Експеримент Гарлоу: сурогатні матері, контактний комфорт і що він насправді показав
Оновлено: 3 дні тому
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 3 вересня 2026 · Редакційна політика
Експеримент Гарлоу із сурогатними «матерями» — одна з найвідоміших і водночас найчастіше спрощуваних серій досліджень у психології XX століття. У популярному переказі все виглядає майже як притча: дитинча макаки мало «дротяну матір» із пляшечкою молока та м’яку тканинну «матір» без їжі, але обирало м’яку. Звідси роблять висновок, що «любов важливіша за їжу».
У первинних роботах Гаррі Гарлоу картина точніша. Дослід був побудований так, щоб відокремити вплив годування від комфорту м’якого тілесного контакту. Для частини дитинчат молоко давала тканинна модель, для частини — дротяна. Попри це, в обох умовах тварини значно більше часу проводили на тканинній сурогатній «матері». Далі Гарлоу перевіряв не лише час контакту, а й поведінку під час страху та в незнайомому середовищі.
Саме тому експеримент важливий не як сентиментальна історія про «любов», а як історичний приклад того, як психологія почала експериментально розділяти різні компоненти раннього соціального зв’язку. Водночас це були дослідження на макаках-резусах, а не на людських немовлятах, і їхні висновки мають чіткі межі.
Коротко: що показав експеримент Гарлоу
У початковій серії вісім новонароджених макак мали одночасний доступ до тканинної та дротяної сурогатних «матерів».
Для чотирьох дитинчат молоко давала тканинна модель, для інших чотирьох — дротяна.
Незалежно від джерела молока, з віком дитинчата проводили набагато більше часу на м’якій тканинній моделі.
Під час страху вони переважно шукали тканинну модель.
У новій ситуації тканинна сурогатна «мати» могла виконувати функцію джерела безпеки, після контакту з яким тварина поверталася до дослідження середовища.
Ці дані суперечили простому поясненню, ніби ранній соціальний зв’язок формується лише тому, що доглядальник задовольняє голод.
Експеримент не доводить, що людська прив’язаність дорівнює дотику або що всі результати з макак можна прямо переносити на дітей.
Яке питання хотів перевірити Гарлоу
У середині XX століття впливовими були пояснення, за якими прихильність дитини до матері формується як вторинний наслідок задоволення базових потреб. Спрощено: їжа зменшує голод, присутність матері багаторазово поєднується з цим полегшенням, тому сама мати стає цінним стимулом.
Гарлоу підійшов до проблеми через спостереження за лабораторно вирощеними макаками. Дитинчата, які росли без біологічної матері, сильно чіплялися за м’які тканинні підстилки в клітках і різко реагували, коли їх забирали для заміни. Це наштовхнуло лабораторію на питання: чи може м’який тілесний контакт бути самостійною змінною, а не просто побічним ефектом годування? Логіку незалежних і залежних змінних, контролю альтернативних пояснень та причинного висновку докладніше розбираємо в матеріалі про експериментальний метод у психології.
Гарлоу використовував вислів contact comfort. Українською його зручно передавати як «контактний комфорт» — комфорт, який виникає від м’якого, теплого тілесного контакту. Тут важливо не приписувати Гарлоу автоматично авторство самого терміна як історичного винаходу; достовірно те, що він зробив цю змінну центральною для своєї експериментальної програми.
Як були влаштовані дві сурогатні «матері»
Тканинна модель була побудована на жорсткій основі, вкритій м’яким матеріалом і махровою тканиною; вона також давала тепло. Дротяна модель забезпечувала опору для тіла й могла бути обладнана пляшечкою для годування, але її поверхня не давала такого м’якого контакту.
Важлива деталь: експеримент не зводився до незмінної пари «дротяна з молоком» і «тканинна без молока». У початковій серії з двома сурогатними «матерями» Гарлоу розподілив вісім новонароджених макак на дві умови. У чотирьох молоко надходило через тканинну сурогатну «матір», а дротяна не годувала. У інших чотирьох усе було навпаки: годувала дротяна модель, а тканинна — ні.
Такий перехресний дизайн був принципово важливим. Якби дитинчата просто обирали ту модель, яка дає молоко, перевага мала б змінюватися разом із джерелом годування. Якщо ж вони віддавали перевагу тканинній моделі незалежно від молока, це було аргументом на користь окремої ролі м’якого контакту.
Що саме вимірювали
Найвідоміший показник — час, проведений у контакті з кожною сурогатною «матір’ю». У початковій серії цей час автоматично реєстрували впродовж розвитку тварин. У публікації 1959 року Гарлоу та Роберт Циммерманн описували спостереження протягом щонайменше 165 днів.
Але час контакту був лише одним показником. Лабораторія використовувала також ситуації страху та незнайомого середовища. Дитинчатам показували стимули, які викликали страх, наприклад рухому механічну іграшку. Дослідники дивилися, до якої моделі тварина звертатиметься в стані дистресу.
