Парафілії та парафільні розлади: у чому різниця, діагностика і сучасна класифікація
Оновлено: 5 жовт.
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 липня 2023 р. · Редакційна політика
Парафілія і парафільний розлад — не синоніми. Нетиповий або незвичний сексуальний інтерес сам по собі не встановлює психічного розладу. Клінічне значення з’являється тоді, коли виконуються вимоги конкретної діагностичної системи: має значення стійкий характер сексуального збудження, виражений дистрес, порушення функціонування в тих класифікаціях, де це є критерієм, а також згода, шкода і ризик для інших. Саме це розрізнення лежить в основі сучасної класифікації DSM-5-TR і МКХ-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Найважливіше практичне правило просте: сексуальна фантазія, фетиш, рольова практика, інтерес до підкорення чи домінування або інша консенсуальна сексуальна варіативність не дорівнюють діагнозу. Водночас сексуальний інтерес, спрямований на людей, які не погоджуються або не можуть дати згоду, потребує іншої клінічної та безпекової оцінки. У сучасних системах класифікації межа проходить не за принципом «звичне чи незвичне», а за поєднанням структури інтересу, дистресу, функціональних наслідків, згоди та ризику шкоди.
Що таке парафілія
У DSM-5-TR парафілією називають інтенсивний і стійкий сексуальний інтерес, який виходить за межі сексуального інтересу до генітальної стимуляції або підготовчих пестощів із фізично зрілими партнерами, які погоджуються на взаємодію. Це класифікаційне визначення, а не універсальна біологічна межа між «нормальною» та «ненормальною» сексуальністю. Сам термін і спосіб окреслення парафілій залишаються предметом наукової дискусії; огляд Чарльза Мозера та Пеггі Кляйнплац підкреслює, що загальноприйнятого концептуального визначення парафілії немає (Moser & Kleinplatz, 2020).
Тому слово «парафілія» не варто використовувати як моральну оцінку, синонім «збочення» або автоматичну назву психічного розладу. Статистична незвичність сексуального інтересу також не є достатнім критерієм патології.
Популяційні дослідження показують, чому це розрізнення потрібне. У репрезентативній онлайн-вибірці дорослих у Чехії принаймні одну з досліджуваних парафілічних уподобань повідомили 31,3% чоловіків і 13,6% жінок (Bártová et al., 2021). У канадському провінційному опитуванні майже половина вибірки повідомила інтерес щонайменше до однієї досліджуваної парафілічної категорії, а приблизно третина — досвід відповідної поведінки (Joyal & Carpentier, 2017). Ці цифри не є оцінкою поширеності парафільних розладів: дослідження вимірювали інтереси й поведінку, а не клінічні діагнози, і результати істотно залежать від того, що саме запитують і як визначають категорії.
Що таке парафільний розлад
Парафільний розлад — це клінічний діагноз, а не назва будь-якого нетипового сексуального інтересу. У DSM-5-TR парафілія є необхідною, але недостатньою умовою для діагнозу парафільного розладу: додатково потрібні негативні клінічні наслідки, визначені критеріями конкретного розладу. Американська психіатрична асоціація прямо наголошує, що більшість людей із нетиповими сексуальними інтересами не мають психічного розладу, а консенсуальна нетипова сексуальна поведінка сама по собі не повинна автоматично отримувати психіатричний ярлик (APA, Paraphilic Disorders).
У МКХ-11 логіка ще виразніше побудована навколо клінічної значущості та прав інших людей. Класифікація виділяє насамперед стійкі й інтенсивні патерни сексуального збудження, сфокусовані на людях, які не погоджуються або не можуть дати згоду, а для сольної поведінки чи взаємодії між дорослими за згодою передбачає діагноз лише за додаткових умов — вираженого дистресу, який не пояснюється самим лише неприйняттям з боку інших, або безпосереднього значного ризику травми чи смерті (Krueger et al., 2017).
Отже, «парафілія» описує характер сексуального інтересу в межах певної класифікаційної традиції. «Парафільний розлад» означає, що виконані клінічні вимоги для конкретного діагнозу.
Чотири питання, які визначають клінічну межу
Для розуміння різниці корисніше не рахувати, наскільки інтерес «рідкісний», а послідовно оцінювати чотири речі.
