Керол Гілліган: етика турботи, критика Кольберга, голос і моральний розвиток
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 23 вересня 2026 року · Редакційна політика
Керол Гілліган — американська психологиня, чия робота змінила дискусію про моральний розвиток, поставивши в центр те, що ранні домінантні моделі часто залишали на периферії: стосунки, відповідальність за конкретних людей, залежність і взаємозалежність, турботу, контекст та наслідки морального вибору для живих взаємин. Її ім’я найбільше пов’язують із книжкою In a Different Voice 1982 року, критикою теорії морального розвитку Лоуренса Кольберга та поняттям «іншого голосу». За актуальним профілем New York University, Гілліган є University Professor і професоркою гуманітарних наук та прикладної психології; до NYU вона понад три десятиліття працювала в Гарварді. NYU School of Law — біографія.
Найважливіше для сучасного читання Гілліган — не перетворювати її ідеї на просту формулу «жінки мислять турботою, чоловіки — справедливістю». Саме така есенціалістська версія погано узгоджується з емпіричними даними. Метааналіз досліджень моральної орієнтації виявив лише невеликі середні гендерні відмінності й не дав сильних підстав вважати турботу переважно «жіночим», а справедливість переважно «чоловічим» способом морального мислення. Jaffee & Hyde, 2000. У пізнішій книжці In a Human Voice (2023) Гілліган сама наголошує, що перспектива турботи й «інший голос» стосуються людей загалом, а не природної моралі однієї статі. NYU Steinhardt, 2025.
Хто така Керол Гілліган
Керол Гілліган здобула ступінь A.B. з англійської літератури у Swarthmore College, магістерський ступінь із клінічної психології в Radcliffe College та PhD із соціальної психології в Harvard University. Після виходу In a Different Voice вона започаткувала Harvard Project on Women’s Psychology and Girls’ Development, працювала над дослідженнями психологічного розвитку дівчат і жінок, а згодом розвивала голосоцентрований підхід до якісного психологічного дослідження. У 1997 році вона стала першою професоркою Gender Studies у Гарварді на кафедрі Patricia Albjerg Graham, а 2002 року перейшла до New York University. NYU Steinhardt — профіль.
Історичний вплив її праці виходить за межі одного спору про стадії морального розвитку. Гілліган поставила методологічне питання: що відбувається, коли психологічна теорія оголошує універсальним певний спосіб говорити про мораль, а інші способи формулювання моральної проблеми виявляються менш помітними для самого інструмента вимірювання? Саме це питання стало одним із центральних для критики психологічних норм, побудованих на обмежених вибірках і вузьких критеріях зрілості. Гарвардський опис In a Different Voice прямо пов’язує книжку з переглядом того, як психологія описувала жіночий досвід. Harvard — In a Different Voice.
Як Гілліган пов’язана з Кольбергом
Гілліган працювала в інтелектуальному середовищі, де Лоуренс Кольберг розвивав когнітивно-стадіальну теорію морального судження. У кольбергіанській традиції важливим було не саме рішення в дилемі — наприклад, «красти чи не красти» ліки в дилемі Гайнца — а структура обґрунтування: на що людина посилається, коли пояснює, чому дія є правильною або неправильною. Теорія описувала розвиток від орієнтації на покарання й вигоду через конвенційні правила до більш абстрактних принципів прав, справедливості та суспільного договору.
Критика Гілліган стосувалася не того, що моральні принципи або справедливість неважливі. Вона запитала, чи не ототожнила психологічна теорія один вид моральної артикуляції з моральною зрілістю як такою. У статті 1977 року вона вказувала, що теорії розвитку недостатньо виражали досвід і моральні занепокоєння жінок, а в роботі 1982 року описувала два способи організації моральної проблеми: через справедливість і права та через турботу і відповідь на потреби іншого. Gilligan, 1977; Gilligan, 1982.
Критика не означає, що Кольберг «помилявся в усьому»
Сучасна оцінка не потребує вибору між «Кольбергом» і «Гілліган». Кольбергіанські дослідження дали великий корпус даних про структури морального судження, а кроскультурний огляд показав підтримку частини передбачень стадіального підходу разом із суттєвими застереженнями щодо діапазону й універсальності вищих стадій та залежності результатів від соціокультурних умов. Snarey, 1985. Внесок Гілліган полягає в розширенні поля морально релевантного: психологія має чути не лише мову правил і прав, а й мову відповідальності, стосунків, залежності та відповіді на конкретну вразливість.
