top of page

Психологічна енкциклопедія

Оцінювання ризику повторного правопорушення: фактори, інструменти та межі

15 годин тому
Читати 15 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика


Оцінювання ризику повторного правопорушення — це структурований процес, у якому визначають імовірність повторної протиправної поведінки для конкретно заданого результату, періоду та контексту, а також виявляють чинники, пов’язані з цим ризиком, потреби для втручання і ресурси людини. Його практичне призначення полягає у плануванні нагляду, підтримки, реабілітаційних заходів і повторного оцінювання. Результат такого оцінювання є ймовірнісним: він описує ризик у межах певної моделі та групи порівняння, а не встановлює, що конкретна людина обов’язково вчинить нове правопорушення.


Структуровані інструменти в середньому точніше прогнозують повторне, насильницьке або сексуальне правопорушення, ніж неструктуроване професійне судження, що підтверджує метааналіз прямих порівнянь Viljoen та співавторів. Водночас точність лишається обмеженою, залежить від популяції, базової частоти подій, якості даних, коректності застосування і конкретного результату, для якого інструмент валідовано. Метааналіз Viljoen та співавторів охопив 31 дослідження і 45 673 ризикові судження та показав перевагу структурованих інструментів над неструктурованими оцінками, але сам факт цієї переваги не перетворює оцінювання на точне передбачення майбутньої події.


Що саме означає «ризик повторного правопорушення»


Ризик має сенс лише тоді, коли визначено результат. У різних дослідженнях і системах ним може бути новий арешт, нове обвинувачення, новий вирок, нове кримінальне правопорушення певного типу або інша формально зафіксована подія. Ці результати не є взаємозамінними. Вони залежать не тільки від поведінки людини, а й від практик виявлення, поліцейської активності, процесуальних рішень, тривалості спостереження та правил обліку. Тому число ризику без опису критерію, періоду і популяції є неповним повідомленням.


У психологічній і кримінологічній літературі англомовне reoffending або recidivism часто використовується як загальна назва повторної офіційно зареєстрованої протиправної поведінки. В українському праві «рецидив» може мати спеціальне юридичне значення, тому в цій статті основним терміном є «повторне кримінальне правопорушення». Оцінювання ризику не встановлює юридичний факт рецидиву і не замінює кваліфікацію діяння судом.


Так само слід розділяти ризик повторного правопорушення і ризик насильства. Перший може стосуватися будь-якого нового кримінального правопорушення в межах заданого критерію; другий — насильницької поведінки або заподіяння серйозної шкоди. Інструмент, валідований для загального повторного правопорушення, не стає автоматично валідним для насильства, сексуальних правопорушень, домашнього насильства чи іншого вузького результату.


Для чого проводять оцінювання


У сучасній пробаційній і пенітенціарній практиці оцінювання ризику пов’язують із принципом індивідуалізації: інтенсивність нагляду та допомоги, пріоритетні потреби й план втручань мають відповідати фактичному профілю ризиків і ресурсів людини. Рекомендація CM/Rec(2010)1 Ради Європи визначає оцінювання як систематичний розгляд ризиків, позитивних факторів, потреб, необхідних втручань і сприйнятливості до них; оцінювання має бути безперервним процесом, точність і актуальність якого періодично переглядають.


Практично оцінювання може виконувати щонайменше чотири різні функції. Воно допомагає розподіляти ресурси й інтенсивність супроводу; формує перелік динамічних криміногенних потреб, які можуть стати цілями роботи; створює вихідну точку для повторної оцінки змін; підтримує структуроване професійне рішення. Ці функції потрібно читати окремо: інструмент може досить добре ранжувати людей за ризиком і водночас слабше підказувати, яке саме втручання змінить цей ризик.


Систематичний огляд Viljoen, Cochrane і Jonnson показав саме цю межу: використання інструменту саме по собі не гарантує кращого управління ризиком і не має достатньої доказової бази, щоб вважати, що воно безпосередньо знижує повторне правопорушення. Користь залежить від того, чи пов’язує служба результат оцінки з реальним планом роботи, чи навчає персонал і чи реалізує визначені потреби.


