Кліматичний скептицизм і заперечення зміни клімату: психологічні механізми
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 жовтня 2026 · Редакційна політика
Кліматичний скептицизм — це спектр сумнівів щодо тверджень про зміну клімату, її причини, наслідки або можливі суспільні відповіді. Заперечення зміни клімату означає стійке відкидання одного чи кількох добре підтверджених положень кліматичної науки, зокрема факту сучасного глобального потепління або визначального впливу людської діяльності. У психології ці позиції досліджують через взаємодію переконань, цінностей, групової належності, довіри, способів опрацювання інформації та соціального середовища.
Важливо розрізняти заперечення науково встановленого факту й критичне обговорення конкретного прогнозу, моделі чи кліматичної політики. Міжурядова група експертів зі зміни клімату у шостому оціночному циклі встановила, що діяльність людини однозначно спричинила глобальне потепління. Водночас питання масштабу регіональних наслідків, темпів окремих процесів, ефективності заходів і справедливого розподілу витрат залишають простір для дослідження та суспільної дискусії.
Психологічне пояснення кліматичного скептицизму починається з простого запитання: яку саме тезу людина відкидає і на яких підставах? Двоє людей можуть однаково говорити «я сумніваюся», але один оцінює невизначеність конкретного прогнозу, а другий не приймає вже встановлений висновок про антропогенне потепління. Для аналізу цих випадків потрібні різні підходи.
Що саме люди можуть заперечувати
Скептицизм щодо факту зміни клімату означає сумнів у тому, що середня глобальна температура та інші кліматичні показники змінюються. Скептицизм щодо причин зосереджується на ролі парникових газів і людської діяльності. Скептицизм щодо наслідків стосується серйозності ризиків, їхнього розподілу та ймовірних втрат. Нарешті, скептицизм щодо заходів — це незгода з конкретними способами скорочення викидів, адаптації або фінансування переходу.
Останній різновид потребує особливої точності. Людина може визнавати антропогенну зміну клімату й водночас виступати проти певного податку, технології чи нормативного рішення. Таке ставлення саме по собі нічого не говорить про заперечення кліматичної науки. Так само наукова суперечка щодо окремої методики не дорівнює відкиданню всієї сукупності доказів.
У публічному просторі трапляється і заперечення необхідності дій: факт потепління визнають, але стверджують, що будь-яке реагування марне, надмірне чи завжди шкідливе. Це окрема позиція, в якій наукові оцінки можуть переплітатися з моральними судженнями, економічними пріоритетами, відчуттям безсилля та недовірою до інституцій. Психологічні механізми тут частково спільні з іншими формами скептицизму, проте висновки щодо причин людської поведінки потребують окремих даних.
Наукова основа: що показують великі узагальнення досліджень
У метааналізі Горнсі та співавторів, який об'єднав 25 опитувань і 171 наукове дослідження з 56 країн, проаналізовано зв'язки між вірою у зміну клімату й 27 психологічними та соціальними змінними. Переконання були пов'язані, зокрема, з політичною орієнтацією, цінностями, світоглядом і довірою. Просте припущення, що незгода завжди пояснюється нестачею знань, не охоплює цієї картини.
Систематичний огляд і метааналіз Чіпріані та співавторів також описує зв'язки кліматичних установок із рисами особистості, авторитарними установками й орієнтацією на соціальне домінування. Висновок стосується статистичних закономірностей у досліджених вибірках. Він не дозволяє визначити переконання конкретної людини за її рисами характеру та не встановлює, що одна риса сама по собі спричиняє заперечення.
У цих дослідженнях вимірюють різні речі: переконання про наукові факти, довіру до дослідників, сприйняття загрози та підтримку заходів. Якщо об'єднати їх в один показник «ставлення до клімату», стає важко зрозуміти механізм. Наприклад, низька підтримка певної політики може походити з недовіри до державного виконавця, а не з незгоди з кліматологією.
Мотивоване міркування: як бажаний висновок впливає на оцінку доказів
Мотивоване міркування — це опрацювання інформації, на яке впливають цілі, значущі для людини, зокрема потреба зберегти послідовність власної картини світу, належність до групи або позитивне уявлення про себе. Коли нова інформація суперечить важливим переконанням, людина може суворіше перевіряти одні аргументи й поблажливіше приймати інші.
