині регуляторної системи. Вибір ситуації, відволікання уваги або переоцінка можуть бути обрані на етапі вибору, а потім реалізовані конкретною тактикою на етапі реалізації.
Два рівні оцінювання: як емоція стає об’єктом регуляції
В основі розширеної моделі лежить ідея взаємодії двох рівнів оцінювання. На першому рівні людина сприймає внутрішню або зовнішню ситуацію, надає їй значення щодо власних цілей і формує емоційну реакцію. На другому рівні вже сама емоційна траєкторія стає об’єктом оцінювання: людина або регуляторна система визначає, чи відповідає цей стан поточним цілям і чи потрібно щось змінювати.
У технічному описі Гросса ці цикли часто позначають як «світ → сприйняття → оцінювання → дія» (World–Perception–Valuation–Action, W–P–V–A). «Світ» тут не означає тільки зовнішню подію: мішенню може бути спогад, думка, тілесний стан або вже наявна емоція. Дія змінює умови, після чого цикл починається знову. Саме завдяки цій повторюваності модель може описувати динамічну регуляцію, а не одноразовий прийом.
Це також пояснює, чому регуляція не зводиться до свідомого самоконтролю. Частина регуляторних процесів може відбуватися з різним ступенем усвідомлення і довільності. Окремий матеріал ХАБу про неявну регуляцію емоцій розглядає саме цю межу між явною метою, автоматизованими процесами та контрольованими діями.
1. Ідентифікація: чи потрібно зараз регулювати емоцію
Ідентифікація починається не з вибору техніки, а з розпізнавання того, що емоційний стан взагалі є значущим для поточної мети. Людина має представити свій стан достатньо точно, оцінити його співвідношення з тим, що вона хоче або потребує в цій ситуації, і сформувати або не сформувати регуляторну мету.
Ця стадія не означає автоматичне рішення зменшити неприємну емоцію. Емоції мають інформаційні, мотиваційні й соціальні функції. Страх може сигналізувати про ризик, гнів — про порушення важливої межі, смуток — підтримувати перебудову після втрати, а позитивне збудження іноді теж потребує зниження, наприклад перед завданням, що вимагає точності. Огляд Maya Tamir про мотиви регуляції показує, що люди регулюють емоції не лише заради негайно приємнішого стану: цілі можуть бути інструментальними й підпорядковуватися ширшим завданням.
Тому ключове питання ідентифікації звучить не «чи ця емоція негативна?», а «чи відповідає ця емоційна траєкторія тому, що зараз важливо?». В одному контексті тривогу варто зменшити, щоб не втратити здатність діяти; в іншому — достатньо витримати її як адекватну реакцію на невизначеність. Спроба регулювати кожне неприємне переживання може сама стати ригідним патерном.
Що може порушувати ідентифікацію
Труднощі можуть виникати на різних рівнях: нечітке розпізнавання стану, плутанина між емоціями, слабке усвідомлення інтенсивності, переконання, що емоції принципово неконтрольовані, або навпаки — переконання, що будь-яке неприємне переживання треба негайно усунути. Розвиненіше розрізнення станів може допомагати точніше сформулювати регуляторну мету; пов’язану тему ХАБ розглядає у статті про емоційну гранулярність.
Водночас помилка на цій стадії не є діагнозом. Людина може невдало визначити потребу в регуляції через втому, дефіцит інформації, конфлікт цілей або особливості конкретної ситуації. Розширена модель дозволяє локалізувати потенційний механізм труднощів, але не встановлює причину за одним епізодом.
2. Вибір: яку стратегію застосувати
Якщо регуляторну мету активовано, система переходить до вибору. Тут важливо мати не одну «улюблену техніку», а репертуар можливостей і хоча б приблизну модель того, коли кожна з них може бути доречною. Людина оцінює доступні стратегії, їхню очікувану ефективність, зусилля, ризики, часовий горизонт і відповідність ситуації.
Експерименти Sheppes та співавторів показали один із найвідоміших прикладів контекстного вибору. За нижчої інтенсивності негативного матеріалу учасники частіше обирали переоцінку, а за вищої — відволікання. Це не універсальний рецепт «при сильних емоціях завжди відволікатися», а демонстрація принципу: характеристики ситуації можуть змінювати відносну привабливість стратегій.
