Львівська психологічна школа: традиції та дослідники
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Львівська психологічна школа — історично сформована сукупність дослідницьких і освітніх традицій Львова, у яких психологія поступово набула власних університетських курсів, експериментальних практик, наукових праць і професійних інституцій. Її найвідоміше інтелектуальне осереддя пов’язане з Казимиром Твардовським і Львівсько-Варшавською школою, а розвиток психологічного знання у місті включає діяльність Юліана Охоровича, Владислава Вітвіцького, Степана Балея, Мечислава Кройца та наступних поколінь українських науковців.
Історія цієї традиції має кілька культурних і політичних контекстів: університетський Львів у складі Австро-Угорщини, міжвоєнну Польщу, українське наукове й освітнє середовище Галичини, радянський період і розвиток психологічної науки незалежної України. Для точного розуміння теми слід простежити їхню взаємодію, дослідницькі методи, документи та реальні інституційні зміни. Основним інституційним джерелом для ранньої історії є історичний нарис кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка; історіографічні висновки уточнюють спеціальні дослідження Анни Єдинак й Амадеуша Цітляка.
Що означає поняття «Львівська психологічна школа»
У науковій історіографії слово «школа» може позначати щонайменше три явища: спільну теоретичну програму та коло учнів, дослідницький осередок із власними методами й лабораторією або ширшу регіональну традицію, яка переживає зміну поколінь та інституцій. Для Львова ці значення перетинаються, але мають різні хронологічні й інтелектуальні межі.
У вузькому значенні Львівсько-Варшавська школа — це міждисциплінарна інтелектуальна спільнота, яку сформував філософ Казимир Твардовський після прибуття до Львова 1895 року. Її представники працювали у філософії, логіці, методології, психології, мовознавстві та інших галузях. Психологія була однією з важливих частин програми, проте вся школа не зводилася до психологічної теорії. Таку картину підтверджує історичне дослідження галицького етапу 1895–1918 років.
У ширшому значенні львівська психологічна традиція охоплює викладання емпіричної психології до приїзду Твардовського, експериментальні заняття та інститути початку XX століття, наукову діяльність українських дослідників, а також післявоєнну університетську психологію. Саме таке широке значення використано в цій статті. Воно дозволяє простежити спадкоємність без припущення, що всі названі дослідники належали до однієї організації або поділяли єдину доктрину.
Питання про те, наскільки психологічну програму Львівсько-Варшавської школи можна вважати окремою традицією, залишається предметом історіографічного обговорення. Дослідник Амадеуш Цітляк реконструював її здобутки у психологічній інтерпретації культури та людських дій, запропонувавши розглядати її як недооцінену лінію історичної психології. Це аргументована історіографічна інтерпретація, а не свідчення існування однієї незмінної психологічної школи впродовж усього XX століття.
Львів як науковий і культурний простір
Між університетом, філософією та природознавством
У другій половині XIX століття європейські дослідники шукали способів перетворити вивчення відчуттів, уваги, пам’яті й мислення на дисципліну з власними спостереженнями та вимірюваннями. Психофізика, фізіологія органів чуття, логіка й філософський аналіз свідомості розвивалися паралельно. Університети відкривали спеціальні курси й лабораторії, але межа між філософом, психологом і фізіологом залишалася рухливою.
Львівський університет входив до загальноєвропейської наукової мережі. Його викладачі контактували з Віднем, Лейпцигом, Берліном та іншими центрами. Наукові напрями надходили через навчання, особисте листування, переклади, підручники, методичні пристрої та участь у товариствах. Відтак львівську історію слід розглядати як частину становлення психології як міжнародної науки.
Мовне розмаїття та доступ до освіти
Історичний Львів був середовищем багатьох мов і культур. Поняття польської, української та австрійської академічних традицій описують різні інституційні, мовні й державні обставини. В окремі роки українські дослідники працювали у польськомовному університеті, публікувалися в українських наукових виданнях і викладали в українських освітніх установах.
Для міжвоєнного періоду особливо важливим був доступ українців до університетської освіти. Існування Українського таємного університету у Львові та участь у ньому Степана Балея засвідчують, що розвиток психологічного знання відбувався також поза офіційними університетськими кафедрами. Цю частину спадщини документують Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського та Український інститут національної пам’яті.
Початки викладання емпіричної психології: Юліан Охорович
Одним із найраніших університетських діячів, безпосередньо пов’язаних із психологією у Львові, був Юліан Охорович. За історією кафедри психології Львівського університету, у 1875–1882 роках він працював приват-доцентом психології та філософії природи. Його навчальна програма охоплювала емпіричну, теоретичну, прикладну психологію, вивчення відчуттів, творчості та інші питання.
Значення Охоровича полягає в університетському утвердженні психології як предмета систематичного дослідження ще до формального оформлення лабораторії Твардовського. Він друкував праці про чуттєві враження та можливості використання психологічних знань, брав участь у науковому житті міста й обговорював міжнародну організацію психологічних досліджень.
