Психологія художньої літератури: як оповіді, персонажі й стиль впливають на переживання читача
Оновлено: 8 жовт.
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 7 жовтня 2026 · Редакційна політика
Психологія художньої літератури вивчає, як читач переживає вигадані історії: як із мовного тексту виникає уявний світ, чому ми стежимо за намірами персонажів, співпереживаємо людям, яких не існує, відчуваємо напруження або зворушення, помічаємо стиль і переосмислюємо власний досвід. Художнє читання поєднує роботу уяви, пам’яті, емоцій, соціального пізнання та інтерпретації, але його психологічний ефект не зводиться до жодного одного процесу.
Сучасні дослідження описують художнє читання як взаємодію щонайменше трьох рівнів: властивостей тексту, особливостей читача і ситуації читання. Сюжет, перспектива оповіді, складність персонажів, ритм і стилістичні відхилення задають можливості для переживання; досвід, знання, цінності, жанрові очікування й поточний стан читача впливають на те, які з цих можливостей реалізуються. Огляд 2026 року узагальнює сучасні дані про можливі когнітивні й соціальні наслідки читання наративної художньої літератури, водночас залишаючи відкритими питання про механізми, розмір ефектів і умови їх перенесення в реальне життя.
Ця сторінка присвячена саме художньо-літературному досвіду. Загальні механізми декодування письма, рухів очей, розпізнавання слів, уваги й розуміння тексту належать до психології читання. Психологія художньої літератури починається там, де важливими стають вигаданий світ, персонажі, наративна перспектива, стиль, естетична форма та особливий режим залучення читача.
Що вивчає психологія художньої літератури
Її центральне питання звучить так: що відбувається з психологічним досвідом людини, коли текст сприймається не лише як носій інформації, а як художня оповідь? Дослідники вивчають побудову уявного світу, емоційні реакції на події, розуміння внутрішнього життя персонажів, ідентифікацію, наративне занурення, роль стилю, очуднення, інтерпретацію неоднозначності, естетичне оцінювання та можливі наслідки тривалого контакту з художньою прозою.
Це поле перетинається з психологією мистецтва, когнітивною психологією, психологією емоцій, соціальною психологією, емпіричною естетикою та когнітивною нейронаукою. Його предметом є читач у взаємодії з художньо організованим текстом. Саме тому психологія літератури не визначає «правильне» тлумачення твору і не замінює літературознавство: вона формулює перевірювані питання про увагу, переживання, поведінку, оцінювання та психічні процеси.
Як читач будує світ оповіді
Під час читання роману чи оповідання на сторінці немає готового світу — є мовні знаки, з яких читач поступово конструює події, простір, причинні зв’язки, цілі та психічні стани героїв. Частина інформації подана прямо, частина відновлюється через висновки. Читач утримує те, що сталося раніше, співвідносить нові події з очікуваннями й постійно оновлює власну модель історії. Для художнього досвіду особливо важливо, що ця модель часто залишається неповною: текст може приховувати мотив, змінювати перспективу, пропускати події або навмисно робити сенс неоднозначним.
Уява тут не працює як внутрішній «кіноекран», однаковий для всіх. Одні читачі яскравіше формують зорові образи, інші більше залучають мовно-смислове або соціальне моделювання. Текст також по-різному підтримує ці режими: докладний опис простору стимулює один тип побудови сцени, внутрішній монолог або непряма мова — інший. Тому відсутність яскравих картинок у свідомості не означає відсутності глибокого літературного переживання.
Нейровізуалізаційне дослідження індивідуальних відмінностей під час сприймання уривків із романів показало, що читачі можуть відрізнятися за тим, наскільки вони залучають системи, пов’язані з менталізацією, або сенсомоторною симуляцією. Nijhof і Willems інтерпретували це як різні способи входження в літературний світ. Такі дані описують нейронні кореляти під час завдання; вони не встановлюють одного універсального механізму уяви і не дозволяють визначити «кращого» читача за картиною активації мозку.
Персонажі: як ми читаємо чужі психічні стани
Художній персонаж стає психологічно значущим не тому, що читач плутає вигадку з реальністю, а тому, що оповідь організує інформацію так, щоб ми могли будувати модель його цілей, переконань, емоцій і можливих наступних дій. Ми можемо розуміти страх персонажа, не відчуваючи такого самого страху; можемо співчувати йому, не схвалюючи його вчинків; можемо дивитися на світ із його перспективи й водночас зберігати власну оцінку.
