Навколосмертні переживання і духовні тлумачення: що відомо науці
Український психологічний ХАБ · 17 жовтня 2026 р. · Редакційна політика
Навколосмертні переживання — це інтенсивні суб’єктивні епізоди, які люди описують після загрози життю, зупинки кровообігу, тяжкої хвороби або іншої надзвичайної події. Вони можуть містити відчуття виходу за межі тіла, незвичний спокій, яскраве світло, зміну плину часу, перегляд важливих спогадів чи відчуття зустрічі з померлими. Частина людей сприймає пережите як духовну зустріч, підтвердження особистої віри або радикальну зміну світогляду. Інші розуміють подію крізь фізіологію, психологію, родинну культуру або власну нерелігійну систему цінностей.
Наука встановила, що такі розповіді існують, повторюються в різних медичних і культурних умовах, можуть бути винятково яскравими та впливати на подальше життя. Водночас дослідження ще не дають остаточної відповіді, у який саме момент виникає кожне переживання і як поєднуються нейрофізіологічні механізми, пам’ять та індивідуальне тлумачення. Психологічне дослідження досвіду саме по собі не доводить і не спростовує уявлень про потойбічне життя. Сучасний міждисциплінарний огляд пояснює ці переживання через можливе поєднання фізіологічних змін, реакцій на небезпеку та когнітивних процесів Martial та співавтори, 2025.
Що саме називають навколосмертним переживанням
У науковій літературі вживають поняття near-death experience, скорочено NDE. Його український відповідник — навколосмертне переживання. Дослідники мають на увазі певний опис суб’єктивного досвіду, а не медичний діагноз і не сам факт смерті. Важлива особливість: переживання з подібними ознаками описують і люди без документально підтвердженої клінічної загрози життю. Тому наявність типових образів сама по собі не засвідчує, що мозок припинив працювати або людина пройшла через незворотний стан смерті Kovoor та співавтори, 2024.
Медично потрібно розрізняти зупинку серця, припинення ефективного кровообігу, непритомність, глибоке пригнічення свідомості й смерть за неврологічними критеріями. Під час зупинки серця кровопостачання мозку різко погіршується, але успішна реанімація відновлює циркуляцію; випадок виживання після реанімації не означає, що раніше було встановлено незворотну смерть мозку. Сучасні клінічні настанови вимагають спеціальних умов і обстежень для констатації смерті за неврологічними критеріями Greer та співавтори, 2023.
Поняття стосується структури й змісту переживання. Духовним воно стає в особистому осмисленні, коли людина пов’язує його зі священним, душею, Божественною присутністю або трансцендентним. Про зв'язок цих інтерпретацій із ширшим дослідженням можна прочитати у статті «Релігійний досвід: форми, значення та психологічне дослідження».
Які переживання найчастіше описують люди
Дослідники зазвичай виділяють кілька взаємопов’язаних вимірів: емоційний, когнітивний, тілесно-перцептивний і трансцендентний. Опис може включати глибоке полегшення або любов; незвичну ясність думок; відчуття прискорення, зупинки або зміни часу; швидкий перегляд біографічних подій; світло, простір чи рух крізь темряву; відчуття спостереження за власним тілом з іншої точки; присутність близьких людей або значущих істот. Далеко не кожна історія містить усі ці елементи, а порядок подій варіюється.
У систематичному якісному аналізі 2023 року автори опрацювали 54 дослідження випадків та якісних матеріалів, які разом описували досвід 465 людей. Виявлені описи об’єднували емоційні, пізнавальні, духовно-релігійні й незвичні перцептивні компоненти. Оскільки це здебільшого ретроспективні історії та вибірки людей, які погодилися розповісти про подію, їх не можна трактувати як точний розподіл усіх можливих переживань у популяції.
Існують також лячні навколосмертні переживання: почуття ізоляції, порожнечі, втрати контролю, тривожні образи чи переживання осуду. Такі історії потребують уваги на рівні з приємними, хоча публічний дискурс частіше поширює розповіді про світло і спокій. Систематичний огляд наслідків 2025 року пов’язує негативно пережиті епізоди з можливими тривалими труднощами емоційної інтеграції; висновок не означає, що кожний лячний образ спричиняє психічний розлад.