Цей процес часто описують через асиметричні стандарти доказування. Повідомлення, яке підтримує вже наявну позицію, здається достатньо переконливим після короткого прочитання; повідомлення, яке їй суперечить, викликає низку додаткових вимог: інша вибірка, довший часовий ряд, інший автор, пояснення кожної невизначеності. Вимагати якісних доказів правильно. Психологічно показовою є саме різниця у вимогах до двох взаємно протилежних тверджень.
Однак мотивоване міркування не можна перетворювати на універсальне пояснення будь-якої незгоди. У експериментальному дослідженні Баго, Ренда й Пеннікука збільшення часу на міркування посилювало узгодженість оцінок аргументів із попередніми переконаннями, але після їх урахування не посилювало окремий вплив партійної належності. Автори не отримали підтримки для простої версії гіпотези, що свідоме обдумування саме по собі збільшує політично мотивоване викривлення.
Звідси випливає методологічне правило: зовні схожа поведінка може виникати через захист ідентичності, щире зіставлення нових аргументів із попереднім знанням або поєднання обох процесів. Щоб розрізнити ці варіанти, потрібні дані про початкові переконання, умови експерименту та спосіб оцінювання доказів. Сам факт незгоди мотиву людини не встановлює.
Підтверджувальне упередження та вибірковість уваги
Підтверджувальне упередження описує схильність шукати, помічати, запам'ятовувати або інтерпретувати інформацію в спосіб, який підтримує попередні погляди. У кліматичній темі це може проявлятися у виборі окремого холодного дня як аргументу проти довгострокового потепління або у довірі лише до тих коментаторів, чиї висновки збігаються з власною позицією.
Загальна закономірність стосується людей із різними поглядами. Підтверджувальне упередження не є властивістю винятково кліматичних скептиків. Оцінка аргументації має спиратися на відповідність твердження даним, якість методики та здатність враховувати спростувальні свідчення.
Ідентичність, світогляд і групова належність
Переконання щодо клімату можуть ставати частиною соціальної ідентичності: уявлення про те, «хто ми», які погляди вважаються своїми й кому належить довіряти. У такому випадку прийняти певний науковий висновок психологічно складніше, якщо людина сприймає його як вимогу відмовитися від цінностей своєї спільноти.
Ідеологічні установки можуть впливати на те, які соціальні наслідки людина вбачає у кліматичних рішеннях. Одні побоюються посилення державного контролю; інші — нерівного розподілу витрат; ще інші — втрати робочих місць, місцевої автономії або звичного способу життя. Ці побоювання іноді поєднуються із запереченням наукових фактів, а іноді існують поряд із їх повним визнанням.
Метааналіз Горнсі та співавторів показує, що світоглядні й політичні характеристики є значущими статистичними корелятами кліматичних переконань. Але результати залежать від країни, історичного моменту й політичної системи. Переносити конкретну закономірність зі Сполучених Штатів на кожну українську спільноту без перевірки некоректно.
Чому заперечення іноді сприймається як лояльність
Якщо в близькому колі прийнято висміювати кліматичні дослідження, публічна згода з ними може створювати ризик соціального осуду. І навпаки, там, де підтримка кліматичних дій є груповою нормою, скептичні запитання можуть викликати напруження. Так виникає соціальна ціна висловлювання, яка впливає на те, що люди говорять уголос.
Слід відрізняти висловлену позицію від приватного переконання. Людина може повторювати аргументи групи, не вважаючи їх повністю переконливими. Опитування, в яких вимірюють лише публічну декларацію, не завжди розкривають цю відмінність.
Довіра до науки, експертів і суспільних інституцій
Більшість людей не може самостійно перевірити всі вимірювання глобальної температури, фізику радіаційного балансу та результати кліматичного моделювання. Тому в повсякденному формуванні переконань важливу роль відіграє довіра до фахових процедур, дослідницьких установ і способу перевірки наукових висновків.
Довіра є багатовимірною. Людина може високо оцінювати компетентність учених, але підозрювати політичну зацікавленість певних організацій; може довіряти місцевому метеорологу й не довіряти міжнародній установі; може приймати самі дані й не погоджуватися зі способом їх представлення. Ці стани потребують різних пояснень.
