Сьорен К’єркегор: біографія, тривога, відчай, вибір та витоки екзистенційної психології

Сьорен К’єркегор (також Серен К’єркегор; Søren Aabye Kierkegaard; 1813–1855) — данський філософ і релігійний мислитель, чиї тексти про вибір, свободу, тривогу, відчай і становлення Я стали одним із головних інтелектуальних джерел екзистенційної психології. Він писав задовго до оформлення психології як сучасної академічної дисципліни, але ставив питання, які пізніше опинилися в центрі психології особистості та психотерапії: як людина стає собою, що відбувається перед відкритою можливістю, чому свобода викликає тривогу і як спосіб ставлення до себе може перетворитися на відчай. Для Українського психологічного ХАБу К’єркегор важливий насамперед як історичний вузол між філософією існування та екзистенційною психологією. Його поняття варто читати у власній системі координат: «тривога» у К’єркегора описує досвід свободи й можливості, а «відчай» — структуру відношення Я до самого себе. Ці значення належать до філософсько-психологічного аналізу людини й мають власну історію в подальшій психології.

Коротко: чим К’єркегор важливий для психології

К’єркегор показав психічне життя як процес становлення, у якому людина постійно співвідносить можливість із необхідністю, свободу з відповідальністю, внутрішнє рішення з конкретним способом життя. Його внесок особливо помітний у чотирьох темах: вибір як акт самовизначення; тривога як переживання відкритої можливості; відчай як порушене відношення Я до себе; індивідуальне існування як завдання, що потребує особистої участі. Через ці теми К’єркегор увійшов до історії екзистенційної психології та вплинув на Ролло Мея й ширшу екзистенційну традицію.

Біографія Сьорена К’єркегора

Сьорен Обю К’єркегор народився 5 травня 1813 року в Копенгагені. Він був наймолодшою дитиною в родині заможного торговця Міхаеля Педерсена К’єркегора. Релігійна атмосфера дому, сильна присутність батька, теми провини, відповідальності та особистого стосунку з вірою стали частиною інтелектуального середовища, в якому формувався майбутній автор. У сімнадцять років К’єркегор вступив до Копенгагенського університету й вивчав теологію, паралельно дедалі глибше занурюючись у філософію та літературу. У 1840 році він заручився з Регіною Ольсен, а наступного року розірвав заручини. Цей епізод став одним із найвідоміших фактів його біографії й неодноразово відлунював у щоденниках та художньо-філософських образах. Для психологічного читання важливо не перетворювати його на готовий «ключ» до всіх текстів К’єркегора: біографія дає контекст, тоді як поняття вибору, тривоги, відчаю та самості розгорнуті ним як систематичні проблеми людського існування. Найінтенсивніший період творчості припав на 1840-ві роки. К’єркегор публікував книжки під власним ім’ям і під численними псевдонімами, створюючи різні позиції та голоси всередині одного авторського проєкту. Він помер 11 листопада 1855 року в Копенгагені. За життя його знали передусім у данському культурному середовищі; у XX столітті переклади та рецепція його праць зробили К’єркегора однією з центральних постатей європейської філософії існування.

Псевдоніми як спосіб досліджувати різні позиції

Псевдонімне письмо К’єркегора має психологічне значення саме по собі. «Або — або», «Страх і тремтіння», «Поняття тривоги» та інші тексти подаються через різні авторські маски, які не просто приховують справжнє ім’я. Вони моделюють відмінні способи бачити себе, вибір, етику, віру, провину й можливість. Читач потрапляє у простір, де позицію потрібно прожити й оцінити, а не лише засвоїти як готову тезу. Такий спосіб письма дозволяє К’єркегору показувати внутрішні конфлікти без спрощення до єдиного голосу. У психологічній перспективі це нагадує дослідження альтернативних самоінтерпретацій: людина бачить кілька можливих способів існування, порівнює їх і стикається з необхідністю власного рішення. Саме тому тема вибору в нього пов’язана не з абстрактною свободою, а з формуванням конкретного Я.

Вибір: як людина стає собою

У «Або — або» (1843) К’єркегор розгортає контраст між естетичним та етичним способами життя. Естетичне існування орієнтується на переживання, можливості, враження й уникнення остаточної визначеності. Етичне існування пов’язане з рішенням, відповідальністю та тривалістю обраного способу життя. Центральним стає сам акт вибору: через нього людина перестає бути лише сукупністю можливостей і бере участь у формуванні власної біографії. Вибір у К’єркегора не зводиться до раціонального порівняння варіантів. Нескінченна рефлексія може підтримувати людину у стані можливості, де рішення постійно відкладається. Вихід виникає тоді, коли людина припиняє вимагати від рефлексії остаточної гарантії та бере на себе конкретну можливість як свою. У цьому сенсі вибір створює зв’язок між свободою, відповідальністю й особистою ідентичністю. Саме ця логіка згодом стала близькою екзистенційній психології: особистість розглядається через її спосіб ставитися до власних можливостей, обмежень і рішень. Психологічна цінність К’єркегора тут полягає у точному описі ситуації, коли людина вже бачить можливості, але ще не надала жодній із них форми власного життя.

