Етика турботи Керол Гілліган: критика Кольберга, стосунки, відповідальність і сучасна оцінка
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 23 вересня 2026 року · Редакційна політика
Етика турботи Керол Гілліган — це історично впливова перспектива моральної психології, яка перенесла увагу з абстрактної ієрархії правил на стосунки, взаємозалежність, відповідальність за конкретних людей, уразливість і наслідки рішення для тих, хто в ньому бере участь. Її значення сьогодні полягає передусім у розширенні того, що психологія вважає морально релевантним. Водночас етику турботи не слід читати як доведену універсальну стадіальну теорію або як твердження, що жінки «за природою» мислять турботою, а чоловіки — справедливістю. Сучасні дані цього сильного гендерного поділу не підтверджують.
Гілліган сформулювала свою критику в діалозі з програмою Лоуренса Кольберга. Вона запитала, чи не плутає психологія певний спосіб морального обґрунтування — особливо мову прав, правил і справедливості — з моральною зрілістю взагалі. У статті 1977 року Гілліган прямо критикувала обмеження тодішніх теорій розвитку та недостатню представленість жіночого досвіду, а книжка «Іншим голосом» (In a Different Voice) 1982 року зробила цю проблему центральною для ширшої дискусії. Gilligan, 1977; Gilligan, 1982.
Що означає «етика турботи» у Гілліган
У контексті Гілліган турбота — не просто емоційна теплота, співчуття чи бажання бути «хорошою людиною». Це спосіб бачити моральну проблему через мережу конкретних взаємин: хто від кого залежить, хто може постраждати, які обов’язки виникають із близькості або ролі, які наслідки матиме дія чи бездіяльність і чи можна відповісти на потреби іншого, не стираючи власні потреби та межі.
Такий фокус змінює саму форму питання. Замість лише «яке правило тут універсально справедливе?» людина може запитувати: «хто тут уразливий?», «що я винна або винен цій конкретній людині?», «яка відповідь збереже відповідальність без самоусунення?», «чи завдам я шкоди, якщо механічно застосую правило без урахування контексту?». Це не скасовує прав і справедливості. Воно додає моральну видимість залежності, стосунків і конкретної відповідальності.
Важливе розрізнення: психологічний опис того, як люди формулюють моральні проблеми, не визначає, яка мораль є нормативно правильною. Моральна психологія може досліджувати орієнтацію на турботу, справедливість або їх поєднання, але сама наявність певного способу міркування не робить конкретний висновок автоматично правильним.
Яку проблему Гілліган побачила в теорії Кольберга
Кольберг вивчав розвиток морального судження: не просто те, яке рішення людина приймає, а структуру її обґрунтування. У класичній схемі моральне міркування описувалося через послідовність стадій, від орієнтації на покарання та особисту вигоду до аргументації правами, суспільним договором і загальними принципами. Повний розбір моделі винесено в окрему статтю «Теорія морального розвитку Кольберга».
Критика Гілліган виникла з питання про те, що саме такий інструмент чує як ознаку зрілості. Якщо людина формулює дилему через збереження стосунків, відповідальність, чутливість до потреб і прагнення не залишити когось без відповіді, чи повинно таке міркування отримувати нижчий статус лише тому, що воно менш абстрактне? Її стаття 1977 року стверджувала, що тодішня психологія розвитку недостатньо виражала моральні занепокоєння та досвід жінок. Gilligan, 1977.
Саме тут часто виникає спрощення. Гілліган не довела, що кольбергіанська модель є «чоловічою мораллю», а етика турботи — окремою «жіночою мораллю». Її історична заслуга полягала в постановці проблеми вибірки, критеріїв зрілості та теоретичної видимості тих форм моральної аргументації, які погано вкладалися в домінантну модель. Подальші дослідження вже перевіряли, наскільки сильним є реальний зв’язок між статтю та орієнтаціями турботи чи справедливості.
