Кліматична психологія: як люди сприймають зміну клімату і реагують на неї
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 8 жовтня 2026 · Редакційна політика
Кліматична психологія — це напрям психологічних досліджень, який пояснює, як люди сприймають зміну клімату, оцінюють пов’язані з нею загрози, переживають емоції та ухвалюють рішення щодо власного життя, суспільних дій і кліматичної політики. У центрі її уваги — взаємодія знань, досвіду, цінностей, соціальних норм, довіри, почуття спроможності та реальних можливостей діяти.
Зміна клімату має фізичні причини й наслідки, які вивчають кліматологія та інші природничі науки. Кліматична психологія досліджує людський вимір цих процесів: чому люди по-різному розуміють однакову інформацію, чому занепокоєння іноді спонукає до дій, а іноді супроводжується безсиллям, як формується підтримка кліматичних рішень і що допомагає людям адаптуватися до нових умов. Сучасний огляд Лінди Стег у Annual Review of Psychology систематизує саме ці поведінкові та соціально-психологічні питання.
Що вивчає кліматична психологія
Предмет кліматичної психології можна описати як послідовність взаємопов’язаних процесів: отримання відомостей про зміну клімату, їх тлумачення, оцінювання особистої та суспільної значущості, емоційне реагування, вибір дій та перегляд рішень під впливом досвіду. Ця послідовність є аналітичною схемою: у житті її елементи впливають один на одного одночасно.
До ключових дослідницьких питань належать психологічні чинники сприйняття кліматичних ризиків, роль особистого досвіду й групової належності, кліматичні емоції, довіра до наукової інформації та інституцій, мотиви підтримки колективних рішень, перешкоди для зміни поведінки й психологічна адаптація до кліматичних змін. Окремою сферою є оцінювання ефективності повідомлень, суспільних програм та поведінкових втручань.
Кліматична психологія спирається на соціальну, когнітивну, екологічну, політичну психологію й дослідження поведінки. Її місце всередині ширшої екологічної психології визначається специфікою кліматичних змін: їхнім тривалим перебігом, нерівномірним розподілом наслідків, глобальним масштабом, часовою віддаленістю частини ризиків і необхідністю координувати індивідуальні та суспільні рішення. Огляд Роберта Ґіффорда «Environmental Psychology Matters» описує загальну дисциплінарну основу цих досліджень.
Як люди психологічно сприймають зміну клімату
Сприйняття клімату формується з кількох різних джерел. Людина може знати результати наукових досліджень, пам’ятати спеку або повінь, довіряти друзям чи місцевій громаді, відчувати тривогу щодо майбутнього та водночас сумніватися, чи здатна на щось вплинути. Жодна з цих складових окремо не пояснює повністю її оцінку проблеми.
Знання та розуміння
Наукова поінформованість дає змогу розрізняти кліматичні тенденції, окремі погодні події, імовірність небезпеки та її наслідки. Проте наявність інформації автоматично не визначає ставлення людини. У метааналізі Горнсі та співавторів переконання щодо зміни клімату були пов’язані з цінностями й світоглядом, а зв’язок між переконаннями та готовністю до кліматично дружніх дій виявився невеликим або помірним.
Це означає, що просвітницька інформація є важливою частиною громадського обговорення, але відомості про ризик потрібно доповнювати зрозумілими можливостями реагування, прозорими рішеннями та умовами, у яких люди можуть їх реалізувати.
Особистий досвід і відчутність змін
Тривала спека, нестача води, втрата врожаю чи пошкодження дому можуть зробити кліматичні ризики ближчими. Водночас конкретна подія не обов’язково має єдине кліматичне пояснення: для встановлення внеску зміни клімату в окреме екстремальне явище потрібне спеціальне природниче дослідження.
Особистий досвід впливає на уявлення про небезпеку через пам’ять, емоційність події та її наслідки для життя. У дослідженні Сандера ван дер Ліндена на британській вибірці оцінка кліматичного ризику була статистично пов’язана зі знаннями, афективними реакціями, цінностями, соціальними нормами та досвідом. Модель автор описав у Journal of Environmental Psychology. Це дані про взаємозв’язки, отримані в конкретному суспільстві, тому їхні величини не слід переносити на всіх людей і країни.
