Внутрішні робочі моделі прив’язаності: що це, Боулбі, Крейк і сучасні дослідження
Внутрішні робочі моделі прив’язаності (internal working models, IWM) — це теоретичне поняття, яким у традиції Джона Боулбі описують досвідово сформовані уявлення й очікування щодо значущих інших, себе у близьких стосунках і того, як зазвичай розгортаються ситуації пошуку підтримки, захисту та близькості. Вони мають допомагати людині передбачати реакції інших і організовувати власну поведінку, але їх не слід уявляти як незмінний «файл у мозку», приховану програму або психологічний діагноз.
У сучасній науці внутрішні робочі моделі залишаються центральним, але не повністю операціоналізованим конструктом теорії прив’язаності. Дослідники вивчають пов’язані з ним репрезентації, очікування, сценарії безпечної бази, особливості уваги, пам’яті та інтерпретації соціальної інформації. Водночас немає одного тесту, який безпосередньо «вимірює внутрішню робочу модель» як єдину річ.
Важлива історична поправка: саму ідею «робочої моделі» (working model) не винайшов Боулбі. Її інтелектуальне джерело — праця британського психолога Кеннета Крейка The Nature of Explanation 1943 року. Боулбі адаптував цю модель до теорії прив’язаності й розвинув її для пояснення того, як досвід взаємодії з фігурами прив’язаності може ставати системою очікувань, що впливає на подальшу поведінку.
Коротко: що таке внутрішня робоча модель
У найпростішому формулюванні внутрішня робоча модель — це не спогад про одну конкретну подію, а організоване очікування: хто доступний, коли мені потрібна підтримка; чи варто звертатися по допомогу; чого можна чекати у відповідь; як я сам або сама зазвичай поводжуся в близькості; чи можу я бути почутим, прийнятим і захищеним.
Таке очікування може бути пов’язане з конкретними стосунками — наприклад, з матір’ю, батьком або партнером — і водночас частково узагальнюватися на інші близькі зв’язки. Саме співіснування специфічних і більш загальних репрезентацій є однією з причин, чому сучасні дослідники не зводять внутрішні робочі моделі до одного глобального «типу людини».
Звідки взялося поняття: Кеннет Крейк до Боулбі
Кеннет Джеймс Вільям Крейк у книжці The Nature of Explanation 1943 року розглядав здатність організму створювати внутрішні моделі реальності, щоб випробовувати можливі варіанти дії, передбачати наслідки й реагувати гнучкіше. Його модель була ширшою за психологію стосунків і не була теорією прив’язаності.
Боулбі пізніше використав цю когнітивну ідею для власної теорії. Тому точна історична формула така: Крейк є джерелом концепції «робочої моделі»; Боулбі адаптував і розвинув її як механізм у теорії прив’язаності. Називати Боулбі автором самого поняття working model було б історично неточно.
Як Боулбі перетворив «робочу модель» на поняття теорії прив’язаності
Для Джона Боулбі поведінкова система прив’язаності мала не лише запускати пошук близькості під час загрози, а й використовувати інформацію про попередній досвід. Щоб обирати дію, дитині потрібно певним чином передбачати, де перебуває значуща людина, чи відгукнеться вона, чи допоможе відновити відчуття безпеки й що треба зробити, щоб отримати підтримку.
У цьому сенсі внутрішні робочі моделі стали містком між реальною історією взаємодії та майбутньою регуляцією поведінки. Вони дозволяли теорії пояснювати не лише те, що дитина шукає близькості, а й чому схожі ситуації можуть викликати різні очікування й стратегії у різних стосунках. Детальніше весь теоретичний каркас розібрано на сторінці «Теорія прив’язаності».
Модель іншого і модель себе
У класичній логіці Боулбі особливо важливі два взаємопов’язані питання. Перше: наскільки фігура прив’язаності доступна, надійна й готова відповісти, коли потрібні захист або підтримка? Друге: якою людина очікує бачити себе в цих стосунках — такою, чиї сигнали помічають і на кого відгукуються, чи такою, чиї потреби ігнорують, відкидають або зустрічають непередбачувано.
