Релігійний сором щодо тіла та сексуальності: психологічний вплив
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Релігійний сором щодо тіла та сексуальності виникає тоді, коли людина сприймає особливості свого тіла, сексуальні почуття, бажання або досвід як свідчення власної моральної чи духовної неповноцінності. Він може формуватися під впливом релігійного виховання, сімейних правил, уявлень про чистоту, страху осуду та особистого конфлікту між сексуальністю і переконаннями. Психологічний вплив залежить від змісту повідомлень, способу їх засвоєння, доступності безпечного діалогу, пережитого примусу й того, чи сама людина поділяє відповідні моральні норми.
Найважливіше розрізнення полягає між особистим етичним вибором щодо сексуальної поведінки та соромом, який поширюється на всю особистість. Людина може добровільно обирати стриманість, цнотливість, певні межі близькості чи інші правила відповідно до власної віри. Психологічна проблема виникає, коли тілесність переживається як джерело постійного самоприниження, страху, відрази, приховування або втрати права на власні межі. У сучасному огляді досліджень сексуального сорому цей стан пов’язано з низкою аспектів сексуального благополуччя, водночас авторки підкреслюють методологічні обмеження доказів.
Що означає релігійний сексуальний сором
Сором — емоція, у якій людина оцінює себе як негідну, зіпсовану, неприйнятну чи таку, яку потрібно приховати. Провина частіше стосується конкретного вчинку: «я зробив або зробила те, що суперечить моїм цінностям». Сором стосується ідентичності: «зі мною як із людиною щось не так». У реальному досвіді ці стани часто переплітаються, а їх відмінність допомагає зрозуміти, чому одне порушення особистого правила викликає помірний жаль, а інше — тривале самознецінення.
Релігійний сексуальний сором — це аналітичний опис переживання, а не окремий психіатричний діагноз. Йдеться про сором, зміст якого пов’язаний із релігійними або духовними нормами щодо оголеності, статевого дозрівання, бажання, мастурбації, інтимності, шлюбу, сексуальної орієнтації, гендерних ролей чи репродукції. Релігійне походження конкретної норми слід встановлювати за реальним контекстом людини: іноді осуд походить передусім від родини, однолітків, культурного середовища або конкретної групи, хоча подається як безпосередня вимога віри.
Сексуальний сором має також тілесний вимір. Людина може відчувати небажання дивитися на себе, відразу до окремих частин тіла, напруження під час близькості, страх бути побаченою чи неспроможність відкрито говорити про власний комфорт. Такі ознаки описують можливі переживання, проте самі по собі не встановлюють їхню причину. Всесвітня організація охорони здоров’я розглядає сексуальне здоров’я як фізичне, емоційне, психічне й соціальне благополуччя у зв’язку із сексуальністю, включно з повагою, безпекою та свободою від примусу.
Як формується сором: від зовнішнього правила до внутрішнього голосу
Релігійна соціалізація, сім’я та уявлення про «чистоту»
Дитина або підліток засвоює ставлення до тіла через слова дорослих, реакції на запитання, правила приватності, пояснення фізіологічних змін та приклади близьких людей. Особливе значення має спосіб повідомлення норми. Пояснення моральної позиції з повагою до віку й гідності залишає простір для запитань. Публічне приниження, погрози відторгненням чи твердження про втрату людської цінності створюють умови, за яких моральна оцінка поведінки перетворюється на самоосуд.
У дослідженнях часто вивчають так звану «культуру чистоти» — певний комплекс уявлень і практик, описаний насамперед у консервативних євангельських християнських середовищах США. Він пов’язує сексуальну стриманість до гетеросексуального шлюбу, традиційні гендерні ролі й моральну цінність людини. Це конкретний дослідницький контекст, який не можна механічно переносити на всіх християн, інші релігії або українські громади. У вибірці 1273 учасників Грей і Клемент (2026) виявили кореляційний зв’язок між досвідом такої культури та сексуальним соромом, особливо в окремих підгрупах жінок, які вже не поділяли ці переконання. Авторки прямо зазначили, що причинний зв’язок не було встановлено.
Засвоєння оцінок і постійний самоконтроль
Зовнішні правила можуть поступово ставати внутрішніми переконаннями. Людина починає оцінювати власні думки, відчуття й тілесні реакції очима уявного судді: батьків, громади, духовного наставника або власного образу Бога. Навіть коли безпосередній осуд зникає, звична реакція сорому може зберігатися. Це можливий психологічний механізм, а його роль в окремої людини з’ясовується через її життєву історію.
