Культура та емоції: як норми, мова і соціальний контекст впливають на переживання та регуляцію
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 вересня 2026 р. · Редакційна політика
Культура впливає на емоції на багатьох рівнях: вона задає значення подій, формує очікування щодо доречної реакції, визначає соціальні наслідки вираження почуттів, підтримує певний словник емоцій і впливає на те, які стани люди прагнуть переживати або регулювати. Водночас людські емоції мають спільні біологічні та психологічні закономірності. Тому сучасна кроскультурна наука про емоції описує одночасно універсальність і варіативність, а не обирає між двома крайнощами. Класичний огляд Мескіти та Фрейди (1992) показав, що подібності й відмінності можуть виникати на різних етапах одного емоційного процесу, а сучасні дослідження розвивають цю багаторівневу картину.
У практичному сенсі це означає просту річ: однакова ситуація може мати різне емоційне значення для людей з різним культурним досвідом, а однаковий внутрішній стан може по-різному називатися, демонструватися й регулюватися залежно від соціального контексту. Культура тут діє через засвоєні норми, мову, стосунки, інституції, повсякденні сценарії та історію взаємодії. Вона не перетворює людину на представника «типової культури»: усередині кожного суспільства існують великі індивідуальні, регіональні, поколіннєві, гендерні, класові й ситуаційні відмінності.
Ця стаття розглядає саме культурний шар емоцій: як норми й мова входять у переживання, як контекст змінює вираження та розпізнавання, чому «бажані» емоційні стани можуть відрізнятися від фактично пережитих і чому ефективність емоційної регуляції залежить від цілей, ситуації та культурного середовища.
Що означає «культура впливає на емоції»
У психології культура охоплює спільні системи значень, норм, практик, цінностей, соціальних ролей і способів взаємодії, які люди засвоюють і відтворюють у групах. Вона існує не лише у вигляді абстрактних «національних цінностей». Культурні правила працюють у сім’ї, школі, релігійній спільноті, професійному середовищі, поколінні, мовній групі, регіоні та конкретній мережі стосунків.
Емоція теж є багатокомпонентним процесом. Один із впливових процесуальних підходів описує послідовність від оцінки події до тенденцій дії, фізіологічних змін, міміки й голосу, свідомого переживання та подальшого називання стану. Такий огляд запропонували Клаус Шерер і Агнес Мурс. Культура може впливати на кожну з цих ланок: на те, які ситуації трапляються частіше, що в них вважається загрозою або успіхом, які тілесні й поведінкові реакції підтримуються, як люди описують свій стан і що роблять з ним далі.
Тому культурний вплив на емоції ширший за правила «показувати чи приховувати почуття». Огляд Де Лерснайдер, Бойгера та Мескіти розглядає культурну регуляцію на індивідуальному, реляційному та структурному рівнях: середовище впливає на вибір ситуацій, близькі люди допомагають тлумачити події, а повсякденна організація життя робить одні емоційні сценарії ймовірнішими за інші.
Універсальність і культурна варіативність можуть співіснувати
Дискусія про емоції часто спрощується до питання «вони універсальні чи культурно створені?». Наукові дані краще узгоджуються з багаторівневою відповіддю. Люди в різних суспільствах мають спільну фізіологічну організацію, здатність відчувати приємність і неприємність, активацію й заспокоєння, реагувати на загрозу, втрату, винагороду, порушення очікувань і соціальні сигнали. Паралельно культура впливає на частоту конкретних ситуацій, їх оцінку, соціальне значення реакцій, словник і норми поведінки.
Саме таку логіку демонструє великий лінгвістичний аналіз Джексона та колег (2019). Дослідники проаналізували семантику емоцій у 2474 мовах і знайшли значну культурно-мовну варіативність у тому, які емоційні поняття зближуються одним словом. Водночас у різних мовних сім’ях повторювалися базові виміри, насамперед валентність і фізіологічна активація. Отже, спільна структура може співіснувати з різними способами категоризації.
Подібну картину дають дослідження обличчя. Систематичний огляд Галлант, Мазероль, Пелот та Рой-Шарлан (2026) показав, що в продукції емоційних виразів є значний спільний компонент, але культурні нюанси залежать від типу ситуації та особливо від того, чи вираз виникає спонтанно, чи створюється за інструкцією. Метод дослідження тут істотно змінює картину.