Наскільки часто трапляються такі переживання
Оцінка частоти залежить від того, кого саме опитують, коли відбувається інтерв’ю, як сформульовані запитання та який поріг застосовують за шкалою. Найзмістовнішими для клінічного контексту є проспективні дослідження, у яких пацієнтів систематично запрошують до інтерв’ю після виживання.
Огляд Kovoor та співавторів, 2024 узагальнив 11 проспективних досліджень після зупинки серця. Частка учасників із відповідними переживаннями коливалася приблизно від 6,3% до 39,3% в окремих вибірках. Така ширина діапазону показує методологічну різнорідність, тож брати середнє число як універсальну ймовірність некоректно. У дослідженні Rousseau та співавторів, 2023 серед 126 людей після тривалого перебування у відділенні інтенсивної терапії 19 (15%) відповідали критерію за шкалою Грейсона.
Огляд Gu та співавторів, 2026 включив сім досліджень дорослих пацієнтів інтенсивної терапії і підтвердив багатовимірність цього феномена та неоднорідність подальших психологічних наслідків. Ці результати описують конкретні клінічні групи, а не всіх людей, які коли-небудь були непритомними або переживали страх смерті.
Як дослідники відрізняють повідомлення про досвід від висновків про його походження
Ключовий інструмент — шкала навколосмертного досвіду Брюса Грейсона, запропонована 1983 року. Її 16 запитань стосуються когнітивних, афективних, незвичних перцептивних і трансцендентних особливостей. У багатьох дослідженнях використовують поріг щонайменше 7 із 32 балів, щоб стандартизувати класифікацію звітів Greyson, 1983.
Шкала відповідає на вузьке запитання: наскільки розповідь відповідає певному набору феноменологічних ознак. Вона не визначає, чи відбулося відділення свідомості від тіла, чи переживання було надприродним, чи існує життя після смерті. Результат опитувальника також не є психіатричним діагнозом. Існують інші інструменти, а оцінка змісту залежить від точності перекладу, культури, стану пам’яті та способу проведення інтерв’ю.
Для надійності важливо знати, чи записана історія відразу після одужання або через десятки років; чи дослідник ставив відкриті запитання; чи мав учасник до події відомості про типовий сюжет навколосмертних розповідей; які ліки та медичні втручання він отримував. Пам’ять може залишатися напрочуд яскравою, але суб’єктивна впевненість у спогаді та незалежно підтверджений час виникнення переживання — різні властивості доказу.
Що показали дослідження реанімації та свідомості
У дослідженні AWARE II команда Сема Парнії вивчала спогади та можливі ознаки свідомої активності під час реанімації після зупинки серця. У проспективну частину ввійшли 567 госпітальних випадків; 53 пацієнти вижили, 28 змогли пройти інтерв’ю. Серед опитаних шестеро описали категорію трансцендентного пригадуваного переживання смерті, а ще кілька учасників повідомляли про інші типи спогадів, пов’язаних із реанімацією. Жоден учасник не розпізнав спеціально пред’явлене візуальне зображення; один із 28 розпізнав звуковий стимул. У частини пацієнтів під час реанімації реєстрували електричну активність мозку, яку дослідники розглядали як потенційно сумісну зі свідомою обробкою інформації Parnia та співавтори, 2023.
Це дослідження має дві важливі сторони. Воно показує, що тема свідомих процесів при тяжкому порушенні кровообігу потребує експериментального вивчення. Водночас зафіксована мозкова активність, пізніша розповідь і конкретний момент появи образів не були безпосередньо прив’язані один до одного в кожному випадку. Мала кількість інтерв’ю та технічні обмеження перевірок не дозволяють робити універсальний висновок ані про повну відсутність переживань, ані про їхню незалежність від мозку.