Ідентифікація, емпатія і теорія психічних станів
Ці поняття варто розрізняти. Емпатія стосується реагування на переживання іншого; перспективне прийняття й теорія психічних станів — здатності уявляти або виводити те, що інша людина думає, знає чи має намір зробити. Ідентифікація з персонажем описує складніший процес тимчасового наближення до його точки зору або способу переживання. Вона не означає автоматичної згоди з героєм.
Оглядова модель van Krieken, Hoeken і Sanders розглядає ідентифікацію як багатовимірний і динамічний процес, на який можуть впливати мовні сигнали перспективи, доступ до думок персонажа, просторово-часова позиція, емоційна близькість та інші властивості оповіді. Це важливе застереження проти простої формули «персонаж схожий на мене — отже, я з ним ідентифікуюся».
Чому вигаданий персонаж може викликати реальні емоції
Емоція читача є реальною подією його власного досвіду, навіть коли її об’єкт вигаданий. Для виникнення жалю, напруження, ніжності чи обурення достатньо того, що читач побудував значущу модель ситуації й оцінює подію відносно цілей, втрат, небезпек або стосунків персонажів. Знання «це вигадка» змінює контекст переживання, але не скасовує його. Саме ця дистанція дозволяє добровільно шукати трагічні, страшні або морально складні історії, які в реальному житті людина прагнула б уникнути.
Це також пояснює, чому художні емоції не зводяться до простої приємності. Читач може високо оцінювати текст, який викликає смуток, тривогу чи моральний дискомфорт. Такий парадокс добре узгоджується з ширшим поняттям естетичних емоцій: у мистецтві цінність переживання може визначатися не лише валентністю емоції, а й формою, змістом, значущістю, новизною та способом осмислення.
Наративне занурення: чому історія «затягує»
Наративне занурення або transportation описує стан, у якому увага, уява й емоційна участь значною мірою організовані довкола світу історії. Читач менше помічає зовнішнє середовище, активніше стежить за подіями, уявляє сцени та переживає наслідки того, що відбувається. Це не окремий діагноз, не втрата контакту з реальністю і не тотожність стану потоку; це дослідницький конструкт для опису ступеня залучення в наратив.
Кількісний метааналіз van Laer та колег узагальнив 132 ефекти з 76 робіт і показав, що ступінь наративного занурення залежить як від властивостей історії, так і від особливостей читача, а сама вона пов’язана з подальшими оцінками, емоційними та переконувальними ефектами. Однак це поле значною мірою розвивалося також у дослідженнях комунікації та споживчої поведінки, тому конкретні висновки не слід механічно переносити на будь-який роман або будь-якого читача.
Експерименти Bal і Veltkamp додатково показали, що зміни в показниках емпатії після художньої історії залежали від емоційного занурення. Це підтримує думку, що сама наявність художнього тексту не є достатньою умовою психологічного ефекту: важливо, як саме людина читає і наскільки вона залучена.
Стиль як психологічний механізм художнього досвіду
У художній літературі зміст неможливо повністю відокремити від способу його подання. Та сама подія психологічно переживається інакше, якщо розповідь ведеться від першої чи третьої особи, якщо читач знає більше або менше за героя, якщо фраза уповільнює рух, повторюється, порушує очікуваний синтаксис або змушує повертатися до попереднього речення. Стиль регулює не лише красу мови: він керує розподілом уваги, доступом до перспектив, швидкістю опрацювання та інтерпретаційною невизначеністю.
Перспектива, голос і психологічна дистанція
Оповідач може надати прямий доступ до думок одного персонажа й залишити інших непрозорими; може описувати події відсторонено або запрошувати до близького внутрішнього погляду. Такі рішення змінюють, яку інформацію читач використовує для пояснення поведінки героя. Мовні сигнали перспективи не гарантують ідентифікації, але можуть створювати умови для неї, що узгоджується з моделлю лінгвістичних сигналів ідентифікації.
Висунення, очуднення і сповільнення
Класичні експерименти Miall і Kuiken перевіряли так зване foregrounding — стилістично помітні відхилення, які можуть робити звичне незвичним. У чотирьох дослідженнях такі сегменти коротких оповідань були пов’язані з довшим часом читання, більшою помітністю й сильнішими афективними оцінками. Це не доводить, що складна мова завжди естетично краща; воно показує, що формальна незвичність може змінювати темп і характер психологічної обробки тексту.