Статичні, динамічні та захисні фактори


Статичні фактори описують минулі або відносно незмінні характеристики, які можуть бути прогностично значущими, але не є прямими цілями втручання. До них належать елементи історії правопорушень, вік на певному етапі життя, попередні засудження та інші дані минулого. Їхня роль полягає переважно в базовій оцінці ризику. Те, що фактор статистично пов’язаний із повторним правопорушенням, не означає, що він є причиною конкретного діяння.


Динамічні фактори можуть змінюватися і тому важливі для планування роботи. Це можуть бути проблеми із зайнятістю і стабільним житлом, вживання психоактивних речовин, антисоціальне оточення, установки, поведінкові патерни, труднощі саморегуляції, сімейні та соціальні умови. «Динамічний» не означає «легко змінюваний»: частина таких факторів залежить від структурних умов, доступу до послуг, дискримінації, економічної ситуації або тривалих життєвих обставин.


Систематичний огляд і метааналіз Yukhnenko, Blackwood і Fazel охопив 246 608 людей, які відбували покарання в громаді. З повторним правопорушенням були пов’язані, зокрема, потреби у сфері психічного здоров’я, проблемне вживання речовин, антисоціальне оточення, труднощі із зайнятістю та низький дохід. Автори також показали, що сила асоціацій динамічних факторів у цих вибірках була співмірною зі статичними факторами. Це групові статистичні зв’язки, а не формули індивідуальної причинності.


Захисні фактори й сильні сторони описують ресурси, що можуть підтримувати стабільну законослухняну поведінку: безпечні соціальні зв’язки, житло, реалістичні плани, конструктивну зайнятість, мотивацію до змін, доступ до допомоги та інші ресурси. Їх доцільно розглядати поруч із ризиками, оскільки практичне планування не зводиться до підрахунку дефіцитів. Водночас захисний фактор не «скасовує» високий ризик за іншим параметром і не є гарантією результату.


Психічний розлад, психологічна характеристика і ризик — різні рівні висновку


Психічний розлад не є автоматично причиною злочину, а діагноз не є самостійним еквівалентом ризику повторного правопорушення. Оцінювання ризику може враховувати клінічно релевантні потреби, але воно не замінює клінічної діагностики чи судово-психіатричної експертизи. Детальніше про відмінність між результатом інструменту, скринінгом і діагнозом див. у статті «Скринінг і діагностика: чим відрізняється опитувальник ризику від клінічного діагнозу».


Судово-психіатричний висновок відповідає на інші спеціальні питання і має іншу правову та професійну рамку. «Судова психіатрія» є окремим канонічним напрямом Українського психологічного ХАБу. Рівень ризику повторного правопорушення сам по собі не встановлює осудність, дієздатність, процесуальну компетентність, наявність психічного розладу або потребу в примусовому лікуванні.


Як працюють структуровані інструменти


Структурований інструмент задає однаковий каркас збору та інтерпретації інформації. Типова послідовність така: визначити популяцію і результат, для якого створено інструмент; зібрати стандартизовані дані; оцінити передбачені фактори; обчислити або сформувати структурований результат; зіставити його з нормативною або валідаційною базою; описати ризик, потреби, сильні сторони і межі; пов’язати результат із планом роботи. Якість кожного етапу важлива не менше, ніж підсумкова категорія.


У широкому міжнародному полі використовують актуарні інструменти, структуроване професійне судження та комбіновані моделі ризику і потреб. Актуарний підхід жорсткіше пов’язує заздалегідь визначені змінні з алгоритмом оцінки. Структуроване професійне судження задає стандартизовані домени й правила розгляду, залишаючи фахівцеві більше ролі у формулюванні сценаріїв та управлінні ризиком. Для загального повторного правопорушення часто застосовують інструменти типу risk/needs, тоді як частина SPJ-методик створена насамперед для насильства. Назви методів не можна переносити між різними результатами лише через спільне слово «ризик».