Погляди Охоровича поєднували наукові питання його доби з гіпотезами, які згодом не одержали належного емпіричного підтвердження. Тому історичну роль дослідника варто оцінювати за документованими публікаціями, навчальними курсами та організаційними ініціативами, окремо перевіряючи кожне його пояснення за сучасними науковими критеріями.
Звідси випливає хронологічний висновок: 1895 рік означає початок нового надзвичайно впливового етапу, пов’язаного з Твардовським, тоді як історія університетського викладання психології у Львові почалася раніше.
Казимир Твардовський і становлення Львівсько-Варшавської школи
Від віденської філософії до Львова
Казимир Твардовський здобув інтелектуальну підготовку у віденському середовищі, пов’язаному з Францом Брентано. Особливу увагу він приділяв психічним актам, їхньому змісту, предметам пізнання та точному вживанню понять. Його рання німецькомовна праця «Zur Lehre vom Inhalt und Gegenstand der Vorstellungen. Eine psychologische Untersuchung» вийшла 1894 року й стала важливою для подальших дискусій про свідомість, інтенціональність та природу уявлень. Історичний контекст праці подано в Stanford Encyclopedia of Philosophy.
У 1895 році Твардовський розпочав працю у Львівському університеті. Його лекції, вимога концептуальної чіткості, робота зі студентами та організація наукового обговорення стали підґрунтям інтелектуального середовища, пізніше відомого як Львівсько-Варшавська школа. За аналізом Анни Єдинак, у ранній галицький період формувалися її методологічні ідеали та мережа майбутніх дослідників різних дисциплін.
Програма наукової ясності
Серед принципів кола Твардовського були уважне визначення понять, розрізнення значень термінів, обґрунтування тверджень та відповідальність за послідовність аргументації. Це вплинуло на психологію через дослідження переживань, оцінок, суджень і процесів пізнання.
Водночас теоретична позиція самого Твардовського змінювалася, а учні працювали в різних напрямах. Зокрема, у школі виникали напруження між психологічним аналізом і логічними теоріями, спрямованими проти зведення логічних законів до фактів психічного життя. Історія школи є історією розвитку та уточнення понять, у якій наукові розбіжності відігравали творчу роль.
Психічні дії та їхні продукти
Особливе значення мала ідея розрізняти психічні дії та їхні продукти: наприклад, акт судження й висловлене судження, акт малювання та малюнок. Цей підхід відкривав можливість досліджувати людське психічне життя через мовні, мистецькі й історичні об’єкти.
Амадеуш Цітляк у статті 2016 року пов’язує цю програму з витоками історичної психології та психологічного прочитання культурних продуктів. Така реконструкція дозволяє побачити ширший горизонт школи, однак не робить усі її філософські гіпотези перевіреними психологічними закономірностями.
Як виникла психологічна лабораторія у Львові
Експериментальні заняття 1898–1899 навчального року
В університетському історичному нарисі зазначено, що в зимовому семестрі 1898–1899 навчального року Твардовський уже проводив заняття з експериментальної психології, пов’язані з оптичними ілюзіями, відчуттями та практичними демонстраціями. Це документує існування експериментального навчання до отримання повноцінної установчої підтримки лабораторії.
У листі 1904 року до редакції «Przegląd Filozoficzny» Твардовський наголошував на попередніх заняттях і вправах із дослідницької психології у Львові, зокрема щодо відчуттів та пам’яті. Історики мають підстави розглядати цей період як початковий етап лабораторної практики, а джерело університету виразно відокремлює його від пізнішого інституційного оформлення.
1907 рік: оформлення лабораторії
1907 рік фігурує в університетській історії як етап здобуття матеріальної та адміністративної підтримки психологічної лабораторії. Отже, твердження «у Львові психологічна лабораторія виникла 1907 року» коректно описує її організаційне оформлення. Датування початку дослідницьких занять 1898–1899 роками описує іншу, ранішу подію.
Із цих двох дат немає потреби обирати одну «справжню». Для історії експериментальної науки слід окремо датувати перші демонстрації, регулярні практичні заняття, державне визнання, виділення обладнання та утворення окремої кафедри або закладу. Саме так стають зрозумілими відмінності між університетськими традиціями Києва, Львова, Одеси й інших міст.
1920 рік: психологічний заклад
У 1920 році університетська психологічна працівня була організаційно перетворена на психологічний заклад — Zakład Psychologii, із Твардовським на чолі. Це відзначає наступний рівень спеціалізації: зростання ролі дослідницького обладнання, програм навчання та власної інституційної структури. Послідовність 1898–1899, 1907 і 1920 років підтверджується історією кафедри Львівського університету.
Що насправді досліджували
Від ранніх демонстрацій оптичних ілюзій практика розширилася до досліджень зорових відчуттів, сприймання, пам’яті, уваги, мислення та інших психологічних процесів. Значення лабораторії полягало також у формуванні спеціальної навчальної культури: студенти мали не лише читати філософські твори, а й бачити, як ставити питання, організовувати досліди та пояснювати спостереження.
