Прийняття перспективи співрозмовника: можливості та помилки
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Прийняття перспективи співрозмовника — це спроба врахувати, що інша людина може бачити ситуацію, знати про неї, оцінювати її наслідки й переживати її інакше, ніж ми. У спілкуванні цей процес допомагає помічати відмінності між власними припущеннями та позицією іншого. Водночас уявити чужу перспективу означає сформувати гіпотезу про неї: точність цієї гіпотези потребує перевірки словами, запитаннями та доступними обставинами.
Головний науковий висновок полягає в тому, що намір зрозуміти людину та фактична точність розуміння є різними результатами. У серії з 25 експериментів інструкція подумки поставити себе на місце іншої людини сама собою не забезпечувала стабільно точніших висновків про її внутрішній стан. Натомість безпосереднє отримання інформації від співрозмовника в окремому експерименті підвищувало точність оцінок. Це важливе розрізнення пояснює, чому доброзичлива розмова потребує одночасно уяви, уважності й перевірки припущень (Eyal, Steffel & Epley, 2018).
Що означає прийняти перспективу іншої людини
Перспектива — це конкретна точка відліку, з якої людина сприймає події та надає їм значення. До неї входять доступна інформація, попередній досвід, інтереси, актуальні завдання, соціальна роль, можливості вибору та очікувані наслідки. Двоє людей можуть погоджуватися щодо того, що відбулося, але робити різні висновки про важливість події; можуть також мати різну інформацію і тому по-різному тлумачити навіть однакові слова.
Коли людина приймає перспективу співрозмовника, вона тимчасово розглядає ситуацію з урахуванням умов, які є істотними для нього. Наприклад, керівник знає, що завдання термінове, а працівник знає про невиконані попередні доручення. Керівник може сприймати мовчання як байдужість, а працівник — як спробу спочатку оцінити реальний обсяг роботи. Зміна перспективи починається із запитання про інформацію та обмеження іншої сторони, а не із приписування їй певної риси характеру.
У психологічних дослідженнях розрізняють прийняття пізнавальної перспективи — припущення про думки, знання й переконання іншого — та емоційної перспективи, коли людина намагається зрозуміти, що інший може відчувати. Ці процеси пов'язані з емпатією та соціальним пізнанням, але їхня структура й способи вимірювання відрізняються між дослідженнями (Healey & Grossman, 2018).
Чотири запитання, які визначають перспективу
Що співрозмовник знає про ситуацію, а я, можливо, сприймаю як очевидне?
Які наслідки події або рішення мають для нього найбільше значення?
Що в його становищі обмежує вибір: час, правила, ресурси, безпека, відповідальність?
Які частини мого пояснення залишаються припущеннями, котрі можна перевірити?
Ці запитання утворюють робочу схему для бесіди. Вони допомагають будувати більш обґрунтовану модель чужої позиції, але самі собою ще не свідчать про її правильність. Реальна людина завжди може уточнити, відхилити або змінити нашу початкову інтерпретацію.
Чим прийняття перспективи відрізняється від емпатії, співчуття та згоди
Прийняття перспективи стосується передусім способу розглядати ситуацію з іншої точки зору. Когнітивна емпатія стосується розуміння емоційних і психічних станів іншого, тоді як афективна емпатія описує емоційну відгукуваність або співпереживання. Співчуття додає турботу про добробут іншої людини. У науковій літературі межі цих понять частково перетинаються, тому конкретний висновок потрібно співвідносити з тим, що саме вимірювали дослідники (Batson, 2009; Healey & Grossman, 2018).
Людина здатна правильно зрозуміти, чого прагне співрозмовник, не поділяючи його почуттів і не підтримуючи його рішення. Можлива й протилежна ситуація: щиро співпереживати, але помилково вважати, що іншому потрібна саме та підтримка, яка була б бажаною для нас. Саме тому розуміння, емоційне співпереживання, схвалення та поступка — окремі компоненти взаємодії.