Перше питання — чи існує стійкий, сфокусований та інтенсивний патерн сексуального збудження. Окрема фантазія, випадкова цікавість, одноразовий експеримент або поведінка без відповідного стійкого збуджувального патерну не дають достатньої підстави для діагнозу.
Друге питання — чи є виражений дистрес і звідки він походить. Особливо важливо відрізняти внутрішній клінічно значущий дистрес від сорому, страху осуду або переживань, спричинених соціальним неприйняттям. У категорії МКХ-11 6D36 дистрес, який виникає лише через реальне або очікуване неприйняття іншими, не є достатньою підставою для діагнозу.
Третє питання — чи є порушення функціонування. DSM-5-TR враховує клінічно значуще порушення соціального, професійного або іншого важливого функціонування в тих діагнозах, де це передбачено критеріями. МКХ-11 побудована інакше: для парафільних розладів вона не використовує функціональне порушення як універсальну діагностичну вимогу, зокрема через ризик суб’єктивного застосування цього критерію до стигматизованої сексуальної поведінки (First et al., 2021).
Четверте питання — чи залучені люди без згоди, люди, які не можуть дати згоду, або значний ризик шкоди. Для низки парафільних розладів саме цей вимір є центральним. Він не зводиться до того, чи переживає людина сором або чи подобається їй власний сексуальний інтерес.
Згода, шкода і ризик: центральне розрізнення
Сексуальна згода в клінічному розумінні означає добровільну участь людини, здатної погодитися на конкретну взаємодію. Мовчання, відсутність опору, страх, примус, безпорадний стан або нездатність особи дати згоду не перетворюються на згоду.
Для класифікації парафільних розладів це принципово. МКХ-11 окремо групує розлади, у яких фокус стійкого сексуального збудження спрямований на людей, які не погоджуються або через вік чи стан не можуть погодитися. До них належать ексгібіціоністський, вуаєристичний, педофільний і фротеристичний розлади, примусовий розлад сексуального садизму та залишкова категорія інших парафільних розладів із залученням осіб без згоди.
Консенсуальна сексуальна практика має іншу клінічну рамку. Домінування, підкорення, рольові сценарії, фетишистські інтереси або практики, що включають біль, не стають психічним розладом лише через те, що вони нетипові. У МКХ-11 клінічно значущі патерни із сольними практиками або дорослими партнерами за згодою можуть підпадати під 6D36 лише тоді, коли є виражений дистрес, який не пояснюється неприйняттям з боку інших, або безпосередній значний ризик травми чи смерті.
Згода також не скасовує фізичний ризик. Якщо практика створює безпосередній значний ризик тяжкої травми або смерті, МКХ-11 дозволяє розглядати 6D36 навіть за взаємної згоди. Це вузька клінічна умова, а не спосіб назвати будь-яку ризиковану сексуальну поведінку розладом.
Сучасна класифікація МКХ-11
У клінічних описах і діагностичних вимогах МКХ-11 ВООЗ наводить такі категорії парафільних розладів:
6D31 — вуаєристичний розлад.
6D32 — педофільний розлад.
6D35 — інший парафільний розлад із залученням осіб, які не дають згоди.
6D36 — парафільний розлад, що охоплює сольну поведінку або осіб, які дають згоду.
6D3Z — парафільний розлад, неуточнений.
Ця структура важлива не лише через назви. ВООЗ свідомо відмовилася від перенесення до МКХ-11 окремих діагностичних рубрик МКХ-10 для фетишизму, фетишистського трансвестизму та садомазохізму. Клінічно значущий випадок, пов’язаний із такими інтересами, може бути класифікований у 6D36, якщо виконуються його діагностичні вимоги. Причиною зміни було прагнення не перетворювати приватні консенсуальні варіанти сексуального збудження на окремі розлади без дистресу, значного ризику шкоди або порушення прав інших (Reed et al., 2019).
Що означає категорія 6D36
6D36 є особливо важливою для розуміння того, чому «нетипове» не дорівнює «патологічне». Для неї потрібен стійкий, сфокусований та інтенсивний патерн нетипового сексуального збудження, який стосується сольної поведінки або дорослих, що погоджуються, і додатково одна з двох умов: виражений дистрес щодо самого характеру цього патерну, який не є лише наслідком неприйняття або страху неприйняття, або значний безпосередній ризик травми чи смерті для самої людини чи партнера.