Наявність лабораторного пристрою сама собою ще не гарантує достовірності результату. Ранні експерименти слід оцінювати з огляду на методику, кількість учасників, точність вимірювання та тогочасні можливості перевірки. Відомості про історичні досліди описують розвиток методу, а висновки про сучасні когнітивні механізми належать до відповідних галузей сучасної психології.
Наукові зв’язки з Віднем, Лейпцигом і Варшавою
Брентано і Вундт як різні джерела впливу
У Твардовського перетиналися два підходи: філософсько-психологічна традиція Брентано, зосереджена на аналізі психічних актів, і експериментальна практика, яку репрезентував Вільгельм Вундт. Відмінність між ними пояснює особливість львівського проєкту: емпіричні досліди розвивалися поруч із логічним і поняттєвим аналізом, а різні методи обговорювалися у спільному університетському середовищі.
Листування Владислава Вітвіцького 1902 року
Конкретне свідчення міжнародного наукового зв’язку містять листи Владислава Вітвіцького до Твардовського з Лейпцига, датовані 20 та 27 квітня 1902 року. Вітвіцький описував організацію роботи у Вундтовій лабораторії, кількість дослідницьких занять і теми з оптики, акустики та фізіологічних реакцій. Їх переказано й частково наведено в університетському історичному нарисі.
Такі листи дозволяють реконструювати реальний обмін знаннями, а не лише загальну схожість навчальних програм. Водночас відвідання лабораторії іншого університету не означає автоматичного перенесення всіх його теорій або методів.
Перенесення львівських традицій до Варшави
Після 1918 року частина дослідників, пов’язаних із львівським середовищем, працювала у Варшаві. Владислав Вітвіцький очолив там психологічний напрям у 1919 році, а в 1920 році створено університетський заклад експериментальної психології. Цей перехід докладно описано в історичному матеріалі факультету психології Варшавського університету.
Тому подвійна назва «Львівсько-Варшавська» передає історичну географію інтелектуальної мережі. Дослідники переносили до нового середовища свої методичні принципи, книжки, професійні контакти й досвід викладання, формуючи нові університетські інституції.
Владислав Вітвіцький: емоції, міжособистісні відносини та культура
Владислав Вітвіцький був учнем Твардовського і одним із дослідників, які безпосередньо поєднували філософську підготовку з психологічними питаннями. У Львові він викладав, працював із проблемами сприймання та переживань, а згодом вплинув на варшавський етап розвитку психологічної науки.
У праці «Z psychologii stosunków osobistych» (1907) Вітвіцький досліджував міжособистісні ставлення і розвивав концепцію, яку називають теорією кратизму. В її центрі була ідея прагнення до сили, становища та взаємного визнання. Це історично значуща теоретична спроба пояснити соціальні емоції, співпереживання, зверхність і залежність у відносинах.
Сучасна психологія досліджує владу, статус, соціальні мотиви й емоції іншими методами та в межах багатьох моделей. Тому кратизм потрібно представляти як оригінальну історичну теорію, з якої не випливають автоматичні клінічні висновки. Її значення в реконструкції історичної психології описує Цітляк.
Особливим був і метод читання культурних текстів як матеріалу психологічного аналізу. Вітвіцький використовував твори літератури, релігійні тексти та історичні образи для осмислення людських переживань. Так виникали ранні форми психобіографічного дослідження, для яких сучасний історик має окремо перевіряти документальні дані та межі психологічної інтерпретації.
Степан-Максим Балей: українська лінія львівської психології
Навчання та наукова підготовка
Степан-Максим Балей народився 4 лютого 1885 року в Галичині, навчався у Львівському університеті та в 1911 році здобув ступінь доктора філософії під керівництвом Твардовського. Згодом він проходив наукове стажування в європейських університетських центрах, вивчав медицину та поєднував психологічні й педагогічні інтереси. Біографічні дати та навчальні маршрути документує Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.
Балей працював на перетині українського та польського наукових середовищ. Його наукову спадщину доцільно описувати через фактичні публікації, установи, мови й колег, уникаючи штучного вилучення будь-якої частини його роботи з історії науки.
Психологія почуттів та українські першоджерела
У 1911 році в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» з’явилася праця Балея «Про поняття психологічної основи почувань». Це важливе джерело для вивчення українськомовного обговорення психічних явищ у традиції Твардовського. Бібліографічні відомості та історичні зв’язки праці наведено в дослідженні Степана Іваника і каталозі Національної бібліотеки України.
Текст Балея показує, як філософський аналіз почуттів входив до українського наукового письма. Історично важливо зберігати оригінальні назви публікацій, включно зі старішими правописними формами, й відрізняти їх від сучасних термінологічних відповідників.
«З психольоґії творчости Шевченка» (1916)
Праця «З психольоґії творчости Шевченка» 1916 року стала прикладом психологічного прочитання літературної творчості. Балей використовував ідеї психоаналізу та психології особистості своєї епохи для інтерпретації творчого доробку Тараса Шевченка. Історія цієї публікації висвітлена у біографічному огляді Українського інституту національної пам’яті.
