Натаніел Клейтман (Nathaniel Kleitman): наука про сон, циркадні ритми та становлення сомнології
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 вересня 2026 · Редакційна політика.
Натаніел Клейтман (Nathaniel Kleitman, 1895–1999) — американський фізіолог, один із ключових творців сучасної науки про сон. Його часто називають «батьком сучасних досліджень сну»: таке формулювання використовують і фахові історичні джерела, і архів Чиказького університету. Воно передає масштаб його внеску, але не означає, що сомнологія має одного-єдиного засновника. Сучасна наука про сон сформувалася з робіт багатьох дослідників — від ранньої електроенцефалографії та опису NREM-патернів до відкриття REM-сну, нейрофізіології стовбура мозку, стандартизації стадій сну та розвитку клінічної медицини сну. Сам Клейтман став центральною фігурою цієї історії тому, що поєднав систематичну фізіологію, лабораторний експеримент, дослідження біологічних ритмів, навчання нового покоління вчених і велику синтезувальну працю Sleep and Wakefulness.
Його спадщина безпосередньо пов’язує кілька тем, які сьогодні здаються окремими: сон як біологічний процес, біологічний годинник і циркадні ритми, REM-сон, архітектуру сну, сновидіння та наслідки тривалого неспання. Найважливіший історичний зсув, до якого Клейтман доклався, полягав у переході від уявлення про сон як майже однорідну паузу до експериментального бачення сну як динамічного, циклічно організованого фізіологічного стану.
Хто такий Натаніел Клейтман
За архівом Чиказького університету, Натаніел Клейтман народився 26 квітня 1895 року в Кишиневі, тоді в Російській імперії, а нині — у столиці Молдови. У 1914 році він недовго навчався в Syrian Protestant College у Бейруті, нинішньому American University of Beirut. Після початку Першої світової війни опинився спочатку в Туреччині та Греції, а в серпні 1915 року прибув до Нью-Йорка. У 1918 році став громадянином США.
Його академічна траєкторія була надзвичайно швидкою. 1919 року Клейтман здобув ступінь бакалавра в закладі, який нині є City College of New York, 1920 року — магістерський ступінь у Columbia University. Після двох років викладання фізіології та фармакології в University of Georgia він перейшов до Чиказького університету, де 1923 року захистив докторську дисертацію з фізіології. Стипендія National Research Council дала йому можливість продовжити роботу в Утрехті, Парижі та Чикаго; 1925 року він увійшов до факультету Чиказького університету.
Саме в Чикаго сон став для Клейтмана не побічною темою фізіології, а довготривалою дослідницькою програмою. Університетський архів називає створену ним лабораторію першою у світі лабораторією, спеціально присвяченою сну. Історично це важливо ще й тому, що на початку його кар’єри сон не мав статусу великої самостійної галузі: у спогадах про Клейтмана підкреслюється, що йому доводилося працювати в середовищі, де сам предмет сну часто вважали недостатньо «серйозним» для окремої науки (Siegel, 2001).
Чому Клейтмана називають засновником сучасної науки про сон
В історії науки ярлик «засновник» працює лише тоді, коли його розуміють точно. Клейтман не був першим, хто писав про сон, не винайшов електроенцефалографію і не зробив усіх ключових відкриттів сам. До його робіт уже існували фізіологічні й неврологічні дослідження сну, а 1930-ті роки принесли електроенцефалографічні описи різних патернів NREM-сну. Історичний огляд розвитку медицини сну прямо описує становлення галузі як колективний процес, у якому важливими були роботи Ганса Бергера, Альфреда Луміса та інших, а пізніше — Юджина Асерінскі, Вільяма Демента, Аллана Рехтшаффена, Мішеля Жуве й багатьох інших (Shepard et al., 2005).
Внесок Клейтмана був системоутворювальним. Він зробив сон постійним об’єктом лабораторної фізіології, створив інституційне середовище для тривалої програми досліджень, зібрав величезний корпус попередньої літератури, навчав дослідників, які згодом визначили напрям розвитку галузі, і працював одночасно з тривалістю сну, депривацією, рухами тіла, температурою, добовою періодикою, сновидіннями та структурою нічного сну. Саме через цю широту і безперервність його роль виходить далеко за межі одного відкриття.