Метааналіз прямих порівнянь 2025 року показує, що структуровані інструменти загалом перевершують неструктуроване судження. Це аргумент за стандартизацію процесу, а не за механічне підпорядкування рішень числу. Структура зменшує залежність від інтуїтивних вражень, але не усуває помилки даних, невідповідність популяції, проблему базових частот або неправильне використання результату.


Приклади інструментів і чому їх не можна змішувати


У міжнародній практиці для загального повторного правопорушення широко відомі Level of Service Inventory–Revised (LSI-R) і Level of Service/Case Management Inventory (LS/CMI), що поєднують ризик і потреби. Систематичний огляд Fazel та співавторів також аналізував COMPAS, Post Conviction Risk Assessment та інші інструменти, які застосовувалися у рішеннях кримінальної юстиції. У цьому огляді 11 поширених інструментів мали неоднорідну доказову базу; в незалежних великих валідаціях AUC лежала приблизно в діапазоні 0,57–0,75.


Static-99R призначений для ризику сексуального рецидиву в конкретних популяціях; VRAG — для насильницького рецидиву; ODARA — для повторного насильства з боку інтимного партнера. Їх не слід описувати як універсальні «тести на рецидив». Вибір інструменту починається з питання: яку подію він прогнозує, для кого, на який строк і в якій системі його перевіряли.


COMPAS часто згадується у публічних дискусіях про алгоритми в кримінальній юстиції США. Це не український нормативний стандарт і не універсальний еталон для пробації. Приклади з американської системи корисні для розуміння питань прозорості, калібрування, групових відмінностей і ролі алгоритму в рішеннях, але не повинні автоматично переноситися на українські правові процедури або локальні інструменти.


Що означає точність: дискримінація, калібрування і помилки


Якість інструменту не можна описати одним словом «точний». Психометрія вимагає розділяти різні властивості вимірювання; для прогностичних інструментів так само потрібно дивитися на кілька характеристик. Дискримінація показує, наскільки добре інструмент ранжує людей із подією та без неї. Калібрування показує, наскільки заявлені ймовірності відповідають фактично спостережуваним частотам. Чутливість і специфічність, частки хибнопозитивних і хибнонегативних класифікацій відповідають на інші питання.


Систематичний огляд Fazel та співавторів виявив, що незалежні валідації поширених інструментів для рішень щодо покарання зазвичай демонстрували слабку або помірну прогностичну здатність. У великих незалежних дослідженнях AUC становила 0,57–0,75; водночас калібрування та частоти хибних позитивних і негативних результатів часто взагалі не повідомляли. Результати малих досліджень і досліджень за участю розробників інструментів частіше виглядали кращими.


AUC не є «відсотком правильних прогнозів». Значення AUC можна інтерпретувати як імовірність того, що випадково обрана людина, у якої надалі зафіксовано повторне правопорушення, матиме вищий бал, ніж випадково обрана людина без такого результату. Цей показник не повідомляє, скільки саме людей із категорії «високий ризик» реально вчинять повторне правопорушення, і не показує, наскільки добре абсолютна ймовірність відкалібрована для конкретної країни та періоду.


Чому базова частота змінює значення «високого ризику»


Позитивна прогностична цінність залежить від базової частоти події — того, наскільки часто повторне правопорушення загалом трапляється в конкретній популяції за заданий період. Метааналіз Weber та співавторів показав, що базові частоти істотно впливають на прогностичну цінність LSI-R, VRAG, Static-99R і ODARA. Автори наголошують: для індивідуальної інтерпретації недостатньо знати лише дискримінацію інструменту; потрібно враховувати позитивну прогностичну цінність і актуальну базову частоту для відповідного результату та популяції.


Звідси випливає ключова межа. Одна й та сама категорія або поріг не обов’язково має однакове практичне значення в різних країнах, установах, вікових групах або історичних періодах. Якщо подія стала рідшою, серед людей, позначених як «високий ризик», може збільшитися частка тих, у кого подія не відбудеться. Саме тому локальна валідація, періодичне оновлення норм і прозоре повідомлення невизначеності є частиною якісної практики.