Звідси популярна пізніша мова про «модель себе» та «модель іншого». Але це не означає, що у психіці існують дві окремі коробочки з готовими оцінками. Йдеться про теоретичний спосіб описати взаємопов’язані очікування щодо себе й значущих людей у контексті близькості та підтримки.
Чому модель називається «робочою»
Слово «робоча» важливе. Модель потрібна не для архівного зберігання минулого, а для дії: вона допомагає інтерпретувати ситуацію, оцінити ймовірну реакцію іншого, вибрати поведінку й за потреби оновити очікування. Саме тому метафора «робочої моделі» краще передає динамічність, ніж статичні слова на кшталт «образ» або «карта».
У хорошій теоретичній моделі такі очікування мають змінюватися, коли новий досвід достатньо сильний і послідовний. Проблема виникає не тому, що людина «має модель», а коли її звичні очікування стають занадто ригідними, неточними щодо теперішньої ситуації або підтримують повторювані способи взаємодії, які вже не відповідають реальності. Це теоретична рамка, а не критерій психічного розладу.
Конкретні стосунки чи одна загальна модель
Одна з дискусій стосується рівня узагальнення. Людина може очікувати надійної підтримки від одного близького й водночас бути настороженою з іншим. Дослідження спеціальних інтерв’ю показують, що репрезентації стосунків із матір’ю, батьком і романтичним партнером можна частково розрізняти, хоча між ними існують зв’язки. Це підтримує уявлення про ієрархію специфічних і більш загальних моделей, а не про одну універсальну схему на всі взаємини.
Саме тому фраза «у мене така внутрішня робоча модель» без уточнення може бути надто грубою. Коректніше запитувати, про які стосунки, який контекст і які очікування йдеться.
Як внутрішні робочі моделі формуються
Теорія прив’язаності пов’язує їх насамперед із повторюваним досвідом взаємодії у ситуаціях, коли активується потреба в захисті, заспокоєнні або близькості. Окрема невдала відповідь дорослого не створює автоматично «небезпечну модель», так само як один теплий епізод не визначає весь розвиток. Значення має патерн досвіду, його тривалість, контекст і подальші взаємини.
Когнітивний огляд 2015 року підкреслював, що класична ідея IWM у Боулбі була радше контуром, який пізніші дослідники намагалися деталізувати через знання про пам’ять, категоризацію, очікування та соціальне пізнання. Це важливо: сучасна наука не просто повторює метафору Боулбі, а намагається розкласти її на конкретні механізми, які можна перевіряти. Огляд Developmental Review.
Чи є емпіричні дані, що немовлята формують очікування
Такі дані є, хоча вони не доводять існування єдиної прихованої структури з назвою IWM. У серії експериментів Сьюзен Джонсон та співавторів немовлятам показували абстрактні анімації взаємодії «дитини» й «доглядальника». Очікування щодо пошуку й отримання підтримки відрізнялися залежно від поведінкової класифікації прив’язаності у «Незнайомій ситуації». Johnson et al., 2010.
Це цікавий міст між поведінкою та соціальним прогнозуванням: ранні відмінності проявлялися не лише в тому, що робила дитина під час возз’єднання, а й у тому, яких дій вона очікувала від умовних персонажів. Водночас один набір експериментів не дає підстав вважати, що ми вже повністю виміряли внутрішню робочу модель.
Увага, пам’ять та інтерпретація соціальної інформації
Один зі способів конкретизувати IWM — досліджувати, як досвід прив’язаності пов’язаний з обробкою соціальної інформації. Великий огляд Dykas і Cassidy охопив дитинство, підлітковий вік і дорослість та описав відмінності в увазі, пам’яті, атрибуціях і способах інтерпретації інформації, що має значення для прив’язаності. Dykas & Cassidy, 2011.