Наприклад, фраза «Я розумію, чому ти хочеш перенести зустріч: без цих даних тобі важко ухвалити рішення» визнає логіку позиції співрозмовника. Вона не зобов'язує погоджуватися на перенесення. Можна відповісти: «Для мене сьогоднішній термін важливий; давай визначимо, яких даних бракує і коли вони будуть». Таке розмежування зберігає і взаєморозуміння, і право на власну позицію.
Для ширшого розгляду емоційної сторони взаємодії дивіться «Емпатія: що це» та «Емпатичне слухання». Тут увагу зосереджено саме на формуванні й перевірці припущень про перспективу співрозмовника.
Як люди намагаються побачити ситуацію очима співрозмовника
Власна точка зору як початкова опора
Одна з впливових експериментальних моделей описує прийняття перспективи як рух від власної позиції до припущення про позицію іншого. Людина спершу спирається на те, що бачить або знає сама, а потім коригує цю оцінку. Така корекція часто буває недостатньою: ми зупиняємося на першому правдоподібному поясненні. У дослідженнях часове обмеження підсилювало егоцентричні помилки, а стимули до точності їх зменшували (Epley та співавт., 2004).
Це добре помітно під час пояснення знайомої теми новачкові. Фахівець уже знає значення скорочень і порядок дій, тому йому важко оцінити, як його слова сприймає людина без такого досвіду. Коли новачок не виконує інструкцію, фахівець може вирішити, що той неуважний. Точніша перевірка передбачає з'ясування, які кроки були зрозумілими, а які потребували додаткової інформації.
Інше відоме дослідження показало, що дорослі учасники комунікативного завдання не завжди враховували, які предмети бачить або не бачить людина, що давала їм інструкцію. Наявність здатності міркувати про чужі знання не гарантує її безпомилкового використання під час реальної розмови (Keysar, Lin & Barr, 2003).
Уявна перспектива й отримана перспектива
Можна подумки реконструювати, що відчуває інша людина, виходячи з власного досвіду, її попередніх висловлювань та обставин. Це уявне прийняття перспективи. Можна також запитати людину, що саме вона знає, як тлумачить ситуацію та що для неї важливо. Це отримання перспективи через спілкування.
У 25 експериментах дослідників Еял, Стеффел і Еплі звичайна інструкція уявити чужу точку зору не давала послідовного підвищення точності суджень про емоції, вподобання та інші стани людей. Іноді впевненість у власних оцінках навіть зростала. В одному заключному експерименті отримання нових відомостей у розмові поліпшувало точність. Експерименти охоплювали різні завдання, тож висновок стосується меж загальної інструкції уявляти, а не марності будь-якого осмислення чужої позиції (Eyal, Steffel & Epley, 2018).
Практичний наслідок: корисніше сказати «Я припускаю, що головна складність для тебе — брак часу. Я правильно зрозумів?», ніж заявити «Я точно знаю, що ти зараз відчуваєш». Перша фраза залишає місце для поправки, друга перетворює гіпотезу на нібито встановлений факт.
Контекст, пам'ять і межі знання
Чужа перспектива змінюється в часі. Те, що людина думала під час попередньої суперечки, може відрізнятися від її нинішньої позиції після появи нових фактів. Тому навіть добра пам'ять про минулі розмови не замінює актуального запитання. Дослідження соціального пізнання також показують, що пізнавальне та емоційне розуміння іншого залежать від різних, частково спільних процесів, а їхнє співвідношення змінюється залежно від завдання (Healey & Grossman, 2018).
Спілкування створює можливість зіставити три джерела: що людина сказала, що відомо про ситуацію і як ми інтерпретували її повідомлення. Якщо ці джерела розходяться, розумна наступна дія — уточнити контекст, а не безмежно ускладнювати припущення про приховані мотиви.
Що наука підтверджує про користь прийняття перспективи
Точність розуміння та якість розмови
Психологія розрізняє суб'єктивне відчуття «я зрозумів» і точність висновку, яку можна перевірити за повідомленнями самої людини або за зовнішніми критеріями. Поняття емпатичної точності у дослідженнях використовують для оцінювання того, наскільки припущення спостерігача відповідають думкам і почуттям іншого. Саме така перевірка дозволяє говорити про точність, а не лише про добрі наміри (Ickes, 1993).
