Жан-Поль Сартр: біографія, емоції, уява, свобода та феноменологічна психологія

10 вер.

Читати 9 хв

Оновлено: 2 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 10 вересня 2026 · Редакційна політика

Жан-Поль Сартр належить до тих мислителів ХХ століття, для яких психологічні питання були частиною центрального філософського проєкту. Ще до «Буття і ніщо» він систематично досліджував образ, уяву, емоції та структуру свідомості, а дві ключові ранні праці прямо подавав як дослідження з феноменологічної психології. Саме тому Сартра варто читати поруч з історією психології: він запропонував впливову мову для опису переживання, свободи, самоомани, сорому, стосунку з Іншим і життєвого проєкту особи.

Його психологічна спадщина має особливий статус. Сартр працював переважно феноменологічно: описував, як досвід відкривається людині з першої особи і як свідомість організує відношення до світу. Сьогодні його теорії читають як історично важливі концептуальні моделі та джерело екзистенційно-феноменологічної традиції. Вони допомагають ставити точні питання про людський досвід, а сучасна емпірична психологія перевіряє окремі механізми власними методами.

Хто такий Жан-Поль Сартр

Жан-Поль Сартр народився 21 червня 1905 року в Парижі й помер там 15 квітня 1980 року. Він навчався у Вищій нормальній школі, викладав філософію, писав романи, п’єси, есеї та політичні тексти. У 1930-х роках його інтерес до психології образу й свідомості поєднався з інтенсивним вивченням феноменології Едмунда Гуссерля. Пізніше важливим інтелектуальним співрозмовником для нього став Мартін Гайдеґґер.

У 1936 році вийшли «Трансценденція его» та «Уява», у 1938-му — роман «Нудота», у 1939-му — «Нарис теорії емоцій», у 1940-му — «Уявне: феноменологічна психологія уяви», а в 1943 році — головна філософська праця «Буття і ніщо». Після війни публічна лекція «Екзистенціалізм — це гуманізм» зробила його версію екзистенціалізму доступною широкій аудиторії. У 1964 році Сартрові присудили Нобелівську премію з літератури, від якої він відмовився.

Особливе місце в його житті та інтелектуальному середовищі посідала Сімона де Бовуар. Їхній багаторічний союз став одним із найвідоміших філософських партнерств ХХ століття. Психологічний інтерес Сартра формувався навколо послідовного питання: як свідомість створює значення ситуації, переживає себе, інших людей і власні можливості.

Чому Сартр важливий для психології

У Сартра є власна лінія психологічного дослідження, що передує його зрілому екзистенціалізму. Ще студентом він писав про образ у психологічному житті. У 1930-х роках працював над великим трактатом «Психіка», з якого було опубліковано вступну частину — «Нарис теорії емоцій». Паралельно він розгортав дослідження уяви, що завершилося книгою «Уявне».

Ці тексти важливі для історії психології з трьох причин. По-перше, вони переносять увагу з психічних «речей» на способи переживання і спрямованість свідомості. По-друге, емоція, образ, сором або страх розглядаються як осмислені відношення людини до ситуації. По-третє, психологічний опис у Сартра поступово переходить до тем свободи, проєкту, відповідальності й стосунку з іншими людьми. Так виникає міст між феноменологією та тим колом питань, яке згодом стане центральним для екзистенційної психології.

Феноменологічна психологія: свідомість як відношення до світу

Вихідним поняттям для Сартра стала інтенціональність: свідомість завжди спрямована на щось. Ми сприймаємо предмет, згадуємо подію, уявляємо відсутню людину, боїмося загрози, соромимося перед чиїмось поглядом. У кожному випадку психологічний стан має предмет і структуру відношення до нього.

Це змінює сам спосіб опису психіки. Замість пошуку замкнених внутрішніх об’єктів Сартр аналізує акт свідомості в ситуації. Образ стає способом уявляти, емоція — способом переживати й перебудовувати значення подій, сором — способом переживати себе перед Іншим. Психологічна одиниця тут ширша за ізольований внутрішній стан: вона охоплює людину, її спрямованість, тіло, ситуацію та світ, у якому ця ситуація набуває значення.

Сартр також розрізняє дорефлексивну й рефлексивну свідомість. Значна частина нашого життя відбувається у безпосередній залученості: ми читаємо, працюємо, розмовляємо, сердимося або радіємо, не перетворюючи щомиті власне «я» на окремий предмет спостереження. Рефлексія виникає тоді, коли свідомість звертається до власного досвіду. Це розрізнення стало важливим для подальших феноменологічних описів самосвідомості та переживання.