Особливо важливо не змішувати спогади про період зупинки серця зі спогадами, що сформувалися до втрати свідомості, під час часткового відновлення мозкової активності або в процесі виходу з реанімації. Розповідь пацієнта є важливим джерелом відомостей про його життя, але сама по собі не є синхронізованим записом подій у мозку.
Які механізми розглядає нейронаука
Зміна кровопостачання, нестача кисню, накопичення вуглекислого газу, порушення нейромедіаторної регуляції, стресові реакції та відновлення мозкових мереж можуть взаємодіяти у складний спосіб. Martial та співавтори, 2025 запропонували інтегративну нейронаукову модель, яка поєднує реакцію на смертельну загрозу, фізіологічні зміни та психологічну обробку досвіду. Це сучасна наукова модель із підтримкою суміжними дослідженнями, а не прямий експериментальний запис усіх механізмів у кожного пацієнта.
Порушення кровообігу, газового складу крові та відновлення мозкової активності
Різкі зміни фізіологічного стану здатні впливати на чуттєву обробку, сприйняття часу, емоційний тон та інтеграцію інформації. Але показник, виміряний під час реанімації, не можна механічно прирівнювати до змісту індивідуального спогаду. У критичних умовах електроенцефалографічні вимірювання мають технічні обмеження, а свідомість, поведінкова реакція та доступність спогаду після одужання не завжди збігаються.
Відчуття виходу з тіла та конструювання образу власного «я»
Відчуття, що людина спостерігає за собою збоку, пов’язують із процесами інтеграції зору, положення тіла, дотику й вестибулярних сигналів. Експериментальна нейронаука показала, що порушення цієї інтеграції можуть викликати незвичне розташування точки суб’єктивного сприйняття. Такий механізм дає дослідницьку модель частини розповідей, хоча не встановлює походження кожного конкретного досвіду. Ширший контекст роботи мозку в релігійних станах висвітлено у статті «Нейронаука релігійного досвіду: що показує мозкова активність».
Сон, дисоціація та споріднені змінені стани
Незвичні стани на межі сну й неспання можуть включати відчуття присутності, нерухомість, яскраві образи та відокремлення від звичайного тілесного відчуття. Kondziella та співавтори, 2019 виявили зв’язок між повідомленнями про навколосмертні переживання і самозвітами про проникнення ознак фази швидкого сну в неспання в інтернет-вибірці. Ця асоціація не встановлює, що механізм швидкого сну є причиною всіх навколосмертних переживань.
Дисоціативні механізми також можуть змінювати відчуття себе, часу й реальності під загрозою. У проспективному дослідженні пацієнтів інтенсивної терапії зв’язок з імовірністю повідомити такий досвід зберігали схильність до дисоціативних переживань та показники духовної схильності Rousseau та співавтори, 2023. Схильність не визначає істинність чи особисту цінність історії.
Чому подібні переживання бувають під дією деяких речовин
Окремі речовини можуть викликати відчуття розчинення меж «я», зміну простору, незвичні образи й переживання трансцендентності. Подібність описів у дослідженнях психоделічних станів і навколосмертного досвіду підтримує вивчення спільних нейрокогнітивних процесів. Вона не означає, що кожний такий випадок спричинений конкретною речовиною, і не є підставою для самостійних експериментів із психоактивними засобами Martial та співавтори, 2025.
Чому духовні тлумачення відрізняються
Людина осмислює винятковий досвід за допомогою власної мови, стосунків, пам’яті, традиції та уявлень про смерть. В одній релігійній системі яскраве світло може набути значення Божої присутності; в іншій розповідь стає частиною уявлень про перехід, зустріч із предками або духовне перетворення. Для нерелігійної людини те саме переживання може означати глибоке відчуття людського зв’язку, нове ставлення до крихкості життя або усвідомлення цінностей.
Якісний систематичний аналіз 2023 року описує спільні мотиви у розповідях із різних культур і водночас відмінності в їхній інтерпретації. Такий підхід не дає підстав оголошувати, що всі традиції розповідають про одну й ту саму метафізичну подію. Крім впливу традиції, на характер історії можуть діяти переклад, запитання інтерв’юера, відбір учасників, доступність знайомих культурних сюжетів і зміни пам’яті.
