Джеймс Гросс: регуляція емоцій, процесна модель, переоцінка і пригнічення
Джеймс Дж. Гросс — американський психолог, один із провідних дослідників регуляції емоцій та автор процесної моделі регуляції емоцій. Його роботи допомогли перетворити розрізнені дослідження про контроль, вираження й зміну емоцій на систематичну наукову програму: коли саме людина може втрутитися в розвиток емоційної реакції, які стратегії вона використовує і які наслідки ці стратегії мають для переживання, поведінки, фізіології та взаємин.
Сьогодні Гросс — професор психології імені Ернеста Р. Гілгарда у Стенфордському університеті, професор філософії за сумісництвом, директор Стенфордського центру афективної науки та Стенфордської психофізіологічної лабораторії. Його дослідження охоплюють емоції, регуляцію емоцій, когнітивну переоцінку, експресивне пригнічення, автоматичну регуляцію, індивідуальні відмінності та соціальну тривогу.
Освіта і шлях у психології
Гросс здобув ступінь бакалавра в Єльському університеті 1987 року, де вивчав філософію та психологію. 1988 року був запрошеним аспірантом в коледжі Лінакр (Linacre College) Оксфордського університету. Докторський ступінь із клінічної психології отримав 1993 року в Каліфорнійському університеті в Берклі. Після дослідницької підготовки в Каліфорнійському університеті в Сан-Франциско він 1994 року приєднався до викладацького складу кафедри психології Стенфордського університету.
Цей академічний шлях важливий для розуміння його програми досліджень. Гросс працював на перетині клінічної психології, психофізіології, психології особистості та науки про емоції. Тому регуляція емоцій у його роботах — не абстрактна порада про «самоконтроль», а вимірюваний процес, який можна досліджувати через суб’єктивні звіти, поведінку, автономну фізіологію та мозкові показники.
Що таке регуляція емоцій
Регуляція емоцій — це сукупність процесів, за допомогою яких людина впливає на те, які емоції виникають, коли вони виникають, як переживаються та як виражаються.
Таке визначення не означає, що регуляція завжди спрямована на послаблення неприємних переживань. Людина може підтримувати, посилювати або зменшувати як негативні, так і позитивні емоції залежно від мети та ситуації. Наприклад, перед важливою розмовою можна намагатися знизити гнів, а перед спортивним виступом — підтримати збудження, яке допомагає мобілізуватися.
Саме тут проходить одна з головних меж між науковим поняттям регуляції емоцій і побутовим уявленням про «контроль над емоціями». Регуляція не дорівнює постійному придушенню почуттів і не вимагає усунути емоцію. Вона описує способи впливу на емоційний процес.
Детальніше про практичний вимір цієї теми Український психологічний ХАБ розповідає у матеріалі «Як навчитися керувати емоціями: саморегуляція без придушення і зривів».
Процесна модель регуляції емоцій
Найвідоміший внесок Гросса — процесна модель регуляції емоцій. У фундаментальному огляді 1998 року він запропонував розташувати стратегії регуляції відповідно до того, на якому етапі розвитку емоційної реакції вони діють.
У класичній версії модель містить п’ять сімейств стратегій:
1. Вибір ситуації. Людина наближається до певної ситуації або уникає її з огляду на очікуваний емоційний результат. Наприклад, можна погодитися на зустріч, яка обіцяє радість, або не вступати в суперечку, яка майже напевно переросте у конфлікт.
2. Модифікація ситуації. Людина вже перебуває в ситуації, але змінює її характеристики. Це може бути зміна умов розмови, прохання про допомогу, усунення подразника або перебудова завдання.
3. Розподіл уваги. Регуляція відбувається через те, куди спрямована увага. Сюди належать відволікання, концентрація на окремих аспектах події та інші способи керувати тим, що саме опиняється у фокусі.
4. Когнітивна зміна. Людина змінює значення ситуації для себе, спосіб її інтерпретації або оцінювання. Найбільш досліджений приклад — когнітивна переоцінка.
