Одіссей: міф, синдром Улісса, міграційний стрес та психологія адаптації

10 вер.

Читати 11 хв

Оновлено: 2 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика

Одіссей, якого в латинській традиції називають Уліссом, — цар Ітаки, один із центральних героїв грецького епосу та головний герой гомерівської «Одіссеї». Після Троянської війни він роками намагається повернутися додому, переживаючи небезпеки, втрату супутників, розлуку з родиною, невизначеність і постійну необхідність пристосовуватися до нових обставин. Саме ця структура сюжету зробила його ім’я зручною метафорою для опису крайнього міграційного стресу.

На початку XXI століття іспанський психіатр Хосеба Ачотегі (Joseba Achotegui) використав латинське ім’я героя для поняття «синдром Улісса» — Ulysses syndrome, або «синдром мігранта з хронічним і множинним стресом» (síndrome del inmigrante con estrés crónico y múltiple). Ачотегі описав його 2002 року, а 2005 року опублікував окрему наукову статтю про людей, чиї умови міграції створюють настільки інтенсивне й тривале навантаження, що воно наближається до меж адаптаційних можливостей.

Синдром Улісса став відомим поняттям у транскультурній психіатрії, психології міграції, соціальній роботі та дослідженнях психічного здоров’я мігрантів і біженців. Його наукове значення найкраще розуміти як клініко-психосоціальну модель екстремального міграційного стресу. Сучасні систематичні огляди незалежно від самої назви «синдром Улісса» підтверджують центральну ідею цієї моделі: умови після переселення — тривала невизначеність, самотність, дискримінація, мовні труднощі, проблеми з роботою, житлом і правовим статусом — істотно пов’язані з психічним благополуччям.

Хто такий Одіссей і чому його також називають Уліссом

Грецьке ім’я героя — Ὀδυσσεύς, українською Одіссей. У латинській традиції закріпилися форми Ulixes, Ulysses, звідки походить українське Улісс і сучасна англомовна назва Ulysses syndrome.

Одіссей — син Лаерта й Антіклеї, чоловік Пенелопи та батько Телемаха. Він править Ітакою й бере участь у поході греків проти Трої. В античній традиції його вирізняють розум, винахідливість, здатність переконувати, витримка та вміння знаходити вихід із небезпечних ситуацій.

Для психологічної історії найважливіша друга частина його життєвого сюжету — повернення. Після війни герой прагне відновити зв’язок із домом, родиною та власним місцем у світі. Цей шлях стає довгим випробуванням, де одна небезпека змінює іншу, а кінцева точка лишається бажаною й водночас недоступною.

Міф про Одіссея: довге повернення додому

«Одіссея» розповідає про повернення героя з Троянської війни до Ітаки. Подорож затягується на десять років. Одіссей стикається з циклопом Поліфемом, чарами Кірки, сиренами, Скіллою та Харибдою, опиняється на острові Каліпсо, втрачає товаришів і неодноразово наближається до загибелі.

Психологічно важливою в цьому сюжеті є структура досвіду. Герой довго перебуває далеко від близьких, не контролює тривалість своєї розлуки, залежить від зовнішніх сил, постійно оцінює нові загрози й змушений знову і знову перебудовувати поведінку. Повернення додому виступає головною організуючою метою, яка підтримує його рух крізь роки невизначеності.

Саме тому Ачотегі звернувся до образу Улісса. Міф дозволяє передати досвід людини, яка залишила дім, розлучилася з близькими, живе серед небезпек і все ж продовжує шлях. Давній епос тут виконує роль культурної метафори для сучасної психологічної концепції.

Як виник термін «синдром Улісса»

Хосеба Ачотегі — іспанський психіатр, пов’язаний з Університетом Барселони та транскультурною психіатрією. Він багато років працював із мігрантами, які опинилися у вкрай складних соціальних умовах. У 2002 році Ачотегі описав синдром Улісса, а 2005 року в журналі Vertex опублікував статтю «Emigrar en situación extrema. El Síndrome del inmigrante con estrés crónico y múltiple (Síndrome de Ulises)».

Вихідна теза була простою: інтенсивність стресу залежить не лише від самого факту переїзду. Коли людина одночасно переживає вимушену розлуку з родиною, соціальну ізоляцію, загрозу фізичній безпеці, бідність, відсутність роботи, втрату статусу, мовний бар’єр і страх за майбутнє, стресори підсилюють один одного. Навантаження стає хронічним, множинним і важко контрольованим.