Особисте релігійне тлумачення має значення для психолога, оскільки впливає на емоції, рішення, стосунки й відновлення після хвороби. Воно може допомагати людині інтегрувати пережите в цілісну історію життя. Інколи воно породжує напруження: наприклад, коли близькі відкидають розповідь або релігійна група наполягає на єдиному дозволеному поясненні. Психологічна робота з такими наслідками зосереджується на переживанні людини та її свободі осмислення.
Чи доводять навколосмертні переживання існування життя після смерті
Дослідження дають підстави говорити про реальність суб’єктивного переживання для людини, яка його пам’ятає, про фізіологічні обставини та психологічні наслідки. Для емпіричного підтвердження твердження про незалежне від мозку існування свідомості потрібні перевірювані спостереження, надійне визначення часу сприйняття й виключення альтернативних пояснень. Сучасні дослідження не встановили такого причинного висновку.
У дискусії існують різні наукові й філософські інтерпретації. Наприклад, Martial та співавтори, 2025 розробляють багаторівневе нейрофізіологічне пояснення, а окремий огляд у International Review of Psychiatry, 2025 розглядає гіпотезу збереження свідомості поза мозком. Остання є предметом дискусії і не набула статусу встановленого емпіричного факту. Наявність публікацій із різними інтерпретаціями свідчить про відкритість питань дослідження, а не про рівнозначну доказову підтримку всіх пояснень.
Світоглядний висновок про Бога, душу, посмертне існування чи остаточний сенс смерті належить до ширшої філософської та богословської дискусії. Емпіричні результати коректно оцінювати за тим, які конкретні явища вони виміряли, а не за тим, наскільки вони відповідають чиїмось релігійним очікуванням.
Як пережитий епізод може змінити життя
Після навколосмертного переживання деякі люди розповідають про зменшення страху смерті, посилення уваги до стосунків, переоцінку пріоритетів, зростання духовного інтересу або зміну релігійної належності. Інші стикаються з нерозумінням з боку близьких, тривогою, почуттям відчуження, складністю повернення до звичного життя чи нав’язливими спогадами. Огляд Miquel-Sendra та García-Alandete, 2025 вказує на обидва напрями можливих наслідків і важливу роль суб’єктивного тлумачення події.
Особисті зміни важко однозначно приписати лише переживанню: людина одночасно проходить через тяжку хворобу, реанімацію, втрату звичної фізичної спроможності, страх за життя та підтримку або відсутність підтримки. Зокрема, у проспективному дослідженні Rousseau та співавторів, 2023 не було встановлено статистично значущого зв’язку переживання з якістю життя через рік у доступній для спостереження частині вибірки. Це не скасовує індивідуальної глибини змін і водночас обмежує узагальнення про неминуче «духовне пробудження» після такого епізоду.
Той, хто переніс зупинку серця або тривалу інтенсивну терапію, може потребувати одночасного медичного відновлення, психологічної підтримки та можливості обговорити питання сенсу або віри. Ці напрями взаємодоповнюють один одного, а вибір духовної підтримки належить самій людині.
Навколосмертний досвід, делірій, психоз і травматичні спогади
Після критичної хвороби можливі різні стани, які зовні мають спільні риси: делірій із коливаннями уваги й орієнтації, медикаментозно пов’язані видіння, сновидоподібні спогади, гостра реакція на стрес, посттравматичні симптоми та навколосмертні переживання. Вони іноді співіснують. Сам факт розповіді про світло, душу або відчуття присутності близького не дає підстав ставити діагноз психозу.
Клінічна оцінка враховує час появи змін, наявність лихоманки й інших гострих симптомів, орієнтацію, увагу, сон, прийняті ліки, вживання речовин, функціонування людини та її здатність критично оцінювати пережите. Огляд клінічної значущості 2025 року підкреслює потребу відрізняти розповіді про навколосмертний досвід від делірію й інших станів, що виникають у гострій медичній допомозі. Водночас дослідники зазначають, що прямих якісних порівняльних досліджень поки бракує.
