Наративне занурення: чому історії захоплюють увагу і переносять нас у світ оповіді
Оновлено: 8 жовт.
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 7 жовтня 2026 · Редакційна політика
Наративне занурення — це стан глибокої залученості в історію, за якого увага, емоційні реакції та уява переважно організовуються навколо подій оповіді, а безпосереднє оточення на певний час стає менш помітним. Людина стежить за цілями персонажів, передбачає розвиток подій, будує уявну модель світу історії й може відчувати, ніби психологічно перебуває «всередині» неї. У науковій літературі цей конструкт найчастіше позначають як narrative transportation. Класичне експериментальне формулювання запропонували Green і Brock (2000), а сучасний міждисциплінарний огляд узагальнили Green і Appel (2024).
Йдеться про звичайний психологічний феномен взаємодії з оповіддю, а не про клінічний синдром чи діагноз. Наративне занурення може виникати під час читання роману, слухання аудіоісторії, перегляду фільму або іншої форми послідовної оповіді. Воно варіює за інтенсивністю і протягом однієї історії: фокус може посилюватися, слабшати й знову повертатися. Сучасні моделі тому описують його як динамічний процес, а не як буквальне «вимкнення» реального світу. Green і Appel (2024) прямо підкреслюють цю динамічність.
Для Українського психологічного ХАБу важлива межа поняття. Загальні механізми уваги та психології читання мають власні канонічні сторінки. Тут предметом є саме те, як ці процеси перебудовуються в умовах художньої або іншої наративної історії і створюють переживання входження у світ оповіді.
Що саме означає «перенесення у світ історії»
Метафора «перенесення» не означає, що людина втрачає контакт із реальністю. Вона описує зміну пріоритетів психічної обробки: події історії отримують більше уваги, образи й припущення про них стають доступнішими, а емоційні реакції починають слідувати за логікою оповіді. Саме так термін використовується у сучасній теорії narrative transportation. Green і Appel (2024) визначають його через концентровану залученість уваги, емоцій і уяви до наративних подій.
Це переживання має кілька взаємопов’язаних складових. Людина повинна достатньо розуміти, що відбувається; утримувати фокус на причинно-часовому розвитку; формувати уявлення про місця, персонажів, цілі та наслідки; емоційно реагувати на події; інтегрувати нову інформацію з попереднім знанням. Суміжна модель narrative engagement описує чотири виміри — розуміння наративу, фокус уваги, емоційну залученість і відчуття наративної присутності. Її операціоналізацію запропонували Busselle і Bilandzic (2009).
Тому «мене захопила історія» — не один елементарний процес. Це підсумкове переживання, яке виникає з координації кількох систем. Людина може уважно стежити за сюжетом, але майже не уявляти зорових образів; може сильно співпереживати персонажеві, але не втрачати відчуття часу; може розуміти складну оповідь і водночас залишатися емоційно дистанційованою. Наративне занурення має ступені, а його компоненти не зобов’язані змінюватися синхронно.
Як розум створює світ оповіді
Історія захоплює не лише тому, що подає послідовність речень або кадрів. Під час розуміння людина будує модель ситуації: інтегроване уявлення про те, хто діє, де і коли відбуваються події, чого прагнуть персонажі, що спричинило зміну й чого можна чекати далі. Класичний огляд Zwaan і Radvansky (1998) систематизував дослідження таких ситуаційних моделей, а Zwaan (2025) показує, що ця рамка нині застосовується не лише до текстів, а й до фільмів, коміксів та подій реального світу.
Коли ситуаційна модель стає достатньо зв’язною, читач або глядач уже не обробляє кожне речення як ізольований сигнал. Новий епізод оцінюється щодо вже побудованого світу: чи відповідає він характеру героя, чи продовжує причинний ланцюг, чи змінює мету, простір або час. Саме ця безперервність дає відчуття, що оповідь «триває» у свідомості між окремими словами й кадрами.
