Партійна упередженість: як належність впливає на політичні судження
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 17 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Партійна упередженість — це систематична залежність оцінювання політичних тверджень, доказів, подій або рішень від того, з якою політичною партією чи табором людина себе пов’язує. Однакові за змістом аргументи можуть отримувати різні оцінки залежно від того, хто їх висловив, кому вони вигідні або чи відповідають очікуванням власної політичної групи. У політичній психології це явище вивчають як одну з форм переваги своєї групи, пов’язану з політичною ідентичністю, попередніми переконаннями, довірою до джерела й мотивами збереження групової належності.
Партійна упередженість допомагає пояснити, чому прихильники різних політичних сил можуть по-різному оцінювати ту саму політичну пропозицію, дослідження, економічний показник або повідомлення про порушення правил. Водночас дослідження показують, що сила ефекту істотно змінюється залежно від завдання, наявності змістовної інформації, попередніх знань та умов оцінювання. Сучасний синтез доказів представлено в огляді Ditto та співавторів (2025).
Що саме означає партійна упередженість
У вузькому експериментальному значенні партійна упередженість проявляється тоді, коли людина сприятливіше оцінює той самий матеріал після повідомлення, що він підтримує її політичну групу, або суворіше оцінює матеріал, приписаний опонентам. Порівняння проводять за незмінного змісту аргументів чи за контрольованої зміни їхнього партійного походження. Такий підхід дозволяє виявити вплив групового сигналу на оцінку.
У ширшому описовому значенні поняття охоплює вибір інформації, довіру, запам’ятовування, тлумачення неоднозначних фактів та оцінювання моральної прийнятності дій політичних діячів. Тут дослідникові складніше відокремити власне упередження від обґрунтованої різниці у знаннях, джерелах або очікуваннях. Саме тому огляд 2025 року пропонує точніше описувати конкретний процес і його наслідки, а не обмежуватися загальним ярликом «ірраціональність».
Партійна належність може бути формальним членством, стійкою симпатією, електоральною прихильністю або психологічною самоідентифікацією. Для експериментів особливо важливе останнє: людина може ніколи не вступати до партії, але відчувати її як «свою». Поняття стосується передусім оцінювання політичної інформації; воно само по собі не описує політичної компетентності, доброчесності або психічного здоров’я людини.
Як упізнати вплив партійної належності: приклад
Уявімо пропозицію перерозподілити частину місцевого бюджету на громадський транспорт. Одна група учасників опитування читає опис витрат, очікуваних переваг і ризиків без назви політичної сили. Друга отримує той самий опис разом із твердженням, що пропозицію підтримує партія, якій вона симпатизує. Третій групі повідомляють про підтримку політичними опонентами. Якщо середні оцінки відрізняються, а матеріал і процедура порівняння однакові, дослідник фіксує причинний ефект партійного сигналу в межах конкретного експерименту.
Водночас сама відмінність у результатах ще не доводить свідомої маніпуляції або небажання думати. Назва партії може повідомляти учаснику щось про ймовірну якість реалізації, приховані пріоритети, можливі наслідки й відповідальність за рішення. У реальному політичному житті такі висновки інколи спираються на попередній досвід. Наукове завдання полягає в тому, щоб дослідити, коли сигнал допомагає орієнтуватися, а коли підміняє оцінку змісту.
Історія дослідження: від групового впливу до когнітивних механізмів
Дослідження групової належності, соціальної категоризації та політичної ідентифікації створили основу для вивчення партійної упередженості. На межі XX і XXI століть експериментатори почали цілеспрямовано змінювати партійні підписи до однакових політичних програм і порівнювати реакції учасників. Класична праця Geoffrey Cohen (2003) описала чотири дослідження, у яких позиція приписаної політичної групи істотно змінювала ставлення до соціальної політики. Учасники при цьому часто недооцінювали вплив групового сигналу на власне рішення.