Невідкладного медичного огляду потребують нова або наростаюча сплутаність свідомості, різкі коливання уваги, судоми, нові неврологічні симптоми, сильне збудження, небезпечна поведінка чи виражене порушення сну з погіршенням стану. Якщо людина висловлює намір завдати собі шкоди або існує безпосередня небезпека для життя, потрібна негайна екстрена допомога. Психолог або духовний наставник може підтримувати, але не замінює медичного обстеження та необхідного лікування.
Як підтримати людину, яка розповіла про навколосмертне переживання
Найкраще починати з уважного, спокійного слухання. Корисне запитання: «Що саме ви пам’ятаєте і яке значення це має для вас зараз?» Воно залишає простір і для релігійного, і для нерелігійного осмислення. Можна запитати, які частини досвіду принесли спокій, а які тривожать, чи змінилися стосунки, сон, страхи й повсякденні рішення. Важливо не нав’язувати пояснення і не вимагати детально повторювати подію, коли це виснажує.
Якщо людина хоче зберегти розповідь, вона може самостійно записати спогади, відокремлюючи те, що безпосередньо пам’ятає, від пізніших пояснень. Цей підхід допомагає впорядкувати особисту історію без припущення, що записи можуть відновити точну послідовність нейрофізіологічних подій. Якщо людина бажає спілкуватися з духовним наставником, важливо поважати її традицію та право змінити думку. Психотерапевт працює з тривогою, травматичними реакціями, конфліктами чи адаптацією за професійними методами; духовна підтримка може бути окремою бажаною складовою.
Близьким варто уникати двох крайнощів: висміювання пережитого та оголошення людини носієм особливого одкровення, яке вона мусить виконувати. Обидві реакції здатні посилити ізоляцію. Особливої делікатності потребують люди після тяжких захворювань, у горюванні або після конфлікту з релігійною громадою.
Коли звернутися по професійну допомогу
До психолога чи психотерапевта доцільно звернутися, якщо після події виникли постійна тривога, нав’язливі спогади, уникання лікарень, напади страху, сором через власну розповідь, різке погіршення стосунків або тривалі труднощі з поверненням до роботи й повсякденного життя. Допомога може бути корисною також тоді, коли людина переживає світоглядний конфлікт і хоче дослідити його без примусу до певної віри.
До лікаря слід звернутися, якщо змінюються увага, свідомість, пам’ять, поведінка або сон після реанімації чи тяжкої хвороби. Виникнення галюцинацій поза контекстом минулої події, значне порушення функціонування або підозра на психоз потребують медичного оцінювання. Лікування визначається за реальним станом пацієнта, а не за тим, наскільки незвичним звучить його духовне пояснення.
Поширені запитання
Чи бачить людина реальні події, коли їй здається, що вона перебуває поза тілом?
Таке відчуття може бути надзвичайно переконливим, однак суб’єктивна переконаність не тотожна незалежній перевірці інформації. У дослідженні AWARE II ніхто не розпізнав контрольне візуальне зображення, хоча сам експеримент мав обмеження через низьку частку тих, хто вижив і зміг пройти повне опитування Parnia та співавтори, 2023.
Чи можливе навколосмертне переживання без зупинки серця?
Так. У літературі описано подібні переживання за інших умов сильного стресу, небезпеки та змінених станів свідомості. Тому дослідники розрізняють схожість феноменології та наявність медично підтвердженої загрози життю Kovoor та співавтори, 2024.
Чи всі люди бачать світло або зустрічають Бога?
Ні. Розповіді різноманітні: частина людей не пам’ятає нічого, частина описує відчуття спокою, образи, близьких або незвичний простір; релігійні значення відрізняються. Відсутність таких образів нічого не говорить про духовні якості людини.
Чи є лячне переживання ознакою провини або духовного покарання?
Наукових підстав робити такий висновок немає. Лячні переживання описані в дослідженнях і потребують співчуття, оцінки стану людини й підтримки, особливо якщо після них залишився стійкий дистрес Miquel-Sendra та García-Alandete, 2025.