Нейрокогнітивні дослідження підтримують ідею розподіленої роботи систем, пов’язаних із мовою, семантикою, пам’яттю, увагою та внутрішнім моделюванням. У дослідженні 2026 року зміна вимог до ситуаційної моделі по-різному залучала семантичні та мережі так званого режиму за замовчуванням; автори трактують це як внесок кількох систем у підтримання й перебудову змісту оповіді. Adezati та співавт. (2026).
Чому історії так легко привласнюють увагу
Увага має обмежену пропускну здатність, тому будь-яка історія конкурує з шумом, повідомленнями, тілесними відчуттями та власними думками людини. Наратив полегшує конкуренцію тим, що створює послідовну систему запитань: що станеться далі, чому герой зробив це, чи досягне мети, що означає нова подія. Кожна відповідь одночасно закриває частину невизначеності й відкриває наступну. У результаті фокус підтримується не самим фактом «наявності сюжету», а роботою передбачень і оновленням ситуаційної моделі.
У цьому сенсі художня увага використовує загальні механізми селективної уваги, але організована змістом оповіді. Важливими стають сигнали, які змінюють причинний ланцюг, цілі персонажа, ризик або очікуваний результат. Коли подія суперечить моделі, увага може посилюватися, бо читачеві або глядачеві потрібно перебудувати попереднє розуміння.
Сама наративна форма є необхідною, але недостатньою умовою сильного занурення. Систематичний огляд 95 рецензованих робіт показав, що в дослідженнях транспортованість залежить від характеристик історії, людини й способу подання; серед вивчених чинників були зрозумілість, уява, сприйнятий реалізм, перспектива, ідентифікація та властивості медіуму. Thomas і Grigsby (2024). Отже, формула «будь-яка історія автоматично захоплює» науково неприйнятна.
Емоції, персонажі та уява
Події оповіді важливі не лише як інформація. Вони мають значення для цілей персонажів, а через це породжують очікування й емоційні оцінки. Коли читач уже розуміє, чого герой прагне і що може втратити, нова перешкода набуває психологічної ваги. Радість, страх, сум, полегшення або напруження можуть підтримувати увагу до наступного кроку, але сильна емоція сама по собі не дорівнює наративному зануренню.
Ідентифікація з персонажем також не тотожна transportation. Ідентифікація стосується насамперед зв’язку з певною дійовою особою, тоді як наративне занурення охоплює залученість у світ і хід історії загалом. Людина може бути глибоко занурена в детектив, не бажаючи бути схожою на його героя; або співчувати персонажеві, але втрачати інтерес до сюжету. Різницю між транспортованістю, ідентифікацією та іншими суміжними конструкціями узагальнює Green і Appel (2024).
Уява допомагає доповнювати те, що не подано безпосередньо. У тексті це особливо помітно: слова задають частину ознак, а читач конструює простір, голос, рух, причинні зв’язки й можливі наслідки. Однак наративне занурення не вимагає кінематографічно яскравої внутрішньої картинки. Воно може підтримуватися смисловою, емоційною й причинною моделлю навіть тоді, коли зорові образи слабкі.
Що робить історію більш або менш захопливою
Дослідження не дають єдиного рецепта «ідеальної історії». Метааналіз van Laer та співавт. (2014) об’єднав 132 ефекти з 76 опублікованих і неопублікованих робіт та показав, що наративне занурення залежить від характеристик оповіді й отримувача. Сучасний систематичний огляд Thomas і Grigsby (2024) підтверджує багатофакторну картину і додає роль медіуму.
Найстійкіша практична ідея тут проста: занурення виникає в системі «історія — людина — ситуація». Один і той самий роман може захопити конкретного читача сьогодні й майже не працювати завтра; фільм може бути зрозумілим досвідченому глядачеві та перевантажувати людину, яка не знає жанрових умовностей; знайома тема може полегшувати побудову світу, але надмірна передбачуваність зменшувати інтерес.
Зв’язність і зрозумілість
Якщо причинні переходи, мотивація персонажів або часові зміни незрозумілі настільки, що ситуаційна модель постійно руйнується, занурення ускладнюється. Водночас повна передбачуваність не є метою мистецтва: загадка, пропуск, ненадійний оповідач або порушення хронології можуть посилювати залучення, якщо аудиторія має достатньо матеріалу, щоб будувати й перевіряти гіпотези.