Рівень ризику не є індивідуальним вироком


Категорії «низький», «середній» або «високий» — це спосіб стисло описати результат моделі або структурованого процесу. Вони не означають «безпечний», «небезпечний» чи «обов’язково вчинить». Людина з низькою оцінкою може вчинити нове правопорушення; людина з високою оцінкою може його не вчинити. Це не парадокс, а нормальна властивість ймовірнісного прогнозу.


Особливо важливо не перетворювати низький рівень ризику на гарантію безпеки. Будь-яка система має хибнонегативні результати. Так само високий рівень не є доказом майбутньої поведінки і не повинен підміняти юридично встановлені критерії для обмеження прав. У рішеннях із серйозними наслідками потрібні чіткі правила, належна процедура, можливість перевірити дані й обґрунтування та розуміння меж інструменту.


Оцінювання ризику в Україні: пробація, досудова доповідь і нагляд


В Україні інституційна рамка пробації визначена Законом України «Про пробацію». Пробація охоплює досудову, наглядову та пенітенціарну складові й поєднує контроль із соціально-виховною роботою та заходами, спрямованими на ресоціалізацію. Оцінювання ризику в цій системі є професійним інструментом уповноважених органів, а не самотестом для громадян.


Чинний Порядок складення досудової доповіді, затверджений наказом Міністерства юстиції України № 200/5, передбачає включення оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення до досудової доповіді. У цій процедурі також збирають соціальну інформацію, дані про особистісні характеристики, соціальне оточення, ставлення до правопорушень, криміногенні потреби та мотивацію до позитивних змін. Досудова доповідь забезпечує суд інформацією; вона не є вироком і не замінює рішення суду.


Офіційні нормативні форми Міністерства юстиції окремо фіксують рівень ризику повторного кримінального правопорушення та рівень ймовірної небезпеки для суспільства. Це принципове розрізнення: ризик повторного правопорушення не є синонімом «небезпечності». У формах також відображають історію правопорушень, житло, освіту, роботу, матеріальне становище, мислення, емоції та поведінку, вживання речовин, соціальні й сімейні стосунки, ставлення до правопорушення, готовність до змін та інші релевантні відомості.


У наглядовій пробації результат оцінювання пов’язаний із плануванням соціально-виховної роботи й направленням до відповідних послуг. Центр пробації описує оцінювання ризиків як основу для виявлення проблем і факторів, що можуть сприяти повторному правопорушенню, та для індивідуального планування роботи. Це ілюструє практичну логіку risk–needs: категорія ризику корисна настільки, наскільки вона переходить у конкретний і пропорційний план.


FRAME: оновлення української пробаційної оцінки


У 2025 році Міністерство юстиції України наказом № 1776/5 затвердило методичні рекомендації для оновленого інструменту оцінювання повнолітніх суб’єктів пробації — FRAME (Full Risk Assessment Method). Центр пробації повідомив, що інструмент розроблявся як уніфікована заміна розділених форм досудової і наглядової оцінки та проходив етапи пілотування, цифровізації й навчання персоналу.


У матеріалах Центру пробації про впровадження FRAME підкреслено поєднання статичної історії правопорушень із динамічними факторами, врахування сильних сторін, мотивації до змін і так званих факторів сприйняття. Інший актуальний матеріал Центру пробації описує апробацію уніфікованої оцінки в підрозділах і подальшу цифровізацію. Для поточної практики важливо орієнтуватися на чинні відомчі методичні документи та фактичний стан впровадження, а не на застарілі форми з попередніх етапів реформи.


Для неповнолітніх діє окремий контекст. Офіційна сторінка ювенальної пробації посилається на спеціальну оцінку ризиків для осіб, які вчинили або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень у віці 14–18 років. Дорослий інструмент не можна автоматично переносити на підлітків: вікова група, фактори розвитку, норми, правові процедури та способи втручання відрізняються.