Що означає «інший голос»
«Голос» у Гілліган — це не тембр голосу й не біологічно задана властивість статі. Це спосіб формулювати досвід, відносини й моральну проблему: що людина помічає, кого включає в поле уваги, які конфлікти вважає центральними та якими поняттями пояснює відповідальність. У біографічному огляді її творчості Гілліган підкреслювала, що назва In a Different Voice мала привернути увагу до іншого людського голосу, а не закріпити дві природні психології — чоловічу й жіночу. Gilligan: life and work, 2023.
Це важливе уточнення. «Інший голос» не є тестом особистості, не визначає моральний тип людини й не дає підстав ранжувати людей як більш або менш моральних. Одна й та сама людина може в різних ситуаціях посилатися на права, правила, справедливість, лояльність, турботу, запобігання шкоді, взаємність чи інші морально значущі міркування. Моральна психологія описує, як ці міркування виникають і змінюються; вона не встановлює з самого факту їх наявності, яке нормативне рішення є «правильним».
Етика турботи: що Гілліган додала до моральної психології
У гілліганівській перспективі турбота (care) — це не просто тепле почуття, співчуття чи доброзичливість. Йдеться про спосіб бачити моральну проблему через конкретні зв’язки між людьми, відповідальність за наслідки дії або бездіяльності, потреби й вразливість учасників, можливість відповісти на них, а також напруження між турботою про інших і турботою про себе. У статті 1982 року Гілліган пов’язувала орієнтацію на турботу з образами взаємозалежності, а орієнтацію на справедливість — із правами та ієрархією правил; водночас вона говорила про взаємодію цих ліній розвитку. Gilligan, 1982.
Турбота і справедливість — не два взаємовиключні світи
З психологічного погляду корисніше говорити про орієнтації або перспективи, ніж про дві завершені моральні теорії. Огляд Margaret Olivia Little підкреслює саме цю різницю: у працях Гілліган care і justice функціонують як психологічні способи виділяти морально значуще, а не як готові нормативні системи, що автоматично дають одну правильну відповідь. Little, 1998. Тому «справедливість» не означає холодність, а «турбота» не означає відмову від принципів. У реальному судженні вони можуть підтримувати, коригувати або обмежувати одна одну.
Турбота не тотожна емпатії
Емпатія може допомагати помічати стан іншої людини й підтримувати просоціальну поведінку, але вона не є синонімом моралі та не гарантує морально обґрунтованого рішення. Емпатичне співпереживання може бути вибірковим, сильнішим до близьких людей і слабшим до віддалених груп. У гілліганівському сенсі care ширше: воно включає відповідальність, уважність до відносин і наслідків, здатність співвіднести потреби інших із власними межами та запитання про те, як дія вплине на мережу взаємин.
Моральний розвиток у Гілліган
Популярні виклади часто представляють Гілліган як авторку трьох «жіночих стадій», що нібито дзеркально замінюють шість стадій Кольберга. Це спрощення. У ранніх роботах справді описувалася послідовність змін у міркуванні про турботу: від зосередження на виживанні й власних потребах, через конвенційну «доброту» та самопожертву заради інших, до більш рефлексивного балансування турботи про себе й інших та вимоги не завдавати шкоди. Однак сучасна література розглядає цю схему як історично важливу модель, а не як універсальний діагностичний маршрут розвитку. Silva & Souza, 2026.
Від турботи про себе до самопожертви
У першій частині описаної траєкторії моральна проблема може організовуватися довкола самозбереження й власних потреб. Перехід до наступної перспективи пов’язаний із переоцінкою егоцентричної позиції та посиленням відповідальності за інших. У конвенційній версії «бути доброю» людиною турбота легко набуває форми самопожертви: потреби інших отримують пріоритет, а власні потреби можуть знецінюватися.
