top of page

Психологічна енкциклопедія

Конверсійна терапія: чому спроби змінити сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність є шкідливими

3 дні тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 5 жовтня 2026 р. · Редакційна політика


Конверсійна терапія — це узагальнена назва практик, метою яких є змінити або придушити сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність чи гендерне самовираження людини, щоб наблизити їх до гетеросексуальної та/або цисгендерної норми. У професійній літературі також використовують терміни «спроби зміни сексуальної орієнтації» та «спроби зміни гендерної ідентичності». Американська психологічна асоціація прямо зазначає, що такі практики не є доказовою терапією.


Сучасний науковий висновок складається з двох частин. По-перше, немає надійних доказів, що психотерапевтичне, поведінкове, релігійне чи інше втручання може передбачувано й стійко змінити сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність до наперед заданого результату. По-друге, дослідження послідовно пов’язують досвід конверсійних практик із психологічною шкодою, а професійні організації розглядають їх як несумісні із сучасними стандартами допомоги.


Що таке конверсійна терапія


Назва «конверсійна терапія» охоплює неоднорідні втручання. Це можуть бути психотерапевтичні або консультативні розмови з наперед заданою метою «стати гетеросексуальною людиною», «позбутися одностатевого потягу», «повернутися до статі, приписаної при народженні», або припинити гендерне самовираження; поведінкові техніки; релігійно обґрунтовані програми; групові практики; контроль, соромлення, покарання або інші форми тиску. Історично застосовувалися й аверсивні методи, у яких небажані для терапевта потяги чи реакції намагалися пов’язати з болем, страхом, нудотою або іншими неприємними стимулами. Сучасна література часто використовує ширшу назву SOGIECE — спроби зміни сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності та гендерного самовираження.


Спільною ознакою є не конкретний метод, а наперед визначений результат: певна сексуальна орієнтація або гендер вважаються бажаними, а інші — такими, що мають бути змінені, пригнічені чи усунені. Саме цей заданий напрям відрізняє конверсійну практику від відкритого психологічного дослідження власних переживань.


Термін «репаративна терапія» часто використовують як синонім, особливо коли йдеться про спроби змінити гомосексуальну або бісексуальну орієнтацію. Слова «переорієнтація», «відновлення природної сексуальності», «терапія небажаного потягу» або «допомога повернутися до своєї статі» можуть описувати ту саму практику, якщо фактична мета полягає у зміні чи придушенні орієнтації або гендерної ідентичності.


Сексуальна орієнтація, поведінка та ідентичність — різні речі


Сексуальна орієнтація є багатовимірним явищем. Вона включає сексуальний і романтичний потяг, пов’язані з ним переживання, а також ідентичність і поведінку, які можуть не збігатися між собою. Людина може, наприклад, відчувати одностатевий потяг і не вступати в одностатеві стосунки; змінити спосіб самоопису; обрати целібат; мати різний досвід потягу в різні періоди життя. Резолюція APA щодо спроб зміни сексуальної орієнтації також підкреслює багатовимірність сексуальної орієнтації.


Тому зміна поведінки або ярлика ідентичності не доводить зміни самої орієнтації. Це принципово важливо для оцінювання заяв про «успіх» конверсійних практик. Якщо після програми людина утримується від певних стосунків, вступає в гетеросексуальний шлюб або називає себе інакше, з цього не випливає, що її сексуальний потяг був терапевтично змінений.


У частини людей сексуальність може мати певну плинність упродовж життя. Спонтанна або природна зміна переживань теж не є доказом того, що конкретне втручання здатне навмисно спричинити наперед задану зміну. Для доказу терапевтичної ефективності потрібні надійні дослідження, які показують, що зміна виникла саме внаслідок втручання, є стійкою та перевищує природну варіативність.


Гендерна ідентичність і гендерне самовираження також не є тотожними


Гендерна ідентичність описує внутрішнє переживання власного гендеру, тоді як гендерне самовираження — способи, якими людина виражає себе через зовнішність, одяг, поведінку, ім’я, займенники та інші соціальні сигнали. Вони пов’язані, але не тотожні.