Подальша література розвинула кілька пояснень. Одне звертає увагу на захист політичної ідентичності; друге — на використання партійних сигналів як інформаційних скорочень; третє — на роль попередніх переконань і різної довіри до джерел; четверте — на соціальну винагороду за виявлену лояльність. Van Bavel і Pereira (2018) запропонували модель політичних переконань, засновану на ідентичності, що пов’язує належність із увагою, пам’яттю та оцінкою фактів.
Сучасні роботи поєднують психологічні експерименти з формальними моделями висновування. Вони розрізняють упереджене бажання отримати певний результат, раціональну обробку різних попередніх даних та поведінку, що виникає через соціальні стимули. Це розрізнення є принциповим для коректних висновків.
Соціальна ідентичність: коли політична група стає частиною «я»
Психологічна ідентифікація з партією надає політичним оцінкам соціального значення. Позиція партії стає сигналом того, як мислить «наша» спільнота, а згода з опонентом іноді сприймається як відхід від групової норми. Людина оцінює одночасно два питання: «Чи підтримують дані це твердження?» і «Що означатиме для мене та моїх стосунків прийняття цього твердження?».
Зв’язок між партійністю та судженнями посилюється, коли соціальне оточення поділене на політичні табори, приналежність помітна, а публічні позиції отримують схвалення або осуд. Учасники можуть прагнути бути послідовними у своїх переконаннях, захистити авторитет близької групи, уникнути конфлікту й зберегти взаємну довіру. Мотиви належності співіснують із прагненням до фактичної точності та можуть мати різну вагу в різних умовах.
Важливо відрізняти психологічну партійність від партійного членства, політичної ідеології та загальної громадянської ідентичності. Людина може підтримувати окремі рішення партії без сильної групової ідентифікації; може мати виразні ідеологічні погляди без сталої партійної прихильності; може змінювати симпатії до конкретних партій, зберігаючи цінності.
Партійні сигнали як скорочення складної інформації
Законопроєкти, бюджетні рішення та міжнародні домовленості часто містять багато технічних деталей. Партійна позиція дозволяє швидко припустити, яким цінностям або інтересам відповідає пропозиція. Таке скорочення називають евристикою. Його цінність залежить від того, наскільки стабільно і передбачувано партія поводиться, а також від точності доступної інформації про неї.
Коли партійний сигнал є надійним індикатором політичного змісту, його використання може бути практично корисним. Коли політична етикетка приховує суперечності програми, зменшує увагу до нових доказів або викликає автоматичне відторгнення чужої позиції, виникає ризик систематичної помилки. Науковий аналіз перевіряє обидва сценарії.
У двох великих експериментах на американських політичних питаннях Tappin і McKay (2026) виявили, що надання учасникам змістовної інформації про пропозиції послаблювало вплив партійних сигналів. Окреме спонукання до інтенсивнішого обдумування саме по собі такого причинного ефекту не показало. Результат конкретизує механізм: доступ до релевантних відомостей може мати більше значення, ніж загальний заклик «подумати ретельніше».
Політично вмотивоване мислення і бажаний висновок
Вмотивоване мислення описує процес, за якого бажаний результат впливає на добір аргументів, стандарти доказовості або оцінку джерел. Політична належність може створювати мотивацію підтримати власну групу, однак однакова зовнішня поведінка іноді виникає з інших причин: люди мають різні вихідні припущення, пам’ятають різні факти або по-різному оцінюють достовірність повідомлень.
Коли людина стикається з неприємним фактом про близьку політичну силу, вона може шукати додаткові підтвердження, прискіпливіше перевіряти методику або вимагати більшої кількості доказів. Ці дії інколи покращують якість висновку, а інколи утворюють асиметричний стандарт: власній групі достатньо одного свідчення, опонентам — багатьох незалежних. Для дослідника показовим є порівняння стандартів щодо зіставних тверджень.
Thaler (2024) використав спеціальний експериментальний дизайн, щоб відокремити вплив бажаних переконань від звичайного оновлення уявлень після отримання інформації. Робота наводить докази політично вмотивованого мислення в низці суперечливих тем американського політичного життя. Водночас Little (2025) формально показав, чому частина спостережуваних моделей зміни переконань сумісна і з мотивованим судженням, і з байєсівським оновленням за інших вихідних припущень. Висновок про механізм потребує відповідного дизайну, а не лише факту незгоди між партіями.