5. Модуляція відповіді. Втручання відбувається тоді, коли емоційна реакція вже сформувалася. Людина впливає на її поведінкові, фізіологічні або суб’єктивні компоненти. Один із найвідоміших прикладів у дослідженнях Гросса — експресивне пригнічення.
Сила цієї моделі полягає не в твердженні, що існують лише п’ять конкретних технік. Йдеться про п’ять місць у процесі виникнення емоції, де можуть працювати різні стратегії.
Ранні та пізні стратегії
У ранній версії своєї програми Гросс особливо розрізняв стратегії, спрямовані на передумови емоційної реакції, і стратегії, спрямовані на вже сформовану відповідь.
Когнітивна переоцінка є типовим прикладом першої групи: людина змінює інтерпретацію ситуації до того, як емоційна відповідь повністю розгорнеться. Експресивне пригнічення є типовим прикладом другої: емоція вже активована, а людина намагається стримати її зовнішній прояв.
У відомому експерименті 1998 року 120 учасників дивилися фільм, що викликав огиду. Одній групі запропонували переосмислити побачене так, щоб зменшити емоційну реакцію, другій — приховувати зовнішні ознаки переживання, третя була контрольною. І переоцінка, і пригнічення зменшували видиму емоційну експресію. Водночас переоцінка зменшувала переживання огиди, а пригнічення супроводжувалося сильнішою активацією симпатичної нервової системи.
Цей експеримент став важливим доказом того, що дві стратегії, які зовні можуть виглядати як однакове «вміння тримати себе в руках», мають різний психологічний і фізіологічний профіль.
Когнітивна переоцінка
Когнітивна переоцінка — це зміна того, як людина розуміє або тлумачить ситуацію, щоб змінити її емоційне значення.
Наприклад, хвилювання перед виступом можна інтерпретувати як доказ неминучої невдачі або як ознаку мобілізації перед важливою подією. Зовнішня ситуація при цьому не змінюється, але змінюється її оцінка, а разом із нею може змінитися емоційна реакція.
Гросс не винайшов саму ідею переосмислення і не запровадив усі форми когнітивної роботи з емоціями. Його внесок полягає в іншому: він розмістив переоцінку в системній моделі регуляції емоцій, зробив її предметом контрольованих експериментів і допоміг сформувати велику емпіричну літературу про її наслідки.
На Українському психологічному ХАБі ця стратегія має окрему канонічну сторінку: «Когнітивна переоцінка».
Експресивне пригнічення
Експресивне пригнічення — це свідоме стримування зовнішнього прояву вже активованої емоції: міміки, жестів, голосу або інших поведінкових ознак.
Це поняття треба відрізняти від психоаналітичного витіснення, пригнічення думок і звичайної спроби «не думати» про неприємну подію. У дослідженнях Гросса йдеться насамперед про регуляцію вираження емоції після її виникнення.
Ранні експерименти Гросса та Роберта Левенсона у 1990-х роках показали, що стримування емоційної експресії може змінювати поведінкові та фізіологічні компоненти емоційної реакції. Саме ця лінія досліджень стала одним із емпіричних фундаментів процесної моделі.
Проте з цих робіт не випливає правило «ніколи не пригнічуйте емоції». У реальному житті наслідки стратегії залежать від того, яку емоцію людина регулює, з якою метою, у яких соціальних і культурних умовах та які альтернативні стратегії їй доступні.
Опитувальник регуляції емоцій ERQ
2003 року Джеймс Гросс та Олівер Джон опублікували роботу про індивідуальні відмінності у двох процесах регуляції емоцій. З цією роботою пов’язаний Emotion Regulation Questionnaire, ERQ — короткий самооцінювальний опитувальник із 10 пунктів.
ERQ вимірює два звичні способи регуляції:
- когнітивну переоцінку;
- експресивне пригнічення.
Опитувальник не є тестом на «правильність» емоцій і не встановлює психіатричний діагноз. Він оцінює, наскільки часто людина зазвичай повідомляє про використання двох конкретних стратегій.