Це не означає, що будь-яка негативна думка про партнера є проявом «небезпечної моделі». Соціальне пізнання залежить від багатьох чинників — поточного контексту, настрою, реальної поведінки іншої людини, стресу, попереднього досвіду та індивідуальних відмінностей. IWM є однією теоретичною рамкою для організації частини цих даних.
Сценарій безпечної бази: спроба зробити IWM конкретнішим
Через широту поняття дослідники шукали точніші операціоналізації. Однією з найвпливовіших стала ідея «сценарію безпечної бази» — узагальненого причинно-часового сценарію, у якому виникає трудноща або загроза, людина звертається по підтримку, значущий інший реагує достатньо ефективно, а ситуація завершується відновленням безпеки й можливістю повернутися до інших цілей.
Огляд 2025 року підсумовує майже два десятиліття досліджень цього підходу й прямо розглядає сценарій безпечної бази (secure base script) як одну зі спроб надати внутрішній робочій моделі більшої психологічної специфічності. Автори водночас наголошують, що точні психологічні процеси, які стоять за широким конструктом IWM, ще не повністю з’ясовані. Waters, Zhu & Roisman, 2025.
Лонгітюдні дані також пов’язують знання сценарію безпечної бази з попереднім досвідом чутливого догляду. У Міннесотському лонгітюдному дослідженні ризику й адаптації (Minnesota Longitudinal Study of Risk and Adaptation) та в дослідженнях Національного інституту здоров’я дитини та розвитку людини США (NICHD) такі репрезентації були пов’язані з історією взаємодії, але не зводилися до одного раннього вимірювання. Waters et al., 2016.
Як вимірюють внутрішні робочі моделі
Немає одного золотого стандарту, який напряму показує IWM. Різні дослідницькі традиції оцінюють різні прояви або теоретично пов’язані конструкції: поведінку дитини у стандартизованій ситуації, організацію розповіді про досвід прив’язаності, знання сценарію безпечної бази, специфічні репрезентації конкретних стосунків, самооцінені тривогу та уникнення у дорослих.
«Незнайома ситуація» оцінює поведінкову організацію прив’язаності маленької дитини у стандартизованих епізодах розлуки й возз’єднання; це не прямий тест IWM.
Інтерв’ю прив’язаності дорослих (Adult Attachment Interview, AAI) аналізує організацію розповіді дорослого про досвід прив’язаності та стан свідомості щодо нього; його не слід ототожнювати з опитувальником романтичної прив’язаності.
Методи secure base script оцінюють доступність сценарного знання про пошук і отримання підтримки.
Самоопитувальники романтичної прив’язаності переважно оцінюють тривогу та уникнення у близьких стосунках; це інша операціоналізація.
Різні методи можуть корелювати, але вони не є взаємозамінними. Саме ця методологічна множинність є однією з причин, чому фраза «дослідження довело мою внутрішню модель» зазвичай надто сильна.
Внутрішня робоча модель і «тип прив’язаності» — не одне й те саме
У популярній психології IWM часто перетворюють на приховану назву чотирьох «типів прив’язаності». Це спрощення. Внутрішні робочі моделі — механістичний і репрезентативний рівень теорії: очікування, сценарії та способи організації інформації. Класифікації або виміри прив’язаності — способи описувати індивідуальні відмінності за конкретними методами.
Особливо обережно треба переносити дитячі класифікації на дорослі романтичні стосунки. Сучасні дорослі моделі часто працюють із безперервними вимірами тривоги й уникнення. Окремо про це: «Типи прив’язаності у дорослих».
Свідомі вони чи несвідомі
На це питання немає однієї простої відповіді. Частина очікувань може бути доступною для свідомого опису: людина здатна сказати, що не довіряє підтримці або боїться відкидання. Інші процеси можуть проявлятися швидше й автоматичніше — у тому, на що людина звертає увагу, як тлумачить неоднозначний сигнал або що згадує під час стресу.
