Психологічні ідеї Просвітництва
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Психологічні ідеї Просвітництва — це історична сукупність поглядів на відчуття, пізнання, пам’ять, асоціації, емоції, звички, виховання й людську природу, які розвивалися в європейській філософії, природознавстві та освітніх середовищах XVII–XVIII століть. Доба Просвітництва надала нового значення питанням про походження ідей, вплив досвіду, можливість систематичного спостереження за душевним життям і зв’язок психіки з тілом.
Просвітницькі дослідники використовували філософський аналіз, самоспостереження, природничі аналогії та мисленнєві експерименти. Вони сформулювали частину запитань, які в XIX столітті перейшли до фізіології, психофізики та лабораторної психології. Цей перехід був багатоступеневим, як показують Фукс і Еванс у дослідженні історії наукової психології. Історичну важливість давньої ідеї слід розглядати окремо від сучасного підтвердження її емпіричних тверджень.
У статті розглянуто ключові праці та дискусії, діяльність університетських осередків, суперечки про розум і відчуття, вплив на педагогіку та соціальні погляди, український інтелектуальний контекст і подальшу наукову спадщину. Персональні біографії та сучасні теорії мають самостійних канонічних власників у психологічній енциклопедії.
Що означає Просвітництво в історії психології
Просвітництво охоплювало різні рухи, авторів і установи, які об'єднував інтерес до обґрунтованого знання, освіти, публічної дискусії, людських здібностей та суспільного устрою. Його інтелектуальні передумови сягають XVII століття, а найпомітніші філософські, педагогічні та громадські програми розгорталися у XVIII столітті. Історико-філософський огляд Просвітництва підкреслює різноманітність його напрямів.
Для майбутньої психології вирішальними стали кілька питань: як людина отримує знання; чому одна думка викликає іншу; як формується звичка; яку роль відіграють органи чуття й нервова система; чи розвиваються здібності під впливом виховання; яким чином поєднуються моральне судження й почуття. Відповіді були різними, а іноді взаємно суперечливими. Саме ця дискусійність забезпечувала поступове уточнення предмета дослідження.
Ідеал природничого спостереження приваблював дослідників людського розуму. Водночас внутрішні переживання складно ізолювати, вимірювати й повторювати за однакових умов. Тому психологія Просвітництва залишалася переважно складовою філософії, морального знання, медицини й педагогіки. Ансті та Ванцо показують, що у XVIII столітті навіть автори, які послідовно посилалися на досвід, зберігали дедуктивні й метафізичні елементи пояснення.
Інтелектуальні передумови: раціоналізм і емпіризм
У XVII столітті Рене Декарт і Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц розвинули питання про природу мислення, діяльність розуму та відношення душі й тіла. Декарт аналізував автоматичні тілесні рухи, а Ляйбніц приділяв увагу різній виразності сприйнять та активності суб’єкта. Їхні концепції стали важливою частиною університетських дискусій XVIII століття й вплинули на німецькі системи психологічного знання.
Емпірична традиція наголошувала на значенні досвіду та спостереження. Вона спрямувала увагу від загальних тверджень про сутність душі до запитань, як людина набуває ідей, якими операціями їх поєднує і чому припускається пізнавальних помилок. Згодом межі між емпіризмом і раціоналізмом стали предметом складніших дискусій. Розвиток цих течій докладніше розкриває стаття про раціоналізм та емпіризм у передісторії психології.
Джон Локк: досвід, відчуття й рефлексія
У An Essay Concerning Humane Understanding (1690) Джон Локк сформулював програму дослідження походження людських ідей. Він розрізняв два джерела досвіду: відчуття, які повідомляють про зовнішні предмети, та рефлексію, що відкриває людині діяльність власного розуму. Складні ідеї утворюються за участю розрізнення, поєднання, порівняння та абстрагування.
Поширений образ «чистої дошки» стисло передає заперечення Локком вродженого змісту ідей, але не означає заперечення природних пізнавальних здатностей. Розум у його описі здійснює активні операції. Сучасна академічна стаття про Локка допомагає уникнути цього спрощення.