Sleep and Wakefulness: книга, яка зібрала науку про сон в одну систему
1939 року University of Chicago Press видало книгу Клейтмана Sleep and Wakefulness as Alternating Phases in the Cycle of Existence. Каталог National Library of Medicine фіксує перше видання як 638-сторінкову працю, а пізніше Клейтман підготував істотно перероблене й розширене видання 1963 року. Джером Сігел у біографічній статті зазначає, що Клейтман критично інтегрував 4337 джерел про сон, циркадні ритми, розлади сну, гібернацію та теорії функцій сну (Siegel, 2001).
Цінність книги полягала не лише в масштабі бібліографії. Вона закріплювала сам спосіб мислення про сон як про предмет, який можна розкладати на вимірювані фізіологічні компоненти: рухову активність, електричну активність мозку, температуру тіла, дихання, кровообіг, метаболізм, тривалість, глибину, періодичність, сновидіння та порушення. Це був перехід від розрізнених спостережень до дослідницької програми.
Сьогодні частина конкретних пояснень із книги історично застаріла, а класифікація стадій, методи запису й моделі регуляції сну значно змінилися. Проте для історії сомнології Sleep and Wakefulness залишається документом моменту, коли сон почав оформлюватися як самостійний науковий об’єкт із власним набором питань, методів і даних.
Експериментальний стиль: вимірювати сон, а не лише описувати його
Клейтман був відомий схильністю перетворювати навіть незручні запитання на вимірюваний експеримент. Він використовував себе, колег, студентів і членів родини як учасників досліджень — практика, яка була характернішою для ранньої фізіології, ніж для сучасної дослідницької етики. Архів Чиказького університету зберігає записи його дослідів із рухливістю під час сну, температурою тіла, режимами сну його дочок, експериментами в печері, на підводному човні та в Арктиці.
Один із найвідоміших прикладів — тривале неспання. За University of Chicago Chronicle, 1999, Клейтман одного разу залишався без сну 180 годин, досліджуючи наслідки депривації. Такі історичні експерименти не є моделлю для самостійного повторення: сучасна депривація сну розглядається з урахуванням безпеки, когнітивних ризиків і етичних стандартів. Їхнє історичне значення в іншому — Клейтман наполягав, що суб’єктивну сонливість, працездатність і фізіологічні зміни можна вивчати систематично.
Мамонтова печера: один із ранніх експериментів із людськими добовими ритмами
У 1938 році Клейтман і його молодий колега Брюс Річардсон провели 32 дні в Mammoth Cave у штаті Кентуккі. Печера була природною лабораторією: далеко від звичайного циклу денного світла, побутового розкладу й багатьох соціальних часових сигналів. Дослідники намагалися жити за 28-годинною «добою» та стежили, зокрема, за сном, температурою тіла й працездатністю. Сучасний історико-науковий аналіз розглядає цей експеримент як важливий етап розвитку досліджень людських циркадних ритмів (Hussey, 2023).
Цей експеримент часто переказують надто просто: ніби двоє людей у печері одразу «відкрили внутрішній годинник» або точно встановили універсальну тривалість людської біологічної доби. Такий висновок перевищує можливості невеликого історичного досліду. Значення Mammoth Cave полягало передусім у самій постановці проблеми: наскільки 24-годинні коливання сну, температури й функціонування залежать від зовнішнього середовища, а наскільки підтримуються внутрішньою організацією організму.
Для сучасного читача це важлива межа. Клейтман належить до історії циркадної науки, але сучасне знання про супрахіазматичне ядро, світлову синхронізацію, молекулярні годинникові механізми та точні характеристики людського циркадного періоду сформувалося значно пізніше завдяки багатьом лабораторіям. Його печерні експерименти були ранньою ланкою цієї траєкторії, а не завершеною сучасною моделлю циркадної системи.
Чому печера була науково важливою
Польові експерименти в печерах давали дослідникам XX століття те, що складно було створити в звичайному помешканні: середовище, де природне освітлення, звичний соціальний час і частина щоденних сигналів зникали або різко слабшали. Hussey показує, що Mammoth Cave стала початком цілої історичної лінії «позачасових» просторів для дослідження біологічних ритмів. Пізніше схожі питання вивчали в інших печерах, полярних умовах і спеціально контрольованих лабораторіях.