Культура починає впливати ще до того, як емоція стала усвідомленою
Емоційний процес починається не з назви «я злюся» або «мені соромно», а з зустрічі людини із ситуацією та її значенням. Соціальне середовище формує, які ситуації регулярно виникають, на що люди звертають увагу й які наслідки вважають важливими. Наприклад, публічна критика може бути пережита як корисний професійний зворотний зв’язок, загроза статусу, порушення поваги або прояв близькості — залежно від історії стосунків і норм конкретного середовища.
Класична кроскультурна робота Мескіти та Фрейди описувала культурні відмінності у типах подій, схемах подій, схильностях до певних оцінок, поведінкових репертуарах і регуляції. Пізніший огляд Мескіти та Вокер (2003) показав, що культурні відмінності в емоціях простежуються в передумовах, суб’єктивному переживанні, оцінках і поведінці. Це важливо: відмінність у вираженні не обов’язково означає відмінність у самій інтенсивності переживання, а подібний вираз не гарантує однакової оцінки події.
На рівні повсякденного життя культурна регуляція часто відбувається через вибір і конструювання ситуацій. Сім’ї, школи, робочі колективи й спільноти створюють повторювані сценарії: де припустиме пряме заперечення, як виявляють повагу, коли очікується емоційна стриманість, наскільки прийнятне публічне захоплення власним успіхом, кому можна показати вразливість. З часом ці сценарії стають частиною очікуваного перебігу подій і впливають на те, що людина взагалі схильна переживати.
Норми вираження емоцій: кому, коли і наскільки можна показувати стан
Правила вираження емоцій — це засвоєні норми щодо того, коли емоційний вираз доречний, якої інтенсивності він може бути й перед ким його прийнятно демонструвати. Вони стосуються міміки, голосу, жестів, слів, дистанції, мовчання, способу повідомляти про незгоду, вдячність, гордість, образу або страх.
У багатокраїнному дослідженні Мацумото, Ю та колег (2008) понад 5000 учасників із 32 країн оцінювали правила емоційного вираження в різних соціальних ситуаціях. Дані показали як повторювані закономірності, так і культурні відмінності, зокрема залежно від того, чи йдеться про взаємодію з «своєю» або «чужою» групою. Отже, норма вираження завжди має соціальну адресу: вона пов’язана не лише з емоцією, а й з тим, хто перед нами.
Для читача це дає важливе правило інтерпретації: інтенсивність емоційної експресії не дорівнює інтенсивності внутрішнього стану. Людина може переживати сильну емоцію й демонструвати її стримано, якщо це відповідає нормам ситуації. В іншому середовищі відкрита експресія може виконувати соціальну функцію — сигналізувати щирість, залученість, підтримку або право на протест.
Соціальний контекст змінює значення тієї самої емоції
Емоції виконують функції у стосунках. Вони сигналізують про наближення або дистанцію, підтримують координацію, визначають межі, повідомляють про втрату, образу, вдячність, небезпеку, прихильність чи порушення правила. Культурний контекст задає, які саме відносини вважаються бажаними та які емоції допомагають їх підтримувати.
Огляд Мескіти, Бойгера та Де Лерснайдер (2016) описує культурне конструювання емоцій як процес, у якому частіше виникають і соціально підкріплюються стани, що добре відповідають цінним моделям відносин у певному середовищі. Це не означає, що культура «вкладає» готову емоцію в людину. Вплив розгортається через повторювані події, оцінки, очікування інших людей, санкції, винагороди й способи спільно пояснювати те, що сталося.
Саме тому одна й та сама емоція може мати різну соціальну ціну. Гнів може захищати межі й статус, а може загрожувати гармонії та взаємній залежності. Гордість може підтримувати особисте досягнення, а може сприйматися як порушення скромності. Смуток може відкривати шлях до підтримки або, навпаки, залишатися приватним переживанням. Значення визначається не лише назвою емоції, а конфігурацією ситуації, стосунків і норм.
Мова не просто описує емоції: вона дає систему категорій
Людина переживає емоційні стани тілесно й ситуаційно, а мова допомагає перетворювати цей досвід на категорії, які можна впізнати, запам’ятати, порівняти та повідомити іншій людині. Афективний лексикон включає слова й смислові відтінки, за допомогою яких люди називають емоції, інтенсивність, змішані стани та соціальні почуття.
