top of page

Психологічна енкциклопедія

Оцінювання достовірності свідчень: що психологія може і чого не може встановити

14 годин тому
Читати 14 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 · Редакційна політика


Оцінювання достовірності свідчень — це аналіз того, наскільки конкретне повідомлення може бути надійним джерелом відомостей про подію з урахуванням умов сприймання, роботи пам’яті, способу отримання показань, можливого навіювання, особливостей людини та якості методів оцінювання. У судовому контексті це поняття охоплює кілька різних рівнів, які потрібно розділяти: фактичну точність окремої деталі, щирість людини, психологічні умови формування її повідомлення та юридичну оцінку достовірності доказу.


Ключова межа проста: психологія може досліджувати чинники, що підвищують або знижують надійність свідчення, але не має універсального тесту, який безпосередньо встановлює «правду» або «брехню». В українському кримінальному процесі остаточне оцінювання доказів належить уповноваженим учасникам процесу і суду: стаття 94 Кримінального процесуального кодексу України вимагає оцінювати кожний доказ за належністю, допустимістю та достовірністю, а сукупність доказів — за достатністю і взаємозв’язком; жоден доказ не має наперед установленої сили.


Саме тому оцінювання достовірності свідчень не зводиться до пошуку «ознаки брехні». Воно починається з питання, як виникло повідомлення: що людина могла побачити або почути, що збереглося в пам’яті, що сталося між подією і першим опитуванням, як були сформульовані запитання, чи з’являлася післяподійна інформація, які джерела даних можна зіставити між собою і де проходить межа професійного висновку. Докладний розбір того, наскільки точно люди розпізнають брехню та що відомо про вербальні й невербальні сигнали, подано у статті «Розпізнавання брехні: що показують дослідження про вербальні та невербальні сигнали».


Що саме означає достовірність свідчень


У повсякденній мові «достовірний свідок» часто означає людину, якій вірять. Для психологічного аналізу цього недостатньо. Людина може бути цілком щирою і помилятися в деталях; може правильно пам’ятати одну частину події та помилково реконструювати іншу; може змінити формулювання без зміни змісту; може говорити неповно через стрес, сором, мовні труднощі або спосіб опитування. І навпаки, внутрішньо узгоджена, детальна й упевнена розповідь сама по собі не доводить її фактичної істинності.


Для ясності корисно розрізняти щонайменше чотири питання. Перше: чи точно повідомлена конкретна деталь. Друге: чи намагається людина передати те, що сама вважає правдою. Третє: чи були умови формування і відтворення пам’яті такими, що підтримують надійність повідомлення. Четверте: яку доказову вагу матиме це повідомлення разом з іншими матеріалами справи. Психологічні знання безпосередньо стосуються перших трьох рівнів і можуть інформувати четвертий, але юридичне рішення належить не психологічному тесту.


Цю межу відображає і стаття 96 КПК України: сторони мають право ставити свідку запитання про його можливість сприймати факти та про інші обставини, важливі для оцінки достовірності показань. Сам закон, отже, відрізняє дослідження умов сприймання від остаточної оцінки доказу.


Що психологія справді може оцінити


Умови сприймання події


Свідчення починається не з пам’яті, а зі сприймання. Видимість, відстань, тривалість спостереження, освітлення, перешкоди, швидкість події, розподіл уваги, очікування та паралельні завдання впливають на те, яка інформація взагалі могла бути закодована. Психологічний висновок тут формулюється мовою можливостей і обмежень: певні умови могли підтримувати або ускладнювати сприймання конкретної ознаки, але самі по собі не встановлюють, що саме сталося.


Пам’ять, затримка і післяподійна інформація


Пам’ять не є відеозаписом. Її відтворення залежить від того, що було закодовано, скільки часу минуло, як часто подію пригадували, які запитання ставили людині та яку інформацію вона отримала пізніше. Консенсусний звіт National Research Council про пам’ять очевидців підкреслює, що пам’ять піддається впливу як умов самої події, так і процедур, застосованих після неї.


Для детального розбору цих механізмів у ХАБі є окрема сторінка про пам’ять очевидців. Вплив хибної післяподійної інформації має власний канонічний матеріал про ефект дезінформації. У цій статті вони важливі як одна з основ оцінювання достовірності, але не як автоматичне пояснення будь-якої неточності.