Ризик і потреби: як результат має переходити у план роботи


Корисне оцінювання відповідає щонайменше на три практичні питання: який рівень інтенсивності роботи є пропорційним; які змінювані потреби найбільше пов’язані з повторним правопорушенням; які ресурси та умови потрібні, щоб людина могла реально скористатися втручанням. Останній блок часто описують принципом сприйнятливості або responsivity: той самий захід може бути доступним і дієвим для однієї людини та практично недоступним для іншої через когнітивні, мовні, психічні, соціальні або організаційні бар’єри.


Метааналіз Duan та співавторів щодо програм громадських виправних заходів показав загальне зниження повторного правопорушення серед учасників, які повністю проходили програми, але також виявив високу неоднорідність і низьку якість багатьох досліджень; програми, що повністю декларували дотримання принципів Risk–Need–Responsivity, не мали однозначної переваги над іншими. Отже, RNR є корисною організаційною рамкою, а не гарантією ефективності конкретної програми.


Високий ризик без визначених потреб дає мало інформації для зміни ситуації. Перелік потреб без пріоритетів може перетворитися на надмірний контроль. Практичний сенс полягає в узгодженні інтенсивності, потреб і ресурсів: чітко визначити, що можна змінити, хто відповідальний за втручання, які послуги доступні, як вимірюватиметься прогрес і коли необхідне повторне оцінювання.


Повторне оцінювання: ризик змінюється разом із контекстом


Рада Європи прямо вказує, що оцінювання під час пробації є безперервним процесом, а його точність і релевантність повинні періодично переглядатися. Це особливо важливо для динамічних факторів: зайнятість, житло, соціальні зв’язки, вживання речовин, мотивація, дотримання умов, доступ до лікування та інші обставини можуть змінюватися.


Повторна оцінка не означає, що минула оцінка була «помилковою». Вона відповідає на питання про поточну конфігурацію ризику в іншій точці часу. Проте зміна бала має інтерпретуватися лише в межах правил конкретного інструменту: не кожна різниця є статистично або практично значущою, і не всі домени мають однакову змінюваність.


Справедливість, упередження і переносимість інструменту


Прогностична модель може відтворювати властивості даних, на яких її створено. Якщо офіційно зареєстровані правопорушення, арешти, санкції або доступ до послуг розподілені нерівномірно, ці відмінності можуть потрапляти в модель через вихідні змінні. Тому питання справедливості стосується не лише того, чи містить інструмент захищену ознаку прямо, а й того, як сформовано результат, які змінні є її проксі, для яких груп перевірено калібрування і які рішення приймаються на основі оцінки.


Систематичний огляд Lawson, Narkewicz і Vincent вивчив 21 роботу про расові та етнічні відмінності у реальних юридичних рішеннях після впровадження 13 інструментів. Сукупні дані не дали сильних доказів, що інструменти систематично збільшують диспропорції; частина досліджень навіть повідомляла їх зменшення. Водночас автори підкреслили низьку якість і обмеженість доказової бази. Висновок полягає не в тому, що проблема упередження «вирішена», а в необхідності перевіряти конкретний інструмент, групу, рішення і локальний контекст.


В Україні особливо важлива локальна валідація. Дані, отримані в США, Канаді, Великій Британії чи іншій правовій системі, не доводять автоматичну придатність тих самих порогів для української пробації. Відрізняються законодавство, облік подій, структура популяцій, соціальні умови, доступ до послуг, воєнний контекст і базові частоти. Перенесення інструменту без локальної перевірки може створити видимість точності там, де немає достатніх емпіричних підстав.


Що може спотворити оцінку


Перша група помилок — дані. Неповна історія, помилкові записи, різні стандарти документування, недоступна інформація про житло чи зайнятість, формальні відповіді в інтерв’ю або зміна обставин між збором даних і рішенням змінюють результат. Автоматизований алгоритм не виправляє погані дані: він лише послідовно опрацьовує те, що в нього внесено.