Дані про 2474 мови показують, що емоційні поняття організовані по-різному: те, що в одній мові розділяється кількома словами, в іншій може мати спільну лексичну форму або іншу межу між поняттями. Джексон та колеги також показали, що подібність семантичних мереж частково пов’язана з географічною близькістю мовних сімей. Це сильний аргумент на користь культурно-історичного шару емоційних значень.
Водночас мовні відмінності не доводять жорсткого лінгвістичного детермінізму. Людина може відчувати стан до того, як знайде точне слово, навчатися нових назв, переходити між мовами й описувати один досвід різними способами. Сучасний огляд Ферре, Фраги та Інохоси (2025) розглядає мову як модулювальний чинник у розумінні, переживанні та регуляції емоцій, а також окремо аналізує емоційний лексикон.
Називання стану може бути частиною регуляції. На ХАБі цьому присвячена окрема стаття про афективне маркування. Важливо розрізняти два питання: культура впливає на доступний словник і звичні категорії, а конкретна людина може використовувати цей словник дуже індивідуально. Саме тому автоматичний висновок про стан людини з одного слова або мовного шаблону ненадійний; окремо це розбирається у матеріалі про мовні маркери емоцій.
«Я хочу так почуватися»: культура і бажаний афект
Культурний вплив стосується не лише того, що люди фактично відчувають, а й того, які стани вони вважають бажаними. У межах теорії цінування афекту розрізняють actual affect — фактично переживаний афект — та ideal affect, тобто стани, які людина хотіла б переживати.
Великий метааналітичний аналіз індивідуальних даних Цай та колег (2025) об’єднав понад 31 000 учасників зі 124 наборів даних. Автори підтвердили, що фактичний і бажаний афект є емпірично відмінними конструкціями, а культурні відмінності в бажаному афекті в середньому були більшими, ніж відмінності у фактично пережитому. Дослідження також показало, що всередині великих культурних груп є важливі відмінності, пов’язані з конкретною групою, віком, гендером і соціально-економічним статусом.
Це пояснює, чому дві людини можуть однаково оцінювати приємність певного стану, але по-різному прагнути його в повсякденності. Для когось ідеальний позитивний стан — висока активація, ентузіазм і захоплення; для іншого — спокій, рівновага й тихе задоволення. У культурній психології важливо досліджувати обидві площини: «що я відчуваю» і «що я вважаю правильним або бажаним відчувати».
Розпізнавання емоцій між культурами: спільні сигнали та «емоційний акцент»
Люди здатні розпізнавати багато емоційних сигналів за межами власної культурної групи. Метааналіз Ельфенбайн і Амбаді (2002) показав, що розпізнавання емоцій у кроскультурних дослідженнях загалом було вищим за випадковий рівень. Водночас точність була вищою, коли людина, що виражала емоцію, і спостерігач належали до тієї самої національної, етнічної або регіональної групи. Цей «ефект своєї групи» зменшувався за більшого контакту між групами.
Такі результати добре узгоджуються з ідеєю емоційного «акценту»: загальна комунікативна структура може бути зрозумілою, але тонкі правила інтенсивності, часу, комбінації міміки, голосу та контексту засвоюються у взаємодії. Важливо, що розпізнавання — це не читання прихованого стану безпосередньо з обличчя. Людина завжди використовує контекст, попередні знання, очікування й інші сигнали.
Великий науковий огляд Барретт, Адольфса, Марселли, Мартінеса та Поллака (2019) показав суттєву варіативність того, як люди рухають обличчям під час емоційних епізодів і як інші інтерпретують ці рухи. Та сама конфігурація обличчя може передавати різні значення залежно від ситуації, а одна емоція може мати різні прояви. Тому міміка є джерелом інформації для соціальної інтерпретації, але не працює як безпомилковий «детектор внутрішньої емоції».
Культура і емоційна регуляція
Емоційна регуляція охоплює процеси, через які люди впливають на виникнення, тривалість, інтенсивність, вираження або наслідки емоцій. Культурний контекст може змінювати і цілі регуляції, і вибір стратегії, і соціальну ціну цієї стратегії. Саме тому універсальні формули на кшталт «переоцінка завжди корисна, придушення завжди шкідливе» погано описують реальні дані.