Спосіб отримання показань


Якість свідчення залежить не лише від пам’яті свідка, а й від процедури. Вільне відтворення, нейтральні уточнення, навідні формулювання, повторне перепитування, повідомлення про очікувану версію та зворотний зв’язок інтерв’юера створюють різні умови для відповіді. Тому аналіз достовірності має враховувати не тільки фінальний текст свідчення, а й історію його отримання.


Навідне запитання може спрямувати відповідь або внести деталь, якої людина раніше не називала. Психологічний механізм і процесуальні правила цієї проблеми розібрано окремо в матеріалі «Навідні запитання: як формулювання змінює відповіді та спогади свідка». Для оцінювання конкретного повідомлення важливо знати, коли саме з’явилася ключова деталь: у першому вільному описі, після нейтрального уточнення чи лише після підказки.


Індивідуальні психологічні та функціональні чинники


Вік, мовний розвиток, інтелектуальні та когнітивні особливості, стан уваги, втома, сенсорні обмеження, вплив психоактивних речовин, гострий стрес та інші обставини можуть бути релевантними, якщо вони пов’язані з конкретним психолого-правовим питанням. Їх оцінюють не як ярлик «надійний/ненадійний свідок», а як фактори, здатні вплинути на сприймання, запам’ятовування, розуміння запитань або спосіб відповіді.


Чинна українська Інструкція про призначення та проведення судових експертиз і експертних досліджень передбачає психологічну експертизу та, серед орієнтовних питань, дослідження індивідуально-психологічних особливостей, які могли істотно вплинути на поведінку або показання. Таке дослідження стосується психологічних умов і особливостей, а не замінює оцінку доказів судом.


Валідність самої процедури оцінювання


Психолог має оцінювати не тільки свідка, а й власний метод. Професійні Specialty Guidelines for Forensic Psychology рекомендують використовувати методи, які відповідають поставленому питанню, перевіряти альтернативні гіпотези, по можливості спиратися на кілька джерел інформації, враховувати валідність і надійність процедур та явно описувати обмеження висновку. Один результат тесту або одна поведінкова ознака не створюють достатньої основи для категоричного висновку про правдивість.


Щирість не гарантує точності


Щирість описує намір людини повідомляти те, що вона вважає правдою. Точність описує відповідність повідомлення події. Це різні властивості. Свідок може щиро згадувати неправильний колір автомобіля, плутати послідовність епізодів або приписувати джерелу деталь, почуту вже після події. У такому випадку психологічна помилка пам’яті існує без наміру ввести когось в оману.


Це розрізнення має практичне значення. Якщо суперечність одразу трактувати як брехню, можна пропустити механізми нормального забування, реконструкції, плутанини джерел чи навіювання. Якщо ж будь-яку суперечність пояснювати пам’яттю, можна недооцінити реальну можливість навмисного викривлення. Якісне оцінювання не обирає одну з цих версій наперед, а перевіряє конкуруючі пояснення.


Помилка пам’яті не дорівнює брехні


Брехня передбачає намір створити в іншої людини хибне уявлення. Помилка пам’яті може виникнути без такого наміру. Під час пригадування людина відновлює минулу подію з доступних слідів пам’яті, знань, очікувань і пізнішої інформації. Через це впевнене суб’єктивне відчуття «я пам’ятаю» не є прямим виміром історичної точності кожної деталі.


В оцінюванні свідчень тому важливі часові й інформаційні ланцюги. Коли було перше повідомлення? Чи спілкувалися свідки між собою? Чи бачив свідок відео, фотографії або повідомлення в медіа? Чи читав протокол попереднього допиту? Чи повторювалася та сама версія в запитаннях? Такі дані допомагають оцінити ризик контамінації пам’яті, але не дозволяють автоматично сказати, яка конкретна деталь є правильною.


Узгодженість і суперечності: важливі, але не є детектором правди


Внутрішня узгодженість розповіді та стабільність між повторними опитуваннями мають інформаційну цінність, однак їх не можна перетворювати на двійкове правило. Повторне відтворення природно створює як стабільні, так і нові або втрачені деталі. Дослідження повторних інтерв’ю показують, що пізніше пригадані деталі можуть залишатися досить точними, а практики нерідко недооцінюють їхню точність (Krix et al., 2015).