Ця логіка добре узгоджується із ширшим психологічним поняттям стресу: одна й та сама зміна середовища може мати зовсім різні наслідки залежно від її тривалості, передбачуваності, доступних ресурсів, соціальної підтримки та можливості впливати на ситуацію.

Що означає синдром Улісса

У моделі Ачотегі синдром Улісса описує крайній варіант міграційного горювання і стресової відповіді у людей, які тривалий час живуть під дією кількох сильних стресорів. У центрі концепції перебувають умови життя людини та накопичення навантаження.

Міграція часто містить елемент втрати: звичного дому, соціального оточення, мови повсякденності, професійної ролі, культурних кодів, відчуття передбачуваності. У сприятливих умовах ці втрати можуть поєднуватися з новими можливостями, відновленням зв’язків та поступовою адаптацією. За екстремальних умов процес ускладнюється тим, що джерела стресу залишаються активними місяцями або роками.

Ачотегі описував сім великих сфер міграційного горювання: родина й близькі; мова; культура; рідна земля; соціальний статус; належність до групи; фізична безпека. Одна людина може переживати кілька таких втрат одночасно, причому частина з них постійно поновлюється новими подіями.

Які стресори вважаються центральними

У роботах Ачотегі особливо помітні чотири групи навантаження: вимушена самотність і розлука з близькими; переживання невдачі міграційного проєкту; боротьба за базове виживання; страх перед небезпекою, затриманням, насильством, депортацією або іншими загрозами.

Сучасні огляди психічного здоров’я мігрантів дають ширшу картину. Всесвітня організація охорони здоров’я розглядає стресори на різних етапах міграції. До переїзду це можуть бути війна, переслідування, насильство, бідність і втрата засобів до існування. Під час дороги — небезпечні умови, насильство, затримання та дефіцит базових ресурсів. Після прибуття — погане житло, розлука з родиною, невизначений правовий статус і труднощі з доступом до послуг. На етапі інтеграції додаються безробіття, дискримінація, соціальна ізоляція, труднощі з мовою й загрози культурній ідентичності.

Тому міграційний стрес варто бачити як процес, що розгортається в часі. Людина може покинути безпечний дім заради роботи й переживати помірне навантаження. Інша людина може тікати від війни, втратити житло, пройти небезпечний маршрут, розлучитися з родиною та роками чекати рішення щодо свого статусу. Формально обидві є мігрантами, психологічна структура їхнього досвіду радикально різна.

Які прояви описують при синдромі Улісса

У клінічних описах синдрому Улісса згадуються тривога, смуток, плач, дратівливість, напруження, безсоння, нав’язливе обдумування проблем, втома, головний біль, соматичний дискомфорт і труднощі з концентрацією. Частина проявів безпосередньо пов’язана з тривалим фізіологічним і психологічним навантаженням, частина — з горюванням за людьми, місцями, ролями та життям, що залишилося позаду.

Такі симптоми потребують контекстуальної оцінки. Тривожність, порушення сну чи виснаження можуть бути зрозумілою реакцією на реальні загрози й невизначеність, а можуть входити до структури клінічного розладу. Для психолога або психіатра важливими є тривалість, інтенсивність, функціональні наслідки, історія травматичних подій та повний набір симптомів.

Поняття дистресу тут особливо корисне: воно допомагає описати стан, коли навантаження переживається як надмірне і починає помітно впливати на повсякденне функціонування.

Чи є синдром Улісса психіатричним діагнозом

У сучасній клінічній літературі синдром Улісса використовують як описову концепцію екстремального міграційного стресу й міграційного горювання. Він не має статусу окремої офіційної діагностичної категорії в міжнародних класифікаціях психічних розладів. Сам Ачотегі послідовно описує цей стан як крайній варіант міграційного горювання, а не як психічний розлад.

Це розрізнення має практичне значення. У людини з тяжким міграційним досвідом можуть виникати депресивний розлад, тривожний розлад, посттравматичний стресовий розлад, розлад адаптації або інший клінічний стан. Водночас значний дистрес у відповідь на хронічну небезпеку, ізоляцію й нестабільність може існувати без окремого психіатричного діагнозу.