Від самопожертви до турботи про себе й інших
Наступне переформулювання виникає тоді, коли безумовна самопожертва перестає виглядати достатнім критерієм добра. Турбота про себе включається в моральне поле поряд із турботою про інших. В емпіричній роботі з Ethic of Care Interview пізніше було отримано дані, сумісні з трирівневою послідовністю — self-concern, caring for others, balanced caring for self and others — у невеликій професійній студентській вибірці; водночас масштаб і контекст дослідження не дозволяють трактувати її як універсальний закон розвитку. Juujärvi, 2006.
Саме тут важливо відрізняти опис морального міркування від морального вироку. Людина, яка говорить мовою турботи, не отримує автоматично «вищого» морального статусу. Так само рефлексивне міркування не гарантує правильного висновку, а моральна інтуїція не є синонімом ірраціональності. Психологічна модель описує структуру й зміст міркування; нормативна оцінка рішення потребує окремої етичної аргументації.
Дослідження реальних дилем і рішення щодо аборту
Центральним джерелом для In a Different Voice були інтерв’ю з жінками, які ухвалювали реальне рішення щодо продовження або переривання вагітності. Для Гілліган це було методологічно важливо: замість лише гіпотетичних задач вона слухала, як люди описують моральний конфлікт, у якому наслідки стосуються їхнього життя, стосунків, майбутнього й відповідальності. В автобіографічному огляді її роботи абортне дослідження назване центральним для книжки 1982 року. Developing a different voice, 2023.
Цей матеріал не слід читати як універсальну модель усіх рішень щодо вагітності або як емпіричне підтвердження однієї правильної моральної позиції. Він демонструє інший дослідницький крок: перехід від оцінки відповіді за готовою шкалою до уважного аналізу того, як людина сама структурує конфлікт, кого вважає відповідальною, які відносини бачить і як розуміє можливу шкоду.
«Голос» як метод: Listening Guide
Ідея голосу згодом перетворилася на окрему якісну методологію — Listening Guide, або «метод слухання». Гілліган та її колеги описують його як голосоцентрований і реляційний підхід до інтерв’ю та наративів: дослідник не просто кодує висловлювання за однією шкалою, а послідовно слухає сюжет, «я»-голос, стосункові голоси, суперечності, замовчування та соціальний контекст. Gilligan & Eddy, 2017.
Метод залишається якісним і має інші критерії доказовості, ніж експеримент або метааналіз. Він може бути корисним для виявлення структури переживання й множинності позицій у наративі, але сам по собі не встановлює причинності, поширеності ефекту чи універсальності стадій. У 2021 році журнал Qualitative Psychology присвятив Listening Guide спеціальний випуск, що відображає його подальший розвиток як методології якісного дослідження. American Psychological Association, 2021.
Що показали дослідження про «жіночу» і «чоловічу» мораль
Саме питання гендерних відмінностей стало найбільш відомою і найбільш спрощуваною частиною спадщини Гілліган. Окремі дослідження знаходили відмінності. Наприклад, у роботі Skoe та колег жінки мали вищі показники за Ethic of Care Interview, частіше описували міжособистісні реальні дилеми, а показники care позитивно корелювали з рівнями justice, прийняттям перспективи та когнітивною складністю. Це важливо ще й тому, що care і justice в цьому дослідженні не поводилися як психологічні протилежності. Skoe et al., 1996.
Інші дані давали слабші або відсутні відмінності. У дослідженні Galotti лише одна з багатьох тематичних асоціацій із гендером виявилася статистично значущою, і авторка зробила висновок про малу підтримку ідеї, що чоловіки та жінки систематично по-різному описують моральні дилеми. Galotti, 1988. Найсильніше узагальнення дала метааналітична робота Jaffee і Hyde: середні ефекти були невеликими — care дещо частіше виявлявся в жінок, justice дещо частіше в чоловіків, але дані не підтримали сильну бінарну тезу. Jaffee & Hyde, 2000.