Дилема Гайнца і різні способи почути одну проблему
Відома дилема Гайнца добре показує різницю перспектив. Кольбергіанський аналіз запитує, як людина координує закон, права, власність, життя, обов’язок і принципи. Турботлива перспектива додатково звертає увагу на конкретні стосунки, залежність хворої людини від допомоги, відповідальність Гайнца та можливість шукати відповідь, яка не зводить дилему до зіткнення двох абстрактних правил.
Це не означає, що людина, яка говорить про стосунки, автоматично мислить «краще». Так само аргументація правами не є автоматично холодною або безтурботною. Дві перспективи можуть привести до однакового рішення з різних підстав, а одна людина може використовувати обидві в межах тієї самої дилеми.
Справедливість і турбота: не два типи людей
Найстійкіше сучасне прочитання Гілліган — це розрізнення двох моральних акцентів, а не поділ людства на два психологічні типи. Орієнтація на справедливість робить видимими права, рівність, правила, послідовність і можливість застосовувати принцип до всіх подібних випадків. Орієнтація на турботу робить видимими залежність, потребу, відповідальність, конкретні зв’язки, асиметрію та наслідки рішення для людей, які можуть не мати однакової сили чи ресурсів.
Ці акценти можуть конфліктувати. Наприклад, однакове правило іноді захищає від фаворитизму, але в іншій ситуації однакове ставлення до людей із різними потребами може залишити найуразливішого без необхідної допомоги. І навпаки, апеляція до конкретних стосунків може підтримати чуйність, але може також сприяти упередженій перевазі «своїх», якщо права інших випадають із поля уваги. Саме тому емпірична психологія не має перетворювати жодну орієнтацію на універсальний моральний рецепт.
Дослідження Гілліган і Джейн Аттануччі 1988 року аналізувало реальні моральні конфлікти 46 чоловіків і 34 жінок. Авторки виявили гендерні відмінності, але водночас показали, що люди обох статей знають і використовують як перспективу справедливості, так і перспективу турботи. Це важлива поправка до популярної версії «чоловіки — справедливість, жінки — турбота». Gilligan & Attanucci, 1988.
Стосунки і відповідальність: що саме додає перспектива турботи
Для етики турботи стосунки — не випадкове тло морального вибору. Вони можуть бути частиною самої структури відповідальності. Обов’язок перед дитиною, пацієнтом, партнером, учнем або людиною, за яку хтось тимчасово відповідає, не завжди можна описати лише як загальне правило між взаємозамінними індивідами. Роль, довіра, залежність і попередня історія взаємодії можуть змінювати морально значущі обставини.
Водночас відповідальність у цій перспективі не дорівнює безмежній самопожертві. У ранніх реконструкціях розвитку турботи Гілліган особливо важливим стає перехід від односторонньої самовідмови до визнання того, що власні потреби також входять у моральне поле. Турбота, яка вимагає повністю викреслити себе, створює нову асиметрію замість зрілої взаємності.
Це має практичне значення для повсякденного читання концепції. «Я повинна або повинен подбати» не є універсальною формулою, що скасовує кордони, згоду, безпеку чи відповідальність іншої сторони. Турбота не дає автоматичного морального виправдання контролю, нав’язуванню, самовиснаженню або вимозі залишатися у шкідливих стосунках.
Як Гілліган описувала моральний розвиток
У популярних переказах Гілліган інколи приписують просту альтернативну «триступеневу модель» жіночої моралі. Історично в її роботах справді можна простежити послідовність змін у тому, як співвідносяться турбота про себе, турбота про інших і принцип ненасильства. Але перетворювати цю реконструкцію на стандартизовану універсальну шкалу розвитку було б надмірним кроком.
У ранній версії можна умовно виділити три смислові позиції. Перша зосереджується на виживанні та власних потребах. Друга ставить моральну «доброту» у зв’язок із турботою про інших і може вести до самопожертви. Третя прагне координувати потреби себе та інших так, щоб не робити самознищення умовою моральності. Між ними Гілліган описувала переходи, у яких змінюється саме розуміння відповідальності.