Саме тут сучасна література залишається неоднорідною. Консенсусний проєкт 2022 року показав, що дослідники по-різному описують IWM: як більш специфічні або більш загальні, більш неусвідомлені або доступні свідомості, переважно орієнтовані на безпеку чи ширше на соціальну адаптацію. Це не слабкість, яку треба приховати, а реальна межа сучасної теорії. Thompson, Simpson & Berlin, 2022.
Наскільки внутрішні робочі моделі стабільні
Теорія передбачає певну стабільність, бо повторювані очікування допомагають швидко діяти, а люди часто інтерпретують нові події через попередній досвід. Але стабільність не означає незмінність. Нові близькі стосунки, зміни в родині, терапевтичний досвід, важливі втрати або тривалі періоди надійної чи ненадійної взаємодії можуть змінювати те, що людина очікує від інших і від себе у близькості.
Дослідження 2024 року з 1741 дорослим, яких оцінювали від трьох до 24 разів, показало внутрішньоособистісні коливання партнер-специфічної безпеки. Тривога прив’язаності в новіших стосунках змінювалася сильніше й була чутливішою до подій у парі, ніж у триваліших стосунках; для уникнення картина була іншою. Автори отримали лише часткову підтримку гіпотези поступового «каналізування» безпеки. Dugan et al., 2024.
Чи визначає дитинство дорослу модель стосунків
Ні. Ранній досвід має статистичне значення, але не є персональним вироком. Одне з найсильніших сучасних досліджень — проспективна робота 2026 року, у якій 705 учасників та їхні родини спостерігалися приблизно три десятиліття, від немовлячого віку до близько 30 років. Якість ранніх взаємин із матір’ю передбачала частину індивідуальних відмінностей у дорослій тривозі та уникненні, але медіанний пояснений відсоток дисперсії був близько 3%.
Водночас якість дружби в дитинстві та її зміни теж передбачали дорослі орієнтації прив’язаності, особливо в дружніх і романтичних стосунках. Це добре узгоджується з моделлю розвитку, у якій ранні зв’язки створюють важливу основу, але подальший міжособистісний досвід продовжує формувати очікування. Dugan et al., 2026.
Більше про цю межу між впливом і детермінізмом — у матеріалі «Як дитячий досвід впливає на прив’язаність у дорослих».
Внутрішні робочі моделі у дорослих романтичних стосунках
Коли теорію прив’язаності поширили на дорослі романтичні зв’язки, мова внутрішніх моделей стала одним зі способів пояснювати, чому партнери можуть по-різному очікувати доступності, підтримки та відкидання. Однак дослідження прив’язаності дорослих мають власні методи й не є простим продовженням дитячої «Незнайомої ситуації».
У дорослих можна мати різні очікування щодо різних людей, а поточна якість стосунків сама впливає на партнер-специфічну безпеку. Тому «моя модель сформувалася в три роки і тепер керує всіма стосунками» — не науковий висновок, а популярне перебільшення.
Чи можна «переписати» внутрішню робочу модель
Слово «переписати» звучить ефектно, але науково точніше говорити про оновлення очікувань і репрезентацій у відповідь на новий досвід. Якщо людина послідовно стикається з відносинами, де підтримка доступна, конфлікти відновлюються, а вразливість не карається, частина попередніх прогнозів може втрачати свою корисність. Зміни зазвичай не означають миттєвого стирання попереднього досвіду.
І навпаки, тривала небезпека, непередбачуваність або зрада можуть змінювати очікування у менш безпечний бік. Саме тому дослідження прив’язаності описують і стабільність, і зміни, а не лише одну з цих сторін.
Що IWM не дозволяє діагностувати
Внутрішня робоча модель не є діагнозом у DSM або МКХ, і за нею не можна визначити психічний розлад. Вона також не дозволяє з одного епізоду зробити висновок про «травмовану прив’язаність», нарцисизм, прикордонний розлад чи будь-яку іншу клінічну категорію.
