Газлайтинг у релігійних стосунках: психологічні механізми та безпека
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Газлайтинг у релігійних стосунках — це повторюваний спосіб психологічного впливу, за якого партнер, родич, наставник або представник громади використовує релігійні переконання й авторитет, щоб змусити людину сумніватися у власній пам’яті, сприйнятті подій, моральному судженні та праві визначати межі. Його особливість полягає в тому, що оскарження особистого досвіду подається як духовне виправлення, доказ віри або вимога послуху. Поняття «духовний газлайтинг» вживають для опису цього механізму; воно не є самостійним психіатричним діагнозом.
Практичне питання — що відбувається з можливістю перевіряти факти, говорити про заподіяну шкоду, звертатися до незалежних людей і відмовлятися від небажаних вимог. Якщо після ваших запитань систематично заперечують очевидні події, пояснюють ваші сумніви «гріховністю», забороняють зовнішню підтримку або погрожують духовними наслідками за непокору конкретній людині, варто оцінювати ситуацію як можливу загрозу автономії та безпеці. Наукове розуміння газлайтингу спирається насамперед на дослідження психологічного насильства й нерівності влади: систематичний огляд Адер (2025) описує спотворення сприйняття, підрив довіри до пам’яті, ізоляцію та контроль як взаємопов’язані елементи.
Якщо існує безпосередня загроза фізичного чи сексуального насильства, першочерговими стають безпечне місце, контакт із довіреною людиною та екстрені служби. В Україні щодо домашнього насильства, насильства стосовно дітей і пов’язаних загроз можна звернутися до державної лінії 1547. Звернення за психологічною, правовою або медичною допомогою не вимагає попереднього рішення про зміну власної віри.
Що саме означає газлайтинг у релігійних стосунках
У звичайному спілкуванні люди можуть мати різні спогади, несумісні тлумачення подій і щирі богословські суперечки. Газлайтинг стосується стійкого способу взаємодії, у якому одна сторона послідовно підриває здатність іншої довіряти власному спостереженню та робити висновки. Ключовими ознаками стають повторюваність, асиметрія влади, заперечення або переписування досвіду, покарання за самостійну перевірку та використання розгубленості для контролю рішень.
У релігійному контексті джерелом авторитету може бути статус священнослужителя, духовного вчителя, старшого члена родини, лідера групи або людини, яка проголошує, що має особливий доступ до волі Бога. Власні інтерпретації такої особи подаються як остаточне пояснення почуттів, намірів і спогадів іншого. Вислів «тобі це лише здалося» поєднується з твердженням, що будь-який сумнів свідчить про нестачу духовної зрілості.
Психологічний механізм описує взаємодію людей і спосіб застосування впливу. Він не визначає істинності чи хибності вірувань, священних текстів або метафізичних тверджень. Людина може продовжувати сповідувати свою релігію та водночас відмовлятися від маніпуляцій конкретного наставника. Можна також переглядати власні переконання, залишатися агностиком або жити без релігійної належності. Оцінка психологічного впливу ґрунтується на поведінці, свободі згоди й наслідках для людини.
Чому духовний авторитет може посилювати вплив
Перетворення особистого тлумачення на незаперечне правило
Релігійні системи мають власні джерела знання, моральні норми й традиції тлумачення. Маніпуляція виникає там, де особа ототожнює свій наказ із недоступною для перевірки абсолютною вимогою та відкидає можливість незалежної розмови. Наприклад, запитання «чому ви приховали цю інформацію?» отримує відповідь «твій духовний стан не дозволяє зрозуміти правду». У цьому разі конкретне питання про поведінку підмінюється оцінкою особистості того, хто запитує.
Такий прийом робить владу самопідтверджуваною: згода оголошується ознакою правильної віри, а незгода — доказом морального дефекту. Людина поступово втрачає легітимний спосіб заперечити твердження авторитету. Поняття епістемічного підриву, тобто руйнування довіри до власної здатності знати й розуміти події, розглядається в якісному дослідженні Клайна, Лі та Вуд (2023). Його учасники описували поєднання турботи й приниження, втрату впевненості в собі та труднощі довіри.
Моральна переоцінка болю та примусу
Людині можуть повідомляти, що її страх, образа, гнів або бажання захистити межі є проявом гордості, невдячності чи духовної непокори. Самі емоції при цьому трактують як доказ хибності її спогадів: «Якби ти мала чисте серце, тобі не було б боляче». Емоційна реакція справді може бути складною і неоднозначною, проте вона не скасовує потреби встановлювати факти та відповідальність за конкретні дії.