У четвертому виданні трактату, яке з’явилося 1700 року, Локк додав розділ про асоціацію ідей. Він розглядав випадки, коли ідеї з’єднуються через звичку та випадкову близькість, впливаючи на судження. Оксфордське дослідження інтелектуального життя XVIII століття простежує значення цього розділу для наступних асоціативних теорій.
Асоціація ідей: походження уявлень, навчання та звичок
Асоціація стала одним із найважливіших понять просвітницьких пояснень психічного життя. Автори припускали, що повторювані зв'язки відчуттів та уявлень допомагають пояснити пам’ять, очікування, перебіг думок, звички й окремі емоційні реакції. Різні концепції асоціації відрізнялися тим, що вважали первинними елементами психіки та який механізм їх поєднання пропонували.
Для історії наукових методів суттєво, що спостережувана закономірність у перебігу думок і гіпотеза про її тілесну причину мають різний доказовий статус. Автори XVIII століття не володіли сучасною нейрофізіологією та статистичними методами. Історія асоціаністської думки показує різноманітність її філософських і психологічних версій.
Девід Юм: враження, ідеї та звичка
Девід Юм у A Treatise of Human Nature (1739–1740) розрізняв враження та ідеї за ступенем жвавості, описував три принципи асоціації — подібність, суміжність і причиновий зв'язок — та аналізував, як повторюваний досвід формує очікування. Юм ставив запитання: чому людина очікує наступної події, коли бачила багато подібних послідовностей у минулому? Його відповідь пов'язувала очікування зі звичкою, відкриваючи важливу філософську проблему індукції.
Другий вимір Юмової психологічної спадщини стосується пристрастей, моральних почуттів та людських учинків. Він вивчав психічне життя ширше за сукупність логічних суджень. Критичне електронне видання оригінального трактату дозволяє перевірити, в яких саме книгах автор досліджував розум, пристрасті й мораль.
Юмові міркування мали значний історичний вплив, проте вони залишаються філософськими аргументами та спостереженнями. Сучасна психологія навчання перевіряє конкретні механізми за допомогою контрольованих досліджень, які сформувалися набагато пізніше.
Девід Гартлі: загальна асоціативна система
У двотомній праці Observations on Man, his Frame, his Duty, and his Expectations (1749) Девід Гартлі запропонував пов’язати відчуття, уявлення, рухи, емоції та моральні процеси через закономірності асоціації. Він намагався описати, як прості повторювані переживання стають основою складніших психічних утворень.
Гартлі також висунув гіпотезу про вібрації нервових частинок, які супроводжують відчуття й рухи. Історично ця модель відображала вплив механістичних уявлень про природу й прагнення пояснити зв'язок розуму та організму. Вона не становить сучасної перевіреної теорії нейронної активності. Фахова стаття про Гартлі розмежовує асоціативну програму, фізичні гіпотези й релігійні положення його творчості.
Крістіан Вольф: емпірична й раціональна психологія
Особливе місце в дисциплінарній історії займає Крістіан Вольф. Його Psychologia empirica вийшла 1732 року, а Psychologia rationalis — 1734-го. Емпірична психологія мала впорядковувати знання про явища душевного життя, доступні через досвід і самоспостереження. Раціональна психологія досліджувала природу душі та її можливості через систему філософських доведень.
Вольфове розмежування стало частиною університетського викладання й допомогло виокремити психологічну проблематику в академічній системі. Водночас емпіричність для Вольфа означала спосіб філософського здобування й організації знань, а не лабораторний експеримент у сучасному значенні. Дати його творів, академічну діяльність і європейський вплив підтверджує Stanford Encyclopedia of Philosophy.
Дослідники історії експериментальної філософії застерігають від спрощення ролі Вольфа: його система визнавала досвід, водночас надавала великого значення дедуктивному впорядкуванню висновків. Ансті й Ванцо в дослідженні 2023 року пояснюють, як цей методологічний баланс вплинув на подальші німецькі дискусії.
Французьке Просвітництво: відчуття, тіло й середовище
Французькі просвітники по-різному пояснювали взаємозв’язок відчуття, розуму, потреб, виховання та соціальних умов. В інтелектуальних колах обговорювали матеріалістичні гіпотези, роль задоволення і страждання, можливості вдосконалення людини та залежність моральних звичаїв від державних і освітніх установ. Різні погляди співіснували, конкурували й поширювалися через книги, академії, салони та енциклопедичні проєкти.