Такий аналіз має цінність як пам’ятка української історії психологічної думки. Психологічні інтерпретації письменника за його творами не є клінічною діагностикою особи. Сьогодні їх досліджують насамперед як інтелектуальні й культурні документи свого часу.
«Нарис психольоґії» (1922) і психологічна освіта українською
У 1922 році Балей опублікував «Нарис психольоґії», один із фундаментальних ранніх українськомовних підручників із психології. У 1923 році вийшов «Нарис льоґіки». Ці видання відіграли особливу роль у становленні фахової української термінології, поширенні психологічних знань і підготовці освітян. Дати та значення видань наводить Національна бібліотека України.
Формування української наукової мови відбувалося в конкретних установах: гімназіях, Науковому товаристві імені Шевченка, викладацьких товариствах та університетських ініціативах. Психологічний підручник був одночасно результатом дослідження, освітнім інструментом і внеском у розвиток мови науки.
Український таємний університет
У міжвоєнному Львові Балей був пов’язаний з Українським таємним університетом, де викладав філософські дисципліни. Ця участь важлива для розуміння того, чому історія української психології не вміщується в перелік офіційних факультетів і кафедр. Частина наукових і освітніх зв’язків підтримувалася альтернативними формами самоорганізації української громади. Документальні біографічні відомості подано в матеріалах НБУВ.
Пізніше Балей продовжив кар’єру у Варшаві. У 1927–1939 роках відбулося становлення пов’язаної з ним університетської психології виховання, а 1928–1939 роки виділяють як період його керівництва відповідним закладом. Історію варшавської інституції розкриває факультет психології Варшавського університету.
Українські педагогічні дослідження та вплив школи Твардовського
Історія української психологічної думки у Галичині виходить за межі однієї постаті Балея. Дослідник Степан Іваник простежив, як учні та інтелектуальні послідовники Твардовського долучалися до українського шкільництва, педагогіки та досліджень навчання в першій третині XX століття. Зокрема, він аналізує працю Степана Олексюка та зв’язок педагогічної проблематики з розрізненням психічних актів і продуктів. Результати викладено у статті «Szkoła Twardowskiego i ukraińskie szkolnictwo w Galicji pierwszego czterdziestolecia XX wieku».
Цей матеріал підтверджує реальний обмін ідеями між польськомовним університетським колом і українським освітнім середовищем. Водночас окремий учитель або науковець міг запозичувати методологічні засади й розвивати власні концепції поза формальним членством у школі Твардовського.
Для дослідження таких зв’язків особливо цінні архівні навчальні програми, кореспонденція, книжки та українські педагогічні журнали. Саме вони дозволяють встановлювати, які поняття та методи передавалися між установами й як змінювалося їхнє застосування.
Мечислав Кройц: точність експерименту й вимірювання
Формування експериментальної програми
Мечислав Кройц навчався у Львові, 1924 року захистив докторську працю «O złożoności pragnień», а 1927 року здобув габілітацію за дослідженням варіативності результатів тестів. Документальну хронологію підтверджує Енциклопедія Львівсько-Варшавської школи.
Після закордонних наукових стажувань Кройц працював у Львівському університеті, проводив практичні заняття з експериментальної психології та розвивав методичні вимоги до дослідницької роботи. Після Твардовського 1928 року він очолив університетський психологічний заклад. Його курси охоплювали мислення, пам’ять, волю, відчуття, психологію свідчень та педагогічну проблематику. Деталі реконструйовано в університетському історичному огляді.
Чому його цікавила мінливість тестових результатів
Проблема Кройца була методологічно важливою: психологічний тест може давати різні результати за повторного виконання, і дослідник повинен з’ясувати, що означає ця мінливість для оцінки якості вимірювання. Це ранній етап розроблення питань, які згодом стали частиною психометрії.
Тодішня праця Кройца є історичним свідченням критичного ставлення до вимірювання. Сучасна наука оцінює надійність і валідність психологічних інструментів через значно ширший комплекс статистичних, концептуальних та емпіричних процедур. Історична постановка питання та сучасний психометричний стандарт належать до різних етапів розвитку знання.
Інтроспекція та межі спостереження
Кройц приділяв увагу й методам опису внутрішнього досвіду. У 1935 році вийшла його праця «Technika metody introspekcyjnej». Для міжвоєнної психології це була спроба впорядкувати спосіб отримання та аналізу даних від учасників дослідження. Бібліографічний корпус його праць систематизовано в Енциклопедії Львівсько-Варшавської школи.
Інтроспекція має складну історію: вона дозволяла ставити запитання про суб’єктивний досвід, водночас створювала труднощі відтворюваності, стандартизації описів і контролю впливу очікувань. Сучасні самозвіти, інтерв’ю та дослідження переживань потребують власних процедур перевірки, тому їх не слід ототожнювати з історичною інтроспекцією у школі Твардовського.