Окремий чинник — моральна невідповідність: розрив між поведінкою або бажаннями та нормами, які людина визнає чи засвоїла. Вона може переживати конфлікт і тоді, коли її ніхто не засуджує. У дослідженнях самосприйнятої залежності від порнографії Граббс і співавтори показали, що моральне несхвалення пов’язане з тим, наскільки людина схильна вважати себе залежною; це потребує окремого розгляду реальної втрати контролю та поведінкових наслідків. Велике міжнародне дослідження Бете й колег (2026) уточнило цю модель на даних різних країн і груп. Жодна така асоціація сама по собі не встановлює розладу.
Коли тіло стає символом моральної оцінки
Тіло може опинитися в центрі сорому через вимоги до одягу, приховування вторинних статевих ознак, приписи щодо менструації, уявлення про «пристойну» зовнішність або перекладання відповідальності за сексуальну поведінку інших людей на того, хто виглядає «спокусливо». Тоді увага переміщується від власного комфорту та здоров’я до постійного нагляду за тим, як людину оцінять.
Дослідницькі роботи про сексуальний сором підтверджують зв’язки з негативною оцінкою сексуального «я», проте прямих якісних досліджень саме релігійного сорому щодо кожної частини тіла поки недостатньо. Отже, зв’язок між конкретним правилом скромності та тілесним дистресом потрібно вивчати в його культурному, сімейному й індивідуальному контексті, а не проголошувати універсальним законом.
Що показують наукові дослідження
Сучасна доказова база складається переважно зі спостережних досліджень, опитувань, окремих вибірок, теоретичних праць та оглядів. Вона найкраще підтверджує зв’язок певних форм сексуального сорому зі стражданням і труднощами сексуального життя, але значно слабше відповідає на запитання, який саме релігійний вплив спричиняє конкретний наслідок і наскільки цей ефект універсальний.
Наративний огляд Коутс і Местон (2026) систематизує дослідження, у яких сексуальний сором вимірювали безпосередньо. Авторки повідомляють про асоціації з наслідками небажаного сексуального досвіду, сексуальним функціонуванням і дистресом, звертаючи увагу на неоднорідність методів та недостатню валідність окремих шкал. Це наративний огляд, тому його не слід подавати як метааналіз із єдиною оцінкою причинного ефекту.
У дослідженні Коутс і Местон (2026) порівнювали дорослих людей із різним досвідом сексуальних порушень згоди та контрольну групу; загалом участь взяла 301 особа. Прийняття переконань культури чистоти в дорослому віці статистично передбачало вищий сексуальний сором серед чоловіків і жінок у межах моделі, а вплив дитячого контакту з цими уявленнями відрізнявся за статтю. Дизайн дослідження не дозволяє приписати весь сором релігії, відділивши його від пережитого насильства, родинних обставин і супутніх чинників.
Грей і Клемент (2026) дослідили більшу вибірку, проте не знайшли причинного підтвердження впливу дитячого знайомства з культурою чистоти. Цей результат принциповий: статистичний зв’язок може залежати від того, чи людина досі поділяє правила, чи переживає розрив із минулим середовищем і які ще чинники впливають на її сексуальне благополуччя.
Водночас релігійність поєднується з різними установками щодо інтимності. У трьох дослідженнях релігійності й сексуального життя, опублікованих 2026 року, групи з високою релігійністю та позитивним осмисленням сексуальності повідомляли про сприятливі сексуальні переживання, тоді як поєднання релігійності з провиною або пригніченням бажання давало складніші результати. Отже, сам рівень релігійної участі є занадто грубим показником для прогнозу інтимного благополуччя.
Психологічні наслідки в різних сферах життя
Ставлення до власного тіла
Сором може супроводжуватися небажанням роздивлятися тіло, хронічним порівнянням себе з нормативним образом, відразою до окремих фізіологічних проявів, тривогою через оголеність навіть у безпечній ситуації. Інколи людина уникає гінекологічного, урологічного чи іншого обстеження, бо соромиться розмовляти про сексуальні функції. Останній зв’язок можливий у клінічній практиці, однак поширеність і сила саме релігійного компонента недостатньо встановлені.