Тривога: досвід свободи та можливості

«Поняття тривоги» (1844) — один із найважливіших текстів К’єркегора для історії психології. Тривога тут виникає там, де перед людиною відкривається можливість. Свобода означає, що майбутнє не повністю визначене наперед; разом із простором дії з’являється переживання невизначеності. Саме тому тривога в К’єркегора пов’язана з можливістю значно глибше, ніж із конкретним зовнішнім об’єктом. Ця ідея лежить біля витоків того, що пізніше в психології стали називати екзистенційною тривогою. У К’єркегора вона відкриває двоїстий досвід: можливість приваблює, бо в ній міститься свобода, і водночас дезорієнтує, бо свобода не дає готового сценарію. Тривога тому стає переживанням самої здатності людини діяти, обирати й відповідати за обране. Важливий наслідок цієї моделі полягає в тому, що тривога може бути джерелом самопізнання. Вона показує, де для людини відкривається можливість, де звичний порядок уже не дає повної опори й де потрібно сформувати власне ставлення. У К’єркегора це передусім релігійно-філософська проблема свободи; у психології XX століття вона отримала нові світські та клінічні інтерпретації.

Страх і тривога: різні структури переживання

Для подальшої екзистенційної традиції особливо продуктивним стало розрізнення переживання перед конкретною загрозою та переживання, пов’язаного з самою відкритістю можливості. Страх має предметну спрямованість: людина боїться чогось певного. Екзистенційна тривога може виникати перед невизначеністю власного майбутнього, свободою рішення, можливістю втрати звичного образу себе. У сучасній психологічній мові існують інші класифікації тривоги й тривожних розладів. Історична лінія від К’єркегора веде передусім до екзистенційного аналізу переживання. Пізніше Ролло Мей розвинув власне розрізнення нормальної та невротичної тривоги; цьому в ХАБі присвячений окремий матеріал про види тривоги.

Відчай: коли Я не встановлює належного відношення до себе

У «Хворобі до смерті» (1849) К’єркегор переносить центр уваги на самість і відчай. Я постає як динамічне відношення, у якому поєднуються скінченне й нескінченне, можливість і необхідність, часове й спрямованість за межі безпосереднього моменту. Людина стає собою через спосіб, яким утримує ці виміри разом. Відчай виникає як порушення цього відношення. К’єркегор описує різні способи втрати рівноваги: людина може розчинитися у нескінченних можливостях, не надаючи їм конкретної форми; може замкнутися в необхідності так, ніби жодна можливість уже не відкрита; може втратити власну особливість у зовнішніх ролях; може так триматися за певний образ себе, що будь-яка зміна сприймається як загроза самому Я. Таке розуміння відчаю помітно відрізняється за функцією від сучасного діагностичного поняття депресивного розладу. К’єркегор описує екзистенційну структуру самовідношення, яка може бути присутня навіть тоді, коли людина зовні успішна й соціально функціональна. Для історії психології цей підхід важливий як рання спроба описати страждання через спосіб, яким людина будує відношення до власної самості.

Чотири форми відчаю: сучасне прочитання

У дослідженні, опублікованому 2026 року в Continental Philosophy Review, Фернандо Руді-Гіллер пропонує уважно читати чотири форми відчаю у К’єркегора як справді різні структури: відчай нескінченного, відчай скінченного, відчай можливості та відчай необхідності. Така інтерпретація підкреслює, що «Хвороба до смерті» працює не з однією загальною нестачею рівноваги, а з кількома відмінними способами, якими Я може втрачати цілісність. Для психологічного читання ця типологія корисна як карта екзистенційних крайнощів. Надлишок можливості може перетворити життя на нескінченне уявлення без втілення; надлишок необхідності звужує горизонт до відчуття повної визначеності; надлишок нескінченного відриває людину від конкретності; надлишок скінченного робить зовнішні ролі та обставини єдиною мірою Я. Це концептуальна модель К’єркегора, а її сучасна цінність полягає в точності мови для різних способів самовідношення.