Емоції: спосіб перебудувати переживану ситуацію

У «Нарисі теорії емоцій» Сартр розглядає емоцію як організований спосіб взаємодії зі світом. Коли звичайний практичний шлях у ситуації блокується, людина може пережити саму ситуацію інакше: змінюється значення подій, тілесна поведінка, поле можливого. Страх, гнів, смуток або радість у цій перспективі мають власну спрямованість і логіку.

Для Сартра тіло входить у емоцію безпосередньо. Емоційний досвід проявляється у жестах, тонусі, рухах, фізіологічних змінах і способі, яким світ раптом постає перед людиною. Його підхід тому цікавий як рання спроба описати емоцію одночасно як тілесний і смисловий феномен.

Ця теорія належить до історії психології емоцій. Сучасні дослідження працюють з експериментальними вимірюваннями, нейрофізіологією, когнітивною оцінкою, регуляцією емоцій та соціальним контекстом. Сартрова модель цінна іншим: вона показує, що емоція змінює не лише стан організму, а й переживану структуру ситуації. Для порівняння з іншою класичною лінією пояснення емоцій можна звернутися до статті про теорію Джеймса—Ланге.

Уява: свідомість, що ставить відсутнє перед собою

Сартрове дослідження уяви розпочалося ще у 1920-х роках і стало одним із найпослідовніших напрямів його ранньої роботи. У книжках «Уява» та «Уявне» він полемізує з поглядом на ментальний образ як на маленьку внутрішню копію предмета. Образ для нього є способом, у який свідомість спрямовується на предмет, що зараз не даний у звичайному сприйманні.

Коли людина уявляє друга, якого немає поруч, вона має справу з особливим актом свідомості, спрямованим на відсутнього друга. Це дозволяє Сартрові аналізувати ментальні образи, фотографії, картини, сновидіння та вигадані об’єкти в межах спільного питання: яким чином свідомість робить присутнім те, що не є актуально присутнім у сприйманні.

Саме тут уява з’єднується зі свободою. Щоб уявити інший стан справ, свідомість має дистанціюватися від фактичного світу й відкрити можливість того, чого зараз немає. Для Сартра ця здатність виходити за межі даного є одним із фундаментальних проявів людської свободи. Уява тому набуває антропологічного значення: вона відкриває простір можливих проєктів, дій і способів бачити ситуацію.

Свобода, ситуація і відповідальність

Сартрівська свобода означає здатність людини займати позицію щодо того, що їй дано, і проєктувати власні можливості. Людина завжди вже перебуває в конкретній ситуації: має тіло, минуле, соціальні зв’язки, історичні обставини, ресурси й обмеження. Сартр називає цей шар даності фактичністю. Водночас людина постійно виходить за межі фактичного у напрямку можливостей — обирає, тлумачить, планує, відмовляється, приймає рішення.

Тому свобода у Сартра є ситуативною. Вона проявляється всередині конкретних умов через те, яке значення людина надає своїм можливостям і що робить далі. Звідси виникає тема відповідальності: вибір формує не тільки окремий вчинок, а й спосіб, у який людина вибудовує себе як певну особу.

Переживання свободи часто має тривожний вимір. Коли готова зовнішня відповідь не визначає рішення повністю, людина зустрічається з власною участю у виборі. Цей мотив став одним із джерел пізнішої екзистенційної психології та психотерапії. Про психологічний вимір цього досвіду окремо йдеться у матеріалі про екзистенційну тривогу.

Погляд Іншого, сором і досвід себе

Один із найвідоміших психологічних аналізів у «Бутті і ніщо» стосується погляду Іншого. Сартр показує, що присутність іншої людини змінює структуру самопереживання. Я переживаю себе не тільки як того, хто бачить світ і діє в ньому, а й як того, кого можуть бачити, оцінювати й тлумачити з чужої перспективи.

Сором для Сартра є особливо виразним прикладом. Він виникає як переживання себе перед Іншим: людина раптом усвідомлює, що її поведінка доступна чужому погляду й може отримати значення, яке вона не контролює повністю. У цьому сенсі сором відкриває соціальну структуру самосвідомості.