На вибір впливають також контрольованість ситуації, доступний час, когнітивне навантаження, соціальне оточення, попередній досвід і регуляторна мета. Якщо проблему реально можна змінити, стратегія, яка лише змінює внутрішній стан, може відволікти від потрібної дії. Якщо ситуація незмінна, постійні спроби «виправити» її можуть виснажувати, а прийняття або зміна фокусу уваги бути доцільнішими.
Ідея контекстної чутливості узгоджується з концепцією регуляторної гнучкості Bonanno і Burton: адаптивність залежить від здатності читати контекст, мати достатній репертуар і реагувати на зворотний зв’язок. У цій перспективі проблема часто полягає не в наявності «поганої» стратегії, а в ригідному застосуванні одного способу незалежно від умов.
Вибір стратегії не дорівнює оцінці особистості
Той факт, що людина часто пригнічує експресію, переоцінює події або відволікається, не дає підстав робити висновок про її характер, зрілість чи психіатричний статус. Частота стратегії — лише один зріз. Потрібно знати, навіщо вона використовується, у яких ситуаціях, наскільки гнучко, з якими коротко- і довгостроковими наслідками та чи має людина альтернативи.
3. Реалізація: як загальна стратегія стає конкретною дією
Після вибору стратегії починається реалізація. Це окремий етап, тому що знати «я хочу переоцінити ситуацію» ще не означає вміти створити переконливу нову інтерпретацію саме зараз. Стратегія є загальним класом дій, а тактика — конкретним способом виконання цієї стратегії в певному епізоді.
Наприклад, обрана стратегія — когнітивна переоцінка. Реалізація може полягати в тому, щоб перевірити альтернативне пояснення поведінки іншої людини, змінити часову перспективу, відокремити факт від прогнозу або переосмислити значення невдачі. Дві людини можуть обрати одну стратегію, але сформувати різні тактики; одна тактика може допомогти, інша — виявитися неправдоподібною і не змінити переживання.
Саме на рівні реалізації особливо видно різницю між назвою стратегії та реальною навичкою. Метааналіз Webb, Miles і Sheeran 306 експериментальних порівнянь показав, що навіть усередині однієї родини регуляції різні конкретні методи мають різні ефекти. Це застерігає від висновків на кшталт «когнітивна зміна працює» без уточнення, яка саме операція виконувалася.
Свіжі клінічні дані також показують, що здатність реалізувати інструкцію не можна прирівнювати до звичної регуляції в житті. Систематичний огляд і метааналіз Reents та співавторів 2026 року виявив, що учасники з психічними розладами загалом можуть виконувати інструктовані стратегії в лабораторних умовах, хоча середня ефективність була дещо нижчою, ніж у здорових контрольних групах; попереднє навчання стратегії також мало значення. Це підтримує необхідність розрізняти «знаю назву стратегії», «можу виконати за інструкцією» і «можу доречно застосувати самостійно».
4. Моніторинг: продовжувати, змінити чи припинити
Регуляція не завершується моментом, коли стратегія запущена. Емоція, ситуація і цілі змінюються, тому система має знову оцінювати стан. Моніторинг — це динамічне відстеження того, чи наближає поточна регуляція людину до релевантної мети і чи залишається її ціна прийнятною.
У прикладній літературі розрізняють три базові результати моніторингу: підтримувати поточну регуляцію, перемкнутися на іншу стратегію або тактику, чи припинити регулювання. У дослідженні Murphy і Young учасниці спочатку отримували інструкцію використовувати відволікання або переоцінку, а потім могли вирішити, чи продовжувати цю стратегію або перемкнутися. Робота показує, що регуляторний вибір справді може змінюватися залежно від результату попередньої спроби.
Однак саме тут доказова база скромніша. Теоретично моніторинг є центральним для гнучкої регуляції, але лабораторних і повсякденних досліджень підтримання, перемикання та припинення значно менше, ніж досліджень переоцінки чи пригнічення. Тому не варто перетворювати чотири етапи на жорсткий алгоритм, який нібито емпірично верифікований у всіх деталях.
Моніторинг також не означає постійне самоспостереження. Надмірна перевірка «чи я вже достатньо спокійний?» може сама підтримувати фокус на небажаному стані. Функціональний моніторинг достатній для корекції курсу: чи змінилася ситуація, чи працює обрана дія, чи зберігається початкова мета, чи варто дати емоції просто завершити свій перебіг.