ERQ став одним із найуживаніших інструментів у дослідженнях регуляції емоцій. Водночас його структура відображає конкретний етап розвитку галузі: сучасна наука розглядає значно ширший репертуар стратегій, цілей, контекстів і динамічних процесів.
Розширена процесна модель
Класична модель відповідала на запитання «де в процесі породження емоції відбувається регуляція?». Подальший розвиток теорії поставив додаткове запитання: «як людина взагалі доходить до рішення регулювати емоцію, обирає стратегію й реалізує її?».
У роботах 2015 року Гросс сформулював розширену процесну модель регуляції емоцій. Вона описує регуляцію як багаторівневий цикл оцінювання й дії та виокремлює три ключові етапи:
1. Ідентифікація. Людина визначає, чи потребує поточний емоційний стан регуляції.
2. Вибір. Якщо регуляція потрібна, обирається стратегія, яка здається придатною для мети та ситуації.
3. Реалізація. Обрана загальна стратегія перетворюється на конкретну дію в конкретному контексті.
До цього додається моніторинг: людина оцінює, чи працює обрана регуляція, і за потреби змінює або припиняє її.
Так модель переходить від простого переліку можливих точок втручання до опису регуляції як послідовності рішень.
Регуляція емоцій як гнучкий процес
Одне з найважливіших уточнень сучасної науки полягає в тому, що стратегію не можна оцінювати поза контекстом.
Перші десятиліття досліджень часто створювали враження, ніби когнітивна переоцінка є універсально адаптивною, а експресивне пригнічення — універсально дезадаптивним. Така схема виявилася надто грубою. Уже в середині 2010-х років Гросс разом з Амелією Алдао та Галом Шеппесом розвивав поняття гнучкості регуляції емоцій: здатності змінювати стратегії відповідно до вимог ситуації та власних цілей.
Гнучкість означає не просто «використовувати багато технік». Важливе узгодження між контекстом, метою, доступним репертуаром і реальною ефективністю стратегії. Те, що допомагає в одному середовищі, може заважати в іншому.
Наприклад, відкрите вираження емоції може бути корисним у безпечній близькій розмові й недоречним у ситуації, де потрібне короткочасне збереження професійної ролі. Переоцінка може допомагати, коли інтерпретація події гнучка, але бути менш доречною, коли ситуація потребує конкретної дії, захисту меж або зміни зовнішніх умов.
Що показують сучасні дані
Сучасні дослідження підтверджують значення регуляції емоцій для психологічного функціонування, але водночас ускладнюють прості універсальні висновки.
Систематичний огляд і метааналіз, опублікований у Nature Human Behaviour 2025 року, об’єднав 249 статей, 150 474 учасників, 861 розмір ефекту та дані з 37 країн і регіонів. Автори досліджували зв’язки когнітивної переоцінки та експресивного пригнічення з психопатологічними симптомами й позитивним функціонуванням.
Загальна тенденція залишилася знайомою: частіше використання переоцінки в середньому пов’язувалося з кращими показниками психологічної адаптації, а частіше пригнічення — з гіршими. Але сила й навіть практичне значення цих зв’язків залежали від культурних характеристик і демографічного складу вибірок.
Це має принципове значення. Дані про середні статистичні зв’язки не перетворюють окрему стратегію на універсальну рекомендацію для кожної людини й кожної ситуації.
Культура і соціальний контекст
Емоція завжди виникає в соціальному середовищі. Культури відрізняються нормами вираження, очікуваннями щодо самоконтролю, цінністю групової гармонії, ставленням до відкритого конфлікту та іншими параметрами.
Тому одна й та сама поведінка може мати різний соціальний сенс. Стримування експресії в одному контексті може створювати дистанцію, а в іншому — бути звичною формою поваги до соціальної ситуації. Так само переоцінка може бути ефективною по-різному залежно від того, які інтерпретації культурно доступні й які цілі людина вважає важливими.