В експериментальних дослідженнях повідомлення про науковий консенсус іноді змінює сприйняття того, наскільки узгодженими є висновки фахівців. Зокрема, ван дер Лінден та співавтори показали ефекти такого повідомлення в дослідженій вибірці. Це не доводить, що одного посилання на авторитет завжди достатньо: попередня довіра, джерело повідомлення й умови спілкування істотно важливі.
Науковий консенсус є результатом оцінювання сукупності досліджень, а не голосуванням, що замінює докази. У поясненні слід показувати, на яких спостереженнях і фізичних механізмах ґрунтується висновок, та чесно позначати межі невизначеності. Коли наукову дискусію плутають із конфліктом політичних прихильностей, це саме по собі може послаблювати довіру.
Інформаційне середовище й дезінформація
Кліматичні переконання формуються в умовах нерівного доступу до наукових джерел, повторення повідомлень у соціальних мережах і конкуренції за увагу. Сумнів може підтримуватися не одним хибним твердженням, а низкою прийомів: вибірковим цитуванням, підміною масштабу спостереження, використанням вигаданого авторитету, хибним балансом та натяком на змову.
Хибний баланс виникає тоді, коли дві позиції подають як однаково підтверджені лише тому, що в публічній дискусії є прихильники обох. Для науки вирішальними є обсяг і якість доказів. Тому медійна присутність окремого заперечення не означає рівнозначності його доказової бази з висновками IPCC.
Конспірологічні пояснення додають до заперечення припущення, що дані систематично фальсифікують або приховують через узгоджені дії великої групи. Метааналіз Біддлстона, Азеведу та ван дер Ліндена виявив зв'язок між конспірологічними переконаннями й нижчим прийняттям кліматичних висновків, однак автори також розглядали обмеження дослідницької бази. Кореляція не встановлює, чи конспірологічні переконання спричинили заперечення, чи обидва явища підтримуються іншими чинниками.
Інформаційна дезінформація та психологія її поширення становлять окремий предмет дослідження цифрового середовища. Для F07 важливий конкретний наслідок: повторене повідомлення може здаватися знайомим і правдоподібним, а знайомий групі автор — надійнішим незалежно від якості наведених ним свідчень.
Вибіркові приклади, які змінюють масштаб питання
«Сьогодні холодно, отже потепління немає» — приклад підміни кліматичної тенденції короткочасною погодою. «Клімат змінювався й раніше» — твердження про історію клімату, яке не спростовує сучасного антропогенного впливу. «Учені уточнили прогноз» — нормальна властивість наукового процесу, якщо перегляд пояснюють новими даними, а не довільно оголошують доказом ненадійності науки загалом.
Ефективна перевірка таких повідомлень полягає у встановленні об'єкта порівняння: глобальна тенденція чи локальна подія; фізична причина чи політичне рішення; встановлений результат чи діапазон прогнозу. Це дає можливість перейти від суперечки про авторитет до перевірюваного твердження.
Емоції, невизначеність і уникання інформації
Кліматичні повідомлення можуть викликати тривогу, втому, провину, обурення або відчуття безсилля. Деякі люди регулюють цей стан, зменшуючи частоту контакту з темою, відкладаючи рішення або віддаючи перевагу поясненням, за яких загроза видається меншою. Таке уникання інформації інколи виконує короткострокову емоційну функцію.
Водночас причинний ланцюг «людині страшно — тому вона заперечує» не можна вважати універсальним. Відмова читати новини може бути пов'язана з перевантаженням, браком часу, недовірою до певного медіа чи потребою обмежити потік тривожних повідомлень. Заперечення наукових даних є окремою характеристикою переконань.
Сучасні огляди механізмів навмисного ігнорування кліматичної інформації, зокрема Адамус, Шрола та Соботової, розглядають взаємодію емоційних, когнітивних і соціальних факторів. Їх слід читати як пояснювальні моделі та узагальнення неоднорідних досліджень, а не як інструмент встановлення прихованих мотивів конкретної особи.
Психологічна дистанція також може впливати на те, чи здається загроза актуальною: наслідки у віддаленій країні або далекому майбутньому сприймаються інакше, ніж зміни, відчутні у власній громаді. Повне пояснення цього механізму належить окремій темі сприйняття кліматичного ризику.