Особиста релевантність і попередній досвід
Знайомість із темою, жанром, культурними кодами й типом персонажів змінює доступні інтерпретації. Індивідуальні відмінності теж мають значення. У трьох дослідженнях Thompson та співавт. (2018) виявили помітну варіативність ступеня наративного занурення між людьми; емпатія та пошук відчуттів у їхніх вибірках передбачали ступінь занурення у два різні фільми. Це конкретні асоціації, а не універсальний профіль «людини, яка любить історії».
Окрема експериментальна лінія пов’язує занурення з потребою в афекті — схильністю наближатися до емоційно насичених переживань. Два експерименти Appel і Richter (2010) показали, що цей індивідуальний параметр був пов’язаний із наративним зануренням і модулював наративне переконання. Результат важливий як приклад взаємодії людини й тексту, а не як тест особистості.
Умови сприймання
Сповіщення, розмови поруч, необхідність постійно перемикатися між завданнями або фізичний дискомфорт можуть забирати ресурси, потрібні для підтримання ситуаційної моделі. Тиша чи великий екран не гарантують занурення, але менша конкуренція за увагу створює сприятливіші умови. Так само добровільний вибір історії, очікування жанру й можливість безперервно стежити за подіями можуть змінювати досвід.
Чи залежить занурення від формату: книга, аудіо чи кіно
Наративне занурення спостерігають у текстових, усних і аудіовізуальних історіях. Немає підстав оголошувати один формат універсально «найсильнішим». Книга залишає більше елементів для самостійного уявного конструювання; фільм безпосередньо задає зображення, голос, монтаж і музику; аудіооповідь поєднує мовну конкретність із простором для образів. Green і Appel (2024) розглядають transportation як кросмедійний феномен.
Метааналіз цифрового сторітелінгу van Laer, Feiereisen і Visconti (2019) показав, що сила ефектів модерується контекстом отримання й характеристиками джерела, але ці результати походять переважно з маркетингової літератури. Їх не слід перетворювати на загальний закон художнього досвіду.
Різниця між форматами стає психологічно цікавою тоді, коли ми питаємо, яку частину світу оповіді задає сам твір, яку конструює аудиторія і як це впливає на увагу, уяву та емоційну залученість. Саме тому психологія кіно й психологія художньої літератури є сусідніми, але окремими власниками майбутніх F12-сторінок; до їх публікації ця стаття не створює активних 404-посилань.
Як наративне занурення вимірюють
Наративне занурення не визначають за одним зовнішнім симптомом. Найчастіше його вимірюють самозвітними шкалами після історії. Класична Transportation Scale була розроблена Green і Brock, а скорочену психометрично перевірену версію Transportation Scale–Short Form запропонували Appel, Gnambs, Richter і Green (2015).
Запитання таких шкал стосуються того, наскільки людина була ментально залучена, чи відволікалася на оточення, чи уявляла події й персонажів, наскільки історія захопила її емоційно. Бал відображає інтенсивність досвіду в конкретному дослідженні; він не має клінічного порогу і не встановлює жодного психічного розладу.
Існують і суміжні інструменти. Busselle і Bilandzic (2009) розробили шкалу narrative engagement із компонентами розуміння, фокусу уваги, емоційної залученості й наративної присутності. Різні шкали не можна механічно вважати взаємозамінними: вони походять із близьких, але не тотожних теоретичних традицій.
Фізіологічні та нейронні показники можуть доповнювати самозвіт, але не існує одного об’єктивного «датчика занурення». Green і Appel (2024) наголошують, що наративне занурення складається з кількох процесів, тому інтерпретація частоти серцебиття, провідності шкіри, ЕЕГ або фМРТ потребує обережності й зіставлення з іншими вимірами.
Що наративне занурення може змінювати після завершення історії
Переживання історії закінчується, але частина наслідків може залишатися. Найкраще досліджена лінія стосується наративного переконання: історії можуть змінювати пов’язані з ними переконання, оцінки, наміри та іноді поведінку. Водночас сила й тривалість ефекту залежать від змісту, дизайну дослідження, аудиторії та контексту.
