top of page

Психологічна енкциклопедія

Психологія мас у Фройда: натовп, лідер, ідентифікація та аналіз Я

16 лип. 2023 р.
Читати 10 хв

Оновлено: 6 днів тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 16 липня 2023 · Редакційна політика


Що Зиґмунд Фройд писав про масову поведінку? У праці «Масова психологія і аналіз Я» — Massenpsychologie und Ich-Analyse — 1921 року він намагався пояснити, чому людина в групі може поводитися інакше, ніж наодинці, як виникає зв’язок із лідером і що об’єднує учасників маси між собою. Його відповідь була психоаналітичною: Фройд пов’язував масову поведінку з лібідозними зв’язками, ідентифікацією та перенесенням Я-ідеалу на спільний об’єкт або лідера.


Це історично важлива, але не сучасна доказова теорія натовпу. Щоб зрозуміти її місце в системі автора, корисно відрізняти цю працю від загальної теорії Зиґмунда Фройда та від сучасної соціальної психології. Сьогодні поведінку натовпів і великих груп досліджують переважно через соціальну ідентичність, групові норми, міжгруповий контекст, колективну ефективність, емоції та взаємну підтримку, а не через фройдівську модель лібідозної енергії.


Коротко: що Фройд вважав основою масової поведінки


У найкоротшому викладі Фройд не задовольнився поясненням, що люди в натовпі просто «заражаються» емоціями або піддаються навіюванню. Він запитував, чому навіювання взагалі діє і що психологічно утримує людей разом. Відповідь він шукав усередині власної теорії потягів і стосунків з об’єктами.


  • Людина, за Фройдом, ніколи не є цілком ізольованою психологічною одиницею: інші люди постають для неї як об’єкти любові, зразки, помічники, суперники й противники.

  • У масі, за його моделлю, посилюються емоційні зв’язки та зменшується частина індивідуальних стримувань.

  • Учасники можуть ідентифікуватися один з одним через спільний зв’язок із лідером або спільним ідеалом.

  • Лідер у певних типах маси займає місце Я-ідеалу — внутрішнього зразка, з яким людина себе порівнює.

  • Фройд описував церкву й армію як приклади тривалих, організованих «штучних мас», а не обмежував аналіз випадковим вуличним натовпом.


Ця схема була спробою перетворити тодішню психологію натовпу на частину психоаналітичної теорії. Саме тому книга важлива не лише для історії соціальної психології, а й для розуміння того, як Фройд у 1920-х роках перебудовував уявлення про Я, ідентифікацію та внутрішні ідеали.


Що це за праця: Massenpsychologie und Ich-Analyse


«Масова психологія і аналіз Я» — Massenpsychologie und Ich-Analyse — окрема монографія Зиґмунда Фройда. Freud Edition фіксує її як FE 1921-001: перше видання вийшло 1921 року німецькою мовою у видавництві Internationaler Psychoanalytischer Verlag у Лейпцигу та Відні; обсяг першого видання — iv, 1–120 сторінок. Перший англійський переклад Джеймса Стрейчі Group Psychology and the Analysis of the Ego з’явився 1922 року.


Структура книги добре показує логіку Фройда. Після вступу він розбирає опис «душі маси» у Ґюстава Ле Бона, інші теорії колективного психічного життя, навіювання й лібідо, церкву та армію, ідентифікацію, закоханість і гіпноз, «стадний потяг», первісну орду, а наприкінці повертається до будови Я. Тобто це не популярний нарис про натовп, а міст між психоаналізом окремої людини та питаннями групового життя.


Чому для Фройда індивідуальна психологія вже є соціальною


Фройд починає книгу з принципової тези: протиставлення індивідуальної та соціальної психології не таке різке, як здається. Навіть коли психологія вивчає одну людину, ця людина живе у стосунках — із батьками, братами й сестрами, партнером, учителем, лікарем, суперником. Інший постійно входить у психічне життя як зразок, об’єкт, помічник або противник.


Для історії ідей це важлива точка. Фройд не просто переносить клінічну схему на величезний натовп. Він намагається показати, що соціальний зв’язок уже присутній усередині його моделі особистості. Масова психологія для нього стає спеціальним випадком ширшого питання: як стосунки з іншими змінюють бажання, самооцінку, ідеали та поведінку.


Ле Бон: від «душі натовпу» до питання про механізм


Одним із головних співрозмовників Фройда був французький автор Ґюстав Ле Бон, чия «Психологія натовпу» 1895 року стала класикою ранньої масової психології. Ле Бон описував натовп як середовище, у якому індивідуальна критичність слабшає, емоції посилюються, а навіюваність і зараження зростають.