Дослідження біженців також показують, що посттравматичні симптоми та міграційне горювання можуть перетинатися, але описують різні аспекти досвіду. Саме тому термін «синдром Улісса» не варто використовувати для самодіагностики або як автоматичну заміну клінічній оцінці.

Синдром Улісса і ПТСР: де проходить межа

Посттравматичний стресовий розлад пов’язаний із визначеним набором симптомів після травматичної події або подій: повторним переживанням, униканням, відчуттям актуальної загрози та функціональними порушеннями відповідно до конкретної діагностичної системи. Міграційний стрес охоплює значно ширший спектр навантажень, серед яких можуть бути і травматичні події, і тривалі соціальні труднощі.

Людина, яка пережила війну, насильство або небезпечний маршрут, може мати ПТСР і водночас жити під дією постміграційних стресорів. Інша людина може не відповідати критеріям ПТСР, проте страждати від безсоння, самотності, тривоги й виснаження через роки правової невизначеності, бідності та розлуки з близькими. Психологічна допомога в цих ситуаціях потребує різної логіки оцінки й підтримки.

Міграційний стрес, акультурація і культурний шок

Синдром Улісса перетинається з кількома поняттями психології міграції. Акультурація описує зміни, що виникають унаслідок тривалого контакту культур. Акультураційний стрес — напруження, яке може супроводжувати цей процес, особливо за умов мовних труднощів, конфлікту норм, дискримінації чи тиску на ідентичність.

Культурний шок зосереджується на суб’єктивному переживанні різкої невідповідності між знайомим культурним середовищем і новими правилами життя. Він може включати розгубленість, втому, напруження, тугу за звичним і відчуження.

Соціокультурна адаптація описує здатність реально функціонувати в новому середовищі: спілкуватися, розуміти правила, користуватися інституціями, працювати, навчатися й будувати соціальні зв’язки. Психологічне благополуччя та соціокультурна компетентність можуть змінюватися з різною швидкістю.

Синдром Улісса стосується найтяжчої частини цього спектра, де кілька тривалих стресорів накопичуються і взаємно підсилюються. Тому культурна незвичність сама по собі не пояснює цей стан: вирішальними стають небезпека, втрати, ізоляція, нестача ресурсів і тривала відсутність контролю над життям.

Що показують сучасні дослідження міграційного стресу

Наукова база значно сильніша для окремих механізмів міграційного стресу, ніж для «синдрому Улісса» як стандартизованої діагностичної одиниці. Саме ця різниця дозволяє академічно точно оцінити термін.

Систематичний огляд Gleeson та співавторів, що охопив 22 дослідження біженців і шукачів притулку в Європі, пов’язав психічні труднощі після переселення з тривалістю процедури надання притулку, самотністю, дискримінацією, проблемами комунікації та мовними бар’єрами. Інший систематичний огляд Jannesari та колег показав зв’язок дискримінації й постміграційного стресу з вищим рівнем психічних розладів у шукачів притулку.

Огляд 2023 року щодо умов життя після міграції виділив мовні труднощі, сімейні проблеми, самотність і соціальну підтримку, дискримінацію, правовий статус, безробіття, фінансові труднощі, житло, соціальний статус та акультурацію. Більшість цих факторів у різних дослідженнях були пов’язані з симптомами депресії, тривоги або ПТСР.

Систематичний огляд стратегій акультурації, який охопив 21 дослідження і понад 61 тисячу мігрантів, показав найсприятливіші показники психічного здоров’я для інтеграції та найгірші — для маргіналізації. Серед джерел акультураційного стресу автори відзначили мовну компетентність, фінансові труднощі та освітньо-професійні ресурси.

Отже, центральна теза концепції Ачотегі — про психологічну вагу хронічних, множинних і соціально зумовлених стресорів — добре узгоджується із сучасною емпіричною літературою. Водночас сама епонімічна назва «синдром Улісса» лишається передусім клініко-культурною рамкою, а не окремим універсальним діагнозом.

Психологія адаптації: що захищає психіку після міграції

Адаптація після переїзду залежить від значно ширшого набору факторів, ніж індивідуальні психологічні якості. ВООЗ виділяє безпеку й задоволення базових потреб, підтримку спільноти, доступність медичної та психологічної допомоги, зменшення дискримінації й можливість користуватися послугами зрозумілою мовою. Важливими є стабільне житло, робота або навчання, правова визначеність, контакт із близькими та включення до соціального життя.