Сучасний науковий статус цього опису потребує чіткої рамки. Він має історичну й теоретичну вагу, але не є загальноприйнятою валідованою стадіальною моделлю на рівні сучасної психології розвитку. Огляд 2026 року, присвячений теорії Гілліган і її подальшим переглядам, прямо зазначає, що сучасна психологія морального розвитку значною мірою відійшла від неї саме як від теорії розвитку, хоча її епістемологічна та методологічна критика залишається предметом аналізу. Silva & de Souza, 2026.
Що показали емпіричні перевірки гендерних відмінностей
Найсильніше спрощення, яке накопичилося навколо Гілліган, — твердження про дві природно різні моралі чоловіків і жінок. Емпірична картина значно складніша.
Лоуренс Вокер у критичному огляді 1984 року проаналізував дослідження статевих відмінностей у розвитку морального міркування за кольбергіанськими показниками. Загальний патерн для дитинства й підліткового віку був несуттєвим; частина відмінностей у дорослих змішувалася з освітою та професійним статусом. Walker, 1984. Це не доводить, що в усіх моральних процесах немає гендерних відмінностей. Воно показує, що теза про загально нижчий рівень морального міркування жінок не отримала надійної підтримки.
У дослідженні реальних і гіпотетичних дилем Вокер, де Вріс і Треветан 1987 року зіставляли стадії Кольберга з орієнтаціями, пов’язаними з підходом Гілліган, на вибірці 80 сімейних тріад. Воно стало одним із прямих тестів того, наскільки моральна орієнтація залежить від статі, типу дилеми й контексту. Walker, de Vries & Trevethan, 1987.
Метааналіз Сари Джаффі та Джанет Гайд 2000 року кількісно узагальнив дослідження моральної орієнтації. Середня відмінність у турботливій орієнтації була невеликою і в середньому вищою у жінок, а відмінність у справедливісній орієнтації — також невеликою і в середньому вищою у чоловіків. Авторки прямо дійшли висновку, що результати не дають сильної підтримки твердженню, ніби турбота переважно використовується жінками, а справедливість — чоловіками. Jaffee & Hyde, 2000.
Отже, науково коректна формула звучить так: середні групові відмінності в окремих вимірах можуть існувати, але вони не утворюють дві взаємовиключні моралі й не дозволяють передбачити спосіб міркування конкретної людини лише за статтю. Внутрішньогрупова різноманітність, соціалізація, тип ситуації, метод вимірювання, культура та життєвий досвід мають значення.
Чому «жіноча мораль турботи» — невдала коротка формула
Фраза «жіноча мораль турботи» історично зрозуміла, бо Гілліган починала з критики того, як жіночі голоси були представлені в психологічних теоріях. Але як сучасне психологічне твердження ця формула надто груба. Вона легко перетворює середні відмінності або історичний дослідницький фокус на твердження про природну сутність статей.
Таке прочитання створює одразу дві помилки. Воно приписує жінкам обов’язок бути турботливими та самовідданими, а чоловікам — нібито природну віддаленість від турботи. Одночасно воно приховує, що права, справедливість, турбота, лояльність, запобігання шкоді та відповідальність можуть співіснувати в моральному репертуарі однієї людини.
Саме тому сучасна оцінка має відділяти історичну феміністську критику психології від біологічного есенціалізму. Те, що певні соціальні групи в певних умовах частіше використовують певну мову морального обґрунтування, саме по собі не доводить вродженої, незмінної чи універсальної психологічної відмінності.
Турбота не дорівнює емпатії, доброті чи поступливості
Етика турботи часто помилково зливається з емпатією. Емпатія — це набір процесів, пов’язаних із розумінням або переживанням станів іншої людини. Турбота в гілліганівському контексті ширша: вона стосується того, як людина організує моральну відповідальність у стосунках і що вважає релевантним для рішення. Можна добре розуміти чужий стан і не взяти на себе відповідальність; можна діяти турботливо, спираючись на роль або обов’язок, без сильного емоційного резонансу.