Інші експериментальні дані вказують, що інформація, яка змінюється між спробами пригадування, у середньому може бути менш точною за стабільно відтворювану; водночас сам факт того, що деталь з’явилася пізніше, не робить її автоматично хибною (Stanley & Benjamin, 2016). Разом ці результати підтримують контекстний висновок: суперечність є сигналом для аналізу джерела, часу, типу деталі та умов опитування, а не самодостатнім доказом брехні.


Так само і надмірна послідовність не гарантує правдивості. Людина може повторювати вивчену версію дуже стабільно. Отже, психологічно змістовним є не число збігів або розбіжностей саме по собі, а те, як вони виникли, яких компонентів події стосуються і чи узгоджуються з незалежними джерелами.


Впевненість свідка: не нульова інформація і не печатка істини


Інтуїтивно висока впевненість здається ознакою точності, але її значення залежить від процедури й моменту вимірювання. Для впізнання особи дослідження показують, що початкова впевненість може бути інформативною, якщо впізнання проведене за належною процедурою, без підказок і забруднення пам’яті; цей зв’язок істотно складніший для пізнішої впевненості після повторних обговорень і зворотного зв’язку (Wixted & Wells, 2017).


Цей висновок не можна механічно переносити на всі види свідчень. Впевненість у впізнанні з правильно організованої процедури, упевненість у периферійній деталі багатосерійної події та загальна переконаність людини у своїй версії — різні психологічні об’єкти. Тому запитання «наскільки свідок упевнений?» набуває сенсу лише разом із запитаннями «у чому саме?», «коли цю впевненість зафіксували?» і «що відбувалося до цього?».


Поведінка, мова тіла і невербальні сигнали


Люди схильні шукати брехню в погляді, жестах, позі, напруженні голосу або видимій тривозі. Наукова база не підтримує використання таких ознак як надійного індивідуального детектора. У великому метааналізі 206 масивів досліджень із 24 483 оцінювачами середня точність суджень про правду і брехню становила близько 54%, тобто лише трохи вище випадкового рівня (Bond & DePaulo, 2006).


Метааналіз 158 поведінкових ознак показав, що більшість відмінностей між правдивими й оманливими повідомленнями є невеликими, нестабільними або залежать від ситуації (DePaulo et al., 2003). Подальший лінзовий метааналіз дійшов важливого висновку: основна проблема полягає не тільки в тому, що спостерігачі «дивляться не туди», а й у тому, що доступні поведінкові сигнали обману загалом слабкі (Hartwig & Bond, 2011).


Тривога, уникнення погляду, скутість або фізіологічне збудження можуть виникати через страх, сором, травматичний досвід, недовіру до ситуації, культурні норми, нейровідмінності, біль або сам факт допиту. Тому навіть виразна реакція не є специфічною ознакою брехні. Те саме стосується популярних тверджень про мікровирази: вони можуть бути об’єктом дослідження емоційної експресії, але не створюють надійного «детектора брехні» для конкретної людини.


Змістові методи: SVA, CBCA і межі групових закономірностей


Окремий напрям судово-психологічних досліджень аналізує зміст повідомлення. Criteria-Based Content Analysis (CBCA) оцінює низку змістових характеристик розповіді, а Statement Validity Assessment (SVA) є ширшою процедурною рамкою, в якій аналіз змісту поєднується з якістю інтерв’ю, історією справи, альтернативними поясненнями та перевіркою валідності.


Метааналіз лабораторних і частини польових досліджень показав групові відмінності між повідомленнями, заснованими на пережитому досвіді, та сфабрикованими повідомленнями, але з дуже великою неоднорідністю результатів (Oberlader et al., 2016). Розширений аналіз із методами корекції можливого дослідницького упередження підтвердив, що CBCA та Reality Monitoring можуть мати дискримінативну цінність на груповому рівні, водночас точна величина ефектів залишається невизначеною через гетерогенність; для SCAN переконливої валідності не отримано (Oberlader et al., 2021).