Довіра та соціальне оточення
Важливе значення має те, кому людина довіряє: науковцям, місцевим фахівцям, державним органам, знайомим або інформаційним спільнотам. Ставлення до джерела змінює те, наскільки переконливим здається навіть той самий факт. Соціальні норми також формують уявлення про прийнятну поведінку та підтримку колективних рішень.
Метааналітичні дані показують, що співвідношення між світоглядом, суспільним контекстом і кліматичними переконаннями різниться між країнами. Отже, дослідницька модель, побудована на окремій національній вибірці, потребує перевірки в українському культурному та соціальному контексті. Міжнародний огляд Горнсі та співавторів узагальнив опитування й академічні дослідження з багатьох країн.
Чому глобальний кліматичний ризик може здаватися далеким
Кліматичні зміни часто розгортаються поступово, їхні наслідки відрізняються між регіонами, а частина прогнозів стосується десятиліть. Люди зазвичай легше уявляють загрозу, що має конкретне місце, видимі наслідки та зрозумілий зв’язок із повсякденністю. Психологічна дистанція описує переживану близькість або віддаленість події в часі, просторі, соціальному оточенні й ступені визначеності.
Віддаленість може послаблювати емоційну залученість, але перетворення глобального ризику на локальний приклад не гарантує зміну поведінки. Сприйняття ризику залежить також від довіри, цінностей, соціальної підтримки, спроможності впливати на ситуацію та доступних засобів адаптації. Наукова модель ван дер Ліндена показує потребу розглядати ці чинники разом.
У рамках цієї статті психологічна дистанція є одним із механізмів кліматичного сприйняття. Її різновиди, способи вимірювання та зв’язок із готовністю до дій становлять окрему тему досліджень сприйняття кліматичного ризику.
Які емоції викликає зміна клімату
Люди можуть відчувати занепокоєння, страх, смуток, гнів, провину, сором, надію, солідарність або рішучість. Реакції часто поєднуються й змінюються: людина може сумувати через втрату знайомого краєвиду, переживати тривогу за майбутнє та відчувати надію через спільні дії громади. Емоції передають значущість подій, підтримують увагу та можуть бути частиною пристосування до змін.
Кліматична тривога, яку також називають екотривогою, пов’язана із занепокоєнням щодо кліматичних або ширших екологічних загроз. Соластальгія описує страждання через небажані перетворення середовища, яке людина вважає домом. Екологічне горе стосується переживання екологічних втрат, зокрема зникнення видів, ландшафтів або звичного способу життя, пов’язаного з довкіллям. Ці поняття мають власні дослідницькі традиції та потребують окремого пояснення.
Екотривога, соластальгія та екологічне горе не є самостійними офіційними діагнозами в DSM або МКХ. Занепокоєння реальними кліматичними загрозами саме по собі не свідчить про психічний розлад. Водночас інтенсивне або тривале страждання може супроводжуватися порушеннями сну, зниженням повсякденного функціонування та іншими симптомами, що заслуговують на професійну оцінку.
Систематичний огляд Кош та співавторів, який охопив 35 досліджень і понад 45 тисяч учасників, виявив позитивні кореляції між екотривогою та показниками психологічного дистресу, депресивних, тривожних і стресових симптомів. Такі кореляції самі по собі не означають, що екотривога спричиняє клінічний розлад. Вони підкреслюють потребу зважати на функціонування людини, контекст її життя та якість вимірювання.
Емоції можуть бути пов’язані і з діями. Огляд колективних кліматичних емоцій описує, як спільні переживання можуть підтримувати солідарність та участь, а за інших умов — посилювати розбіжності або пасивність. Тому універсальної формули «сильніший страх — більше дій» немає.
Від сприйняття до відповіді: які дії досліджує кліматична психологія
Кліматична відповідь охоплює кілька різних видів поведінки. Їх необхідно розрізняти, оскільки мотиви, можливості й наслідки цих дій можуть суттєво відрізнятися.