Метааналіз 2025 року показав, що культурні виміри модерують зв’язок між регуляцією та психічним здоров’ям. Це не скасовує ранніх експериментів Гросса, а визначає межі їхнього узагальнення.
Регуляція емоцій і психічне здоров’я
Регуляція емоцій стала важливою трансдіагностичною темою: труднощі регуляції досліджують при тривожних і депресивних розладах, посттравматичних реакціях, розладах особистості та інших клінічних станах.
Однак сама наявність певної стратегії не є діагнозом. Людина може пригнічувати емоційне вираження з багатьох причин, а частота переоцінки сама по собі не визначає психічне здоров’я.
У клінічній практиці значення мають функція поведінки, контекст, гнучкість, інтенсивність симптомів, здатність перемикатися між стратегіями та загальний стан людини. Тому результати досліджень регуляції емоцій використовують як частину ширшого психологічного розуміння, а не як простий алгоритм самодіагностики.
Основні праці Джеймса Гросса
Кілька публікацій особливо важливі для історії його наукової програми.
1993 — James J. Gross і Robert W. Levenson, «Emotional Suppression: Physiology, Self-Report, and Expressive Behavior». Одна з ранніх експериментальних робіт про фізіологічні, поведінкові та суб’єктивні наслідки свідомого стримування емоційної експресії.
1997 — Gross і Levenson, «Hiding Feelings: The Acute Effects of Inhibiting Negative and Positive Emotion». Подальше дослідження пригнічення негативної та позитивної емоційної експресії.
1998 — Gross, «Antecedent- and Response-Focused Emotion Regulation: Divergent Consequences for Experience, Expression, and Physiology». Експериментальне порівняння когнітивної переоцінки та експресивного пригнічення.
1998 — Gross, «The Emerging Field of Emotion Regulation: An Integrative Review». Ключовий теоретичний огляд, у якому сформульовано класичну процесну модель із п’ятьма сімействами стратегій.
2003 — James J. Gross і Oliver P. John, «Individual Differences in Two Emotion Regulation Processes: Implications for Affect, Relationships, and Well-Being». Ключова робота для вимірювання індивідуальних відмінностей у переоцінці та пригніченні й для ERQ.
2015 — Gross, «Emotion Regulation: Current Status and Future Prospects» та «The Extended Process Model of Emotion Regulation: Elaborations, Applications, and Future Directions». Роботи, що відображають перехід до розширеної моделі.
2024 — третє видання «Handbook of Emotion Regulation» під редакцією James J. Gross і Brett Q. Ford. Воно містить 71 розділ і показує, наскільки далеко поле вийшло за межі початкового порівняння переоцінки та пригнічення.
Вплив на психологію
Вплив Гросса полягає не лише в популярності окремої моделі. Його програма дала дослідникам спільну мову для порівняння різних способів регулювання емоцій і зв’язала кілька рівнів аналізу: переживання, поведінку, фізіологію, особистісні відмінності, соціальний контекст і психічне здоров’я.
Процесна модель стала організаційною рамкою для великої кількості експериментальних, клінічних, нейронаукових, соціально-психологічних і культурних досліджень. ERQ дав простий інструмент для масових досліджень двох стратегій. Розширена модель перенесла увагу на сам процес вибору й реалізації регуляції. Подальша робота про гнучкість допомогла перейти від класифікації стратегій як «добрих» і «поганих» до питання про їхню відповідність ситуації.
Гросс також брав участь у заснуванні Товариства афективної науки (Society for Affective Science) і був його президентом на етапі заснування, а також став одним із засновників і співголовних редакторів журналу Affective Science. Ця організаційна діяльність відображає ширший історичний контекст: дослідження емоцій за останні десятиліття сформували окреме міждисциплінарне поле афективної науки.
Межі процесної моделі
Процесна модель є впливовою науковою рамкою, але вона не є повною теорією всіх емоційних процесів.