У 2025 році метааналіз польових досліджень CBCA з жорсткішими критеріями встановлення фактичної основи також виявив корисні групові відмінності, але підкреслив залежність результатів від якості незалежно встановленої фактичної основи, базової частоти правдивих повідомлень і конкретного контексту; перенесення методу на інші типи подій потребує окремої перевірки (Sporer et al., 2025). Це важлива межа: статистична різниця між групами не перетворює перелік критеріїв на безпомилковий класифікатор конкретного свідчення.


Тому змістові методи мають сенс лише всередині професійно обґрунтованої процедури. Кількість «правдивих» ознак, детальність, емоційність або спонтанні виправлення не можуть самі по собі встановити факт події. Оцінювання достовірності за змістом і юридичне встановлення достовірності доказу залишаються різними операціями. Докладно про структуру SVA, 19 критеріїв CBCA, метааналітичні дані та межі індивідуального висновку див. у статті «Оцінювання правдивості за змістом свідчень: методи SVA і CBCA та межі доказовості».


Поліграф: фізіологічне збудження не дорівнює брехні


Поліграф реєструє фізіологічні реакції, пов’язані з роботою автономної нервової системи, під час пред’явлення запитань або стимулів. Він не вимірює «брехню» як окрему біологічну величину. Консенсусний звіт National Research Council зазначає, що поліграфічні підходи спираються на зв’язок психологічних станів із фізіологічними реакціями, але ці реакції мають багато причин; точність залежить від протоколу, контексту та інших умов (National Research Council, 2003). Точність, протоколи та межі такого психофізіологічного підходу окремо розібрано у статті «Поліграф: що вимірює «детектор брехні», точність і обмеження».


Українська нормативна база також не описує поліграф як прямий детектор істини. Інструкція Міністерства юстиції України передбачає можливість застосування комп’ютерного поліграфа в межах психологічної експертизи для отримання орієнтувальної інформації та вимагає добровільної письмової згоди особи. Орієнтувальна й імовірнісна інформація має інший статус, ніж категоричне встановлення факту.


Отже, висновок «є фізіологічна реакція» не тотожний висновку «людина бреше». Збудження може бути пов’язане з тривогою, значущістю теми, страхом наслідків, соромом, спогадами, незрозумілим формулюванням або іншими причинами. У високоставковому судовому контексті саме ця неспецифічність забороняє перетворювати реакцію на однозначну юридичну відповідь.


Діти та вразливі свідки: якість інтерв’ю стає особливо важливою


Оцінювання дитячих свідчень потребує врахування розвитку мовлення, пам’яті, розуміння часових і причинних зв’язків, соціальної залежності від дорослих та чутливості до формулювання запитань. Ці фактори не означають, що дитяче повідомлення «за визначенням ненадійне». Вони означають, що процедура інтерв’ю має бути пристосована до розвитку дитини і максимально захищати її власний наратив від навіювання.


Метааналітичний огляд NICHD Investigative Interview Protocol показав, що структурований підхід збільшує частку відкритих запрошень і покращує якість форензичних інтерв’ю з дітьми (Benia et al., 2015). Раніший великий огляд досліджень цього протоколу також показав, що відкриті запрошення й мінімізація сугестивних формулювань підвищують інформативність дитячих повідомлень (Lamb et al., 2007).


Для потерпілих від насильства, людей із травматичним досвідом, психічними розладами, інтелектуальними або комунікативними особливостями діє те саме фундаментальне правило: симптом, емоційна реакція, діагноз або нетиповий стиль поведінки не встановлюють правдивість і не спростовують її. Психолог оцінює, як конкретні функціональні чинники могли впливати на сприймання, пам’ять, розуміння й повідомлення, а не визначає «тип правдивої жертви».


Судово-психологічне оцінювання і юридична оцінка доказу


У правовому контексті особливо важливо не змішувати професійні рівні. Судово-психологічне оцінювання є системним процесом збирання, перевірки та інтеграції психологічних даних для відповіді на конкретне психолого-правове питання. Судово-психологічна експертиза в Україні є процесуально визначеною формою застосування спеціальних знань із власними вимогами до підстав, об’єктів, методів і висновку.