Пом’якшення зміни клімату
До цієї сфери належать рішення, спрямовані на скорочення викидів парникових газів або підтримку суспільних змін, що скорочують викиди. Психологія досліджує, чому люди обирають різні способи пересування, енергоспоживання, громадської участі та підтримки кліматичної політики. Водночас значна частина результату визначається доступністю транспорту, інфраструктури, економічними умовами й державними рішеннями. Огляд Стег підкреслює важливість системних умов поряд з індивідуальною мотивацією.
Адаптація до вже наявних і очікуваних змін
Адаптація спрямована на зменшення ризиків і наслідків: планування дій під час спеки, захист житла від затоплення, доступ до попереджень, взаємодопомогу й підготовку громад. Психологічне питання тут полягає в тому, як люди оцінюють загрозу, довіряють попередженням, уявляють власні можливості й координують рішення. Оцінювання ризику без реалістичного плану захисту може залишити людину в стані безсилля.
Міжурядова група експертів зі зміни клімату в шостому оцінювальному звіті описує нерівномірність кліматичних ризиків і значення соціальних, медичних та інфраструктурних умов для адаптації. Цей висновок є підставою враховувати середовище ухвалення рішень, а не оцінювати успіх адаптації лише як особисту заслугу людини.
Громадська участь і підтримка правил
Суспільні відповіді включають підтримку екологічних рішень, участь у громадських ініціативах, волонтерство, участь у публічних обговореннях та колективні дії. Важливо розрізняти намір діяти, реальну дію та її фактичний кліматичний ефект. Людина може підтримувати політику, однак бути позбавленою ресурсів для індивідуальних змін; інша може змінювати побутові звички, але не брати участі в громадському житті.
Чому знання і занепокоєння не завжди перетворюються на дії
Між намірами та вчинками стоять звички, вартість рішень, зручність, час, соціальні очікування, інфраструктура, довіра до інституцій і реальний розподіл відповідальності. Людина може погоджуватися з необхідністю скорочувати викиди, проте жити в місці без доступного громадського транспорту чи коштів на енергоефективне житло. Тому заклики «усвідомити проблему» недостатні для пояснення складної поведінки.
У огляді Філдінґ і Горнсі, опублікованому 2026 року, перехід від кліматичних намірів до реальних учинків описано через три взаємопов’язані групи умов: внутрішньоособистісні механізми, соціальні впливи та структурні можливості. Така схема допомагає зрозуміти, чому один і той самий інформаційний заклик по-різному працює в різних громадах.
Психологічна ефективність дій також має значення. Якщо людина вважає, що її внесок або спільні зусилля мають сенс, їй легше сформувати намір. Однак оптимізм без доступного способу дії теж може не змінити поведінку. Дослідження кліматичних рішень потребує одночасно психологічних показників і вимірювання справжніх результатів.
Теоретичні моделі кліматичної психології
Кліматична психологія використовує не одну універсальну теорію, а декілька взаємодоповнювальних моделей.
Моделі сприйняття ризику вивчають внесок знань, досвіду, емоційних оцінок, соціальних норм і довіри. Вони допомагають пояснювати, чому оцінки загрози різняться між людьми навіть за однакового доступу до інформації. Прикладом є соціально-психологічна модель ван дер Ліндена.
Ціннісно-нормативні підходи досліджують, як екологічні цінності, почуття відповідальності та очікування значущих інших людей пов’язані з підтримкою дій. Вони корисні для аналізу мотивації, але самих лише цінностей недостатньо для прогнозування поведінки там, де існують суттєві матеріальні перешкоди.
Моделі ефективності й колективної дії пояснюють роль переконання у спроможності окремих людей і груп впливати на результат. У цій площині важливі ідентичність спільноти, справедливість розподілу витрат, довіра та відчуття участі в ухваленні рішень.
Поведінкові моделі звичок і переходу від наміру до дії аналізують, як повсякденні автоматизми, інфраструктура та середовище вибору підтримують або стримують кліматично дружні практики. Сучасний огляд розриву між наміром і поведінкою поєднує ці рівні в одному аналітичному підході.
Жодна окрема модель не описує всю кліматичну поведінку. Різні питання потребують різних методів: прогнозування оцінки ризику, перевірка дієвості повідомлення, пояснення звичок або оцінка можливостей громади є різними дослідницькими завданнями.