Як чотири етапи працюють в одному епізоді
Уявімо, що перед складною робочою розмовою людина помічає сильне напруження і серцебиття. Модель не починається з поради «заспокойся». Вона розкладає ситуацію на послідовні рішення.
Ідентифікація
Людина визначає: «Я сильно напружений, і така інтенсивність заважає мені слухати співрозмовника. Я хочу знизити напруження до рівня, на якому зможу діяти». Мета не обов’язково полягає в тому, щоб прибрати тривогу повністю. Помірне збудження може допомагати мобілізуватися.
Вибір
З доступних варіантів людина обирає коротко змінити дихання й увагу перед розмовою, а під час самої розмови — переоцінювати неоднозначні сигнали як інформацію, а не як доказ провалу. В іншому контексті вибір міг би бути іншим: перенести розмову, попросити паузу, уточнити умови або прийняти тимчасове збудження без активного зниження.
Реалізація
Обрана стратегія перетворюється на конкретні дії: дві хвилини повільнішого дихання, запис трьох фактів замість прогнозів, запитання співрозмовнику замість читання думок. Якщо людина лише повторює «не нервуй», стратегія фактично не реалізована.
Моніторинг
Через кілька хвилин людина оцінює не тільки інтенсивність тривоги, а й функціонування: чи може вона слухати, говорити по суті й витримувати невизначеність. Якщо так — поточний спосіб можна підтримати. Якщо дихання посилює фокус на тілі, а розмова вже потребує швидкої реакції, можна перемкнутися на зовнішню увагу. Якщо напруження стало керованим, активну регуляцію можна припинити.
Карта можливих збоїв: одна проблема може мати різні механізми
Збій ідентифікації
Людина не помічає наростання стану, неправильно визначає його значення або запускає регуляцію там, де вона не потрібна. Результат може виглядати як «емоція захопила зненацька» або як постійна боротьба з будь-яким дискомфортом.
Збій вибору
Потреба в регуляції розпізнана, але репертуар вузький або оцінка контексту неточна. Наприклад, людина має лише один звичний спосіб — уникнення, переоцінку, пригнічення експресії чи пошук підтримки — і застосовує його незалежно від того, чи відповідає він завданню.
Збій реалізації
Стратегія підходить, але виконання не створює потрібного впливу. Людина обрала переоцінку, проте нова думка звучить як порожня позитивна формула; обрала розв’язання проблеми, але дія занадто нечітка; обрала відволікання, але продовжує перевіряти тригер кожні кілька секунд.
Збій моніторингу
Стратегія вже не допомагає або змінилися умови, але людина продовжує її автоматично. Інший варіант — надто швидке перемикання: спосіб не встигає подіяти, а людина переходить від однієї техніки до іншої. Обидва патерни можуть знижувати гнучкість.
У клінічній літературі ця карта використовується для точнішого опису труднощів. Важливий принцип огляду Sheppes, Suri і Gross полягає в тому, що емоційна проблема не обов’язково є наслідком регуляторного дефіциту, а якщо регуляція справді порушена, потрібно уточнювати, на якому рівні виникає труднощі. Модель описує механізм, а не встановлює діагноз.
Чому не існує універсально «хороших» і «поганих» стратегій
Найпоширеніше спрощення в популярній психології — поставити переоцінку на бік «здорових» стратегій, а пригнічення — на бік «шкідливих». Середні статистичні асоціації справді відрізняються, але з цього не випливає універсальна оцінка кожного окремого застосування. Розширена модель робить помітними параметри, які губляться в такій дихотомії: мета, контекст, інтенсивність, доступні ресурси, соціальна ситуація, час і зворотний зв’язок.
Наприклад, у деяких ситуаціях тимчасове зниження зовнішньої експресії може допомогти завершити критичне завдання або не ескалувати конфлікт. В інших — хронічне приховування важливих переживань у близьких стосунках може мати соціальну ціну. Подібно, переоцінка може бути корисною, коли змінюється інтерпретація неоднозначної події, але не повинна підміняти дію, якщо ситуація реально небезпечна або потребує конкретного вирішення.
Культурний контекст теж змінює середні зв’язки між звичним використанням стратегій і психічним здоров’ям. Систематичний огляд і метааналіз Chen та співавторів охопив 249 статей, 150 474 учасники та 37 країн/регіонів і виявив, що асоціації переоцінки й експресивного пригнічення з показниками психічного здоров’я модифікуються культурними та демографічними характеристиками. Це сильний аргумент проти універсальної моральної шкали стратегій.