Вибіркова увага, пам’ять і тлумачення доказів
Партійна упередженість може виникати на різних етапах обробки інформації. Спочатку людина вирішує, який матеріал відкрити й кому приділити увагу. Потім оцінює його зрозумілість та правдоподібність, зіставляє з попередніми знаннями, запам’ятовує частину деталей і згодом відтворює їх у політичній дискусії. На кожному з цих етапів групова належність здатна впливати на результат.
Особливо складно досліджувати пам’ять. Пригадування залежить від початкової уваги, емоційної значущості, повторення, часу та подальших розмов. Якщо прихильники різних сил згадують різні епізоди, це ще не встановлює, що вони свідомо спотворили минуле. Програмою експерименту слід розділити експозицію, кодування, збереження та пригадування.
Інформаційні добірки у цифровому середовищі створюють додатковий шар. Алгоритмічна видимість, поведінка друзів і власний вибір джерел взаємодіють. Схильність бачити переважно близькі погляди може посилювати відчуття одностайності, хоча для висновків про причинну роль конкретної платформи потрібні окремі дослідження.
Що свідчать метааналізи та огляди
У метааналізі Ditto та співавторів (2019) об’єднано 51 експериментальне дослідження з понад 18 тисячами учасників. Середній ефект переваги політично узгодженої інформації становив приблизно r = 0,245. У відібраних дослідженнях середні оцінки упередженості для американських лібералів і консерваторів статистично істотно не різнилися. Це підтримує тезу про поширеність ефекту серед різних політичних орієнтацій у вивчених умовах.
Цифри мають чіткі межі інтерпретації. Коефіцієнт r = 0,245 є усередненим статистичним показником, а не часткою «упереджених людей» і не відсотком помилкових рішень. Метааналіз порівнював конкретний тип упередженості в конкретних експериментальних процедурах. Його висновок про приблизну симетрію не означає, що всі політичні групи однаково точні щодо всіх фактичних тверджень або однаково поширюють дезінформацію.
Систематичний тематичний огляд Ditto та співавторів (2025) узагальнює десятиліття дискусій про політичну упередженість. У ньому підкреслено наявність доказів переваги власної групи та водночас відкритість питань про частку мотиваційних і когнітивних чинників, про нормативні критерії раціональності й про те, за яких умов упередженість завдає практичної шкоди.
Чому однакові висновки з різних партій сприймаються неоднаково
Джерело повідомлення виконує кілька функцій водночас. Воно повідомляє про можливу компетентність, політичні стимули, репутацію й зв’язок із групою. Люди можуть мати досвід, який обґрунтовує різний рівень довіри до конкретних джерел. Але партійний ярлик стає проблемою для точності тоді, коли замінює перевірку фактів або створює подвійні правила оцінювання.
Наприклад, людина підтримує незалежне розслідування політичного порушення, коли воно стосується опонентів, і називає аналогічну процедуру недопустимою, коли вона стосується своїх. Розбіжність може вказувати на партійну упередженість, якщо правові, фактичні та процедурні умови справді зіставні. Якщо ж обставини різні, дослідник повинен врахувати ці відмінності перед психологічним висновком.
Практична перевірка полягає в уявному переставленні політичних підписів: «Як я оцінив би ті самі дані, якби їх оприлюднила інша партія?» Такий спосіб дає привід перевірити власну послідовність, хоча сам по собі не є валідованим психологічним тестом і не гарантує об’єктивності.
Чи однаково упереджені прихильники різних ідеологій
Партійна упередженість зустрічається в дослідженнях різних політичних орієнтацій. Вона залежить від предмета дискусії, сили групової ідентифікації, конкретного політичного середовища, фактичної якості інформаційних джерел і способу вимірювання. Тому порівняння груп потребує однакових процедур, зіставних тем та відокремлення партійної прихильності від ідеологічних поглядів.