Когнітивний дисонанс, звички та захист звичного порядку
Когнітивний дисонанс виникає, коли важливі переконання, дії або самооцінка погано узгоджуються. Наприклад, людина може вважати себе відповідальною, але водночас залежати від автомобіля, енергоємної роботи чи практик, які складно змінити. Один із можливих способів зменшення напруження — переглянути оцінку проблеми замість негайної зміни поведінки.
Така інтерпретація є правдоподібним психологічним механізмом, але конкретний випадок потребує доказів. Звичка, вартість альтернатив, стан інфраструктури й доступність ресурсів часто пояснюють поведінку без припущення про заперечення. Важливо не прирівнювати високі викиди окремого домогосподарства до певної системи переконань.
Підтримка наявного порядку може також мати моральний вимір: люди запитують, хто платитиме за рішення, як розподілятимуться вигоди та кому належить право визначати правила. Це питання справедливості та управління, на які необхідно відповідати предметно, зберігаючи розрізнення між науковими фактами й суспільним вибором.
Чому освіта та знання не завжди змінюють переконання
Інформаційний дефіцит справді може бути причиною помилок: людина не знає різниці між погодою й кліматом, не розуміє механізму парникового ефекту або не орієнтується в часових рядах. У таких випадках якісне пояснення безпосередньо відповідає причині непорозуміння.
Але більший обсяг освіти не гарантує однакових поглядів. Люди з високими аналітичними здібностями можуть використовувати їх для ретельної перевірки інформації, а можуть уважно добирати докази на користь попередньої позиції. Дослідження Баго та співавторів особливо важливе саме тому, що не дозволяє автоматично назвати уважне міркування джерелом політичної упередженості.
Психологія не виводить з цього принципу, що «факти не працюють». Вона показує, що повідомлення про факт проходить через систему попередніх знань і довіри. Тому освіта має пояснювати не тільки висновок, а й шлях від спостереження до висновку, відмінність між сильним і слабким доказом та способи перевірки джерел.
Як перевірити, що перед нами: науковий сумнів чи стійке заперечення
Перший критерій — точність питання. Науковий сумнів формулює перевірювану тезу: який показник, часовий проміжок, модель або причинний механізм викликає запитання? Риторичне заперечення часто залишається нечітким і пересувається від однієї тези до іншої після наведення доказів.
Другий критерій — симетрія вимог. Чи однаково суворо перевіряються твердження, які підтверджують і спростовують улюблену позицію? Якщо для одного боку достатньо одного відео, а для іншого потрібна абсолютна відсутність невизначеності, це сигнал різних стандартів доказування.
Третій критерій — готовність переглянути висновок. Корисне запитання звучить так: «Які дані змінили б вашу думку?» Відповідь може виявити реальний предмет незгоди. Якщо ж будь-які можливі дані заздалегідь оголошено сфальсифікованими, позиція втрачає перевірюваність.
Четвертий критерій — розділення наукового та нормативного рівнів. «Чи спричиняють антропогенні викиди потепління?» — емпіричне запитання. «Який спосіб скорочення викидів є справедливим?» — питання суспільних пріоритетів, яке використовує наукові дані, але потребує також економічних, правових і моральних аргументів.
Ці критерії допомагають аналізувати висловлювання, а не навішувати ярлики на людей. У будь-якій дискусії частину початкових сумнівів можна зняти уточненням понять.
Що відомо про способи протидії кліматичній дезінформації
Один із досліджених підходів — пояснювати науковий консенсус і методи його встановлення. Експеримент ван дер Ліндена та співавторів показав, що повідомлення про погодженість висновків учених може впливати на низку кліматичних переконань. Сила й перенесення цього ефекту залежать від контексту, тож його не варто представляти як універсальний спосіб переконання.
Інший підхід — завчасне ознайомлення з типовими способами маніпуляції, перш ніж людина побачить конкретне хибне повідомлення. Цю стратегію іноді називають психологічним щепленням або попереджувальним спростуванням. У дослідженні Кука, Левандовського та Еккера перевіряли способи зменшення впливу кліматичної дезінформації через відповідні пояснення.
Систематичний огляд Ла Сельви, Монакіс і ван дер Ліндена, опублікований у 2026 році, охопив 13 праць за 2017–2025 роки. Автори загалом виявили обнадійливі результати для профілактичних повідомлень, проте лише два дослідження мали поздовжній дизайн; залишаються питання тривалості ефекту, міжкультурного перенесення та реальної поведінки. До цієї публікації вийшло уточнення, яке слід враховувати під час інтерпретації окремих формулювань огляду.