Метааналіз Braddock і Dillard (2016) виявив невеликі позитивні зв’язки між впливом наративів і наративно узгодженими переконаннями, установками, намірами та поведінкою. Важливо, що це не означає автоматичного переконання кожного читача кожною історією: автори також виявили неоднорідність і невідомі модератори.
Новіший метааналіз рандомізованих експериментів із наративними радіо-, теле- й кіноматеріалами охопив 77 експериментальних порівнянь і 24 380 учасників. Rahmani та співавт. (2025) дійшли висновку, що розважальні наративи можуть мати помітні переконувальні ефекти, частина яких зберігається через тижні. Водночас прямі порівняння наративних і ненаративних повідомлень залишилися неостаточними: перевага самої наративної форми над іншими форматами в цих порівняннях була невеликою й невпевненою.
Цей висновок захищає від популярного міфу, ніби історії «обходять логіку» і тому завжди сильніші за факти. Занурення може зменшувати контраргументацію в окремих умовах, але люди продовжують розуміти, оцінювати й співвідносити оповідь із власним знанням. Систематичний огляд Thomas і Grigsby (2024) показує, що література про переконання багатофакторна і значна частина робіт вимірює transportation як медіатор, а не як просту причину будь-якої зміни.
Пам’ять: захоплива історія не гарантує точного запам’ятовування
Історія дає інформації структуру: події пов’язуються з персонажами, причинами, цілями й наслідками. Це може полегшувати побудову осмисленої моделі та подальше відтворення частини змісту. Але твердження «історії запам’ятовуються у багато разів краще за факти» не є універсальним психологічним законом.
Огляди transportation повідомляють про зв’язки із запам’ятовуванням у частині досліджень, але результати залежать від того, що саме вимірюють: пам’ять на сюжет, деталі, висновки або переконання. Thomas і Grigsby (2024) включають відтворення серед вивчених когнітивних наслідків, але сама наявність такого результату в літературі не означає гарантованої переваги для будь-якої історії.
Є й інший бік. Якщо оповідь дуже переконлива, людина може добре пам’ятати загальний смисл або висновок, але помилятися в тому, звідки взялася конкретна деталь чи наскільки вона була підтверджена. Для художнього досвіду це нормальна властивість конструктивної пам’яті; для новин, науки й здоров’я вона вимагає окремої перевірки фактів.
Що відбувається в мозку під час занурення
Нейронаука наративу не виявила одного «центру історій» або «центру занурення». Оповідь вимагає мовної й семантичної обробки, відстеження подій у часі, побудови ситуаційної моделі, пам’яті, передбачення, емоційної оцінки та моделювання інших людей. Тому очікуваною є участь розподілених мереж, а не однієї ділянки.
У фМРТ-дослідженні 36 учасників, які слухали дві реальні аудіоісторії, Vaccaro та співавт. (2021) виявили зв’язки між самооціненим transportation і патернами функціональної зв’язності. Проте лише один патерн відтворився для обох історій; інші відмінності залежали від конкретного змісту. Самі автори наголошують, що дані не підтримують універсальної нейронної схеми занурення.
ЕЕГ-дослідження Dini, Simonetti і Bruni (2023) показало, що групові оцінки залученості змінювалися разом із фазами драматичної дуги, а частину цих коливань можна було передбачати з ЕЕГ-ознак. Це цікавий доказ часової динаміки engagement, але не нейронний тест, який визначає, «занурена» конкретна людина чи ні.
Сучасний огляд Green і Appel (2024) прямо застерігає від зворотного висновку: активність певної мозкової ділянки не дозволяє автоматично сказати, що людина переживає конкретний психологічний процес. Нейронна кореляція стає сильнішою доказовістю лише тоді, коли узгоджується з поведінковими, самозвітними та іншими даними.
