Рекурентний депресивний розлад: симптоми, перебіг і лікування

10 лип. 2023 р.

Читати 11 хв

Оновлено: 2 жовт.

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 липня 2023 · Оновлено: 2 жовтня 2026 · Редакційна політика

Рекурентний депресивний розлад — це депресивний розлад із повторними депресивними епізодами. За сучасною ICD-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я для такого діагнозу має бути історія щонайменше двох депресивних епізодів, розділених кількома місяцями без істотного порушення настрою, і не повинно бути анамнезу маніакальних, змішаних або гіпоманіакальних епізодів. Між епізодами можливі часткова або повна ремісія. Ключова особливість розладу — саме повторюваний перебіг, тому лікування спрямоване не лише на зменшення симптомів поточного епізоду, а й на зниження ризику наступних епізодів.

Опис нижче стосується насамперед дорослих. Діагноз встановлюють за клінічною оцінкою перебігу, симптомів, функціонування та анамнезу. Окремий симптом, самотест або навіть високий результат скринінгової шкали не є діагнозом.

Що таке рекурентний депресивний розлад

У клінічних описах і діагностичних вимогах ICD-11 рекурентний депресивний розлад має код 6A71. Його відрізняє повторення депресивних епізодів. Це означає, що «рекурентний» описує перебіг хвороби, а не окремий набір симптомів: під час кожного епізоду людина переживає симптоми депресії, а між епізодами стан може суттєво поліпшуватися або повністю нормалізуватися.

ВООЗ у сучасному інформаційному матеріалі про депресивні розлади також розрізняє одноепізодний депресивний розлад і рекурентний депресивний розлад: при рекурентному перебігу в анамнезі є щонайменше два депресивні епізоди. Це принципово відрізняє рекурентний розлад від першого депресивного епізоду, навіть якщо той був тяжким.

ICD-11, старий код F33 і український клінічний контекст

У міжнародній ICD-11 використовується код 6A71. В українському нормативному полі досі можна зустріти код F33 з ICD-10. На сторінці Державного експертного центру МОЗ України станом на 2 жовтня 2026 року уніфікований клінічний протокол «Депресія» 2014 року, який охоплює рекурентний депресивний розлад, позначений як чинний, тоді як пов’язана з ним клінічна настанова 2014 року позначена як застаріла і така, що потребує обережного використання. Сам текст чинного протоколу доступний також у базі законодавства Верховної Ради України.

Тому код F33 у медичних документах або старих матеріалах не означає інший розлад. Це попередня класифікаційна система. Для опису сучасного наукового статусу та діагностичних вимог доцільно орієнтуватися на ICD-11, а конкретну медичну допомогу в Україні — узгоджувати з чинними національними документами та клінічною ситуацією.

Чим рекурентний розлад відрізняється від одного епізоду і хронічної депресії

Один депресивний епізод може мати легку, помірну або тяжку вираженість і значно порушувати повсякденне функціонування, але сам по собі ще не створює рекурентного перебігу. Рекурентний розлад фіксує історію повторення епізодів. Для людини це практично важливо, бо після одужання питання зміщується від суто гострого лікування до підтримувальної терапії, раннього розпізнавання повернення симптомів і профілактики нових епізодів.

Рекурентний розлад також не тотожний постійному пригніченому настрою. Дистимія і персистуючий депресивний розлад описують іншу логіку перебігу — тривалі, більш безперервні депресивні симптоми. На практиці межа між епізодичним і хронічним перебігом іноді складна, особливо коли після епізоду залишаються резидуальні симптоми, тому її визначають за повною історією стану.

Так само рекурентна уніполярна депресія відрізняється від депресивних епізодів у межах біполярного розладу. Наявність у минулому манії або гіпоманії змінює діагностичну логіку і може змінювати лікування. Детальне порівняння винесене в матеріал «Біполярна чи уніполярна депресія: як їх розрізняють».

Симптоми рекурентного депресивного розладу

Специфічних симптомів, які існували б лише при рекурентній депресії, немає. Симптоматика формується поточним депресивним епізодом. За ВООЗ до типових проявів депресивного епізоду належать стійко знижений настрій або втрата інтересу і задоволення, а також труднощі концентрації, надмірне почуття провини або низька самооцінка, безнадійність щодо майбутнього, порушення сну, зміни апетиту чи ваги, виражена втома або брак енергії. Можуть виникати думки про смерть чи самогубство; цей симптом потребує окремої оцінки ризику.