По-перше, межа між «породженням» і «регуляцією» емоції не завжди очевидна. Сам Гросс разом із Лізою Фельдман Барретт аналізував, як різні теорії емоцій по-різному проводять цю межу.
По-друге, лабораторні інструкції на кшталт «переоцініть» або «приховуйте вираження» спрощують реальне життя, де люди комбінують стратегії, змінюють їх у часі та переслідують кілька цілей одночасно.
По-третє, середні групові ефекти не дають автоматичної відповіді, яка стратегія найкраща для конкретної людини.
По-четверте, значення стратегії залежить від культури, соціальної ситуації, інтенсивності емоції, можливості змінити саму ситуацію та наслідків для інших людей.
Саме тому сучасне продовження програми Гросса дедалі більше стосується гнучкості, динаміки, контексту та вибору.
Джеймс Гросс у сучасній науці
Станом на 2026 рік Джеймс Гросс продовжує працювати у Стенфордському університеті. Офіційний профіль Стенфорда вказує понад 700 його публікацій і понад 280 тисяч цитувань. Він є членом Асоціації психологічної науки, Американської психологічної асоціації, Американської асоціації сприяння розвитку науки та Американської академії мистецтв і наук.
Його нинішні дослідницькі інтереси охоплюють регуляцію емоцій, узгодженість емоційних компонентів, автоматичну регуляцію, переоцінку, пригнічення й соціальну тривогу.
Для історії психології Гросс важливий як дослідник, який надав регуляції емоцій процесну архітектуру. Для сучасної науки його внесок важливий ще й тим, що ця архітектура виявилася здатною розвиватися: від п’яти точок втручання — до вибору стратегії, моніторингу, гнучкості та культурного контексту.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Джерела
1. Stanford University. James Gross — Department of Psychology. Актуальна академічна посада, освіта, афіліації та дослідницькі інтереси.
2. Gross, J. J., & Levenson, R. W. (1993). Emotional Suppression: Physiology, Self-Report, and Expressive Behavior. Journal of Personality and Social Psychology, 64(6), 970–986.
3. Gross, J. J., & Levenson, R. W. (1997). Hiding Feelings: The Acute Effects of Inhibiting Negative and Positive Emotion. Journal of Abnormal Psychology, 106(1), 95–103.
4. Gross, J. J. (1998). The Emerging Field of Emotion Regulation: An Integrative Review. Review of General Psychology, 2(3), 271–299.
5. Gross, J. J. (1998). Antecedent- and Response-Focused Emotion Regulation: Divergent Consequences for Experience, Expression, and Physiology. Journal of Personality and Social Psychology, 74(1), 224–237.
6. Gross, J. J., & John, O. P. (2003). Individual Differences in Two Emotion Regulation Processes: Implications for Affect, Relationships, and Well-Being. Journal of Personality and Social Psychology, 85(2), 348–362.
7. Gross, J. J. (2015). Emotion Regulation: Current Status and Future Prospects. Psychological Inquiry, 26(1), 1–26.
8. Gross, J. J. (2015). The Extended Process Model of Emotion Regulation: Elaborations, Applications, and Future Directions. Psychological Inquiry, 26(1), 130–137.
9. Aldao, A., Sheppes, G., & Gross, J. J. (2015). Emotion Regulation Flexibility. Cognitive Therapy and Research, 39(3), 263–278.
10. McRae, K., & Gross, J. J. (2020). Emotion Regulation. Emotion, 20(1), 1–9.
11. Gross, J. J., & Ford, B. Q. (Eds.). (2024). Handbook of Emotion Regulation. Third Edition. Guilford Press.
12. Chen, M. S., Cai, Q., Omari, D., Sanghvi, D. E., Lyu, S., & Bonanno, G. A. (2025). Emotion regulation and mental health across cultures: a systematic review and meta-analysis. Nature Human Behaviour, 9, 1176–1200.
13. Gross, J. J., & Barrett, L. F. (2011). Emotion Generation and Emotion Regulation: One or Two Depends on Your Point of View. Emotion Review, 3(1), 8–16.