Огляд Koopman і Hakemulder пропонує окремо аналізувати наративність і власне літературність. Історія може бути захопливою через події та персонажів, тоді як стилістичне висунення може спрямовувати увагу на сам спосіб мовного вираження. У реальному читанні ці компоненти постійно взаємодіють.
Емоції під час читання художньої літератури
Література може викликати емоції щодо персонажів, емоції щодо форми твору й емоції, пов’язані з власними спогадами читача. Напруження може виникати через невизначеність щодо наступної події; зворушення — через зміну стосунків або втрату; захоплення — через образ, метафору чи композиційне рішення; ностальгія — через особисті асоціації, яких автор не міг передбачити. Тому одна й та сама сцена здатна викликати різні переживання у різних людей.
Емоційний ефект залежить від оцінки ситуації, близькості до персонажа, попередніх знань, жанрових очікувань, життєвого досвіду та контексту читання. Повторне читання також може змінити переживання: невизначеність щодо «що станеться» зменшується, зате зростає увага до композиції, передвісників, мови або мотивів, які були непомітні вперше. Передбачуваність і художня цінність не є взаємовиключними.
Історичне поняття катарсису часто використовують для опису сильного емоційного звільнення через мистецтво. Сучасна психологія не підтримує універсального правила, що переживання сильних емоцій під час читання саме по собі «очищує» психіку, лікує або покращує емоційну регуляцію. Естетичне переживання може бути важливим і трансформативним, але довгостроковий ефект потребує окремих доказів.
Чи робить художня література нас емпатичнішими
Це найвідоміше й водночас одне з найбільш спрощених тверджень про психологію літератури. Дані підтримують набагато стриманішу картину: між читанням художньої літератури та соціальним пізнанням існують невеликі позитивні зв’язки, а експериментальні ефекти в середньому малі й залежать від дизайну дослідження, типу порівняння, показника та залучення читача. З формули «література може створювати умови для тренування розуміння інших» не випливає формула «будь-який роман автоматично робить людину емпатичнішою».
Що показують метааналізи
Метааналіз Dodell-Feder і Tamir об’єднав 53 ефекти з 14 експериментальних досліджень і виявив малий статистично значущий ефект читання художньої літератури на соціальне пізнання порівняно з нехудожнім читанням або відсутністю читання (приблизно g = 0,15–0,16). Автори прямо наголосили на потребі перевіряти перенесення цих ефектів у реальне соціальне функціонування та краще встановлювати механізми.
Наймасштабніша на сьогодні синтеза Wimmer та колег включила два попередньо зареєстровані багаторівневі метааналізи. У 70 експериментах було знайдено малий середній когнітивний ефект читання художньої літератури (g = 0,14), причому надійніші позитивні результати стосувалися емпатії та менталізації. У 114 кореляційних дослідженнях триваліший життєвий контакт із друкованою художньою літературою був пов’язаний із малими позитивними когнітивними показниками (r = 0,16). Кореляційний зв’язок не показує напрям причинності: люди з певними здібностями й інтересами можуть самі частіше обирати художнє читання.
Свіжий систематичний огляд і метааналіз 2026 року Chang оцінив літературне й просоціальне читання та отримав невеликий загальний ефект на емпатійно-соціальні показники (g = 0,23), але з дуже високою неоднорідністю між дослідженнями (I² = 85,1%). Сам огляд не був проспективно зареєстрований і поєднав різні типи текстів та результатів, тому його оцінка корисна як сучасне узагальнення, а не як доказ універсального ефекту.
Чому відоме твердження про «літературну прозу і теорію розуму» стало спірним
У 2013 році Kidd і Castano повідомили у п’яти експериментах, що коротке читання літературної прози тимчасово покращувало виконання завдань на теорію психічних станів. Робота стала дуже впливовою. Подальші великі реплікації, однак, не відтворили простого ефекту одного сеансу читання.
У дослідженні Panero та колег 792 учасників випадково розподілили між літературною прозою, популярною прозою, нехудожнім текстом і відсутністю читання; значущої переваги літературної прози в тесті Reading the Mind in the Eyes не виявили. Samur, Tops і Koole провели чотири потужні реплікаційні експерименти із сумарно 1006 учасниками й також не знайшли ефекту літературного читання на менталізацію. Обидві роботи водночас відтворювали кореляцію між загальною знайомістю з художньою літературою і показниками менталізації.