Етьєн Бонно де Кондільяк: статуя як мисленнєвий дослід
У Traité des sensations (1754) Етьєн Бонно де Кондільяк уявив статую, яка поступово отримує окремі види чутливості. Така побудова дозволяла послідовно запитувати, яким чином могли б виникати увага, пам’ять, бажання, уявлення та судження. У його поясненні важливе місце посідали задоволення і страждання, які змінювали спрямування уваги.
Цей приклад є мисленнєвим експериментом — аргументом, побудованим на уявних умовах. Він не був лабораторним дослідженням зі справжніми учасниками, вимірюваннями й незалежною перевіркою. Саме тому академічний розбір Кондільяка потрібний для розуміння як оригінальності його ідей, так і їхніх методологічних меж.
Дені Дідро, Клод Адріан Гельвецій та Жульєн Офре де Ламетрі
Дені Дідро пов’язував дослідження природи людини з ширшим поширенням наукового знання; його редакційна діяльність над Encyclopédie створювала спільний інформаційний простір для дискусій. Клод Адріан Гельвецій у De l’esprit (1758) особливо наголошував на впливі виховання, інтересу та соціального оточення на поведінку. Жульєн Офре де Ламетрі розвивав матеріалістичне бачення людського організму у творі L’Homme machine.
Ці автори шукали природні та соціальні пояснення психічних проявів. Їхні погляди важливі для історії дискусій про взаємодію організму, досвіду й середовища. Однак конкретні твердження про фізичні механізми мислення та універсальність окремих освітніх впливів належать своїй добі й потребують окремої сучасної емпіричної оцінки. Історіографічний огляд французького Просвітництва висвітлює відмінності цих підходів.
Шотландське Просвітництво: емоції, мораль і сприйняття
Френсіс Гатчесон у праці An Inquiry into the Original of Our Ideas of Beauty and Virtue (1725) досліджував моральне схвалення, красу та людську прихильність. Він надавав ваги моральному почуттю й здатності людини оцінювати поведінку інших. Академічне дослідження Гатчесона показує, як його пояснення відрізнялися від раціоналістичних теорій моралі.
Адам Сміт у The Theory of Moral Sentiments (1759) розглядав симпатію та уявну зміну перспективи як частину морального судження. Ця історична концепція привернула увагу до того, як люди намагаються зрозуміти переживання інших. Вона належить до моральної філософії XVIII століття, а сучасна емпатія як дослідницьке поняття має окрему наукову історію.
Томас Рід у An Inquiry into the Human Mind on the Principles of Common Sense (1764) поставив під сумнів філософські моделі, за якими людина безпосередньо пізнає лише внутрішні ідеї, а світ — через їхнє посередництво. Його концепція прямого сприйняття наголошувала на звичайних пізнавальних здібностях та практичній достовірності досвіду. Історико-філософський аналіз поглядів Ріда допомагає зрозуміти розбіжності між шотландською традицією, Юмом та іншими емпіриками.
Дитинство і виховання як психологічні проблеми
Просвітницькі міркування про виховання спиралися на переконання, що людські здібності змінюються в процесі розвитку. Це означало необхідність розглядати вік, досвід, умови навчання та способи взаємодії дорослих із дитиною. Освітні програми стали місцем, де філософські уявлення про розум переходили до обговорення конкретної практики.
Жан-Жак Руссо: природний розвиток і педагогічні етапи
У Émile, ou De l’éducation (1762) Жан-Жак Руссо запропонував розглядати виховання відповідно до вікових можливостей і власного досвіду дитини. Він підкреслював значення діяльності, контакту з речами й можливості робити висновки з наслідків своїх учинків. Ці ідеї впливали на подальші освітні течії.
«Еміль» є філософсько-педагогічним твором, у якому вихованець виступає літературним персонажем. Трактат не містить результатів сучасного дослідження психологічного розвитку. Його погляди на освіту дівчат також потребують історичного критичного читання. Академічна стаття про Руссо розкриває філософський і суспільний контекст.