Інші дослідники та середовище міжвоєнного університету
Інституційна історія Львова включає також Стефана Бляховського, Романа Інгардена, Антона Левицького, Тадеуша Томашевського та інших викладачів і дослідників, які в різний час працювали з психологічною проблематикою. В університетському нарисі наведені посилання на списки курсів 1917/1918, 1924/1925, 1927/1928 і 1930-х навчальних років.
Такі програми допомагають конкретно визначати, які дисципліни викладали, хто був асистентом, як розподілялися практичні заняття і коли з’являлися нові спеціалізовані теми. Імена в університетському списку слід співвідносити з відповідним роком та академічним статусом, а не механічно складати в єдиний перелік членів однієї школи.
Дослідниці та невидима праця в історії психології
Архівні університетські документи засвідчують присутність жінок серед асистентів і дослідниць міжвоєнного періоду. Зокрема, в історії львівського викладання згадуються В. Шавльовська та Ф. Яржевицька. Відновлення їхніх біографій потребує окремої роботи з університетськими реєстрами й першоджерелами; відсутність докладних життєписів у поширених оглядах не означає відсутності внеску.
Нове історіографічне дослідження Домініки Мосцібродзької та Цезарія Доманського розглядає чотирнадцять студенток і докторанток Степана Балея у варшавському періоді 1928–1939 років. Це дослідження висвітлює коло наукової праці, що сформувалося завдяки львівській інтелектуальній спадщині й продовжилося в іншій установі. Стаття в «Kwartalnik Historii Nauki i Techniki» (2026) показує важливість аналізу студентських справ, дисертацій і професійних траєкторій для повнішої історії психології.
1939 рік, війна та зміна наукових інституцій
1939 рік став інституційним розривом для Львова. Змінилися державний режим, університетське управління, кадровий склад і підпорядкування наукових установ. Друга світова війна та повоєнні політичні перетворення змінили можливості роботи й наукові зв’язки психологів Центральної та Східної Європи. Наслідки цих розривів для спадщини Львівсько-Варшавської школи аналізує Цітляк у статті 2023 року.
За історією кафедри психології Львівського університету, від 1939 року в університеті функціонувала кафедра педагогіки і психології загальноуніверситетського призначення. Її зміст і організація відрізнялися від міжвоєнного психологічного закладу Твардовського та Кройца.
Інституційні назви різних років належать до різних адміністративних систем. Тому безперервність самої практики викладання психології не слід ототожнювати з незмінністю юридичної структури, персонального складу або теоретичних програм.
Післявоєнна львівська психологія
Відділення психології і логіки 1947 року
У 1947 році на філологічному факультеті Львівського університету відкрили відділення психології і логіки. Підготовка фахівців поєднувалася з діяльністю кафедри педагогіки і психології. Перший випуск цього відділення відбувся 1952 року. В університетській історії названо викладачів Федора Науменка, Митрофана Годину, Олександру Мороз та інших учасників цієї роботи. Джерело: кафедра психології Львівського університету.
Психологічна лабораторія після 1947 року
При кафедрі з 1947 року діяла лабораторія, яку використовували у практичних заняттях і дослідженнях. За університетським описом, у ній були тахістоскопи, мнемометри та естезіометри — прилади для демонстрації й дослідження сприймання, пам’яті та чутливості. Частину обладнання виготовляли за участю працівників університету. Ці деталі документують технічний рівень післявоєнної навчальної практики.
Університетська лабораторія повоєнного періоду перебувала в іншому науковому та організаційному контексті, ніж лабораторія початку XX століття. Її історія має власні джерела, педагогічні завдання й дослідницькі результати.
Зв’язки з Києвом та іншими центрами
Для читання окремих курсів запрошували науковців з Києва. Університетська історія згадує, зокрема, викладання загальної психології Григорієм Костюком та дитячої психології Олександром Запорожцем. Ці факти показують інституційний зв’язок львівського середовища з розвитком психологічної науки в інших українських містах. Архівна реконструкція університету.
Поряд із цим формувалися лабораторні, педагогічні та методичні дослідження, досліджували виховання й навчання дітей, готували викладачів психології. Ольга Неровня — одна з важливих постатей післявоєнного покоління; її праці та діяльність у навчанні й вихованні описано в університетському огляді. Це окрема сторінка львівської історії, яка заслуговує на аналіз поруч із відомішими іменами довоєнного періоду.
Межі наукової автономії за радянської доби
Післявоєнна психологія розвивалася всередині радянської системи освіти й науки, де політичні рішення визначали кадрову, навчальну та інституційну політику. Історична оцінка цього періоду потребує поєднання університетських архівів, дослідницьких публікацій і свідчень про ідеологічний контроль.
Факт існування кафедри або лабораторії свідчить про освітню та дослідницьку діяльність. Для оцінки окремих наукових результатів потрібні додаткові дані про експериментальний дизайн, публікації та можливості незалежного обговорення. Таке розрізнення допомагає побачити реальні здобутки дослідників і умови, у яких їм доводилося працювати.