Важливо розрізняти сором, особисте прагнення приватності й релігійний вибір одягу. Закритий одяг, скромність або рішення не обговорювати інтимні теми публічно самі по собі не свідчать про страждання. Показником проблеми стає пережита втрата свободи вибору, стійке самознецінення або перешкода необхідній турботі про здоров’я.
Близькість, бажання та сексуальне функціонування
Страх помилитися, бути «брудною» чи «зіпсованим», розчарувати партнера або порушити моральну заборону може відволікати увагу під час близькості. У людини з’являється напруження, уникання, складність із висловленням бажань, відчуттям безпеки або прийняттям задоволення. Згідно з оглядом Коутс і Местон, сексуальний сором пов’язаний із низкою показників сексуального добробуту, хоча результати стосовно окремих дисфункцій залишаються змішаними.
Біль під час сексу, зміни бажання, проблеми з ерекцією або збудженням можуть мати медичні, фармакологічні, психологічні й партнерські причини. Їх не варто автоматично пояснювати вихованням чи вірою. Якщо симптоми повторюються, потрібне професійне оцінювання, яке може включати медичного фахівця та психотерапевта.
Інтимна комунікація та межі згоди
Якщо сексуальні теми супроводжувалися забороною ставити запитання, людині іноді складно називати власні потреби, говорити «ні», повідомляти про біль або обговорювати контрацепцію та ризики інфекцій. Небезпека посилюється, коли слухняність або подружній обов’язок тлумачать як згоду за замовчуванням. Згода має бути вільною, конкретною і такою, яку можна відкликати; шлюб, релігійна обітниця та попередні стосунки не замінюють її.
ВООЗ у матеріалах про комплексну сексуальну освіту наголошує на вікововідповідному обговоренні поваги, тілесної автономії, взаємин і згоди. Це питання безпеки й здоров’я, яке можна пояснювати без приниження релігійної ідентичності людини.
Самооцінка, тривога і депресивні переживання
Коли сором поширюється з конкретної події на загальне уявлення про себе, він може супроводжуватися нав’язливим самоосудом, страхом викриття, ізоляцією та зниженням настрою. Проте сексуальний сором не є самостійним доказом депресії чи тривожного розладу. Для клінічного висновку потрібне оцінювання симптомів, тривалості, функціонування та інших можливих чинників.
Особливого значення набуває ситуація, коли людина залежить від спільноти, яка контролює її коло спілкування, доступ до інформації та можливість шукати допомогу. У такому разі духовне насильство становить окремий предмет оцінювання безпеки. Особисті моральні правила та психологічний примус потрібно досліджувати окремо.
Релігійний сексуальний сором у жінок, чоловіків і людей різних ідентичностей
Жінки можуть частіше стикатися з оцінюванням зовнішності, приписами «не провокувати», контролем цнотливості та перекладанням провини за дії інших людей. Чоловіки можуть переживати сором через невідповідність уявленням про обов’язкову сексуальну активність, «правильну» мужність або повний контроль над бажанням. У огляді Сміта (2026) розглянуто, як консервативні сексуальні норми можуть формувати чоловічий психосексуальний досвід; це синтез літератури, а не випробування причинної моделі.
Лесбійки, геї, бісексуальні та інші люди можуть переживати додатковий конфлікт між сексуальною орієнтацією, релігійною належністю та очікуваннями близьких. У дослідженні Шиманські та Карретти (2020) серед 193 релігійно залучених лесбійок, геїв і бісексуальних людей релігійно зумовлена стигма була непрямо пов’язана з вищим психологічним дистресом через внутрішню стигму й релігійні конфлікти. Дизайн був поперечним, а вибірка специфічною: ці результати не визначають переживання кожної релігійної чи сексуальної спільноти.
Для людини, яка поєднує віру й сексуальну ідентичність, можливі різні життєві рішення: переосмислити окремі тлумачення, знайти безпечне середовище, встановити межі в громаді або змінити формат належності до неї. Психологічна допомога має підтримувати усвідомлений вибір самої людини, її безпеку й право на власну світоглядну позицію.
Чим сором відрізняється від провини, скромності та особистої стриманості
Провина сигналізує про можливе порушення власного правила й може вести до конкретного рішення, відновлення стосунків або зміни поведінки. Сором зазвичай охоплює оцінку всього «я» й підштовхує до приховування. Скромність або стриманість можуть бути особистими чеснотами й свідомо обраною практикою. Тому в психологічній бесіді важливо запитати, які саме думки й переживання стоять за словами «мені соромно»: жаль про вчинок, страх соціального покарання, небезпека викриття чи відчуття власної негідності.