На індивідуальному рівні корисними стають відновлення передбачуваного ритму життя, підтримання значущих зв’язків, поступове опанування мови й правил нового середовища, збереження культурної належності та розвиток навичок саморегуляції. Психологічні техніки мають найбільший сенс тоді, коли вони доповнюються реальними ресурсами безпеки, житла, соціальної підтримки та доступу до допомоги.

Це особливо важливо для вимушено переміщених людей. Психіка адаптується до конкретної системи умов: чи безпечно людині, чи є де жити, чи може вона бачити родину, чи розуміє мову, чи має правовий статус, дохід, соціальні зв’язки й можливість планувати майбутнє.

Чому синдром Улісса особливо актуальний для досвіду вимушеного переселення

Для людей, які залишили Україну або змінили місце проживання через війну, тема міграційного стресу має безпосереднє практичне значення. Вимушений переїзд може поєднати кілька втрат одночасно: дім, звичну роботу, коло друзів, повсякденну мову середовища, соціальний статус, фізичну близькість із родиною та впевненість у майбутньому.

До цього можуть додаватися пережиті обстріли, окупація, загибель близьких, розлука сімей і тривале очікування новин. У такому контексті важливо окремо оцінювати вплив потенційно травматичних подій і вплив щоденних постміграційних труднощів. Матеріал ХАБу про психологічну травму допомагає розібрати першу частину, а концепція Улісса звертає увагу на другу — хронічне життя під накопичувальним тиском після переміщення.

Коли варто звернутися по професійну допомогу

Тривога, смуток і виснаження після переїзду можуть змінюватися в міру того, як з’являються безпека, зв’язки та передбачуваність. Професійна оцінка особливо важлива, коли симптоми стають стійкими, різко погіршують сон, працездатність, навчання, догляд за собою або стосунки; виникають панічні напади, повторне переживання травматичних подій, виражене уникання, тривалий пригнічений стан чи думки про самопошкодження.

У клінічній роботі корисно оцінювати одночасно симптоми й умови життя. Іноді головним завданням стає психотерапія конкретного розладу. Іноді найбільший ефект дає відновлення соціальної підтримки, безпеки, правової допомоги, житла, медичної допомоги або доступу до спільноти. Часто ці напрями потрібні разом.

Інший «синдром Улісса»: чому в літературі трапляється друга версія терміна

Назва Ulysses syndrome з’явилася в медицині раніше, ніж концепція Ачотегі. У 1972 році канадський лікар M. Rang опублікував у Canadian Medical Association Journal статтю «The Ulysses syndrome». Цим терміном він описував ситуацію, коли випадковий або хибнопозитивний результат запускає довгу послідовність додаткових обстежень і втручань, а пацієнт проходить своєрідну «діагностичну одіссею».

Це окремий медичний епонім. Він не стосується міграційного горювання і не є історичним джерелом психологічної концепції Ачотегі. Обидва автори використали того самого античного героя як метафору довгого й виснажливого шляху, але для різних явищ.

Для пошуку й академічної точності ця різниця важлива: у психології міграції «синдром Улісса» зазвичай означає Immigrant Syndrome with Chronic and Multiple Stress, тоді як у старішій медичній літературі Ulysses syndrome може означати каскад надмірної діагностики.

Одіссей як психологічний образ адаптації

Навіть поза епонімом Ачотегі сюжет Одіссея залишається сильним культурно-психологічним образом. Його подорож поєднує цілеспрямованість, постійне переналаштування поведінки, втрату звичного світу, випробування ідентичності та прагнення відновити приналежність.

У психологічному читанні Одіссей уособлює адаптацію, що триває в умовах невизначеності. Він зберігає уявлення про дім, але кожна нова ситуація вимагає іншої стратегії. Цей мотив добре показує дві сторони адаптації: збереження смислового ядра особистості та здатність змінювати поведінку відповідно до середовища.

Така інтерпретація належить до культурної психології, а її наукова цінність полягає в тому, що вона допомагає формулювати запитання про ідентичність, втрату, приналежність, копінг і повернення. Коли йдеться про клінічні висновки, опорою залишаються дослідження психічного здоров’я мігрантів, а не сам міф.