Інакше кажучи, соціальна незвичність, моральне несхвалення або сам факт консенсуальної практики не виконують вимоги 6D36.
Класифікація DSM-5-TR
DSM-5-TR Американської психіатричної асоціації зберігає вісім окремо названих парафільних розладів. До них належать вуаєристичний розлад, ексгібіціоністський розлад, фротеристичний розлад, розлад сексуального мазохізму, розлад сексуального садизму, педофільний розлад, фетишистський розлад і трансвестичний розлад. Окремо існують категорії іншого уточненого та неуточненого парафільного розладу. Цей перелік наведено в самому розділі DSM-5-TR про парафільні розлади.
Для більшості конкретних діагнозів DSM використовується дворівнева логіка: спочатку описується характер стійкого інтенсивного сексуального інтересу, а далі — клінічні наслідки або поведінка, які переводять парафілію на рівень розладу. Конкретні критерії різняться між діагнозами, тому формулу одного розладу не можна механічно переносити на інший.
DSM-5-TR зберігає окремі діагнози фетишистського розладу, трансвестичного розладу і розладу сексуального мазохізму, тоді як МКХ-11 не має для них окремих однойменних рубрик. Це одна з причин, чому діагноз із DSM не варто «перекодовувати» в МКХ лише за назвою.
Чим МКХ-11 і DSM-5-TR відрізняються
Обидві системи відмовляються від простої формули «незвичний сексуальний інтерес = психічний розлад», але реалізують це по-різному.
МКХ-11 сильніше організує розділ навколо питання згоди та суспільно-клінічної значущості. Вона має п’ять названих категорій, пов’язаних із людьми без згоди або нездатними дати згоду, залишкову категорію для інших таких патернів і одну широку категорію 6D36 для сольної або консенсуальної поведінки за наявності спеціальних клінічних умов.
DSM-5-TR зберігає вісім традиційно названих парафільних розладів, серед яких є і категорії, що можуть стосуватися консенсуальної поведінки. DSM також використовує клінічно значуще порушення функціонування в діагностичній логіці парафільних розладів ширше, ніж МКХ-11.
Детальний порівняльний аналіз Майкла Ферста та співавторів показує, що розбіжності між системами є змістовними, а не термінологічними (First et al., 2021). Тому фраза «цей інтерес є парафілією за DSM» не означає автоматично, що в МКХ-11 існує однойменний розлад.
Чого недостатньо для діагнозу
Окрема сексуальна фантазія не встановлює парафільний розлад.
Консенсуальний сексуальний інтерес або практика не встановлюють парафільний розлад лише через свою незвичність.
Сором, який повністю пояснюється осудом, стигмою або страхом відкидання, не дорівнює клінічному дистресу щодо самого патерну збудження в логіці МКХ-11 6D36.
Скоєння сексуально неприйнятної або насильницької дії саме по собі не доводить наявності парафільного розладу. Поведінка може мати різні механізми, і для діагнозу потрібне встановлення відповідного стійкого патерну сексуального збудження та інших критеріїв. Розробники МКХ-11 прямо зазначали, що сексуальна поведінка без згоди може виникати, наприклад, під час маніакального епізоду, деменції чи інтоксикації і в такому разі не обов’язково відповідає парафільному розладу (Reed et al., 2016).
Результат онлайн-опитувальника також не є діагнозом. Скринінгові інструменти можуть допомогти виявити тему для подальшого обговорення, але клінічна оцінка має встановити контекст, характер збудження, джерело дистресу, поведінку, згоду, ризик, супутні стани і диференційні пояснення.
Як проводять клінічну діагностику
Діагностика парафільного розладу потребує професійної клінічної оцінки. Вона не зводиться до запитання «чи є в людини така фантазія?». Завдання спеціаліста — зрозуміти структуру сексуального інтересу, його тривалість та інтенсивність, зв’язок між фантазіями, потягами й реальною поведінкою, а також визначити, які саме наслідки роблять стан клінічно значущим.