Конверсійні зусилля щодо гендеру можуть бути спрямовані на те, щоб людина ідентифікувала себе лише зі статтю, приписаною при народженні, відмовилася від трансгендерної або небінарної ідентичності, змінила зовнішність чи поведінку відповідно до гендерних очікувань або перестала говорити про власні гендерні переживання.


Всесвітня організація охорони здоров’я у МКХ-11 перенесла гендерну невідповідність із розділу психічних і поведінкових розладів до розділу станів, пов’язаних із сексуальним здоров’ям. ВООЗ окремо пояснює, що трансгендерні та гендерно різноманітні ідентичності самі по собі не є станами психічного нездоров’я. Це не означає, що трансгендерна людина не може мати депресію, тривожний розлад або інші труднощі; це означає, що сама її ідентичність не є психіатричним діагнозом.


Чому сексуальну орієнтацію не «лікують»


Гомосексуальність і бісексуальність не є психічними розладами. ВООЗ нагадує, що Всесвітня асамблея охорони здоров’я припинила класифікувати гомосексуальність як психічний розлад у 1990 році. Сучасні психологічні та психіатричні професійні організації не розглядають негетеросексуальну орієнтацію як хворобу, яку потрібно усунути.


Це змінює саму постановку клінічної задачі. Лікування має сенс, коли є хвороба, розлад, симптом або інша проблема здоров’я, для якої можна обґрунтувати терапевтичну мету. Коли терапія починається з припущення, що певна орієнтація є дефектом, вона створює патологізуючу рамку там, де сучасна медицина її не визнає.


Людина при цьому може реально страждати. Джерелом страждання можуть бути страх відторгнення, конфлікт із родиною або релігійною спільнотою, внутрішня стигма, дискримінація, небезпека розкриття, труднощі у стосунках, депресія, тривога чи травматичний досвід. Усі ці проблеми заслуговують на професійну допомогу. Їх лікування й психологічна підтримка не потребують поставити за мету зміну сексуальної орієнтації.


Чи може конверсійна терапія змінити сексуальну орієнтацію


Наявні систематичні огляди не підтверджують надійної ефективності спроб зміни сексуальної орієнтації. Систематичний огляд Amy Przeworski, Emily Peterson та Alexandra Piedra показав, що література не дає підстав вважати такі втручання ефективними, а роботи з позитивними висновками мають суттєві методологічні проблеми: упереджений добір учасників, ретроспективні оцінки, відсутність належних контрольних груп, нечіткі критерії того, що саме вважалося «зміною».


Ця проблема не зводиться до того, що «досліджень мало». Частина історичної літератури вимірювала поведінку, самоназву або здатність придушувати потяг замість стійкої зміни орієнтації. Інші роботи спиралися на вибірки людей, мотивованих релігійними або соціальними причинами повідомляти про бажаний результат. За таких умов навіть щира суб’єктивна розповідь учасника не встановлює, що терапія змінила базовий патерн потягу.


Американська психологічна асоціація у сучасному огляді доказів вказує, що переконливого наукового підґрунтя для таких практик немає. Американська психіатрична асоціація у позиції 2024 року також зазначає відсутність доказів ефективності та потенційно значний ризик шкоди.


Чи може психотерапія змінити гендерну ідентичність


Немає науково обґрунтованої психотерапевтичної технології, здатної передбачувано перевести трансгендерну або небінарну людину до цисгендерної ідентичності як наперед заданого результату. Американська психологічна асоціація у резолюції щодо спроб зміни гендерної ідентичності виступає проти практик, спрямованих на примусове або задане наперед повернення людини до ідентичності, що відповідає статі, приписаній при народженні.


Це не виключає психологічного дослідження гендерних переживань. Людина може бути невпевненою, ставити запитання, змінювати спосіб самоопису, досліджувати різні варіанти соціального самовираження або вирішити не здійснювати певних кроків переходу. Відкрите дослідження без наперед визначеної відповіді є іншою клінічною задачею.


Ключова межа проходить через ціль втручання. Психотерапія може допомагати людині зрозуміти власний досвід, переносити невизначеність, працювати з тривогою, соромом, сімейними конфліктами чи гендерною дисфорією. Конверсійна практика визначає правильну гендерну відповідь до початку такого дослідження.