Особливо небезпечним стає поєднання цього прийому з погрозами: людина нібито втратить благословення, буде покарана або завдасть шкоди близьким, якщо звернеться по незалежну допомогу. У таких ситуаціях релігійні образи стають інструментом контролю. Дослідження духовного насильства описують, як авторитет, страх і залежність можуть перешкоджати повідомленню про порушення та посилювати труднощі після пережитої шкоди: див. огляд Деркін та співавторів (2025).
Монополія на свідків і перевірку реальності
Газлайтинг утримується легше, коли людина не має безпечного доступу до інших поглядів. Їй можуть забороняти обговорювати конфлікт із друзями, родичами, іншими представниками традиції, психологом або юристом. Іноді група підтримує єдину версію подій, оскільки залежить від тієї самої ієрархії. Для постраждалого така одностайність створює враження, що власна пам’ять неодмінно хибна.
Важлива відмінність полягає між конфіденційністю, яку людина вільно обирає, і секретністю, потрібною для приховування насильства. Право на приватність не означає обов’язку мовчати про погрози, сексуальний примус, фінансові зловживання чи порушення безпеки дітей. Релігійний титул не скасовує потреби у незалежному розгляді таких повідомлень.
Чергування прийняття та відкидання
В одні дні наставник чи партнер проявляє щире або зовні переконливе піклування, а в інші — висміює сумніви, заперечує домовленості, ставить під загрозу належність до громади. Після приниження можуть лунати вибачення, обіцянки духовної підтримки чи твердження, що весь конфлікт був «випробуванням». Через таку мінливість людині складніше оцінити загальну закономірність стосунків, особливо якщо частина взаємодій пов’язана зі значущими для неї цінностями та соціальними зв’язками.
В одному якісному дослідженні 65 людей, які самі описували досвід газлайтингу в романтичних стосунках, саме змішування прихильності й принизливого впливу було помітною рисою розповідей. Ці дані описують переживання вибірки, а не частоту газлайтингу серед усіх пар чи релігійних спільнот: Klein, Li & Wood (2023).
Як розпізнати повторювану закономірність
Окреме неприємне висловлювання ще не дозволяє визначити повну структуру стосунків. Доцільно дивитися на послідовність подій: що людина повідомила, як їй відповіли, чи можна перевірити факт, які наслідки настали після запитання та чи змінилася її свобода дій. Наступні ситуації є умовними ілюстраціями, а не описом якоїсь конкретної релігії.
У партнерських стосунках
Партнер порушує попередню домовленість про гроші або приватне спілкування, а пізніше наполягає: «Ми такого ніколи не обговорювали». Коли інша людина показує листування, він переносить розмову на тему «духовної нелояльності» та вимагає вибачення за сам факт перевірки. Згодом він просить узгоджувати всі контакти, фінансові рішення або медичні звернення з ним, пояснюючи це релігійним обов’язком. Важливим є поєднання заперечення фактів із посиленням контролю.
У спілкуванні з духовним наставником
Після принизливої публічної розмови людина просить пояснення. Наставник стверджує, що приниження не було, а свідки «усе правильно зрозуміли»; наступне запитання він називає духовною зіпсутістю. Коли людина хоче розповісти незалежному представникові традиції, їй погрожують виключенням. Оцінювати варто не богословську посаду, а спосіб реагування на повідомлення про шкоду, доступність перевірки й право відмови.
У сім’ї та вихованні дітей
Батьки можуть пояснювати дитині релігійні правила, формувати звички й обговорювати моральний вибір. Підставою для занепокоєння стає ситуація, коли дорослі послідовно заперечують пережите дитиною приниження або насильство, переконують її, що пам’ятати такі події «гріховно», та забороняють звертатися до безпечних дорослих поза родиною. Якщо йдеться про дитину, важлива участь спеціалізованих служб захисту, а не лише внутрішнє сімейне або громадське примирення.
У висококонтрольній групі
Лідер систематично змінює проголошені правила й наполягає, що учасники неправильно почули попередні настанови. Доступ до записів і незалежних джерел обмежується. Людей, які зберігають повідомлення, називають руйнівниками єдності. Умовою прийняття стає відмова від власної перевірки. Це може поєднувати газлайтинг із ширшим примусовим контролем.