Зазвичай оцінюють історію сексуального розвитку дорослої людини та поточний сексуальний патерн; характер, інтенсивність і стійкість фантазій, потягів та поведінки; те, чи є інтерес переважним або одним із кількох; наявність дистресу та його джерело; вплив на повсякденне життя; наявність згоди; ризик шкоди собі або іншим; здатність контролювати поведінку; супутні психічні та соматичні стани; вживання психоактивних речовин; приймання ліків і можливі неврологічні зміни.
Окремо оцінюється ризик для інших. Ризик-оцінка і психіатричний діагноз — різні завдання: наявність парафільного розладу не дає автоматичної відповіді на питання про майбутню поведінку, а відсутність такого діагнозу не означає відсутності ризику. У судово-психіатричному контексті потрібні спеціальні методи й компетентність; звичайний самоопис або один тест не можуть замінити таку оцінку.
Сучасна діагностика також має уникати підміни клінічних критеріїв моральними судженнями. Діагностичні вимоги DSM призначені для застосування підготовленими фахівцями з клінічним судженням, а не для самодіагностики за списком симптомів (American Psychiatric Association, 2022).
Важливі диференційні поняття
Парафільний розлад і розлад компульсивної сексуальної поведінки
Це різні діагностичні конструкції. Парафільний розлад стосується насамперед характеру стійкого сексуального збудження та пов’язаних із ним критеріїв дистресу, згоди, шкоди або ризику. Розлад компульсивної сексуальної поведінки в МКХ-11 належить до розладів контролю імпульсів; його ядро — стійка нездатність контролювати інтенсивні повторювані сексуальні імпульси або поведінку, що призводить до значного дистресу або порушення функціонування. Ці стани можуть співіснувати, але один не є синонімом іншого. Докладніше про це пояснює стаття «Розлад компульсивної сексуальної поведінки: симптоми, діагностика та лікування».
Парафільний інтерес і сексуальні нав’язливості при ОКР
Нав’язлива сексуальна думка при обсесивно-компульсивному розладі може бути небажаною, тривожною і суперечити тому, чого людина насправді хоче. Людина може постійно перевіряти власні реакції, шукати абсолютної впевненості або уникати тригерів через страх, що думка «щось доводить» про неї. Це інша клінічна логіка, ніж стійкий сексуально збуджувальний інтерес. Диференціація потребує оцінки функції думки, переживання збудження, компульсій, уникнення і загальної структури ОКР; сам зміст думки діагнозу не встановлює.
Консенсуальні практики, фетиші та рольові сценарії
Консенсуальний фетиш або практика з елементами домінування, підкорення, обмеження рухів чи болю не означають парафільного розладу. Клінічна оцінка потрібна не для того, щоб визначити «наскільки це незвично», а щоб з’ясувати наявність дистресу, порушення функціонування в релевантній системі, прямого ризику травми або смерті, а також реальність і межі згоди.
Сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність та асексуальність
Сексуальна орієнтація, трансгендерність, небінарна гендерна ідентичність та асексуальність не є парафільними розладами. ВООЗ прямо зазначає, що трансгендерні та гендерно різноманітні ідентичності не є станами психічного нездоров’я; у МКХ-11 гендерну невідповідність перенесено з розділу психічних розладів до розділу станів, пов’язаних із сексуальним здоров’ям (WHO, Gender incongruence and transgender health). Сексуальна орієнтація також не є психічним розладом.
Раптова зміна сексуальної поведінки
Якщо сексуальна поведінка або потяги змінюються раптово, особливо разом із вираженою імпульсивністю, змінами настрою, когнітивними або неврологічними симптомами чи після зміни медикаментів, потрібна медична оцінка. Описані випадки вторинних парафільних проявів при неврологічних станах і на тлі певних дофамінергічних препаратів, але ці дані не дозволяють пояснювати таким механізмом більшість парафілій (Solla et al., 2015).
Що відомо про поширеність
Надійно оцінити поширеність саме парафільних розладів у загальній популяції складно. Частина досліджень вимірює фантазії, частина — сексуальне збудження, уподобання або поведінку, а діагностичні вимоги DSM і МКХ не тотожні. Крім того, результати чутливі до способу опитування, стигми й готовності людей повідомляти сексуальну інформацію.