Друга група — невідповідність інструменту задачі. Загальний ризик повторного правопорушення не відповідає на питання про ризик сексуального насильства, домашнього насильства або конкретної серйозної шкоди. Оцінка для дорослих не повинна механічно застосовуватися до підлітків. Інструмент, створений для досудового етапу, може мати інші цілі, ніж інструмент для тривалого нагляду чи підготовки до звільнення.


Третя група — людська реалізація. Навіть валідний інструмент може бути неправильно заповнений, трактований або проігнорований. Систематичний огляд Viljoen, Cochrane і Jonnson показав, що фахівці не завжди дотримуються рекомендацій інструментів або пов’язують оцінені потреби з планом управління ризиком. Навчання, супервізія, контроль якості та ясні процедури є частиною інструменту в реальному світі, а не другорядним адміністративним доповненням.


Що оцінювання не встановлює


Результат тесту або бал інструменту не є фактом повторного правопорушення. Фактор ризику не є доказом вини. Категорія ризику не є юридичним рішенням суду. Високий ризик не є діагнозом «небезпечності». Психологічна характеристика не визначає осудність. Наявність психічного розладу не доводить кримінальну причинність. Оцінювання ризику повторного правопорушення не дорівнює оцінюванню ризику насильства, а оцінювання загроз має окрему логіку, пов’язану із загрозливою поведінкою, контекстом, цілями та сценаріями ескалації.


Ці межі мають не лише термінологічне значення. Коли ймовірнісний прогноз перетворюють на твердження «ця людина небезпечна» або «ця людина знову вчинить злочин», втрачається інформація про невизначеність, базову частоту й хибні класифікації. У forensic-контексті саме такі переходи від статистичного результату до категоричного персонального висновку створюють найсерйозніші помилки.


Як читати професійний висновок про ризик


Насамперед перевіряють, який саме результат оцінено і на який строк. Формулювання «ризик повторного правопорушення» без визначення критерію може бути недостатнім. Далі потрібно з’ясувати, який інструмент використано, для якої популяції його створено, чи існує локальна валідація, коли зібрано дані та чи був фахівець належно підготовлений до застосування методики.


Другий рівень — склад ризику. Які фактори статичні, які динамічні, які сильні сторони і потреби виявлено? Чи зрозуміло, які змінювані фактори фактично пов’язані з планом втручань? Чи не підмінено соціальну проблему психологічним ярликом? Наприклад, нестабільне житло може бути важливим предиктором і потребою, але його корекція вимагає соціального ресурсу, а не просто «мотиваційної роботи».


Третій рівень — статистична інтерпретація. Чи є дані про калібрування, абсолютні частоти, позитивну прогностичну цінність і хибні класифікації, а не лише AUC або загальна категорія? Чи відповідає базова частота сучасній популяції? Чи пояснено, що категорія не є детермінованим прогнозом? Для рішень із суттєвими правовими наслідками така прозорість особливо важлива.


Четвертий рівень — процес. Чи могла людина повідомити релевантну інформацію, уточнити фактичні помилки, описати сильні сторони й поточні зміни? Чи зафіксовано джерела даних? Чи передбачено дату або умови повторного оцінювання? Чи відділено результат інструменту від остаточного професійного або юридичного рішення?


Як співвідносяться оцінювання і ресоціалізація


Оцінювання має найбільшу практичну цінність тоді, коли допомагає перейти від загального рівня ризику до адресної роботи. Якщо ключовою динамічною потребою є проблемне вживання речовин, потрібен доступ до відповідної допомоги; якщо житло — житлова підтримка; якщо зайнятість — реалістична підтримка працевлаштування; якщо антисоціальне оточення — робота із соціальним середовищем і навичками. Сам бал не змінює жодного з цих факторів.


Ресоціалізація також не зводиться до «виправлення» індивідуальних характеристик. Повернення до стабільного життя залежить від доступу до житла, праці, освіти, медицини, документів, соціальних зв’язків і підтримки. Якісне оцінювання ризику має робити ці потреби видимими й допомагати пріоритезувати ресурси, а не перетворювати складні соціальні умови на постійні персональні ярлики.