Чим газлайтинг відрізняється від сумніву, конфлікту та духовного насильства
Богословська незгода передбачає можливість різних переконань і аргументів. Вимога дотримуватися спільних правил може бути добровільною умовою участі в організації. Психологічний тиск виникає, коли відмову або питання карають залякуванням, ізоляцією, шантажем чи примусом. Газлайтинг має додатковий компонент: людину цілеспрямовано або через усталений спосіб спілкування переконують, що вона не здатна правильно пам’ятати, сприймати та оцінювати події.
Духовне насильство — ширший опис використання релігійного контексту для приниження, примусу або контролю; воно може включати газлайтинг, а також економічний, сексуальний чи інший тиск без заперечення пам’яті. Психологічне насильство — ширша категорія дій незалежно від релігійного середовища. Газлайтинг як загальне явище описує механізм спотворення реальності в різних видах взаємин.
Релігійна травма — поширена описова назва можливих наслідків шкідливого релігійного досвіду; вона не є окремим офіційним діагнозом у DSM чи МКХ. Психологічний дистрес, тривожні або посттравматичні симптоми потребують окремої оцінки. Наявність газлайтингу автоматично не означає, що людина має посттравматичний стресовий розлад.
Релігійні сумніви, зміна переконань, почуття провини або складний період духовного життя можуть виникати без маніпуляції з боку інших. Якщо проблема полягає насамперед у внутрішньому перегляді переконань, корисно читати про релігійні сумніви. Якщо ж інша людина використовує сумнів для позбавлення вас можливості ухвалювати рішення, предметом оцінки стають відносини влади та безпека.
Що відомо науці: сила висновків і межі досліджень
Систематичні огляди й психологічна структура газлайтингу
Адер (2025) узагальнила міждисциплінарні публікації про газлайтинг у контекстах гендерно зумовленого насильства. Огляд ідентифікував 96 записів у пошуку та розглянув механізми когнітивної маніпуляції, психологічного контролю, ізоляції й системної нерівності. Це дає обґрунтовану концептуальну рамку: газлайтинг впливає на здатність людини вважати себе надійним свідком власного досвіду. Сам огляд не вимірює окремо поширеність духовного газлайтингу та не встановлює частоти його виникнення в конкретних конфесіях.
Клайн, Лі та Вуд (2023) опитали 65 дорослих, які повідомляли про газлайтинг у романтичних стосунках. Їхні описи стосувалися підриву відчуття себе, недовіри та процесів відновлення. Якісний дизайн допомагає зрозуміти переживання і послідовність впливу, але вибірка сформована із самоідентифікованих постраждалих. Тому ці результати не можна переносити на всіх людей або тлумачити як експериментальний доказ причинності.
Вимірювання газлайтингу і пов’язані симптоми
Тагер-Шафрір та співавтори (2024) перевірили 11-пунктовий опитувальник переживань газлайтингу в романтичних стосунках на вибірках з Ізраїлю (509 осіб) і США (395 осіб). Показники пов’язувалися з психологічним насильством, більшою вираженістю депресивних симптомів та нижчою задоволеністю стосунками. Це свідчення асоціацій і психометричних властивостей інструмента в досліджених групах. Опитувальник не є діагностичним тестом на «духовний газлайтинг», не визначає наміри партнера і сам по собі не встановлює юридичний факт насильства.
Дослідження релігійності та шкідливих дій партнерів
Джаспал і Лопес (2025) вивчили самооцінені переживання ігнорування, газлайтингу й примусу з боку теперішнього або колишнього партнера у вибірці 544 дорослих у Великій Британії. У цій вибірці релігійна належність статистично пов’язувалася з вищими показниками всіх трьох явищ після врахування частини демографічних характеристик. Це поперечне онлайн-опитування добровольців. Воно не показує, що саме релігія спричиняє насильство, що газлайтинг відбувався з використанням духовних аргументів, або що закономірність поширюється на українські громади. Релігійна ідентичність респондента не тотожна релігійному мотиву кривдника.
Що дають дослідження духовних зловживань
Деркін та співавтори (2025) систематизували літературу про духовність і здоров’я людей, які зазнали сексуальних зловживань з боку духовенства. У працях описано складні наслідки для довіри, релігійних стосунків і переживання духовності, проте обсяг та неоднорідність літератури обмежують узагальнення. Це важливий суміжний корпус доказів про зловживання довірою і владою. Він не підтверджує, що будь-яке складне релігійне переживання є газлайтингом, і не дає універсальної оцінки його поширеності.
Таким чином, добре досліджено деякі загальні механізми психологічного насильства, а безпосередня доказова база про духовний газлайтинг як окрему категорію залишається обмеженою. Психологічне розпізнавання цього явища спирається на опис поведінки, контекст влади та оцінку ризику, а не на самодостатній діагностичний критерій або універсальний числовий поріг.