Тому високі показники окремих парафілічних інтересів не можна перетворювати на твердження про таку саму поширеність психічних розладів. Наприклад, велике чеське дослідження 2026 року, зосереджене лише на шести інтересах, пов’язаних із людьми, які не погоджуються або не можуть погодитися, виявило щонайменше один такий інтерес приблизно у 9% вибірки; водночас автори показали, що інтерес, дистрес, звернення по допомогу і реальна правопорушна поведінка є різними змінними (Jahnke et al., 2026).
Це не применшує безпекового значення інтересів, пов’язаних із відсутністю згоди. Воно лише забороняє робити стрибок від «людина повідомила про інтерес» до «людина має діагноз» або «людина обов’язково вчинить насильство». Клінічна та ризикова оцінки мають залишатися окремими.
Що відомо про причини і механізми
Єдиної доведеної причини парафілій або парафільних розладів немає. Дослідницька література розглядає нейробіологічні, розвиткові, навчальні, психологічні та соціальні чинники, але жодна проста модель не пояснює всі варіанти. Значна частина даних отримана на клінічних і судово-психіатричних вибірках чоловіків, тому переносити такі результати на всіх людей із парафілічними інтересами некоректно.
Додатковою проблемою є неоднорідність самих категорій. Інтерес до предмета, сексуальний мазохізм, вуаєристичний патерн і педофільний інтерес мають різний зміст, різні зв’язки з поведінкою і різний профіль ризику. Навіть у межах одного інтересу наявність фантазії, переважного потягу, поведінки, дистресу та клінічного розладу — різні рівні опису.
Тому твердження «парафілії виникають через травму», «це наслідок гормонів» або «це просто залежність» не відповідають сучасному стану доказів. Причинні висновки потребують значно точнішої моделі для конкретного феномена.
Чи потрібно лікувати парафілію
Нетиповий консенсуальний сексуальний інтерес без клінічно значущого дистресу, порушення функціонування, прямого значного ризику травми чи смерті або залучення людей без згоди не потребує лікування лише для того, щоб зробити сексуальність «типовішою».
Коли діагностовано парафільний розлад, допомога визначається конкретною проблемою. Завдання можуть включати зменшення дистресу, контроль поведінки, запобігання шкоді, роботу з супутніми психічними розладами, формування безпечних стратегій і зниження ризику сексуального правопорушення. Якщо є ризик для інших, безпека та запобігання діям без згоди мають пріоритет.
Фармакологічне лікування не є універсальним рішенням і потребує лікарського контролю. Настанова Всесвітньої федерації товариств біологічної психіатрії пропонує підбирати медикаментозні підходи відповідно до тяжкості розладу та ризику небезпечної поведінки; серед розглянутих засобів є селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, стероїдні антиандрогени та аналоги гонадотропін-рилізинг-гормону (Thibaut et al., 2020). Водночас систематичний огляд 2024 року знайшов лише 28 придатних досліджень із 379 дорослими учасниками й оцінив загальну якість фармакотерапевтичної доказової бази як низьку; ефективність і побічні ефекти помітно відрізнялися між підходами (Culos et al., 2024).
Це означає, що рішення про лікування має бути індивідуальним, а медикаменти — призначатися лікарем після повної оцінки показань, ризиків, супутніх станів і моніторингу. Самолікування гормональними або психотропними засобами є небезпечним.
Коли варто звернутися по професійну допомогу
Професійна оцінка доцільна, якщо сексуальні фантазії, потяги або поведінка спричиняють стійкий виражений дистрес; суттєво заважають повсякденному життю; людина боїться втратити контроль над поведінкою; інтерес спрямований на людей, які не погоджуються або не можуть дати згоду; вже були дії без згоди; практика створює значний ризик тяжкої травми чи смерті; сексуальна поведінка різко змінилася разом із іншими психічними, неврологічними або медикаментозними змінами.
Для діагностики варто звертатися до психіатра або клінічного психолога, який має компетентність у сексуальному здоров’ї та парафільних розладах. Якщо питання пов’язане з ризиком сексуального насильства, потрібен фахівець, який уміє працювати також із оцінкою ризику і профілактикою шкоди.