Від добових ритмів до структури самого сну
До середини XX століття накопичувалося дедалі більше даних, що сон не є фізіологічно однорідним. ЕЕГ уже дозволяла бачити різні патерни мозкової активності, але вирішальний крок для сучасної архітектури сну стався в лабораторії Клейтмана, коли його аспірант Юджин Асерінскі почав систематично реєструвати рухи очей під час нічного сну.
Відкриття REM-сну: що саме зробили Асерінскі та Клейтман
Історію REM часто стискають до формули «Клейтман відкрив REM». Вона неточна. У власному історичному описі Юджин Асерінскі писав, що наприкінці 1951 року під час безперервного нічного запису рухів очей та ЕЕГ у свого восьмирічного сина він виявив періоди інтенсивних швидких рухів очей. Клейтман був його науковим керівником і спочатку поставився до спостереження скептично, вимагаючи переконливого повторного підтвердження.
Результатом стала спільна стаття Aserinsky & Kleitman, 1953 у Science — «Regularly occurring periods of eye motility, and concomitant phenomena, during sleep». Вона описала періодичні епізоди рухів очей під час сну та пов’язані з ними фізіологічні явища. У історії науки саме ця публікація стала точкою, з якої REM-сон почав існувати як відтворюваний експериментальний феномен.
Тому коректна атрибуція така: Асерінскі зробив первинне спостереження і розвинув його в межах дослідницької роботи; Клейтман як керівник вимагав перевірки, допоміг перетворити спостереження на доказову програму і став співавтором фундаментальної публікації. Відкриття REM належить спільній роботі Асерінскі та Клейтмана, а подальше розуміння REM швидко розвивали Демент, Жуве та інші дослідники. Сучасний історичний огляд REM саме так описує фундаментальну роль Асерінскі, Клейтмана, Демента й Жуве (Parrino et al., 2025).
Вільям Демент, Клейтман і відкриття циклічної архітектури ночі
Наступним кроком стало перетворення окремого REM-феномена на карту цілої ночі. Вільям Демент, ще один учень Клейтмана, разом із ним проводив безперервні записи ЕЕГ, рухів очей і рухової активності. У класичній роботі Dement & Kleitman, 1957a на 33 дорослих дослідники показали регулярні циклічні зміни ЕЕГ та періодичне повернення фаз швидких рухів очей протягом ночі.
Це змінило фундаментальне уявлення про сон. Ніч перестала виглядати як довга однорідна втрата неспання. Вона постала як організована послідовність станів, що повторюються, змінюють глибину та фізіологічні характеристики. Сучасна класифікація стадій уже не тотожна схемам 1950-х років, але сам принцип нічної архітектури — чергування NREM і REM та закономірна зміна їхньої частки протягом ночі — виріс саме з цієї дослідницької лінії.
REM і сновидіння: важливе відкриття та важлива сучасна поправка
REM-дослідження відкрили новий шлях для експериментальної науки про сновидіння. Замість того щоб аналізувати лише спогади наступного ранку, дослідники могли будити людину в заданий момент лабораторно визначеної стадії та одразу запитувати про пережитий досвід. У роботі Dement & Kleitman, 1957b пробудження під час REM значно частіше супроводжувалися повідомленнями про сновидіння, а тривалість REM-періоду корелювала з оцінкою тривалості сну.
Саме звідси виросло популярне спрощення «REM — це стадія, коли ми бачимо сни». Воно історично зрозуміле, але сучасна наука його не підтримує в буквальному вигляді. Сновидний досвід реєструють і під час NREM; REM та NREM відрізняються за ймовірністю пригадування і типовими характеристиками звітів, але межа не збігається з формулою «сни / без снів». Сучасний огляд Mutti, Siclari & Rosenzweig, 2025 підсумовує нейробіологічні та психологічні дослідження сновидного досвіду після відкриття REM-сну. У ХАБі це розрізнення окремо розгорнуто в матеріалі «Сновидіння у REM і NREM».
Отже, історична заслуга лабораторії Клейтмана полягає не в доведенні, що «сни бувають лише в REM», а в тому, що сновидіння стало можливим досліджувати синхронно з об’єктивно зареєстрованим станом мозку. Це перетворило вивчення сновидінь із переважно ретроспективного опису на експериментальну психофізіологію.