Що з цього випливає
Науково коректний висновок такий: моральні орієнтації не утворюють дві природні гендерні касти. Середні групові відмінності, коли вони виявляються, не дозволяють визначати моральний стиль конкретної людини за статтю. Результати залежать від вибірки, формату дилеми, способу вимірювання, соціального контексту та того, чи йдеться про гіпотетичну або реальну проблему. Тому критика Гілліган зберігає силу як нагадування про те, що теорія й інструмент вимірювання можуть бути чутливими до одних форм моральної мови і глухими до інших; її ранню гендерну інтерпретацію водночас потрібно читати крізь сучасні дані, а не як остаточний факт.
Науковий статус ідей Гілліган сьогодні
Сьогодні Гілліган залишається історично й концептуально впливовою фігурою, однак її ранню модель морального розвитку не слід подавати як загальноприйняту універсальну стадіальну теорію. Свіжий огляд 2026 року прямо зазначає, що сучасна психологія морального розвитку значною мірою відійшла від гілліганівської теорії як самодостатньої моделі, хоча її епістемологічні, методологічні та феміністські внески продовжують аналізувати й переосмислювати. Silva & Souza, 2026.
Тому корисно розділяти щонайменше три рівні її спадщини. Перший — емпіричний: конкретні твердження про гендерні відмінності, послідовність care-розвитку та вимірювані орієнтації, які потребують перевірки даними. Другий — методологічний: вимога уважно слухати, як самі учасники структурують моральну проблему, і не приймати шкалу за повну карту морального досвіду. Третій — концептуальний: включення турботи, взаємозалежності та відповідальності в центр психології моралі. Ці рівні мають різний доказовий статус і не повинні підтверджувати один одного автоматично.
Етика турботи Гілліган і ширша care ethics
Поняття «етика турботи» сьогодні значно ширше за психологічні дослідження Гілліган. У філософії, біоетиці, освіті, сестринській справі та політичній теорії сформувалися різні нормативні версії care ethics. Їх не варто приписувати Гілліган як єдину систему або змішувати з її емпіричними висновками про моральне міркування. Огляд Little наголошує, що психологічні орієнтації care і justice не тотожні завершеним етичним теоріям. Little, 1998.
Це розрізнення має практичне значення. Коли психологічне дослідження показує, що люди частіше враховують стосунки або відповідальність у певному контексті, з цього ще не випливає, що нормативно вони повинні завжди обирати care-підхід. І навпаки: філософська аргументація на користь етики турботи не є доказом того, що саме так люди реально мислять або поводяться.
Моральне судження, міркування, рішення і поведінка — різні речі
Роботи Гілліган насамперед стосуються того, як люди описують і обґрунтовують моральні проблеми. Це потрібно відрізняти від суміжних процесів. Moral judgment — оцінка моральної прийнятності або неприйнятності; blame judgment — оцінка провини чи заслуженого осуду; responsibility attribution — приписування відповідальності; norm judgment — оцінка норми; moral decision — вибір між діями; moral reasoning — явне обґрунтування; moral intuition — швидка оцінка, що може передувати усвідомленому поясненню; moral motivation — те, що надає моральним міркуванням спонукальної сили; moral behavior — фактична дія.
Ці рівні пов’язані, але не взаємозамінні. Людина може дати складне моральне обґрунтування й діяти інакше; може інтуїтивно відчути, що щось неправильно, а потім знайти аргументи; може мати сильні моральні цінності, але поступитися під тиском ситуації. Тому ні care-орієнтація, ні justice-орієнтація, ні будь-який рівень морального міркування не є тестом «моральності людини».
У чому Гілліган змінила психологію
1. Показала, що вибірка й критерій зрілості мають теоретичні наслідки
Якщо модель побудована на обмеженій групі й оцінює відповіді за критерієм, що краще розпізнає один стиль аргументації, вона може помилково прийняти відмінність за дефіцит. Гілліган зробила цю проблему видимою задовго до того, як питання репрезентативності вибірок, WEIRD populations і measurement invariance стали звичайною мовою психологічної методології.
2. Повернула в моральну психологію реальні стосунки
Гіпотетична дилема із чітко визначеними альтернативами корисна для експериментального контролю, але реальне моральне життя часто містить невизначеність, залежність, історію стосунків, нерівність ресурсів, ризик втрати зв’язку й суперечливі обов’язки. Гілліган показала, що ці параметри не просто «шум», який треба прибрати, — інколи саме вони становлять моральну структуру ситуації.