Чи можна за розповіддю визначити, що саме відбувалося з мозком у момент досвіду?
Ні. Для такого висновку потрібні відповідні часові записи, клінічні дані та інші незалежні вимірювання. Навіть проспективні дослідження поки мають обмеження щодо синхронізації переживання та виміряної мозкової активності Martial та співавтори, 2025.
Що наука може сказати сьогодні
Найкраще підтверджені твердження стосуються самого феномена: люди справді повідомляють про характерні, інколи дуже яскраві переживання після критичних ситуацій; їхній зміст варіюється; вони можуть змінювати емоційне життя, світогляд і потреби в підтримці. Є обґрунтовані нейронаукові гіпотези про фізіологічні та психологічні механізми, але точне походження окремих компонентів, час їхнього формування та пояснення індивідуальних випадків залишаються предметом дослідження.
Духовний сенс пережитого належить людині, яка його осмислює. У професійній допомозі важливі повага до переконань, уважне ставлення до дистресу, розрізнення психологічних і медичних станів та готовність супроводжувати відновлення без нав’язування метафізичних висновків.
Пов’язані статті
Джерела
Angeli-Faez, B., Greyson, B., & van Lommel, P. (2025). Near-death experience during cardiac arrest and consciousness beyond the brain: A narrative review. International Review of Psychiatry, 37(2), 130–141. https://doi.org/10.1080/09540261.2025.2503729.
Greer, D. M., et al. (2023). Pediatric and adult brain death/death by neurologic criteria consensus practice guideline. Neurology: Clinical Practice. https://doi.org/10.1212/CPJ.0000000000200189.
Greyson, B. (1983). The near-death experience scale: Construction, reliability, and validity. Journal of Nervous and Mental Disease, 171(6), 369–375. https://doi.org/10.1097/00005053-198306000-00007.
Gu, K., Huang, J., Yang, J., Shi, H., & Han, M. (2026). Near-death experiences in adult ICU patients: A scoping review. Nursing in Critical Care, 31(4), e70532. https://doi.org/10.1111/nicc.70532.
Hashemi, A., Oroojan, A. A., Rassouli, M., & Ashrafizadeh, H. (2023). Explanation of near-death experiences: A systematic analysis of case reports and qualitative research. Frontiers in Psychology, 14, 1048929. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2023.1048929.
Kondziella, D., Dreier, J. P., & Olsen, M. H. (2019). Prevalence of near-death experiences in people with and without REM sleep intrusion. PeerJ, 7, e7585. https://doi.org/10.7717/peerj.7585.
Kovoor, J. G., et al. (2024). Near-death experiences after cardiac arrest: A scoping review. Discover Mental Health, 4, 19. https://doi.org/10.1007/s44192-024-00072-7.
Martial, C., Fritz, P., Gosseries, O., et al. (2025). A neuroscientific model of near-death experiences. Nature Reviews Neurology, 21, 297–311. https://doi.org/10.1038/s41582-025-01072-z.
Michael, P., Fritz, P., Gosseries, O., Rousseau, A.-F., Ancion, A., Ghuysen, A., & Martial, C. (2025). The central clinical relevance of near-death experiences in acute care contexts: Identification, prediction, and management. Frontiers in Psychology, 16, 1544438. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2025.1544438.
Miquel-Sendra, A., & García-Alandete, J. (2025). Systematic review on the aftereffects of near-death experiences. OMEGA—Journal of Death and Dying. https://doi.org/10.1177/00302228251350515.
Parnia, S., et al. (2023). AWAreness during REsuscitation—II: A multi-center study of consciousness and awareness in cardiac arrest. Resuscitation, 191, 109903. https://doi.org/10.1016/j.resuscitation.2023.109903.
Rousseau, A.-F., et al. (2023). Incidence of near-death experiences in patients surviving a prolonged critical illness and their long-term impact: A prospective observational study. Critical Care, 27, 76. https://doi.org/10.1186/s13054-023-04348-2.