Мері Волстонкрафт: освіта та формування здібностей
Мері Волстонкрафт у A Vindication of the Rights of Woman: with Strictures on Political and Moral Subjects (1792) аналізувала обмеження жіночої освіти та їхні наслідки для уявлень про здібності. Вона доводила, що нерівні умови розвитку формують відмінності, які суспільство потім помилково приписує лише природі.
Ця праця має важливе місце в історії психологічних питань про соціалізацію, освітні можливості та гендерні очікування. Це філософський і політичний аргумент, а не сучасне контрольоване порівняльне дослідження. Оригінальний текст збережено в цифровому виданні.
Йоганн Ніколаус Тетенс: рання програма систематичного самоспостереження
У двотомній праці Philosophische Versuche über die menschliche Natur und ihre Entwickelung (1777) Йоганн Ніколаус Тетенс досліджував відчуття, уявлення, мислення, волю й розвиток людських здібностей. У передмові він описав послідовне спостереження психічних змін, повторення спостережень у різних обставинах, їхнє зіставлення й пошук закономірностей. Ці положення можна безпосередньо перевірити в цифровому примірнику першого тому 1777 року.
Тетенс намагався поєднати увагу до досвіду з уявленням про активність розуму. Він критично ставився до спроб вивести всі пізнавальні процеси з механічних асоціацій. Водночас його метод покладався на свідчення самого суб’єкта, отже мав обмеження незалежної перевірки. Дослідження Ґюнтера Цоллера в Routledge Encyclopedia of Philosophy розкриває роль Тетенса на перехресті німецької, британської та французької філософських традицій.
Іммануїл Кант: питання про метод і межі психології
Іммануїл Кант у Kritik der reinen Vernunft (1781; друге видання 1787 року) аналізував умови пізнання. У передмові до Metaphysische Anfangsgründe der Naturwissenschaft (1786) він наголошував на труднощах перетворення емпіричної психології на математично організовану природничу науку. Психічні стани, на відміну від зовнішніх фізичних об’єктів, важко довільно ізолювати, змінювати та відтворювати за однакових умов.
Ця критика описувала методологічний стан XVIII століття. Вона не може вважатися остаточним висновком про можливості психології в наступні епохи. Поява нових фізіологічних і психофізичних вимірювань змінила способи дослідження людських відчуттів, пізнання та поведінки. Науковий розбір Кантової філософії науки уточнює зміст його аргументів. Праця Anthropologie in pragmatischer Hinsicht (1798) також демонструє інтерес Канта до людських звичок та практичного життя.
Йоганн Ґотфрід Гердер: мова, культура та історичне життя
У Abhandlung über den Ursprung der Sprache (1772) і Vom Erkennen und Empfinden der menschlichen Seele (1778) Йоганн Ґотфрід Гердер звернувся до зв’язків між мовою, почуттями, досвідом і культурою. Він розглядав людину в історичному та мовному середовищі, наголошував на формуванні людських можливостей у спілкуванні та навчанні.
Гердерова спадщина важлива для історії досліджень мови, культурного контексту й розвитку особистості. Водночас історичні узагальнення про народи не можна перетворювати на твердження про незмінні психологічні властивості етнічних спільнот. Фахове дослідження творчості Гердера висвітлює історичний контекст і коло його ідей.
Українські землі: освіта, філософія і традиція самопізнання
Історія психологічної думки на українських землях XVIII століття пов’язана з Києво-Могилянською академією, іншими освітніми осередками, філософськими курсами, книжковою культурою та поширенням європейських ідей. Логіка, метафізика, моральна філософія й міркування про душу були важливою частиною інтелектуального середовища. Енциклопедія України документує історію Києво-Могилянської академії та зміни її навчальної програми.
Європейські підручники, переклади й освітні контакти сприяли поширенню нових понять про пізнання та людську природу. При цьому присутність такого поняття в курсі філософії ще не означає, що при установі діяла спеціалізована психологічна лабораторія. Для датування реального впливу окремих авторів слід досліджувати навчальні програми, бібліотечні каталоги й рукописи. Ширшу інституційну хронологію висвітлює «Історія психології в Україні».