Окремо проводили тест у новому середовищі. Коли тканинна сурогатна «мати» була присутня, дитинчата спочатку наближалися до неї, а згодом могли відходити, досліджувати предмети й повертатися назад. Коли її не було, значно частіше з’являлися завмирання, крики, розгойдування, смоктальні рухи та інші прояви емоційного збудження.
Цей фрагмент особливо цікавий у контексті майбутньої психології прив’язаності: поведінка нагадувала використання доглядальника як джерела безпеки для дослідження середовища. Але не варто заднім числом перетворювати Гарлоу на автора всіх пізніших понять науки про прив’язаність.
Якими були результати
Головний результат був стабільним: незалежно від того, яка модель давала молоко, дитинчата значно більше контактували з тканинною сурогатною «матір’ю».
Це не означало, що годування взагалі не має значення для розвитку. Експеримент відповідав на вужче питання: чи достатньо самого підкріплення їжею, щоб пояснити вибір і прихильність до сурогатної «матері» в цих умовах? Дані показали, що ні.
У тестах страху тварини також переважно шукали тканинну модель, навіть якщо молоко отримували від дротяної. Після контакту з м’якою моделлю вони швидше заспокоювалися й могли знову звертати увагу на навколишнє середовище.
Для Гарлоу це було підставою вважати контактний комфорт важливою змінною раннього афіліативного зв’язку. Саме цей висновок, а не гасло «любов важливіша за їжу», найточніше передає логіку початкового досліду.
Що популярні перекази спрощують
Найпоширеніше спрощення — описувати весь експеримент одним реченням: «мавпа обирала тканинну матір, хоча молоко було у дротяної».
Таке речення описує лише одну з умов. У другій умові молоко було у тканинної моделі. Сила дизайну полягала саме в тому, що джерело годування змінювали, а загальна перевага м’якої моделі зберігалася.
Друге спрощення — називати це одним коротким експериментом. Насправді йшлося про програму з кількома показниками й подальшими варіаціями: дві сурогатні «матері», умови з однією моделлю, тести страху, незнайомого середовища, збереження реакцій після розлуки та інші процедури.
Третє спрощення — змішувати сурогатних «матерів» із пізнішими дослідженнями тотальної соціальної ізоляції та пристроєм, який у популярній літературі називають «ямою відчаю». Це різні етапи дослідницької програми Гарлоу. Вони пов’язані історично, але не є одним і тим самим експериментом.
Чи довів Гарлоу, що «любов важливіша за їжу»
Як популярна метафора ця фраза передає напрямок результату, але як науковий висновок вона надто широка.
Експеримент показав, що в лабораторно вирощених дитинчат макак-резусів м’який тілесний контакт із сурогатною моделлю мав дуже сильний вплив на перевагу цієї моделі й поведінку в ситуаціях страху, тоді як саме місце отримання молока не пояснювало цієї переваги.
«Любов» — значно ширше поняття, ніж те, що вимірювалося в експерименті. Гарлоу використовував емоційно сильну лексику, зокрема у президентській доповіді The Nature of Love 1958 року, але експериментальними показниками були конкретні форми поведінки: контакт, вибір моделі, реакція на загрозу, дослідження нового середовища та інші спостережувані реакції.
Тому коректніше сказати: Гарлоу показав, що ранній афіліативний зв’язок у макак не можна пояснити лише годуванням і редукцією голоду.
Гарлоу і теорія прив’язаності Боулбі
Експеримент Гарлоу часто подають як «доказ теорії прив’язаності». Історія складніша.
Джон Боулбі вже розробляв нове пояснення дитячої прив’язаності, коли Гарлоу почав свою серію експериментів із сурогатними «матерями». Історики психології Френк ван дер Горст, Гелен Лерой і Рене ван дер Веер показали, що від 1957 року й до середини 1970-х Боулбі та Гарлоу підтримували близький особистий і науковий контакт. Боулбі використовував результати експериментів Гарлоу, а Гарлоу своєю чергою був зацікавлений і частково натхнений новою теоретичною рамкою Боулбі.
Тому Гарлоу не варто називати засновником теорії прив’язаності. Точніше — його досліди стали одним із важливих експериментальних вузлів у ширшій історії науки про прив’язаність.
Про самого дослідника докладніше читайте в канонічному хабі «Гаррі Гарлоу: біографія, експерименти та значення для психології прив’язаності», а теоретичну рамку — у матеріалах «Теорія прив’язаності» та «Джон Боулбі».
Чому не можна прямо переносити результат на людських дітей
Макаки-резуси — соціальні примати, тому їхня поведінка може бути інформативною для порівняльної психології. Але тваринна модель не є прямою копією людського розвитку.
Людська прив’язаність формується у взаємодії багатьох характеристик догляду: чутливості до сигналів дитини, передбачуваності, захисту, емоційної доступності, способів заспокоєння, спільної регуляції, історії стосунків і соціального середовища. М’який дотик може бути частиною цієї системи, але не вичерпує її.