Що показує найновіший систематичний огляд про шкоду


У вересні 2026 року John Pachankis та співавтори опублікували систематичний пошук і огляд досліджень конверсійних практик щодо сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності та самовираження. Автори перевірили 6309 публікацій і включили 130 емпіричних робіт, у яких кількісно вимірювали зміну або потенційну шкоду.


Серед 86 проспективних досліджень щонайменше один із п’яти типів шкоди був зафіксований у 77,91% робіт. До цих типів належали аверсивні техніки, відсутність поінформованої згоди або примус, посилення психопатологічних симптомів, погіршення функціонування та якості життя, а також негативні зміни у стосунках. Серед ретроспективних досліджень 68,18% зафіксували статистично значущий зв’язок між досвідом конверсійних практик і шкодою.


Ці цифри не означають, що у 77,91% людей після конверсійної терапії обов’язково виникає певний розлад. Огляд підраховував частку досліджень, у яких був задокументований принаймні один тип шкоди. Це важливе розрізнення: наукові результати не слід перетворювати на індивідуальний прогноз.


Водночас загальна картина є послідовною: надійної доведеної користі немає, а сигнали шкоди повторюються в різних типах досліджень і в різних групах. Саме поєднання відсутності переконливої користі з потенційно серйозними ризиками має центральне значення для професійної етики.


Які наслідки пов’язують із конверсійними практиками


Дослідження і клінічні огляди описують широкий спектр можливих наслідків. Серед них:


  • депресивні та тривожні симптоми;

  • сором, самозвинувачення і зниження самооцінки;

  • посилення внутрішньої стигми щодо власної орієнтації або гендеру;

  • погіршення стосунків із родиною, партнерами або спільнотою;

  • труднощі з довірою до фахівців і зверненням по допомогу;

  • погіршення загального психологічного функціонування та якості життя;

  • суїцидальні думки й спроби, які в низці спостережних досліджень частіше траплялися серед людей із досвідом конверсійних зусиль.


Особливо важливо коректно говорити про суїцидальність. Дослідження переважно не дають змоги зробити простий висновок «конверсійна терапія спричинила суїцидальну поведінку» для кожної людини. Люди, які потрапляють у такі програми, часто одночасно переживають сімейне відторгнення, релігійний конфлікт, дискримінацію, насильство та інші фактори ризику. Проте статистичний зв’язок між конверсійними зусиллями та несприятливими наслідками повторюється, а найновіший систематичний огляд характеризує асоціації зі шкодою як послідовні.


Що відомо про спроби змінити гендерну ідентичність


Одне з найбільших досліджень цього питання використало дані 27 715 трансгендерних дорослих у США. Серед тих, хто коли-небудь обговорював гендерну ідентичність із професіоналом, 19,6% повідомили про досвід спроб змусити їх ідентифікуватися лише зі статтю, приписаною при народженні.


У дослідженні Jack Turban та співавторів у JAMA Psychiatry згадуваний досвід спроб зміни гендерної ідентичності був пов’язаний із вищими шансами тяжкого психологічного дистресу протягом попереднього місяця та суїцидальних спроб упродовж життя. Для експозиції до 10 років зв’язок із суїцидальними спробами був особливо вираженим.


Дослідження було поперечним і спиралося на ретроспективні спогади, тому воно не доводить причинність. Саме так його і слід читати: як сильний сигнал ризику у великій вибірці, а не як експериментальне підтвердження причинного механізму. Разом з іншими дослідженнями та систематичними оглядами воно підтримує рекомендацію уникати практик із наперед заданою метою змінити гендерну ідентичність.


Чому конверсійні практики можуть шкодити


Шкода може виникати через кілька взаємопов’язаних механізмів.


Патологізація частини особистого досвіду


Коли терапевтична рамка повідомляє, що певний потяг або ідентичність є дефектом, сама допомога може посилювати сором і самовідкидання. Людина вчиться оцінювати внутрішні переживання як доказ власної неправильності.


Хронічне самоспостереження і придушення


Спроби постійно контролювати потяг, фантазії, манери, одяг, голос або емоційні реакції можуть формувати виснажливе самоспостереження. Навіть якщо поведінку вдається змінити, це не тотожне зміні орієнтації чи ідентичності.