Те саме стосується утримання від сексу. Воно може бути добровільним, відповідати цінностям і приносити спокій. У ситуації примусу його психологічний зміст змінюється. Оцінювання ґрунтується на свободі вибору, безпеці, можливості говорити про сумніви та відсутності насильства.
Коли релігійний сором пов’язаний із насильством
Сексуальне насильство, домагання, примус, зловживання довірою духовного наставника або нав’язування відповідальності постраждалій людині можуть різко посилювати сором. У цих випадках важливо відокремити переконання постраждалої особи від дій кривдника й повідомлень середовища. Провина за насильство лежить на тому, хто його вчинив. Публічні вимоги «пробачити», мовчати заради репутації громади або відмовитися від допомоги можуть перешкоджати відновленню безпеки.
Систематичний огляд досліджень духовної шкоди після сексуального насильства з боку духовенства описує можливі порушення довіри, світоглядні й духовні наслідки, зокрема складність відділити кривдника від значущих священних символів. Цей огляд охоплював невелику й специфічну сукупність праць, переважно в контексті Католицької церкви, тому не описує автоматично всі релігійні спільноти.
Якщо після насильства виникли травматичні симптоми, доказові рекомендації NICE щодо посттравматичного стресового розладу передбачають спеціалізовану психотерапію, що працює, зокрема, із соромом, провиною, униканням і травматичними переконаннями. Духовна підтримка може бути додатковим ресурсом на бажання людини, а її згода й особиста безпека мають визначальний пріоритет.
Релігійні правила, мастурбація, порнографія та страх «залежності»
Сильний сором іноді виникає після поведінки, яку людина оцінює як морально неприйнятну. У такій ситуації важливо розділити частоту дій, реальну втрату контролю, наслідки для життя та психологічний дистрес через розбіжність із переконаннями. Переконання «я залежний, бо відчуваю провину» не є діагностичним критерієм.
Поздовжнє дослідження Граббса та колег і міжнародне дослідження Бете та колег (2026) свідчать, що моральна невідповідність відіграє окрему роль у самооцінці проблемності використання порнографії. Це не скасовує існування реальних поведінкових проблем, проте застерігає від діагнозу на підставі самого сорому, релігійності або кількості сексуальних думок.
Нав’язливі страхи сексуального чи релігійного змісту, постійне перевіряння «чистоти» думок, повторні сповіді заради короткого зменшення тривоги та потреба нескінченних запевнень іноді можуть бути проявами обсесивно-компульсивної симптоматики. Оцінювати їх має кваліфікований фахівець за клінічними критеріями, а не за змістом віри. Діагностична тема релігійних обсесій належить до окремого клінічного розділу енциклопедії.
Культурні й конфесійні відмінності
Релігійні традиції відрізняються вченням про тіло, шлюб, скромність, сексуальність і моральну відповідальність; усередині однієї традиції також існують різні тлумачення. Середовище української родини, діаспорної громади, монастиря, світської школи або невеликої закритої групи може створювати зовсім різні умови соціалізації. Не можна прирівнювати формальну релігійну належність до конкретної практики виховання.
Порівняння досліджень різних країн ускладнюють переклад понять, відмінність норм відкритого обговорення сексуальності, добір вибірок та різна готовність учасників повідомляти про інтимні переживання. Дослідження «культури чистоти» зі США мають обмежену переносність на інші релігійні й культурні контексти. Власні переконання людини, ступінь автономії та якість підтримки мають значення для індивідуального висновку.
Як зрозуміти власне переживання: карта запитань
Для самоаналізу корисно послідовно розглянути п’ять аспектів. Звідки походить правило, яке викликає сором: із власного осмисленого переконання, сімейного повідомлення, слів наставника чи колективного тиску? Що саме оцінюється негативно: конкретна дія, думка, тілесна реакція або вся особистість? Чи можна безпечно поставити запитання й отримати відповідь без приниження? Як переживання впливає на сон, стосунки, медичну допомогу та повсякденне життя? Яке рішення людина обрала б за наявності достовірної інформації й реальної можливості відмовитися від примусу?