Наративне занурення, стан потоку та дисоціація — різні явища
Наративне занурення і стан потоку
Обидва стани можуть супроводжуватися сильною концентрацією й меншою помітністю зовнішніх відволікань, тому в повсякденній мові їх легко змішати. Стан потоку — ширший конструкт оптимальної залученості в діяльність, що може виникати в спорті, роботі, музикуванні, грі або творчості. Narrative transportation специфічно стосується входження у світ оповіді й організується навколо наративних подій, персонажів та уявної моделі історії. Розрізнення суміжних конструктів підтримують van Laer та співавт. (2014) і Thomas і Grigsby (2024).
Наративне занурення і дисоціація
Наративне занурення саме по собі не є дисоціативним розладом і не свідчить про психопатологію. Звичайне «я так зачитався, що не почув дзвінка» описує перерозподіл уваги в умовах сильного інтересу. Дисоціація — ширший клінічно релевантний спектр феноменів, де можуть порушуватися звична інтеграція усвідомлення, пам’яті, відчуття себе, тіла або реальності. Спільне слово «відключився» не робить ці явища однаковими.
Якщо людина просто тимчасово менше помічає кімнату під час роману чи фільму і легко повертає увагу після завершення епізоду, це узгоджується зі звичайною залученістю. Великі прогалини пам’яті, повторювані епізоди деперсоналізації або дереалізації, виражене порушення функціонування чи інші клінічні симптоми потребують окремої оцінки і не пояснюються поняттям narrative transportation.
Наративне занурення, емпатія та ідентифікація
Емпатія може бути одним із шляхів емоційної залученості, але не визначає весь феномен. Історія може тримати увагу загадкою, просторовою моделлю або причинною проблемою навіть за слабкої симпатії до персонажів. Ідентифікація ще вужча: вона стосується психологічного наближення до конкретного героя, тоді як transportation описує взаємодію з наративом загалом.
Сучасний огляд Green і Appel розглядає ідентифікацію з персонажем як споріднений, але відмінний процес. Це важливе методологічне розрізнення: якщо дослідження вимірює лише співпереживання персонажу, воно не автоматично вимірює занурення у всю історію.
Наративне занурення і естетичний досвід
Наративне занурення може бути частиною естетичного досвіду, але естетичний досвід ширший. Абстрактна картина, інструментальна музика або архітектурна форма можуть викликати складні естетичні переживання без сюжету й персонажів. Transportation потребує наративної організації — подій, станів або дій, які можна пов’язати в історію.
Навпаки, не кожне сильне занурення є естетично позитивним. Тривожний трилер, трагедія або історія про моральний конфлікт можуть захоплювати саме через напруження, невизначеність чи неприємні емоції. «Занурює» не означає «подобається», «красиво» або «приємно».
Чи робить занурення історію правдивішою
Суб’єктивна переконливість і фактична точність — різні властивості. Добре побудований наратив може створити дуже цілісний світ навіть тоді, коли окремі факти помилкові. Саме тому сила переживання не є критерієм істини.
Класичні експерименти Green і Brock (2000) пов’язували вищий рівень наративного занурення зі змінами в оцінках персонажів і переконаннях, узгоджених з історією. Пізніші метааналізи підтверджують наративний вплив на установки й наміри, але величина ефектів неоднорідна. Braddock і Dillard (2016).
Практичний висновок для читання художньої прози, документалістики, мемуарів або історій у публічній комунікації такий: сильне занурення варто розглядати як характеристику власного досвіду, а твердження про світ — перевіряти за джерелами. Це особливо важливо, коли історія містить медичні, психологічні, політичні або наукові висновки.
Індивідуальні та культурні відмінності
Історії працюють через знання, яких аудиторія вже має. Жанрові очікування, досвід читання, культурні сценарії, знайомство з міфами, історією, соціальними нормами й художніми умовностями визначають, які зв’язки легко помітити та які припущення здаються правдоподібними. Тому одна й та сама сцена може бути прозорою для однієї аудиторії й вимагати пояснення для іншої.
Дослідження transportation демонструють істотну міжіндивідуальну варіативність. Thompson та співавт. (2018) показали, що схильність занурюватися частково повторювалася для різних фільмів, але разом із цим на конкретну реакцію впливали характеристики людини й матеріалу. Отже, доречніше говорити про взаємодію рис, досвіду й ситуації, а не про один «ген занурення» чи один тип особистості.