Жодна з цих форм не перетворює психолога на орган, який встановлює винуватість, юридичну достовірність усього доказу або фактичну істину справи. Експерт може аналізувати психологічні передумови, здатність сприймати й відтворювати інформацію, вплив навіювання, особливості інтерв’ю, валідність процедури та інші питання в межах компетенції. Суд зіставляє цей висновок з усією доказовою сукупністю.


Так само слід розрізняти психологічні та психіатричні питання. Наявність психічного розладу, клінічного діагнозу або психіатричної симптоматики не є психологічним еквівалентом «недостовірного свідка». Межі двох дисциплін детально викладено у статті «Судова психологія і судова психіатрія: у чому різниця».


Як виглядає доказове оцінювання достовірності свідчень


1. Спочатку формулюють конкретне питання


Запит «чи говорить людина правду?» занадто широкий для науково контрольованої відповіді. Коректніші питання стосуються конкретних функцій і умов: чи могла людина за описаних умов сприйняти певний об’єкт; які фактори могли вплинути на запам’ятовування; чи містило інтерв’ю навідні елементи; коли виникла ключова деталь; чи відповідає використаний метод його валідованому призначенню.


2. Відновлюють хронологію формування повідомлення


Оцінювачеві потрібна не тільки остання версія розповіді, а послідовність: подія → перше повідомлення → контакти з іншими людьми → медіа або документи → повторні інтерв’ю → впізнання → судове свідчення. Саме хронологія дозволяє відокремити первинно повідомлені деталі від тих, що з’явилися після потенційного зовнішнього впливу.


3. Перевіряють конкуруючі пояснення


Одна й та сама ознака може мати кілька причин. Пауза може відображати пошук у пам’яті, тривогу, мовну складність або стратегічне обдумування. Зміна деталі може походити від нормального пригадування, контамінації або навмисного викривлення. Висока деталізація може виникати з пережитого досвіду, але також із підготовленої версії. Тому форензичний аналіз має систематично зіставляти альтернативні гіпотези.


4. Визначають валідність кожного джерела даних


Інтерв’ю, тести, відеозаписи, протоколи, показання інших осіб і матеріали справи мають різну доказову та психологічну цінність. Професійні рекомендації APA вимагають не покладатися на єдине джерело, коли можлива перевірка, і відкрито описувати обмеження непідтверджених даних (American Psychological Association, 2013). Для високоставкового висновку це принципово: кількість джерел не замінює їхньої якості, а повторення тієї самої неперевіреної версії в кількох документах не робить її незалежно підтвердженою.


5. Відокремлюють психологічний висновок від фактичного встановлення події


Психологічний висновок може звучати так: «умови інтерв’ю містили чинники, здатні підвищити ризик навіювання»; «описані сенсорні умови ускладнювали розпізнавання деталі»; «метод має валідність на груповому рівні, але не забезпечує безпомилкової класифікації індивідуального повідомлення». Формула «психологічно встановлено, що свідок говорить правду» переходить від спеціального психологічного знання до юридичного встановлення факту.


6. Невизначеність роблять частиною висновку


У форензичній роботі невизначеність не є недоліком, який потрібно приховати. Вона описує межі даних. Якщо немає запису першого інтерв’ю, невідомо, коли з’явилася деталь. Якщо тест не валідований для конкретної популяції або правового завдання, це обмежує інтерпретацію. Якщо зовнішня інформація могла контамінувати пам’ять, неможливо ретроспективно виміряти її точний внесок у кожну деталь.


Що психологія не може встановити одним тестом, ознакою або інтерв’ю


Психологічний метод не може самостійно встановити факт вчинення злочину, винуватість особи, юридичну достовірність доказу, наявність умислу або правдивість конкретної розповіді з абсолютною певністю. Такі висновки потребують правового процесу й зіставлення всіх релевантних доказів.


Окремий тест не перетворює відповідь на факт. Профіль особистості не визначає, чи сталася конкретна подія. Показник тривоги не є показником брехні. Наявність травми не доводить конкретне насильство. Відсутність очікуваної емоційної реакції не спростовує подію. Суперечність не дорівнює обману. Детальність не дорівнює істині. Фізіологічне збудження не дорівнює брехні.