Якщо у стосунках є реальна неповага, насильство, примус або систематична ненадійність, небезпечно пояснювати все лише «внутрішньою моделлю» людини. Іноді очікування небезпеки є адекватною реакцією на небезпечне середовище, а не когнітивним викривленням.
Внутрішні робочі моделі і психотерапія
У багатьох підходах, орієнтованих на прив’язаність, зміна очікувань щодо близькості, підтримки та власної прийнятності є важливою клінічною ідеєю. Але з того, що IWM є центральним конструктом теорії прив’язаності, не випливає автоматична ефективність будь-якої терапії, яка використовує слово «прив’язаність». Ефективність конкретного методу потребує власних контрольованих досліджень.
Так само терапевтичний прогрес не потрібно описувати як буквальне «перепрограмування мозку». Це метафора. Науково безпечніше говорити про новий міжособистісний досвід, зміну очікувань, способів регуляції емоцій, уваги, інтерпретацій і поведінкових стратегій.
Що сучасна наука вважає найнадійнішим
Найкраще підтримана загальна ідея полягає в тому, що досвід близьких стосунків пов’язаний із формуванням репрезентацій та очікувань, які можуть впливати на подальше соціальне пізнання й поведінку. Є дані про зв’язки з очікуваннями немовлят, обробкою соціальної інформації, сценарним знанням безпечної бази, дорослими орієнтаціями прив’язаності та якістю подальших стосунків.
Найменш виправданою є популярна версія, ніби існує одна чітко вимірювана внутрішня програма, сформована у ранньому дитинстві раз і назавжди. Сучасний консенсус прямо визнає невирішені питання щодо структури, рівня усвідомленості, специфічності й прямого вимірювання IWM. Огляд фундаментальних питань теорії прив’язаності.
Поширені міфи про внутрішні робочі моделі
Міф: «Боулбі придумав working model». Точніше: поняття походить від Кеннета Крейка; Боулбі адаптував і розвинув його для теорії прив’язаності.
Міф: «внутрішня модель — це один із чотирьох типів прив’язаності». Це різні рівні опису й різні операціоналізації.
Міф: «модель формується один раз у дитинстві». Дані показують і стабільність, і зміну залежно від подальшого досвіду.
Міф: «можна пройти тест і точно дізнатися свою IWM». Немає одного прямого золотого стандарту вимірювання конструкта.
Міф: «якщо я очікую відкидання, проблема лише в моїй моделі». Реальна якість і безпека теперішніх стосунків теж мають значення.
Як користуватися цим поняттям без самодіагностики
Корисніше не шукати ярлик, а ставити конкретні запитання: чого я очікую, коли прошу близьку людину про підтримку; як швидко припускаю відкидання; чи можу помічати досвід, який суперечить старим очікуванням; чи однаково я поводжуся з різними людьми; чи відповідають мої прогнози реальній поведінці партнера.
Такі запитання ближчі до самої ідеї «робочої» моделі: вона потрібна для прогнозу й дії, а не для приклеювання до себе нової психологічної етикетки.
Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу
Джон Боулбі — біографія, формування теорії прив’язаності, ключові праці та сучасна оцінка.
Теорія прив’язаності — поведінкова система, безпечна база, дитячі й дорослі дослідницькі традиції та сучасні докази.
Прив’язаність: базове поняття — чим саме явище прив’язаності відрізняється від симпатії, залежності та ширшої теоретичної системи.
Мері Ейнсворт — емпіричний розвиток теорії, чутливість доглядальника та «Незнайома ситуація».
Типи прив’язаності у дорослих — окрема сучасна традиція дослідження романтичної прив’язаності.
Джерела та академічна перевірка
Bowlby J. Attachment and Loss. Vol. 1: Attachment. 1969; 2nd ed. 1982. Basic Books.
Bowlby J. Attachment and Loss. Vol. 2: Separation: Anxiety and Anger. 1973. Basic Books.