Прийняття перспективи може сприяти більш уважному формулюванню запитань, зменшенню поспішних оцінок та помічанню інформаційних відмінностей. Водночас дослідження точності показують, що користь залежить від доступної інформації, способу перевірки й конкретного завдання. Висока впевненість у власній чуйності — окремий психологічний показник, який не слід прирівнювати до правильного розуміння (Eyal, Steffel & Epley, 2018).
Переговори та виявлення прихованих інтересів
У трьох дослідженнях переговорів учасники, які приймали перспективу іншої сторони, частіше знаходили приховані можливості для угоди та досягали кращих переговорних результатів у змодельованих ситуаціях. Емоційна емпатія не показала такої самої переваги за відповідними показниками. Ці експерименти стосувалися визначених завдань і не встановлюють, що техніка завжди поліпшує будь-які переговори (Galinsky та співавт., 2008).
Наприклад, дві сторони сперечаються про дату завершення проєкту. Одна наполягає на п'ятниці, інша — на понеділку. Якщо вони пояснюють лише позиції, розбіжність виглядає неподільною. Коли з'ясовують причини, виявляється, що одній стороні в п'ятницю потрібні попередні розрахунки, а другій для остаточного звіту необхідна перевірка в понеділок. Розуміння різних інформаційних потреб відкриває варіант часткового передавання результату без припущення, що хтось із учасників «просто впирається».
Тема емоцій та інтересів у формальних переговорах докладніше розкрита в статті «Емпатія та емоційний інтелект у переговорах».
Міжгрупові контакти та небажані ефекти
Результат залежить і від соціального контексту. Дев'ять експериментів показали, що за певних умов учасники, які приймали перспективу представника групи, могли сильніше відтворювати пов'язані з нею стереотипні характеристики у власній поведінці. Це застерігає від припущення, що будь-яке уявне входження в чужу роль автоматично руйнує стереотипи (Galinsky, Wang & Ku, 2008).
В інших чотирьох експериментах міжгрупової взаємодії інструкція приймати перспективу іноді погіршувала поведінку учасників із нижчим рівнем упереджень, тоді як в інших групах ефекти були іншими. Автори описали можливі небажані наслідки для самої взаємодії, а не універсальну шкідливість прийняття перспективи (Vorauer, Martens & Sasaki, 2009).
Отже, бажання зрозуміти людину з іншої групи потребує перевірки реальної позиції конкретного учасника, поваги до його самовизначення й уважності до умов спілкування. Окремі міжгрупові програми, суспільні суперечності та примирення мають власну наукову й етичну проблематику, висвітлену в матеріалі «Міжгруповий діалог».
Чи можна розвивати цю здатність
Огляд 2024 року проаналізував 29 експериментальних досліджень поведінкових втручань, спрямованих на навчання навичок прийняття перспективи. Автори відзначили розвиток цієї галузі й водночас потребу в точніших визначеннях, кращому описі учасників, оцінюванні розміру ефектів та процедурної якості. Це огляд обсягу наявних досліджень, тому він не дає єдиної надійної оцінки ефективності всіх можливих тренувань для повсякденних розмов (Diaz-Borda, Garcia-Zambrano & Pfeiffer Flores, 2024).
Змістовна практика може включати розбір різних джерел інформації, відокремлення висловлених фактів від власних гіпотез, уточнювальні запитання та перегляд початкової оцінки після відповіді. Такі кроки випливають із досліджень помилок перспективи й точності розуміння, але будь-яку конкретну навчальну програму слід оцінювати за її реальними результатами, а не за привабливістю опису.
Типові помилки, через які ми розуміємо співрозмовника неправильно
Проєкція власних потреб
Людина ставить себе на місце іншого й уявляє, що сама відчувала б у цих обставинах. Цей спосіб може підказати можливі гіпотези, але він легко підміняє індивідуальні потреби співрозмовника власними. Після невдачі одній людині потрібні слова підтримки, іншій — час на самоті, третій — конкретна допомога. Визначати потрібну відповідь лише зі свого досвіду ризиковано.