3. Розширила поняття моральної зрілості
У її роботах зрілість пов’язується не лише зі здатністю піднятися до абстрактного принципу, а й зі здатністю бачити конкретні наслідки, чути іншого, утримувати кілька відповідальностей і не перетворювати турботу на самознищення. Це не доводить, що така модель є універсальною, але змінює сам перелік психологічних властивостей, які варто досліджувати.
4. Зробила «слухання» дослідницькою процедурою
Listening Guide оформив інтуїцію «іншого голосу» в метод: значення має не тільки що сказано, а й як людина позиціонує себе, до кого звертається, де суперечить собі, які голоси соціальних очікувань звучать у розповіді та що залишається невисловленим. Це вплинуло на якісну психологію, дослідження розвитку, освіту й наративні підходи. Gilligan & Eddy, 2017.
Головні обмеження і суперечки
Гендерний есенціалізм
Найвідоміший ризик — прочитати ранню опозицію «жіночий голос турботи / чоловічий голос справедливості» як твердження про природну, вроджену мораль двох статей. Сучасні емпіричні дані не підтримують таку сильну дихотомію. Невеликі середні відмінності не дають права прогнозувати індивідуальний моральний стиль. Jaffee & Hyde, 2000.
Проблема вимірювання
Коли різні інструменти по-різному визначають «турботу» і «справедливість», результати не завжди порівнювані. Інтерв’ю про власну реальну дилему, стандартизована гіпотетична задача та самоопис можуть активувати різні аспекти морального мислення. Тому розбіжності між дослідженнями можуть відображати не лише психологічні відмінності між людьми, а й відмінності в тому, що саме вимірює метод.
Стадіальність і універсальність
Дані окремих лонгітюдних робіт узгоджуються з розвитком care reasoning, але доказова база значно вужча, ніж потрібно для сильної універсальної стадіальної моделі. Наприклад, Juujärvi спостерігала прогрес у частини студентів протягом двох років, однак вибірка складалася лише з 59 учасників певних професійних напрямів. Juujärvi, 2006. Це підтримує дослідницьку гіпотезу про розвиток care-міркування, але не перетворює три рівні на загальний закон людського розвитку.
Опис і норма
Те, що психологія виявляє певний спосіб міркування, не робить його автоматично морально кращим. Це правило особливо важливе для Гілліган, оскільки її поняття легко переходять із психологічної мови в нормативну етику. Емпіричне твердження «люди враховують стосунки й турботу» і нормативне твердження «у цій ситуації слід обрати турботу, а не принцип права» належать до різних рівнів аргументації.
Типові помилки про Керол Гілліган
Помилка перша: «Гілліган довела, що жінки моральніші за чоловіків». Ні. Її праці критикували критерії, за якими жіночі відповіді могли оцінюватися як менш зрілі, але не встановлювали рейтинг моральності статей. Метааналіз також не підтримує сильну гендерну дихотомію. Jaffee & Hyde, 2000.
Помилка друга: «етика турботи — це просто емпатія». Ні. Care включає структуру відповідальності, стосунки, взаємозалежність, увагу до наслідків і баланс між собою та іншими. Емпатія може бути одним із психологічних ресурсів турботи, але не є її повним змістом.
Помилка третя: «турбота заперечує справедливість». Ні. Вже рання стаття Гілліган описувала дві лінії й їхню взаємодію, а емпіричні вимірювання знаходили позитивні зв’язки між care і justice reasoning. Gilligan, 1982; Skoe et al., 1996.
Помилка четверта: «Гілліган створила жіночий аналог шести стадій Кольберга». Її схема care-розвитку має іншу історію, інші методи й значно скромніший емпіричний статус. Сучасний огляд радить читати її в контексті подальших ревізій, а не як застиглу стадіальну систему. Silva & Souza, 2026.
Помилка п’ята: «якщо людина говорить про турботу, вона обов’язково діятиме турботливо». Моральне міркування, мотивація та поведінка — різні процеси. Декларована цінність не гарантує відповідної дії, а реальна поведінка залежить від ситуації, ресурсів, норм, ризику, соціального тиску й можливостей контролю.
