Маркіз де Сад: біографія, садизм, сексуальність, влада та психологія
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 11 вересня 2026 · Редакційна політика
Ім’я Донасьєна Альфонса Франсуа де Сада — маркіза де Сада — пережило його книжки у незвичний спосіб: воно стало основою слова «садизм». Для психології й психіатрії це один із найвиразніших випадків, коли історична постать дала назву поняттю, яке згодом почало жити власним науковим життям. Щоб зрозуміти цей зв’язок коректно, потрібно розділити біографію де Сада, його літературну модель влади й насильства, історію сексологічного терміна, сучасне дослідження садистичних рис і клінічні діагностичні категорії.
Сучасна психологія використовує слово «садизм» у кількох різних значеннях. У дослідженнях особистості говорять про повсякденний садизм як схильність отримувати задоволення від страждання або приниження іншого. У клінічній сексології існують значно вужчі діагностичні поняття, пов’язані із сексуальним збудженням від страждання. А в побутовій мові «садистом» часто називають просто жорстоку людину. Ці значення перетинаються історично, але їх не можна зливати в одне.
Хто такий маркіз де Сад і чому він важливий для психології
Маркіз де Сад (Donatien Alphonse François de Sade, 1740–1814) — французький аристократ, офіцер і письменник XVIII століття. Його ім’я пов’язують із радикальною літературою про бажання, владу, примус, тілесність, злочин і межі морального порядку. Проте для історії психології вирішальним стало інше: вже після його смерті прізвище Sade перетворилося на епонім, а наприкінці XIX століття увійшло до медичної сексології.
Національна бібліотека Франції описує цю траєкторію дуже точно: де Сад став письменником під час ув’язнення, а після смерті його ім’я стало назвою сексуальної перверсії ще до широкої відомості твору, який найбільше асоціювали з майбутнім поняттям «садизм». Отже, зв’язок постаті з психологією є прямим епонімічним зв’язком, хоча зміст сучасних наукових категорій не можна виводити безпосередньо з його біографії чи художніх сюжетів.
Біографія маркіза де Сада: від аристократа до автора заборонених текстів
Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад народився 2 червня 1740 року в Парижі в аристократичній родині. Частину дитинства провів у Провансі, навчався в єзуїтському колежі, а згодом служив офіцером. 1763 року одружився з Рене-Пелажі де Монтрей. Того ж року скандал, пов’язаний із його сексуальною поведінкою, привів до першого короткого ув’язнення в Бастилії.
У наступні роки його життя супроводжували судові переслідування, втечі та нові звинувачення. 1772 року парламент Екс-ан-Провансу засудив його до смерті заочно; вирок згодом утратив чинність, але життя де Сада вже було нерозривно пов’язане з конфліктом із владою та тривалими періодами ув’язнення. 1777 року його знову позбавили волі, спочатку у Венсенні, а 1784 року перевели до Бастилії.
Саме в ув’язненні літературна праця стала центральною частиною його життя. Він писав романи, оповідання, п’єси, філософські діалоги й тексти, у яких сексуальне бажання поєднується з владою, раціоналізацією насильства, приниженням і радикальною критикою моральних обмежень. Після Французької революції де Сад вийшов на волю, певний час брав участь у політичному житті, знову потрапляв до в’язниці, а за Наполеона був ув’язнений без суду через свої тексти. Останні роки провів у Шарантоні, де помер 2 грудня 1814 року.
Для психологічної статті ця біографія важлива не як каталог скандалів. Вона пояснює, чому культура XIX століття вже мала готову асоціацію між прізвищем Sade, сексуальністю, жорстокістю та владою. Саме ця культурна асоціація стала матеріалом для формування терміна.
Як ім’я де Сада перетворилося на слово «садизм»
Sadisme існував до Крафт-Ебінга
Популярна версія історії часто стверджує, що слово «садизм» просто вигадав психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг. Історія складніша. Дослідження медичної лексики показують, що французьке sadisme зустрічалося щонайменше в середині XIX століття і вже тоді відсилало до де Сада. У 1880-х роках слово також циркулювало поза вузькою медициною. Тобто епонімічний зв’язок сформувався раніше, ніж термін отримав систематичне сексологічне визначення.