Базовий цикл спокою–активності: ідея BRAC
Після відкриття повторюваних REM/NREM циклів Клейтман запропонував ширшу концепцію basic rest–activity cycle, BRAC — базового циклу спокою й активності. Він припускав, що приблизно ультрадіанна періодичність, помітна в організації сну, може продовжуватися і під час неспання. Цю ідею він формулював у роботі Kleitman, 1967 і знову аналізував через двадцять два роки в огляді Kleitman, 1982.
Ідея BRAC історично вплинула на дослідження ультрадіанних ритмів — ритмів, коротших за 24 години. Водночас її популярна версія часто звучить значно сильніше, ніж дозволяють дані: ніби кожна людина має універсальний «90-хвилинний цикл продуктивності», за яким треба обов’язково планувати роботу, їжу, творчість чи відпочинок. Наукова історія складніша.
Частина досліджень знаходила приблизно 90–120-хвилинні коливання різних фізіологічних або поведінкових показників, а огляд Rasmussen, 1986 обговорював дані на підтримку BRAC. Проте сам автор підкреслював, що значна частина аргументації залишалася непрямою. Інші роботи не знаходили передбачуваної 90–100-хвилинної періодики: наприклад, дослідження Okudaira, Kripke & Webster, 1984 не виявило такого ритму в руховій активності голови, зап’ясть і щиколотки у десяти здорових учасників.
Тому історично коректно говорити, що Клейтман поставив важливу проблему ультрадіанної організації і запропонував впливову модель BRAC. Перетворювати її на жорсткий універсальний закон 90 хвилин для повсякденної поведінки некоректно. Нічні цикли сну також не є метрономом: їхня тривалість змінюється між людьми і протягом однієї ночі. Для сучасного пояснення варто говорити про архітектуру сну, а не про магічне правило «рівно півтори години».
Клейтман і циркадні ритми: внесок без міфу про одноосібне відкриття
Сьогодні слова «циркадний ритм» асоціюються з внутрішнім біологічним годинником, світловою синхронізацією, супрахіазматичним ядром і молекулярними годинниковими генами. Цей корпус знання створювався десятиліттями і має багатьох авторів. Клейтман не «відкрив циркадні ритми» як такі: спостереження ендогенних добових ритмів у живих організмів існували задовго до XX століття.
Його внесок був конкретнішим і дуже вагомим: він переніс питання про внутрішню часову організацію в експериментальну фізіологію людського сну й неспання. Mammoth Cave, пізніша робота в умовах тривалого полярного дня в Тромсе та дослідження температурних коливань допомогли зробити людську часову організацію самостійним вимірюваним предметом. Архів Чиказького університету прямо відзначає вплив цих робіт на розуміння циркадних та ультрадіанних ритмів (University of Chicago Library).
Сучасний матеріал про біологічний годинник має іншу наукову рамку й спирається на пізнішу хронобіологію. Історичне місце Клейтмана — у переході від запитання «чи можна змінити режим?» до експериментального запитання «які часові коливання організм підтримує, коли звичні сигнали часу послаблені або змінені?».
Як лабораторія Клейтмана змінила саме поняття сну
У першій половині XX століття можна було вивчати, скільки людина спить, наскільки її важко розбудити, як змінюється температура або продуктивність після неспання. Після робіт чиказької групи сон став багатовимірним станом, який потрібно описувати одночасно через мозкову активність, рухи очей, м’язову активність, поведінкові реакції, часову позицію в ночі та суб’єктивний звіт.
Це створило основу для того, що пізніше стало полісомнографічною логікою. Важливо не приписувати Клейтману сучасну полісомнографію в готовому вигляді: стандарти запису, термінологія й правила оцінки стадій систематизувалися наступними поколіннями. Огляд історії медицини сну описує 1968 рік і посібник Rechtschaffen & Kales як критичний крок до стандартизації стадій, що зробив дані різних лабораторій порівнюваними (Shepard et al., 2005).
Проте без попереднього зсуву — від «сон є одним станом» до «сон має повторювану внутрішню структуру» — така стандартизація не мала б того самого предмета. Саме тут роль Клейтмана, Асерінскі й Демента є фундаментальною.