Інтенсивність, контрольованість, соціальний контекст і час
Вибір і оцінка регуляції стають точнішими, коли контекст розкладено хоча б на кілька параметрів. Інтенсивність важлива, тому що за сильного збудження складна когнітивна операція може вимагати ресурсів, яких у моменті бракує. Контрольованість важлива, тому що зміна ситуації має сенс лише там, де людина реально може на неї впливати. Соціальний контекст важливий, тому що одна й та сама експресія має різні наслідки наодинці, серед близьких і в формальній взаємодії.
Часовий горизонт теж змінює вибір. Стратегія може швидко знизити інтенсивність, але мати небажану довгострокову ціну; інша може не давати миттєвого полегшення, зате підтримувати навчання або розв’язання проблеми. Розширена модель не містить автоматичного правила, яке зважує всі ці фактори, але створює місце, де вони мають бути враховані — насамперед під час вибору та моніторингу.
Регуляція може посилювати, зменшувати або підтримувати емоцію
Ще одне важливе уточнення: емоційна регуляція не означає тільки зменшення негативних емоцій. Людина може підтримувати корисну рішучість, посилювати зацікавлення, знижувати надмірну ейфорію перед ризикованим рішенням, зберігати сум достатньо довго для осмислення втрати або послаблювати страх, який заважає необхідній дії. Регуляторна мета визначається співвідношенням емоційного стану з ширшим завданням.
Саме тому вислів «контроль емоцій» часто вводить в оману. У практичному матеріалі ХАБу про керування емоціями без придушення регуляція розглядається як зміна траєкторії стану, а не як вимога вимкнути переживання. Розширена модель додає до цього ще одну ідею: регулювати потрібно не лише емоцію, а й власну регуляторну спробу.
Що емпіричні дослідження підтримують найкраще
Найсильніше досліджений шар — конкретні стратегії й умови їхнього застосування. Метааналіз Webb та співавторів показав значні відмінності не лише між родинами, а й усередині них. Дослідження регуляторного вибору показують, що інтенсивність і цілі впливають на те, яку стратегію люди обирають. Дані про регуляторну гнучкість підтримують ідею, що чутливість до контексту та зворотного зв’язку важливіша за ригідну прихильність до однієї техніки.
На рівні клінічних груп у 2026 році з’явилися великі узагальнення. Метааналіз Clamor, Lincoln і Schulze охопив сотні досліджень і виявив виражені середні відмінності між клінічними та неклінічними групами за самооцінюваними труднощами регуляції й використанням окремих стратегій. Інший систематичний огляд і метааналіз також підтримав трансдіагностичну значущість труднощів регуляції в багатьох психіатричних розладах.
Ці результати не доводять, що конкретний психіатричний розлад виникає через один «зламаний етап» розширеної моделі. Більшість клінічних даних походить із опитувальників, лабораторних завдань або групових порівнянь. Причинність, взаємодія зі специфічними симптомами й точна локалізація труднощів за етапами моделі часто потребують окремих досліджень.
Що залишається менш визначеним
Найменше підстав для категоричності там, де теоретична деталізація випереджає емпіричну. Межі між етапами в реальному житті можуть бути нечіткими; ідентифікація, вибір і реалізація можуть частково перекриватися; звичні або автоматизовані процеси не завжди проходять через усвідомлені рішення; соціальна регуляція може включати іншу людину; а кілька стратегій можуть працювати паралельно.
Моніторинг як окремий об’єкт дослідження особливо молодий. Murphy і Young прямо зазначали, що даних про динамічні рішення підтримувати чи перемикати стратегію небагато. Тому формула «підтримати → змінити → припинити» добре описує теоретичний простір рішень, але не є завершеним емпіричним законом.
Розширена модель і психічні розлади: клінічні межі
Труднощі емоційної регуляції є трансдіагностичним явищем: вони трапляються при різних психічних розладах і водночас можуть бути присутні без жодного діагнозу. Розширена модель корисна тим, що не зводить усі труднощі до одного показника «дисрегуляції», а дозволяє ставити точніші дослідницькі питання: чи проблема в розпізнаванні потреби, у виборі, у реалізації або в корекції стратегії.