Можливість і необхідність

Пара «можливість — необхідність» пояснює, чому у К’єркегора свобода завжди має форму напруження. Можливість відкриває майбутнє: людина може діяти інакше, змінювати напрям, уявляти нові форми життя. Необхідність повертає її до фактичності: вже прийнятих рішень, тілесності, історії, обставин, меж і наслідків. Самість потребує обох вимірів. Можливість без необхідності перетворюється на нескінченне проектування себе, а необхідність без можливості — на переживання закритого горизонту. Психологічний інтерес цієї схеми полягає в тому, що вона описує становлення особистості як живу роботу між «я можу» і «це вже є частиною мого життя».

Скінченне й нескінченне

Інша вісь самості — скінченне та нескінченне. Скінченне пов’язує людину з конкретним місцем, тілом, соціальними ролями, повсякденними обов’язками та межами. Нескінченне відкриває уяву, самоперевищення, можливість бачити себе ширше за поточну роль. Для К’єркегора здорове становлення Я потребує такого відношення, у якому жоден із полюсів не поглинає інший. Ця думка пояснює, чому його психологія не зводиться до культу необмеженої свободи. Свобода набуває реальності через конкретне життя. Людина стає собою тоді, коли можливість проходить через рішення, а рішення отримує тривалість у вчинках, зв’язках і відповідальності.

Від К’єркегора до Ролло Мея

Найпряміший міст від К’єркегора до американської психології веде через Ролло Мея. Академічне видання «Поняття тривоги» Princeton University Press прямо називає Мея серед психологів, на яких вплинув К’єркегор. Дослідження Патрісії Діп 2023 року детально показує, як Мей читав К’єркегора та переносив проблему тривоги й існування в психологічний контекст XX століття. Книга Мея «The Meaning of Anxiety» (1950) стала одним із ранніх систематичних американських психологічних прочитань К’єркегора. У Мея тривога вже розглядається у діалозі з психоаналізом, клінічною психологією та культурними умовами сучасної людини. Так філософське поняття К’єркегора переступило межі історії філософії й стало частиною психологічної мови про свободу, загрозу цінностям, відповідальність і становлення особистості. Саме в цій лінії з’являється відоме розрізнення нормальної та невротичної тривоги. Це вже концептуальна робота Мея, розгорнута в іншому історичному та клінічному контексті. Вплив К’єркегора тут простежується у самому способі бачити тривогу як фундаментальне переживання людини, пов’язане з її можливостями та способом існування.

К’єркегор і витоки екзистенційної психології

Екзистенційна психологія XX століття сформувалася з кількох інтелектуальних ліній: філософії К’єркегора, Ніцше, Гуссерля, Гайдеггера та інших авторів; феноменологічної психіатрії; дазайн-аналізу; гуманістичної психології; американської екзистенційної традиції. К’єркегор займає в цій історії особливе місце, бо задовго до появи самого напряму дав розгорнуту мову для тривоги, вибору, відповідальності, відчаю та індивідуального становлення. У екзистенційній психотерапії ці теми отримали клінічне продовження. Психотерапевти працюють уже в іншій дисциплінарній рамці, однак історичне споріднення видно в питаннях про свободу, відповідальність, сенс, смертність, ізоляцію, автентичність і спосіб проживання власного життя.

Від К’єркегора до Ірвіна Ялома

Ще один важливий міст усередині екзистенційної традиції веде до Ірвіна Ялома. У книзі «Existential Psychotherapy» (1980) Ялом систематизував клінічну рамку навколо смерті, свободи, екзистенційної ізоляції та безсенсовності. Ця чотиричленна модель належить Ялому, але тема свободи та відповідальності має глибоку передісторію, і К’єркегор є одним із ключових джерел цієї генеалогії. Матеріал ХАБу про екзистенційні даності показує вже пізню клінічну систематизацію Ялома. К’єркегор дозволяє побачити глибший історичний шар: свобода переживається як можливість, можливість породжує тривогу, а спосіб ставлення Я до власних можливостей і необхідностей визначає форму його становлення.

Що психологія особистості може взяти з К’єркегора

К’єркегор пропонує процесуальне бачення особистості. Я не дане раз і назавжди як завершена сутність; воно формується через відношення, вибори, повторювані рішення та спосіб приймати власну конкретність. Це бачення добре резонує з пізнішими психологічними моделями, де особистість вивчають не лише як набір стабільних рис, а й як систему цілей, саморозуміння, життєвих проєктів та способів регуляції поведінки. Його тексти також допомагають точніше описувати нерішучість. Людина може мати багато інформації й усе одно залишатися перед вибором, бо жодна кількість аналізу не проживе рішення замість неї. У цьому сенсі К’єркегор ставить межу інтелектуальному контролю: існування вимагає переходу від розглядання можливостей до участі у власному житті. Третій важливий мотив — співвідношення свободи та меж. Особистісний розвиток у К’єркегора виникає не через втечу від фактичності, а через перетворення можливого на конкретне. Ця формула робить його актуальним для психологічних дискусій про автономію, відповідальність, ідентичність і життєві переходи.