Від науки про сон до сомнології та медицини сну
Слово «сомнологія» часто використовують як широке позначення науки про сон, а «медицина сну» — як клінічну галузь, що займається розладами сну й неспання. Ці поняття не варто механічно зливати. Клейтман передусім був фізіологом і дослідником сну. Клінічна медицина сну як самостійна спеціальність, з діагностичними центрами, професійними товариствами, класифікаціями розладів і стандартизованими процедурами, оформилася пізніше.
Історичний огляд Shepard et al., 2005 підкреслює, що медицина сну виросла на основі фундаментальних досягнень фізіології сну, циркадної біології та вивчення патології сну. Клейтман був одним із головних творців саме цього фундаменту. Тому фраза «становлення сомнології» щодо нього точніша, ніж твердження, ніби він одноосібно заснував усю сучасну клінічну спеціальність.
Школа Клейтмана: чому його учні не менш важливі за його власні експерименти
Вплив ученого вимірюється не лише його статтями. Клейтман створив середовище, у якому з’явилися дослідники, що відкрили нові рівні організації сну. Юджин Асерінскі зробив первинне спостереження REM і разом із Клейтманом опублікував його. Вільям Демент розвинув систематичне вивчення нічних циклів, а згодом став однією з центральних фігур формування американської медицини сну. Аллан Рехтшаффен працював над стандартизацією стадій і подальшими фундаментальними питаннями.
Саме тому персональна стаття про Клейтмана не повинна перетворювати історію на культ одного імені. Його лабораторія була вузлом мережі: ідеї, техніка, скептична перевірка, учнівство й повторювані нічні записи створили колективну дослідницьку програму. Такий погляд точніше пояснює, чому Чикаго стало одним із центрів становлення науки про сон.
Що в спадщині Клейтмана залишається фундаментальним
Сон є активним і структурованим процесом
Найстійкіший наслідок цієї дослідницької традиції — відмова від уявлення про сон як просте «вимкнення» мозку. Сучасна наука розрізняє NREM і REM, описує їхні нейрофізіологічні механізми й циклічну організацію. Огляд 70 років REM-досліджень показує, наскільки багаторівневим став цей феномен після первинного відкриття — від електрофізіології й атонії до регуляції, гомеостазу та зв’язку зі свідомим досвідом (Parrino et al., 2025).
Сон потрібно вимірювати в часі
Клейтман послідовно вивчав не лише «скільки», а й «коли»: добові коливання, повторюваність станів, зв’язок температури, активності та продуктивності з часом. Це стало однією з передумов сучасного розуміння, що тривалість сну не вичерпує здоров’я сну. Час, регулярність, циркадна фаза та внутрішня структура ночі також мають значення.
Сновидіння можна вивчати експериментально
Після REM-відкриття дослідник міг поєднати фізіологічно визначену стадію з негайним звітом про досвід. Сучасна наука пішла далеко далі: використовує серійні пробудження, високощільну ЕЕГ, нейровізуалізацію, аналіз змісту й методи дослідження свідомого досвіду. Але історичний перелом — синхронізація об’єктивного запису і суб’єктивного звіту — виріс із цієї лабораторної традиції.
Біологічні ритми не зводяться до розкладу
Печерні та арктичні експерименти показали продуктивність питання про внутрішню часову організацію. Сьогодні відомо значно більше про те, як зовнішнє світло синхронізує внутрішній годинник, але сама ідея розділити зовнішній розклад і внутрішній ритм стала однією з центральних для хронобіології.
Що сучасна наука переглянула або уточнила
Історична велич ученого не означає, що всі його моделі залишаються чинними без змін. Наука про сон розвивалася саме завдяки тому, що нові покоління перевіряли, уточнювали й іноді відкидали попередні пояснення.
REM не є єдиним місцем сновидінь
Зв’язок REM із частим, яскравим і легко пригадуваним сновидним досвідом залишається важливим. Водночас сновидіння виникають і в NREM. Отже, REM — не синонім сновидіння, а фізіологічна стадія сну, яка має сильний, але не виключний зв’язок зі сновидним досвідом.
Нічний цикл не триває «рівно 90 хвилин»
Середні значення корисні для опису, але реальний сон має варіативність. Тривалість циклів змінюється протягом ночі та між людьми, а частка NREM і REM також перебудовується. Популярна порада розраховувати пробудження за фіксованими 90-хвилинними блоками є значно грубішою, ніж сучасне поняття архітектури сну.