Але ця модель не є діагностичною системою. Результат ERQ, DERS або іншого опитувальника не встановлює психіатричний діагноз і не дає повної карти чотирьох етапів. Так само окрема невдала регуляторна спроба не є симптомом сама по собі. У клінічній оцінці враховують тривалість, тяжкість, функціональні наслідки, супутні симптоми, контекст і критерії конкретного розладу.
Якщо емоційні стани стають настільки інтенсивними або тривалими, що суттєво порушують сон, роботу, навчання, стосунки чи безпеку, потрібна не самодіагностика за моделлю, а професійна оцінка. Особливо це стосується маніакальних станів, психозу, суїцидального ризику, самоушкодження та інших ситуацій, у яких рішення виходить за межі самодопомоги.
Практичний спосіб використовувати модель для самоаналізу
Модель найкорисніша не як список технік, а як спосіб з’ясувати, де саме виникає труднощі. Для одного епізоду достатньо чотирьох послідовних запитань.
1. Ідентифікація: що я зараз відчуваю і чи справді хочу це змінити? Яка моя мета — зменшити інтенсивність, витримати стан, посилити корисну емоцію, змінити поведінку чи просто краще зрозуміти, що відбувається?
2. Вибір: які реалістичні варіанти в мене є саме в цьому контексті? Чи можу я змінити ситуацію, увагу, спосіб тлумачення, поведінкову реакцію, звернутися по підтримку або тимчасово нічого не змінювати?
3. Реалізація: яка конкретна дія втілить обрану стратегію? Якщо відповідь лишається абстрактною — «думати позитивніше», «взяти себе в руки», «не нервувати» — реалізація ще не сформована.
4. Моніторинг: за якою ознакою я зрозумію, що варто продовжити, змінити або припинити? Корисний критерій стосується не лише інтенсивності емоції, а й функціонування: чи допомагає ця спроба діяти відповідно до мети.
Це не правило, що кожен емоційний епізод потрібно аналізувати в чотири кроки. У знайомих ситуаціях регуляція часто відбувається швидко й частково автоматизовано. Чотири запитання потрібні тоді, коли звичний патерн не працює або хочеться зрозуміти, де саме губиться гнучкість.
Типові помилки в тлумаченні моделі
«Ідентифікувати» означає назвати емоцію
Називання стану може бути частиною ідентифікації, але етап ширший. Потрібно ще оцінити співвідношення між поточним станом і метою та вирішити, чи запускати регуляцію. Афективне маркування може допомагати структурувати переживання, але не замінює рішення про регуляторну мету.
«Вибір» означає знайти найадаптивнішу стратегію
Розширена модель не має універсального рейтингу стратегій. Вибір є оцінкою відповідності між метою, людиною, ситуацією, ресурсами й очікуваними наслідками.
«Реалізація» означає просто виконати техніку
Реалізація включає переклад загальної стратегії в конкретну тактику. Саме тут важливі навички, дозування, таймінг і здатність адаптувати дію до умов.
«Моніторинг» означає постійно перевіряти власний стан
Моніторинг потрібен для корекції курсу, а не для безперервного сканування переживання. Надмірне самоспостереження може стати окремою проблемою, якщо воно підсилює тривогу або румінацію.
Невдала регуляція означає психічний розлад
Ні. Невдалі регуляторні рішення є нормальною частиною людського функціонування. Клінічне значення виникає з ширшого патерну: повторюваності, ригідності, тяжкості, страждання, функціональних наслідків і контексту.
Часті запитання
Чим розширена процесна модель відрізняється від класичної моделі Гросса?
Класична модель упорядковує п’ять родин стратегій за моментом втручання в процес породження емоції. Розширена модель описує, як сама регуляторна спроба розгортається через ідентифікацію, вибір, реалізацію та моніторинг.
Чому в статті 2015 року Гросс говорить про три етапи, а сучасні огляди часто про чотири?
У початковому формулюванні Гросс виокремлював три основні стадії — identification, selection та implementation. Моніторинг можна розуміти як повторне оновлення рішень цих стадій у часі. У клінічних і пізніших викладах його часто виносять як четвертий етап, бо він має окреме рішення: підтримувати, перемкнути або припинити поточну регуляцію. Обидва способи опису сумісні, якщо це уточнення зроблено явно.
Чи всі чотири етапи мають бути свідомими?
Ні. Розширена модель не вимагає, щоб кожне рішення було повністю усвідомленим і словесно сформульованим. Регуляція може містити автоматизовані й неявні компоненти. Ступінь усвідомлення залежить від процесу, навички та контексту.