Метааналіз Ditto та співавторів (2019) виявив близькі середні ефекти в лібералів і консерваторів у досліджуваній формі упередженого оцінювання. Однак експерименти Rathje та співавторів (2023) щодо розпізнавання правдивих і хибних політичних заголовків виявили відмінності в точності між американськими ідеологічними групами у своїй вибірці. Питання «хто більше упереджений» та «хто точніше визначає правдивість конкретних новин» описують різні залежні змінні. Їх потрібно аналізувати окремо.
Особистісні риси, освітній рівень чи когнітивні здібності також не дозволяють автоматично визначити точність політичних суджень окремої людини. Статистичні зв’язки, навіть коли їх виявлено, не перетворюються на надійні особисті діагнози чи моральні характеристики виборців.
Наскільки важлива мотивація бути точним
Частина відмінностей у судженнях пов’язана з тим, яку саме мету активує ситуація. Коли завдання полягає в тому, щоб підтримати свою групу або отримати схвалення однодумців, увага може зміщуватися до інформації, вигідної для цієї мети. Коли людина отримує чітку вимогу відрізнити факти від вигадок, мотивація точності набуває більшої ваги.
У чотирьох експериментах за участю загалом 3 364 американських респондентів Rathje, Roozenbeek, Van Bavel і van der Linden (2023) показали, що матеріальні стимули за правильне визначення достовірності політичних заголовків зменшували вимірювану партійну упередженість приблизно на 30 %. Натомість стимули прогнозувати, які дописи схвалять однопартійці, знижували точність. Окреме нематеріальне заохочення до точності теж мало позитивний ефект.
Цей результат підтримує причинне значення ситуативної мотивації в межах експерименту. Він не означає, що грошова винагорода є універсальним способом оздоровлення політичної дискусії, а також не дозволяє перенести відсоток ефекту на вибори, громадські дебати чи українське суспільство без додаткових перевірок.
Партійна упередженість і дезінформація
Неправдиве політичне повідомлення може здаватися переконливішим, якщо узгоджується з очікуваннями щодо опонентів. Але поширення неправдивої інформації залежить також від попереднього знання, медіаграмотності, загальної довіри, повторюваності, емоційного тону й структури інформаційного середовища. Партійна симпатія є одним із можливих чинників, а не універсальним поясненням.
Flynn, Nyhan і Reifler (2017) систематизували психологічні та політичні механізми хибних уявлень, підкресливши роль мотивованого мислення й проблеми вимірювання. Для конкретного спростування важливо встановити, чи людина справді вірить твердженню, лише демонструє свою позицію, помиляється через неоднозначне формулювання або не довіряє пропонованому джерелу виправлення.
Робота з політичною інформацією починається з перевірки першоджерела, дати, повного контексту та співвідношення повідомлення з незалежними свідченнями. Редакційний матеріал «Психологія дезінформації в цифровому середовищі» розглядає інформаційне середовище ширше, а «Пропаганда» — окремі механізми впливу на масову аудиторію.
Партійна упередженість, поляризація й недовіра: три різні явища
Партійна упередженість описує залежність судження від політичної належності. Афективна поляризація стосується емоційного ставлення до прихильників інших партій або таборів. Ідеологічна поляризація означає розходження змістовних політичних позицій. Групова поляризація — це процес, за якого обговорення у відносно однорідній групі зміщує середні позиції в бік їхнього початкового напряму.
Ці явища можуть взаємодіяти, але дослідницькі показники різні. Людина може відчувати сильну неприязнь до політичного опонента й водночас визнавати правдивість незручного факту; може мати далекі від опонента ідеологічні погляди без особистої ворожості; може підтримувати партійний сигнал через довіру до її компетентності, не виявляючи помилок у фактичних судженнях.
Окреме пояснення процесу посилення поглядів у групі подано в статті «Групова поляризація». Питання про довіру до політичних інституцій розглянуто в матеріалі «Політична довіра». Розрізнення цих понять допомагає уникнути підміни психологічного механізму загальною характеристикою суспільства.
Як партійність впливає на оцінювання лідерів і порушень
Політична лояльність іноді змінює оцінку компетентності лідера, серйозності процедурного порушення або виправданості непопулярного рішення. Людина може приділяти більшу увагу позитивним намірам свого табору та негативним наслідкам дій іншого. У цих випадках має значення, чи оцінюють учасники однакові дії за однаковими правилами.