Турбота також не тотожна поступливості. Підтримати людину інколи означає сказати «ні», визнати конфлікт інтересів, захистити межу або не підтримати дію, що завдає шкоди. Якщо «турботу» визначати як постійну згоду й уникнення конфлікту, поняття втрачає моральну складність і перетворюється на соціальну роль слухняності.
Так само турбота не є доказом моральної переваги. Вона може бути вибірковою: люди легше бачать потреби близьких, ніж незнайомців. Орієнтація на універсальні права іноді саме й потрібна для того, щоб захистити тих, з ким немає особистого зв’язку. Тому протиставлення «теплої турботи» і «холодної справедливості» погано описує реальні моральні задачі.
Що сталося з етикою турботи в сучасній моральній психології
Історичний вплив Гілліган величезний, але це не означає, що її модель стала домінантною емпіричною теорією сучасної моральної психології. У двадцять першому столітті поле розширилося: досліджують інтуїції, емоції, соціальні норми, моральну ідентичність, менталізацію, міжгрупові процеси, співпрацю, покарання, цінності та багато інших механізмів. На цьому тлі етика турботи значною мірою продовжила життя в етиці, феміністській філософії, освіті, сестринській справі, соціальній роботі та професійній етиці.
Анер Говрін у теоретичній статті 2014 року описував саме цей парадокс: етика турботи залишається впливовою етичною традицією, але її прямий вплив на основні програми сучасної моральної психології став значно слабшим. Він запропонував переосмислити її як ширшу «психологію турботи», пов’язану з розвитком стосунків і прив’язаності. Це авторська теоретична пропозиція, а не встановлений консенсус. Govrin, 2014.
Огляд Сілви та де Соузи 2026 року додає ще одну важливу точку: теорію Гілліган слід читати разом із її пізнішими переглядами, а не застиглою у вигляді короткої схеми з 1982 року. Автори констатують, що сучасна психологія морального розвитку значною мірою залишила цю теорію поза центральним емпіричним мейнстримом. Silva & de Souza, 2026.
Від моральної психології до ширшої етики турботи
Після Гілліган етика турботи стала ширшою нормативною і філософською традицією. Її розвивали інші авторки й автори, зокрема в освіті, політичній філософії, медицині та сестринській етиці. Тому важливо не приписувати Гілліган всі положення сучасної етики турботи. Її психологічна критика була одним із джерел традиції, але пізніші нормативні теорії мають власні поняття, аргументи й авторство.
Для психологічної статті це розрізнення принципове. Коли дослідники вивчають, як люди реально міркують про турботу, це описова емпірична задача. Коли філософська теорія стверджує, яку роль турбота повинна мати в морально правильному рішенні, це нормативна задача. Вони можуть взаємно інформувати одна одну, але дані про те, як люди мислять, не встановлюють автоматично, як вони повинні діяти.
Наскільки етика турботи підтверджена в прикладних дослідженнях
У професійних сферах етика турботи часто звучить інтуїтивно переконливо, особливо там, де є залежність, уразливість, тривалі стосунки й нерівність влади. Проте кількість концептуальних текстів не слід плутати з кількістю сильних емпіричних перевірок.
Скопінговий огляд Шерон Селвакумар і Белінди Кенні, присвячений етиці турботи та моральній стійкості в охороні здоров’я, знайшов лише шість релевантних публікацій і констатував нестачу емпіричних досліджень. Жодне з включених досліджень не перевіряло безпосередньо зв’язок між етикою турботи та моральною стійкістю. Selvakumar & Kenny, 2023.
Інший скопінговий огляд 2023 року про технологічно опосередковану медичну допомогу відібрав 18 емпіричних статей із 443 первинно знайдених; лише дев’ять використовували етику турботи або споріднену реляційну етику як суттєвий інтегрований аналітичний каркас. Автори описали перспективу як потенційно корисну для виявлення нових вразливостей і реляційних напружень, але водночас підкреслили рідкісність її систематичного емпіричного застосування. Ramvi et al., 2023.
Тож прикладний статус варто формулювати точно: етика турботи є впливовою концептуальною рамкою, але її ефективність як конкретної інтервенції або універсального інструмента прийняття рішень не підтверджена великим єдиним масивом експериментальних даних. Для багатьох застосувань доказова база залишається обмеженим і неоднорідним.