Емоційні та когнітивні прояви

• пригнічений, сумний або спустошений настрій, який триває більшу частину дня і повторюється з дня на день;

• втрата інтересу, задоволення або здатності відчувати позитивні емоції від занять, які раніше були важливими;

• відчуття безнадійності, безперспективності, надмірної провини або власної нікчемності;

• утруднення концентрації, прийняття рішень, планування та підтримання розумової роботи;

• повторювані негативні роздуми, самозвинувачення, відчуття, що звичні завдання стали непосильними.

Фізичні та поведінкові прояви

• зниження енергії, швидка виснажуваність, сповільнення активності або, навпаки, виражене внутрішнє неспокійне збудження;

• порушення сну — безсоння, ранні пробудження або надмірна сонливість;

• зміни апетиту і ваги;

• зниження повсякденної активності, уникання контактів, відкладання справ, труднощі з роботою, навчанням і самообслуговуванням;

• соматичні скарги можуть супроводжувати депресію, але самі по собі не доводять наявність депресивного розладу.

Тяжкість визначається не одним симптомом, а їх кількістю, інтенсивністю, тривалістю та впливом на функціонування. У тяжкому епізоді можливі психотичні симптоми; це вже ситуація, що потребує спеціалізованої психіатричної оцінки і не повинна зводитися до порад із самодопомоги.

Як перебігає рекурентна депресія

Перебіг може істотно відрізнятися між людьми. В одних епізоди рідкі й між ними настає тривала повна ремісія, в інших повторення частіші, а між епізодами залишаються окремі симптоми. Сам діагноз «рекурентний» не означає, що людина постійно перебуває в депресії або що новий епізод неминучий у певний строк.

Епізод, ремісія і повернення симптомів

Депресивний епізод — період, коли симптоми досягають клінічно значущого рівня. Ремісія означає істотне зменшення або зникнення симптомів; у ICD-11 для рекурентного розладу передбачено окремі стани часткової та повної ремісії. Часткова ремісія важлива клінічно, бо залишкові прояви — наприклад, втома, порушення сну, слабка концентрація або знижена мотивація — можуть бути пов’язані з вищим ризиком подальшого погіршення.

У дослідженнях слова «рецидив» і «новий епізод» іноді розмежовують залежно від того, наскільки стійким було попереднє відновлення, але конкретні часові межі різняться між дослідницькими протоколами. Для клінічного рішення важливіше не сам термін, а те, чи повернулися симптоми, наскільки вони виражені, чи відновилося функціонування і чи потрібно змінити лікування.

Чому епізоди можуть повторюватися

Рекурентний перебіг не має однієї універсальної причини. Сучасна модель є багатофакторною: значення можуть мати попередній перебіг розладу, залишкові симптоми після лікування, супутні психічні або фізичні проблеми, особливості реагування на стрес, життєві обставини та індивідуальна вразливість. Жоден окремий фактор не дозволяє точно передбачити, у кого і коли виникне новий епізод.

Систематичний огляд Buckman та співавторів виділив серед найстійкіших прогностичних факторів історію повторних епізодів, резидуальні симптоми після лікування та досвід жорстокого поводження в дитинстві. Окремий систематичний огляд і метааналіз Brouwer та співавторів показав, що когнітивні, поведінкові та особистісні чинники можуть бути пов’язані з ризиком повторення, але їхній внесок є частковим і не створює простої причинної формули.

Практично корисний перелік факторів дає NICE: часті або недавні повторні епізоди, неповна відповідь на попереднє лікування та залишкові симптоми, тяжкий попередній епізод, супутні психічні або фізичні стани, схильність до уникання чи румінації, а також триваючі соціальні та життєві труднощі. Ці фактори використовують для планування профілактики, а не як спосіб «порахувати» особистий ризик без клінічної оцінки.

Як встановлюють діагноз

Діагностика ґрунтується на клінічному інтерв’ю та відновленні хронології стану. Фахівцю важливо з’ясувати не лише те, що людина відчуває зараз, а й коли почався перший епізод, скільки було окремих епізодів, як довго тривало відновлення між ними, які симптоми залишалися, як змінювалося функціонування і яке лікування застосовувалося раніше.