Хто і чому реагує на кліматичні зміни по-різному
Реакції залежать від місця проживання, типу екологічної небезпеки, економічної захищеності, досвіду втрат, доступу до підтримки, стану здоров’я, соціальних ролей і віку. Неоднаковий доступ до житла, медичних послуг і безпечної інфраструктури змінює не лише об’єктивний ризик, а й можливості психологічно впоратися з ним.
IPCC оцінює впливи на психічне здоров’я як нерівномірно розподілені, а систематичний огляд вразливих груп 2025 року демонструє, що наявні дослідження значно частіше присвячені гострим погодним подіям, ніж повільним екологічним змінам. Отже, висновки з дослідження наслідків повені не варто автоматично переносити на всі форми кліматичного стресу.
Діти й підлітки можуть переживати загрози майбутньому особливо особисто, а їхнє відчуття впливу на суспільні рішення часто обмежене. Міжнародне опитування молоді, опубліковане в The Lancet Planetary Health00278-3), описало занепокоєння кліматом і сприйняття державних відповідей. Результати самооцінювання показують важливість теми, але не встановлюють психіатричних діагнозів і не є репрезентативною оцінкою всіх дітей світу.
Для України особливе значення має поєднання кліматичних загроз із воєнними руйнуваннями, переміщенням населення, змінами доступу до житла, води та енергії. Ці чинники можуть взаємодіяти, тому при дослідженні психологічного стану необхідно розрізняти кліматичні експозиції, наслідки війни, економічні умови та попередній стан здоров’я. Висновки міжнародних досліджень мають перевірятися на українських вибірках, а кожна конкретна причина має визначатися відповідним дослідницьким методом.
Кліматична психологія і психічне здоров’я
Кліматична психологія досліджує як повсякденні реакції на кліматичну інформацію, так і переживання людей, життя яких безпосередньо змінили екстремальні події чи тривалі екологічні втрати. Проте питання поширеності психічних розладів після катастроф і лікування відповідних станів потребують окремої клінічної та епідеміологічної оцінки.
Всесвітня організація охорони здоров’я описує декілька шляхів впливу зміни клімату на психічне здоров’я: прямі наслідки небезпечних подій, втрати засобів до існування, пошкодження середовища проживання, вимушені зміни життя й тривале занепокоєння майбутнім. Це концептуальна та політична рамка, яку слід поєднувати з дослідженнями конкретних впливів.
Важливо розрізняти рівні опису: кліматична експозиція або подія, чинник ризику, психологічна реакція, дистрес, симптом, результат опитувальної шкали й клінічно діагностований розлад. Сам факт пережитої повені чи сильної кліматичної тривоги не означає наявності посттравматичного стресового розладу або депресії. Діагностичну оцінку проводить кваліфікований фахівець.
Якщо занепокоєння, пригнічення, безсоння чи постійне напруження помітно порушують навчання, роботу, стосунки або повсякденне життя, доречно звернутися до фахівця з психічного здоров’я. Професійна допомога має враховувати реальність загроз, особисті втрати, соціальну підтримку та клінічні потреби людини.
Як психологія допомагає кліматичній комунікації
Ефективна розмова про клімат починається з чіткого розуміння аудиторії, її потреб і доступних дій. Достовірне повідомлення розмежовує встановлений науковий факт, прогноз, невизначеність і практичну рекомендацію. Людям важливо розуміти, що відомо, звідки походять відомості, яку загрозу вони описують і які ресурси потрібні для відповіді.
Перебільшення небезпеки, приниження співрозмовника чи заклики лише до особистої провини можуть послабити довіру. Так само недооцінювання реальних ризиків може заважати підготовці. Доцільно поєднувати точність, місцеву значущість, зрозумілі альтернативи, відчуття спільної спроможності й повагу до обмежень людей.
Результати окремих експериментів із кліматичними повідомленнями показують, що спосіб представлення конкретного місця та колективної ефективності може впливати на заявлені наміри. Проте ефекти окремого експерименту не гарантують довготривалої зміни поведінки. Приклад двох експериментів щодо Великого Бар’єрного рифу ілюструє цю дослідницьку логіку.