Зв’язування невдачі з моральною або особистісною провиною


Якщо фахівець або програма обіцяє зміну, а вона не відбувається, невдачу можуть приписати недостатній мотивації, «опору», вірі, дисципліні або моральності самої людини. Це створює додатковий шар провини навколо результату, який сам по собі не був реалістично гарантований.


Примус і залежність від значущих дорослих


Для неповнолітніх «згода» може бути формальною, але залежною від батьків, громади, фінансової підтримки або страху втратити житло й стосунки. Для дорослих тиск також може бути значним, коли на кону шлюб, сімейні зв’язки, релігійна належність чи соціальна безпека.


Відкладання допомоги, яка відповідає реальній проблемі


Фокус на «виправленні» орієнтації або ідентичності може відсунути лікування депресії, тривожного розладу, посттравматичних симптомів, наслідків насильства, сімейного конфлікту чи інших реальних клінічних проблем.


Чому особлива обережність потрібна щодо дітей і підлітків


Американська академія дитячої та підліткової психіатрії вказує, що втручання з наперед визначеною метою просувати одну сексуальну орієнтацію або гендер як бажаний результат не мають наукової достовірності та клінічної користі й можуть бути шкідливими. Академія рекомендує не використовувати конверсійні практики у поведінковій допомозі дітям і підліткам.


Водночас це не означає заборони говорити з підлітком про сексуальність або гендер. Професійний стандарт передбачає розвитково відповідне, відкрите дослідження орієнтації, гендерної ідентичності та самовираження без наперед визначеного результату.


Такий підхід залишає місце для невизначеності. Підліток може змінювати слова, якими себе описує, не бути готовим до публічного розкриття, досліджувати різні варіанти або не робити жодних соціальних чи медичних кроків. Завдання психологічної допомоги полягає в безпеці, розумінні, роботі з дистресом і підтримці автономії відповідно до віку, а не в отриманні певної ідентичності на виході.


Чому «людина сама попросила» не розв’язує етичну проблему


Доросла людина має право говорити про небажані для неї почуття, релігійні переконання, сексуальну поведінку, сімейні цілі та внутрішні конфлікти. Її запит заслуговує на серйозне ставлення. Проте автономія клієнта не створює доказової ефективності методу й не робить професійно виправданою обіцянку результату, якого терапія не вміє надійно досягати.


Клінічно коректна відповідь на запит «я хочу змінити орієнтацію» може включати дослідження того, що саме людина хоче змінити: потяг, поведінку, самоопис, стосунки, почуття провини, конфлікт із вірою чи страх відторгнення. Ці цілі відрізняються і потребують різної допомоги.


Людина може самостійно обирати сексуальну поведінку, межі стосунків, целібат або спосіб життя відповідно до власних цінностей. Етична проблема виникає тоді, коли фахівець представляє зміну орієнтації або гендерної ідентичності як лікування, обіцяє її досягнення чи використовує психологічний авторитет для підкріплення думки, що певна ідентичність є патологічною.


Чи будь-яке релігійне консультування є конверсійною терапією


Ні. Релігійність, духовна підтримка або обговорення моральних переконань самі по собі не визначають конверсійну практику. Людина може хотіти узгодити поведінку з вірою, переживати конфлікт цінностей або шукати підтримки у своїй спільноті.


Ключове питання знову стосується мети та способу. Якщо допомога обіцяє або вимагає усунути одностатевий потяг, змінити сексуальну орієнтацію, зробити трансгендерну людину цисгендерною чи придушити її гендерну ідентичність як «лікування», вона набуває характеру конверсійної практики. Якщо ж підтримка допомагає людині самостійно осмислити цінності та приймати рішення без примусу, приниження і неправдивої обіцянки зміни орієнтації чи ідентичності, це інша форма допомоги.


Що не є конверсійною терапією


Не кожна розмова про сексуальність або гендер є конверсійною. До конверсійних практик не слід автоматично зараховувати:


  • відкрите дослідження сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності без наперед заданого результату;

  • лікування депресії, тривоги, посттравматичних симптомів, розладів сну чи інших станів незалежно від орієнтації або гендеру людини;

  • допомогу з наслідками дискримінації, відторгнення, булінгу або сімейного конфлікту;

  • обговорення сексуальної поведінки, меж, безпеки, згоди та стосунків;

  • підтримку людини, яка добровільно обирає целібат або іншу поведінку відповідно до власних цінностей, без заяви, що це змінює її орієнтацію;

  • психологічну допомогу при гендерній дисфорії, якщо її метою є зменшення дистресу, дослідження потреб і підтримка людини, а не примусове отримання наперед визначеної ідентичності.