Григорій Сковорода: внутрішня людина й пізнання себе
Григорій Сковорода досліджував самопізнання, внутрішній світ людини, моральне покликання й споріднену працю. Його тексти належать до філософських діалогів, моральних роздумів і символічного тлумачення, тому історик аналізує їхній зміст у контексті тогочасної культури. Сковорода розширив українську традицію осмислення особистості та її життєвих орієнтирів, а його поняття не є результатами сучасних психологічних тестів.
Особливе значення для теми самопізнання має рукопис «Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе». Історична назва твору подана мовою оригіналу. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського представляє матеріали про рукописну спадщину Сковороди. Дату створення твору, рукописного списку та друкованого видання необхідно розрізняти. Українська просвітницька інтелектуальна спадщина має власну історію, яка не зводиться до переказу західноєвропейських систем.
Методи доби: що вважали спостереженням і дослідом
У працях XVIII століття психологічні ідеї обґрунтовувалися кількома способами. Філософський аналіз уточнював поняття і логічні зв’язки. Самоспостереження надавало описи власних переживань. Повсякденне спостереження за людьми допомагало робити припущення про пам’ять, виховання та мораль. Мисленнєвий експеримент дозволяв міркувати про уявні обставини, не проводячи реального втручання.
Тетенс пропонував повторювати внутрішні спостереження за різних умов; Кондільяк послідовно змінював уявні здібності статуї; Гартлі співвідносив опис психічного життя з фізичними гіпотезами. Ці підходи створили інтелектуальні передумови подальшої психології, хоча ще не забезпечували незалежного вимірювання, стандартизації та контролю похибок.
У XIX столітті формування спеціальних експериментальних методів спиралося на розвиток фізіології, дослідження нервової системи, вимірювання відчуттів і часу реакції. Цю історію докладніше висвітлюють «Фізіологічні передумови виникнення наукової психології» і «Психофізика XIX століття».
Хронологія основних праць і подій
1690 — виходить An Essay Concerning Humane Understanding Джона Локка; у четвертому виданні 1700 року з’являється розділ про асоціацію ідей.
1725 — Френсіс Гатчесон публікує An Inquiry into the Original of Our Ideas of Beauty and Virtue із міркуваннями про моральне почуття.
1732 і 1734 — Крістіан Вольф видає Psychologia empirica та Psychologia rationalis і систематизує дві програми дослідження душевних явищ.
1739–1740 — публікуються три книги Девіда Юма A Treatise of Human Nature — про розум, пристрасті й мораль.
1749 — виходить Observations on Man, his Frame, his Duty, and his Expectations Девіда Гартлі, присвячена асоціативним і фізіологічним поясненням.
1754 — Етьєн Бонно де Кондільяк публікує Traité des sensations зі знаменитим мисленнєвим дослідом про статую.
1758–1759 — з’являються De l’esprit Клода Адріана Гельвеція та The Theory of Moral Sentiments Адама Сміта.
1762–1764 — Руссо публікує Émile, ou De l’éducation, а Томас Рід — An Inquiry into the Human Mind on the Principles of Common Sense.
1772–1778 — Гердер розвиває пояснення мови й чуттєвого життя, а 1777 року виходять Philosophische Versuche über die menschliche Natur und ihre Entwickelung Тетенса.
1781–1787 — Кант публікує два видання Kritik der reinen Vernunft; 1786 року обговорює методологічні межі психології в передмові до Metaphysische Anfangsgründe der Naturwissenschaft.
1792 — виходить A Vindication of the Rights of Woman Мері Волстонкрафт; 1798 року Кант публікує Anthropologie in pragmatischer Hinsicht.
Ці дати позначають історичні публікації, а не роки, коли згадані ідеї отримали сучасне наукове підтвердження. Першодрук, переклад, виправлене видання й пізніший дослідницький коментар є різними бібліографічними об’єктами.
Головні суперечки Просвітництва
Чи всі знання походять з досвіду?
Локк, Кондільяк та інші емпірики вивчали роль відчуттів і досвіду. Критики простого сенсуалізму підкреслювали активність мислення, структуру пізнання та складність людських здібностей. Юм, Тетенс, Рід і Кант по-різному розв'язували це питання, тому поняття «емпіризм» не описує єдину завершену теорію.
Як співвідносяться психіка й тіло?