Цей аналіз виявився продуктивним далеко за межами філософії. Питання про самопрезентацію, соціальне оцінювання, об’єктивацію, сором, ідентичність і залежність образу себе від погляду інших стали великими темами соціальної та клінічної психології. Сартр дає для них феноменологічну карту переживання: як змінюється сам досвід себе, коли в ньому з’являється перспектива Іншого.

Самоомана: як людина ховається від власної свободи

Французький термін mauvaise foi у Сартра позначає особливу форму самоомани. Людина поводиться так, ніби вона повністю зводиться до однієї ролі, характеристики, минулого або зовнішньої обставини, хоча водночас продовжує активно тлумачити свою ситуацію й робити вибори. В іншому варіанті вона поводиться так, ніби фактичні умови взагалі не мають ваги, і перетворює свободу на абстрактне бажання.

Психологічно тут важлива напруга між тим, що вже дано, і тим, що людина робить із даним. Сартр описує самооману як нестійкий спосіб утримувати суперечливі уявлення про себе, щоб уникнути повного визнання власної участі в життєвому проєкті.

Це історична феноменологічна концепція, яку продуктивно співвідносити із сучасними дослідженнями ідентичності, самосприйняття та мотивації. Її центральне питання зберігає силу: яким чином людина організує власний досвід так, щоб бачити себе річчю з наперед визначеною сутністю або чистою можливістю без фактичних наслідків.

Екзистенційний психоаналіз

Наприкінці «Буття і ніщо» Сартр пропонує екзистенційний психоаналіз — спосіб розуміти людину через її фундаментальний життєвий проєкт. Поведінка, вибори, стосунки, символічні уподобання і повторювані способи дії розглядаються як вираження того, яким способом людина намагається бути у світі.

Такий аналіз шукає смислову єдність біографії. Його цікавить, як окремі вчинки пов’язані з ширшим проєктом особи, як вона конструює значення власного життя і як її свобода проявляється в конкретній історії. Пізніші біографічні праці Сартра про Бодлера, Жене та Флобера стали масштабними спробами застосувати цей підхід до реальних життєвих історій.

Екзистенційний психоаналіз Сартра має історико-теоретичне значення. Його вплив простежується передусім у способі ставити питання про смисл, проєкт, вибір і суб’єктивний світ людини. Сучасні терапевтичні підходи екзистенційної традиції мають власні методи, етичні стандарти та професійні рамки; про них окремо розповідає стаття про екзистенційну психотерапію.

Від Сартра до екзистенційної психології

Європейська екзистенційна філософія стала одним із головних інтелектуальних джерел екзистенційних підходів у психології. У цій лінії поруч із К’єркегором, Ніцше, Гуссерлем і Гайдеґґером Сартр сформулював теми, що виявилися особливо продуктивними для психології: свобода й відповідальність, тривога, вибір, стосунок із Іншим, самоомана, життєвий проєкт і створення значення.

Його внесок добре видно, якщо порівняти різні етапи екзистенційної традиції. Сьорен К’єркегор зробив тривогу, відчай і вибір центральними проблемами існування. Сартр надав цим питанням феноменологічну й онтологічну форму, пов’язавши їх зі структурою свідомості, ситуацією і свободою. Психологи та психотерапевти другої половини ХХ століття вже розробляли клінічну мову зустрічі з такими переживаннями.

Тому Сартра продуктивно розглядати як інтелектуальний вузол графа психологічних ідей. Він з’єднує феноменологію з дослідженням емоцій і уяви, а екзистенціалізм — із психологічною проблематикою вибору, відповідальності та стосунків. У сучасному ХАБі цей маршрут продовжується на сторінках про екзистенційну психологію та екзистенційну психотерапію.

Як читати Сартра сьогодні

Для психолога або читача, якого цікавить психіка, найкорисніше почати з ранніх праць. «Нарис теорії емоцій» показує, як Сартр аналізує емоцію як цілісний спосіб переживання ситуації. «Уявне» дає розгорнуту феноменологічну психологію образної свідомості. «Буття і ніщо» переносить цей метод на свободу, самооману, сором, погляд Іншого та екзистенційний психоаналіз.

Далі варто читати Сартра у двох режимах. Перший — історичний: бачити, які психологічні теорії й методи були доступні у 1930–1940-х роках і з ким він полемізував. Другий — концептуальний: відокремлювати феноменологічні описи від емпіричних гіпотез і запитувати, які аспекти досвіду вони допомагають помітити. Такий спосіб читання зберігає силу його описів і водночас дозволяє співвідносити їх із сучасною психологією.