Межа визначається не тим, чи психолог ставить складні запитання, а тим, чи вважає він одну орієнтацію або гендер заздалегідь правильними та використовує терапію для досягнення саме цього результату.


Якою має бути безпечна психологічна допомога


Безпечна допомога починається з точного формулювання проблеми. Якщо людину турбує депресія, лікують депресію. Якщо основна проблема — панічні атаки, працюють із панічними симптомами. Якщо людина переживає сімейний конфлікт через орієнтацію, терапевтична робота може стосуватися меж, комунікації, безпеки, прийняття рішень і переживання втрат. Якщо є невизначеність щодо гендерної ідентичності, простір для дослідження не повинен вимагати наперед відомої відповіді.


Корисні ознаки професійної допомоги:


  • фахівець не обіцяє змінити орієнтацію або гендерну ідентичність;

  • цілі формулюються разом із клієнтом і стосуються дистресу, функціонування, стосунків, безпеки та якості життя;

  • психолог відрізняє ідентичність, потяг, поведінку і симптоми психічного розладу;

  • клієнт отримує зрозумілу інформацію про метод, очікувані результати, альтернативи та обмеження;

  • релігійні або моральні переконання клієнта можуть обговорюватися без патологізації сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності;

  • невизначеність допускається, а зміна самоопису не трактується як терапевтична перемога чи поразка.


Американська академія дитячої та підліткової психіатрії формулює цей принцип особливо ясно для молоді: відкритий розвитково відповідний процес без наперед заданого результату відповідає стандарту допомоги; нав’язування бажаної орієнтації або гендеру — ні.


Як оцінити психолога або програму до початку роботи


Перед зверненням корисно прямо запитати:


  1. Яку мету ви вважаєте успіхом у роботі з моїм запитом?

  2. Чи вважаєте ви, що сексуальну орієнтацію можна надійно змінити психотерапією?

  3. Чи ставите ви за мету, щоб трансгендерна або небінарна людина стала цисгендерною?

  4. Як ви працюєте, якщо клієнт має релігійний конфлікт щодо сексуальності?

  5. Які докази ефективності й ризиків має ваш метод?

  6. Чи можу я відмовитися від окремої техніки або припинити роботу без тиску?

  7. Як ви відрізняєте дослідження ідентичності від спроби її змінити?


Тривожними сигналами є гарантії «зміни орієнтації», заяви про певний відсоток «успішного лікування» без якісних незалежних досліджень, пояснення сексуальної орієнтації через «неправильне виховання» як встановлений факт, обіцянки зробити людину цисгендерною, вимога приховувати методи від інших лікарів, приниження, покарання, примус або пояснення будь-якої відсутності результату недостатньою вірою чи мотивацією клієнта.


Якщо конверсійна терапія вже була


Після такого досвіду реакції можуть бути різними. Частина людей описує сором, злість, горе за втраченим часом, страх інтимності, труднощі з довірою до психологів, конфлікт із релігійною спільнотою або родиною. Інші не називають пережите травматичним, але мають запитання щодо себе чи стосунків.


Професійна допомога після конверсійних практик не потребує змушувати людину прийняти певний ярлик ідентичності. Вона може бути спрямована на конкретні наслідки: депресивні симптоми, тривогу, травматичні реакції, самокритику, втрату соціальних зв’язків, сексуальний сором, труднощі у стосунках або відновлення довіри до власних рішень.


Якщо з’явилися думки про самогубство, самоушкодження або є ризик негайної шкоди собі, потрібна невідкладна професійна допомога. У такій ситуації пріоритетом є безпека, а не з’ясування орієнтації чи гендерної ідентичності.


Що відомо точно, а де залишаються обмеження доказів


Доказова картина щодо конверсійних практик має різні рівні впевненості.