Окрема частина оцінки — пошук ознак, які змінюють діагноз або тактику допомоги. Перед встановленням рекурентного депресивного розладу лікар уточнює можливі епізоди манії чи гіпоманії, психотичні симптоми, вживання психоактивних речовин, приймання ліків, здатних впливати на настрій, і фізичні стани, які можуть давати подібні прояви. Лабораторного аналізу або біомаркера, який сам по собі підтверджує рекурентну депресію, немає; обстеження призначають за показаннями для оцінки можливих соматичних причин або супутніх станів.

Психологічні опитувальники можуть допомагати оцінювати вираженість симптомів і відстежувати динаміку, однак скринінговий результат не дорівнює клінічному діагнозу. Це особливо важливо при повторних епізодах: однаковий бал у різних людей може відповідати різному перебігу, ризикам і потребам у лікуванні.

З чим найчастіше доводиться розрізняти

Найближчі диференційні питання — перший або одиничний депресивний епізод, біполярний розлад, персистуючий депресивний розлад, реакції на тяжкі життєві події, тривожні розлади, розлади, пов’язані з уживанням речовин, а також окремі соматичні й неврологічні стани. Диференційна діагностика не зводиться до списку симптомів: вирішальними можуть бути час, послідовність епізодів, попередні періоди підвищеної активності, медикаменти, речовини та загальний медичний контекст.

Лікування рекурентного депресивного розладу

Лікування має дві пов’язані цілі: досягти максимально повної ремісії поточного епізоду і зменшити ризик повторення. Рекурентний перебіг сам по собі не визначає одну «правильну» терапію. Рішення залежать від тяжкості епізоду, попередньої відповіді на лікування, залишкових симптомів, супутніх станів, побічних ефектів, уподобань людини, доступності психотерапії та безпекових факторів.

Сучасні міжнародні настанови мають відмінності у послідовності окремих методів, але сходяться в тому, що лікування має бути індивідуалізованим і регулярно переглядатися. ВООЗ у рекомендаціях 2023 року для помірної та тяжкої депресії пропонує розглядати психологічні втручання або комбіноване лікування з урахуванням переваг і ризиків та уподобань людини. NICE деталізує вибір психотерапії, антидепресантів і комбінованих варіантів за клінічними потребами та тяжкістю.

Психотерапія

Для лікування депресії застосовують структуровані психотерапевтичні підходи з доказовою базою, зокрема когнітивно-поведінкову та інтерперсональну терапію. При рекурентному перебігу психотерапія може мати додаткову функцію: допомогти розпізнавати індивідуальні ранні ознаки погіршення, працювати з румінацією та униканням, відновлювати активність і сформувати конкретний план дій на випадок повернення симптомів.

Для профілактики повторних епізодів NICE рекомендує розглядати групову когнітивно-поведінкову терапію або когнітивну терапію на основі усвідомленості (MBCT) у людей із підвищеним ризиком рецидиву, зокрема коли людина не бажає продовжувати антидепресанти або коли психологічне втручання додають до медикаментозної підтримки. Індивідуальний метааналіз даних рандомізованих досліджень Kuyken та співавторів підтвердив, що MBCT може знижувати ризик повторення депресії у людей з рекурентним перебігом, хоча ефект і придатність конкретного формату залежать від клінічної ситуації.

Антидепресанти і підтримувальне лікування

Якщо антидепресант допоміг досягти ремісії, його часто продовжують після зменшення симптомів, оскільки припинення одразу після поліпшення може підвищувати ризик повернення депресії. ВООЗ рекомендує для дорослих із помірною або тяжкою депресією, які отримали користь від антидепресанта, розглядати продовження лікування щонайменше шість місяців після ремісії з регулярним контролем симптомів, прихильності та побічних ефектів. При рекурентному перебігу рішення про довший курс приймають індивідуально.

Систематичний огляд і метааналіз Kato та співавторів у дослідженнях людей, які досягли ремісії на антидепресантах, виявив нижчу частоту рецидиву в групах продовження препарату порівняно з переходом на плацебо. Водночас такі дослідження мають методологічні обмеження, а довгострокове рішення не можна автоматично переносити на кожну людину. Саме тому сучасні настанови поєднують оцінку користі з аналізом побічних ефектів, попереднього перебігу, уподобань та труднощів припинення.