Наведені дані стосуються зміни сприйнятливості до повідомлень та окремих показників переконань. Вони не означають, що після короткої розмови людина обов'язково змінить світогляд чи поведінку. Комплексне проєктування кліматичної комунікації — самостійна тема психологічних досліджень.
Розмова, яка перевіряє твердження і зберігає довіру
Практична послідовність може бути такою: уточнити конкретну тезу співрозмовника; з'ясувати, на яке джерело він спирається; разом визначити, які дані були б релевантними; відокремити науковий висновок від політичного рішення; після цього обговорити можливі висновки.
Наприклад, відповідь на фразу «Клімат завжди змінювався» може починатися з визнання історичних змін, а потім переходити до питання про причини сучасного потепління. Під час обговорення податку на викиди корисно спершу погодитися, що оцінювання його справедливості є окремим завданням і може мати кілька обґрунтованих відповідей.
Приниження співрозмовника, приписування психічних проблем або автоматичне оголошення його мотивів не допомагають оцінити якість аргументу. Розмова має більше шансів залишитися предметною, коли її учасники знають, який висновок обговорюють і що могло б його змінити. При цьому повага до людини не вимагає подавати нерівноцінні за доказами твердження як рівноцінні.
Чого ці дослідження не доводять
Дослідження переконань часто мають поперечний дизайн: учасників опитують в один момент часу й виявляють зв'язки між змінними. Такий дизайн не дає можливості впевнено встановити напрям причинності. Експерименти краще оцінюють окремий механізм, але нерідко використовують короткі повідомлення, невеликі зміни установок або спеціально дібрані вибірки.
Узагальнення з різних країн не створює єдиного «психологічного профілю кліматичного скептика». Відрізняються політичний контекст, добробут, довіра до держави, доступ до інформації, попередній досвід небезпечних подій і значення групової належності. Тому говорити про одну рису характеру як причину кліматичного заперечення науково неправильно.
Важливо також відрізняти зміну відповіді в опитувальнику від стійкого перегляду переконання та від реального вчинку. Навіть коли експеримент покращує розпізнавання неправдивих повідомлень, це ще не доказ довгострокового впливу на соціальну поведінку чи кліматичні показники.
Кліматичний скептицизм і психічне здоров'я: принципова межа
Кліматичний скептицизм і заперечення — це характеристики переконань та способів інтерпретації інформації. Вони не є окремими психічними розладами або діагнозами в класифікаціях DSM чи МКХ. Політичні, світоглядні та наукові розбіжності самі по собі не дають підстав для психіатричної оцінки.
Так само занепокоєння зміною клімату може бути зрозумілою відповіддю на реальні загрози. Якщо людину турбує виражений дистрес, постійне порушення сну або значне погіршення повсякденного функціонування, це питання потребує окремого професійного розгляду незалежно від її кліматичних переконань. Емоційні наслідки кліматичних змін та екотривога описуються на відповідних сторінках Українського психологічного ХАБу.
Український контекст: чому важливо враховувати досвід і пріоритети
Сприйняття екологічних ризиків в Україні необхідно досліджувати з урахуванням місцевого досвіду, безпекових загроз, стану інфраструктури та доступності ресурсів. Люди можуть визнавати кліматичну проблему й водночас надавати перевагу негайним питанням безпеки, житла, енергії чи здоров'я. Таку ієрархію потреб не слід автоматично називати запереченням.
Особливості українських установок потребують репрезентативних даних саме про українські вибірки. Висновки, отримані в американських партійних дослідженнях, корисні для формування гіпотез, проте не дають права приписувати українським групам готові мотиви або частки прихильників певних поглядів.
Запитання та відповіді
Чи є кліматичний скептицизм науковим підходом?
Критичний сумнів є необхідною частиною науки, коли твердження чітко сформульоване, перевірюване й оцінюється за доказами. Кліматичне заперечення у психологічних дослідженнях позначає відкидання конкретних науково обґрунтованих положень. Спільне слово «скептицизм» не робить ці позиції тотожними.
Чому люди заперечують вплив людини на зміну клімату?