Крафт-Ебінг зробив садизм медичною категорією
Ріхард фон Крафт-Ебінг став ключовою постаттю в медикалізації терміна. У контексті «Psychopathia Sexualis» він систематизував сексуальні відхилення й наприкінці XIX століття закріпив німецьке Sadismus за специфічною формою сексуального збудження, пов’язаною із заподіянням болю, приниженням або підкоренням іншого. Історики сексології датують остаточне закріплення такого значення приблизно 1890 роком.
Тому найточніше формулювання звучить так: де Сад дав культурне й епонімічне джерело назви, слово sadisme існувало до Крафт-Ебінга, а Крафт-Ебінг перетворив його на впізнавану медико-сексологічну категорію. Це важливе розрізнення між походженням слова та історією наукового поняття.
Що означає садизм у сучасній психології
Сучасна психологічна література не має одного універсального значення слова «садизм». Залежно від контексту ним можуть називати рису особистості, сексуальний інтерес, діагностичну категорію або повсякденний опис жорстокої поведінки. Для наукового читання завжди потрібно уточнювати, про який саме рівень ідеться.
Повсякденний садизм як риса особистості
У дослідженнях особистості «повсякденний садизм» (everyday sadism) описує індивідуальні відмінності у схильності отримувати задоволення від заподіяння страждання, приниження або спостереження за чужим дискомфортом у звичайних, не обов’язково сексуальних ситуаціях. Експериментальна робота Ерін Бакелс, Деніела Джонса і Делроя Полхуса 2013 року показала, що показники повсякденного садизму можуть незалежно передбачати вибір жорстокої або агресивної поведінки в лабораторних завданнях. Ця лінія досліджень сприяла появі моделі «темної тетради», де до нарцисизму, макіавеллізму й психопатії додають садизм.
Повсякденний садизм є дослідницьким конструктом, а не самостійним психіатричним діагнозом. Він також не тотожний патологічному нарцисизму, хоча в окремих моделях деструктивних особистісних рис між ними можуть бути кореляції.
Сексуальний садизм і клінічна діагностика
У сексуальній сфері поняття стає значно вужчим. Американська психіатрична асоціація в DSM-5 розрізнила нетиповий сексуальний інтерес і парафільний розлад: сам по собі нетиповий інтерес не дорівнює психічному розладу. Діагностичне значення виникає за наявності клінічно значущого дистресу або порушення функціонування, а також у випадках, коли реалізація потягу пов’язана зі шкодою, ризиком шкоди або особою, яка не погоджується чи не може дати законної згоди. У DSM-5 і DSM-5-TR серед парафільних розладів зберігається Sexual Sadism Disorder — розлад сексуального садизму.
В ICD-11 Всесвітньої організації охорони здоров’я використано іншу конструкцію — Coercive sexual sadism disorder, код 6D33, тобто примусовий сексуальний садистичний розлад. Уже сама назва підкреслює центральність примусу та страждання особи, яка не дала згоди. Це один із прикладів того, як сучасна класифікація віддаляється від широкого історичного слова «садизм» і формулює конкретні діагностичні вимоги.
Садизм, BDSM і згода: де проходить принципова межа
Найважливіша межа в сучасному розумінні теми проходить через згоду. Практики BDSM можуть включати домінування, підкорення, рольову гру, контроль або добровільно обраний біль. Дослідження зосереджують увагу на попередній домовленості, межах, можливості припинити взаємодію та способах комунікації. Огляд Бретта Данклі та Лорі Бротто прямо розглядає згоду як центральну характеристику, що відділяє консенсуальний BDSM від насильства.
Це узгоджується і з емпіричними даними про практиків BDSM. Дослідження Андреаса Вісмейєра та Марселя ван Ассена за участю понад тисячі людей не виявило підстав трактувати BDSM як простий маркер психопатології; автори запропонували розглядати його для багатьох учасників як форму рекреаційної сексуальної поведінки. Тому інтерес до домінування або добровільного болю сам по собі не дає підстави називати людину «садистом» у клінічному сенсі.