Як етика турботи працює у реальній моральній дилемі
Уявімо професійну ситуацію: фахівець має однакове правило для всіх клієнтів, але одна людина через тимчасову втрату можливостей не може виконати стандартну вимогу. Орієнтація на справедливість ставить питання про послідовність, права інших і ризик необґрунтованого винятку. Орієнтація на турботу додає питання про конкретну залежність, наслідки відмови, можливість адаптації та те, чи не перетворює формально однакове правило нерівність ресурсів на нерівність результату.
Зріле рішення не обов’язково полягає у виборі однієї логіки проти іншої. Можна зберегти прозорий принцип і водночас передбачити критерії для обґрунтованих винятків. Саме в такому поєднанні видно продуктивний спадок дискусії Гілліган і Кольберга: моральна проблема може вимагати одночасно універсалізованого правила й уважності до конкретних людей.
Інша ситуація — близькі стосунки. Людина може відчувати сильну відповідальність за партнера, який переживає складний період. Перспектива турботи робить цю відповідальність морально видимою. Але вона не вимагає приймати будь-яку поведінку партнера, брати на себе його рішення або відмовлятися від власної безпеки. Тут турбота про іншого і турбота про себе мають бути координовані, а не поставлені в ієрархію, де один завжди зникає.
Критика етики турботи: що в ній справді вразливе
Перша проблема — ризик есенціалізму. Якщо історичний зв’язок турботи з жіночим досвідом перетворити на твердження про природну жіночу мораль, теорія починає відтворювати саме ті жорсткі гендерні норми, проти яких її часто використовували. Метааналіз Джаффі та Гайд дає сильну підставу відмовитися від такого простого поділу. Jaffee & Hyde, 2000.
Друга проблема — вимірювання. «Турбота» і «справедливість» можуть означати різні речі в різних інтерв’ю, шкалах і видах дилем. Результат залежить від того, чи аналізують реальний конфлікт, гіпотетичну задачу, відкриту розповідь або стандартизовану анкету. Саме тому результати одного інструмента не можна безпосередньо переносити на весь моральний характер людини.
Третя проблема — перехід від опису до норми. Навіть якщо в конкретній групі люди частіше апелюють до турботи, з цього не випливає, що турботлива відповідь завжди етично краща. Так само висока абстрактність морального міркування не гарантує справедливого вчинку. Моральне судження, моральна мотивація і реальна поведінка — різні психологічні рівні.
Четверта проблема — межі партикуляризму. Увага до конкретної людини може виправити сліпоту абстрактного правила, але може також посилити фаворитизм щодо близьких. Права й процедури часто потрібні саме для того, щоб захистити тих, хто не входить до кола особистої турботи. Тому сучасне читання виграє від координації, а не від заміни справедливості турботою.
Що Гілліган змінила навіть там, де її сильні твердження не підтвердилися
Наукова теорія може мати великий вплив навіть тоді, коли частина її емпіричних очікувань виявляється слабшою, ніж припускалося спочатку. Гілліган змусила психологію запитати, кого включено у вибірки, чий досвід перетворено на норму, які відповіді інструмент здатний побачити та чи не маскує оцінювальна шкала теоретичне припущення під нейтральне вимірювання.
Вона також зробила стосунки, залежність і турботу легітимними предметами моральної теорії. Після цього було важче вважати моральним лише те, що можна виразити мовою абстрактних прав і правил. Навіть критики Гілліган працювали вже в полі, де питання про різні моральні орієнтації стало емпірично перевірюваним.
Саме тому сучасна оцінка не зводиться до вердикту «Гілліган права» або «Гілліган помилялася». Сильніше формулювання інше: її критика розширила дослідницький об’єкт, а подальші дані обмежили найбільш жорсткі інтерпретації про гендерний поділ морального мислення.