Фройд значною мірою приймає саму проблему зміни індивіда в масі й відтворює частину характеристик, типових для Ле Бона: підвищення афективності, послаблення інтелектуальної роботи, схильність до вирівнювання з іншими. Але його не влаштовує слово «навіювання» як кінцеве пояснення. Якщо ми кажемо, що маса діє через навіювання, виникає наступне запитання: що робить людину навіюваною саме в цій системі стосунків?


Тут Фройд робить власний теоретичний крок — вводить у пояснення лібідо та емоційні прив’язаності. Для нього механізм маси має бути пояснений не загадковою «колективною душею», а змінами у зв’язках між людьми та їхнім Я.


Лібідо: чому Фройд говорив про «любовні» зв’язки в масі


У фройдівській теорії лібідо — не просто сучасний синонім сексуального бажання. У «Масовій психології і аналізі Я» Фройд використовує його як теоретичну енергію потягів, пов’язаних із тим, що він широко об’єднує поняттям любові: сексуальною любов’ю, прихильністю до батьків і дітей, дружбою, відданістю, любов’ю до себе та ідеалів.


Саме цими лібідозними зв’язками він намагається пояснити стійкість маси. Ідеться не про твердження, що члени групи буквально сексуально бажають одне одного. У фройдівській системі частина потягів може змінювати мету й підтримувати тривалі несексуальні прив’язаності.


З позиції сучасної науки ця конструкція має історичний статус. Лібідо як окрема кількісна психічна енергія, що зв’язує масу, не є вимірюваним механізмом сучасної соціальної психології. Але саме ця гіпотеза дозволила Фройду перейти від опису «навіювання» до власної моделі зв’язків між учасниками групи.


Церква й армія: чому Фройд почав не з випадкового натовпу


Фройд навмисно аналізує не лише короткочасні натовпи. Окремий розділ присвячено двом високоорганізованим і тривалим утворенням — церкві та армії. Він називає їх «штучними масами», тому що їхня стабільність підтримується правилами, інституціями та зовнішнім примусом.


У його моделі важливою є подвійна прив’язаність. Людина пов’язана з центральною фігурою або ідеалом — наприклад, із Христом у церковній спільноті чи з командиром у військовій — і водночас через цей спільний зв’язок пов’язана з іншими учасниками. Фройд вважає, що уявлення про однакове ставлення лідера до членів групи підтримує відчуття рівності між ними.


Таке пояснення не можна переносити на будь-яку сучасну організацію як універсальний закон. Воно показує, як Фройд намагався описати вертикальний зв’язок із лідером і горизонтальні зв’язки між учасниками в одній психоаналітичній схемі.


Ідентифікація: головний міст між людиною та масою


Один із центральних розділів книги присвячено ідентифікації. У психоаналітичній мові Фройда це процес, за якого людина психічно уподібнюється до іншого, засвоює риси, позицію або образ значущої особи. У 1921 році він називав ідентифікацію одним із найраніших способів емоційного зв’язку з іншою людиною.


Для масової психології ця ідея потрібна Фройду тому, що члени групи мають пояснити не лише свою відданість лідерові, а й схожість та солідарність між собою. Його схема така: кілька людей мають спільний об’єкт ідеалізації, а через цю спільність ідентифікуються одне з одним.


Важливо не змішувати фройдівську ідентифікацію із сучасним поняттям соціальної ідентичності. Між ними є тематичний перегук — обидва підходи запитують, як належність до «ми» змінює поведінку, — але це різні теоретичні системи, створені в різні епохи й перевірені різними методами.


Ідентифікація — не просто наслідування


У повсякденній мові ідентифікацію легко сплутати з копіюванням поведінки: людина бачить зразок і починає діяти так само. Для Фройда процес глибший. Він стосується того, як риси або позиція іншої людини стають частиною організації власного Я. Саме тому ідентифікація може впливати не лише на зовнішню поведінку, а й на самооцінку, ідеали, суперництво та характер стосунків.


У книзі 1921 року Фройд прямо визнає, що його приклади не вичерпують сутності ідентифікації і що механізм потребує подальшого психологічного аналізу. Це важлива обмовка: навіть усередині власної теорії він не подає ідентифікацію як повністю завершене пояснення будь-якої групової поведінки.


Для сучасного читача корисно зберегти це розрізнення. Ідентифікація у класичному психоаналізі — історичне поняття про формування психічного зв’язку та уподібнення. Соціальна ідентифікація в сучасній соціальній психології — емпірично досліджуваний процес самовизначення через групове членство. Одна назва не робить ці моделі тотожними.


Закоханість, гіпноз і авторитет


Фройд намагається зрозуміти груповий зв’язок через порівняння з іншими станами сильної прив’язаності. Тому поруч з ідентифікацією він розглядає закоханість і гіпноз. Його цікавить ситуація, коли інший стає надзвичайно цінним, а критична оцінка цього об’єкта слабшає.