Для практики корисна послідовність запитань: кому адресоване повідомлення; яку саме інформацію та невизначеність воно передає; яка дія доступна адресатові; які структурні перешкоди існують; за яким спостережуваним показником оцінюватимуть результат. Розроблення й порівняння комунікаційних стратегій належать до окремої прикладної галузі психології кліматичної комунікації.
Що відомо науці і де залишаються прогалини
Добре обґрунтовано, що кліматичні уявлення, цінності, емоції та соціальні норми пов’язані з оцінками ризику й різними формами кліматичної участі. Водночас сила зв’язків залежить від умов дослідження, вибірки й способів вимірювання. Огляди Стег, Горнсі та співавторів і Філдінґ та Горнсі показують, чому для пояснення дій потрібно враховувати і психологічні, і структурні чинники.
Докази зв’язку кліматичних переживань із психічним здоров’ям зростають, але часто ґрунтуються на поперечних опитуваннях. Вони можуть виявляти кореляції, проте не встановлюють напрям причинності. У систематичному огляді Кош та співавторів автори наголошують на потребі якісніших поздовжніх досліджень і точнішого розрізнення понять.
Дослідження поведінкових втручань надають сильніші підстави для перевірки причинного ефекту, коли застосовують рандомізацію, контрольні групи та реальні поведінкові показники. Однак результати залежать від типу дії, тривалості спостереження та місцевих умов. Практика, яка змінює поведінку в одному місті, може потребувати пристосування до іншої інфраструктури.
Залишаються суттєві питання: як вимірювати довготривалі зміни поведінки, відрізняти наслідки кліматичних впливів від супутніх соціальних криз, враховувати культурні відмінності, оцінювати не тільки наміри, а й реальні викиди та якість адаптації. Досягнення дисципліни полягає також у встановленні меж того, що дозволяють стверджувати певні дані.
Як застосувати кліматично-психологічний підхід у житті та роботі
Якщо людина або організація хоче перейти від абстрактної стурбованості до осмисленої відповіді, корисно послідовно розглянути п’ять питань.
Перше: яку конкретну зміну чи загрозу ми розглядаємо? Варто відділити спостережувану подію від довгострокової кліматичної тенденції, уточнити джерела відомостей і масштаб невизначеності.
Друге: як саме люди сприймають ситуацію? Потрібно врахувати не лише знання, а й переживання, минулий досвід, довіру, особисту значущість та різноманітність позицій у групі.
Третє: який результат справді потрібен? Інформування, психологічна підтримка, підготовка до спеки, зміна інфраструктури, громадська участь і скорочення викидів є різними завданнями та вимагають різних критеріїв успіху.
Четверте: які можливості й перешкоди існують? Реалістичний план враховує доступні ресурси, вартість, безпеку, підтримку, правила та відповідальність інституцій. Відчуття особистої спроможності формується також через реальну доступність дії.
П’яте: як перевірити результат? Варто оцінювати зміни в поведінці, доступності захисту, інформованості й благополуччі окремо. Задекларований намір, результат опитування та фактично виконана дія є різними показниками.
Ця послідовність є практичною рамкою застосування дослідницьких висновків, а не психометричним тестом чи клінічним протоколом. Вона допомагає ставити точні запитання під час розроблення громадських програм, освітніх матеріалів, комунікації та особистого планування.
Чим кліматична психологія відрізняється від суміжних понять
Екологічна психологія вивчає широку взаємодію людини з природним та збудованим довкіллям. Кліматична психологія спеціалізується на людському сприйнятті, переживанні й поведінкових відповідях, пов’язаних зі зміною клімату.
Кліматична тривога та екотривога описують одну з можливих емоційних реакцій, а не всю дисципліну. Сприйняття кліматичного ризику стосується того, як люди оцінюють загрозу та її близькість. Кліматична комунікація досліджує передачу інформації й вплив повідомлень. Проекологічна поведінка охоплює широкий набір дій щодо довкілля, зокрема поза суто кліматичним контекстом.
Психологія зміни клімату також перетинається з дослідженнями громадського психічного здоров’я, підготовки до небезпечних подій, культурної прив’язаності до місця та клінічної психології. Для кожного практичного питання важливо визначити його основний предмет, щоб психологічне пояснення доповнювало спеціалізовану допомогу й дослідження.
Поширені запитання
Що таке кліматична психологія простими словами?