Що підтверджено наукою

Добре підтверджено, що психічне здоров’я мігрантів і біженців залежить від умов до міграції, під час переміщення та після нього; що самотність, дискримінація, мовні бар’єри, житлова й фінансова нестабільність, невизначеність правового статусу та розлука з родиною можуть посилювати психологічний дистрес; що соціальна підтримка, безпека, доступ до послуг і можливість інтегруватися працюють як захисні фактори.

Також добре підтверджено, що серед біженців після важких подій можуть виникати депресія, тривожні розлади та ПТСР, тому будь-яка концепція міграційного стресу має використовуватися поруч із повноцінною клінічною оцінкою.

Синдром Улісса має інший рівень наукового статусу. Це впізнавана клініко-психосоціальна концепція, яку використовують у літературі про міграцію і транскультурне психічне здоров’я. Її базова модель хронічного множинного стресу підтримується ширшими дослідженнями постміграційних факторів. Водночас епонім не функціонує як самостійний стандартизований діагноз міжнародних класифікацій.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Для ширшого розуміння теми варто перейти до матеріалів про стрес, дистрес, адаптацію, акультурацію, соціокультурну адаптацію, культурний шок, тривожність та саморегуляцію. Разом вони утворюють психологічний контекст, у якому синдром Улісса можна зрозуміти без спрощення до одного набору симптомів.

FAQ

Одіссей і Улісс — це одна постать?

Так. Одіссей — грецька форма імені героя, а Улісс — форма, що походить із латинської традиції. Саме від Ulysses походить міжнародна назва Ulysses syndrome.

Що таке синдром Улісса простими словами?

Це концепція крайнього хронічного й множинного міграційного стресу. Вона описує стан людей, які тривалий час одночасно переживають розлуку, самотність, нестачу ресурсів, страх, соціальну ізоляцію, втрату статусу та інші тяжкі умови міграції.

Хто ввів поняття синдрому Улісса?

Поняття міграційного синдрому Улісса описав іспанський психіатр Хосеба Ачотегі у 2002 році. Його наукова стаття про синдром мігранта з хронічним і множинним стресом вийшла 2005 року.

Чому синдром назвали на честь Улісса?

Улісс, або Одіссей, багато років перебував далеко від дому й близьких, переживав небезпеки, втрати та невизначеність, продовжуючи прагнути повернення. Ачотегі використав цей сюжет як культурну метафору важкого міграційного досвіду.

Чи є синдром Улісса офіційним психіатричним діагнозом?

Окремого офіційного діагнозу з такою назвою в міжнародних класифікаціях психічних розладів немає. У науковій і клінічній літературі термін використовується як модель екстремального міграційного стресу та міграційного горювання.

Чи буває синдром Улісса у всіх мігрантів?

Ні. Концепція стосується передусім людей, які стикаються з особливо інтенсивними, тривалими й множинними стресорами. Міграція може відбуватися в дуже різних умовах і мати різні психологічні наслідки.

Чим синдром Улісса відрізняється від культурного шоку?

Культурний шок описує переживання різкої культурної невідповідності й труднощів орієнтації в новому середовищі. Синдром Улісса охоплює крайній рівень хронічного множинного стресу, де ключовими можуть бути також розлука, небезпека, бідність, ізоляція та правова невизначеність.

Чи може синдром Улісса поєднуватися з депресією або ПТСР?

Людина з тяжким міграційним досвідом може одночасно мати клінічний психічний розлад. Тому симптоми оцінюють за їхньою структурою, тривалістю, інтенсивністю та впливом на функціонування, враховуючи весь контекст міграції й травматичних подій.

Що найбільше допомагає психологічній адаптації після міграції?

Сучасні огляди підкреслюють значення безпеки, стабільного житла й доходу, соціальної підтримки, зв’язку з родиною та спільнотою, мовної доступності, правової визначеності, роботи або навчання й доступу до психологічної та медичної допомоги.

Чому в старих медичних статтях «Ulysses syndrome» означає інше?

У 1972 році M. Rang використав цю назву для «діагностичної одіссеї» — каскаду зайвих обстежень після хибнопозитивного результату. Міграційний синдром Улісса Ачотегі — інша, пізніша концепція, що використовує того самого міфологічного героя як метафору.