Більш точне запитання: «Що зараз було б для тебе найкориснішим: обговорити це, побути наодинці чи знайти практичне рішення?» Воно пропонує варіанти, залишаючи право назвати іншу потребу.
Надмірна впевненість у здогаді
Фраза «Я знаю, чому ти так сказав» іноді здається ознакою психологічної проникливості. Насправді вона часто припиняє дослідження там, де воно мало б початися. В експериментальній роботі над прийняттям перспективи зростання впевненості не завжди супроводжувалося зростанням точності (Eyal, Steffel & Epley, 2018).
Практична альтернатива — явно позначати припущення: «Я міг неправильно почути», «Моя версія така», «Виправ мене, якщо я щось пропустив». Це створює умови для зміни власної оцінки.
Стереотип замість особистої історії
Знання про типову поведінку певної професії, вікової або соціальної групи може впливати на те, що ми уявляємо про конкретного співрозмовника. Проте групове узагальнення не замінює його власного повідомлення. Дослідження показують, що прийняття перспективи за певних умов саме здатне активувати стереотипні уявлення (Galinsky, Wang & Ku, 2008).
Тому пояснення «Тобі, як усім керівникам, важлива тільки ефективність» варто замінити запитанням «Які критерії результату для тебе найважливіші?» Подібні формулювання відокремлюють роль від індивідуальної позиції.
Плутанина між розумінням і згодою
Прийняти перспективу іншого означає врахувати її, а не передати йому право вирішувати за себе. Можна зрозуміти страх, образу чи інтерес співрозмовника і водночас не погодитися з його вимогою. Так само можна підтримати людину, не розділяючи її інтерпретації всіх подій. Розуміння погляду створює ясність щодо розбіжностей і допомагає обговорювати їх предметно.
Читання прихованих намірів за одним сигналом
Пауза, відсутність зорового контакту, коротка відповідь або напружений вираз обличчя можуть мати багато пояснень. Втома, обставини, культура, особливості спілкування й попередня історія взаємодії змінюють значення поведінки. Тому формулювання «Ти відвів очі, отже приховуєш правду» є необґрунтованим переходом від спостереження до висновку про внутрішній стан.
Коректніша дія — описати те, що справді помітили, й уточнити значення: «Ти замовк після цього запитання. Хочеш обдумати відповідь чи є щось, що я пропустив?» Людина може відповісти або відмовитися від пояснення. Обидва варіанти потрібно поважати.
Поспішне приписування характеру
Якщо співрозмовник запізнився, ми можемо пояснити це неповагою. Якщо запізнилися самі, частіше помічаємо транспортні затримки або перевантаження. Подібна асиметрія оцінок виникає тоді, коли власні обставини доступні безпосередньо, а чужі потрібно з'ясовувати. Прийняття перспективи допомагає розширити набір можливих пояснень, хоча конкретну причину все одно належить перевірити.
Спроба пояснити чужу позицію краще за саму людину
Іноді той, хто прагне бути емпатійним, виправляє співрозмовника: «Насправді ти образився, бо тобі бракує визнання». Навіть якщо така гіпотеза можлива, твердження про «справжні» мотиви без підтвердження позбавляє людину права описувати власний досвід. Її заперечення — важлива інформація, а не автоматичне свідчення психологічного захисту.
Натомість можна запитати: «Чи пов'язане це для тебе з відчуттям, що твою роботу не помітили, чи причина інша?» Така форма визнає право співрозмовника уточнити власний погляд.
Зведення складної позиції до однієї емоції
Людина може одночасно відчувати роздратування, полегшення, сором і невизначеність. Її рішення також може ґрунтуватися на правилах, обов'язках або ресурсах, навіть якщо емоції помітні. Запитання лише «Ти злишся?» охоплює невелику частину перспективи. Інколи важливіше з'ясувати: «Що саме у цій ситуації для тебе неприйнятне?»