BRAC не є універсальним таймером продуктивності
Гіпотеза базового циклу спокою–активності стимулювала дослідження ультрадіанних процесів, але дані про єдиний фіксований денний ритм для всіх когнітивних і поведінкових функцій залишалися змішаними. Її варто читати як важливу історичну гіпотезу, а не як готову інструкцію для планування кожних 90 хвилин життя.
Сомнологія не має одного автора
Клейтман став центральним організатором і символом сучасної науки про сон, але галузь побудована на колективній історії. ЕЕГ, NREM-патерни, REM, м’язова атонія, стандартизована оцінка стадій, циркадна біологія, відкриття механізмів нарколепсії, апное сну та сучасна клінічна класифікація виникали в різних лабораторіях і в різні десятиліття. Саме таке формулювання одночасно зберігає величину внеску Клейтмана і точність історії.
Чому Клейтман важливий для психології
Клейтман був фізіологом, але його роботи змінили психологію щонайменше в трьох напрямах. По-перше, вони дали психології об’єктивну часову карту станів, у яких виникають різні форми досвіду. Питання про сновидіння, пам’ять, сприйняття часу, увагу після недосипання чи суб’єктивну сонливість можна було співвідносити з вимірюваним станом сну.
По-друге, дослідження REM і пробуджень створили методологічний міст між суб’єктивним звітом та фізіологічним записом. Сновидіння перестало бути лише текстом, розказаним вранці: його можна було вивчати за контрольованого моменту пробудження, а пізніше — порівнювати REM і NREM, структуру звітів, емоції та нейрофізіологічні кореляти.
По-третє, роботи з добовими ритмами показали, що психологічне функціонування має часову біологічну організацію. Увага, сонливість, працездатність і схильність до сну залежать не лише від мотивації чи «сили волі», а й від систем регуляції сну та циркадного часу. Це один із принципів, на яких сьогодні будуються психологія сну, хронопсихологія й поведінкова медицина.
Поширені міфи про Натаніела Клейтмана
«Клейтман сам відкрив REM-сон»
Ні. Первинне спостереження швидких рухів очей під час безперервного нічного запису зробив Юджин Асерінскі. Клейтман був його науковим керівником, вимагав повторної перевірки й став співавтором фундаментальної статті 1953 року. Історично коректно говорити про відкриття REM Асерінскі та Клейтманом.
«До Клейтмана сон взагалі не досліджували»
Досліджували. Філософські, медичні та фізіологічні описи існували століттями, а електричну активність мозку та NREM-патерни описували до REM-відкриття. Внесок Клейтмана полягав у систематизації, інституціоналізації та безперервному розвитку експериментальної науки про сон.
«Клейтман довів, що людський цикл завжди рівно 90 хвилин»
Ні. Він запропонував BRAC як широку гіпотезу ультрадіанної організації. Її окремі аспекти отримували підтримку, інші — суперечливі результати. Сучасна архітектура сну описує варіативні цикли, а не універсальний побутовий таймер.
«REM означає, що людина обов’язково бачить сон»
Не обов’язково. Звіти про сновидіння частіші після REM-пробуджень, але сновидний досвід виникає також у NREM, а відсутність пригадування не доводить відсутності попереднього досвіду.
«Мамонтова печера довела все про циркадний годинник»
Ні. Це був малий історичний польовий експеримент, важливий для постановки питання про ендогенність людських ритмів і вплив зовнішніх часових сигналів. Сучасна циркадна біологія спирається на значно ширший експериментальний корпус.
Хронологія ключових подій
1895 — народження Натаніела Клейтмана 26 квітня в Кишиневі.
1915 — прибуття до Нью-Йорка після навчання на Близькому Сході й евакуації через Першу світову війну.
1923 — докторський ступінь із фізіології в Чиказькому університеті.
1925 — початок роботи на факультеті Чиказького університету; формування лабораторної програми досліджень сну.
1938 — 32-денний експеримент Клейтмана і Брюса Річардсона в Mammoth Cave з 28-годинним розкладом.
1939 — перше видання Sleep and Wakefulness as Alternating Phases in the Cycle of Existence.
1953 — Асерінскі та Клейтман публікують у Science класичне повідомлення про періодичні швидкі рухи очей під час сну.
1957 — Демент і Клейтман публікують роботи про циклічну організацію нічного сну та експериментальний зв’язок REM із сновидними звітами.