Антидепресанти не слід самостійно різко скасовувати, пропускати курсами або відновлювати у попередній дозі без узгодження з лікарем. Симптоми відміни можуть перекриватися з тривогою, безсонням, змінами настрою та іншими проявами, через що їх іноді складно відрізнити від повернення депресії. Детальніше про класи препаратів, побічні ефекти й принципи припинення — у матеріалі «Антидепресанти: що це, як діють, види, побічні ефекти та відміна».

Комбіноване лікування і тяжкі епізоди

За помірної або тяжкої депресії, повторних епізодів, неповної відповіді або складного перебігу лікар може рекомендувати поєднання психотерапії та медикаментозного лікування. Якщо з’являються психотичні симптоми, різке погіршення здатності їсти, пити чи доглядати за собою, виражене психомоторне загальмування або інші ознаки тяжкого стану, потрібна швидка спеціалізована психіатрична оцінка. У таких ситуаціях можуть застосовуватися методи, які виходять далеко за межі звичайної амбулаторної самодопомоги, зокрема спеціалізована фармакотерапія або електросудомна терапія за чіткими клінічними показаннями.

Якщо адекватне лікування не дає очікуваної відповіді, це не слід автоматично називати «резистентною депресією» після кількох невдалих днів чи одного препарату. Потрібна повторна оцінка діагнозу, дози й тривалості лікування, прихильності, супутніх станів, можливих біполярних ознак і психосоціальних чинників. Окремий розбір резистентної депресії належить до спеціального клінічного матеріалу.

Як запобігають новим епізодам

Профілактика рецидиву є частиною лікування рекурентної депресії, а не додатком «після одужання». NICE радить після повної або часткової ремісії обговорювати продовження лікування з урахуванням індивідуального ризику. Для людей, які продовжують антидепресанти з метою профілактики, рекомендований регулярний перегляд щонайменше раз на шість місяців із оцінкою настрою, побічних ефектів, життєвих факторів ризику та бажання продовжувати лікування.

Практичний план профілактики зазвичай містить кілька рівнів. Він визначає, які ранні зміни раніше передували епізоду, що саме допомагало в лікуванні, які стресові обставини залишаються актуальними, хто з фахівців веде лікування і що робити при перших ознаках погіршення. Такий план має бути конкретним: наприклад, не «стежити за настроєм», а домовитися, які зміни сну, концентрації, активності чи румінації є сигналом зв’язатися з лікарем або терапевтом.

Що реально знижує ризик повторення

• досягнення максимально повної ремісії, а не припинення лікування одразу після першого поліпшення;

• продовження ефективного лікування на термін, погоджений із лікарем, з регулярними переглядами;

• психотерапія з явним компонентом профілактики рецидиву, якщо вона показана;

• рання реакція на повернення симптомів, особливо тих, що були індивідуальними передвісниками попередніх епізодів;

• робота з триваючими факторами — хронічним стресом, соціальною ізоляцією, супутніми психічними й фізичними проблемами;

• стабільний режим сну, посильна фізична активність, регулярне харчування і соціальна підтримка як частина загального плану, але не як заміна показаного лікування.

У доказовій практиці профілактика не означає обіцянку, що епізод більше ніколи не повториться. Її завдання — зменшити ризик, скоротити час до отримання допомоги і зробити наступне погіршення менш руйнівним для життя, якщо воно все ж виникне.

Чого не варто робити при повторній депресії

Найбільш ризиковані помилки виникають тоді, коли повторний перебіг сприймають як повністю передбачуваний. Не варто самостійно встановлювати рекурентний розлад лише тому, що «депресивний настрій повертався кілька разів»: клінічний епізод має певну структуру, тривалість і вплив на функціонування. Так само не варто вважати кожне погіршення після лікування доказом того, що терапія «не працює».

Різка відміна антидепресантів, хаотичне відновлення препарату, самостійна зміна дози або поєднання ліків без лікаря можуть ускладнити оцінку стану і створити додаткові ризики. Надмірно спрощені пояснення — «це лише дефіцит серотоніну», «треба просто відпочити», «достатньо взяти себе в руки» — також заважають, бо депресивний розлад формується на багатьох рівнях і лікується не однією універсальною дією.