Найстійкіший висновок: немає надійних доказів, що конверсійна терапія здатна передбачувано і стійко змінювати сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність до наперед заданого результату. Цей висновок узгоджується із систематичним оглядом ефективності SOCE та позиціями великих професійних організацій.


Також стійким є висновок про наявність серйозних сигналів шкоди. Найновіший систематичний огляд охопив 130 емпіричних робіт і виявив послідовні асоціації між конверсійними практиками та шкодою.


Менш точним є кількісне питання: наскільки саме зростає ризик конкретного наслідку для конкретної людини. Значна частина сучасних даних є ретроспективною та спостережною. Учасників не можна етично рандомізувати до потенційно шкідливої практики, тому дослідники покладаються на природні групи, спогади та статистичний контроль. Ці дизайни вразливі до змішувальних факторів.


Історичні проспективні роботи, навпаки, часто проводилися десятиліття тому та використовували методи й етичні стандарти, які сьогодні є неприйнятними. Огляд робочої групи журналу Behavior Therapy у 2024 році розглянув власну історичну роль поведінкової терапії у SOGIECE та визнав ці практики несумісними із сучасними стандартами клінічної роботи. Коректна наукова позиція не потребує перебільшення: достатньо того, що переконливої користі не продемонстровано, ризики повторюються, а терапевтична мета спирається на патологізацію варіантів людської сексуальності або гендеру, які сучасні класифікації не вважають психічною хворобою.


Часті запитання


Чи можна «вилікувати» гомосексуальність


Ні. Гомосексуальність не є хворобою або психічним розладом, тому термін «лікування гомосексуальності» має хибну клінічну передумову. Панамериканська організація охорони здоров’я/ВООЗ ще у 2012 році назвала спроби «лікувати» негетеросексуальну орієнтацію практиками без медичного обґрунтування. Психологічна допомога може бути потрібна через депресію, тривогу, конфлікти, наслідки дискримінації або інші реальні проблеми, але її метою не має бути «вилікувати» орієнтацію.


Чи може людина з часом відчувати інший потяг


Так, у частини людей сексуальний потяг, поведінка або ідентичність можуть змінюватися впродовж життя. Це називають сексуальною плинністю. Природна варіативність не доводить ефективності конверсійної терапії: терапевтичний метод має показати, що саме він надійно спричиняє передбачувану зміну, а таких доказів немає.


Якщо людина хоче жити в целібаті, це конверсійна практика


Ні. Добровільний вибір не мати сексуальних стосунків є поведінковим рішенням. Він не визначає і не змінює сексуальну орієнтацію. Психолог може допомагати людині жити відповідно до її цінностей, якщо не обіцяє, що целібат «вилікує» потяг, і не використовує примус чи патологізацію.


Чи є дослідження гендерної ідентичності конверсійною терапією


Ні. Відкрите, недирективне дослідження гендерних переживань без наперед заданого результату не є конверсійною терапією. Конверсійною стає практика, у якій правильний результат визначено заздалегідь — наприклад, фахівець ставить метою зробити трансгендерну людину цисгендерною незалежно від її досвіду.


Чи може психолог працювати з релігійним конфліктом щодо сексуальності


Так. Робота може стосуватися цінностей, поведінки, стосунків, провини, страху втратити спільноту та пошуку способу жити відповідно до власних переконань. Професійна допомога не потребує обіцяти зміну сексуальної орієнтації або представляти її як хворобу.


Чому в старих дослідженнях іноді повідомляли про успіх


Історична література часто мала слабкий дизайн: добір мотивованих учасників, відсутність контрольних груп, втрати учасників під час спостереження, самозвіти без незалежної перевірки та нечітке визначення «успіху». Іноді успіхом вважали стримування поведінки, гетеросексуальний шлюб або зміну самоопису, що не рівнозначно зміні потягу.


Куди звертатися, якщо після конверсійної терапії стало гірше


Варто звернутися до кваліфікованого психолога, психотерапевта або психіатра, який працює з конкретними симптомами й не ставить за мету зміну орієнтації чи гендерної ідентичності. Якщо є тяжка депресія, різке погіршення функціонування, суїцидальні думки чи ризик самоушкодження, потрібне термінове клінічне оцінювання.


Пов’язані статті










Джерела


 
 
bottom of page