Якщо людина відчуває, що може найближчим часом здійснити небезпечну дію без згоди іншої особи, завданням є негайно не допускати ситуацій, у яких така дія можлива, і терміново звернутися по професійну допомогу. Це ситуація профілактики шкоди, а не привід чекати, доки з’явиться формальний діагноз.
Поширені запитання
Чи є будь-яка парафілія психічним розладом?
Ні. Сучасні класифікації розрізняють парафілічний або нетиповий сексуальний інтерес і парафільний розлад. Для діагнозу потрібні додаткові критерії, пов’язані з дистресом, функціональними наслідками, шкодою, ризиком або відсутністю згоди залежно від конкретної системи та конкретного розладу.
Чи є фетиш психічним розладом?
Сам факт фетишистського інтересу — ні. DSM-5-TR має окремий діагноз фетишистського розладу, але він потребує виконання клінічних критеріїв. У МКХ-11 окремої категорії «фетишистський розлад» немає; клінічно значущий випадок може розглядатися в межах 6D36 за виконання його вимог.
Чи є БДСМ парафільним розладом?
Консенсуальна практика БДСМ сама по собі не є психічним розладом. Клінічне значення можуть мати виражений дистрес, визначені класифікацією порушення функціонування, відсутність реальної згоди або прямий значний ризик тяжкої травми чи смерті. МКХ-11 навмисно не зберегла «садомазохізм» як окрему діагностичну рубрику.
Чи означає парафільний розлад, що людина є сексуальним правопорушником?
Ні. Діагноз і правопорушна поведінка — різні поняття. Деякі парафільні розлади пов’язані з інтересами до людей без згоди і можуть підвищувати клінічну значущість оцінки ризику, але сам діагноз не доводить факту правопорушення. І навпаки, сексуальне насильство може бути вчинене людиною, яка не відповідає критеріям парафільного розладу.
Чи можна визначити парафільний розлад за тестом в інтернеті?
Ні. Самозвіт або скринінговий тест може виявити сексуальний інтерес чи проблему, яку варто обговорити з фахівцем, але не встановлює діагноз. Потрібна клінічна оцінка контексту, тривалості, дистресу, згоди, поведінки, ризику, супутніх станів і диференційних пояснень.
Чому МКХ-11 і DSM-5-TR дають різні назви?
Ці системи мають різні завдання та різну архітектуру категорій. МКХ-11 сильніше концентрується на клінічній та суспільно-медичній значущості, згоді й ризику шкоди та об’єднує частину консенсуальних патернів у широку категорію 6D36. DSM-5-TR зберігає вісім окремо названих парафільних розладів. Тому відповідність між ними не є «один до одного».
Чи можна мати парафільний інтерес і ніколи не діяти відповідно до нього?
Так. Інтерес, фантазія, потяг і поведінка — різні рівні. Дослідження загальної популяції показують неповну відповідність між повідомленим інтересом і реальною поведінкою (Joyal & Carpentier, 2022). Для клінічної оцінки важливо не робити висновок про поведінку лише зі змісту фантазії.