Систематичний огляд і метааналіз Чена та колег (2025) об’єднав 249 статей, 150 474 учасників, 861 розмір ефекту та 37 країн і регіонів. Автори аналізували зв’язки когнітивної переоцінки та експресивного придушення з психопатологічними показниками й позитивним функціонуванням. Культурні характеристики та демографічний склад вибірок модифікували частину цих зв’язків. Зокрема, адаптивність переоцінки й несприятливі кореляти придушення змінювалися залежно від культурних вимірів і характеристик вибірки.
Ці результати не означають, що будь-яка стратегія стає однаково корисною за будь-яких умов. Вони підсилюють контекстуальну модель: ефект регуляції залежить від мети, керованості ситуації, інтенсивності емоції, часу застосування, соціальних наслідків, здатності гнучко переходити між стратегіями й культурних очікувань. У практиці важливіше питати «чи допомагає ця стратегія досягти доречної мети саме тут?», ніж розподіляти стратегії на постійно «хороші» та «погані».
Культура також працює до моменту свідомої регуляції. Де Лерснайдер та колеги показують, що культурне середовище впливає на вибір ситуацій та первинні оцінки: люди частіше потрапляють у певні типи взаємодій, очікують певних реакцій від інших і засвоюють типові способи пояснювати події. Отже, культурна регуляція охоплює весь процес формування емоційної ситуації.
Чому схема «Захід проти Сходу» надто груба
Порівняння західних і східноазійських вибірок дало багато важливих результатів, але двочленна схема не може бути універсальною картою культурних емоцій. «Захід» і «Схід» охоплюють різні країни, регіони, мови, релігійні традиції, історії та соціальні інституції. Навіть усередині однієї країни емоційні норми відрізняються між поколіннями, містом і селом, професійними середовищами, сім’ями та соціальними класами.
Метааналіз Чена та колег прямо виходив за межі звичної дихотомії «Захід—Схід» та єдиного виміру «індивідуалізм—колективізм», включаючи кілька культурних і соціально-економічних характеристик. А метааналіз Цай та колег показав варіативність навіть між конкретними східноазійськими групами. Це нагадує: культурні середні значення описують групові тенденції, а не психологічний профіль окремої людини.
Тому твердження «у цій культурі люди не показують гнів» або «ця нація емоційніша» варто замінювати конкретнішими питаннями: яку ситуацію досліджували, яка група брала участь, кому саме люди виражали емоцію, як її вимірювали, чи йшлося про досвід, експресію, бажаний стан або оцінку поведінки. Така точність захищає від культурних стереотипів і культурних упереджень.
Міграція, акультурація та життя між кількома емоційними нормами
Культурні норми емоцій не є незмінним набором правил, отриманих у дитинстві раз і назавжди. Міграція, двомовність, міжкультурні стосунки, професійні середовища й цифрова комунікація регулярно ставлять людину в ситуації, де діють кілька систем очікувань одночасно.
Під час акультурації людина може зберігати частину звичних способів вираження, засвоювати нові правила, перемикатися між ними залежно від контексту або створювати змішані практики. Це особливо помітно в тому, як люди говорять про почуття різними мовами, кому демонструють вразливість, як реагують на критику, якої інтенсивності позитивні емоції вважають доречними та як розуміють «самоконтроль».
У таких випадках психологічно корисніше описувати репертуар і контекст, ніж шукати одну «справжню» культурну норму. Людина може поводитися емоційно стримано в офіційному середовищі, відкрито в близьких стосунках і зовсім інакше в іншомовній групі. Це не суперечність, а контекстна компетентність.
Культура, тіло і мозок: взаємодія рівнів
Культурний підхід не заперечує біологічний рівень емоцій. Людська нервова система, ендокринні процеси, інтероцептивні сигнали, увага й навчання створюють фізіологічні умови емоційного реагування. Культура впливає на те, які ситуації повторюються, як вони інтерпретуються, які реакції тренуються, як інші люди відповідають на експресію та які смисли закріплюються мовою.
Огляд культурної нейронауки Чіао (2015) описує емоційне переживання як результат взаємодії збережених біологічних процесів і культурно сформованих контекстів. Найпродуктивніша наукова позиція тут багаторівнева: біологічне, психологічне й культурне пояснення можуть описувати різні ланки одного процесу.