Як читати висновок психолога про свідчення


Сильний висновок починається з чіткого предмета: яке психолого-правове питання поставлено і чому воно належить до компетенції психології. Далі мають бути названі джерела даних, методи, умови їх застосування, наукові підстави інтерпретації та альтернативні пояснення. Читач повинен бачити шлях від спостереження до висновку.


Важливо розрізняти спостереження, висновок і юридичну оцінку. «Під час інтерв’ю людина зробила паузу перед відповіддю» — спостереження. «Пауза могла бути пов’язана з підвищеним когнітивним навантаженням» — психологічна інтерпретація, яка потребує контексту. «Пауза доводить брехню» — надмірний висновок, для якого така ознака не має достатньої специфічності.


Так само «після навідного запитання з’явилася нова деталь» є важливим фактом процедури; «навідна форма могла вплинути на відповідь або подальший спогад» — обґрунтований психологічний висновок; «нова деталь точно є хибною» — твердження, яке потребувало б незалежної фактичної перевірки.


Українська процесуальна рамка: хто врешті оцінює достовірність


КПК України прямо розміщує оцінювання достовірності всередині доказового процесу. За статтею 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд оцінюють кожний доказ у контексті всебічного, повного й неупередженого дослідження обставин. За статтею 96 сторони можуть досліджувати здатність свідка сприймати факти та інші обставини, важливі для оцінки його показань.


Ця конструкція добре узгоджується з психологічною наукою. Психологічні дані можуть пояснити, чому певний спосіб опитування підвищує ризик помилки, чому видимість обмежувала сприймання, чому повторне повідомлення не є копією першого або чому конкретний метод має обмежену специфічність. Але наукове пояснення одного компонента не замінює юридичної оцінки всієї доказової картини.


Практичний висновок


Оцінювання достовірності свідчень є дослідженням процесу формування повідомлення, а не пошуком магічної ознаки правди. Найсильніший підхід поєднує аналіз умов сприймання, пам’яті, часової послідовності, способу інтерв’ю, можливих джерел навіювання, валідності методів і незалежних даних. Кожен висновок має бути співмірним із якістю доказової бази.


Канонічна межа F05 формулюється так: оцінювання достовірності свідчень не дорівнює юридичному встановленню достовірності доказу. Психологія встановлює закономірності, фактори, обмеження і ступінь підтримки конкретних інтерпретацій. Правосуддя встановлює факти та надає доказам юридичну вагу.


Поширені запитання


Чи може психолог сказати, що свідок бреше?


Психолог може аналізувати умови сприймання і пам’яті, процедуру інтерв’ю, поведінкові та змістові дані, валідність застосованих методів і альтернативні пояснення. Науково обґрунтованого універсального способу встановити брехню конкретної людини за одним тестом, жестом, мікровиразом або фізіологічною реакцією немає. Юридична оцінка достовірності доказу здійснюється в межах процесу.


Чи означають суперечності в показаннях, що людина бреше?


Ні. Суперечності можуть виникати через нормальну мінливість пригадування, забування, різний рівень деталізації, новий контекст запитання, навіювання або навмисне викривлення. Їх слід досліджувати, але сам факт розбіжності не визначає її причину.


Чи є дуже детальна розповідь правдивішою?


Детальність має статистичний зв’язок із деякими змістовими методами оцінювання, однак не є самостійним доказом істини. Детальна версія може бути пережитою, реконструйованою, підготовленою або частково запозиченою з зовнішніх джерел. Значення має спосіб отримання розповіді, тип деталей, альтернативні пояснення та незалежна перевірка.


Чи може впевнена людина помилятися?


Так. Впевненість і точність не тотожні. Для деяких завдань, зокрема первинного впізнання за належною процедурою, початкова висока впевненість може бути інформативною. Після повторних обговорень, зворотного зв’язку або контамінації пам’яті її значення змінюється. Впевненість потрібно інтерпретувати разом із процедурою та моментом її фіксації.


Чи доводить поліграф, що свідчення правдиве або неправдиве?