Найважливіші межі доказової бази


По-перше, прогностична точність різних інструментів істотно варіює. Систематичний огляд Fazel та співавторів показує не один універсальний «рівень точності», а широкий діапазон результатів і методологічні проблеми валідацій. Докази потрібно читати по конкретному інструменту, конкретному результату та незалежних зовнішніх вибірках.


По-друге, базові частоти змінюються між країнами і з часом. Метааналіз Weber та співавторів прямо демонструє, що прогностична цінність залежить від поширеності події. Старий поріг або норма може втратити первісне значення навіть тоді, коли формула інструменту лишилась тією самою.


По-третє, ефект інструменту на реальні результати залежить від впровадження. Систематичний огляд Viljoen, Cochrane і Jonnson не знайшов достатніх підстав стверджувати, що сам факт використання ризикового інструменту автоматично знижує насильство або повторне правопорушення. Оцінка є початком управління ризиком, а не самим втручанням.


Коротка практична формула


Оцінювання ризику повторного правопорушення працює найкраще як система з п’яти пов’язаних елементів: валідний для конкретної задачі інструмент; якісні й актуальні дані; професійно підготовлене застосування; інтерпретація з урахуванням базових частот, калібрування й невизначеності; реальний план втручань і повторного оцінювання. Випадіння будь-якого елемента послаблює весь процес.


Канонічний висновок цієї сторінки: оцінювання ризику повторного правопорушення — це структурована ймовірнісна оцінка, яка допомагає організувати нагляд, потреби та втручання. Вона не є прямим передбаченням окремої майбутньої події, не встановлює факту злочину, вини, небезпечності або психіатричного діагнозу. Її якість визначається валідністю інструменту для конкретного результату, локальними даними, базовою частотою, правильністю застосування, прозорою інтерпретацією та зв’язком із практичною роботою.


Поширені запитання


Чи можна точно передбачити, хто вчинить повторне правопорушення?


Ні. Структуровані інструменти можуть покращувати ранжування ризику порівняно з неструктурованим судженням, але вони працюють із ймовірностями і допускають хибнопозитивні та хибнонегативні результати. Індивідуальна майбутня подія не стає визначеною через високий або низький бал.


Що означає «високий ризик»?


Це категорія в межах конкретної методики, яка має сенс лише разом із критерієм події, строком, популяцією, порогом і даними про базову частоту. «Високий» не означає «подія станеться» і не є самостійним юридичним визначенням небезпечності.


Чи може один психологічний тест визначити ризик рецидиву?


Оцінювання ризику не повинно зводитися до одного загального психологічного тесту. Професійна процедура використовує спеціально призначені ризикові домени, документальні дані, інтерв’ю та інші джерела відповідно до методики. Результат окремого тесту не є діагнозом, доказом правопорушення або юридичним висновком.


Чим ризик повторного правопорушення відрізняється від ризику насильства?


Ризик повторного правопорушення може охоплювати широкий клас нових кримінальних правопорушень, тоді як ризик насильства стосується насильницького результату. Для цих задач існують різні інструменти, базові частоти й критерії. Загальний ризиковий бал не можна автоматично тлумачити як ризик серйозної насильницької шкоди.


Хто проводить таке оцінювання в Україні?


У системі пробації оцінювання проводять уповноважені працівники в межах процедур, визначених законом, відомчими порядками і методичними рекомендаціями. Закон «Про пробацію» та Порядок складення досудової доповіді задають основну правову рамку. Для установ виконання покарань і ювенальної пробації діють свої процедури та форми.


Чи можна знизити оцінений ризик?


Статичні фактори минулого не змінюються, але частина динамічних факторів і умов може змінюватися. Метою практичної роботи є не «покращити бал» сам по собі, а зменшити реальні криміногенні потреби, посилити захисні ресурси, стабілізувати життєві умови й регулярно перевіряти актуальність оцінки.


Пов’язані статті



Джерела











Пробація України. (2026). Ювенальна пробація.






 
 
bottom of page