Це також пояснює, чому пошук одного «центру культури» в мозку або однієї «культурної емоції» малоінформативний. Культура реалізується через навчання, прогнозування, пам’ять, увагу, оцінку, соціальну взаємодію, мову й регуляцію. Її ефект розподілений у часі та залежить від конкретного завдання.
Що культура змінює у переживанні емоції — покроково
Зручно уявити емоційний епізод як послідовність взаємопов’язаних питань. Перше: що сталося і чи вважається ця подія значущою? Друге: що вона означає для моїх цілей, статусу, стосунків, безпеки або моральних норм? Третє: які тілесні й поведінкові тенденції активуються? Четверте: як я категоризую і називаю цей стан? П’яте: що доречно показати іншим? Шосте: чи хочу я змінити інтенсивність, тривалість або вираження емоції?
Культура може впливати на кожну відповідь. Вона змінює доступність ситуацій, схеми оцінки, соціальні очікування, лексичні категорії, правила експресії, бажані стани й типові способи регуляції. Тому культурна варіативність може бути сильною на одному етапі й слабшою на іншому. Саме це пояснює, чому окреме дослідження обличчя, словника або самооцінки не дає повної відповіді на питання «наскільки емоції залежать від культури».
Практичні наслідки для міжкультурного спілкування
У міжкультурній взаємодії найнадійніша стратегія — збирати контекст. Якщо співрозмовник демонструє менше емоцій, це ще не показує байдужість; якщо вираз дуже інтенсивний, це ще не означає втрату контролю. Корисно враховувати стосунки між людьми, статус, публічність ситуації, мовний вибір, попередній досвід і звичний стиль конкретної людини.
Другий принцип — відокремлювати внутрішнє переживання від соціальної демонстрації. Експресія є дією в комунікації: вона може повідомляти про стан, регулювати дистанцію, підтримувати ввічливість, посилювати аргумент або захищати стосунки. Тому одна й та сама інтенсивність виразу має різне значення в різних контекстах.
Третій принцип — не робити культурний ярлик поясненням поведінки. Фраза «він так реагує, бо він із цієї культури» майже завжди надто груба. Точніше запитати, яка норма діє в цій ситуації, наскільки людина її поділяє, який у неї досвід кількох культур і які особисті цілі зараз важливі.
Практичні наслідки для психологічної допомоги
У психологічній і психіатричній практиці культурний контекст важливий для розуміння того, як люди описують дистрес, які стани вважають прийнятними, чи схильні говорити про емоції прямо, як залучають сім’ю і що очікують від допомоги. Окрема стаття ХАБу про культуральну психіатрію розбирає ці питання на клінічному рівні.
Культурна відмінність сама по собі не є симптомом і не визначає діагноз. Стримане вираження, незвичне для фахівця слово, інший спосіб опису тілесних відчуттів або відмінна норма підтримки можуть бути культурно звичними варіантами. Клінічна оцінка потребує ширшого контексту: тривалості, дистресу, функціонування, змін від звичного стану, ризиків і критеріїв конкретного розладу.
Те саме стосується емоційної регуляції. Якщо стратегія відповідає цілям людини, не створює значної шкоди й добре працює в її стосунках і середовищі, сам факт її невідповідності популярній пораді ще не робить її «нездоровою». Наукова оцінка регуляції дедалі більше враховує гнучкість, контекст і функцію.
Типові помилки у розмовах про культуру та емоції
1. «Кожна культура має свій окремий набір емоцій»
Дані цього не підтримують у буквальному сенсі. Між культурами є спільні афективні виміри, реакції на значущі події та частково спільні сигнали. Водночас мови й соціальні практики по-різному організують категорії, норми й смисли. Коректніше говорити про різні конфігурації спільного й специфічного.
2. «Якщо емоцію не показують, її не відчувають»
Експресія та переживання пов’язані, але не тотожні. Правила вираження можуть змінювати міміку, голос і поведінку залежно від аудиторії. Висновок про внутрішній стан потребує більшого контексту, ніж одна зовнішня ознака.
3. «Мова повністю визначає, які емоції людина здатна відчувати»
Мова впливає на категоризацію, доступ до понять, комунікацію та частину регуляції, однак наявність окремого слова не є умовою виникнення кожного афективного стану. Люди можуть переживати складний стан, не мати для нього одного точного терміна, описувати його фразою або засвоювати нову категорію.