Важливо й те, що значна частина класичної літератури створена в обмежених культурних і освітніх вибірках. Систематичний огляд Thomas і Grigsby (2024) фіксує розмаїття контекстів, але його корпус значною мірою сформований дослідженнями переконання та маркетингу. Узагальнювати всі знайдені модератори на світову художню культуру слід обережно.
Що наука встановила достатньо надійно, а що залишається відкритим
Достатньо надійно: наративне занурення є вимірюваним психологічним конструктом, пов’язаним із фокусом на історії, емоційною залученістю та уявним моделюванням; воно виникає в різних медіа й істотно варіює між людьми та ситуаціями. Це узгоджується з Green і Appel (2024) та психометричною роботою Appel та співавт. (2015).
Достатньо надійно: наративи можуть впливати на переконання, установки й наміри, але ефекти не є автоматичними й залежать від контексту. Braddock і Dillard (2016); Rahmani та співавт. (2025).
Ймовірно, але неоднорідно: окремі риси історії, людини та середовища можуть підсилювати або послаблювати transportation; набір модераторів широкий, а їхня відтворюваність різна. Thomas і Grigsby (2024).
Обмежено: нейронні маркери narrative transportation. Наявні фМРТ- й ЕЕГ-результати показують розподілені кореляти, але не універсальний мозковий підпис. Vaccaro та співавт. (2021); Dini та співавт. (2023).
Відкрите питання: як саме культура, мовна компетентність, жанрове навчання, інтерактивність і нові способи створення історій взаємодіють між собою в довгостроковій перспективі. Сучасний огляд Green і Appel (2024) відносить технологічні зміни й штучний інтелект до нових напрямів, але емпірична база тут ще формується.
Поширені помилки про наративне занурення
«Історія вимикає критичне мислення»
Наративне занурення може зменшувати доступність контраргументації в частині експериментів, але це не буквальне вимкнення критичного мислення. Людина продовжує розуміти, прогнозувати, порівнювати й оцінювати. Переконливий вплив є ймовірнісним, а не неминучим.
«Чим сильніша емоція, тим сильніше занурення»
Емоція є одним компонентом. Шоковий епізод може бути емоційно сильним і водночас руйнувати цілісність історії. Навпаки, спокійна оповідь може глибоко захоплювати через загадку, атмосферу або поступову побудову світу.
«Фільм завжди занурює сильніше за книгу»
Медіум змінює спосіб подання інформації, але не задає фіксованого рейтингу занурення. Важливі конкретний твір, людина, умови перегляду або читання та те, як легко будується ситуаційна модель.
«Якщо не чуєш, що до тебе звертаються, це дисоціація»
Сильне фокусування може тимчасово зменшувати помітність периферійних сигналів. Це саме по собі не є клінічною дисоціацією. Клінічні феномени визначаються характером порушення інтеграції досвіду, повторюваністю, контекстом і впливом на функціонування.
«Є один центр мозку, який вмикає історію»
Сучасні дані показують роботу мереж, а результати залежать від змісту й завдання. Vaccaro та співавт. (2021) прямо виявили, що більшість патернів не відтворилися однаково для двох різних історій. Це несумісно з популярною ідеєю однієї універсальної «кнопки сторітелінгу».
Практичні наслідки для читача, глядача й автора
Для читача й глядача корисно розрізняти два рівні: «ця історія мене захопила» і «твердження цієї історії правдиві». Перше описує психологічний досвід; друге потребує незалежної перевірки. Особливо сильний наратив може зробити певну інтерпретацію доступнішою й емоційно переконливішою, тому після документального фільму, мемуарів або історії про здоров’я доцільно окремо перевіряти фактичні висновки.
Для автора або викладача поняття narrative transportation корисне як пояснювальна рамка, а не як набір магічних прийомів. Зв’язність подій, зрозумілі цілі персонажів, керована невизначеність, можливість побудувати ситуаційну модель й емоційна значущість можуть підтримувати залучення. Надлишок деталей, суперечливі причинні переходи або постійні зовнішні переривання можуть ускладнювати його.