Сартр особливо сильний там, де психологічне явище має смислову й міжособистісну структуру. Уява відкриває можливе, емоція перебудовує переживану ситуацію, сором відкриває себе через Іншого, тривога супроводжує усвідомлення вибору, самоомана організує ставлення до власної свободи. Ці описи створюють словник для дослідження досвіду, який і сьогодні залишається інтелектуально продуктивним.

Що Сартр змінив у психологічному баченні людини

Головний внесок Сартра полягає у послідовному описі людини як істоти, що живе у світі значень і можливостей. Психічне явище для нього розкривається через відношення: свідомість спрямована на предмет, емоція — на ситуацію, уява — на відсутнє або можливе, сором — на погляд Іншого, вибір — на майбутній проєкт.

Цей підхід зблизив психологічний опис із питаннями людської агентності. Людина переживає власне минуле й обставини з певної позиції, створює проєкти, переосмислює ситуації та відповідає за напрямок дії. Саме ця мова дала потужний імпульс екзистенційно-феноменологічним підходам, де важливими є досвід першої особи, особистий смисл, життєвий світ і спосіб бути з іншими.

У сучасній психології спадщина Сартра працює найкраще як джерело точних феноменологічних запитань і історичний фундамент для екзистенційної традиції. Його тексти допомагають бачити переживання в контексті світу, тіла, інших людей і можливого майбутнього — саме там, де людський досвід набуває власної структури й значення.

Висновок

Жан-Поль Сартр увійшов в історію як філософ екзистенціалізму, письменник і публічний інтелектуал, але психологічна лінія його творчості має самостійну вагу. Він присвятив спеціальні праці уяві та емоціям, розробив феноменологічний аналіз свідомості, показав психологічне значення свободи, сорому й погляду Іншого та запропонував власний проєкт екзистенційного психоаналізу.

Для історії психології Сартр важливий як мислитель, що з’єднав феноменологічний опис із питаннями людського вибору, смислу й самотворення. Для сучасного читача його спадщина дає мову, якою можна уважніше описувати те, як людина переживає ситуацію, бачить можливості, зустрічається з іншими й будує власний життєвий проєкт.

Поширені запитання

Чи був Жан-Поль Сартр психологом?

Сартр був філософом і письменником, водночас психологія займала значне місце в його ранній і зрілій творчості. Він працював над трактатом із феноменологічної психології, написав спеціальні дослідження емоцій та уяви й розвинув екзистенційний психоаналіз.

Що таке феноменологічна психологія у Сартра?

Це опис психічного досвіду через структуру свідомості та її спрямованість на світ. Сартра цікавить, як людина реально переживає образ, емоцію, сором, страх або вибір і яке значення має предмет чи ситуація в цьому переживанні.

Як Сартр пояснював емоції?

Він описував емоцію як цілісний спосіб переживати й перебудовувати ситуацію, особливо коли звичайні практичні шляхи дії ускладнені або заблоковані. У емоційному досвіді разом працюють свідомість, тіло і значення ситуації.

Як Сартр розумів уяву?

Уява для нього є особливим способом свідомості ставити перед собою відсутній, можливий або вигаданий об’єкт. Образ є актом спрямованості, а здатність дистанціюватися від фактично даного пов’язує уяву зі свободою.

Що означає свобода у філософії Сартра?

Свобода означає здатність займати позицію щодо власної ситуації й проєктувати можливості дії. Вона реалізується всередині конкретних тілесних, соціальних та історичних умов і тому пов’язана з відповідальністю за вибір.

Що таке mauvaise foi у Сартра?

Mauvaise foi — це самоомана, за якої людина намагається переживати себе як повністю визначену роллю, характером або обставинами чи як чисту можливість без ваги фактичних умов. Поняття показує напругу між даністю й свободою.

Що Сартр називав екзистенційним психоаналізом?

Це спосіб інтерпретувати вчинки й життєву історію людини через її фундаментальний проєкт — той спосіб буття, який вона послідовно реалізує у виборах, стосунках і діях. Сартр застосовував цей підхід у великих біографічних дослідженнях.

Як Сартр вплинув на екзистенційну психологію?

Його аналіз свободи, відповідальності, тривоги, погляду Іншого, самоомани та життєвого проєкту увійшов до філософського підґрунтя екзистенційних підходів. Сучасні академічні огляди екзистенційної психології та психотерапії прямо включають Сартра до кола ключових французьких екзистенціалістів.