У закоханості Фройд описує ідеалізацію: об’єкт наділяється якостями, яких людина прагнула б для себе, і може наближатися до місця Я-ідеалу. У гіпнозі він бачить ще радикальніший асиметричний зв’язок між гіпнотизером і загіпнотизованим. Потім цю логіку переносить на певні форми відносин між масою та лідером.


Ця аналогія має історичний інтерес, але не дає права пояснювати сучасне політичне лідерство, релігійні рухи або поведінку прихильників одним універсальним «гіпнозом». Сучасні дослідження лідерства в межах соціальної ідентичності аналізують, як лідер представляє групове «ми», формує норми й отримує вплив у конкретному соціальному контексті. Це інша теоретична й емпірична традиція.


Лідер і Я-ідеал: що саме відбувається в моделі Фройда


У 1921 році Фройд ще не опублікував структурну модель «Воно — Я — Над-Я», яку системно викладе в «Я і Воно» 1923 року. Тому масову психологію не варто пояснювати так, ніби лідер просто стає «Суперего групи». Ключове поняття цієї книги — Я-ідеал, або Ichideal.


Я-ідеал у тодішній теорії Фройда — внутрішній зразок, із яким людина співвідносить себе й до якого прагне. У певному типі маси, за Фройдом, спільний лідер або об’єкт може зайняти місце цього Я-ідеалу. Тоді люди не лише орієнтуються на одну фігуру, а й отримують спільну основу для взаємної ідентифікації.


Звідси походить відома фройдівська формула первинної маси: індивіди ставлять той самий об’єкт на місце свого Я-ідеалу й через це ідентифікуються між собою. Для історії психоаналізу ця схема важлива ще й тому, що показує, як тема зовнішнього авторитету поступово переходить у дослідження внутрішніх інстанцій Я.


Чи справді Фройд вважав натовп ірраціональним


Таке формулювання лише частково передає його позицію. Фройд справді успадкував від ранньої психології натовпу уявлення, що в так званій примітивній масі можуть зростати емоційність, навіюваність і розгальмування, а індивідуальна критична робота — слабшати. У цьому його текст залишається людиною своєї епохи й значною мірою сперечається всередині проблематики, заданої Ле Боном.


Але Фройд не зводить будь-яку групу до хаотичного натовпу. Він розрізняє короткочасні й тривалі, природні й штучні, організовані й неорганізовані маси, з лідером і без нього. Наприкінці книги він прямо зауважує, що одна людина водночас належить до багатьох стійких груп — релігійних, державних, професійних та інших — і може зберігати частку самостійності й оригінальності.


Тому точніше сказати: Фройд намагався пояснити, за яких психологічних умов індивідуальне регулювання може змінюватися під впливом групових зв’язків. Його конкретне пояснення було психоаналітичним і сьогодні не є загальноприйнятою моделлю.


«Первісна орда» і межа фройдівської спекуляції


Один із найслабше підтверджених фрагментів книги — спроба пов’язати психологію мас із гіпотезою «первісної орди», яку Фройд раніше розгортав у «Тотемі і табу». Він уявляв ранню людську групу навколо всемогутнього батька-вождя й намагався вивести з цієї конструкції деякі риси авторитету та масового зв’язку.


Навіть у власному рукописі Фройд називав цю лінію гіпотезою. Сучасна антропологія та еволюційні науки не розглядають фройдівську історію первісної орди як установлену реконструкцію походження людського суспільства. У канонічному викладі її потрібно читати як частину метапсихологічної спекуляції початку XX століття, а не як історичний факт.


Що сучасна психологія знає про поведінку натовпу


За століття після Фройда психологія натовпу змінилася радикально. У сучасному огляді Annual Review of Psychology за 2026 рік Джон Друрі описує соціально-ідентифікаційний підхід як одну з центральних рамок дослідження натовпу. У фокусі — не автоматична «втрата особистості», а те, коли люди починають сприймати себе як частину спільного «ми», які норми стають значущими та як контекст змінює колективну поведінку.


Дослідження показують, що фізично перебувати серед багатьох людей і психологічно переживати спільну групову належність — не одне й те саме. В експериментальній роботі про «психологічні натовпи» спільна соціальна ідентичність була пов’язана з координованішим рухом і меншою міжособистісною дистанцією. В інших дослідженнях спільна ідентичність пов’язується з підтримкою, солідарністю та колективною стійкістю під час масових подій і надзвичайних ситуацій.


Інтегративний огляд 16 систематичних оглядів і метааналізів колективної поведінки та соціальних рухів також показує, що участь у колективних діях пов’язана не з одним універсальним механізмом, а з поєднанням колективної ідентичності, відчуття спільної ефективності, емоцій, моральних переконань, міжгрупового конфлікту та ставлення до цілей групи. Огляд прямо ставить під сумнів стереотипи про обов’язкову одностайність, масову паніку й неминуче насильство.