Систематичний огляд Rezende і Shigaeff також описує неоднорідну картину й вказує, що ефекти залежать від індивідуальних чинників і структури самої взаємодії з наративом. Огляд Denham підкреслює концептуальну проблему: емпатія, перспективне прийняття, теорія психічних станів, моральне судження і просоціальна поведінка є різними конструкціями, а позитивний ефект в одному з них не можна автоматично оголошувати зміною всіх інших.
Індивідуальні відмінності, досвід і культура
Читач приходить до книжки з уже сформованою історією читання. Знайомство з жанром допомагає передбачати конвенції; літературна підготовка може змінювати те, що людина помічає у стилі й композиції; особистий досвід робить певні теми емоційно значущими; культурний контекст визначає частину знань і норм, необхідних для інтерпретації. Тому психологічна реакція не є властивістю тексту, яку можна просто «виміряти всередині книги». Вона виникає у взаємодії тексту й читача.
Вік, мовна компетентність, потреба в пізнанні, звичка читати, схильність до уяви, попередній досвід із подібними сюжетами та поточні цілі можуть впливати на залучення. Деякі з цих чинників добре досліджені, інші мають фрагментарну доказову базу. Психологія літератури тому уникає ідеї універсального «ідеального читача», який нібито повинен реагувати на твір однаково в усіх культурах і ситуаціях.
Культурна відмінність особливо важлива для персонажів і моральної інтерпретації. Текст може спиратися на норми, іронію, жанрові сигнали або історичні знання, які одна група читачів розпізнає без пояснень, а інша — ні. Це не робить одну реакцію автоматично правильною, але означає, що психологічна модель має враховувати навчання й інкультурацію, а не приписувати весь ефект формальній властивості тексту.
Що показує нейронаука художнього читання
Нейронаука не знайшла окремого «центру літератури», «центру персонажа» чи «центру емпатії до вигадки». Читання художньої історії залучає розподілені системи, пов’язані з мовою, пам’яттю, побудовою сцен, соціальним пізнанням та оцінюванням. Які саме мережі активніші, залежить від того, що містить уривок і яке завдання виконує читач.
У роботі Tamir та колег учасники під час функціональної нейровізуалізації читали літературні уривки, що відрізнялися за соціальним змістом і образністю. Соціальні та яскраво-сценічні компоненти були пов’язані з різними підсистемами так званої мережі пасивного режиму мозку. Частота читання художньої літератури також корелювала з показниками соціального пізнання. Це цікава механістична підказка, але не доказ того, що активація конкретної мережі спричиняє довготривале підвищення емпатії.
Дослідження Nijhof і Willems показало ще одну важливу річ: навіть під час того самого літературного матеріалу різні люди можуть більшою мірою спиратися на менталізацію або сенсомоторну симуляцію. Нейронна варіативність тут відповідає загальному висновку психології літератури: один текст не запускає одну й ту саму внутрішню програму в кожному мозку.
Що встановлено надійніше, а що залишається спірним
Достатньо надійно встановлено, що художнє читання є багатокомпонентним процесом: воно поєднує побудову ситуаційної моделі, відстеження персонажів, емоційне оцінювання, уяву, пам’ять і інтерпретацію. Стиль і перспектива можуть змінювати темп та характер опрацювання. Наративне занурення є вимірюваною характеристикою взаємодії з історією. Між тривалішим контактом із художньою літературою та деякими показниками соціального пізнання існують малі позитивні статистичні зв’язки.
Менш визначеним залишається причинний ланцюг. Психологія поки не може сказати, яка «доза» якого типу художньої літератури в якої людини призведе до стійкої зміни емпатії, моральної поведінки чи особистості. Немає достатніх підстав оголошувати літературну прозу універсально ефективнішою за жанрову, а складний стиль — автоматично кориснішим за прозорий. Так само немає підстав переносити невеликий лабораторний ефект на великі твердження про характер людини.
Саме тому сучасні синтези — від попередньо зареєстрованих метааналізів Wimmer та колег до огляду Denham — підтримують модель малих, контекстно залежних ефектів замість сильного універсального твердження про «перетворювальну силу літератури».
Психологія художньої літератури і суміжні поняття
Загальна психологія читання пояснює, як увага, рухи очей, мовні процеси й пам’ять забезпечують перехід від письма до значення. Сторінка «Читання» розглядає базовий когнітивний процес ширше. Психологія художньої літератури використовує ці механізми як основу, але її власний предмет — художня організація досвіду: вигадані світи, персонажі, наратив, стиль та естетичне переживання.