Ні. Поліграф реєструє психофізіологічні реакції на стимули, а не брехню як таку. Наукові та українські нормативні джерела описують суттєві обмеження інтерпретації; в українській експертній рамці дані поліграфа мають орієнтувальний, а не магічно безпомилковий характер.


Чи можна науково оцінювати дитячі свідчення?


Так, але оцінювання має враховувати розвиток дитини та особливо якість інтерв’ю. Найкраще досліджені підходи підтримують відкриті запрошення, поступове уточнення й мінімізацію навідних запитань. Вік дитини сам по собі не є показником правдивості або неправдивості повідомлення.


Пов’язані статті



Джерела


American Psychological Association. (2013). Specialty guidelines for forensic psychology. American Psychologist, 68(1), 7–19. https://doi.org/10.1037/a0029889


Benia, L. R., Hauck-Filho, N., Dillenburg, M., & Stein, L. M. (2015). The NICHD Investigative Interview Protocol: A meta-analytic review. Journal of Child Sexual Abuse, 24(3), 259–279. https://doi.org/10.1080/10538712.2015.1006749


Bond, C. F., Jr., & DePaulo, B. M. (2006). Accuracy of deception judgments. Personality and Social Psychology Review, 10(3), 214–234. https://doi.org/10.1207/s15327957pspr1003_2


DePaulo, B. M., Lindsay, J. J., Malone, B. E., Muhlenbruck, L., Charlton, K., & Cooper, H. (2003). Cues to deception. Psychological Bulletin, 129(1), 74–118. https://doi.org/10.1037/0033-2909.129.1.74


Hartwig, M., & Bond, C. F. (2011). Why do lie-catchers fail? A lens model meta-analysis of human lie judgments. Psychological Bulletin, 137(4), 643–659. https://doi.org/10.1037/a0023589


Krix, A. C., Sauerland, M., Lorei, C., & Rispens, I. (2015). Consistency across repeated eyewitness interviews: Contrasting police detectives’ beliefs with actual eyewitness performance. PLOS ONE, 10(2), e0118641. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0118641


Lamb, M. E., Orbach, Y., Hershkowitz, I., Esplin, P. W., & Horowitz, D. (2007). A structured forensic interview protocol improves the quality and informativeness of investigative interviews with children: A review of research using the NICHD Investigative Interview Protocol. Child Abuse & Neglect, 31(11–12), 1201–1231. https://doi.org/10.1016/j.chiabu.2007.03.021


National Research Council. (2003). The Polygraph and Lie Detection. The National Academies Press. https://doi.org/10.17226/10420


National Research Council. (2014). Identifying the Culprit: Assessing Eyewitness Identification. The National Academies Press. https://doi.org/10.17226/18891


Oberlader, V. A., Naefgen, C., Koppehele-Gossel, J., Quinten, L., Banse, R., & Schmidt, A. F. (2016). Validity of content-based techniques to distinguish true and fabricated statements: A meta-analysis. Law and Human Behavior, 40(4), 440–457. https://doi.org/10.1037/lhb0000193


Oberlader, V. A., Quinten, L., & Banse, R. (2021). Validity of content-based techniques for credibility assessment—How telling is an extended meta-analysis taking research bias into account? Applied Cognitive Psychology, 35(2), 393–410. https://doi.org/10.1002/acp.3776


Sporer, S. L., Hauch, V., Masip, J., & Martschuk, N. (2025). A meta-analysis of field studies on Criteria-Based Content Analysis. European Psychologist, 30(4), 256–269. https://doi.org/10.1027/1016-9040/a000561


Stanley, S. E., & Benjamin, A. S. (2016). That’s not what you said the first time: A theoretical account of the relationship between consistency and accuracy of recall. Cognitive Research: Principles and Implications, 1, 14. https://doi.org/10.1186/s41235-016-0012-9


Wixted, J. T., & Wells, G. L. (2017). The relationship between eyewitness confidence and identification accuracy: A new synthesis. Psychological Science in the Public Interest, 18(1), 10–65. https://doi.org/10.1177/1529100616686966


Верховна Рада України. (2012). Кримінальний процесуальний кодекс України № 4651-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text


Міністерство юстиції України. (1998, чинна редакція). Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, наказ № 53/5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98#Text

 
 
bottom of page