Для коректного аналізу необхідно окремо фіксувати факти, попередні оцінки діяча, юридичні норми, доступні свідчення та ставлення до процедури. Психологічне дослідження не замінює юридичну оцінку порушення, а політична незгода не є клінічним симптомом. Публічні висловлювання конкретного діяча також не становлять підстави встановлювати йому психіатричний діагноз.
Український контекст: переносимість наукових висновків
Значна частина експериментальної літератури досліджує Сполучені Штати, де два великі партійні табори мають відносно стійкі соціальні назви та історичні ідентичності. Політичне життя України має іншу історію партій, різні типи громадянської та національної належності, інші відносини з державними інституціями й особливий воєнний контекст. Висновки американських експериментів можна використовувати як теоретичні орієнтири та дослідницькі гіпотези; оцінка поширеності й розмірів ефектів в Україні потребує власних репрезентативних даних і локально валідованих експериментів.
Особливо важливо розрізняти прихильність до партії, довіру до конкретного лідера, громадянську солідарність, національну ідентичність і підтримку державних інституцій. Під час суспільних криз ці форми належності можуть співіснувати, змінюватися й отримувати різне значення залежно від питання. Їхнє механічне об’єднання в одну шкалу «партійності» знижує пояснювальну точність.
Порівняльний аргумент підкріплює експериментальне дослідження політичних сигналів у Перу, де за слабких партійних брендів роль орієнтирів могли відігравати ширші політичні категорії та рухи. Це показує, чому переносимість результатів залежить від інституційної структури та від того, які політичні позначення люди вважають значущими. Це дослідження також не є прямою оцінкою українського суспільства.
«Національна ідентичність» становить окремий предмет психологічного аналізу і допомагає точніше відмежувати загальну належність до країни від підтримки окремої політичної сили.
Методологія: як дослідники вимірюють партійну упередженість
Найбільш інформативні експерименти випадково призначають учасникам партійний ярлик, зберігаючи незмінним зміст повідомлення. Різниця середніх оцінок тоді дає оцінку причинного впливу сигналу в конкретній вибірці та постановці. Сила дизайну залежить від того, чи люди повірили маркуванню, чи не відрізнялися інші деталі повідомлень, чи було достатньо спостережень і чи враховано попередні погляди.
Інший підхід порівнює реакції на політично приємні та неприємні факти. Тут важливо мати незалежний критерій істинності, однакові труднощі тверджень і контроль рівня попередніх знань. Якщо одну групу запитують про добре вивчені події, а іншу — про неоднозначні прогнози, різниця в оцінках не є чистою мірою партійної упередженості.
Опитувальні дослідження дозволяють простежувати зв’язок між силою ідентифікації, довірою й оцінками, а панельні та лонгітюдні дизайни — зміни з часом. Однак кореляція між партійною прихильністю та певною думкою може відображати як вплив належності, так і попередній вибір партії відповідно до власних переконань. Для причинного висновку потрібні додаткові припущення або експериментальний дизайн.
Головні методологічні обмеження
Ефект партійного сигналу чутливий до реалістичності завдання, способу позначення партій, набору питань і часу проведення. Значення має й те, чи рішення є приватним, чи його можуть оцінювати однодумці. Результати, отримані під час короткого опитування на абстрактну тему, не автоматично описують реальну тривалу громадянську поведінку.
Учасники можуть використовувати партійний ярлик як інформацію про політику, як знак лояльності або як підказку про очікування дослідника. Самозвіти не завжди точно відображають мотиви. Зворотний причинний зв’язок також можливий: людина обирає партію через її програму, а потім дослідник помилково приписує програмні переконання впливу партії. Little (2025) показує, наскільки важливо розділяти психологічні механізми та правила статистичного висновування.
Нарешті, дослідження повинне враховувати реальну нерівність якості джерел. Якщо два повідомлення містять різні за достовірністю докази, однакова прихильність до них сама по собі може бути помилкою. Наукова нейтральність передбачає послідовність критеріїв перевірки, а не механічне прирівнювання правдивих і хибних тверджень.