Матеріалістичні пояснення, вібраційні гіпотези Гартлі, раціональна психологія Вольфа та критична філософія Канта давали різні відповіді. Історична різноманітність важлива для розуміння того, чому в XIX столітті розвинулися різні програми фізіологічного та психологічного дослідження.
Чи визначає виховання здібності?
Руссо, Гельвецій і Волстонкрафт надавали освітнім умовам великого значення, але істотно відрізнялися уявленнями про цілі виховання, суспільну рівність і роль природних схильностей. Сучасна наука розглядає розвиток як складний процес і оцінює окремі педагогічні впливи на основі незалежних досліджень.
Кого тоді вважали носієм універсального людського розуму?
Універсалістська риторика багатьох просвітників співіснувала зі становими, колоніальними, гендерними та расовими ієрархіями. Міркування про жіночі здібності чи «цивілізованість» народів часто залежали від умов доступу до освіти й політичної влади. Історик психології вивчає як силу аргументів Просвітництва, так і межі їхнього застосування, включно з традиціями, недостатньо представленими у звичних західних оглядах.
Значення для психологічної науки XIX–XX століть
Перша спадщина Просвітництва — дослідницькі питання про походження ідей, закономірності асоціацій, роль відчуттів, розвиток і звички. Друга — дисциплінарна мова: «емпірична психологія», «рефлексія», «асоціація», «здатність», «відчуття» та «самоспостереження». Третя — методологічна проблема: як отримувати надійні відомості про внутрішній досвід.
Пізніші фізіологічні й психологічні лабораторії використовували прилади, контрольовані умови та вимірювання, які не були властиві більшості просвітницьких трактатів. Становлення лабораторної науки мало багато джерел і спиралося на ширші інституційні зміни в університетах, природознавстві та професійних товариствах. Історичне дослідження науки про психіку дозволяє простежити цей шлях без міфу про єдиного засновника.
Інша спадщина — суспільні питання про дитинство, освіту, співпереживання, мову, культуру й нерівність. У наступні століття вони розвивалися всередині психології розвитку, соціальної психології, досліджень індивідуальних відмінностей та культурних підходів. Конкретні історичні позиції не замінюють сучасних систематичних оглядів досліджень.
Як відрізняти історичну ідею від наукового доказу
Слова «висунув гіпотезу», «описав спостереження», «провів мисленнєвий дослід» і «підтвердив у контрольованому експерименті» називають різні процедури. Так, статуя Кондільяка була уявним об'єктом; самоспостереження Тетенса — описовим методом; вібраційна модель Гартлі — фізичною гіпотезою; Кантова оцінка можливостей психології — методологічним аргументом свого часу.
Історична цінність цих праць полягає в розвитку понять, постановці питань і формуванні інтелектуальних мереж. Для оцінювання конкретних тверджень про мозок, відчуття, розвиток чи навчання сучасна психологія використовує окрему доказову базу. Такий підхід підтримує точність історії та допомагає читачеві уникати популярних спрощень.
Поширені запитання
Що таке психологія доби Просвітництва?
Це історичний комплекс філософських, природничих і педагогічних ідей про пізнання, психічні процеси, відчуття, навчання, емоції та людську природу. Він сформував частину запитань і понять, з яких надалі розвивалася наукова психологія.
Хто був головним представником психологічних ідей Просвітництва?
Важливими були Джон Локк, Девід Юм, Девід Гартлі, Крістіан Вольф, Етьєн Бонно де Кондільяк, Руссо, Томас Рід, Тетенс, Кант, Гердер, Волстонкрафт та інші автори. Існували відмінні національні, освітні й філософські традиції, тому називати одного універсального засновника цієї інтелектуальної доби історично некоректно.
Чим важливі асоціативні теорії Просвітництва?
Вони запропонували пояснювати послідовності думок, деякі форми навчання та звички через зв’язки між ідеями. Різні версії асоціанізму вплинули на наступні психологічні дослідження, хоча їхні конкретні положення потребували подальшої емпіричної перевірки.
Чи проводили просвітники психологічні експерименти?
Вони застосовували спостереження й мисленнєві експерименти, іноді зверталися до природничих дослідів. Стандартизована психологічна лабораторна практика сформувалася пізніше, переважно на перетині фізіології та психофізики XIX століття.