Чому людині буває складно довіряти власним висновкам
Після багатьох повторень фраз на кшталт «ти все вигадала», «твоя пам’ять ненадійна» або «твої почуття — духовна помилка» людина може все частіше звертатися до того самого авторитету по пояснення, чи мала право вона образитися, кого їй можна любити і що насправді відбулося. Виникає замкнений цикл: джерело плутанини пропонує себе як єдиний спосіб цю плутанину усунути.
До цього можуть додаватися страх втратити сім’ю, громаду, роботу, житло, підтримку дітей, культурну ідентичність або значущі стосунки. Для багатьох людей релігійна належність переплетена із соціальним життям і почуттям сенсу. Саме тому швидка вимога «просто піти» часто ігнорує реальні наслідки рішення. Безпечний шлях залежить від ризику, доступних ресурсів, матеріальної залежності й побажань самої людини.
Сором також перешкоджає зверненню по підтримку. Постраждала людина може побоюватися, що зовнішній фахівець висміє її віру, а внутрішній представник спільноти стане на бік авторитету. Етична допомога має поважати світогляд і водночас дозволяти говорити про поведінку, яка завдала шкоди. Право мати переконання й право на захист особистих меж належать одній людині.
Практична перевірка ситуації без самодіагностики
Почніть із конкретних фактів. Яка подія стала приводом для сумніву? Чи існують листування, домовленості, незалежні свідки або інші перевірювані дані? Яку саме вашу оцінку заперечують? Чи маєте ви право поставити повторне запитання без погроз, приниження або втрати необхідної допомоги? Чи змінюються правила після того, як ви їх виконали? Чи дозволено вам говорити з людьми поза цією системою стосунків?
Далі простежте наслідки. Після розмов ви почуваєтеся більш поінформованими й здатними самостійно вирішувати, чи дедалі менше довіряєте пам’яті та мусите просити дозволу навіть на звичайні рішення? Чи з’явився контроль телефону, місця перебування, витрат, спілкування або лікування? Чи вимагають від вас відмовитися від допомоги, яку ви раніше вважали потрібною? Такі питання допомагають оцінити модель впливу, проте не замінюють консультації фахівця.
Варто розділити три записи: «що я безпосередньо пам’ятаю», «що стверджує інша сторона», «що можна незалежно перевірити». У щоденнику можна фіксувати дату, подію, слова сторін, конкретний наслідок і свідків без спроби одразу довести власну правоту. Зберігати такі записи доречно лише там, де вони не потраплять до особи, яка контролює доступ до пристроїв або речей. За наявності небезпеки письмова фіксація не повинна ставати додатковим ризиком.
Якщо розмова не становить загрози, можна спокійно формулювати межу: «Я готова обговорювати нашу різницю в поглядах, але хочу говорити про конкретну домовленість. Моє звернення до незалежного фахівця є моїм рішенням». У високоризиковій ситуації пряме протистояння може посилити небезпеку, тому безпечніше заздалегідь обговорити кроки з профільною службою.
Що робити, якщо маніпуляція триває
Спочатку визначте рівень небезпеки
Окремо оцініть погрози фізичним покаранням, сексуальний примус, переслідування, примусове утримання, погрози дітям, обмеження грошей і доступу до лікування. Якщо такі ознаки присутні, план безпеки має пріоритет перед з’ясуванням богословських або психологічних суперечок. У випадку небезпеки з боку партнера не обов’язково заздалегідь повідомляти його про намір звернутися по допомогу або залишити спільне житло.
Всесвітня організація охорони здоров’я у клінічному посібнику щодо насильства з боку партнера наголошує на емоційних і фізичних потребах, поточній безпеці та довгостроковій підтримці. Цей принцип стосується насамперед осіб, які зазнали насильства у близьких стосунках. Його доцільно використовувати як рамку безпекової допомоги, враховуючи, що духовні стосунки можуть мати іншу юридичну й соціальну структуру.
Поверніть собі незалежні джерела інформації
Підтримка може починатися з однієї людини, яка не залежить від імовірного кривдника, не передає йому ваших повідомлень і поважає право на власний вибір. Це може бути друг, родич, інший авторитетний представник тієї самої релігійної традиції, незалежна громадська організація або фахівець. Корисно запитувати про конкретні події, а не вимагати від когось вироку щодо всієї спільноти.