К’єркегор і сучасне розуміння тривоги

Сучасна наука про тривогу працює з нейробіологією, когнітивними механізмами, научінням, уникненням, невизначеністю, генетичними й соціальними чинниками. К’єркегор належить до іншої дослідницької традиції, але його питання залишається продуктивним: що переживає людина тоді, коли сама можливість майбутнього стає психологічно значущою? Це питання особливо помітне у життєвих переходах, рішеннях про стосунки, професію, цінності та власний напрям. Екзистенційна перспектива додає до опису тривоги вимір свободи й самовизначення. Вона не замінює клінічну оцінку, коли йдеться про тривожний розлад, а дає іншу оптику для розуміння переживань, пов’язаних із відкритістю майбутнього та відповідальністю за вибір.

Ключові праці К’єркегора для психології

«Або — або» (1843) — про способи життя, вибір, відповідальність і становлення етичного Я. «Страх і тремтіння» (1843) — про віру, рішення, індивідуальну відповідальність і межі універсального етичного пояснення. «Поняття тривоги» (1844) — головний текст про зв’язок тривоги, свободи та можливості; одна з найважливіших історичних основ екзистенційної психології тривоги. «Заключна ненаукова післямова до “Філософських крихт”» (1846) — про суб’єктивність, особисте привласнення істини та існування конкретного індивіда. «Діла любові» (1847) — про любов як етичне й релігійне завдання, що вимагає способу дії та відношення до іншого. «Хвороба до смерті» (1849) — головний текст про Я, відчай і порушення відношення людини до самої себе.

Як читати К’єркегора сьогодні

Найпродуктивніше читати К’єркегора як автора концептуальних моделей людського існування. Його тексти показують, що тривога може відкривати структуру свободи, вибір формує особисту визначеність, а відчай описує способи, якими людина втрачає цілісне відношення до себе. Ці моделі не потребують перетворення на діагностичні ярлики: їхня сила в тому, що вони дають мову для осмислення становлення Я. Для історії психології К’єркегор важливий ще й тим, що його ідеї реально пройшли далі: через європейську філософію існування, феноменологічну психіатрію та Ролло Мея вони стали частиною екзистенційної психології й психотерапії. Тому його місце в психологічному каноні визначається не ретроспективним оголошенням філософа «психологом», а документованою інтелектуальною спадковістю понять і проблем.

Поширені запитання

Чим Сьорен К’єркегор важливий для психології?

Його аналіз вибору, свободи, тривоги, відчаю та становлення Я став одним із головних філософських джерел екзистенційної психології. Особливо сильний документований міст проходить через Ролло Мея, який використовував К’єркегора у власному психологічному осмисленні тривоги.

Що К’єркегор розумів під тривогою?

Тривога пов’язана з можливістю та свободою. Коли людина бачить, що може обирати й діяти, перед нею відкривається невизначене майбутнє. Переживання цієї відкритості й становить одну з центральних структур тривоги у «Понятті тривоги».

Що означає відчай у К’єркегора?

Відчай — це порушене відношення Я до самого себе. У «Хворобі до смерті» К’єркегор описує його через напруження між скінченним і нескінченним, можливістю та необхідністю. Це філософсько-психологічне поняття самості з власною структурою.

Як К’єркегор розумів вибір?

Вибір є актом самовизначення. Людина переходить від нескінченного розглядання можливостей до конкретного рішення, приймає відповідальність і тим самим надає форму власному Я. Рефлексія готує рішення, а прожитий вибір формує спосіб існування.

Чи заснував К’єркегор екзистенційну психологію?

Екзистенційна психологія сформувалася у XX столітті як ширше поле з багатьох філософських і клінічних джерел. К’єркегор посідає в її генеалогії фундаментальне місце завдяки розробці тем тривоги, свободи, вибору, відчаю та індивідуального становлення.

Джерела та академічна база

Stanford Encyclopedia of Philosophy — “Søren Kierkegaard”. Dansk Biografisk Leksikon — “Søren Kierkegaard”. Søren Kierkegaard. “The Concept of Anxiety”. Kierkegaard’s Writings, VIII. Princeton University Press / JSTOR. Søren Kierkegaard. “The Sickness Unto Death”. Kierkegaard’s Writings, XIX. Princeton University Press / JSTOR. Dip, P. C. “Anxiety and Existence: Kierkegaard’s Psychology According to Rollo May”. Universitas Philosophica, 40(81), 2023. Rudy-Hiller, F. “The forms of despair in Kierkegaard’s The Sickness unto Death”. Continental Philosophy Review, 2026.