Для дослідника головний урок — не змішувати близькі змінні. Наративне занурення, наративна залученість (narrative engagement), ідентифікація, емпатія, присутність, поглиненість і стан потоку частково перетинаються феноменологічно, але мають різні визначення й вимірювальні традиції. Систематичний огляд Thomas і Grigsby (2024) спеціально наголошує на необхідності такого розрізнення.
Обмеження досліджень
Значна частина доказової бази спирається на самозвіти після коротких текстів, рекламних повідомлень, фрагментів фільмів або спеціально створених експериментальних історій. Це дає контроль, але не повністю відтворює читання великого роману протягом кількох тижнів, серіальний перегляд або повторне повернення до знайомого твору.
У літературі також існує проблема концептуального перекриття: дослідники використовують терміни наративне занурення, залученість, імерсія, психологічна участь, присутність і поглиненість із різними операціоналізаціями. Через це однакові слова не завжди означають однакові змінні, а різні шкали можуть захоплювати частково різні аспекти переживання.
Окремий пласт досліджень сформований у маркетингу й комунікації, де результатом часто є переконання або намір купівлі. Thomas і Grigsby (2024) дають систематичну карту саме цієї лінії. Для художньої літератури, театру, поезії та інших мистецьких форм потрібні власні дослідницькі моделі, бо цінність естетичного досвіду не зводиться до зміни установки.
Нейронаукові дослідження додають важливий рівень, але поки мають невеликі вибірки, різні стимули й різні аналітичні підходи. Їх слід використовувати для перевірки конкретних механізмів, а не для красивих формул на кшталт «мозок не відрізняє історію від реальності».
Поширені запитання
Що таке наративне занурення простими словами?
Це стан, коли історія настільки утримує увагу, що ви активно стежите за її світом, персонажами й подіями, емоційно реагуєте та менше помічаєте частину зовнішніх відволікань. У науці це називають narrative transportation.
Чи буває наративне занурення тільки під час читання?
Ні. Його вивчають для текстів, усних історій, аудіо, кіно та інших наративних форматів. Конкретний медіум змінює спосіб побудови досвіду, але сам феномен не обмежений книгою.
Чому одна історія захоплює, а інша ні?
Тому що занурення виникає з взаємодії історії, людини й ситуації. Значення мають зв’язність і зрозумілість оповіді, персонажі й цілі, попередній досвід, жанрові очікування, індивідуальні відмінності та конкуренція за увагу.
Чи означає сильне занурення, що історія добре написана?
Не обов’язково. Transportation — психологічна реакція аудиторії. Вона може бути одним із показників ефективності оповіді для конкретної людини, але художня якість охоплює значно більше критеріїв і не зводиться до сили занурення.
Чи може художня історія змінити переконання?
Так, у середньому наративи можуть зміщувати пов’язані з ними переконання, установки та наміри, але ефекти неоднорідні й не гарантовані. Це підтверджують Braddock і Dillard (2016) та новіший експериментальний метааналіз Rahmani та співавт. (2025).
Чи є наративне занурення різновидом гіпнозу або дисоціації?
Ні. Це окремий дослідницький конструкт звичайної залученості в історію. Схожість окремих суб’єктивних описів — наприклад, менша помітність часу чи оточення — не робить феномени тотожними. Про клінічні дисоціативні явища дивіться окрему статтю «Дисоціація».
Чим наративне занурення відрізняється від потоку?
Потік стосується глибокої залученості в діяльність загалом і пов’язаний зі структурою завдання, викликом, навичками, цілями та зворотним зв’язком. Narrative transportation специфічно організовується навколо світу оповіді. Докладніше про перший конструкт: «Стан потоку».
Чи існує тест, який показує, наскільки людина схильна занурюватися в історії?
У дослідженнях є стандартизовані самозвітні шкали, зокрема Transportation Scale та її коротка версія TS–SF. Вони призначені для вимірювання дослідницького конструкта і не є клінічними тестами або діагностикою.
Чи можна навмисно посилити занурення?
Можна створити сприятливі умови: прибрати зайві переривання, дати достатньо часу для входження в історію, обрати зрозумілий і цікавий формат. Автор може підтримувати причинну зв’язність і керувати очікуваннями. Однак гарантувати однакове занурення всім людям неможливо.