Сучасні висновки про людей мають спиратися на людські дослідження. Наприклад, метааналіз Шері Медіган та колег 2024 року об’єднав 174 дослідження, 230 оцінок ефекту й дані 22 914 пар «дитина — доглядальник». Вища чутливість доглядальника була пов’язана з більшою ймовірністю безпечної прив’язаності; сумарна кореляція становила r = .25. Це окрема сучасна доказова лінія, а не проста екстраполяція досліду Гарлоу.
Для людських методів оцінки важливу роль відіграла Мері Ейнсворт. Її «Незнайома ситуація» — це стандартизована процедура спостереження за поведінкою маленьких дітей у ситуаціях розлуки й возз’єднання з доглядальником. Гарлоу не створював людські класифікації прив’язаності Ейнсворт і не слід змішувати ці дві дослідницькі традиції. Докладніше — у хабі «Мері Ейнсворт».
Що було після сурогатних «матерів»
Пізніша програма Гарлоу стала значно жорсткішою. Лабораторія досліджувала материнську та соціальну депривацію, тривалу ізоляцію, наслідки відсутності контактів з однолітками та способи часткового відновлення соціальної поведінки.
Ці роботи допомогли побачити важливу межу ранніх дослідів: м’яка сурогатна «мати» могла забезпечувати контактний комфорт, але не замінювала повноцінного соціального середовища. Макаки, які росли без нормальної взаємодії з іншими тваринами, мали серйозні труднощі із соціальною та репродуктивною поведінкою.
Тому спадщину Гарлоу не можна звести до твердження «достатньо обіймів». Його власна програма врешті показала, що соціальний розвиток залежить від значно складнішої системи стосунків.
Етика експериментів Гарлоу
Сьогодні роботи Гарлоу неможливо обговорювати лише як красивий історичний доказ. Вони включали раннє відокремлення дитинчат від біологічних матерів, контрольоване обмеження соціального середовища, викликання страху, а в пізніших серіях — тривалу депривацію та ізоляцію. Це створювало значний дистрес для тварин.
Сучасні рекомендації Американської психологічної асоціації для досліджень із тваринами вимагають чіткої наукової мети, оцінки співвідношення користі й шкоди, розгляду альтернатив, мінімізації кількості тварин та незалежного інституційного перегляду протоколу. Вони прямо посилаються на принципи 3R: Replacement — заміна тваринних моделей там, де це можливо; Reduction — зменшення кількості тварин; Refinement — удосконалення процедур для мінімізації болю й дистресу.
Було б некоректно без конкретної експертизи заявляти, що кожен історичний протокол Гарлоу сьогодні автоматично був би «заборонений». Коректний висновок інший: сучасні етичні та регуляторні вимоги до досліджень, що спричиняють страх, стрес, депривацію або тривалі несприятливі умови, значно жорсткіші й потребують сильного наукового обґрунтування, альтернатив та постійного контролю добробуту тварин.
Чому цей експеримент досі важливий для психології
Експеримент Гарлоу залишився в історії не тому, що остаточно «пояснив любов». Його значення в іншому.
По-перше, він експериментально атакував просту модель, за якою ранній соціальний зв’язок можна звести до годування.
По-друге, він зробив м’який тілесний контакт окремою контрольованою змінною й показав, наскільки сильно вона впливала на поведінку дитинчат макак.
По-третє, тести страху та нового середовища показали, що соціальна фігура може бути не лише об’єктом пасивного контакту, а й джерелом безпеки, яке змінює поведінку тварини в стресовій ситуації.
По-четверте, історія цих досліджень добре демонструє, як експериментальні дані, теоретичні ідеї Боулбі та пізніші людські дослідження Ейнсворт взаємодіяли, але не були одним і тим самим проєктом.
І нарешті, Гарлоу став одним із найпомітніших прикладів того, чому наукову цінність результату потрібно оцінювати разом з етичною ціною методу.
Підсумок
У найвідомішій серії Гарлоу дитинчата макак мали доступ до м’якої тканинної та дротяної сурогатних «матерів». Джерело молока навмисно змінювали: в одних тварин годувала тканинна модель, в інших — дротяна. Незалежно від цього дитинчата значно більше контактували з тканинною моделлю й переважно шукали її під час страху.
Це дало сильний аргумент проти пояснення, що прихильність до «матері» в цих умовах є лише наслідком годування. Але експеримент не довів універсальну формулу людської любові й не може замінити сучасні дослідження людської прив’язаності.
Найточніше місце Гарлоу в каноні психології — історичний експериментальний вузол між порівняльною психологією, ранньою наукою про соціальний розвиток та становленням теорії прив’язаності. Для подальшого читання: Гаррі Гарлоу, теорія прив’язаності, Джон Боулбі, Мері Ейнсворт і внутрішні робочі моделі прив’язаності.