Відновлення філософського факультету 1992 року та сучасні інституції
Від часу відновлення філософського факультету 1992 року кафедра психології діє в його структурі. Вона розвиває підготовку фахівців, університетські дослідження та професійну освіту. Офіційна сторінка кафедри повідомляє про освітні програми, наукові семінари, дослідницькі напрями та фаховий журнал «Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки», заснований у 2017 році.
Сучасна кафедра належить до українського наукового та освітнього простору. Її дослідження охоплюють особистість, соціальну взаємодію, розвиток, психологічну допомогу й інші напрями. Склад, освітні програми й теми досліджень змінюються, тому для поточного стану установи слід використовувати чинні офіційні матеріали, а для історичних подій — відповідні архівні документи.
Історична спадкоємність полягає у тривалості академічного інтересу до психології у Львові, підготовці дослідників, практиці викладання й накопиченні наукової бібліографії. Вона поєднує різні школи та інституції без стирання відмінностей між їхніми програмами.
Які методи сформували львівську психологічну традицію
Філософський і поняттєвий аналіз
Рання школа Твардовського вимагала точного визначення предмета дослідження, розрізнення актів свідомості, змістів та об’єктів. Це сприяло розвитку методологічної культури й логічної перевірки аргументів.
Спостереження за переживаннями
Опис відчуттів, суджень і емоцій залишався важливим для дослідників, які вивчали суб’єктивний досвід. Розвиток інтроспективних методів у школі пов’язаний із постійним пошуком форм точнішого самоспостереження.
Лабораторний експеримент
Практичні заняття з оптичних ілюзій, зорового сприймання, уваги й пам’яті розширили доказові можливості психології. Лабораторія стала місцем навчання методів роботи з учасниками, приладами й результатами.
Психологічне вимірювання
Дослідження Мечислава Кройца актуалізували проблеми мінливості показників і якості тестування. Ця лінія є історичною передумовою систематичних дискусій про надійність і валідність.
Аналіз культури, літератури й історичних джерел
Роботи Вітвіцького та Балея демонструють застосування психологічних понять до мистецьких творів, переживань автора й культурних продуктів. Цей методологічний напрям належить до історії гуманітарно орієнтованої психології та потребує спеціальних критеріїв інтерпретаційної обґрунтованості.
Педагогічні дослідження
Навчання, виховання, розвиток дитини та підготовка вчителів були важливими для української лінії Балея, міжвоєнної та післявоєнної університетської психології. Зв’язки психології з педагогікою підтверджені дослідженнями Іваника й університетською історією.
Хронологія: головні дати та події
1875–1882 — Юліан Охорович викладає психологію та філософію природи у Львівському університеті.
1894 — виходить німецькомовна праця Твардовського про зміст і предмет уявлень.
1895 — Казимир Твардовський розпочинає університетську роботу у Львові, навколо його викладання формується майбутня Львівсько-Варшавська школа.
1898–1899 — зафіксовані заняття з експериментальної психології, зокрема оптичних ілюзій.
1902 — листи Владислава Вітвіцького з Лейпцига документують контакти з лабораторією Вундта.
1907 — інституційне оформлення львівської психологічної лабораторії; опубліковано працю Вітвіцького «Z psychologii stosunków osobistych».
1911 — Степан Балей здобуває докторський ступінь і публікує українськомовну працю про психологічну основу почуттів.
1916 — виходить праця Балея «З психольоґії творчости Шевченка».
1919–1920 — Вітвіцький розвиває психологічні інституції Варшавського університету; у Львові оформлюється Zakład Psychologii.
1922 — Балей видає «Нарис психольоґії» українською мовою.
1924 — Кройц захищає докторську роботу; надалі проводить експериментальні заняття.
1927–1928 — Кройц завершує габілітаційну роботу; від 1928 року очолює львівський психологічний заклад; Балей розвиває психологію виховання у Варшаві.
1935 — з’являється праця Кройца про техніку інтроспективного методу.
1939 — змінюються політичні та інституційні умови; у Львівському університеті діє кафедра педагогіки і психології.
1947 — відкривається відділення психології і логіки; діє навчальна психологічна лабораторія.
1952 — відбувається перший випуск відділення психології та логіки.
1992 — відновлений філософський факультет стає інституційним осередком сучасної кафедри психології.
2017 — засновано «Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки».
Хронологію складено за офіційною історією кафедри, Національною бібліотекою України, Енциклопедією Львівсько-Варшавської школи та документами Варшавського університету. Дати позначають конкретні події й установчі етапи, а не універсальну дату «народження» цілої школи.
У чому полягає наукове значення львівської традиції
Історичний внесок львівської психології охоплює кілька взаємопов’язаних результатів: раннє університетське викладання емпіричної психології; організацію лабораторних занять; вплив філософської дисципліни понять на психологічне дослідження; розвиток психології соціальних відносин та культури; критичне осмислення тестів; створення українськомовних навчальних праць; інституційний зв’язок Галичини з іншими європейськими та українськими центрами.