Що допомагає зменшити вплив партійної упередженості
Найкраще підтверджені для конкретних лабораторних завдань підходи створюють умови для змістовного оцінювання та точності. У згаданих експериментах 2026 року доступ до інформації про політичну пропозицію послаблював вплив партійних сигналів. У серії експериментів 2023 року заохочення до правильного оцінювання новин підвищувало точність і зменшувало партійну асиметрію. Ці механізми є перспективними орієнтирами для освітньої практики, проте їхню довготривалу дію та поширення на інші країни слід перевіряти окремо.
Для особистого аналізу політичної інформації корисна послідовність дій: спершу сформулювати зміст твердження без імені партії; окремо визначити, які факти його підтримують і які спростовують; зіставити незалежні джерела; перевірити, чи однакові критерії застосовуються до всіх сторін; потім повернути політичний контекст і врахувати реальні відомості про компетентність, інтереси та репутацію джерела.
У груповій розмові доречно домовлятися про предмет твердження, про спосіб перевірки фактів і про те, які дані могли б змінити позицію кожного учасника. Така процедура сприяє ясності дискусії. Вона не гарантує згоди: учасники можуть поділяти фактичну картину й водночас обстоювати різні цінності, пріоритети та цілі.
Чого наукові дані поки не встановлюють
Наукова література не дає універсального показника партійної упередженості для всіх суспільств і всіх типів політичних рішень. Наявність групового ефекту в середньому не дозволяє судити про кожну людину. У дослідженнях триває дискусія щодо відносного внеску ідентичності, раціональних попередніх припущень, мотивації, інформаційних скорочень і соціальних винагород.
Також потребують додаткових перевірок довготривалі зміни після коротких освітніх втручань, застосування методів у багатопартійних системах, вплив військових криз та цифрових інформаційних екосистем на оцінювання партійних сигналів. Перспективний напрям — порівняльні дослідження з незалежною перевіркою фактичної точності, а не лише збігу оцінок із позицією політичного табору.
Поширені запитання
Партійна упередженість — це те саме, що партійна ідентифікація?
Партійна ідентифікація означає психологічну прихильність до певної політичної сили. Партійна упередженість описує зміщення оцінювання інформації, пов’язане з цією прихильністю. Перше може створювати умови для другого, але належність сама по собі не доводить наявності помилкового судження.
Чи означає партійна упередженість, що людина свідомо бреше?
Переважно досліджують оцінювання, увагу, очікування та поведінку, а не намір обманути. Людина може щиро вірити власним висновкам. Свідоме поширення неправди є іншим явищем і потребує окремих доказів.
Чи можуть партійні сигнали бути корисними?
Так. Коли партія послідовно обстоює певну програму й існують підстави довіряти її репутації, сигнал може допомагати орієнтуватися в складних рішеннях. Важливо зберігати можливість перевірити конкретний зміст і змінювати оцінку за нових даних.
Чи існує політична упередженість лише в прихильників однієї ідеології?
Ні. Метааналіз експериментів виявив упередженість у досліджуваних ліберальних і консервативних групах із близькими середніми ефектами. Це стосується конкретної форми оцінювання, а не кожної фактичної помилки чи кожного політичного питання.
Чи може людина змінити політичну думку після нової інформації?
Так. Дослідження свідчать, що наявність змістовної інформації та мотивації до точності може змінювати оцінки. Результат залежить від достовірності даних, попередніх переконань, сили ідентифікації та конкретної ситуації.
Чи можна виміряти свою упередженість одним коротким тестом?
Один самоопис або одна відповідь показує лише обмежений фрагмент поведінки. Надійні висновки потребують порівнюваних завдань, незалежного критерію істинності, перевірки попередніх знань і коректної методики.
Чи доводять американські дослідження, що українці мислять так само?
Вони обґрунтовують теоретичні гіпотези про можливі механізми, які можна перевіряти в Україні. Розмір ефекту та форми його прояву в українському політичному житті визначаються локальними даними, інституційним контекстом і способом вимірювання.