Ці запитання — інструмент орієнтування, а не тест, шкала чи метод діагностики. Якщо відповідь вказує на ризик насильства, погроз або покарання за пошук допомоги, першочергове завдання — безпека й підтримка, а не переоцінка поглядів.
Що може допомогти
Перший крок — навчитися називати переживання точно. Замість загального «моє тіло ганебне» можна описати: «мені страшно, що мене осудять за бажання», «я відчуваю провину через порушення власної норми», «я згадую, як мене публічно принизили». Так з’являється можливість розрізнити спогад, оцінку, цінність і реальну загрозу.
Другий крок — отримати достовірну, вікововідповідну інформацію про тіло, сексуальне здоров’я, згоду та право на приватність. Третій — відновити право встановлювати межі: вирішувати, з ким обговорювати інтимне, яку медичну допомогу отримувати, якої тілесної близькості бажати та в яких обставинах відмовлятися.
Четвертий крок — знайти розмову, у якій поважають і віру, і людську гідність. Для когось це психолог, для іншого — довірена близька особа або духовний наставник, який не використовує страх і примус. Людина може продовжувати дотримуватися власних релігійних переконань і водночас працювати над зменшенням токсичного самоосуду. Рішення про переосмислення конкретної норми належить їй.
Якщо сором пов’язаний із травмою, сильним униканням, депресивними симптомами, нав’язливими ритуалами або сексуальними труднощами, потрібен індивідуальний план допомоги з оцінюванням супутніх станів. Єдиної спеціальної психотерапії з доведеною універсальною ефективністю саме для «релігійного сексуального сорому» поки не встановлено. Фахівець може використовувати належно обґрунтовані підходи до відповідних клінічних проблем, не нав’язуючи світоглядних змін.
Як говорити з психологом і за якими ознаками обирати допомогу
Можна почати з короткого формулювання: «Я виріс або виросла в релігійному середовищі й відчуваю сильний сором через тіло та сексуальність. Хочу зрозуміти, як це впливає на моє життя, зберігши право самостійно вирішувати питання віри». Психолог має уточнити конкретні труднощі, ризики насильства, наявність соматичних симптомів і цілі допомоги.
Корисно запитати фахівця, як він працює з питаннями релігії, сексуальності, згоди й травми; як захищає конфіденційність; чи співпрацює з лікарями за показаннями; як розмежовує особисту світоглядну позицію та професійну допомогу. Спроби «вилікувати» релігійність, примусово змінити сексуальну орієнтацію, вимога прийняти певне віровчення, приниження або обіцянка швидкого гарантованого результату є підставами переглянути вибір спеціаліста.
Коли доречно, психологічне консультування можна доповнювати добровільною духовною підтримкою. За ознак посттравматичного розладу, депресії, обсесивно-компульсивного розладу чи іншого клінічного стану потрібне відповідне професійне оцінювання. При болю, кровотечі, проблемах сексуального функціонування або інших фізичних скаргах необхідна також медична консультація.
Коли допомога потрібна невідкладно
Невідкладну допомогу слід шукати, коли є безпосередня загроза насильства, сексуальний примус, суїцидальні наміри, втрата контакту з реальністю, небезпечні самопокарання або неможливість забезпечити власну безпеку. У таких ситуаціях потрібно звернутися до місцевої екстреної допомоги чи найближчого невідкладного медичного закладу та, за можливості, залучити безпечну людину підтримки. Моральні оцінки сексуальності не повинні перешкоджати захисту життя і здоров’я.
Поширені запитання
Чи завжди суворе релігійне виховання спричиняє сексуальний сором?
Ні. Дослідження показують неоднорідні зв’язки між окремими виховними повідомленнями та соромом; причинність для всіх груп не встановлена. Впливають особисте прийняття норм, характер стосунків, соціальна підтримка, досвід насильства й культурний контекст. Грей і Клемент прямо вказують на обмеження причинного висновку.
Чи можна зменшити сором, не відмовляючись від віри?
Таке завдання психологічно осмислене. Робота може бути спрямована на розрізнення власних цінностей і принизливих повідомлень, розвиток безпечного спілкування, подолання травматичних симптомів і відновлення автономії. Збереження чи зміна переконань залишається рішенням самої людини; результат залежить від її обставин.
Чи є сором після мастурбації доказом залежності?