Наративне занурення є окремим дослідницьким конструктом усередині ширшого поля й не повинно підміняти всю психологію літератури. Поезія також має власні особливості ритму, образності, звукової організації та щільності мови. Ці сусідні теми потребують окремих канонічних сторінок, тому тут вони пояснюються лише настільки, наскільки необхідні для розуміння художньої прози.
Бібліотерапія, психотерапевтичне використання текстів і структуровані клінічні втручання — інша категорія. Звичайне читання роману може бути втішним, важливим або допомагати людині осмислити досвід, але це не робить його психотерапією. Дані про спеціально організовану терапевтичну практику не можна автоматично переносити на звичайне художнє читання.
Практичне значення
Для читача психологія художньої літератури дає точнішу мову для опису власного досвіду. «Мене затягнуло» може означати високий ступінь наративного занурення; «я став героєм» — сильне перспективне зближення або ідентифікацію; «цю сторінку довелося читати повільніше» — реакцію на синтаксичну, образну чи композиційну складність. Такі поняття допомагають розрізняти явища, які в побуті часто називають одним словом «враження».
Для автора й редактора ці дослідження показують, що психологічний ефект не створюється одним прийомом. Перша особа не гарантує емпатії, незвична метафора не гарантує захоплення, а драматичний сюжет не гарантує занурення. Ефект виникає з конфігурації тексту й читача. Саме тому експериментальні закономірності корисні для розуміння можливих механізмів, але не є рецептами написання «психологічно ефективної» літератури.
Для освіти висновок також обмежений і конкретний: художні тексти можуть створювати привід для перспективного прийняття, обговорення мотивів, неоднозначності та соціальних ситуацій. Систематичний огляд досліджень соціального пізнання вказує, що супровідні активності, зокрема обговорення, можуть бути важливою умовою ефекту. Це сильніша позиція, ніж припущення, що сама присутність книжки в програмі автоматично розвиває емпатію.
Поширені помилки
«Художня література автоматично підвищує емпатію». Метааналізи знаходять невеликі середні ефекти й кореляції, а великі реплікації показали, що коротке читання одного уривка не гарантує негайного покращення менталізації.
«Ідентифікуватися з персонажем означає погоджуватися з ним». Ідентифікація може означати тимчасове прийняття перспективи, розуміння внутрішньої логіки або емоційне зближення. Читач здатний добре моделювати психічний стан персонажа й одночасно засуджувати його рішення.
«Складніша мова завжди сильніше впливає». Стилістичне висунення може сповільнювати читання й підсилювати помітність та афективну реакцію, але ефект залежить від контексту, типу тексту й читача. Складність не є універсальною шкалою художньої якості.
«Якщо мозок активує мережу менталізації, література тренує емпатію». Функціональна нейровізуалізація показує кореляти процесів під час читання. Для твердження про тренування й довготривалу причинну зміну потрібні інші дизайни — повторні вимірювання, контрольні умови й перевірка перенесення.
«Сильні емоції від роману — це терапія». Художнє переживання може бути цінним і психологічно значущим, але терапевтичне втручання визначається не силою емоцій, а структурованим професійним контекстом, метою й доказами для конкретного методу.
Поширені запитання
Чому ми співчуваємо персонажам, хоча знаємо, що вони вигадані?
Тому що емоційна система реагує на значення змодельованої ситуації, а не лише на фізичну присутність реальної людини. Якщо читач розуміє цілі, втрати й небезпеки героя, ці оцінки можуть викликати реальне співпереживання. Знання про вигаданість створює рамку й дистанцію, але не скасовує емоцію.
Чому один роман «затягує», а інший ні?
Занурення залежить від взаємодії тексту і читача: зрозумілості причинних зв’язків, інтересу до теми, персонажів, темпу, перспективи, образності, жанрових очікувань, читацького досвіду й ситуації. Немає одного універсального прийому, який однаково занурює всіх.
Чи доведено, що читання художньої літератури розвиває емпатію?
Доведено невеликі середні зв’язки й малі експериментальні ефекти для частини показників емпатії та менталізації. Докази не підтримують великого універсального ефекту й не дозволяють стверджувати, що будь-яке художнє читання робить людину моральнішою або співчутливішою в повсякденному житті.
Чи літературна проза психологічно корисніша за жанрову?
Наявні дані не дають підстав установити універсальну ієрархію. Частина ранніх експериментів повідомляла перевагу літературної прози в окремих завданнях, але великі реплікації її не підтвердили. Важливішими можуть бути конкретні властивості тексту, залучення читача, попередній досвід і те, який саме результат вимірюється.