Як читати Гілліган сьогодні
Найкорисніше читати Гілліган як авторку дослідницького повороту. Її питання залишається актуальним: що зникає з психологічної моделі, коли ми заздалегідь вирішуємо, яка форма моральної аргументації є зрілою? Це питання стосується не лише гендеру. Воно стосується вибірок, культурного контексту, соціальних ролей, влади, способів інтерв’ювання та критеріїв, якими психологія перетворює живу відповідь на науковий показник.
Другий продуктивний спосіб читання — використовувати турботу як аналітичну лінзу, а не як готову відповідь. Вона допомагає перевірити, чи бачимо ми конкретних людей, залежності й асиметрії, але після цього все одно потрібно оцінити права, справедливість, наслідки, можливі упередження та межі відповідальності.
Третій — не робити з теорії психологічну типологію. Немає валідного висновку «ця людина — тип турботи, а ця — тип справедливості» лише на підставі кількох моральних відповідей. Людина може змінювати акценти залежно від стосунків, ролі, ризику, ступеня близькості, того, чи йдеться про реальну або гіпотетичну дилему, та багатьох інших умов.
Коротка карта: що підтверджено, а що лишається спірним
Добре підтверджено історично: Гілліган справді виступила з критикою того, як домінантні теорії розвитку представляли жіночий досвід, і запропонувала зробити турботу, стосунки та відповідальність видимими в аналізі морального міркування. Gilligan, 1977; Gilligan, 1982.
Підтримано емпірично з важливими обмеженнями: люди можуть використовувати як перспективу турботи, так і перспективу справедливості; середні гендерні відмінності в окремих вимірах існують, але вони невеликі й не підтримують простого поділу «жінки — турбота, чоловіки — справедливість». Gilligan & Attanucci, 1988; Jaffee & Hyde, 2000.
Суперечливо або недостатньо підтверджено: сильна версія окремої універсальної траєкторії жіночого морального розвитку, стабільна двотипова класифікація людей за «турботою» і «справедливістю», а також перенесення етики турботи як нормативної рамки безпосередньо в доказову психологічну інтервенцію.
Обмежені прикладні дані: у медицині та технологічно опосередкованій допомозі етика турботи використовується як аналітична рамка, але скопінгові огляди показують невелику кількість емпіричних робіт і потребу в подальших дослідженнях. Selvakumar & Kenny, 2023; Ramvi et al., 2023.
Типові помилки у трактуванні етики турботи
Помилка 1: «Гілліган довела, що чоловіки й жінки мають різну мораль». Сучасна доказова база не підтримує таке сильне формулювання.
Помилка 2: «Етика турботи спростувала Кольберга». Гілліган виявила важливі межі його рамки, а подальші дослідження уточнили як кольбергіанські, так і гілліганівські твердження. Обидві традиції залишили історичний і методологічний внесок.
Помилка 3: «Турбота морально вища за справедливість». Це вже нормативний висновок, якого сама емпірична психологія не встановлює.
Помилка 4: «Турбота означає ставити інших вище за себе». У зрілішому прочитанні турбота про себе входить до моральної координації разом із відповідальністю за інших.
Помилка 5: «Якщо людина емпатійна, вона керується етикою турботи». Емпатія, моральна орієнтація, мотивація й поведінка — різні конструкції.
Помилка 6: «Етика турботи — діагностика особистості». Це теоретична й дослідницька рамка, а не клінічний діагноз, тест моральності чи шкала “хорошої людини”.
Питання та відповіді
Чи вважала Керол Гілліган жінок моральнішими за чоловіків?
Ні. Її центральна критика полягала в тому, що певні форми морального міркування, пов’язані зі стосунками й турботою, могли бути недооцінені теоріями, які робили абстрактну справедливість головним критерієм зрілості. Це не є твердженням про моральну перевагу жінок.
Чи доведено, що жінки мислять турботою, а чоловіки справедливістю?
Ні. Метааналіз показав невеликі середні відмінності, але не сильний поділ за статтю. Дослідження також показують, що люди обох статей використовують обидві перспективи. Jaffee & Hyde, 2000; Gilligan & Attanucci, 1988.