Ні. Сором свідчить про переживаний конфлікт, але сам по собі не встановлює втрату контролю, стійкі негативні наслідки або клінічний розлад. Дослідження моральної невідповідності показують, чому самосприйняття проблеми треба аналізувати окремо від поведінкових показників.
Чи треба примушувати себе до сексу, щоб «подолати сором»?
Ні. Психологічна допомога поважає добровільність, особисті межі та безпеку. Зниження сорому не передбачає обов’язкової сексуальної активності, відмови від стриманості або порушення власних цінностей. Якщо є біль, страх чи пережитий примус, потрібне обережне професійне оцінювання.
Чому після зміни релігійних переконань сором може залишатися?
Старі оцінки можуть бути міцно пов’язані з емоційною пам’яттю, звичними реакціями та страхом втратити стосунки. Зміна світоглядної позиції не гарантує негайної зміни цих реакцій. Індивідуальна робота допомагає розібратися, які механізми підтримують дистрес саме зараз.
Підсумок
Релігійний сором щодо тіла та сексуальності найточніше розуміти як можливий результат взаємодії моральних переконань, виховання, стосунків, особистого досвіду й соціального впливу. Дослідження підтверджують зв’язки певних форм сексуального сорому з психологічним дистресом і труднощами сексуального благополуччя, але показують істотні відмінності між людьми й обмеження причинних висновків. Практично важливо розрізняти добровільний моральний вибір, внутрішній самоосуд, клінічні симптоми та зовнішній примус. Допомога будується навколо безпеки, гідності, достовірної інформації та вільного світоглядного вибору людини.
Пов’язані статті
Джерела
Bőthe, B., Michaud, A., Beaulieu, V., et al. (2026). A global investigation of the Moral Incongruence Model of Pornography Use across genders, religions, and cultures. Journal of Behavioral Addictions, 15(2), 636–649. https://doi.org/10.1556/2006.2025.00540.
Coates, A. G. C., & Meston, C. M. (2026). Sexual shame: A narrative review. Sexual Medicine Reviews, 14(1), qeag005. https://doi.org/10.1093/sxmrev/qeag005.
Coates, A. G. C., & Meston, C. M. (2026). Being Pure and Being Ashamed: Purity Culture and Sexual Shame Among Survivors of Nonconsensual Sexual Experiences. The Journal of Sex Research. https://doi.org/10.1080/00224499.2026.2653785.
Durkin, J., Zordan, R., Bullen, M., et al. (2025). The impact of clergy sexual abuse on spirituality and health: A systematic scoping review of the literature. PLOS ONE, 20(4), e0317821. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0317821.
Gray, A., & Klement, K. R. (2026). Purity Culture and Sexual Shame. Journal of Counseling Sexology & Sexual Wellness, 7(1). https://doi.org/10.34296/07012022.
Grubbs, J. B., Wilt, J. A., Exline, J. J., & Pargament, K. I. (2018). Moral disapproval and perceived addiction to internet pornography: A longitudinal examination. Addiction, 113(3), 496–506. https://doi.org/10.1111/add.14007.
Leonhardt, N. D., Dunn, E., Busby, D. M., et al. (2026). Religiosity and sexuality: A person- and couple-based approach. Journal of Family Psychology, 40(6), 957–970. https://doi.org/10.1037/fam0001504.
National Institute for Health and Care Excellence. (2018, чинна онлайн-редакція). Post-traumatic stress disorder (NG116): Recommendations. https://www.nice.org.uk/guidance/NG116/chapter/recommendations.
Smith, C. S. (2026). Taught to be Ashamed: Sexual Shame, Faith, and Moral Incongruence in Men’s Psychosexual Development. Sexuality & Culture, 30, 2127–2149. https://doi.org/10.1007/s12119-025-10503-4.
Szymanski, D. M., & Carretta, R. F. (2020). Religious-Based Sexual Stigma and Psychological Health: Roles of Internalization, Religious Struggle, and Religiosity. Journal of Homosexuality, 67(8), 1062–1080. https://doi.org/10.1080/00918369.2019.1601439.
World Health Organization. (2006, актуальна вебсторінка). Sexual health. https://www.who.int/en/health-topics/sexual-health.
World Health Organization. (2023). Comprehensive sexuality education: Questions and answers. https://www.who.int/en/news-room/questions-and-answers/item/comprehensive-sexuality-education.