Що з Фройда не підтверджено сучасними даними


Історичний вплив «Масової психології і аналізу Я» не означає, що її механізми підтверджені сучасними експериментами. Немає підстав подавати лібідозну енергію як виміряний причинний ресурс, який буквально утримує натовп. Так само не підтверджено універсальне правило, за яким лідер обов’язково займає місце Я-ідеалу в кожного учасника будь-якої групи.


Сучасні моделі лідерства й натовпу більше уваги приділяють тому, чи втілює лідер групову ідентичність, як формуються норми, хто визначається як «ми» і «вони», як діють влада, легітимність, міжгрупове протистояння та спільні цілі. Поведінка натовпу може бути дуже емоційною, але це не означає автоматичної бездумності.


Не підтверджена й фройдівська «первісна орда» як реальна історія походження соціального життя. А загальні твердження про зниження інтелектуальної роботи в масі не можна використовувати як універсальний опис усіх групових ситуацій.


Що залишається важливим у цій праці


Найстійкіше значення книги сьогодні — історико-теоретичне. Вона показує, як Фройд намагався розширити психоаналіз від індивідуального симптому до групи, авторитету й соціального зв’язку. Саме тут ідентифікація, ідеалізація, Я-ідеал і зв’язок із лідером складаються в одну модель маси.


Книга також важлива як перехідний текст усередині фройдівської системи. Вона стоїть між працями про нарцисизм і «Я і Воно», тому дозволяє побачити, як Фройд поступово відокремлював у Я внутрішню інстанцію ідеалу та готував пізнішу структурну перебудову.


Нарешті, її корисно читати поруч із сучасною соціальною психологією саме через контраст. І Фройд, і сучасні дослідники запитують, як групова належність змінює індивідуальну поведінку. Але сучасна наука відповідає на це за допомогою експериментів, польових досліджень, моделей соціальної ідентичності й систематичних оглядів, а не через метапсихологічну теорію лібідо.


Чим «масова психологія» Фройда відрізняється від сучасної психології натовпу


Фройдівську «масову психологію» не варто використовувати як синонім усієї сучасної науки про натовп. Його книга — конкретна історична психоаналітична теорія 1921 року. Сучасна психологія натовпу охоплює масові зібрання, протести, надзвичайні ситуації, спортивні події, релігійні паломництва, щільність і рух людей, колективні емоції, норми, лідерство, взаємодопомогу та міжгрупові процеси.


Тому запит «що Фройд писав про масову поведінку» має власну відповідь: він пояснював її через емоційні зв’язки, лібідо, ідентифікацію та Я-ідеал. А запит «як сучасна психологія пояснює натовп» потребує іншої доказової рамки — насамперед соціальної ідентичності, контексту та норм.


Поширені запитання


Що Фройд писав про масову поведінку?


Фройд вважав, що поведінка людини в масі змінюється через систему емоційних зв’язків. У його моделі учасники можуть ідентифікуватися одне з одним, тому що мають спільний об’єкт ідеалізації або лідера, а сам лідер може займати місце Я-ідеалу. Цю модель він розгорнув у «Масовій психології і аналізі Я» 1921 року.


Чи вважав Фройд натовп бездумним?


Фройд успадкував частину ранніх уявлень про посилення емоційності, навіюваності та послаблення індивідуальної критичності в неорганізованій масі. Водночас він аналізував і складні, тривалі, організовані групи. Тому зводити його позицію до формули «натовп завжди бездумний» неточно.


Що означає Massenpsychologie und Ich-Analyse?


Це німецька назва праці Зиґмунда Фройда 1921 року. Буквально вона стосується психології мас і аналізу Я. У сучасних українських виданнях трапляються близькі варіанти назви, зокрема «Психологія мас та аналіз людського “Я”».


Чи підтверджує сучасна психологія теорію Фройда про маси?


Не в її первісному вигляді. Сучасні дані не підтверджують лібідо як вимірюваний універсальний механізм згуртування маси або обов’язкове заміщення Я-ідеалу лідером. Сьогодні значно краще емпірично розроблені пояснення через соціальну ідентичність, групові норми, контекст, спільну ефективність і міжгрупові відносини.


Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу


Для ширшого контексту читайте канонічний хаб Зиґмунда Фройда, інтегровану карту теорії Фройда, матеріал про психоаналіз та окремий розбір поняття лібідо.


Пов’язані статті








Джерела



Матеріал Українського психологічного ХАБу розрізняє історичну психоаналітичну модель Фройда та сучасні емпіричні дослідження групової й колективної поведінки.

bottom of page