1960 — Клейтман виходить на пенсію з Чиказького університету, залишаючись науково активним.
1963 — виходить переглянуте й розширене видання Sleep and Wakefulness.
1960–1980-ті — Клейтман продовжує розвивати ідеї ультрадіанних ритмів і BRAC.
1995 — у сторічному віці бере участь у спеціальному симпозіумі Associated Professional Sleep Societies разом із дослідниками, серед яких були Демент, Асерінскі та Жуве.
13 серпня 1999 — помирає в Лос-Анджелесі у віці 104 років (University of Chicago Library).
Як читати спадщину Клейтмана сьогодні
Найкраще бачити Клейтмана не як автора одного «великого відкриття», а як архітектора дослідницької програми. Він зробив сон предметом довготривалого вимірювання, поставив часову організацію в центр дослідження, створив лабораторне середовище, де REM було відкрито й перевірено, і навчив учених, які перетворили окремі спостереження на сучасну карту нічного сну.
Його історія також показує, як працює наука. Власні теорії Клейтмана не отримували імунітету від нових даних. REM-сон суперечив простішим уявленням про сон як пасивний стан; BRAC породив довгу дискусію і змішані результати; пізніша хронобіологія розширила ранні печерні досліди до молекулярних і нейрофізіологічних механізмів. Значення вченого зберігається саме тому, що створена ним програма дозволяла наступникам змінювати картину.
У цьому сенсі Натаніел Клейтман є однією з центральних постатей становлення сомнології: не тому, що після нього всі питання про сон були вирішені, а тому, що після його лабораторії сон остаточно став явищем, яке можна досліджувати всю ніч, порівнювати між людьми, пов’язувати з ритмами організму, співвідносити із суб’єктивним досвідом і перевіряти новими методами.
Поширені запитання
Ким був Натаніел Клейтман?
Натаніел Клейтман був американським фізіологом, який народився в Кишиневі й більшу частину наукової кар’єри працював у Чиказькому університеті. Він систематично досліджував сон, неспання, депривацію сну, температуру тіла, добові й ультрадіанні ритми та став наставником ключових дослідників REM-сну.
Чому його називають батьком сучасних досліджень сну?
Це історичне означення пов’язане з поєднанням кількох ролей: тривалою спеціалізацією на сні, створенням ранньої спеціалізованої лабораторії, книгою Sleep and Wakefulness, власними експериментами, дослідженнями ритмів і формуванням чиказької дослідницької школи. Його не слід розуміти як твердження, що вся сомнологія має лише одного засновника.
Чи відкрив Клейтман REM-сон?
Відкриття належить спільній роботі Юджина Асерінскі та Натаніела Клейтмана. Асерінскі зробив первинні нічні спостереження швидких рухів очей, Клейтман вимагав їхнього підтвердження, а 1953 року вони опублікували фундаментальну статтю разом.
Що Клейтман робив у Мамонтовій печері?
У 1938 році Клейтман і Брюс Річардсон провели там 32 дні, намагаючись жити за 28-годинним режимом у середовищі зі слабкими звичайними сигналами часу. Вони вимірювали сон, температуру та працездатність, досліджуючи, наскільки добові ритми людини залежать від зовнішнього розкладу.
Що таке BRAC Клейтмана?
Basic rest–activity cycle — гіпотеза Клейтмана про ультрадіанну циклічність спокою й активності, пов’язану з повторюваністю REM/NREM циклів і, за його припущенням, із коливаннями під час неспання. Вона була впливовою, але не є доказом універсального жорсткого 90-хвилинного циклу продуктивності.
Чи довів Клейтман, що сновидіння бувають тільки в REM?
Ні. Його лабораторія показала сильний зв’язок REM із повідомленнями про сновидіння, але сучасні дослідження підтверджують сновидний досвід і в NREM. REM є важливим фізіологічним станом, а не єдиним «місцем» сновидінь.
Який внесок Клейтмана найважливіший сьогодні?
Найдовговічнішим є сам науковий каркас: сон має внутрішню структуру; його потрібно реєструвати в часі; фізіологію, поведінку й суб’єктивний досвід можна досліджувати разом; циркадні та ультрадіанні процеси є частиною організації сну. Конкретні моделі відтоді багато разів уточнювалися.
Пов’язані статті
Джерела