Деякі з цих здобутків були добре помітні в історії філософії й логіки, але менш представлені в міжнародних підручниках психології. Історіографічну проблему «забутої традиції» спеціально дослідив Амадеуш Цітляк у журналі «History of Psychology». Його пізніша стаття 2023 року порушує питання розривів наступності, спричинених війнами, політичними режимами та переорієнтацією на інші наукові моделі.
Український вимір цієї історії має власну джерельну основу: твори Балея українською мовою, діяльність Наукового товариства імені Шевченка, освітні ініціативи Галичини, дослідження українських учителів і університетські інституції після 1939 року. Його слід вивчати поряд із польською та європейською історіографією, зіставляючи документальні матеріали.
Що з цієї спадщини підтверджено історично, а що потребує переоцінки
Існування курсів, датованих видань, лабораторних занять, університетських підрозділів, листів і професійних переходів може бути підтверджене документами. Саме такі факти становлять основу історії науки.
Теорії кратизму, описові концепції психічних актів, психоаналітичні інтерпретації літератури та ранні інтроспективні програми становлять предмет інтелектуальної історії. Їхня оригінальність і вплив встановлюються історичним дослідженням. Питання їхньої теперішньої емпіричної обґрунтованості потребує окремих сучасних даних для кожного твердження.
Це особливо важливо в психології, де теоретичні терміни XIX–XX століть можуть звучати схоже на сучасні поняття, але мати інший зміст, спосіб вимірювання й рівень наукової підтримки.
Історичні міфи, яких варто уникати
Твердження, що львівська психологія почалася виключно 1895 року, пропускає працю Охоровича та інші ранні передумови.
Твердження, що її лабораторія була створена лише в одному моменті, змішує експериментальні заняття 1898–1899 років, організаційне оформлення 1907 року і психологічний заклад 1920 року.
Твердження, що вся Львівсько-Варшавська школа мала одну психологічну доктрину, суперечить її міждисциплінарній структурі, науковим суперечкам і різним дослідницьким програмам.
Твердження, що історія психології у Львові була винятково польською або винятково українською, звужує документовану мережу мов, інституцій і персональних траєкторій.
Твердження, що від одного довоєнного закладу безперервно існувала незмінна сучасна кафедра, ігнорує політичні та інституційні зміни 1939 року, післявоєнної доби та 1992 року.
Як досліджувати історію Львівської психологічної школи
Для перевірки окремої історичної тези варто починати з точно сформульованого запитання. Наприклад, «коли проводили перші експериментальні заняття?» відрізняється від «коли було створено університетську лабораторію?» або «хто керував психологічним закладом у 1928 році?».
Далі потрібно зіставити типи джерел. Університетські навчальні каталоги підтверджують курси й викладачів; листування — контакти та обставини роботи; титульні сторінки книжок — первинні бібліографічні дані; офіційні університетські довідки — інституційні зміни; рецензовані історичні дослідження — ширший контекст і наукові суперечки.
Для першої половини XX століття надзвичайно важлива робота з оригінальними правописними формами. Назва «Нарис психольоґії» зберігає історичний вигляд твору, тоді як у звичайній сучасній українській прозі вживається «психологія». Так само слід відрізняти оригінальну польську назву дослідження від українського опису його змісту.
У результаті встановлюється точне походження твердження: що написав сам дослідник, що засвідчує тогочасний документ, як це пояснює сучасний історик і яке значення поняття має нині. Така методика дозволяє повертати львівській психології її повну багатомовну й українську наукову історію.
Часті запитання
Хто заснував Львівську психологічну школу?
Казимира Твардовського вважають засновником Львівсько-Варшавської філософської школи, яка сформувалася навколо його викладання після 1895 року. Львівська психологічна традиція у ширшому історичному значенні має давніші передумови, зокрема викладання Юліана Охоровича у 1875–1882 роках. Визначення засновника залежить від того, яку саме інституцію або інтелектуальну спільноту досліджують.
Коли з’явилася перша психологічна лабораторія у Львові?
За університетською історією, практичні експериментальні заняття проводили з 1898–1899 навчального року. 1907 рік пов’язаний з інституційним оформленням лабораторії, а 1920 рік — із формуванням психологічного закладу. Ці дати описують три різні етапи.
Чим Львівська школа відрізнялася від Лейпцизької?
Львівське середовище поєднувало експериментальні заняття з філософською традицією аналізу психічних актів і вимогою поняттєвої ясності. Лейпцигська лабораторія Вундта була одним із джерел технічного й освітнього досвіду. Водночас обидва центри розвивалися в широкому міжнародному контексті та мали власні дискусії.
Яке місце Степана Балея в українській психології?
Балей був психологом, педагогом, автором українськомовних досліджень почуттів і творчості, підручника «Нарис психольоґії» (1922), учасником українського наукового й освітнього життя Галичини. Згодом він відіграв важливу роль у розвитку психології виховання у Варшаві.
Чи була Львівсько-Варшавська школа суто психологічною?