Перетворення техніки на спосіб тиску
Висловлювання «Я чудово розумію твої мотиви, тому ти маєш погодитися» використовує мову розуміння для досягнення власної мети. Прийняття перспективи має цінність для ясності діалогу, але воно не надає права маніпулювати співрозмовником, вимагати від нього довіри чи домагатися розкриття особистої інформації.
Як перевіряти розуміння: практична послідовність
Наведена послідовність — обґрунтована дослідженнями схема ведення розмови. Її не слід сприймати як окремий клінічно валідований метод або універсально ефективний тренінг. Вона допомагає зменшити кількість неперевірених здогадів і зробити відмінності між позиціями явними.
Визначте предмет. Сформулюйте, про яку саме подію, рішення чи труднощі йдеться. Не намагайтеся одразу пояснити всю особистість людини.
Відокремте спостереження від інтерпретації. «Ти не відповів учора» — повідомлення про подію. «Ти вирішив мене покарати» — гіпотеза про намір.
Поставте відкрите запитання. «Як ти бачиш ситуацію?» або «Що стало вирішальним для тебе?» дає людині можливість запропонувати власну рамку.
Уточніть контекст. «Що ти знав на той момент?» і «Яких варіантів, на твою думку, ти мав?» допомагають відтворити інформаційні й практичні обмеження.
Перефразуйте зміст як перевірюване припущення. «Я правильно розумію, що тебе найбільше турбувала відсутність попередження?»
Дозвольте виправлення. Якщо відповідь інша, скоригуйте власну версію без суперечки щодо того, що людина «насправді» мала на увазі.
Після прояснення висловіть власну позицію. Назвіть свої потреби, межі та можливості. Розуміння перспективи готує предметну розмову, але не визначає заздалегідь її результат.
Найважливішою частиною цієї послідовності є можливість отримати нові відомості й переглянути припущення. Саме таку відмінність між уявлянням і безпосереднім з'ясуванням підкреслюють експерименти про точність соціального розуміння (Eyal, Steffel & Epley, 2018).
Якщо для подальшої розмови потрібні окремі техніки перефразування й слухання, їх докладно розглянуто у статті «Активне слухання: що це, техніки, приклади та помилки».
Приклади застосування в повсякденних розмовах
Розмова між друзями після скасованої зустрічі
Одна людина каже: «Ти знову скасував усе в останню мить. Тобі байдуже до мене». Друга може справді бути виснаженою, мати нагальні сімейні обставини або уникати зустрічі. Початкова версія причини має бути відкритою до перевірки.
Розмова може продовжитися так: «Мені було прикро, бо я планував цей вечір. Розкажи, будь ласка, що сталося». Якщо друга людина пояснить обставини, це допоможе зрозуміти причину скасування. Після цього перша має право запропонувати правило попередження або змінити власні плани. Прийняття перспективи підтримує предметну розмову про очікування, а не автоматичне примирення.
Різні погляди на робоче завдання
Працівник каже: «Це неможливий термін». Керівник може сприйняти це як небажання працювати. Замість висновку про мотивацію варто з'ясувати, які частини завдання вимагають часу, що вже заплановано та які ризики бачить працівник.
Керівник може відповісти: «Допоможи мені зрозуміти, які етапи потребують найбільше часу. Які два варіанти терміну ти вважаєш реалістичними?» Працівник водночас може уточнити, що саме робить ранню дату важливою для замовника. Далі сторони порівнюють фактичні обмеження й обговорюють ресурси. Такий підхід не скасовує службових повноважень, однак робить їх застосування інформаційно точнішим.
Непорозуміння в листуванні
Коротке повідомлення «Зроби як знаєш» може означати довіру до чужого рішення, втому від обговорення, роздратування або нестачу часу. За відсутності тону голосу й ширшого контексту читач легко заповнює прогалину власною інтерпретацією.