Якщо смартфон, листування, пошта чи геолокація можуть контролюватися, за можливості використовуйте безпечний пристрій та обережно обирайте час звернення. Поради щодо цифрової безпеки для людей, які зазнають контролю, зібрані у National Domestic Violence Hotline. Видалення історії браузера або раптова зміна паролів іноді може бути помічена особою, яка стежить за пристроєм, тому зміни слід планувати з урахуванням конкретної загрози.
Визначте, що можна зберегти у своєму світогляді
Необов’язково одночасно вирішувати питання безпеки, належності до громади, переконань про Бога й майбутнього родинних стосунків. Для однієї людини важливим буде перейти до іншого духовного наставника; для іншої — тимчасово припинити участь; для третьої — переосмислити віру або вийти зі спільноти. Кожне з цих рішень має відповідати її власним цілям і можливостям. Психологічна допомога повинна підтримувати автономію, а не нав’язувати віру чи невіру.
Звертайтеся до підтримки, яка не залежить від імовірного кривдника
За загрози домашнього насильства в Україні державна лінія 1547 призначена для звернень щодо домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей і торгівлі людьми. У разі гострої небезпеки слід користуватися доступними екстреними службами. Якщо ситуація стосується духовного наставництва поза сім’єю, можна паралельно звертатися до незалежних правозахисних, соціальних та медичних служб відповідно до характеру порушень.
Психологічні наслідки та коли потрібна професійна допомога
Тривале знецінення спогадів і думок може супроводжуватися тривогою, напруженням, порушеннями сну, соромом, труднощами з ухваленням рішень, недовірою до інших і страхом повторного приниження. Ці реакції мають різні можливі причини. Вони не встановлюють автоматично ані газлайтинг, ані депресивний, тривожний чи посттравматичний розлад. У дослідженні Тагер-Шафрір та співавторів виявлено зв’язок переживань газлайтингу із депресивними симптомами, проте статистичний зв’язок сам по собі не доводить, який саме чинник спричинив симптоми.
Психолог або психотерапевт може допомогти відновити здатність описувати події, помічати власні межі, розрізняти зовнішній тиск і внутрішні моральні переживання, працювати з тривогою та планувати безпечні рішення. Бажано обирати фахівця, який здатен поважати релігійну або нерелігійну ідентичність клієнта, працює конфіденційно, пояснює межі своєї компетенції та не пов’язаний залежністю з людиною, на яку є скарга. Додаткова інформація міститься у статті «Як говорити з психологом про релігію і духовність».
Психіатрична або інша медична оцінка особливо важлива, якщо різко порушився сон, зникла здатність виконувати повсякденні справи, є стійкі тяжкі симптоми депресії, виражена дезорієнтація, проблеми зі сприйняттям реальності або думки про самогубство. При безпосередньому ризику самопошкодження потрібна невідкладна допомога. Духовний наставник може забезпечувати бажану людиною підтримку, але не замінює медичної діагностики й лікування.
Важливо також розрізняти релігійний сором, нав’язливі побоювання моральної помилки та поведінку іншої людини, спрямовану на контроль. Скрупульозність як прояв обсесивно-компульсивної симптоматики потребує власної клінічної оцінки; її не можна встановити за фактом віри чи почуття провини. Про межі моральних переживань і психологічного дистресу читайте у статті «Релігійна провина і сором».
Чому інколи небажана спільна консультація з кривдником
Якщо одна сторона залякує іншу, відстежує її контакти або контролює доступ до грошей і допомоги, спільна бесіда може створити додаткові можливості тиску після зустрічі. До будь-якого сімейного консультування чи посередництва потрібно провести незалежну оцінку безпеки, можливості вільно висловлюватися та ризику помсти. Людина має право отримати індивідуальну консультацію. Рішення про участь у груповій чи сімейній зустрічі слід ухвалювати без примусу.
Відповідальність релігійної громади та межі внутрішнього розгляду
Безпечна спільнота передбачає процедуру приймання скарг, захист від помсти, можливість незалежного розгляду, конфіденційність і правила роботи з дітьми та вразливими дорослими. Якщо скарга стосується керівника, її розгляд людьми, які повністю залежать від нього, створює конфлікт інтересів. Доцільно передбачати незалежні контакти й окремі маршрути для повідомлень про насильство та злочини.
У відповідь на розповідь про можливе насильство корисно вислухати людину, уточнити поточні потреби, не вимагати детальної повторної розповіді і допомогти знайти підтримку на її умовах. Не слід пояснювати скаргу автоматично браком віри, пропонувати лише молитву замість потрібної медичної допомоги або примушувати до негайного прощення. Рекомендації ВООЗ щодо першої допомоги постраждалим від партнерського насильства наголошують на конфіденційності, підтримці та безпеці.