Яка стратегія регуляції емоцій найкраща?
Універсальної найкращої стратегії немає. Вибір залежить від мети, інтенсивності, контрольованості ситуації, соціального контексту, ресурсів, культури та часової перспективи. Важливо не лише що людина робить, а коли, навіщо, як і чи коригує дію за результатом.
Чи переоцінка завжди краща за пригнічення?
Ні. На рівні середніх асоціацій звичне використання цих стратегій пов’язане з різними результатами, але контекст і культура модифікують ефекти. Окреме застосування потрібно оцінювати за функцією й наслідками, а не лише за назвою стратегії.
Чи можна за моделлю зрозуміти причину емоційної дисрегуляції?
Модель допомагає формулювати гіпотези про рівень труднощів, але сама по собі не встановлює причину. Для цього потрібні дані про конкретні ситуації, повторюваність патерну, навички, переконання, симптоми, середовище та інші психологічні й медичні фактори.
Чи модель стосується тільки негативних емоцій?
Ні. Регуляція може стосуватися позитивних і негативних емоцій та включати зменшення, посилення або підтримання стану залежно від мети. Значна частина експериментальної літератури справді зосереджена на зниженні негативного афекту, тому переносити її висновки на всі види регуляції потрібно обережно.
Пов’язані статті
Джерела
Bonanno, G. A., & Burton, C. L. (2013). Regulatory Flexibility: An Individual Differences Perspective on Coping and Emotion Regulation. Perspectives on Psychological Science, 8(6), 591–612. https://doi.org/10.1177/1745691613504116
Chen, M. S., Cai, Q., Omari, D., Sanghvi, D. E., Lyu, S., та ін. (2025). Emotion regulation and mental health across cultures: a systematic review and meta-analysis. Nature Human Behaviour, 9, 1176–1200.
Clamor, A., Lincoln, T. M., & Schulze, L. (2026). Emotion regulation in mental disorders: A systematic review and multilevel meta-analysis of transdiagnostic and disorder-specific impairments. Psychological Bulletin, 152(2), 157–200. https://doi.org/10.1037/bul0000512
Gross, J. J. (1998). The Emerging Field of Emotion Regulation: An Integrative Review. Review of General Psychology, 2(3), 271–299.
Gross, J. J. (2015a). Emotion Regulation: Current Status and Future Prospects. Psychological Inquiry, 26(1), 1–26.
Gross, J. J. (2015b). The Extended Process Model of Emotion Regulation: Elaborations, Applications, and Future Directions. Psychological Inquiry, 26(1), 130–137.
McRae, K., & Gross, J. J. (2020). Emotion regulation. Emotion, 20(1), 1–9. https://doi.org/10.1037/emo0000703
Murphy, J. W., & Young, M. A. (2020). Monitoring processes in extended emotion regulation. Cognition and Emotion, 34(5), 1059–1067. https://doi.org/10.1080/02699931.2020.1722614
Reents, M. F., Schroeder, P. A., Wolz, I., van den Hoek Ostende, M. M., Dolderer, M., Farshad, M., & Svaldi, J. (2026). Efficacy of emotion regulation strategy implementation in and across mental disorders: A systematic review and meta-analysis. Clinical Psychology Review, 125, 102718. https://doi.org/10.1016/j.cpr.2026.102718
Sheppes, G., Scheibe, S., Suri, G., Radu, P., Blechert, J., & Gross, J. J. (2014). Emotion regulation choice: a conceptual framework and supporting evidence. Journal of Experimental Psychology: General, 143(1), 163–181. https://doi.org/10.1037/a0030831
Sheppes, G., Suri, G., & Gross, J. J. (2015). Emotion Regulation and Psychopathology. Annual Review of Clinical Psychology, 11, 379–405. https://doi.org/10.1146/annurev-clinpsy-032814-112739
Tamir, M. (2016). Why Do People Regulate Their Emotions? A Taxonomy of Motives in Emotion Regulation. Personality and Social Psychology Review, 20(3), 199–222.
Webb, T. L., Miles, E., & Sheeran, P. (2012). Dealing with feeling: a meta-analysis of the effectiveness of strategies derived from the process model of emotion regulation. Psychological Bulletin, 138(4), 775–808. https://doi.org/10.1037/a0027600