Яким був український внесок у психологічну думку доби?
Освітні традиції Києво-Могилянської академії та інших установ включали питання про душу й пізнання. Григорій Сковорода розвивав теми самопізнання, внутрішнього життя й людського покликання. Їхнє історичне значення встановлюється за філософськими текстами, навчальними програмами та архівами.
Висновок
Просвітництво створило розгалужену мережу психологічних ідей, у якій співіснували дослідження досвіду, раціональна побудова понять, асоціативні теорії, аналіз емоцій, моральна філософія, педагогіка та пошуки природного пояснення людської поведінки. Локк, Юм, Гартлі, Вольф, Кондільяк, Тетенс, Кант, Руссо, Гердер, Волстонкрафт і українські мислителі працювали в різних традиціях і формували різні дослідницькі питання.
Найважливішим наслідком стало збагачення предмета й методологічної мови майбутньої психології. Перехід до окремої експериментальної науки відбувся в наступному столітті завдяки поєднанню цих дискусій із розвитком природничих вимірювань, лабораторій і професійних інституцій.
Пов’язані статті
Історія психології: етапи, школи та розвиток науки — загальна карта історії дисципліни.
Раціоналізм та емпіризм у передісторії психології — передумови суперечок про знання.
Історія психологічної думки — розвиток уявлень про психіку.
Психологічна думка античності — давні інтелектуальні джерела.
Фізіологічні передумови виникнення наукової психології — природничі дослідження XIX століття.
Психофізика XIX століття — історія вимірювання відчуттів.
Історія психології в Україні — український інституційний контекст.
Джерела
Anstey, P. R., & Vanzo, A. (2023). Experimental Philosophy in Eighteenth-Century Germany. У Experimental Philosophy and the Origins of Empiricism (с. 203–233). Cambridge University Press. DOI.
Condillac, É. B. de. (1754). Traité des sensations. Академічна історико-бібліографічна довідка.
Fuchs, A. H., & Evans, R. B. (2012). Psychology as a Science. У Handbook of Psychology: History of Psychology. Wiley. DOI.
Hartley, D. (1749). Observations on Man, his Frame, his Duty, and his Expectations. Історіографічний аналіз.
Herder, J. G. (1772). Abhandlung über den Ursprung der Sprache. Академічна бібліографія.
Herder, J. G. (1778). Vom Erkennen und Empfinden der menschlichen Seele. Академічна бібліографія.
Hume, D. (1739–1740). A Treatise of Human Nature. Hume Texts Online: критичне електронне видання.
Hutcheson, F. (1725). An Inquiry into the Original of Our Ideas of Beauty and Virtue. Академічна довідка.
Kant, I. (1781; 1787). Kritik der reinen Vernunft. Академічна стаття про філософію свідомості.
Kant, I. (1786). Metaphysische Anfangsgründe der Naturwissenschaft. Академічна стаття про філософію науки.
Kant, I. (1798). Anthropologie in pragmatischer Hinsicht. Академічна довідка.
Locke, J. (1690; 1700). An Essay Concerning Humane Understanding. Академічна історія тексту.
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. (без дати). Матеріали про рукописну спадщину Григорія Сковороди. Архівна інформація.
Reid, T. (1764). An Inquiry into the Human Mind on the Principles of Common Sense. Академічна довідка.
Rousseau, J.-J. (1762). Émile, ou De l’éducation. Академічна довідка.
Smith, A. (1759). The Theory of Moral Sentiments. Історіографічний огляд.
Tetens, J. N. (1777). Philosophische Versuche über die menschliche Natur und ihre Entwickelung. Т. 1. Leipzig. TextGrid Repository: оцифрований першодрук.
University of Alberta. (без дати). Kyivan Mohyla Academy. Encyclopedia of Ukraine.
Wollstonecraft, M. (1792). A Vindication of the Rights of Woman. Project Gutenberg: електронний текст.
Wolff, C. (1732). Psychologia empirica. Історико-бібліографічна довідка.
Wolff, C. (1734). Psychologia rationalis. Історико-бібліографічна довідка.
Zoller, G. (1998). Johann Nicolaus Tetens: Philosophical Psychology. Routledge Encyclopedia of Philosophy. Наукова публікація.