Можуть поєднуватися попередні переконання, цінності, довіра до джерел, групова належність, інформаційне середовище та способи реагування на невизначеність. Метааналізи виявляють статистичні зв'язки, але конкретний мотив окремої людини встановлюють лише за додатковою інформацією.
Чи означає незгода з кліматичною політикою заперечення потепління?
Ні. Факт антропогенного потепління є питанням природничої науки, а вибір політичних інструментів включає економічні, соціальні та етичні критерії. Можна погоджуватися з науковими висновками і критикувати конкретне рішення.
Чи існує «тип особистості» кліматичного заперечувача?
Наукові огляди описують асоціації певних рис та установок із кліматичними переконаннями на рівні вибірок. Надійного способу визначати погляди окремої людини за одним набором рис ці дані не дають. Вони також не свідчать про психічне захворювання.
Чому велика кількість фактів іноді не змінює поглядів?
Інформацію оцінюють у світлі попередніх знань, джерела, довіри та значущих соціальних переконань. Іноді пояснення усуває брак знань; іноді потрібне уточнення, у чому полягає незгода; іноді обговорюють факти, хоча справжній предмет суперечки — політичні наслідки.
Чи допомагає повідомлення про науковий консенсус?
В окремих експериментах — так: воно впливало на сприйняття погодженості висновків учених та пов'язані переконання. Ефект не слід переносити автоматично на будь-яку аудиторію або обіцяти довготривалу зміну поведінки.
Як відповідати на твердження, що похолодання спростовує потепління?
Слід розділити часовий і просторовий масштаби. Погода описує короткочасні умови в конкретному місці, тоді як кліматичні тенденції оцінюють за довгими рядами спостережень і багатьма показниками. Один локальний холодний період не є перевіркою глобального багаторічного тренду.
Чи є кліматичне заперечення психічним розладом?
Ні. Це предмет дослідження переконань, соціальної психології та сприйняття інформації, а не самостійний психіатричний діагноз. Оцінювати психічне здоров'я людини за її позицією в кліматичній дискусії немає підстав.
Див. також: Сприйняття кліматичного ризику і психологічна дистанція: чому загроза здається близькою або далекою.
Пов’язані статті
Джерела
Adamus, J., Šrol, J., & Sobotová, N. (2025). Emotional, cognitive and social-psychological mechanisms underlying deliberate ignorance about climate change. Current Opinion in Psychology. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2025.102115
Bago, B., Rand, D. G., & Pennycook, G. (2023). Reasoning about climate change. PNAS Nexus, 2(5), pgad100. https://doi.org/10.1093/pnasnexus/pgad100
Biddlestone, M., Azevedo, F., & van der Linden, S. (2022). Climate of conspiracy: A meta-analysis of the consequences of belief in conspiracy theories about climate change. Current Opinion in Psychology. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2022.101390
Cipriani, G., Frumento, S., Gemignani, A., & Menicucci, D. (2024). Personality traits and climate change denial, concern, and proactivity: A systematic review and meta-analysis. Journal of Environmental Psychology, 95, 102277. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2024.102277
Cook, J., Lewandowsky, S., & Ecker, U. K. H. (2017). Neutralizing misinformation through inoculation: Exposing misleading argumentation techniques reduces their influence. PLOS ONE. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0175799
Hornsey, M. J., Harris, E. A., Bain, P. G., & Fielding, K. S. (2016). Meta-analyses of the determinants and outcomes of belief in climate change. Nature Climate Change, 6, 622–626. https://doi.org/10.1038/nclimate2943
Intergovernmental Panel on Climate Change. (2023). Climate Change 2023: Synthesis Report. Summary for Policymakers. https://report.ipcc.ch/ar6syr/headline.html
La Selva, G., Monacis, L., & van der Linden, S. (2026). Prebunking interventions against climate misinformation: A systematic review on effectiveness and implementation. Journal of Environmental Psychology, 111, 103029. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2026.103029
La Selva, G., Monacis, L., & van der Linden, S. (2026). Corrigendum to “Prebunking interventions against climate misinformation”. Journal of Environmental Psychology, 103059. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2026.103059
van der Linden, S., Leiserowitz, A., Feinberg, G., & Maibach, E. (2015). The scientific consensus on climate change as a gateway belief: Experimental evidence. PLOS ONE, 10(2), e0118489. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0118489