4. «Придушення емоцій завжди шкідливе»
Середні асоціації між частим придушенням і психологічними наслідками справді часто є несприятливими, але величина та значення цих зв’язків змінюються залежно від контексту, культури, віку, типу емоції та функції стратегії. Метааналіз Chen et al. (2025) дає сильну сучасну підставу уникати універсальних рецептів.
5. «Національність пояснює емоційний стиль людини»
Національність може бути одним із маркерів культурного середовища, але вона не замінює даних про людину. Мова, регіон, сімейні норми, міграційний досвід, освіта, професійна культура, вік, гендер, соціально-економічні умови та конкретна ситуація можуть бути не менш важливими. Групові середні значення не слід переносити на окрему людину як готовий психологічний профіль.
Що сьогодні можна вважати добре підтвердженим
Найстійкіший висновок кроскультурної науки про емоції полягає у багаторівневості. Культурні контексти пов’язані з тим, які емоційні ситуації частіше виникають, як люди їх оцінюють, які стани вважають бажаними, як демонструють емоції, як читають сигнали інших і які стратегії регуляції застосовують. Ці ефекти співіснують зі спільними для людей психофізіологічними механізмами та широкими афективними вимірами.
Так само добре підтверджено, що культура не діє однаково на всіх членів групи. Сучасні великі аналізи фіксують внутрішньогрупову варіативність і множинні модератори. Науково сильне твердження описує ймовірні групові тенденції та їх умови; сильний індивідуальний висновок потребує даних про конкретну людину.
Нарешті, сучасні дані підтримують контекстуальне розуміння регуляції. Значення стратегії залежить від її функції в ситуації. Людина регулює не абстрактну «негативну емоцію», а конкретну реакцію в конкретних стосунках і для конкретної мети.
Питання й відповіді
Чи однакові емоції в людей різних культур?
Частково. Є спільні біологічні та психологічні закономірності, широкі афективні виміри й здатність розпізнавати багато сигналів між культурами. Водночас культурні контексти змінюють частоту ситуацій, оцінки, семантику, бажані стани, правила експресії та регуляцію. Тому правильніше говорити про поєднання універсальності й культурної варіативності.
Чи може культура змінити саму силу переживання, а не лише його вираження?
Так. Культурні процеси можуть впливати ще на етапі вибору ситуації та її оцінки, а отже — на те, яка емоція виникне і наскільки інтенсивною вона буде. Дослідження культурної регуляції показують, що частина відмінностей формується до моменту свідомого контролю експресії.
Чи визначає мова те, які емоції ми здатні відчувати?
Мова впливає на категоризацію, розрізнення, пам’ять, комунікацію та доступ до емоційних понять. Вона не працює як жорстка межа можливого переживання. Дані з тисяч мов показують водночас значну семантичну різноманітність і повторювані афективні виміри.
Чому представники різних культур інколи по-різному читають міміку?
Через різний досвід із правилами експресії, типовими ситуаціями, комбінаціями міміки й голосу та очікуваннями щодо соціального контексту. Метааналізи показують загальну здатність до кроскультурного розпізнавання разом із перевагою «своєї групи», яка зменшується за більшого міжгрупового контакту.
Чи завжди краще відкрито виражати емоції?
Універсальної відповіді немає. Відкрите вираження може підтримувати близькість, ясність і допомогу, а в іншій ситуації — загострювати конфлікт, порушувати рольові очікування або створювати ризик. Оцінювати варто функцію, безпеку, мету, стосунки й можливість гнучко обирати спосіб вираження.
Чи можна використовувати культурні знання, щоб передбачити реакцію конкретної людини?
Лише як обережну гіпотезу про можливий контекст. Групова тенденція не визначає індивідуальну реакцію. Для розуміння конкретної людини потрібні її власні норми, мовний досвід, історія стосунків, ситуаційні цілі й звичний стиль.
Чи є культурна відмінність у переживанні або вираженні ознакою психологічної проблеми?
Ні. Культурна варіативність сама по собі не є діагностичним критерієм. Клінічно значуща оцінка враховує дистрес, порушення функціонування, тривалість, динаміку, ризики та критерії конкретного розладу разом із культурним контекстом.