Замість тривалої внутрішньої реконструкції варто уточнити: «Ти хочеш, щоб я самостійно ухвалив рішення, чи нам варто повернутися до цього питання пізніше?» Отримана відповідь допоможе уникнути зайвих припущень. У цифровому спілкуванні особливо корисно перевіряти значення коротких фраз, які допускають кілька прочитань.
Бесіда з людиною іншого віку чи досвіду
Фраза «Для тебе це має бути просто» ігнорує те, що співрозмовник може мати іншу підготовку, інший рівень доступу до інформації та інші умови життя. Прийняття перспективи передбачає з'ясування конкретних умов: «Що в цій інструкції вже знайоме, а які кроки потрібно пояснити?» Мета — зробити спілкування зрозумілим, не будуючи його на припущеннях про здібності цілої вікової групи.
Дослідження соціального прийняття перспективи в освітньому контексті розглядають здатність формулювати та оцінювати різні позиції як окремий вимір навички. Зв'язки з навчальною залученістю в цих роботах не слід автоматично тлумачити як доказ, що коротке тренування саме спричинить підвищення успішності (Kim та співавт., 2018).
Як зберігати власну позицію та особисті межі
Уважність до іншого включає і власну автономію. Якщо людина розповідає про свої труднощі, це створює інформацію для розуміння, але не робить її вимоги обов'язковими. У здоровій розмові можна одночасно визнати чужу ситуацію й назвати межу власної участі: «Я бачу, що тобі важко. Сьогодні я не можу взяти на себе цю роботу, але готовий допомогти визначити наступні кроки».
Різний рівень влади впливає на те, хто може говорити вільно. Працівник, який залежить від оцінки керівника, учень перед авторитетним дорослим або людина, фінансово залежна від партнера, можуть стримувати незгоду. У таких ситуаціях відсутність заперечень не можна автоматично вважати згодою. Той, хто має більше влади, повинен створювати реальну можливість висловити іншу позицію та відмовитися від небажаного рішення.
Особливо важливо розрізняти труднощі розуміння і поведінку, пов'язану з погрозами, приниженням, примусом та контролем. Якщо взаємодія містить насильство або його загрозу, головним питанням стає безпека. Намагання уважніше приймати перспективу людини, яка чинить тиск, не покладає на постраждалу сторону обов'язку переконати її припинити насильство. Практичні питання захисту й допомоги розглянуто окремо у статті «Психологічне насильство: що це, ознаки та наслідки».
У складних взаєминах також є право не пояснювати кожне переживання, не відповідати негайно й завершити небезпечну розмову. Право іншої людини на власну перспективу співіснує з її відповідальністю за поведінку та з вашими особистими межами.
Як зрозуміти, чи вдалося справді почути співрозмовника
Показником якості є не сила відчуття «я поставив себе на твоє місце», а те, чи стали ваші припущення точнішими після отримання нової інформації. Для цього корисно перевірити, чи здатні ви без перекручення відтворити сказане співрозмовником, назвати джерела власних висновків і розрізнити його позицію та власну оцінку.
Можна запитати наприкінці розмови: «Чи правильно я сформулював те, що для тебе важливе?» Якщо відповідь негативна, це можливість для уточнення. Якщо відповідь позитивна, це підтвердження конкретного викладеного змісту, але воно ще не доводить, що ви зрозуміли всі неозвучені думки, почуття й мотиви.
У наукових дослідженнях для точнішої оцінки застосовують спеціальні завдання та зіставлення суджень із висловлюваннями людей про власні переживання. Повсякденна розмова не дає такого самого рівня контролю, проте принцип перевірки за доступними відомостями залишається корисним (Ickes, 1993; Eyal, Steffel & Epley, 2018).
Поширені запитання
Чи означає прийняття перспективи, що я повинен погодитися?
Ні. Розуміння допомагає точніше описати чужу позицію, навіть коли ви обираєте інше рішення. Відмова, незгода й визначення власних меж можуть бути змістовними результатами добре проведеної розмови.
Чи можна навчитися краще приймати перспективу інших?