Це міждисциплінарна школа, відома насамперед внеском у філософію, логіку та методологію, яка мала також важливі психологічні програми. Саме тому її історія потребує спільного аналізу філософських текстів, психологічних праць і університетських архівів.
Чи існує Львівська психологічна школа сьогодні?
Сучасні львівські університетські осередки психології продовжують історичну традицію дослідження та освіти в місті. Вони працюють у сучасній системі української науки, з новими методами, напрямами й інституціями. Назва «Львівська психологічна школа» в історичних текстах насамперед позначає спадщину та зв’язки різних поколінь дослідників.
Підсумок
Львівська психологічна школа постає як багатошарова історія науки, у якій університетські дослідження, філософська методологія, лабораторні експерименти, українськомовні наукові видання й міжнародний обмін ідеями сформували взаємопов’язане середовище.
Її історію починають досліджувати з курсів Юліана Охоровича; новий організаційний і методологічний етап розпочинається з діяльністю Казимира Твардовського; у працях Владислава Вітвіцького, Степана Балея та Мечислава Кройца розвиваються самостійні психологічні програми. Подальша історія включає трансформації університету після 1939 року, післявоєнні інституції та сучасну психологічну освіту в Україні.
Вивчення цієї спадщини відновлює конкретні зв’язки української, польської та ширшої європейської науки й дозволяє оцінювати історичні ідеї в їхньому власному контексті.
Пов’язані статті
Історія психології в Україні: школи, інституції та головні етапи — загальноукраїнський контекст львівської, київської, харківської та інших регіональних традицій.
Харківська психологічна школа: становлення, дослідники та ідеї — історія іншого важливого осередку психологічної науки на українських землях.
Історія психології: етапи, школи та розвиток науки — світовий історичний розвиток психологічної науки та методів.
Хронологія історії психології: основні дати, події та відкриття — орієнтир для зіставлення львівських подій із міжнародною хронологією.
Історія психологічної думки: як змінювалися уявлення про психіку — інтелектуальні передумови та трансформації психологічних понять.
Джерела
Baley, S. (1911). «Про поняття психологічної основи почувань». Записки Наукового товариства імені Шевченка. Бібліографічна фіксація в Національній бібліотеці України.
Baley, S. (1916). «З психольоґії творчости Шевченка». Історична довідка Українського інституту національної пам’яті.
Baley, S. (1922). «Нарис психольоґії». Бібліографічна довідка НБУВ.
Citlak, A. (2016). The Lvov-Warsaw School: The forgotten tradition of historical psychology. History of Psychology, 19(2), 105–124. https://doi.org/10.1037/hop0000029.
Citlak, A. (2023). Psychology of the Lvov-Warsaw School and the shape of postcommunist Polish psychology (unfinished dialog with Brentanian tradition). Journal of the History of the Behavioral Sciences, 59(1), 20–30. https://doi.org/10.1002/jhbs.22234.
Ivanyk, S. (2014). Szkoła Twardowskiego i ukraińskie szkolnictwo w Galicji pierwszego czterdziestolecia XX wieku. Przegląd Pedagogiczny, 1, 37–58. https://doi.org/10.34767/PP.2014.01.03.
Jedynak, A. (2016). Początki szkoły lwowsko-warszawskiej. Galicja. Studia i Materiały, 2. https://doi.org/10.15584/galisim.2016.2.14.
Kreutz, M. (1927). Zmienność rezultatów testów. Cz. I. Znaczenie rezultatów dla wartości testów. Енциклопедичний бібліографічний запис.
Kreutz, M. (1935). Technika metody introspekcyjnej. Енциклопедичний бібліографічний запис.
Mościbrodzka, D. M., & Domański, C. W. (2026). Studentki Stefana Baleya (1928–1939). Przyczynek do historii psychologii w Szkole Lwowsko-Warszawskiej. Kwartalnik Historii Nauki i Techniki, 71(1), 67–86. https://doi.org/10.4467/0023589XKHNT.26.004.23357.
Rzepa, T. (2016). On psychological and war mission of the founder of the Lvov-Warsaw School. Studia Psychologica: Theoria et Praxis, 16(1), 47–69. https://doi.org/10.21697/sp.2016.16.1.04.
Twardowski, K. (1894). Zur Lehre vom Inhalt und Gegenstand der Vorstellungen. Eine psychologische Untersuchung. Бібліографічний та історичний контекст у Stanford Encyclopedia of Philosophy.
Варшавський університет, факультет психології. Ze Lwowa do Warszawy (1919–1939): Władysław Witwicki. Історія університетського психологічного закладу.
Варшавський університет, факультет психології. Ze Lwowa do Warszawy: Zakład Psychologii Wychowawczej – Stefan Baley (lata 1927–1939). Історія психології виховання.
Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра психології. «Історія». Офіційний історичний нарис кафедри.
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. «Народився Степан-Максим Балей». Бібліографічний і біографічний матеріал.
Український інститут національної пам’яті. «1885 — народився Степан Максим Балей, психолог». Історичний календар.