Пов’язані статті
Джерела
American Psychiatric Association. (2013). Paraphilic Disorders. DSM-5 Fact Sheet. https://www.psychiatry.org/File%20Library/Psychiatrists/Practice/DSM/APA_DSM-5-Paraphilic-Disorders.pdf
American Psychiatric Association. (2022). Paraphilic Disorders. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fifth Edition, Text Revision. https://doi.org/10.1176/appi.books.9780890425787.x19_Paraphilic_Disorders
Bártová, K., Androvičová, R., Krejčová, L., Weiss, P., & Klapilová, K. (2021). The Prevalence of Paraphilic Interests in the Czech Population: Preference, Arousal, the Use of Pornography, Fantasy, and Behavior. The Journal of Sex Research, 58(1), 86–96. https://doi.org/10.1080/00224499.2019.1707468
Culos, C., Di Grazia, M., & Meneguzzo, P. (2024). Pharmacological Interventions in Paraphilic Disorders: Systematic Review and Insights. Journal of Clinical Medicine, 13(6), 1524. https://doi.org/10.3390/jcm13061524
First, M. B., Gaebel, W., Maj, M., Stein, D. J., Kogan, C. S., Saunders, J. B., Poznyak, V. B., Gureje, O., Lewis-Fernández, R., Maercker, A., Brewin, C. R., Cloitre, M., Claudino, A., Pike, K. M., Baird, G., Skuse, D., Krueger, R. B., Briken, P., Burke, J. D., ... Reed, G. M. (2021). An organization- and category-level comparison of diagnostic requirements for mental disorders in ICD-11 and DSM-5. World Psychiatry, 20(1), 34–51. https://doi.org/10.1002/wps.20825
Jahnke, S., Zakreski, E., Kalenská, L., Bělohlávek, J., Karousová, T., Krejčová, L., Bártová, K., & Klapilová, K. (2026). Paraphilic Interests in the Czech Population: Prevalence, Prior Offending, and Clinical Characteristics. The Journal of Sex Research. Advance online publication. https://doi.org/10.1080/00224499.2026.2673382
Joyal, C. C., & Carpentier, J. (2017). The Prevalence of Paraphilic Interests and Behaviors in the General Population: A Provincial Survey. The Journal of Sex Research, 54(2), 161–171. https://doi.org/10.1080/00224499.2016.1139034
Joyal, C. C., & Carpentier, J. (2022). Concordance and Discordance between Paraphilic Interests and Behaviors: A Follow-Up Study. The Journal of Sex Research, 59(3), 385–390. https://doi.org/10.1080/00224499.2021.1986801
Krueger, R. B., Reed, G. M., First, M. B., Marais, A., Kismödi, E., & Briken, P. (2017). Proposals for Paraphilic Disorders in the International Classification of Diseases and Related Health Problems, Eleventh Revision (ICD-11). Archives of Sexual Behavior, 46, 1529–1545. https://doi.org/10.1007/s10508-017-0944-2
Moser, C., & Kleinplatz, P. J. (2020). Conceptualization, History, and Future of the Paraphilias. Annual Review of Clinical Psychology, 16, 379–399. https://doi.org/10.1146/annurev-clinpsy-050718-095548
Reed, G. M., Drescher, J., Krueger, R. B., Atalla, E., Cochran, S. D., First, M. B., Cohen-Kettenis, P. T., Arango-de Montis, I., Parish, S. J., Cottler, S., Briken, P., & Saxena, S. (2016). Disorders related to sexuality and gender identity in the ICD-11: revising the ICD-10 classification based on current scientific evidence, best clinical practices, and human rights considerations. World Psychiatry, 15(3), 205–221. https://doi.org/10.1002/wps.20354
Reed, G. M., First, M. B., Kogan, C. S., Hyman, S. E., Gureje, O., Gaebel, W., Maj, M., Stein, D. J., Maercker, A., Tyrer, P., Claudino, A., Garralda, E., Salvador-Carulla, L., Ray, R., Saunders, J. B., Dua, T., Poznyak, V., Medina-Mora, M. E., Pike, K. M., ... Saxena, S. (2019). Innovations and changes in the ICD-11 classification of mental, behavioural and neurodevelopmental disorders. World Psychiatry, 18(1), 3–19. https://doi.org/10.1002/wps.20611
Solla, P., Cannas, A., Orofino, G., & Marrosu, F. (2015). Paraphilias and paraphilic disorders in Parkinson's disease: a systematic review of the literature. Movement Disorders, 30(5), 604–613. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/25759330/
Thibaut, F., Cosyns, P., Fedoroff, J. P., Briken, P., Goethals, K., Bradford, J. M. W., & WFSBP Task Force on Paraphilias. (2020). The World Federation of Societies of Biological Psychiatry (WFSBP) 2020 guidelines for the pharmacological treatment of paraphilic disorders. The World Journal of Biological Psychiatry, 21(6), 412–490. https://doi.org/10.1080/15622975.2020.1744723
World Health Organization. (2024). Clinical descriptions and diagnostic requirements for ICD-11 mental, behavioural or neurodevelopmental disorders. https://iris.who.int/bitstream/handle/10665/375767/9789240077263-eng.pdf
World Health Organization. (n.d.). Gender incongruence and transgender health in the ICD. https://www.who.int/standards/classifications/frequently-asked-questions/gender-incongruence-and-transgender-health-in-the-icd