Справжня свобода релігійної практики включає можливість мати власні переконання, ставити запитання й отримувати захист від насильства незалежно від того, чи людина залишається у громаді. Повага до релігії та відповідальність за шкідливу поведінку можуть здійснюватися разом.
Запитання, які часто виникають
Чи є духовний газлайтинг окремим психічним розладом?
Ні. Це описовий термін для певного способу психологічного впливу в релігійних взаєминах. Він не є окремою діагностичною категорією. Якщо людина переживає тривогу, депресивні або посттравматичні симптоми, фахівець оцінює їх за власними клінічними критеріями, з урахуванням усіх можливих причин.
Чи означає суворе релігійне правило газлайтинг?
Саме існування правила не є достатньою ознакою. Потрібно оцінити добровільність участі, передбачуваність вимог, можливість відмови, покарання за питання та спроби змусити людину заперечувати власні спостереження. Навіть неприйнятне для когось правило не обов’язково пов’язане з газлайтингом; водночас правило може використовуватися як інструмент ширшого примусового контролю.
Що робити, коли всі свідки підтримують релігійного лідера?
Зверніться до незалежного джерела підтримки, яке не перебуває в тій самій системі залежності. За можливості безпечно збережіть фактичні відомості та розділіть те, що ви пам’ятаєте, від того, що інші про це стверджують. Не потрібно переконувати всю спільноту, щоб отримати право на професійну допомогу й оцінювання власної безпеки.
Чи можна залишитися віруючою людиною після таких стосунків?
Так. Переживання маніпуляцій із боку конкретних людей не визначає, які переконання ви повинні мати надалі. Деякі люди зберігають віру та змінюють громаду, інші переосмислюють практики або дистанціюються від релігійних інституцій. Ці траєкторії не потребують зовнішнього схвалення.
Чи варто вимагати від кривдника визнання газлайтингу?
Безпека і власні рішення не повинні залежати від такого визнання. У стосунках без погроз можна говорити про конкретну поведінку й наслідки; за наявності залякування або контролю пріоритетом стає конфіденційна допомога та план безпеки. Формулювання «ти робиш газлайтинг» іноді переводить розмову в суперечку про термін, оминаючи факти.
Чи доводить дослідження Джаспала і Лопес, що релігійні люди частіше здійснюють насильство?
Ні. Автори вивчали повідомлення учасників про пережиті дії партнера та їхню релігійну належність. Поперечний дизайн не встановлює причинного механізму й не дозволяє сказати, що саме релігійні переконання партнера були засобом тиску. Для конкретних спільнот потрібні окремі дослідження.
Пов’язані статті
Джерела
Adair, J. (2025). Defining gaslighting in gender-based violence: A mixed-methods systematic review. Trauma, Violence, & Abuse. https://doi.org/10.1177/15248380251344316
Durkin, J., та співавт. (2025). The impact of clergy sexual abuse on spirituality and health: A systematic scoping review of the literature. PLOS ONE. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0317821
Jaspal, R., & Lopes, B. C. (2025). Exposure to ghosting, gaslighting and coercion in religious and non-religious people in the United Kingdom. Mental Health, Religion & Culture, 28(1), 1–16. https://doi.org/10.1080/13674676.2025.2524402
Klein, W., Li, S., & Wood, S. (2023). A qualitative analysis of gaslighting in romantic relationships. Personal Relationships, 30(4), 1316–1340. https://doi.org/10.1111/pere.12510
National Domestic Violence Hotline. (без дати). Internet safety for survivors. https://www.thehotline.org/plan-for-safety/internet-safety/
Tager-Shafrir, T., Szepsenwol, O., Dvir, M., & Zamir, O. (2024). The gaslighting relationship exposure inventory: Reliability and validity in two cultures. Journal of Social and Personal Relationships, 41(10), 3123–3146. https://doi.org/10.1177/02654075241266942
Урядовий контактний центр. (2026). Гаряча лінія 1547: допомога щодо домашнього насильства, насильства стосовно дітей та пов’язаних загроз. https://bot.ukc.gov.ua/
World Health Organization. (2013). Responding to intimate partner violence and sexual violence against women: WHO clinical and policy guidelines. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548595
World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: A clinical handbook. https://www.who.int/publications/i/item/WHO-RHR-14.26