Для здорової сексуальної взаємодії вирішальними залишаються комунікація, добровільність і межі. На ХАБі ці питання розгорнуті окремо в матеріалі «Як говорити про секс з партнером». А базове поняття сексуального потягу варто співвіднести зі статтею про лібідо.
Сексуальність і влада у де Сада: психологічний мотив
Твори де Сада цікаві психології ще й як культурна модель, у якій сексуальність систематично поєднується з владою. Його персонажі часто будують стосунки як ієрархію того, хто визначає правила, контролює тіло іншого, перетворює людину на засіб власної насолоди й намагається раціонально виправдати насильство. Це не психологічна теорія, створена де Садом, а літературний матеріал для аналізу домінування, об’єктивації, морального відсторонення та зловживання владою.
Психологія влади значно ширша за тему садизму. В екзистенційній традиції Ролло Мей аналізував владу, безсилля, волю та руйнівні форми контролю як частину людських стосунків. У соціальній психології Філіп Зімбардо досліджував, як ролі, ситуаційні умови та інституційний контекст можуть змінювати поведінку. Ці напрями допомагають читати де Сада як культурний образ влади без перетворення художнього тексту на клінічну модель.
Фройд: садизм, агресія і сексуальний потяг
Зиґмунд Фройд успадкував терміни «садизм» і «мазохізм» від сексології кінця XIX століття. У «Трьох нарисах з теорії сексуальності» він прямо посилався на термінологію Крафт-Ебінга та описував садизм і мазохізм як активний і пасивний полюси складної взаємодії сексуальності й агресії. Пізніше його погляди на агресію, потяг і руйнівність змінювалися разом із розвитком психоаналітичної теорії.
Ця історична лінія важлива для розуміння того, чому слово «садизм» міцно увійшло до психологічної мови XX століття. Водночас фройдівські пояснення є частиною історії психоаналізу, а сучасна діагностика і дослідження рис спираються на інші операціональні критерії. Детальніше контекст можна простежити у статті про Зиґмунда Фройда.
Що підтверджують сучасні дослідження садизму
Сучасна наука підтверджує, що садистичні тенденції можна досліджувати як вимір, а не лише як жорстку категорію. Систематичний огляд Томаса Мокроса та колег 2019 року щодо примусового сексуального садизму показав, що ознаки краще описуються як континуум, на верхньому полюсі якого зростає зв’язок із сексуально агресивною поведінкою. Автори водночас підкреслювали, що наявні показники садизму не обов’язково покращують прогноз рецидиву понад уже встановлені фактори ризику.
Діагностична база залишається складною. Огляд літератури 2022 року про Sexual Sadism Disorder і Coercive Paraphilic Disorder проаналізував 48 досліджень і виявив значну неоднорідність визначень, критеріїв і методів вимірювання. Частина літератури змішувала клінічне поняття з фактом сексуального злочину. Це означає, що історичний епонім дав дуже впізнаване слово, але наукова точність потребує конкретних критеріїв і контексту.
Інша дослідницька лінія — повсякденний садизм — вивчає задоволення від чужого дискомфорту поза сексуальною сферою. Тут використовують психометричні шкали та поведінкові завдання, а зв’язки аналізують разом з агресією, емпатією та іншими рисами. Саме тому одна людина може мати високий показник дослідницької риси без будь-якого сексуального компонента, а сексуальна фантазія за умов добровільності не автоматично означає розлад.
Чи можна діагностувати маркіза де Сада за сучасними критеріями
Ретроспективний клінічний діагноз де Саду був би методологічно слабким. Сучасні діагностичні критерії створені для оцінювання живої людини на основі інтерв’ю, історії поведінки, рівня дистресу, функціонування, контексту й ризику для інших. Художні тексти, судові матеріали та біографічні свідчення XVIII століття не можуть повноцінно замінити клінічне обстеження.