Чому незвичний стиль іноді сповільнює читання?
Незвичний синтаксис, метафора, повтор або порушення очікуваної мовної форми можуть вимагати додаткової уваги й повторної інтерпретації. Класичні дослідження foregrounding показали зв’язок стилістично помітних сегментів із довшим часом читання та сильнішою афективною оцінкою. Сповільнення тут може бути частиною художнього ефекту, а не просто помилкою розуміння.
Чи читання роману є формою психотерапії?
Ні, звичайне художнє читання саме по собі не є психотерапевтичним методом. Воно може підтримувати осмислення, давати емоційний досвід або суб’єктивне полегшення, але клінічні твердження потребують досліджень конкретного структурованого втручання.
Чи може повторне читання бути психологічно іншим досвідом?
Так. Після першого читання змінюється інформаційний стан читача: він знає розв’язку, краще розпізнає передвісники, може більше уваги приділяти стилю, композиції та мотивам персонажів. Емоційний профіль також здатний змінитися — напруження через невідомість може зменшитися, а зворушення, іронічне розуміння або естетична увага посилитися.
Пов’язані статті
Джерела
Bal, P. M., & Veltkamp, M. (2013). How Does Fiction Reading Influence Empathy? An Experimental Investigation on the Role of Emotional Transportation. PLOS ONE, 8(1), e55341.
Chang, L. (2026). Empathy and perspective-taking in literary fiction: a systematic review and meta-analysis of psychological evidence and theoretical insights. Frontiers in Psychology, 17, 1865031.
Denham, A. E. (2024). Empathy & Literature. Emotion Review, 16(2), 84–95.
Dodell-Feder, D., & Tamir, D. I. (2018). Fiction reading has a small positive impact on social cognition: A meta-analysis. Journal of Experimental Psychology: General, 147(11), 1713–1727.
Kidd, D. C., & Castano, E. (2013). Reading Literary Fiction Improves Theory of Mind. Science, 342(6156), 377–380.
Koopman, E. M., & Hakemulder, F. (2015). Effects of Literature on Empathy and Self-Reflection: A Theoretical-Empirical Framework. Journal of Literary Theory, 9(1), 79–111.
Mar, R. A., Dunk, R. J., & Shoemaker, L. H. (2026). The benefits of reading narrative fiction. Current Opinion in Psychology, 73, 102368.
Miall, D. S., & Kuiken, D. (1994). Foregrounding, defamiliarization, and affect: Response to literary stories. Poetics, 22(5), 389–407.
Nijhof, A. D., & Willems, R. M. (2015). Simulating fiction: individual differences in literature comprehension revealed with fMRI. PLOS ONE, 10(2), e0116492.
Panero, M. E., Weisberg, D. S., Black, J., Goldstein, T. R., Barnes, J. L., Brownell, H., & Winner, E. (2016). Does reading a single passage of literary fiction really improve theory of mind? An attempt at replication. Journal of Personality and Social Psychology, 111(5), e46–e54.
Rezende, J. F., & Shigaeff, N. (2023). The effects of reading and watching fiction on the development of social cognition: a systematic review. Dementia & Neuropsychologia, 17, e20230066.
Samur, D., Tops, M., & Koole, S. L. (2018). Does a single session of reading literary fiction prime enhanced mentalising performance? Four replication experiments of Kidd and Castano (2013). Cognition and Emotion, 32(1), 130–144.
Tamir, D. I., Bricker, A. B., Dodell-Feder, D., & Mitchell, J. P. (2016). Reading fiction and reading minds: the role of simulation in the default network. Social Cognitive and Affective Neuroscience, 11(2), 215–224.
van Krieken, K., Hoeken, H., & Sanders, J. (2017). Evoking and Measuring Identification with Narrative Characters—A Linguistic Cues Framework. Frontiers in Psychology, 8, 1190.
van Laer, T., de Ruyter, K., Visconti, L. M., & Wetzels, M. (2014). The Extended Transportation-Imagery Model: A Meta-Analysis of the Antecedents and Consequences of Consumers’ Narrative Transportation. Journal of Consumer Research, 40(5), 797–817.
Wimmer, L., Currie, G., Friend, S., Wittwer, J., & Ferguson, H. J. (2024). Cognitive effects and correlates of reading fiction: Two preregistered multilevel meta-analyses. Journal of Experimental Psychology: General, 153(6), 1464–1488.