Існують навчальні підходи й експериментальні програми. Їхня доказова база відрізняється за віком учасників, форматом занять, визначенням навички й результатами, які вимірювали. Огляд 29 досліджень підкреслює потребу в кращому оцінюванні результатів, тому універсальної гарантії ефективності певної вправи немає (Diaz-Borda та співавт., 2024).
Чи достатньо уявити себе на місці співрозмовника?
Уявляння може допомогти помітити іншу можливу точку зору, проте перевірена точність залежить від інформації. Серія експериментів показала обмеження простого уявного прийняття перспективи й користь безпосереднього з'ясування чужого бачення в досліджуваних завданнях (Eyal, Steffel & Epley, 2018).
Чому навіть близькі люди неправильно розуміють одне одного?
Близькість створює знання про минулий досвід людини, але водночас може посилювати впевненість, що її теперішні думки очевидні. Ми не завжди враховуємо, що інший отримав нову інформацію, змінив пріоритети або переживає ситуацію інакше. Допомагають конкретні запитання та готовність змінювати початкову інтерпретацію.
Висновок
Прийняття перспективи співрозмовника — важливий процес соціального пізнання, який дозволяє враховувати відмінності в знаннях, досвіді, інтересах і переживаннях. Його користь виникає тоді, коли уявні пояснення залишаються відкритими до перевірки. Дослідження показують можливі переваги в окремих переговорах, поширені егоцентричні помилки, обмеження простого «поставити себе на місце іншого» та контекстні небажані ефекти. Надійна розмова поєднує припущення, запитання, уточнення та повагу до самостійності кожного учасника.
Пов’язані статті
Джерела
Batson, C. D. (2009). These Things Called Empathy: Eight Related but Distinct Phenomena. In The Social Neuroscience of Empathy. https://doi.org/10.7551/mitpress/9780262012973.003.0002
Diaz-Borda, G. A., Garcia-Zambrano, S., & Pfeiffer Flores, E. (2024). Behavioral interventions for teaching perspective-taking skills: A scoping review. Journal of Contextual Behavioral Science, 34, 100816. https://doi.org/10.1016/j.jcbs.2024.100816
Epley, N., Keysar, B., Van Boven, L., & Gilovich, T. (2004). Perspective taking as egocentric anchoring and adjustment. Journal of Personality and Social Psychology, 87(3), 327–339. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/15382983/
Eyal, T., Steffel, M., & Epley, N. (2018). Perspective mistaking: Accurately understanding the mind of another requires getting perspective, not taking perspective. Journal of Personality and Social Psychology, 114(4), 547–571. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/29620401/
Galinsky, A. D., Maddux, W. W., Gilin, D., & White, J. B. (2008). Why it pays to get inside the head of your opponent: The differential effects of perspective taking and empathy in negotiations. Psychological Science, 19(4), 378–384. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/18399891/
Galinsky, A. D., Wang, C. S., & Ku, G. (2008). Perspective-takers behave more stereotypically. Journal of Personality and Social Psychology, 95(2), 404–419. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/18665710/
Healey, M. L., & Grossman, M. (2018). Cognitive and affective perspective-taking: Evidence for shared and dissociable anatomical substrates. Frontiers in Neurology, 9, 491. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC6026651/
Ickes, W. (1993). Empathic accuracy. Journal of Personality, 61(4), 587–610. https://doi.org/10.1111/j.1467-6494.1993.tb00783.x
Keysar, B., Lin, S., & Barr, D. J. (2003). Limits on theory of mind use in adults. Cognition, 89(1), 25–41. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/12893123/
Kim, H. Y., LaRusso, M. D., Hsin, L. B., Harbaugh, A. G., Selman, R. L., & Snow, C. E. (2018). Social perspective-taking performance: Construct, measurement, and relations with academic performance and engagement. Journal of Applied Developmental Psychology, 57, 24–41. https://doi.org/10.1016/j.appdev.2018.05.005
Vorauer, J. D., Martens, V., & Sasaki, S. J. (2009). When trying to understand detracts from trying to behave: Effects of perspective taking in intergroup interaction. Journal of Personality and Social Psychology, 96(4), 811–827. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/19309204/