Висновок
Партійна упередженість є досліджуваним механізмом політичного судження, за якого належність до партії або політичного табору впливає на оцінку змісту, джерел та доказів. Її пояснення охоплює соціальну ідентичність, попередні переконання, інформаційні евристики й ситуативну мотивацію. Експерименти та метааналізи підтверджують існування ефекту в багатьох досліджуваних ситуаціях і показують, що його сила змінюється під впливом доступної інформації та умов перевірки точності.
Для суспільної дискусії науковий висновок має практичне значення: політичні оцінки стають зрозумілішими, коли люди послідовно відокремлюють твердження, докази, джерело, групову належність і ціннісне рішення. Тоді розбіжність поглядів можна досліджувати точніше, а нові факти отримують реальну можливість впливати на судження.
Пов’язані статті
Вибіркове сприйняття: що це, як увага фільтрує інформацію — про загальні процеси уваги, що впливають на те, які повідомлення люди помічають.
Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати погляди — про динаміку змін думок усередині групи.
Політична довіра: що визначає довіру до держави та інституцій — про психологію ставлення до політичних інституцій, окрему від партійного оцінювання аргументів.
Психологія дезінформації в цифровому середовищі — про сприйняття хибних повідомлень і чинники їхньої переконливості.
Пропаганда — про систематичний інформаційний вплив та його психологічні механізми.
Національна ідентичність: психологія належності — про ширшу громадянську й культурну належність, яку варто розрізняти з партійною прихильністю.
Джерела
Bolsen, T., Druckman, J. N., & Cook, F. L. (2014). The influence of partisan motivated reasoning on public opinion. Political Behavior, 36, 235–262. https://doi.org/10.1007/s11109-013-9238-0
Cohen, G. L. (2003). Party over policy: The dominating impact of group influence on political beliefs. Journal of Personality and Social Psychology, 85(5), 808–822. https://doi.org/10.1037/0022-3514.85.5.808
de la Cerda, N. (2026). Cueing without parties: Experimental evidence from Peru. Political Behavior, 48, 1023–1050. https://doi.org/10.1007/s11109-025-10059-x
Ditto, P. H., Liu, B. S., Clark, C. J., Wojcik, S. P., Chen, E. E., Grady, R. H., Celniker, J. B., & Zinger, J. F. (2019). At least bias is bipartisan: A meta-analytic comparison of partisan bias in liberals and conservatives. Perspectives on Psychological Science, 14(2), 273–291. https://doi.org/10.1177/1745691617746796
Ditto, P. H., Celniker, J. B., Spitz Siddiqi, S., Güngör, M., & Relihan, D. P. (2025). Partisan bias in political judgment. Annual Review of Psychology, 76, 717–740. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-030424-122723
Flynn, D. J., Nyhan, B., & Reifler, J. (2017). The nature and origins of misperceptions: Understanding false and unsupported beliefs about politics. Political Psychology, 38(S1), 127–150. https://doi.org/10.1111/pops.12394
Little, A. T. (2025). How to distinguish motivated reasoning from Bayesian updating. Political Behavior, 47, 1501–1525. https://doi.org/10.1007/s11109-024-09999-7
Rathje, S., Roozenbeek, J., Van Bavel, J. J., & van der Linden, S. (2023). Accuracy and social motivations shape judgements of (mis)information. Nature Human Behaviour, 7, 892–903. https://doi.org/10.1038/s41562-023-01540-w
Tappin, B. M., & McKay, R. T. (2026). Estimating the causal effects of cognitive effort and policy information on party cue influence. Political Psychology, 47(2), e70116. https://doi.org/10.1111/pops.70116
Thaler, M. (2024). The fake news effect: Experimentally identifying motivated reasoning using trust in news. American Economic Journal: Microeconomics, 16(2), 1–38. https://doi.org/10.1257/mic.20220146
Van Bavel, J. J., & Pereira, A. (2018). The partisan brain: An identity-based model of political belief. Trends in Cognitive Sciences, 22(3), 213–224. https://doi.org/10.1016/j.tics.2018.01.004