Прогноз

Рекурентний депресивний розлад має варіабельний прогноз. У частини людей після кількох епізодів настають тривалі періоди повної ремісії; в інших перебіг частіший або залишається неповне відновлення між епізодами. Найкраще підтверджені маркери підвищеного ризику пов’язані з попередньою історією повторення і залишковими симптомами, а не з одним «типом особистості» чи однією біологічною причиною.

Важлива практична ціль лікування — не лише зменшити інтенсивність гострих симптомів, а відновити сон, активність, концентрацію, соціальне й професійне функціонування настільки, наскільки це можливо. Саме неповне відновлення може бути сигналом, що план лікування і профілактики варто переглянути.

Коли звертатися по допомогу

Планову професійну оцінку варто отримати, якщо симптоми депресії тримаються, повторюються після попереднього епізоду, помітно заважають роботі, навчанню, стосункам або самообслуговуванню, а також якщо лікування, яке раніше допомагало, перестало бути достатнім. При повторному епізоді корисно звертатися раніше, не чекаючи, поки стан стане таким самим тяжким, як минулого разу.

Якщо виникають думки про самогубство, намір завдати собі шкоди, втрата контролю над поведінкою, психотичні симптоми або стан створює безпосередню небезпеку, потрібна невідкладна професійна допомога. Детальні алгоритми кризової допомоги належать до окремого розділу ХАБу; базове пояснення кризових станів дивіться у матеріалі «Кризовий стан: що це, як проявляється та коли потрібна допомога».

Поширені запитання

Скільки депресивних епізодів потрібно для рекурентного розладу?

За ICD-11 йдеться щонайменше про два депресивні епізоди, розділені кількома місяцями без істотного порушення настрою. Однак самостійно рахувати періоди пригніченості як клінічні епізоди не варто: фахівець оцінює, чи кожен період справді відповідав критеріям депресивного епізоду.

Чи може між епізодами бути повністю нормальне самопочуття?

Так. Повна ремісія між епізодами сумісна з діагнозом рекурентного депресивного розладу. У частини людей залишається кілька резидуальних симптомів; саме їх важливо відрізняти від повної ремісії, бо вони можуть впливати на функціонування і ризик подальшого погіршення.

Чи є рекурентна депресія «хронічною депресією»?

Не обов’язково. Рекурентний перебіг означає повторні окремі епізоди. Хронічні депресивні симптоми можуть мати іншу класифікацію і потребують окремої оцінки. Для цього важлива сторінка про дистимію та персистуючий депресивний розлад.

Чи потрібно приймати антидепресанти все життя?

Ні, такий висновок не випливає з самого діагнозу. Тривалість медикаментозного лікування визначають індивідуально з урахуванням кількості й тяжкості попередніх епізодів, залишкових симптомів, попередньої відповіді, побічних ефектів, супутніх станів і переваг людини. Рішення про припинення має включати поступове зниження дози за планом лікаря та спостереження за поверненням симптомів.

Чи означає повернення симптомів, що лікування було марним?

Ні. Лікування може успішно завершити попередній епізод і водночас не усунути всю майбутню вразливість. При рецидиві оцінюють, що допомогло раніше, чи була повна ремісія, чи залишалися симптоми, які нові фактори з’явилися і чи потрібно змінити стратегію профілактики.

Чи може рекурентна депресія стати біполярним розладом?

Депресія не «перетворюється» на біполярний розлад у простому сенсі. Якщо згодом виявляється або вперше виникає маніакальний чи гіпоманіакальний епізод, клінічну історію переглядають і діагноз може бути змінений відповідно до критеріїв біполярного розладу. Саме тому лікар уточнює минулі періоди незвично підвищеної енергії, зменшеної потреби у сні та інших характерних змін.

Чи можна діагностувати рекурентну депресію за тестом?

Ні. Опитувальник може показати рівень депресивних симптомів у певний момент і бути корисним для моніторингу, але рекурентний розлад визначається також історією щонайменше двох епізодів, періодами між ними, функціонуванням і виключенням інших пояснень.

Що робити при перших ознаках нового епізоду?

Якщо є індивідуальний план профілактики, варто діяти за ним: відновити контакт із фахівцем, оцінити зміни сну, активності, концентрації та настрою, перевірити дотримання призначеного лікування і не змінювати медикаменти самостійно. Раннє звернення часто дозволяє прийняти рішення до того, як порушення функціонування стане тяжким.