Чи є етика турботи окремою стадіальною теорією розвитку?
Історично в роботах Гілліган описано послідовні зміни в тому, як координуються турбота про себе й інших. Проте сьогодні це не загальноприйнята універсальна стадіальна модель із рівнем емпіричної стандартизації, який дозволяв би використовувати її як діагностичну шкалу. Сучасний огляд 2026 року прямо обговорює перегляди та маргіналізацію цієї теорії в сучасній психології морального розвитку. Silva & de Souza, 2026.
Чим етика турботи відрізняється від етики справедливості?
У спрощеному аналітичному розрізненні справедливість підкреслює права, правила, рівність і послідовність, а турбота — стосунки, потреби, відповідальність, залежність і контекст. У реальному мисленні ці перспективи можуть поєднуватися.
Чи означає турбота обов’язок пробачати або залишатися у стосунках?
Ні. Етика турботи не скасовує особистих меж, безпеки, згоди та відповідальності іншої людини. Турбота про себе також має моральну вагу. Прощення, примирення та відновлення довіри є окремими процесами й не випливають автоматично з турботи.
Чи є етика турботи науковою теорією чи філософією?
Вона має подвійне історичне життя. У Гілліган вона виникла з психологічної критики досліджень морального розвитку. Надалі етика турботи стала ширшою нормативною традицією у філософії, освіті, медицині та інших галузях. Тому конкретне твердження завжди треба читати в контексті: як емпіричну гіпотезу про психологію або як нормативний етичний аргумент.
Чому Гілліган залишається важливою, якщо сильний гендерний поділ не підтвердився?
Тому що науковий внесок не зводиться до одного прогнозу. Гілліган змінила питання, які ставить психологія: хто був представлений у вибірках, чи не плутає інструмент теоретичний ідеал із нейтральним вимірюванням, і чи можуть стосунки та залежність бути центральними для морального досвіду. Подальші дослідження уточнили її висновки, але не зробили ці методологічні питання неактуальними.
Пов’язані статті
Джерела
Gilligan, C. (1977). In a Different Voice: Women’s Conceptions of Self and of Morality. Harvard Educational Review, 47(4), 481–517. Опис і бібліографічний запис.
Gilligan, C. (1982). In a Different Voice: Psychological Theory and Women’s Development. Harvard University Press. Видання Harvard University Press / Fulcrum.
Gilligan, C., & Attanucci, J. (1988). Two Moral Orientations: Gender Differences and Similarities. Merrill-Palmer Quarterly, 34(3), 223–237. ERIC.
Govrin, A. (2014). From ethics of care to psychology of care: reconnecting ethics of care to contemporary moral psychology. Frontiers in Psychology, 5, 1135. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2014.01135.
Jaffee, S., & Hyde, J. S. (2000). Gender differences in moral orientation: A meta-analysis. Psychological Bulletin, 126(5), 703–726. PubMed / DOI 10.1037/0033-2909.126.5.703.
Ramvi, E., Hellstrand, I., Jensen, I. B., et al. (2023). Ethics of care in technology-mediated healthcare practices: A scoping review. Scandinavian Journal of Caring Sciences, 37(4), 1123–1135. https://doi.org/10.1111/scs.13186.
Selvakumar, S., & Kenny, B. (2023). Ethics of care and moral resilience in health care practice: A scoping review. Clinical Ethics, 18(1). https://doi.org/10.1177/14777509211061845.
Silva, M. E. F. da, & de Souza, L. L. (2026). Moral development according to Carol Gilligan: theory and revisions after “In a Different Voice”. Psicologia USP, 37, e230053. https://doi.org/10.1590/0103-6564e230053.
Walker, L. J. (1984). Sex Differences in the Development of Moral Reasoning: A Critical Review. Child Development, 55(3), 677–691. ERIC.
Walker, L. J., de Vries, B., & Trevethan, S. D. (1987). Moral Stages and Moral Orientations in Real-Life and Hypothetical Dilemmas. Child Development, 58(3), 842–858. https://doi.org/10.1111/j.1467-8624.1987.tb01424.x.