Пов’язані статті
Джерела
Adezati, E., Thye, M., Butta, S., Pecchioli, L., Hoffman, P., & Mirman, D. (2026). Situation model manipulations differently engage semantic and default mode networks during narrative comprehension. Cortex, 200, 92–115. https://doi.org/10.1016/j.cortex.2026.04.005
Appel, M., & Richter, T. (2010). Transportation and Need for Affect in Narrative Persuasion: A Mediated Moderation Model. Media Psychology, 13(2), 101–135. https://doi.org/10.1080/15213261003799847
Appel, M., Gnambs, T., Richter, T., & Green, M. C. (2015). The Transportation Scale–Short Form (TS–SF). Media Psychology, 18(2), 243–266. https://doi.org/10.1080/15213269.2014.987400
Braddock, K., & Dillard, J. P. (2016). Meta-analytic evidence for the persuasive effect of narratives on beliefs, attitudes, intentions, and behaviors. Communication Monographs, 83(4), 446–467. https://doi.org/10.1080/03637751.2015.1128555
Busselle, R., & Bilandzic, H. (2009). Measuring Narrative Engagement. Media Psychology, 12(4), 321–347. https://doi.org/10.1080/15213260903287259
Dini, H., Simonetti, A., & Bruni, L. E. (2023). Exploring the Neural Processes behind Narrative Engagement: An EEG Study. eNeuro, 10(7), ENEURO.0484-22.2023. https://doi.org/10.1523/ENEURO.0484-22.2023
Green, M. C., & Brock, T. C. (2000). The role of transportation in the persuasiveness of public narratives. Journal of Personality and Social Psychology, 79(5), 701–721. https://doi.org/10.1037/0022-3514.79.5.701
Green, M. C., & Appel, M. (2024). Narrative transportation: How stories shape how we see ourselves and the world. Advances in Experimental Social Psychology, 70, 1–82. https://doi.org/10.1016/bs.aesp.2024.03.002
Rahmani, B., Montano, B., Groves, D. W., & Green, D. P. (2025). The persuasive effects of narrative entertainment: a meta-analysis of recent experiments. Behavioural Public Policy. https://doi.org/10.1017/bpp.2025.10010
Thomas, V. L., & Grigsby, J. L. (2024). Narrative transportation: A systematic literature review and future research agenda. Psychology & Marketing, 41(8), 1805–1819. https://doi.org/10.1002/mar.22011
Thompson, J. M., Teasdale, B., Duncan, S., van Emde Boas, E., Budelmann, F., Maguire, L., & Dunbar, R. I. M. (2018). Individual Differences in Transportation into Narrative Drama. Review of General Psychology, 22(2). https://doi.org/10.1037/gpr0000130
Vaccaro, A. G., Scott, B., Gimbel, S. I., & Kaplan, J. T. (2021). Functional Brain Connectivity During Narrative Processing Relates to Transportation and Story Influence. Frontiers in Human Neuroscience, 15, 665319. https://doi.org/10.3389/fnhum.2021.665319
van Laer, T., de Ruyter, K., Visconti, L. M., & Wetzels, M. (2014). The Extended Transportation-Imagery Model: A Meta-Analysis of the Antecedents and Consequences of Consumers’ Narrative Transportation. Journal of Consumer Research, 40(5), 797–817. https://doi.org/10.1086/673383
van Laer, T., Feiereisen, S., & Visconti, L. M. (2019). Storytelling in the digital era: A meta-analysis of relevant moderators of the narrative transportation effect. Journal of Business Research, 96, 135–146. https://doi.org/10.1016/j.jbusres.2018.10.053
Zwaan, R. A., & Radvansky, G. A. (1998). Situation models in language comprehension and memory. Psychological Bulletin, 123(2), 162–185. https://doi.org/10.1037/0033-2909.123.2.162
Zwaan, R. A. (2025). From Words to Worlds: Twenty-Five Years of Advances in Situation Model Research. Current Directions in Psychological Science, 34(5). https://doi.org/10.1177/09637214251326812