Чому Гілліган залишається важливою для сучасної моральної психології
Сила Гілліган сьогодні полягає не в тому, що її рання схема дала остаточну карту морального розвитку, а в тому, що вона змінила питання. Замість «на якій стадії перебуває ця людина?» психологія отримала додаткові запитання: чий голос включений у теорію; які відносини роблять ситуацію морально значущою; чи здатний інструмент почути турботу, залежність і конкретну відповідальність; чи не перетворюємо ми один культурно звичний стиль аргументації на універсальний стандарт.
Це також допомагає точніше читати сучасні моральні дилеми. Дилема не зводиться до протиставлення «емоція проти розуму» або «турбота проти логіки». Інтуїтивні й рефлексивні процеси можуть взаємодіяти; аргументи про права можуть містити турботу про вразливих, а аргументи про стосунки можуть бути складними й послідовними. Внесок Гілліган — у розширенні того, що психологія визнає повноцінним моральним міркуванням.
Часті запитання
Хто така Керол Гілліган?
Керол Гілліган — американська психологиня та University Professor у New York University, відома дослідженнями морального розвитку, психології жінок і дівчат, поняттям «іншого голосу», критикою кольбергіанської моделі та розвитком Listening Guide. NYU — біографія.
Що таке етика турботи у Гілліган?
Це перспектива, у якій морально значущими є конкретні стосунки, відповідальність, взаємозалежність, потреби й вразливість людей, можливі наслідки для зв’язків і баланс турботи про інших із турботою про себе. У психології це коректніше трактувати як орієнтацію морального мислення, а не як готову нормативну формулу. Little, 1998.
У чому полягала критика Кольберга?
Гілліган стверджувала, що модель, яка надає центрального місця абстрактним принципам справедливості та прав, може недооцінювати моральне міркування, організоване навколо стосунків, турботи й відповідальності. Вона також поставила питання про те, як склад вибірок і правила оцінювання впливають на те, що теорія визнає зрілістю. Gilligan, 1977.
Чи вважала Гілліган, що всі жінки мислять турботою?
Сильна версія такого твердження не відповідає сучасним даним. Метааналіз виявив невеликі середні гендерні відмінності, але не сильний поділ, за яким care належить жінкам, а justice — чоловікам. Jaffee & Hyde, 2000. Пізніша Гілліган прямо описує «інший голос» як людський, а не виключно жіночий. NYU Steinhardt, 2025.
Чи є три рівні Гілліган універсальними стадіями розвитку?
Ні. Існують дослідження, сумісні з розвитком care reasoning, але доказової бази недостатньо, щоб трактувати цю послідовність як універсальну, обов’язкову й діагностичну для всіх людей. Juujärvi, 2006; Silva & Souza, 2026.
Чи суперечать одна одній турбота і справедливість?
Не обов’язково. Вони можуть бути різними фокусами одного морального аналізу. Емпіричні роботи знаходили позитивні зв’язки між показниками care і justice, а сама Гілліган писала про взаємодію двох ліній. Gilligan, 1982; Skoe et al., 1996.
Чи є Listening Guide тестом моральності?
Ні. Це якісний метод аналізу інтерв’ю та наративів, спрямований на те, щоб почути різні голоси, позиції, стосунки й контекст у розповіді. Він не видає бал «моральності» і не замінює експериментальні або психометричні методи. Gilligan & Eddy, 2017.
Чому книжка In a Different Voice стала такою впливовою?
Вона поставила під сумнів припущення, що одна домінантна модель моральної зрілості достатньо описує людський розвиток, і зробила досвід жінок та дівчат теоретично значущим для психології. Книжка вийшла 1982 року в Harvard University Press і стала центральною працею в дискусіях про моральний розвиток, гендер і психологічну методологію. Harvard — In a Different Voice.
Що в ідеях Гілліган сьогодні вважають найстійкішим?
Найстійкішим є не сильне твердження про природно різні моралі статей, а ширший методологічний і концептуальний внесок: моральне міркування може бути організоване не лише навколо правил і прав; стосунки та відповідальність теж є повноцінним предметом моральної психології; а психологічна теорія має перевіряти, кого й які форми досвіду вона робить видимими.