Це галузь психологічних досліджень про те, як люди розуміють зміну клімату, що відчувають у відповідь, як оцінюють загрози та чому приймають певні особисті й суспільні рішення.
Чи є кліматична психологія окремою науковою дисципліною?
Це сформоване міждисциплінарне дослідницьке поле на перетині екологічної, соціальної, когнітивної та інших галузей психології. Його предмет і основні напрями систематизовано, зокрема, в огляді «Psychology of Climate Change».
Чому деякі люди сильно переймаються зміною клімату, а інші майже не реагують?
Сприйняття залежить від поєднання особистого досвіду, емоцій, цінностей, довіри, соціальних норм, доступної інформації та умов життя. Жоден окремий чинник не пояснює всіх відмінностей.
Чи означає кліматична тривога психічний розлад?
Ні. Кліматична тривога є описом переживань, а не окремим діагнозом DSM чи МКХ. Коли страждання істотно порушує сон, навчання, роботу або повсякденне функціонування, доцільна професійна оцінка стану людини.
Чи достатньо розповісти людям наукові факти, щоб вони змінили поведінку?
Точна інформація важлива, однак для реальних змін потрібні доступні способи дії, соціальна підтримка, довіра, відповідні правила та інфраструктура. Огляд 2026 року узагальнює механізми розриву між намірами і вчинками.
Чи досліджує кліматична психологія наслідки повеней і спеки?
Так, у частині психологічного сприйняття, реагування, адаптації та поведінки. Медичні наслідки фізичних впливів, встановлення психіатричного діагнозу й організація систем реагування на катастрофи належать також до відповідних спеціалізованих галузей.
Пов’язані статті
Джерела
Burrows, K., Denckla, C. A., Hahn, J., et al. (2024). A systematic review of the effects of chronic, slow-onset climate change on mental health. Nature Mental Health, 2, 228–243. https://www.nature.com/articles/s44220-023-00170-5
Cheah, W., Bono, S. A., Karpudewan, M., & Samsurijan, M. S. (2025). The role of emotional responses in climate perception and mitigation behaviour among flood victims: A systematic review. Journal of Environmental Psychology, 108, 102844. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2025.102844
Cosh, S. M., Ryan, R., Fallander, K., et al. (2024). The relationship between climate change and mental health: A systematic review of the association between eco-anxiety, psychological distress, and symptoms of major affective disorders. BMC Psychiatry, 24, 833. https://doi.org/10.1186/s12888-024-06274-1
Fielding, K. S., & Hornsey, M. J. (2026). Understanding and reducing the intention–behaviour gap in climate action. Nature Climate Change, 16, 638–647. https://doi.org/10.1038/s41558-026-02630-z
Gifford, R. (2014). Environmental psychology matters. Annual Review of Psychology, 65, 541–579. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010213-115048
Hickman, C., Marks, E., Pihkala, P., et al. (2021). Climate anxiety in children and young people and their beliefs about government responses to climate change: A global survey. The Lancet Planetary Health, 5(12), e863–e873. https://doi.org/10.1016/S2542-5196(21)00278-300278-3)
Hornsey, M. J., Harris, E. A., Bain, P. G., & Fielding, K. S. (2016). Meta-analyses of the determinants and outcomes of belief in climate change. Nature Climate Change, 6, 622–626. https://doi.org/10.1038/nclimate2943
Intergovernmental Panel on Climate Change. (2022). Chapter 7: Health, wellbeing and the changing structure of communities. In Climate Change 2022: Impacts, Adaptation and Vulnerability. https://www.ipcc.ch/report/ar6/wg2/chapter/chapter-7/
Steg, L. (2023). Psychology of climate change. Annual Review of Psychology, 74, 391–421. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-032720-042905
van der Linden, S. (2015). The social-psychological determinants of climate change risk perceptions: Towards a comprehensive model. Journal of Environmental Psychology, 41, 112–124. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2014.11.012
World Health Organization. (2022). Mental health and climate change: Policy brief. https://www.who.int/publications/i/item/9789240045125
World Health Organization. (2025). Guidance on policy and strategic actions for mental health and the environment, conservation and climate protection sector. https://www.who.int/publications/i/item/9789240114760