Коректний висновок інший: прізвище де Сада стало епонімічним джерелом терміна, а подальша психологія і психіатрія перетворили цей культурний знак на низку різних наукових конструкцій. Історія назви та сучасна діагностика пов’язані, але не тотожні.
Чому слово «садист» у побуті часто вводить в оману
У повсякденній мові «садистом» називають людину, яка поводиться жорстоко, принижує, контролює або навмисно завдає болю. Такий опис може передавати переживання жертви, але сам по собі нічого не доводить про психіатричний діагноз чи сексуальну мотивацію іншої людини. Для психологічної допомоги важливі конкретні дії: погрози, приниження, контроль, примус, порушення меж, фізична або сексуальна небезпека.
Якщо у стосунках є систематичне приниження або контроль, практичніше оцінювати саму модель насильства, а не намагатися дистанційно визначити «садизм» партнера. Цю логіку ХАБ докладно розбирає в матеріалі «Партнер принижує та ображає: як розпізнати психологічне насильство».
Маркіз де Сад у психології: підсумок
Маркіз де Сад важливий для психології передусім як історичне джерело епоніма. Його ім’я вже в XIX столітті стало позначенням жорстокості, пов’язаної із сексуальним задоволенням; Крафт-Ебінг систематизував це значення в медичній сексології; Фройд включив садизм і мазохізм у психоаналітичне пояснення сексуальності та агресії; сучасна наука розділила широку історичну назву на точніші дослідницькі й клінічні конструкції.
Найсильніший психологічний урок цієї історії полягає у точності понять. Повсякденний садизм, сексуальний інтерес, примусовий сексуальний садизм, консенсуальний BDSM, жорстока поведінка і психологічне насильство — різні явища. Прізвище де Сада об’єднало їх у культурній пам’яті, а завдання сучасної психології — розрізняти їх за мотивацією, згодою, шкодою, контекстом і критеріями дослідження.
FAQ
Хто такий маркіз де Сад?
Маркіз де Сад — Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад (1740–1814), французький аристократ і письменник. Його прізвище після смерті стало епонімом слова «садизм».
Чи справді слово «садизм» походить від прізвища де Сада?
Так. Французьке sadisme та споріднені форми були утворені від прізвища Sade. Це один із класичних епонімів у мові психології та сексології.
Хто ввів термін «садизм» у психологію і психіатрію?
Слово sadisme існувало до Ріхарда фон Крафт-Ебінга, але саме Крафт-Ебінг наприкінці XIX століття систематизував Sadismus як медико-сексологічну категорію й закріпив її зв’язок із сексуальним збудженням від страждання або підкорення іншого.
Садизм — це психіатричний діагноз?
Широке слово «садизм» саме по собі не є достатнім діагнозом. DSM містить Sexual Sadism Disorder, а ICD-11 — Coercive sexual sadism disorder. Для діагностики потрібні конкретні клінічні критерії.
Чи є BDSM формою садизму?
BDSM може включати добровільний біль, домінування або підкорення, але сучасні дослідження розглядають згоду як принципову межу. Консенсуальна практика не тотожна примусовому сексуальному садизму і не є автоматично психічним розладом.
Що таке повсякденний садизм?
Повсякденний садизм — дослідницький конструкт у психології особистості, який описує схильність отримувати задоволення від чужого дискомфорту або страждання поза обов’язково сексуальним контекстом. Це не окремий психіатричний діагноз.
Чи можна назвати самого де Сада людиною з розладом сексуального садизму?
Надійно встановити сучасний клінічний діагноз історичній постаті неможливо без клінічного обстеження. Коректно говорити про епонімічне походження терміна і документовану біографію, а не про ретроспективний діагноз.
Який зв’язок де Сада з Фройдом?
Де Сад безпосередньо не був автором психоаналітичної теорії. Його прізвище дало назву терміну, який через сексологію Крафт-Ебінга увійшов до психоаналізу; Фройд використовував поняття садизму та мазохізму у своїй теорії сексуальності й агресії.
Пов’язані статті
Джерела
Mokros A. et al. Coercive Sexual Sadism: a Systematic Qualitative Review. Curr Psychiatry Rep. 2019.